Постанова

від 14.02.2024 по справі 138/2363/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 138/2363/21

провадження № 61-5875св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А., учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Прогрес»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року у складі колегії суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С., Шемети Т. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Прогрес» (далі - СТОВ «Прогрес») про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву обґрунтовала тим, що їй на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 липня 2009 року серії ЯЖ № 261414 належить земельна ділянка площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 12 січня 2010 року вона уклала зі СТОВ «Прогрес» договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років. Договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області, про що 27 травня 2011 року у Державному реєстрі земель вчинено запис № 052260004000151. 07 жовтня 2020 року, 04 лютого та 21 квітня 2021 року ОСОБА_1 письмово повідомляла СТОВ «Прогрес» про те, що після закінчення дії договору оренди від 12 січня 2010 року вона не бажає продовжувати строк дії договору оренди її земельної ділянки зі СТОВ «Прогрес», на що отримала усну відповідь про укладення між сторонами 01 жовтня 2012 року угоди про внесення змін у договір оренди землі від 12 січня 2010 року, якою договір було укладено у новій редакції і, відповідно, продовжено строк його дії. З Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 довідалась про те, що на підставі угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року та самого договору оренди від 12 січня 2010 року було зареєстровано право оренди СТОВ «Прогрес» на її земельну ділянку. Позивачка стверджувала, що строк дії договору оренди закінчився 27 травня 2021 року, оскільки укладення додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки та дата реєстрації речового права, здійснена на підставі цих договору та додаткової угоди, не змінює початку перебігу строку дії такого договору, який був зареєстрований у встановленому на час його укладення та реєстрації порядку.

На підставі наведеного позивачка просила суд визнати припиненим з 27 травня 2021 року договір оренди земельної ділянки площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованої на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, зареєстрований у Державному реєстрі земель 27 травня 2011 року за № 052260004000151, укладений 12 січня 2010 року між нею та СТОВ «Прогрес», право оренди за яким зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 06 червня 2014 року згідно з рішенням про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, індексний номер 13607746; усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованою на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, шляхом зобов`язання СТОВ «Прогрес» повернути її власниці.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року позов задоволено частково. Ухвалено усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою площею 2,6369 га, кадастровий номер 00522686800:01:000:0264, розташованою на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області, зі сторони СТОВ «Прогрес», шляхом повернення СТОВ «Прогрес» зазначеної земельної ділянки ОСОБА_1 . В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не надав доказів державної реєстрації угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди від 12 січня 2010 року, а тому така угода не є укладеною, відповідно, не можна вважати, що було змінено строк дії договору оренди від 12 січня 2010 року. Крім того, в пункті 8 договору оренди сторони погодили строк дії такого договору, а саме 10 років. Аналіз додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року свідчить, що пунктом 8 визначено строк дії договору теж на 10 років. Таким чином, угода від 01 жовтня 2012 року не є новою угодою, а укладена саме з метою внесення змін до договору оренди землі від 12 січня 2010 року. Тобто умови договору від 12 січня 2010 року змінились лише в тих пунктах, які було змінено в додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року. Натомість строк оренди землі, як був визначений у договорі від 12 січня 2010 року тривалістю 10 років, так і в додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року залишився строком 10 років. Тобто, вказаний пункт не зазнав жодних змін. У свою чергу, відповідач, з метою зміни строку договору від 12 січня 2010 року, мав би внести до пункту 8 додатку № 1 до угоди від 01 жовтня 2012 року зміни шляхом збільшення строку дії такого договору або зазначити конкретну дату, до якої такий договір буде діяти.

Водночас суд першої інстанції вважав, що визнання договору оренди землі від 12 січня 2010 року припиненим може розцінюватись як позовна вимога лише в тому випадку, якщо для захисту порушеного права позивачки не має більш ефективного способу захисту. Для захисту прав позивачки щодо повернення земельної ділянки суд визнав достатнім сам факт встановлення такої обставини, як час припинення договору оренди землі.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року апеляційну скаргу СТОВ «Прогрес» задоволено. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що оскільки ні додаткова угода від 01 жовтня 2012 року, ні додаток № 1 до неї не містять жодних застережень про те, що окремі положення договору оренди землі від 12 січня 2010 року продовжують діяти у такій самій редакції, як до внесення змін, то укладений між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес» договір оренди землі повинен трактуватись (читатись), а також виконуватись виключно у редакції, яка є додатком № 1 до додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року, починаючи від місяця та дати його укладення - 12 січня 2012 року, закінчуючи прикінцевими положеннями, зокрема пунктом 48, за яким цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Також апеляційний суд дійшов висновку про те, що оскільки право оренди земельної ділянки ОСОБА_1 зареєстровано за СТОВ «Прогрес» 06 червня 2014 року на підставі договору оренди від 12 січня 2010 року та додаткової угоди від 01 жовтня 2012 року до такого договору, то лише з цієї дати почав свій відлік строк дії договору оренди у новій редакції і підстав для висновку про закінчення строку дії договору оренди землі і, відповідно, необхідності усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні її земельною ділянкою з боку відповідача немає.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У червні 2022 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Піпко А. М., із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 01 лютого 2022 року.

Як на підставу касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17, від 10 грудня 2020 року у справі № 396/1513/18, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що апеляційний суд:

- безпідставно скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції;

- не звернув увагу на те, що оскільки сторона відповідача не надала доказів державної реєстрації угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди від 12 січня 2010 року, то таку угоду не можна вважати укладеною;

- проігнорував, що договір оренди від 12 січня 2010 року припинив свою дію 27 травня 2021 року та переукладений не був;

- не врахував, що запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого права, індексний номер 1980554834 від 29 січня 2020 року, а саме права оренди земельної ділянки, зокрема на підставі угоди про внесення змін в договір оренди землі від 01 січня 2012 року, не може свідчити про продовження строку дії договору оренди землі від 12 січня 2010 року.

Крім того, у касаційній скарзі ОСОБА_1 виклалаклопотання про звільнення її від сплати судового збору та клопотання про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку.

У січні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Піпко А. М., через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду заву про поновлення касаційного провадження у справі № 138/2363/21 з підстав винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 та її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 12 грудня 2023 року.

Станом на момент розгляду справи Верховним Судом відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від відповідача не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 30 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 08 липня 2022 року в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення її від сплати судового збору відмовлено. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, а саме запропоновано заявниці надати докази, що підтверджують неможливість сплати судового збору або сплатити судовий збір за подання касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2022 року (після усунення недоліків касаційної скарги) відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано матеріали справи № 138/2363/21 із Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області; відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року; надано відповідачу СТОВ «Прогрес» строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У вересні 2022 року матеріали справи № 138/2363/21 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року зупинено касаційне провадження у справі № 138/2363/21 за позовом ОСОБА_1 до СТОВ «Прогрес» про визнання договору припиненим та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Піпко А. М., на постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22).

Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справу № 138/2363/21 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Верховного Суду 14 лютого 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 138/2363/21 з підстав винесення Великою Палатою Верховного Суду постанови від 29 листопада 2023 року у справі № 513/879/19 та її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень 12 грудня 2023 року.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку від 30 липня 2009 року серії ЯЖ № 261414 належить земельна ділянка площею 2,6369 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0264, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Суботівської сільської ради Могилів-Подільського району Вінницької області.

12 січня 2010 року ОСОБА_1 уклала з СТОВ «Прогрес» договір оренди цієї земельної ділянки строком на 10 років (пункт 8). Пунктом 43 договору передбачено, що договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Вказаний договір оренди зареєстрований у відділі Держкомзему Могилів-Подільського району Вінницької області 27 травня 2011 року за реєстровим записом № 052260004000151.

01 жовтня 2012 року сторони уклали додаткову угоду до договору оренди землі від 12 січня 2010 року, за якою виклали договір у новій редакції, а також погодили, що угода вступає в силу після підписання сторонами та державної реєстрації.

06 червня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Могилів-Подільського району міськрайонного управління юстиції Вінницької області Бантя Н. О. прийнято рішення (індексний номер: 13607746) про реєстрацію права оренди земельної ділянки площею 2,6369 га, кадастровий номер 0522686800:01:000:0264, строком на 10 років.

Підставою прийняття такого рішення зазначено договір оренди землі від 12 січня 2010 року та угоду про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року, що укладені між СТОВ «Прогрес» та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Згідно з частинами другою та третьою статті 13 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України надано перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав є відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

За змістом статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 651 ЦК України).

Відповідно до частин першої, третьої статті 653 ЦК України у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

За змістом цих норм у разі зміни договору за домовленістю сторін зобов`язання змінюються (виникають нові) у такому ж порядку, як і при укладенні договору, тобто з моменту, коли про таку зміну було досягнуто домовленості, а у випадку, якщо договір чи закон обумовлюють виникнення зобов`язань за договором, настанням відповідної події, вчиненням сторонами відповідних дій, державною реєстрацією договору чи державною реєстрацією речового права за договором тощо, то й зміна (виникнення нових) зобов`язань за зміненим договором відбувається з моменту настання такої події, вчинення дій, реєстрації договору чи права тощо.

У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Відповідно до частини четвертої статті 124, статті 125, частини п`ятої статті 126 ЗК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди землі) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» (тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оренду землі» орендою землі є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (стаття 13 вказаного Закону).

Відповідно до частин першої, другої статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.

Згідно із статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на час укладення договору оренди землі від 12 січня 2010 року) договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації. Укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації. Державна реєстрація договорів оренди землі проводиться у порядку, встановленому законом.

Із 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11 лютого 2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» - статті 18 та 20 щодо обов`язкової державної реєстрації договорів оренди землі.

Отже, з 01 січня 2013 року реєстрації підлягає лише право оренди земельної ділянки. Договір оренди / додаткова угода, якою такий договорі змінено, з цього часу зареєстрованими бути не можуть.

У частині третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили та підтверджується матеріалами справи, що згідно з пунктом 8 договору оренди землі від 12 січня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес», строк дії договору становить десять років (а. с. 20).

Відповідно до пункту 43 вказаного договору він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а. с. 22).

Державна реєстрація зазначеного договору здійснена 27 травня 2011 року і з цього дня договір оренди землі набрав чинності, а СТОВ «Прогрес» набуло прав орендаря (а. с. 22).

01 жовтня 2012 року ОСОБА_1 та СТОВ «Прогрес» уклали угоду про внесення змін в договір оренди землі, за якою виклали договір оренди землі від 12 січня 2010 року у новій редакції, яка долучена як додаток № 1 до цієї угоди і є її невід`ємною його частиною. Так, у новій редакції договору оренди датою його укладення зазначено 01 жовтня 2012 року, строком дії договору визначено десять років, а також у ньому вказано, що він набирає чинності після його підписання сторонами і його державної реєстрації (а. с. 34 - 37).

Водночас вказаною угодою про внесення змін в договір оренди землі не визначено строк здійснення її державної реєстрації, а з 01 січня 2013 року норми законодавства, які регулюють відносини щодо оренди землі, не передбачають обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

Тому відповідач не міг зареєструвати спірну додаткову угоду після 01 січня 2013 року та відповідно до норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» 06 червня 2014 року здійснив державну реєстрацію права оренди земельної ділянки, строк якого фактично продовжено угодою.

За таких обставин, право відповідача на оренду земельної ділянки позивача виникло на підставі договору оренди землі від 12 січня 2010 року, який зареєстрований 27 травня 2011 року, а угодою про внесення змін в договір оренди землі від 01 жовтня 2012 року строк оренди, що визначався основним договором, продовжено.

СТОВ «Прогрес» зареєструвало речове право (право оренди) на земельну ділянку позивача відповідно до норм законодавства на підставі чинного договору оренди землі та угоди про внесення змін до цього договору.

Схожих висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2022 року у справі № 538/321/21.

Встановивши, що чинність договірних відносин позивачка не спростувала, а факт перебування спірної земельної ділянки у користуванні відповідача без установлених законом підстав ним не доведено, апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договору оренди від 12 січня 2010 року припиненим та усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц, підлягають відхиленню з огляду на таке.

На предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів (обставини, на які посилається сторона позивача) і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19).

У справі № 696/1693/15-ц за позовом про визнання договору оренди землі припиненим та повернення земельної ділянки суди встановили, що договір оренди землі від 16 вересня 2010 року не було зареєстровано до 01 січня 2013 року, а отже, він не набув чинності.

У справі № 610/1030/18 за позовом про визнання недійсними договорів оренди та скасування рішень про державну реєстрацію права оренди суди встановили, що спадкоємці орендодавців уклали договори оренди земельних із новим орендарем, який на їх підставі зареєстрував право оренди, до фактичного закінчення строку дії попередніх договорів оренди, укладених спадкодавцями до 01 січня 2013 року.

У справі № 145/2047/16-ц за позовом про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок суди встановили, що спірні договори оренди позивач не підписував та, відповідно, істотних умов цих договорів не погоджував.

Натомість у справі, що переглядається, апеляційний суд встановив, що договір оренди землі був належним чином зареєстрований 27 травня 2011 року, тобто він набрав чинності, а угодою про внесення змін до цього договору, яка є невід`ємною частиною договору оренди землі, викладено останній у новій редакції та фактично продовжено його дію. Державну реєстрацію вказаної угоди не вчинено внаслідок змін законодавства, які виключили таку можливість. Відповідно до умов угоди про внесення змін в договір оренди землі 06 червня 2014 року відбулася державна реєстрація речового права на нерухоме майно (спірну земельну ділянку).

Отже, у наведених заявником як приклад постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду встановлено різні фактичні обставини справ, а тому доводи заявника про неврахування висновків суду касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставними.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 та постанові Верховного Суду від 10 грудня 2020 року у справі № 396/1513/18, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваному судовому рішенні апеляційного суду.

Так, у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 за позовом про витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що сторони в договорі оренди землі мають право зазначати про момент початку перебігу та припинення дії вказаного договору, оскільки такі права прямо передбачені принципами та закріплені загальними нормами цивільного законодавства. Разом з тим, якщо сторони не вказали про час (термін, календарну дату, подію) початку перебігу та закінчення строку договору, діють загальні правила, передбачені спеціальним Законом України «Про оренду землі», який прямо встановлював, що договір оренди земельної ділянки набирає чинності після його державної реєстрації. Отже, для визначення початку перебігу та закінчення строку дії саме цього договору має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

У постанові від 10 грудня 2020 року у справі № 396/1513/18 за позовом про припинення договору оренди земельної ділянки та скасування його державної реєстрації, Верховний Суд виходив із того, що права й обов`язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення учасників при укладенні договору оренди земельної ділянки, набуваються лише після його державної реєстрації, як передбачено статтями 18, 20 Закону України «Про оренду землі»у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Водночас у справі, що переглядається, апеляційний суд врахував вказані висновки суду касаційної інстанції та вирішив спір відповідно до цих висновків.

Аргументи касаційної скарги про те, що оскільки сторона відповідача не надала доказів державної реєстрації угоди від 01 жовтня 2012 року про внесення змін в договір оренди від 12 січня 2010 року, то таку угоду не можна вважати укладеною, підлягають відхиленню, оскільки зводяться до суб`єктивного тлумачення заявником положень чинного земельного законодавства України.

Доводи касаційної скарги про те, що договір оренди від 12 січня 2010 року припинив свою дію 27 травня 2021 року, спростовуються встановленими у цій справі обставинами та наявними у справі доказами.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки апеляційного суду, який їх обґрунтовано спростував, та не можуть бути підставами для скасування ухваленого у справі апеляційним судом судового рішення.

Водночас Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91).

Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -- без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених частиною першою статті 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі, із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 02 червня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийД. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець