Рішення

від 30.05.2022 по справі 520/3896/22

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

31.05.2022 р. справа №520/3896/22

Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом

Головного управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - позивач, заявник, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)до Товариства з обмеженою відповідальністю "Респект-Ложистик" (далі за текстом - відповідач, платник, ТОВ, Товариство)пронакладення адміністративного арешту на кошти ТОВ "Респект-Ложистик" (ідентифікаційний код - 38551485) на рахунках у банках та банківських установах, -

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про накладення адміністративного арешту на кошти ТОВ "Респект-Ложистик" (ідентифікаційний код - 38551485) на рахунках у банках та банківських установах.

Підставами позову є доводи про те, що платник податків допустив порушення закону, створивши перешкоди у проведенні перевірки у спосіб не допуску працівників контролюючого органу. Вказана обставина є одночасно визначеною законом підставою і для прийняття контролюючим органом власного рішення про адміністративний арешт майна платника податків, і для прийняття судом рішення про зупинення видаткових операцій на рахунках платника у банку.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Респект-Ложистик" право на подачу процесуального документу у вигляді відзиву на позов не використав, хоча згідно з приєднаною до позову квитанцією матеріали позову були направлені суб"єктом владних повноважень на адресу платника податків - 17.02.2022р.

Суд, вивчивши доводи позову, повно виконавши вимоги процесуального закону стосовно збору доказів, всебічно перевіривши доводи сторін добутими доказами, вичерпно з`ясувавши обставини спірних правовідносин, об`єктивно дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, грунтовно проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, котрі врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За викладеним у позові власним твердженням субєкта владних повноважень, відповідач мав фінансово-господарські зносини з ризиковими платниками податку на додану вартість згідно з матеріалами роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, листом ДПС України від 17.02.2021р. №4282/7/99-00-07-02-01-07, листом ДПС України від 07.05.2021р. №10626/7/99-00-07-02-01-07G.

З метою перевірки дотримання податкової дисципліни у цих зносинах, субєктом владних повноважень 12.05.2021р. за №17494/6/20-40-07-28-15 стосовно відповідача було складено письмовий запит щодо взаємовідносин з: ТОВ «Дата Сістем» (ідентифікаційний код 42934096), ТОВ «Марбелс» (ідентифікаційний код 42595350), ТОВ «Грін Форсес» (ідентифікаційний код 42163942), ТОВ «Торгівельний Дім «Гранд Опт Продукт» (ідентифікаційний код 42662966), ТОВ «Діннер Вайс» (ідентифікаційний код 42185130), ТОВ «Рутана Солюшнс» (ідентифікаційний код 42239945), ТОВ «Експерт Форвардинг» (ідентифікаційний код 38983252), ТОВ «Тамєкс» (ідентифікаційний код 43323200), ТОВ «Віті Ай» (ідентифікаційний код 42511349), ТОВ «Бреін Стайл» (ідентифікаційний код 43043000).

Означений запит було отримано відповідачем - 26.05.2021р.

Доказів надання відповіді на цей запит учасники справи до суду не подали.

За матеріалами справи судом встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області було видано наказ №748-п від 10.02.2022р. про призначення документальної позапланової виїзної перевірки діяльності платника податків відповідача з питання повноти справляння податку на додану вартість у взаємовідносинах з: ТОВ «Дата Сістем» (ідентифікаційний код 42934096) за жовтень листопад 2020р., ТОВ «Марбелс» (ідентифікаційний код 42595350) за жовтень-листопад 2019р. та лютий-березень 2020р., ТОВ «Грін Форсес» (ідентифікаційний код 42163942) за листопад 2019р.-січень 2020р., ТОВ «Торгівельний Дім «Гранд Опт Продукт» (ідентифікаційний код 42662966) за жовтень-листопад 2019р., ТОВ «Діннер Вайс» (ідентифікаційний код 42185130) за листопад 2019р. та січень 2020р., ТОВ «Рутана Солюшнс» (ідентифікаційний код 42239945) за грудень 2019р. та березень 2020р., ТОВ «Експерт Форвардинг» (ідентифікаційний код 38983252) за грудень 2019р., ТОВ «Тамєкс» (ідентифікаційний код 43323200) за листопад 2020р.-лютий 2021р., ТОВ «Віті Ай» (ідентифікаційний код 42511349) за грудень 2019р., ТОВ «Бреін Стайл» (ідентифікаційний код 43043000) за квітень 2020р.

Як з`ясовано судом, юридичною підставою для видання означеного наказу контролюючий орган обрав приписи п.п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України, а фактичною підставою (тобто приводом) послугувало судження про відсутність відповіді платника на згаданий вище письмовий запит контролюючого органу.

На реалізацію наказу ГУ ДФС у Харківській області №748-п від 10.02.2022р. субєктом владних повноважень були складені направлення на перевірку №1515 від 11.02.2022р. та направлення на перевірку №1521 від 11.02.2022р., які оформлені на бланку контролюючого органу, підписані заступником начальника ГУ ДПС у Харківській області, скріплені печаткою ГУ ДПС у Харківській області.

11.02.2022р. контролюючим органом була здійснена спроба реалізації владних приписів наказу про призначення перевірки.

Згідно з актом від 11.02.2022р. №571/20-40-07-28-09/38551485 об 11:30год. 11.02.2022р. за місцезнаходженням відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань був відсутній директор ТОВ «Респект Ложистик» - Павленко Марина Миколаївна, що унеможливило вручення копії наказу про призначення перевірки та предявлення направлень на перевірку.

14.02.2022р. контролюючим органом була здійснена спроба реалізації владних приписів наказу про призначення перевірки.

Згідно з актом від 14.02.2022р. №595/20-40-07-28-09/38551485 об 11:00год. 14.02.2022р. за місцезнаходженням відповідача згідно з відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань був відсутній директор ТОВ «Респект-Ложистик» - ОСОБА_1 , що унеможливило вручення копії наказу про призначення перевірки та предявлення направлень на перевірку.

15.02.2022р. контролюючим органом була здійснена спроба реалізації владних приписів наказу про призначення перевірки.

Згідно з актом від 15.02.2022р. №618/20-40-07-28-06/38551485 та актом від 15.02.2022р. №619/20-40-07-28-06/38551485 о 13:30год. 15.02.2022р. уповноважений представник платника податків - гр. ОСОБА_2 вчинив відмову від проведення перевірки, котра втілилась у відмові від підпису у направленнях на перевірку.

Відповідно до особистого власноручного запису в акті №618/20-40-07-28-06/38551485 представник відповідача кваліфікував призначену наказом ГУ ДФС у Харківській області №748-п від 10.02.2022р. перевірку у якості безпідставної.

Повноваження гр. ОСОБА_2 на представництво інтересів ТОВ «Респект-Ложистик» підтверджені копією приєднаної до справи довіреності від 11.02.2022р.

16.02.2022р. контролюючим органом - регіональним органом ДФС України за цією подією стосовно відповідача було видано рішення №2 про застосування умовного адміністративного арешту майна платника податків.

Стверджуючи про протиправність відмови платника податків від проведення заходу податкового контролю у вигляді перевірки, субєкт владних повноважень ініціював даний спір.

Вирішуючи спір, суд зазначає, що правовідносини з приводу адміністративного арешту майна платника податків за подією відмови від проведення перевірки унормовані, насамперед, приписами ст.94 Податкового кодексу України.

Інші норми Податкового кодексу України, котрі врегульовують суміжні процедури арешту майна платника за іншими підставами (а саме: п.20.1.31 ст.20 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск до обстеження приміщень і територій), п.20.1.32 ст.20 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за створення перешкод у діяльності податкового керуючого), п.20.1.33 ст.20 Податкового кодексу України (арешт за недостатність майна для погашення податкового боргу), п.89.4 ст.89 (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск податкового керуючого), п.91.4 ст.91 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за невиконання законних вимог податкового керуючого) на спірні правовідносини не поширюються, а відтак, застосуванню при розв`язанні даного спору не підлягають.

Відповідно до абз.2 п.94.6 ст.94 Податкового кодексу України арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.

Згідно з ч.ч. 1 і 2 ст.59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду (ч.1 ст.59); Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних або фізичних осіб здійснюється в разі накладення арешту відповідно до частини першої цієї статті, а також в інших випадках, передбачених договором, Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", іншими законами та/або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, кореспондентському рахунку. Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми або коли інше передбачено договором, законом чи умовами такого обтяження.

Аналізуючи наведені норми права, суд доходить до висновку, що правова категорія - "арешт коштів на рахунку платника податків" та правова категорія - "зупинення видаткових операцій на рахунку платника податків" співвідносяться як зміст заходу державного податкового примусу та форма практичної реалізації заходу державного податкового примусу.

Відповідно до ч.1 ст.59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

За визначенням ст.2 цього ж закону кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

У розумінні п.п.14.1.93 ст.14 Податкового кодексу України кошти - гривня або іноземна валюта.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" іноземна валюта: - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, білети державної скарбниці, монети), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, які знаходяться в обігу, - платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та міжнародних розрахункових одиницях, - кошти у грошових одиницях іноземних держав, міжнародних розрахункових одиницях та у діючій на території України валюті з вільною конверсією, які знаходяться на рахунках та вкладах у банківсько-кредитних установах на території України та за її межами.

Таким чином, арешт коштів у порядку ст.94 Податкового кодексу України може бути застосований за рішенням суду як до коштів платника у формі національної валюти України, так і до коштів платника у формі іноземної валюти.

Водночас із цим, п.200-1.7 ст.200-1 Податкового кодексу України запроваджено застереження, у силу якого кошти, зараховані на рахунок платника в системі електронного адміністрування податку на додану вартість (далі за текстом - СЕА ПДВ), є коштами, які використовуються виключно у цілях, визначених п.200-1.5 ст.200-1 цього Кодексу та погашення податкового боргу з податку на додану вартість.

Оскільки втручання Держави у майно платника податків згідно з вимогою ст.1 Протоколу Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинно мати адекватний характер та не порушувати справедливого балансу між приватними та публічними інтересами, то суд не знаходить підстав для арешту коштів платника на рахунку в Системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритому в установі Державної казначейської служби України.

Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що згідно з п.п.94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України адміністративний арешт майна платника податків (який у розумінні п.94.1 ст.94 Податкового кодексу України є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків (а не лише сплати податкового боргу), визначених законом) застосовується у разі, коли платник податків відмовляється від проведення документальної або фактичної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу.

Таким чином, наведеною нормою закону у якості підстав для арешту коштів платника податків на рахунках у банку визначено дві окремі та самостійні обставини, а саме: 1) відмова платника податків від перевірки, 2) відмова платника податків від допуску посадових осіб, котрі призводять до однакових юридичних наслідків виникнення підстави для застосування адміністративного арешту майна платника податків.

Національний закон України не містить визначення змісту правової категорії - "відмова платника податків від перевірки" і правової категорії - "відмова платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу".

Тому суд виходить із того, що правова категорія - "відмова платника податків від допуску посадових осіб контролюючого органу" співвідноситься із вчинком платника з приводу створення фізичної перешкоди у доступі працівників контролюючого органу до документів, приміщень, речей, обєктів оподаткування, а правова категорія - "відмова платника податків від перевірки" співвідноситься із вчинком (чи вчинками) платника податків, спрямованими на створення умов, за існування яких проведення перевірки є обєктивно неможливим (як-то: ухилення від отримання поштової кореспонденції, вибуття керівника платника податків у відпустку чи відрядження без залишення за місцезнаходженням платника податків іншого уповноваженого представника, перманентна та безупинна зміна керівництва платника податків, тривала відсутність за місцезнаходженням платника податків належно та завчасно сповіщеного керівника чи уповноваженого представника, направлення для проведення комунікації з працівниками контролюючого органу неуповноваженої особи, невиправдане дією об"єктивних чинників зволікання у наданні документів до перевірки тощо).

Суд повторно зауважує, що запроваджена п.94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України підстава для застосування адміністративного арешту майна платника податків є самостійним приводом для реалізації контролюючим органом заходів податкового примусу виключно за процедурою ст.94 Податкового кодексу України і жодним чином не стосується інших аналогічних суміжних процедур, згаданих у п.20.1.31 ст.20 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск до обстеження приміщень і територій), п.20.1.32 ст.20 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за створення перешкод у діяльності податкового керуючого), п.20.1.33 ст.20 Податкового кодексу України (арешт за недостатність майна для погашення податкового боргу), п.89.4 ст.89 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за не допуск податкового керуючого), п.91.4 ст.91 Податкового кодексу України (зупинення операцій на рахунках у банку за невиконання законних вимог податкового керуючого).

При цьому, суд відмічає, що за п.94.2.3 ст.94 Податкового кодексу України до винної особи можуть бути застосовані два цілком окремі, самостійні та незалежні один від одного заходи державного податкового примусу, а саме: 1) контролюючим органом - арешт майна платника податків у порядку абз. 1 п.94.6 ст.96 Податкового кодексу України з подальшим підтвердженням обгрунтованості у судовому порядку відповідно до абз.1 п.94.10 ст.94 цього ж кодексу; 2) судом - арешт коштів у порядку абз.3 п.94.6 ст.96 Податкового кодексу України за зверненням контролюючого органу.

Такий самий по суті правовий висновок Верховного Суду з приводу застосування ст.94 Податкового кодексу України викладений у постанові палати Касаційного адміністративного суду від 27.11.2018р. по справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).

З огляду на викладене, суд вважає, що відсутність судового акту про підтвердження обґрунтованості рішення контролюючого органу з приводу адміністративного арешту майна платника податків не є правовою перешкодою для накладення арешту на кошти платника.

Норми Податкового кодексу України не містять жодних підстав для висновку про існування інституту загального адміністративного арешту майна платника податків, складовими якого є арешт усього майна платника за винятком коштів та арешт коштів платника.

Підсумовуючи викладені вище міркування, суд зауважує, що кожен з наведених заходів державного податкового примусу спрямований на створення рівнозначних юридичних наслідків відносно окремих об`єктів власності платника: 1) обмеження правомочностей власника відносно усіх активів (окрім коштів) у зв`язку з невиконанням податкового обов`язку у вигляді допуску до перевірки або подання документів до перевірки; 2) обмеження правомочностей власника відносно коштів у зв`язку з невиконанням податкового обов`язку у вигляді допуску до перевірки або подання документів до перевірки.

Суд повторно зауважує, що норми Податкового кодексу України не містять ані визначення відмови платника від перевірки (рівно як і не допуску до перевірки), ані будь-яких критеріїв названих діянь.

Таким чином, зміст названих діянь законом з достатньою чіткістю не конкретизований.

Водночас із цим, суд зважає, що за приписами абз.5 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки є будь-яка з перелічених обставин, а саме: 1) непред`явлення або направлення на перевірку, або копії наказу про призначення перевірки, або службового посвідчення, 2) ненадіслання копії наказу про призначення перевірки, 3) пред`явлення оформлених без додержання вимог закону або направлення на перевірку, або копії наказу про призначення перевірки, або службового посвідчення.

Суд відзначає, що згідно з абз.2-3 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України вимогами до форми та змісту направлення на перевірку визначені: 1) підпис керівника контролюючого органу (заступника керівника чи уповноваженої особи), 2) печатка контролюючого органу, 3) дата видачі направлення, 4) найменування контролюючого органу, 5) реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, 6) найменування та реквізити суб`єкта перевірки або об`єкта перевірки, 7) мета перевірки, 8) вид перевірки, 9) підстави перевірки, 10) дата початку перевірки, 11) тривалість перевірки, 12) посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку; а вимогами до форми та змісту наказу про призначення перевірки визначені: 1) підпис керівника контролюючого органу (заступника керівника чи уповноваженої особи), 2) печатка контролюючого органу, 3) дата видачі, 4) найменування контролюючого органу, 5) найменування та реквізити суб`єкта перевірки або адреса об`єкта перевірки, 6) мета перевірки, 7) вид перевірки, 8) підстави перевірки, 9) дата початку перевірки, 10) тривалість перевірки, 11) період діяльності, який підлягає перевірці.

Абзац 6 п.п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України містить імперативне застереження, відповідно до якого відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється.

Тому, суд вважає, що будь-яке діяння платника податків, котре не охоплюється ознаками за абз.5-6 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, не може бути кваліфіковано як відмова від проведення перевірки (рівно як і не допуск до перевірки) у контексті ст.94 Податкового кодексу України.

Окремо суд наголошує, що платник податків у порядку абз.6 п.п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України має право оцінювати на відповідність закону документи контролюючого органу відносно призначення та проведення перевірки виключно у межах параметрів за зовнішнім оформленням згідно зі ст.81 Податкового кодексу України.

Незгода ж платника з суттю зазначених у наказі юридичних та фактичних підстав для призначення перевірки не є законною підставою для відмови у допуску працівників контролюючого органу до перевірки, позаяк підстави для перевірки передбачені не ст.81 Податкового кодексу України, а зовсім іншими нормами закону - ст.ст.75, 77, 78, 80 Податкового кодексу України.

Вирішуючи справу, суд наголошує, що за спеціальним правилом абз.7 п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки.

Таким чином, закон прямо передбачає, що навіть відмова службових (посадових, уповноважених) осіб платника податків від одержання у працівників контролюючого органу документів про перевірку не є відмовою від перевірки, позаяк перевірка розпочинається безвідносно до названої події.

Оцінивши приєднані до справи докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах документи контролюючого органу на перевірку не мають дефектів за параметрами ст.81 Податкового кодексу України.

Відтак, з огляду на викладені вище міркування, суд доходить до переконання про те, що у спірних правовідносинах відсутня подія відмови платника від проведення перевірки у розумінні ст.81 Податкового кодексу України.

Вказана обставина є окремою, самостійною та достатньою підставою для відмови у позові.

Стосовно процедури контролю Держави у податковій справі суд відзначає, що з 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.

Згідно з абз.1 п.522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-ІХ та Закону України від 13.05.2020р. №591-ІХ було установлено мораторій на проведення документальних та фактичних перевірок на період з 18 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), крім: документальних позапланових перевірок, що проводяться на звернення платника податків; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.7 та 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу; фактичних перевірок в частині порушення вимог законодавства в частині: обліку, ліцензування, виробництва, зберігання, транспортування та обігу пального, спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів; цільового використання пального та спирту етилового платниками податків; обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками; здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту етилового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального, з підстав, визначених підпунктами 80.2.2, 80.2.3 та 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 цього Кодексу.

Отже, нормою закону про оподаткування - абз.1 п.522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України запроваджено загальне правило, у силу якого протягом дії карантину не призначаються документальні та фактичні перевірки за окремими винятками.

У спірних правовідносинах контролюючим органом не призначались документальні позапланові перевірки заявника з питання правильності справляння ПДВ на підставі звернення платника податків або на підставі п.п.78.1.7 ст.78 чи п.п.78.1.8 ст.78 Податкового кодексу України.

Тобто на призначену контролюючим органом у спірних правовідносинах перевірку не поширюється виключення за абз.1 п.522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-ІХ та Закону України від 13.05.2020р. №591-ІХ.

У подальшому відповідно до п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 17.09.2020р. №909-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" у період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, надати право Кабінету Міністрів України скорочувати строк дії обмежень, заборон, пільг та гарантій, встановлених відповідними законами України, прийнятими з метою запобігання виникненню і поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, крім випадків, коли зазначене може призвести до обмеження конституційних прав чи свобод особи.

Із посиланням на п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 17.09.2020р. №909-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" КМУ було видано постанову від 03.02.2021р. №83, де указано: скоротити строк дії обмежень, встановлених пунктом 52 2 підрозділу 10 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі - Кодекс), в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок, дозволивши проведення таких видів перевірок юридичних осіб: тимчасово зупинених документальних та фактичних перевірок, що були розпочаті до 18 березня 2020 р. та не були завершеними; документальних перевірок, право на проведення яких надається з дотриманням вимог пункту 77.4 статті 77 Кодексу; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.1 та/або 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Кодексу, суб`єктів господарювання реального сектору економіки, які сформували податковий кредит за рахунок оформлення ризикових операцій з придбання товарів/послуг (із переліку ризикових платників податків, визначених у межах роботи Тимчасової слідчої комісії Верховної Ради України з питань розслідування оприлюднених у засобах масової інформації фактів можливих корупційних дій посадових осіб органів державної влади, які призвели до значних втрат дохідної частини Державного бюджету України, утвореної відповідно до Постанови Верховної Ради України від 24 квітня 2020 р. N 568-IX); документальних позапланових перевірок платників податків, за якими отримано податкову інформацію, що свідчить про порушення платником валютного законодавства в частині дотримання граничних строків надходження товарів за імпортними операціями та/або валютної виручки за експортними операціями; документальних позапланових перевірок з підстав, визначених підпунктами 78.1.12, 78.1.14, 78.1.15, 78.1.16 пункту 78.1 статті 78 Кодексу.

Таким чином, наразі виникла правова колізія між положеннями абз.1 п.522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-ІХ та положеннями Закону України від 13.05.2020р. №591-ІХ (до яких змін не вносилось та якими запроваджено мораторій на проведення документальних податкових перевірок з питання правильності справляння ПДВ) з одного боку та між положеннями п.4 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України від 17.09.2020р. №909-IX "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" і постановою КМУ від 03.02.2021р. №83 (якими відновлено проведення документальних податкових перевірок з питання правильності справляння ПДВ) з іншого боку.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для заявника є підхід, коли у силу п.п.4.1.4 ст.4 та п.5.2 ст.5 Податкового кодексу України пріоритет у застосуванні належить віддати саме абз.1 п.522 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 17.03.2020р. №533-ІХ та Закону України від 13.05.2020р. №591-ІХ як спеціальним нормам профільного акту законодавства.

Такий самий по суті висновок міститься у постанові Верховного Суду від 22.02.2022р. у с праві №420/12859/21.

Відтак, у спірних правовідносинах суб"єкт владних повноважень згідно з прийнятим наказом ГУ ДПС у Харківській області №748-п від 10.02.2022р. не мав законних підстав для здійснення заходу податкового контролю у формі документальної позапланової виїзної перевірки з питання повноти та достовірності справляння ПДВ.

Частиною 2 ст.2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Приписи ч.1 ст.2 та ч.4 ст.242 КАС України вимагають від адміністративного суду забезпечити захист прав та інтересів невладного суб`єкта.

Проведений судовий розгляд показав, що заявлена владним суб`єктом вимога порушує права та охоронювані законом інтереси приватної особи у галузі податкової справи, а тому не підлягає до задоволення.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 283, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Суддя Сліденко А.В.