Рішення

від 01.06.2022 по справі 200/12577/21

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2022 року Справа№200/12577/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Арестової Л. В., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 )

до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 40109058),

Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (місцезнаходження: Україна, 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Георгіївська, будинок 63; код ЄДРПОУ: 08671449)

про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , 24.09.2021 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі відповідач-1) про:

- визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2018-2020 роки; індексації грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року ОСОБА_1 ;

- зобов`язання Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку за 2018 по 2020 роки у розмірі 42 днів;

- стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року включно у розмірі 6511,81 грн.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.09.2021 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 25.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

10.11.2021 відповідач-1 подав відзив на позовну заяву.

23.11.2021 представник позивача надав до суду клопотання про залучення співвідповідача у справі Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії, оскільки ГУНП в Донецькій області не є правонаступником ГУМВС України в Донецькій області.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 16.12.2021 залучено в якості співвідповідача у справі Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (далі відповідач-2).

19.01.2022 відповідач-2 подав відзив на позовну заяву.

07.02.2022 представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.

27.05.2022 Головне управління Національної поліції в Донецькій області надало до суду клопотання про зупинення провадження у справі №200/12577/21.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.05.2022 відмовлено в задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 27.05.2022 про зупинення провадження у справі №200/12577/21.

Інших клопотань від сторін до суду не надходило.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, строк дії воєнного стану в Україні продовжено ще на 30 діб, тобто до 25.04.2022.

Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 на 30 діб.

Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб.

02.03.2022 опублікованими Радою суддів України 02.03.2022 Рекомендаціями щодо роботи судів в умовах воєнного стану року, судам України рекомендовано за можливості відкладати розгляд справ (за винятком невідкладних судових розглядів) та знімати їх з розгляду, зважати на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через залучення до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв`язку з небезпекою для життя.

Донецький окружний адміністративний суд продовжує свою роботу у дистанційному режимі.

За правилами частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до частини першої статті 258 КАС України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Сторони скористались правом надання передбачених заяв по суті.

Відповідно до частини п`ятоїстатті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що за період з 2018 року по 2020 рік ним не було використано додаткову щорічну відпустку у розмірі 42 дні, та при звільненні компенсація за таку відпустку відповідачем-1 йому виплачена не була. Крім того, за період з травня по листопад 2015 року позивачу не була нарахована та сплачена індексація грошових доходів на загальну суму 6511,81 грн.

Позивач вважає таку бездіяльність відповідача-1 протиправною та такою, що порушує його права та охоронювані законом інтереси. Просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачем-1 надано відзив в якому зазначено, що позивач проходив службу у Жовтневому РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, яке є юридичною особою (знаходиться в стації припинення) та самостійно здійснювало нарахування і виплату йому грошового забезпечення, і ніколи не проходив службу у Національній поліції України, зокрема, в ГУНП в Донецькій області. Вважає вимоги позивача необґрунтованими та такими, шо не підлягають задоволенню.

Відповідач-2 у відзиві на позовну заяву заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що позивач протягом 2018-2020 років з рапортом про надання відпустки як учаснику бойових дій не звертався, та не скористався своїм правом на додаткову відпустку. Така відпустка не замінюється грошовою компенсацією та у разі звільнення працівника, який має право на зазначену відпустку, грошова компенсація за дні невикористаної відпустки не виплачується.

Крім того, відповідач-2 зазначає, що індексація грошового забезпечення осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ виплачувалась виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області, тому вимога позивача про визнання протиправною бездіяльність щодо невиплати індексації грошового забезпечення за період з травня по листопад 2015 року є безпідставною.

Просив в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Позивач надав до суду відповідь на відзив в якій заперечує проти доводів відповідачів, просить задовольнити позов в повному обсязі.

Розглянувши заяви по суті суд встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій, що підтверджується дублікатом посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим 03.09.2018.

Наказом ГУМВС України в Донецької області №393о/с від 06.11.2015 ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі пунктів 10 та 11 розділу XI Закону України «Про національну поліцію» на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (скорочення штатів) з 06.11.2015.

Відповідно до наказу №30 о/с-лк від 26.10.2018 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2018 у справі №805/359/16-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 №393 о/с-лк в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС та поновлено останнього на посаді з 07.11.2015.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 02.04.2019 №9 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС ОСОБА_1 звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

Відповідно до наказу №12 о/с-лк від 24.06.2019 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2019 у справі №200/1085/19-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 02.04.2019 №9 о/с-лк в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС та поновлено останнього на посаді з 03.04.2019.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 09.09.2019 №17 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС ОСОБА_1 звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

Відповідно до наказу №8 о/с від 14.04.2020 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі №200/12246/19-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 09.09.2019 №17 о/с-лк в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС та поновлено останнього на посаді з 10.09.2019.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 22.06.2020 №14 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС ОСОБА_1 звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

Відповідно до наказу №19 о/с від 21.09.2020 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі №200/6938/20-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 22.06.2020 №14 о/с-лк в частині звільнення ОСОБА_1 з ОВС та поновлено останнього на посаді з 24.06.2020.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 26.11.2020 №20 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС ОСОБА_1 звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

Головне Управління МВС України в Донецькій області в довідці від 05.01.2022 №4 лк, зокрема, зазначило, що згідно з обліками управління кадрового забезпечення позивач додаткову відпустку як учасник бойових дій за період 2018-2020 роки не використовував. Рапортів позивача щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Донецькій області від 10.01.2022 №10 про нараховане грошове забезпечення із зазначенням індексації доходів за період з 01.01.2015 по 31.12.2015 ОСОБА_1 індексація грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 31.12.2015 позивачу не нараховувалась.

Згідно з довідкою Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області від 10.01.2022 №19 щодо здійснення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 відповідач-2, зокрема, зазначає, що за період з 01.05.2015 до 10.11.20015 індексація грошового забезпечення за вказаний період позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.

Згідно з довідкою Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області від 10.01.2022 №20 щодо здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій ОСОБА_1 за період 2018-2020 роки відповідач-2, зокрема, зазначає, що законні підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій, за період 2018-2020 роки відсутні.

Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Донецькій області в довідці від 10.01.2022 №21 відносно ОСОБА_1 щодо проведення нарахувань та здійснення виплат за період з 2018 року по 2020 рік, зокрема, зазначило, що в період з 21.09.2020 (дата поновлення на посаді) по 27.11.2020 (дата звільнення) ОСОБА_1 до служби в ліквідаційній комісії Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області не приступав. Відповідно до пункту 1.6. розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 №499, за час відсутності особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується. Грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 21.09.2020 по 27.11.2020 не нараховувалось та не виплачувалось.

Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача, тому звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 92 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі Закон №580-VIII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 1 частини першої статті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР (далі Закон №504/96-ВР у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначенийЗаконом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно доЗакону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 №3551-XII (далі Закон №3551-XII у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Відповідно до частини 10 статті 93 Закону №504/96-ВР за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Таким чином, суд вважає, що у випадку звільнення поліцейського зі служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону №504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону №3551-ХІІ.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18.

Пунктом 7 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затверджений наказом МВС України від 06 квітня 2016 року №260 (далі Порядок №260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу III Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

З огляду на те, що право позивача на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

При цьому, враховуючи те, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу повинна була бути виплачена станом на день звільнення, враховуючи те, що на час звільнення позивача зі служби діяв Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року №260, та який набрав чинності 27 травня 2016 року, суд вважає цей нормативно-правовий акт таким, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі №805/2706/17-а, від 25 квітня 2019 року у справі №814/2017/16.

Таким чином, оскільки відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та статті 16-2 Закону України «Про відпустки» учасникам бойових дій передбачена додаткова оплачувана відпустка в кількості 14 календарних днів на рік, а в період з 2018 року по 2020 рік ОСОБА_1 як учаснику бойових дій така додаткова відпустка не надавалась, суд дійшов висновку про вчинення протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що оскільки позивач проходив службу у Маріупольському міському управлінні ГУМВС України в Донецькій області, який є юридичною особою, зобов`язати нарахувати та виплатити таку компенсацію належить безпосередньо відповідача-2 як роботодавця.

Водночас, питання щодо кількості наданих не невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону №3551-ХІІвідповідачем не розглянуто.

Слід зазначити, що нарахування та виплата компенсації невикористаної додаткової відпустки нерозривно пов`язано із обізнаністю роботодавця із часом набуття права працівника на таку відпустку, в тому числі в процесі обліку робочого часу, що є дискреційними повноваженнями відповідача.

Визначення розміру недоотриманих за певний строк виплат є виключною компетенцію відповідача (в даному випадку), а не дискрецією суду.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 по справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене суд дійшов до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік, та зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року, суд зазначає наступне.

Індексація грошових доходів населення здійснюється відповідно до Закону України від 03.07.1991 №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон №1282-ХІІ) та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).

Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону №1282-XII визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

Частиною другою статті 6 Закону №1282-XII встановлено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації зазначених вище положень Закону №1282-XII Кабінет Міністрів України постановою від 17.07.2003 №1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі Порядок №1078).

Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників (пункт 1 Порядку № 1078).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абзац 8 пункту 4 Порядку №1078).

Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-III (далі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріпленихКонституцією Українита законами України основних соціальних гарантій.

Статтею 18 Закону №2017-III визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Відповідно до пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.

Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується із 01 грудня 2015 року).

Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2018 №141внесено зміни у вищевказаний пункт та викладено його в такій редакції: «виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету. У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговості його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік».

НормамиЗакону №1282-ХІІта Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов`язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. ВЗаконійдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Відповідно до статті 1 Протоколу №1Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути, позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбаченихзакономі загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Кечко проти України» від 08.11.2005 зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у них виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Аналогічна правова позиція висловлена й Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 19.06.2019 у справі №825/1987/17.

Так, реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних, на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян. У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Крім того суд зазначає, що звільнення особи зі служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Аналогічного змісту викладена позиція у постановах Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №825/874/17 та від 19.06.2019 у справі № 825/1987/17, від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19, від 05.02.2020 у справі № 825/565/17.

Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якоюКонституція Українивідокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно достатті 17 Конституції Україниперебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99у справі щодо права на пільги та від20.03.2002 № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Суд також враховує ірішення Конституційного суду України від15.10.2013 №9-рп/2013, в якому зазначено, що держава передбачає заходи, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, тобто грошової винагороди за виконану роботу як еквівалента вартості споживчих товарів і послуг.

Відповідно до частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю України, стягнення сум індексації грошового забезпечення не обмежені будь-яким строком позовної давності.

Як встановлено судом вище, позивач проходив службу у Маріупольському міському управлінні ГУМВС України в Донецькій області, тому враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не нарахування та невиплата позивачу індексації грошового забезпечення у період служби з 01.05.2015 по 30.11.2015 свідчить про порушеннявимог Закону №1282-XIIта Порядку № 1078 саме відповідачем-2.

Разом з тим, суд зазначає, що розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу і який виплачував грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу суми індексації грошового забезпечення.

Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Здійснюючи судочинство Європейський суд неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17.12.2004 у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідалозакону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 02.06.2006 у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, Суд зазначив, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже,законмає з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб`єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.

Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов`язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов`язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.

При цьому, суд звертає увагу, що нарахування конкретної суми індексації також належить до компетенції відповідача, а тому наданий позивачем розрахунок суми індексації не може бути прийнятий до уваги.

З метою повного захисту порушеного права позивача, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача-2 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015, та зобов`язання відповідача-2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС Україниу справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другоюстатті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цьогоКодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оцінюючи докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково.

Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.

Керуючись статтями 32, 139, 243 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп: НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область; код ЄДРПОУ: 40109058), Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії (місцезнаходження: Україна, 87515, Донецька обл., місто Маріуполь, вулиця Георгіївська, будинок 63; код ЄДРПОУ: 08671449) про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Зобов`язати Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015.

Зобов`язати Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення складено у повному обсязі та підписано 02.06.2022.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».

У разі застосування судом частини третьоїстатті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.В. Арестова