Постанова

від 01.06.2022 по справі 420/3612/20

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2022 року

м. Київ

справа № 420/3612/20

адміністративне провадження № К/9901/23484/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Данилевич Н.А.,

суддів: Мацедонської В.Е., Шевцової Н.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні як суд касаційної інстанції касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (головуючий суддя: Глуханчук О.В.) та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року (колегія суддів: Кравець О.О., Зуєва Л.Є., Коваль М.П.) у справі №420/3612/20 за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди,

у с т а н о в и в :

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

27 квітня 2020 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь Військової частини НОМЕР_1 заподіяну майнову шкоду у сумі 25201,78 грн.

Заявлені вимоги позивач обґрунтував заподіянням відповідачем шкоди державі у сумі 25201,78 грн. внаслідок неналежного виконання ним як колишнім командиром військової частини НОМЕР_1 службових обов`язків, яке виразилось у нездійсненні належного контролю за дійсною наявністю військового майна, його використанням та рухом. Ця шкода полягає у безпідставному списанню з бухгалтерського обліку майна на суму 25201,78 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року, залишеною без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2021 року, адміністративний позов Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди залишено без розгляду.

Ухвалюючи судові рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вказав, що предметом спору в справі, що розглядається, є правомірність стягнення майнової шкоди, заподіяної військовослужбовцем військовій частині. Суд вказав, що приписами Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР та ст. 4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року № 160-IX встановлено строк, протягом якого винна особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності, а не строк, протягом якого особа може звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди, що є різними поняттями та регулюється різними нормами матеріального та процесуального права відповідно. Оскільки позивачем пропущено строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України, та не зазначено наявності поважних причин, які могли б бути підставою для його поновлення, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечень)

29 червня 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року, в якій відповідач просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування поданої касаційної скарги скаржник вказує, що судами не було враховано, що на дату виявлення завданої шкоди, тобто 24.04.2017 (дата затвердження Акту проведення вибіркової інвентаризації майна бойової підготовки військової частини НОМЕР_1 ) спірні правовідносини були врегульовані Положенням про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженим постановою Верховної Ради України від 23.06.1995 № 243/95-ВР. Згідно з п. 5 вказаного Положення, час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством, тобто трьох років. Вказує, що на дату виявлення завданої у спірних правовідносинах шкоди, тобто 24.04.2017, строк притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного становив три роки з дня виявлення завданої шкоди. Звернувшись до суду з даним позовом 24.04.2020 (згідно штампу поштового відділення на конверті, у якому надійшов позов), позивачем дотримано строк, протягом якого особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності (три роки). Також, скаржник зазначав, що невизначеною до 2020 року була підсудність даних спорів, оскільки їх розглядав суд в порядку цивільного судочинства. Крім того, вказував, що ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 в цій справі у задоволенні клопотання представника відповідача про залишення без розгляду адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 про стягнення майнової шкоди було відмовлено.

Ухвалою Верховного Суду від 12 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

Підставами для відкриття провадження є посилання скаржника на абз. 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

Ухвалою Суду від 01 червня 2022 року вказану адміністративну справу призначено до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач ОСОБА_2 перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_1 у період з 05 червня 2014 року по 30 червня 2016 року.

Відповідно до наказу від 05 липня 2016 року №123 (по стройовій частині), з 05 липня 2016 року підполковник ОСОБА_2 виключений зі списків особового складу та усіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 .

Передумовою виникнення спірних правовідносин стали наступні обставини.

20 серпня 2015 року між військовою частиною НОМЕР_1 в особі командира ОСОБА_2 (Покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕХНОЮГ» (Продавець) укладений Договір про закупівлю товарів за державні кошти №31050/54. Згідно умов договору закуплений товар, а саме вироби з деревини, вироби канцелярські, фарби та лаки. Ціна договору 25201, 78 грн. (а.с. 41-45, том 1, 48-51, том 2).

Проект договору з ТОВ «ТЕХНОЮГ» був погоджений у фінансово-економічному управлінні Командування ВМС ЗС України, про що направлений лист від 13 серпня 2015 року №24/3-831 (а.с. 53, том 2).

Для оплати товару за Договором про закупівлю товарів за державні кошти №31050/54, продавцем - ТОВ «ТЕХНОЮГ» складено видаткову накладну від 20 серпня 2015 року №000031050/30 на суму 25201, 78 грн. (а.с. 54, том 2).

30 жовтня 2015 року командиром військової частини ОСОБА_2 затверджений Акт виконаних робіт №131, у якому зазначається, що відповідно до плану бойової підготовки військової частини НОМЕР_1 та наказу за військової частини НОМЕР_1 № 14 від 11.08.2015 року, на виготовлення мішеней № 6, 8, 9а, 10а, 12 було використано засоби, придбані відповідно до видаткової накладної №000031050 від 20.08.2015 року. Комісією запропоновано взяти на облік відповідне майно (мішені № 6, 8, 9а, 10а, 12) на загальну суму 25198, 23 грн. (а.с. 55-56, том 2).

24 квітня 2017 року (після звільнення відповідача) командиром військової частини НОМЕР_1 затверджено Акт проведення вибіркової інвентаризації майна бойової підготовки військової частини НОМЕР_1 станом на 14 квітня 2017 року, яким встановлено, що акт виконаних робіт №131 від 30 жовтня 2015 року не відповідає дійсності та підлягає скасуванню. Інвентаризація майна бойової підготовки була проведена під час внутрішнього фінансового аудиту та аудиту відповідності окремих питань фінансово-господарської діяльності військової частини НОМЕР_1 (а.с. 35-36, том 1).

З цього часу виявлено нестачу військового майна на суму 25201,78 грн.

За вказаним фактом у 2017 році проведено службове розслідування.

У 2017 році в ході проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) № 272 від 24 квітня 2017 року, винні особи встановлені не були та матеріали службового розслідування були направлені до військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України.

Постановою військової прокуратури Одеського гарнізону Південного регіону України від 29 березня 2019 року у кримінальному провадженні №42017161010000107 від 03.03.2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 425 КК України, кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України (а.с. 30-32, том 1).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) № 94 від 27 травня 2019 року (зі змінами) призначено службове розслідування за фактом безпідставного списання майна, поставленого за договором № 31050/54 від 20 серпня 2015 року на суму 25 201,78 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті одна грн. 78 коп.) (а.с. 120-122, том 1).

За результатами зазначеного службового розслідування складено акт службового розслідування №20 та видано наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 06 серпня 2019 року №155, яким встановлено в діях колишнього командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 протиправні дії, що спричинили заподіяння державі збитків на суму 25 201,78 грн. (двадцять п`ять тисяч двісті одна грн. 78 коп.) та зазначену суму в подальшому було внесено в книгу обліку нестач військової частини НОМЕР_1 (а.с. 14-28, том 1).

З цих підстав 27 квітня 2020 року Військова частина НОМЕР_1 звернулась до суду із цим позовом до ОСОБА_2 , у якому просить стягнути на користь Військової частини НОМЕР_1 заподіяну майнову шкоду у сумі 25201,78 грн.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

У відповідності з ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому, згідно ч. 4 ст. 123 КАС України, якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно п. 5 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року №243/95-ВР (далі - Положення) час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов`язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.

Відповідно до п. 31 Положення, у разі звільнення у запас або у відставку чи вибуття із військової частини винної особи (винних осіб) до прийняття рішення про стягнення з неї заподіяної шкоди, командир (начальник) військової частини у порядку, встановленому чинним законодавством, подає цивільний позов до суду на суму заподіяної цією особою шкоди.

Згідно ст. 4 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року № 160-IX (далі - Закон №160-IX) (який набув чинності з 31.10.2019), особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Як вже зазначалось судом, підставою для відкриття провадження у цій справи слугували посилання скаржника на абз. 2 четвертої статті 328 КАС України.

Суд зазначає, що предметом спору в справі, що розглядається, є правомірність стягнення майнової шкоди, заподіяної військовослужбовцем військовій частині. На стадії касаційного провадження спірним є питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права в частині дотримання позивачем строку звернення до суду з позовом, необхідно вказати таке.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановлювати відповідні процесуальні строки, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб`єкту владних повноважень право на пред`явлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб`єкта владних повноважень.

Як установлено судами, шкода, завдана військовій частині НОМЕР_1 , яка полягає в нестачі майна на суму 25201,78грн, була виявлена під час проведення вибіркової інвентаризації майна бойової підготовки військової частини НОМЕР_1 станом на 14 квітня 2017 року, за результатами чого було затверджено відповідний акт від 24 квітня 2017 року.

Як правильно зазначено судом першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, з наведеної дати (24 квітня 2017 року) у позивача виникли підстави для звернення до суду з цим позовом.

Таким чином, 25 квітня 2017 року розпочався перебіг процесуального строку звернення до суду з позовом у цій справі. Оскільки позивач звернувся до суду з позовом 27 квітня 2020 року, то він пропустив тримісячний строк звернення до суду з позовом.

Відповідно до частин першої та третьої статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Зважаючи на те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом та не наведено поважних причин його пропуску, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов законного та обґрунтованого висновку про залишення позовної заяви без розгляду.

Доводи позивача, що до спірних правовідносин в частині визначення строку звернення до суду з позовом належить застосовувати Положення №243/95-ВР, є безпідставними, оскільки зазначене Положення №243/95-ВР не містить зазначених строків.

Таким чином, правильним є висновок судів про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню строки звернення до суду з позовом, передбачені КАС України.

Аналогічний висновок зроблено Верховним Судом у постановах від 6 грудня 2019 року у справі №825/1463/16, від 28 січня 2021 року у справі №140/6315/20, від 30 вересня 2021 року у справі №620/4567/20.

Посилання скаржника на висновки, наведені в ухвалі Одеського окружного адміністративного суду від 15.06.2020 у справі №420/3612/20, Суд оцінює критично, оскільки вказана ухвала не є предметом касаційного перегляду. Крім того, Суд звертає увагу на наявність сталої судової практики Верховного Суду у вирішенні аналогічних спорів.

Також варто зазначити, що у своїй постанові від 25 березня 2020 року у справі №9901/588/19 Верховний Суд у складі Великої Палати вказав, що згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть стосуватися реалізації цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, і має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ вказав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).

Отже, за практикою ЄСПЛ застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не слід розцінювати як порушення права на доступ до суду.

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив порушень норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень і погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про залишення позову без розгляду.

Відповідно до статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 139, 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року та постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіН.А. Данилевич В.Е. Мацедонська Н.В. Шевцова