Постанова

від 19.12.2022 по справі 200/12577/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2022 року справа №200/12577/21

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Геращенка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргуГоловного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 р. у справі № 200/12577/21 (головуючий І інстанції суддя Арестова Л.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області, Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 24.09.2021 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далівідповідач 1) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2018-2020 роки; індексації грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року позивачу ;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити йому компенсацію за невикористану відпустку за 2018 по 2020 роки у розмірі 42 днів;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь позивача невиплачену індексацію грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року включно у розмірі 6511,81 грн.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 р. у справі № 200/12577/21 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Зобов`язано Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Визнано протиправною бездіяльність Маріупольського міського управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015.

Зобов`язано Маріупольське міське управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області в особі ліквідаційної комісії нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 30.11.2015.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скаргивказує на те, що грошове забезпечення та заробітна плата мають різну правову природу, функції та принципи. Зазначає, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за період з 01.05.2015 по 30.11.2015 виплачувалось виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків у Маріупольському МУ ГУМВС України в Донецькій області. Також вважає, що невикористані дня додаткової відпустки позивачу як учаснику бойових дій компенсації не підлягають.

08.11.2022 від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказано, що відповідач не приймає до уваги додаткову відпустку передбачену іншим законом, ніж на який посилається відповідач, а саме: Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

18.11.2022 від представника відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення, доводи якого аналогічні відзиву на позов та апеляційній скарзі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, щопозивач ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується дублікатом посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 03.09.2018.

Наказом ГУМВС України в Донецької області № 393о/с від 06.11.2015 позивача звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил на підставі пунктів 10 та 11розділу XI Закону України «Про національну поліцію»на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС (скорочення штатів) з 06.11.2015.

Відповідно до наказу № 30 о/с-лк від 26.10.2018 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.10.2018 у справі № 805/359/16-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 06.11.2015 №393 о/с-лк в частині звільнення позивача з ОВС та поновлено останнього на посаді з 07.11.2015.

Наказом ГУМВС України в Донецькій області від 02.04.2019 № 9 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС позивача звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

За змістом наказу № 12 о/с-лк від 24.06.2019 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 04.06.2019 у справі № 200/1085/19-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 02.04.2019 № 9 о/с-лк в частині звільнення позивача з ОВС та поновлено останнього на посаді з 03.04.2019.

Позивача звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 09.09.2019 №17 о/с-лк.

Відповідно до наказу № 8 о/с від 14.04.2020 ГУМВС України у Донецькій області, який прийнято на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17.03.2020 у справі № 200/12246/19-а, скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 09.09.2019 № 17 о/с-лк в частині звільнення позивача з ОВС та поновлено останнього на посаді з 10.09.2019.

За наказом ГУМВС України в Донецькій області від 22.06.2020 № 14 о/с-лк згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС позивача звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

На виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11.09.2020 у справі № 200/6938/20-а скасовано наказ ГУМВС України в Донецькій області від 22.06.2020 №14 о/с-лк в частині звільнення позивача з ОВС та поновлено останнього на посаді з 24.06.2020 відповідно до наказу № 19 о/с від 21.09.2020 ГУМВС України у Донецькій області.

Відповідно до наказу ГУМВС України в Донецькій області від 26.11.2020 № 20 о/с-лк, згідно із Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом ОВС позивача звільнено із ОВС у запас на підставі пункту 64 «г» вказаного Положення.

Головне Управління МВС України в Донецькій області в довідці від 05.01.2022 № 4 лк, зокрема, зазначило, що за обліками управління кадрового забезпечення позивач додаткову відпустку як учасник бойових дій за період 2018-2020 роки не використовував. Рапортів позивача щодо надання додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказаний період до підрозділів кадрового забезпечення не надходило.

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Донецькій області від 10.01.2022 № 10 про нараховане грошове забезпечення із зазначенням індексації доходів за період з 01.01.2015 по 31.12.2015вбачається, що позивачу індексація грошового забезпечення за період з 01.05.2015 по 31.12.2015 не нараховувалась. Така інформація вказана у довідці Маріупольського міського управління ГУМВС України в Донецькій області від 10.01.2022 № 19.

Маріупольським міським управлінням ГУМВС України в Донецькій області довідкою від 10.01.2022 року № 20 щодо здійснення нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу за період 2018-2020 роки відповідач-2, зазначено, що законні підстави для нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період 2018-2020 роки відсутні.

Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУМВС України в Донецькій області в довідці від 10.01.2022 № 21 відносно ОСОБА_1 щодо проведення нарахувань та здійснення виплат за період з 2018 року по 2020 рік, зокрема, зазначило, що в період з 21.09.2020 (дата поновлення на посаді) по 27.11.2020 (дата звільнення) ОСОБА_1 до служби в ліквідаційній комісії Маріупольського РУП ГУНП в Донецькій області не приступав. Відповідно до пункту 1.6. розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженоїнаказом МВС України від 31.12.2007 № 499, за час відсутності особи рядового чи начальницького складу органів внутрішніх справ на службі без поважних причин (прогул) грошове забезпечення не виплачується. Грошове забезпечення позивачу за період з 21.09.2020 по 27.11.2020 не нараховувалось та не виплачувалось.

Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідачів, тому звернувся з цим позовом до суду.

При розгляді справи колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другоюстатті 19 Конституції Українипередбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

За визначеннямстатті 92 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII(даліЗакон № 580-VIIIв редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Пунктом 1 частини першоїстатті 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР(даліЗакон № 504/96-ВРу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачені такі види щорічних відпусток, як: основна відпустка; додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці; додаткова відпустка за особливий характер праці; інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР занотовано: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII(даліЗакон № 3551-XIIу редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону (частина 10 статті 93 Закону № 504/96-ВР).

Таким чином, суд вважає, що у випадку звільнення поліцейського зі служби йому виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченоїстаттею 16-2 Закону № 504/96-ВРта пунктом 12 частини першоїстатті 12 Закону № 3551-ХІІ.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 620/4218/18.

Пунктом 7 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантів вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, що затвердженийнаказом МВС України від 06 квітня 2016 року № 260(даліПорядок № 260 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено, що грошове забезпечення поліцейським виплачується за місцем проходження служби виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом органу поліції на грошове забезпечення.

Відповідно до пункту 8 розділу III Порядку № 260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

З огляду на те, що право позивача на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

При цьому, враховуючи те, що грошова компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій позивачу повинна була бути виплачена станом на день звільнення, враховуючи те, що на час звільнення позивача зі служби діяв Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженийнаказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, та який набрав чинності 27 травня 2016 року, суд вважає цей нормативно-правовий акт таким, що підлягає застосуванню у спірних правовідносинах.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 січня 2019 року у справі № 805/2706/17-а, від25 квітня 2019 року у справі № 814/2017/16.

Тобто, оскільки відповідно достатті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»тастатті 16-2 Закону України «Про відпустки»учасникам бойових дій передбачена додаткова оплачувана відпустка в кількості 14 календарних днів на рік, а в період з 2018 року по 2020 рік позивачу як учаснику бойових дій така додаткова відпустка не надавалась, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про вчинення протиправної бездіяльності щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за період з 2018 року по 2020 рік.

Суд вважає за необхідне зазначити, що, оскільки позивач проходив службу у Маріупольському міському управлінні ГУМВС України в Донецькій області, який є юридичною особою, зобов`язати нарахувати та виплатити таку компенсацію належить безпосередньо відповідача-2 як роботодавця.

Водночас, питання щодо кількості наданих невикористаних днів щорічної додаткової відпустки позивачу, як учаснику бойових дій, передбачених пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ відповідачем не розглянуто.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30.04.2013 по справі «Тимошенко проти України» (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту «законності», передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з травня 2015 року по листопад 2015 року, колегія суду виходить з наступного.

Стаття 43 Конституції України визначає: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України "Про Національну поліцію".

Статтею 3 Закону № 580 встановлено, у своїй діяльності поліція керуєтьсяКонституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно доКонституціїта законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Згідно п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.

За змістом ст. 102Закону № 580пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначенихЗаконом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"(далі Закон № 2262).

Поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України (частини 1, 2 статті 94 Закону № 580).

Правилами пункту 1постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції»окреслено: грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

ПоложеннямиЗакону України "Про Національну поліцію" встановлено, що поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України (п. 4 ч. 10 ст. 62 Закону України "Про Національну поліцію") .

За змістом частин 1, 2 та 5статті 94 Закону № 580поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.

Встатті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон № 1282) занотовано, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; поріг індексації - це величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.

Статтею 2 Закону № 1282 визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Приписами статті 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" передбачено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка (до 01 січня 2016 року - 101 відсоток).

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.

Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.

Положеннями статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" встановлено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.

Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.

Згідно частини 2 статті 6 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Так, з метою реалізації цих положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення"Кабінет Міністрів України постановою від 17 липня 2003 року № 1078 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення(далі - Порядок№ 1078).

Порядок № 1078 визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей (п. 2 Порядку).

У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п. 4 Порядку № 1078).

Так, пунктом 6 Порядку № 1078 встановлено, що виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи зі служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

При цьому обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.

Суд критично ставиться до доводів апеляційної скарги відповідача, що індексація грошового забезпечення позивача повинна здійснюватися лише з 1 листопада 2017 року після набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 18 жовтня 2017 року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення", якою абз. 5 п. 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, після слова "військовослужбовців" доповнено словом "поліцейських", є неприйнятними, оскільки така індексація прямо передбачена положеннями Закону України "Про Національну поліцію" та Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Юридична сила закону як основного джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України.

Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 жовтня 2002 року № 17рп(щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони.

Ще однією ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України.

Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

За визначенням частини 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

Оскільки право на індексацію грошового забезпечення позивача, передбаченого Законом України "Про Національну поліцію"таЗаконом України "Про індексацію грошових доходів населення"порушено, воно підлягає відновленню в судовому порядку.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 31 січня 2019 року в справі № 823/2249/18, які відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Згідно ч. 1ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Нормами частини 2статті 2 КАС Українипередбачено: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності передзаконом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положеньстатті 9 КАС Українирозгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про частковезадоволення позову.

За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, суд апеляційної інстанції вирішив, що суд першої інстанції правильно вирішив справу, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст. ст.250,311,315,316,321,322,325,328,329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргуГоловного управління Національної поліції в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 р. у справі № 200/12577/21 -залишити без задоволення.

РішенняДонецького окружного адміністративного суду від 02 червня 2022 р. у справі № 200/12577/21 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2022 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді І.В. Геращенко

Е.Г. Казначеєв