Рішення

від 20.02.2022 по справі 354/738/14-ц

ЯРЕМЧАНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ 

Справа № 354/738/14-ц

Провадження по справі № 2/354/3/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2022 року м. Яремче

Яремчанський міський суд Івано-Франківської області у складі:

Головуючої судді: Остап`юк М.В.

при секретарі судового засідання: Савчук М.І.

з участю сторін:

позивача: ОСОБА_1

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: адвоката Стецюк С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

29 жовтня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ №046666, виданого ОСОБА_4 .

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний Державний акт засвідчує право власності відповідачки ОСОБА_2 на земельну ділянку, на якій розташований житловий будинок Позивача, а також знаходяться господарські споруди, якими він користується. Відтак, вказаним Державним актом його позбавлено права на земельну ділянку, що знаходиться під будинком, на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку, а також можливість проходу до сараїв, вбиральні, дровітні, колодязя.

Оспорюваний Державний акт Відповідачці виданий на підставі рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994 №136 з порушенням вимог законодавства.

У 2014 році Яремчанська міська рада відмінила вказане рішення в частині передачі відповідачці ОСОБА_2 , земельної ділянки, площею 0, 16 га по АДРЕСА_1 , на частині якої розташований будинок Позивача та господарські споруди, як таке, що суперечить законодавству, про що постановлено рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014.

З огляду на те, що прийнятим рішенням скасовано лише рішення органу місцевого самоврядування, що стало підставою для видачі Відповідачці Державного акту на земельну ділянку, а сам Державний акт залишається чинним, Позивач просить визнати його недійсним у судовому порядку.

Процесуальний рух справи в Суді

29 жовтня 2014 року Позивач звернувся до Суду із позовною заявою про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 07 листопада 2014 року відкрито провадження у справі.

01 грудня 2014 року Яремчанським міським судом Івано-Франківської області у складі судді Гребик Л.В. задоволено заяву Представника Відповідачки про відвід головуючій по справі судді Гребик Л.В.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області у складі судді Марчака Ю.І. від 02 грудня 2014 року відкрито провадження у справі.

17 грудня 2014 року Представник Відповідачки звернулася із заявою про закриття провадження у справі, оскільки судами України уже розглядалася цивільна справа №2-57/2009 про ту ж земельну ділянку та державний акт на неї і між тими ж сторонами.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 23 грудня 2014 року відмовлено Представнику Відповідача у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі, оскільки позов грунтується на інших підставах, ніж це вже було предметом судових розглядів, а саме: підставою звернення Позивача до Суду у цій справі є відміна Органом місцевого самоврядування свого рішення від 20.12.1994 на підставі якого видано оспорюваний Державний акт.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 15 січня 2015 року справу призначено до судового розгляду.

09 лютого 2015 року ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області зупинено провадження у справі до вирішення справи за позовною заявою ОСОБА_2 до Яремчанської міської ради про визнання нечинним та скасування п. п. 22, 22.1 рішення Яремчанського міської ради №492-27/2014 від 24.07.2014 року, яким було скасовано рішення, що стало підставою для видачі Відповідачці оспорюваного Державного акту на землю.

07 квітня 2016 року Ухвалою Суду провадження у справі відновлено.

Справа перебувала у провадженні Суду у складі судді Марчака Ю.І. до 23.09.2016.

У зв`язку із закінченням повноважень судді Марчака Ю.І. та повноважень всіх штатних суддів Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, процесуальних рух у справі не здійснювався до 17.08.2017.

17 серпня 2017 року відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи. Справа передана для розгляду судді Іванову А.П.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 21.08.2017 провадження у справі відновлено.

Ухвалою Суду від 05.10.2017 замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору відділ Держгеокадастру в Івано-Франківській області на належну Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області.

01.04.2019 відбувся повторний авторозподіл судової справи між суддями у зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Іванова А.П. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області. Справа передана для розгляду судді Польській М.В.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 08.05.2019 суддею Польською М.В. справа прийнята до провадження.

30.07.2020 відбувся повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, у зв`язку із закінченням терміну відрядження судді Польської М.В. до Яремчанського міського суду Івано-Франківської області для здійснення правосуддя. Справа передана на розгляд судді М.В. Остап`юк.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18.08.2020 справа прийняття суддею Остап`юк М.В. до провадження.

08.02.2021 Представник Відповідачки адвокат Стецюк С.С. заявила клопотання про закриття провадження у справі за відсутності предмету спору, оскільки станом на даний час Державний акт відсутній у Відповідачки ОСОБА_2 (анульований), так як земельна ділянка розділена на три різні ділянки і рішенням Яремчанської міської ради від 24.05.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Крім того, Відповідачка відступила Позивачу земельну ділянку, яка знаходиться під його будинком.

Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17.03.2021 у задоволенні клопотання про закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору відмовлено, оскільки Суд прийшов до висновку, що спір між сторонами існує (т.3, а.с.9).

17.03.2021 ухвалою Суду справу призначено до судового розгляду.

12.04.2021 Судом проведено виїзне судове засідання у ході якого проведено огляд земельної ділянки по АДРЕСА_1 , на якій розташований будинок позивача ОСОБА_1 та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу ОСОБА_2

14.05.2021 Судом проведено окрему процесуальну дію щодо графічного відтворення об`єктів нерухомості у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 із участю спеціалістів-геодезистів.

Ухвалами Суду від 24.09.2021 витребувано від Яремчанської міської ради Івано-Франківської області, Івано-Франківського обласного державного нотаріального архіву, Яремчанської міської державної нотаріальної контори, Державного архіву Івано-Франківської області, Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області для огляду у судовому засіданні докази: оригінали та належним чином завірені якісні копії документів.

Ухвалою Суду від 24.09.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3 , як співласницю житлового будинку по АДРЕСА_1 .

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Пояснення позивача ОСОБА_1 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав та пояснив, що рішенням виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 Відповідачці ОСОБА_2 передано у приватну власність всю земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 , яка перебувала на той час у користуванні двох співвласників житлового будинку Відповідачки та ОСОБА_6 . Зазначене в подальшому призвело до порушення його законних прав на частину вказаної земельної ділянки, розташованої під його будинку та під господарськими приміщеннями, на які він набув право власності.

Пояснив, що 05.11.1999 за договором міни він, його мати ОСОБА_7 та ОСОБА_8 набули право власності на половину житлового будинку з господарськими будівлями, розташованих на цій земельній ділянці. При обміні своєї двохкімнатної квартири із господарськими приміщеннями на половину вказаного житлового будинку з відповідною частиною господарських приміщень, їх не було поставлено до відома тодішніми власниками, що земельна ділянка, на якій розташовані об`єкти нерухомості що обмінюються, перебуває у власності іншої особи. Припускає, що вони також цього не знали. На той момент він був неповнолітнім.

Через деякий час стало відомо, що земельна ділянка під їхнім житловим будинком та господарськими будівлями, які перейшли у їхню власність в результаті обміну, перебуває у власності ОСОБА_2 - власниці іншої половини будинку АДРЕСА_2 . Виявлення вказаного факту стало причиною численних судових спорів, судові розгляди яких тривають до нині.

Яремчанським міськимсудом Івано-Франківськоїобласті прирозгляді цивільнихта адміністративнихсправ буловстановлено,що приприватизації ОСОБА_9 земельної ділянкиплощею 0,16га по АДРЕСА_1 (справа2-257/2009;2а-116/2010;2-314/2011;0917/2-303/2011)були порушенінорми чинногона тойчас земельногозаконодавства,а саме,ст.27ЗК України:земельна ділянка,яка перебувалау спільномукористуванні двохспівласників,передана увласність Відповідачцібез згодиіншого співвласниката безприйняття відповідногорішення місцевоїради проце.Крім того,виконавчий комітетЯремчанської міськоїради,передаючи уприватну власністьземельну ділянкуплощею 0,16га по АДРЕСА_1 Відповідачці,перевищив своїповноваження вгалузі регулюванняземельних відносин,адже увідповідності дост.10 Земельногокодексу України,ст.19 ЗаконуУкраїни «Промісцеві ради народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування», чинних натой час, виключнодо відома міськихрад врежимі пленарнихзасідань належала передачаземельних діляноку власність,надання їху користування.Тобто,Виконавчий комітетміської радитакими повноваженнямине бувнаділений.У зв`язкуз чимпорушено ст.19Конституції України,ст.ст.10,17Земельного кодексуУкраїни (вредакції від18.12.1990року)і ст.ст.19,42Закону України«Про місцевіради народнихдепутатів тамісцеве ірегіональне самоврядування»,чинних начас прийняттявиконкомом оспорюваногорішення. При цьому вказує, що в оспорюваному Державному акті, виданого на підставі незаконного рішення виконкому міської ради, умисно не було відображено половини його житлового будинку, який, на момент передачі Відповідачці земельної ділянки, знаходився на цій земельній ділянці.

Визнання недійсним вказаного рішення виконкому від 20.12.1994 № 136 та оспорюваного Державного акту, виданого Відповідачці було уже предметом судового розгляду.

Рішенням Яремчанського міського суду від 28.12.2009 (справа № 2-257/2009) встановлено факт порушення прав Позивача та його матері ОСОБА_7 в частині набуття ними права власності або права користування земельною ділянкою в зв`язку з набуттям права власності на частину житлового будинку. Однак, в задоволенні позовних вимог було відмовлено в зв`язку з пропуском строків позовної давності.

Тому, 22.04.2010 його мати ОСОБА_7 звернулася з заявою до Яремчанської міської ради про скасування незаконного рішення виконкому ради № 136 від 20.12.1994 та про скасування Державного акту на право приватної власності на землю, незаконно виданого на підставі цього рішення. Проте, виконком у розгляді на пленарному засіданні міської ради зазначеної заяви - відмовив.

Вказані дії були оскаржені у судовому порядку. Після тривалих судових процесів, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 №9104/107635/12 Яремчанську міську раду було зобов`язано розглянути заяву його матері ОСОБА_7 про скасування рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 та Державного акту на право приватної власності на земельну ділянку.

Як наслідок, рішенням Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014 скасовано вказане вище рішення, однак не було скасовано Державного акту, який виданий на підставі цього незаконно прийнятого рішення.

Вказує, що на підставі рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994, ОСОБА_2 17.07.1995 протиправно було виготовлено і видано оспорюваний Державний акт на право приватної власності на всю земельну ділянку площею 0,16 га в АДРЕСА_1 , яка включила і ту частину земельної ділянки, на якій були і є розташовані належні йому половина житлового будинку та частина господарських будівель.

Вважає, що оскільки Яремчанською міською радою самостійно скасовано рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі Відповідачці безоплатно земельної ділянки, і не скасовано Державного акту, то це є новою підставою для звернення до Суду про визнання недійсним та скасування оспорюваного Державного акту у судовому порядку.

Пояснив, що на даний час Відповідачка відгородила територію, на якій розташований його житловий будинок, звівши огорожу. На іншу територію земельної ділянки Відповідачка оформила нову технічну документацію, та набула право власності по тих межах, які визначила сама. Рішення Органу місцевого самоврядування, яким затверджено вказану технічну документацію оскаржене у судовому порядку. Оскільки, межі земельної ділянки, які визначила Відповідачка тепер, побудувавши огорожу, надто близько прилягають до його будинку, у нього не має подвір`я. Тобто, вона віддала йому територію суто під його будинком без території необхідної для обслуговування цього будинку. Також, він не має доступу до господарських приміщень, на які має право згідно договором обміну, зокрема криниці, сараїв. Частина цих приміщень, які йому належать уже давно зруйновані Відповідачкою в силу того, що до тієї частини земельної ділянки він не має доступу.

Оскільки на сьогодні у Відповідачки наявний оспорюваний Державний акт на всю земельну ділянку по АДРЕСА_1 , який ніким не скасований, він не зможе захистити своє право на частину земельної ділянки, яка по Закону належить йому та його сестрі ОСОБА_3 . Зазначив, що він не заперечує щодо мирного вирішення спору, визначивши межі земельної ділянки за спільною згодою, однак, Відповідачка цього не підтримує.

Просив задоволити позовні вимоги у повному обсязі, визнати недійсним та скасувати Державний акт на підставі скасованого 24.07.2014 Яремчанською міською радою Івано-Франківської області рішення виконавчого комітету міськради від 20.12.1994 №136 (п. 48), а також скасувати його державну реєстрацію.

Пояснення відповідачки ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала. Категорично заперечила можливість врегулювання спору мирним шляхом. Зазначила, що земельну ділянку по АДРЕСА_1 вона отримала у законний спосіб. Коли виготовляла спірний Державний акт на право власності, то Позивач не мав ніякого відношення до будинку по АДРЕСА_1 . З попереднім власником будинку ОСОБА_6 , що належить зараз Позивачу, була домовленість, що він продасть свою половину будинку їй. І тому він погодився щоб ціла земельна ділянка належала Відповідачці. У 2004 році вона віддала Позивачу із своєї землі частину земельної ділянки, на якій розміщена його частка будинку і яка необхідна для його обслуговування. Крім того, на даний час, у неї оспорюваний Державний акт відсутній. Вказаний документ анульований у зв`язку із затвердженням нової технічної документації із землеустрою, у відповідності до якої земельна ділянка поділена на три різні земельні ділянки, жодна із яких не включає територію під будинком Позивача. Проте Позивач та Третя особа не погоджуються оформити своє право на цю земельну ділянку, а претендують на половину земельної ділянки, яка є у її власності і яка перебувала завжди у її користуванні та користуванні її родини у минулому. На даний час, Позивач оскаржив до Суду також рішення Яремчанської міської ради щодо затвердження нової технічної документації. Просила відмовити у задоволенні позову, оскільки він є безпідставним.

Пояснення Представника Відповідачки адвоката Стецюк С.С.

Представник Відповідачки адвокат Стецюк С.С. зазначила, що позов не підлягає до задоволення і пояснила, що рішення Яремчанського міськвиконкому від 20.12.1994 прийнято у відповідності до вимог Земельного кодексу України (в редакції від 22.06.1993), та Закону Української РСР «Про місцеві ради народних депутатів УРСР та місцеве самоврядування» (в редакції від 04.06.1993), що діяли на час його прийняття, а відтак, оспорюваний Державний акт видано з дотриманням на той час норм законодавства. Коли Відповідачка виготовляла спірний Державний акт, то Позивач ще не мав ніякого відношення до будинку по АДРЕСА_1 .

А тому Суд має насамперед визначити чи має право Позивач ОСОБА_1 звертатися із вказаним позовом до Суду, адже на момент видачі Державного акту його права не були порушені.

Проте, вважає, що на даний час відсутній предмет спору. Так, предметом спору є Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ ІФ №046666, виданий ОСОБА_9 .. Однак, станом на сьогоднішній день оспорюваний Державний акт відсутній у ОСОБА_2 , він анульований. Зі своєї землі частину земельної ділянки, яка розташована була під будинком Позивача та яка необхідна для його обслуговування Відповідачка віддала (відступила) Позивачу. Решта земельної ділянки розділена на три різні ділянки. Рішенням Яремчанської міської ради від 24.05.2018 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0, 1000 га, 0, 0225 га, 0, 0272 га. Ці земельні ділянки сформовані, їм присвоєно кадастрові номери та внесено в Єдиний Державний реєстр, про що видано Відповідачці витяги. Вказану технічну документацію Позивач також оскаржив до Суду. Тому, вважає, що у даному провадженні відсутній предмет спору.

Проте, якщо Суд все-таки дійде до переконання про задоволення позовних вимог Позивача, просить застосувати строк позовної давності, адже у даних правовідносинах від сплив. Вважає, що момент початку перебігу строку позовної давності слід рахувати з березня 2004 року, коли Позивач вперше звертався до Суду із аналогічним позовом і його позовну заяву було повернуто у зв`язку із не усуненням недоліків.

Просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі та стягнути з Позивача на користь Відповідачки витрати на правову допомогу в сумі 6500 грн.

Пояснення Представника третьої особи на стороні Відповідача Яремчанської міської ради

Представник Яремчанської міської ради суду пояснила, що рішенням двадцять сьомої сесії шостого скликання Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014 «Про розгляд земельних питань» відмінено п. 48 Додатку № 3 Рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі у власність ОСОБА_10 (Відповідачці), жительці АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0, 16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства (пункти 22, 22.1 Рішення). Тому, рішення на підставі якого виданого оспорюваний Державний акт - скасоване. А сам Державний акт також не несе жодної юридичної сили, оскільки Відповідачка ОСОБА_2 відступила частину своєї земельної ділянки, яка знаходиться під будинком і необхідна для його обслуговування Позивачу. На решту території землі оформила нову технічну документацію із землеустрою, у відповідності до якої земельна ділянка поділена на три самостійні ділянки. Кожна земельна ділянка сформована, їй присвоєно кадастровий номер, а Відповідачка отримала витяги з Реєстру прав власності. Проте, Позивач відмовляється оформити своє право власності на відступлену йому частину земельної ділянки. Вважає, що підстав для задоволення позову не має, оскільки не має предмету спору.

Пояснення третьої особи на стороні Позивача ОСОБА_3 .

Третя особа на стороні Позивача ОСОБА_3 пояснила, що вона є рідною сестрою Позивача. Їй належить на праві власності 1/3 частка будинку АДРЕСА_3 . Підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

Покази свідка ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_11 суду пояснила, що вона є матір`ю Відповідачки ОСОБА_2 . Під час оформлення права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , Позивач ще не мав ніякого відношення до вказаної землі. Ця земельна ділянка завжди була у користуванні їхньої родини. З власником половини будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , яким у майбутньому ця частина будинку була відчужена іншим особам, була усна домовленість, що він продасть свою частку ОСОБА_2 . А тому, не заперечував щодо приватизації нею цілої земельної ділянки по АДРЕСА_1 . У 2004 році Відповідачка віддала Позивачу частину своєї земельної ділянки, розташованої під його будинком, і яка необхідна для його обслуговування. Однак, Позивач претендує на половину земельної ділянки, яка була відведена для обслуговування всіх будівель за вказаною адресою.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Судом встановлено, що на час розгляду справи в суді Позивач є власником 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т.2, с. 37-38, т.3, с. 86), що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.06.2018 серії ННС 891100, зареєстрованим у реєстрі за № 1269 та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.05.2010, зареєстрованим в ОКП «Коломийське міжрайонне БТІ» 23.06.2010, номер запису 160 в книзі: Д1.

Співвласником іншої частки (1/3) вказаного будинку є рідна сестра Позивача ОСОБА_3 , залучена у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Позивача (т. 3, с. 86).

Право власності на 1/3 будинку АДРЕСА_3 та відповідну частину господарських приміщень Позивач набув у 1999 році, будучи неповнолітнім, на підставі договору міни об`єктів нерухомості від 05.11.1999, іншу частку будинку успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_7 у 2018 році.

Позивач стверджує, що земельна ділянка, яка знаходиться під його власним житловим будинком, земельна ділянка, необхідна для його обслуговування та земельна ділянка під господарськими приміщеннями, перебуває у власності Відповідачки на підставі Державного акту серії ІІІ-ІФ № 046666 від 17.07.1995 на право власності на земельну ділянку (далі - Державний акт).

Встановлено, що підставою звернення Позивача до Суду стало скасування Яремчанською міською радою рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994 № 136 (далі Рішення № 136) на підставі якого видано оспорюваний Державний акт (рішення Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014).

Предметом даного судового розгляду є оскарження Позивачем у судовому порядку, отриманого у 1995 році Відповідачкою Державного акту серії ІІІ-ІФ № 046666 від 17.07.1995 на право власності на земельну ділянку, виданого на підставі рішення, яке у 2014 році, на час подання позову, було скасоване самим Органом місцевого самоврядування.

Позивач вважає, що вказаним Державним актом, який є дійсним, бо ніким не скасований, порушуються його право на землю під нерухомістю. Зазначає, що він позбавлений землі, на яку має законне право, а також позбавлений права користуватися відповідною частиною господарських будівель, до яких Відповідачка його не допускає.

Сторона Відповідача зазначає, що Позивач не є суб`єктом, який має право звертатися із таким позовом до Суду, бо на момент видачі оспорюваного Державного акту права Позивача не були порушені, так як ОСОБА_1 на той час не був власником ні житлового будинку АДРЕСА_3 , а тому не мав ніякого відношення до земельної ділянки, на якій розташовувалися ці об`єкти.

Вирішуючи питання чи має право Позивач звертатися з позовом про визнання недійсним Державного акту на землю, виданого раніше, ніж він набув право власності на житловий будинок та господарські будівлі, Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду відповідно до частини першої статті 16 ЦК України.

За змістом положень статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Таким чином, якщо особа вважає, що її права порушуються, не визнаються чи оспорюються, має право на звернення до суду за захистом, а Суд повинен установити, чи порушуються або не визнаються права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову у їх задоволенні.

Право особи на звернення до Суду за захистом свого права не може бути обмеженим.

А тому, Позивач має право на звернення до Суду, обравши спосіб захисту, який на його думку захистить/поновить його права, а Суд, за результатами розгляду справи, встановить чи має місце порушення його прав, і відповідно, чи підлягають до задоволення позовні вимоги.

З матеріалів справи вбачається, що 17.07.1995 на підставі рішення Яремчанської міської Ради народних депутатів від 20.12.1994 №136 ОСОБА_10 , яка після одруження взяла прізвище « ОСОБА_12 » видано Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ІФ № 046666, що зареєстровано в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 000399.

Зізмісту оспорюваногоДержавного актувбачається,що Відповідачціпередано уприватну власністьземельну ділянку,розташовану по АДРЕСА_1 ,площею 0,16гектарів дляобслуговування будівельта особистогопідсобного господарства,в межахзгідно зПланом зовнішніх меж земельної ділянки.

Позивач стверджує, що в оспорюваному Державному акті умисно не відображено половини його житлового будинку, який, на момент передачі Відповідачці земельної ділянки, знаходився на частині земельної ділянки в межах пунктирних ліній, накреслених внизу правого кута Плану зовнішніх меж земельної ділянки, що є невід`ємною складовою Державного акту (т.1, с. 14).

Судом оглянуто План зовнішніх меж земельної ділянки, відображений у Державному акті.

За результатами огляду встановлено, що внизу у правому куті Плану на місці території, виділеної пунктирними лініями, на яку власне вказує Позивач як на місце розташування свого житлового будинку, не відтворено жодного об`єкту нерухомості, а вказано слово: «заїзд» (т.1, а.с. 14).

З метою безпосереднього дослідження доказів у справі, Судом двічі проведено виїзні судові засідання, в тому числі із залученням спеціалістів-геодезистів.

Так, 14.05.2021 під час проведення виїзного судового засідання Судом оглянуто земельні ділянки по АДРЕСА_1 . Та візуально встановлено, що по АДРЕСА_1 - розташований житловий будинок Позивача, а по АДРЕСА_2 знаходиться житловий будинок та інші об`єкти нерухомості Відповідачки (Протокол виїзного судового засідання у цивільні справі від 12.04.2021 (т. 3, а.с. 48).

З`ясовано, що житловий будинок та інші об`єкти нерухомості по АДРЕСА_2 , які перебувають у власності та користуванні Відповідачки і членів її сім`ї розташовані на земельній ділянці, яка передана останній у приватну власність згідно з оспорюваним Державним актом.

Для з`ясуваннячи включаютьмежі земельноїділянки,переданої Відповідачцізгідно зоспорюваним Державнимактом,також іземельну ділянкуна якійрозташований житловийбудинок Позивача ОСОБА_1 та йогосестри ОСОБА_3 ,що розташований по АДРЕСА_1 , оскільки у Плані зовнішніх меж його житловий будинок не відтворено, Судом проведено окрему процесуальну дію поза межами суду із залученням спеціалістів геодезистів ПП «КАРПАТИ-ІНФО» (Протокол окремої процесуальної дії від 14.05.2021, т.3, а.с. 63).

На завдання Суду спеціалістами здійснено графічне відтворення всіх об`єктів нерухомості по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 станом на 14.05.2021, тобто на час виїзного судового засідання та станом на 1995 рік згідно з даними, які містить оспорюваний Державний акт на право власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666.

На малюнку АДРЕСА_4 (а.с. 80, т. 3) межі земельної ділянки Відповідачки згідно з Державним актом умовно позначені синім кольором.

На малюнку АДРЕСА_5 (а.с. 81, т. 3) місцерозташування будівлі Позивача ОСОБА_1 під час здійснення топографо-геодезичних робіт на місцевості умовно позначено червоною штриховою лінією.

Шляхом порівняльного аналізу Малюнку №1 (а.с. 80, т. 3) та Малюнку №2 (а.с. 81, т.3) встановлено, що будинок Позивача знаходиться в межах земельної ділянки, яка належить Відповідачці згідно з оспорюваним Державним актом.

Вказане підтверджується також графічним кресленням, відображеним на Малюнку №3 (а.с.82, т.3).

Факт розташування житлового будинку Позивача на частині земельної ділянки, яка згідно з Державним актом належить Відповідачці не оспорюється також і самою Відповідачкою.

Таким чином, Суд вважає доведеним той факт, що житловий будинок, який належить на праві власності позивачу ОСОБА_1 та третій особі ОСОБА_3 розташований на частині земельної ділянки, яка згідно з оспорюваним Державним актом передана у приватну власність відповідачці ОСОБА_2 .

Отже, житловий будинок Позивача за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок з господарськими будівлями Відповідачки, якому присвоєна адреса: АДРЕСА_2 , розташовані на одній спільній земельній ділянці, яка згідно з оспорюваним Державним актом на право власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666 є власністю тільки відповідачки ОСОБА_2 .

Як уже зазначалося, право власності на 1/3 будинку АДРЕСА_3 та на відповідну частку господарських приміщень Позивач набув у 1999 році на підставі договору міни об`єктів нерухомості від 05.11.1999 (т.3, а.с.120).

У той же час, як вбачається з Державного акту відповідачка ОСОБА_2 набула право власності на земельну ділянку, на якій знаходиться житловий будинок Позивача та частина господарських споруд у 1995 році.

Отже, ОСОБА_2 набула значно раніше право власності на земельну ділянку, ніж ОСОБА_5 на житловий будинок та частину господарських приміщень, що розташовані на цій земельній ділянці.

Норми Земельногокодексу України,діючі начас набуттяПозивачем прававласності начастку житловогобудинку таінші господарськіприміщення у1999році передбачалиперехід прававласності/правакористування земельноюділянкою уразі набуттяправа власностіна жилийбудинок,будівлю абоспоруду,на якійрозташовані ціоб`єкти(ст.30ЗК України від 18 грудня 1990 року № 561-XII у редакції від 06.04.1999 року).

Таким чином, з моменту набуття Позивачем та іншими особами (його матір`ю ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ) права власності на половину житлового будинку та частину господарських споруд по АДРЕСА_1 , право власності Відповідачки на земельну ділянку, на якій розміщені ці об`єкти нерухомості припинилося, незважаючи на наявність Державного акту, який свідчить про протилежне.

Однак, як уже зазначалося, сторона Відповідача вважає, що Позивач не є суб`єктом звернення з позовом про визнання недійсним вказаного Державного акту, оскільки на час його видачі останній не був власником житлового будинку АДРЕСА_2 , а тому оспорюваним Державним актом його прав та інтересів - не порушено.

Зважаючи на вказану позицію сторони Відповідача, яка, на думку Суду, з огляду на винятковий характер цієї справи, не може бути залишена поза увагою, а також, переслідуючи не лише захист прав позивача ОСОБА_1 , а й недопущення порушення прав відповідачки ОСОБА_2 , яка набула право власності на земельну ділянку значно раніше, ніж Позивач на житловий будинок, Суд вважає за необхідне дослідити хронологію подій, які передували до набуття права власності Сторонами на об`єкти нерухомості, встановити правовий режим земельної ділянки на якій розташовуються житлові будинки на господарські приміщення сторін, встановити чи були дотримані норми законодавства при отриманні у власність Відповідачкою земельної ділянки згідно з оспорюваним Державним актом, а відтак, з`ясувати чи мав Позивач, набуваючи право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 та частину господарських приміщень, правомірні очікування отримати у власність/користування і земельну ділянку, на якій розташовані належні йому об`єкти нерухомості та чи порушуються його права на даний час.

Так, Судом встановлено, що станом на 1981 рік у АДРЕСА_1 , знаходилося домоволодіння АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 .

24.06.1981 на підставі Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 24.06.1981 № 133 (далі Рішення № 133, т.3, с. 168), відбулося виділення будинків АДРЕСА_6 та

АДРЕСА_7 , складеного Коломийським бюро технічної інвентаризції (т.3, а.с. 173) відображена форма, межі та розташування житлового будинку АДРЕСА_8 », а також господарських будівель, якими користувалися мешканці житлового будинку, та межі земельної ділянки, на якій розташовувалася вказана нерухомість станом на 1981 рік.

Житловий будинок АДРЕСА_1 був розділений у 1981 році по Ѕ частці між жильцями будинку.

На даний час збереглася лише половина будинку АДРЕСА_2 , яка належить позивачу ОСОБА_1 та його сестрі ОСОБА_3 , інша половина знесена Відповідачем ОСОБА_2 у 2004 році на підставі рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 17.08.2004 №84 (т.3, а.с. 155).

Встановлено, що у 1981 році існуюча половина будинку, яка на даний час належить Позивачу, перебувала у власності ОСОБА_13 . Інша половина будинку, що на даний час знесена, належала на праві власності бабусі Відповідачки - ОСОБА_14 (п.2 Рішення №133, т. 3, с. 168).

В силу статтей 112, 113 Цивільного кодексу Української РСР від в редакції від 18.07.1963, чинній на час виникнення правовідносин між співвласниками будинку, вказаний будинок перебував у спільній частковій власності останніх.

Як вбачається з пункту 5 Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 24.06.1981 № 133 подвір`я домоволодіння було в загальному користуванні громадян у зв`язку із неможливістю його реального поділу через скупченість розміщених будівель (т.3, а.с.168).

Отже, Суд звертає увагу Сторін, що подвір`я домоволодіння було залишено у загальному користуванні жильців через неможливість його поділу через скупченість будівель.

З матеріалів справи вбачається, що вподальшому кожен із співласників будинку АДРЕСА_1 розпорядився своєю часткою на власний розсуд.

Так, ОСОБА_13 02.07.1981подарував належнуйому половинужитлового будинкуз відповідноючастиною господарськихприміщень,а саме:три сараї,вбиральню,колодязь,розташованих наземельній ділянці1750кв.м. ОСОБА_6 (т.3с.162-163),до якогоу силуположень статтей90та 91Земельного кодексуРСР 1970року вредакції від12.03.1981,діючих начас виникненняправовідносин міжсторонами договору,перейшло такожі правоспільного користуванняподвір`ям (земельноюділянкою).

У свою чергу співласниця іншої половини будинку №9 ОСОБА_14 у 1990 році заповіла належну їй Ѕ частку житла з відповідною часткою господарських будівель, що знаходяться за цією ж адресою своїй онуці ОСОБА_10 - Відповідачці у справі, яка після одруження взяла прізвище: « ОСОБА_12 ».

У 1994 році Відповідачка оформила право власності за заповітом, отримавши свідоцтво про право на спадщину за заповітом від 01.10.1994, посвідчене державним нотаріусом Яремчанської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № Д-323 (т.3, а.с.119).

Як показує аналіз наданих Суду документів, на час набуття Відповідачкою права власності на половину будинку АДРЕСА_2 та частину господарських приміщень, співласником іншої половини будинку АДРЕСА_2 та відповідних господарських будівель був ОСОБА_6 , який володів на праві власності останніми до квітня 1999 року (т.3, с.121).

На момент набуття Відповідачкою права власності на половину будинку АДРЕСА_2 та відповідну частину господарських приміщень діяли положення статті 30 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII в редакції від 22.06.1993, у відповідності до яких при переході права власності громадян на жилий будинок і господарські будівлі та споруди до кількох власників, а також при переході права власності на частину будинку в разі неможливості поділу земельної ділянки між власниками без шкоди для її раціонального використання земельна ділянка переходить у спільне користування власників цих об`єктів.

Враховуючи зазначенета зогляду нане наданняСторонами будь-якихдоказів,які бсвідчили пропротилежне,до Відповідачкивідповідно перейшлау спільнекористування ізіншим співласником ОСОБА_6 - земельна ділянка, на якій розміщений будинок АДРЕСА_2 , розподілений між ними по половині, та господарські будівлі, що їм належали.

Як вбачається з матеріалів справи, у грудні 1994 року рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20.12.1994 №136 (т.3, а.с. 124, 129) Відповідачці передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування будівель та підсобного господарства, площею 0, 08 га, 0, 05 га та 0, 03 га, розташованих по АДРЕСА_1 , на підставі якого у 1995 році остання отримала оспорюваний Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІІІ-ІФ №046666.

Як ужевстановлено Судомза результатамивиїзних судовихзасідань зучастю спеціалістів,про щозазначалося вище,вказаний Державнийакт включивмежі такожі земельноїділянки, яка перебувала у спільному користуванні Відповідачки і ОСОБА_6 , як співласників житлового будинку АДРЕСА_2 та власників відповідної частини господарських будівель, розташованих на ній. При цьому, у Плані зовнішніх меж земельної ділянки, відображеного у вказаному Державному акті, половину житлового будинку АДРЕСА_1 , яка на час приватизації земельної ділянки Відповідачкою належала на праві власності іншому співвласнику ОСОБА_6 , а тепер Позивачу - не відтворено.

Вказане простежується також шляхом співставлення Плану зовнішніх меж земельної ділянки, відображеного у Державному акті (т.1, с. 14) та Схематичного плану забудовного кварталу АДРЕСА_4 станом на 1981 рік (т.3, а.с. 173).

У відповідності до положень статтей 27, 29, 31 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII в редакції від 22.06.1993, чинній на час передачі у власність Відповідачці земельної ділянки, підставами припинення права користування земельною ділянкою чи її частиною, є зокрема, добровільна відмова власника землі або землекористувача від земельної ділянки, що провадиться за його заявою на підставі рішення відповідної Ради народних депутатів (пункт 1 статті 27, стаття 29), та вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, що здійнюється за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення місцевих Рад народних депутатів (пункт 9 статті 27, стаття 31).

Як вбачається з Довідки Архівного відділу Яремчанської міської ради 17.05.2010 №16/55, у Архівному відділі рішення Яремчанської міської ради про припинення права користування Ѕ частинами земельних ділянок по АДРЕСА_1 та інші документи про добровільну відмову від цих земельних ділянок іншим співвласником ОСОБА_6 за період 1992-1994 р. р. відсутні (т.3, а.с. 156).

Жодних доказів про добровільну відмову іншого співвласника/співвласників від земельної ділянки, що перебувала у спільному користуванні, чи про вилучення останньої у встановленому законодавством порядку стороною Відповідача та представником Яремчанської міської ради - не надано.

Також,ні стороноюВідповідача,ні представникомЯремчанської міськоїради ненадано жоднихлогічних іобгрунтованих поясненьчому успірному Державномуакті відображеналише половинабудинку АДРЕСА_2 ,яка належалана правівласності Відповідачці(наданий часуже зруйнована),а іншаполовина будинку АДРЕСА_2 ,що належитьПозивачу,а натой часналежала ОСОБА_6 ,-не відображена.

У ході судового розгляду доказів про те, що вказана половина будинку АДРЕСА_2 за період з 1981 року по даний час - була зруйнована, а вподальшому зведена знову не встановлено.

Також Суду не надано жодних пояснень чому всупереч пункту 2.3 розділу 2 діючої на той час Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди), затвердженої Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 15.04.1993 № 28, на Плані зовнішніх меж земельної ділянки Державного акту не відображено та не описано межі подвір`я (земельної ділянки), яке перебувало у спільному користуванні співласників будинку АДРЕСА_2 .

З метою повноти дослідження доказів у справі, Судом витребовувалася від Головного управління Держгеокадастру технічна документація із землеустрою по складанню оспорюваного Державного акту на право приватної власності серії ІІІ-ІФ №046666, однак така відсутня і до місцевого фонду не передавалася (Лист від 13.10.2021 №0-9-0.202-425/115-21 від 13.10.2021, т.3, а.с. 166).

Таким чином, Суд приходить до висновку, що в результаті передачі Відповідачці земельної ділянки у власність згідно з оспорюваним Державним актом, було позбавлено права іншого співласника ОСОБА_6 без його згоди на користування земельною ділянкою, яка перебувала у спільному користуванні його та Відповідачки. Вказане суперечило діючим на той час положенням статтей 29, 31 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року №561-XII, які передбачали припинення права користування за наявності заяви або згоди землекористувача та на підставі рішення місцевих Рад народних депутатів.

Щодо не відображення у оспорюваному Державному акті половини житлового будинку АДРЕСА_2 ОСОБА_6 , яка, як встановлено не була зруйнована, - свідчить про свідомий характер вчинення такого порушення.

Таким чином, при передачі у власність Відповідачці земельної ділянки, право на яку засвідчується оспорюваним Державним актом мало місце порушення вимог діючого на той час земельного законодавства.

Аналіз документів показує, що належна ОСОБА_6 половина будинку разом із господарськими будівлями вподальшому неодноразово відчужувалася та успадковувалася.

Так,28.04.1999 ОСОБА_6 подарував Ѕчастину свогобудинку разоміз відповідноючастиною господарськихбудівель (літнюкухню,чотири стайні,погріб,вбиральню,криницю,огорожу,тощо) ОСОБА_15 (т.3,с.121).У своючергу, ОСОБА_15 05.11.1999року обміняввказану Ѕ(однудругу)частину житловогобудинку згосподарськими будівлямина двокімнатнуквартиру звідповідними господарськимиприміщеннями у АДРЕСА_9 ,яка належала позивачу ОСОБА_1 , ОСОБА_7 - матері Позивача та ОСОБА_8 . Відтак, останні стали новими співласниками половини будинку АДРЕСА_2 та відповідної частини господарських приміщень по АДРЕСА_1 (т. 3, а.с.120).

На підставі рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 23.02.2010 №24, у зв`язку із тим, що частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , яка належала відповідачці ОСОБА_2 , була знесена, Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належала в рівних частках ОСОБА_8 , ОСОБА_1 (позивачу) та ОСОБА_7 (матері Позивача) визнано одним цілим будинком (т.3, а.с. 155).

Пізніше мати Позивача ОСОБА_7 успадкувала після ОСОБА_8 його частку та набула право власності на 2/3 частки будинку, яка після смерті останньої у 2018 році у рівних частинах перейшла у порядку спадкування до її дітей: позивача ОСОБА_1 та його сестри ОСОБА_3 - третьої особи у справі (т.1, с. 37, т.3, с. 86).

З матеріалів справи вбачається, що перехід права власності на половину житлового будинку АДРЕСА_2 та відповідну частину господарських приміщень від одного власника до іншого здійснювався на підставі нотаріально посвідчених договорів дарування (т.3, а.с.121), міни (т.3, 120), а також у порядку спадкування (т.3, а.с.86). Тобто, вказані правочини були предметом юридичної оцінки нотаріуса.

Системний аналіз положень вказаних договорів свідчить, що відчужувалася не лише половина житлового будинку АДРЕСА_2 , а й частина господарських будівель (т.3, а.с.121, 120).

В умовах договорів відсутні будь-які застереження щодо права власності/користування земельною ділянкою, на якій розташовувалися об`єкти відчуження чи інформація про те, що земельна ділянка під об`єктами нерухомості належить на праві власності ОСОБА_9 .

Жодних доказів, які б свідчили про неправомірне набуття права власності на половину житлового будинку АДРЕСА_2 та частину господарських будівель по АДРЕСА_1 Позивачем, його матір`ю та ОСОБА_8 не має.

Правомірність набуття останніми права власності на частину об`єктів нерухомості у АДРЕСА_1 не оспорювалася і у судовому засіданні стороною Відповідача.

Як уже зазначалося, відповідно до положень статті 30 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року № 561-XII в редакції діючій на момент набуття Позивачем права власності на 1/3 частку житлового будинку та частину господарських будівель по АДРЕСА_1 , до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, переходить право власності/користування земельною ділянкою.

З огляду на все зазначене вище, Позивач мав/має законні сподівання щодо користування/володіння на праві власності частиною земельної ділянки, на якій розташовані його житловий будинок і відповідні господарські приміщення.

Вирішуючи питання чи порушено і чи порушуються права Позивача у зв`язку з набуттям Відповідачкою права власності на земельну ділянку під його будинком та іншими об`єктами нерухомості раніше, ніж він став власником цього житла та частини господарських споруд, Суд виходить з такого.

У відповідності до згаданих вище положень статті 30 Земельного кодексу України від 18грудня 1990 року № 561-XII, чинних на момент набуття Позивачем права власності, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України від 25жовтня 2001 року № 2768-III, особи, які набули право власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Згідно з висновком Верховного Суду у постанові від 20 січня 2021 року у справі №318/1274/18 (провадження № 61-6807св19) земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

Отже, цілісність нерухомого майна і земельної ділянки гарантується і захищається Законом. Такий підхід у законодавстві існував як на момент набуття Позивачем права власності на нерухомість, так і передбачається діючими положеннями Земельного Кодексу України.

Таким чином, з моменту набуття Позивачем права власності на об`єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_1 , оспорюваний Державний акт, який засвідчує право власності Відповідачки на земельну ділянку під цими об`єктами по своїй природі суперечить Закону. А права Позивача порушуються.

Факт порушення прав Позивача встановлено в рішенні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 28.12.2009 у цивільній справі за позовом ОСОБА_7 , ОСОБА_1 до Яремчанської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійним рішення Яремчанської міської ради від 20.12.1994 №136 та скасування державного акту на право приватної власності на землю (справа № 2-257/2009). Зокрема, Суд прийшов до висновку, що у відповідності до положень статті 30 ЗК України від 18грудня 1990 року № 561-XII, чинних на час виникнення у Позивача права власності на будинок, «[…] позивачі мають право на земельну ділянку для обслуговування своєї частки житлового будинку і господарських споруд і таке право позивачів порушено.»

У відповідності із частиною третьою статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особою, щодо якої встановлено ці обставини.

Звертаючись до Суду для захисту свого права Позивач визначив спосіб захисту свого права як визнання недійсним та скасування Державного акту на право власності, а також скасування його державної реєстрації.

Як було встановлено, підставою для звернення до Суду саме із такою позовною вимогою стало скасування Яремчанською міською радою Івано-Франківської області Рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі у власність Відповідачці земельної ділянки, на підставі якого і було видано оспорюваний Державний акт.

З матеріалів справи вбачається, що передумовами прийняття вказаного рішення були звернення Позивача ОСОБА_1 та його матері ОСОБА_7 до Суду з позовом до Яремчанської міської ради, ОСОБА_2 про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 та скасування Державного акту на право приватної власності на землю, який є предметом даного судового провадження.

За результатамирозгляду справи,як ужевище зазначалося,Яремчанський міськийсуд Івано-Франківськоїобласті врішенні від28.12.2009прийшов довисновку,що увідповідності додіючих натой часположень статті30ЗК Українивід 18грудня1990року позивачімають правона земельнуділянку дляобслуговування своєїчастки житловогобудинку ігосподарських споруді такеправо позивачівпорушено. Однак, у задоволенні позовних вимог було відмовлено у зв`язку із пропуском строків позовної давності (т.1, а.с.62-63).

Вподальшому, постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 (Справа № 9104/107635/12), правильність висновків якої були підтверджені ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014 (К/800/55868/13), зобов`язано Яремчанську міську раду Івано-Франківської області розглянути на черговому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 22.04.201 про скасування рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20.12.199 «№ 136 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність" та державного акта на право власності на землю площею 0.16 га по АДРЕСА_1 (т.1, а.с.164-166).

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 рішенням двадцять сьомої сесії шостого скликання Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014 «Про розгляд земельних питань» відмінено п. 48 Додатку № 3 Рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі у власність ОСОБА_10 , жительці АДРЕСА_1 земельної ділянки площею 0, 16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства (пункти 22, 22.1 Рішення).

Відтак, 29.10.2014 Позивач звернувся до Суду про визнання недійсним та скасування Державного акту у судовому порядку, у зв`язку із скасуванням Рішення, на підставі якого виданий вказаний документ. Вказаний спір і є предметом даного судового розгляду

Отже, обраний Позивачем саме такий спосіб захисту зумовлений скасуванням рішення, на підставі якого було видано Державний акт на землю.

Разом з тим, аналіз судових рішень у Єдиному державному реєстрі судових рішень свідчить про те, що у період, коли вказана справа перебула у провадженні Яремчанського міського суду Івано-Франківської області, Стороною Відповідача оскаржувалося вказане Рішення Органу місцевого самоврядування. Провадження у цій справі зупинялося.

Вбачається, що рішенням Надвірнянського районного суду від 26.10.201 (справа №354/246/16-ц) визнано незаконними пункти 22 та 22.1 рішення сесії Яремчанської міської ради "Про розгляд земельних питань" №492-27/2014 від 24.07.2014 про відміну п.48 додатку №3 рішення виконкому від 20.12.1994 №136 в частині передачі у власність ОСОБА_10 , жительці АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства. Суд виходив з того, що рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.199 №136 п. 48 про передачу в приватну власність ОСОБА_10 , земельної ділянки площею 0,16 га по ОСОБА_16 , є актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не може бути скасоване чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання, оскільки виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав ОСОБА_2 на передання їй у приватну власність земельної ділянки.

Вказане рішення Суду залишено без змін Судами апеляційної та касаційної інстанцій (ухвала Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.12.201, постанова Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2017).

Таким чином, Рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994136 в частині передачі у власність ОСОБА_10 , жительці АДРЕСА_1 , земельної ділянки площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства, на підставі якого видано оспорюваний Державний акт є чинним, і воно не скасоване.

Відповідно до частин першої, другої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

«Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення» (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.05.2020 (Справа № 910/7164/19).

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 зі справи №912/1856/16, від 14.05.2019 зі справи №910/11511/18.

У постанові Верховного Суду (справа № 910/7164/19) зазначається: «Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань.

Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Аналіз наведеного дає підстави для висновку, що законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Тобто, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.»

У Постанові від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що вимога про визнання недійсним та скасування державного акту не є ефективним способом захисту для усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою. «[…] підставою набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності є відповідне рішення органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, а не державний акт на право власності на земельну ділянку. Такий акт лише посвідчував відповідне право та не мав самостійного юридичного значення».

Враховуючи вказаний Висновок Верховного Суду, право Суду визначати спосіб захисту, який буде ефективним, та з огляду на те, що факт порушення права Позивача встановлено, а рішення, скасування якого стало підставою для звернення до Суду - не скасовне, Суд вважає за необхідне визначити ефективний спосіб захисту прав Позивача шляхом визнання недійсним та скасування як Державного акту серії ІІІ-ІФ № 046666 від 17.07.1995 на право власності на земельну ділянку так і п. 48 Додатку №3 рішення виконкому від 20.12.1994 №136, на підставі якого видано оспорюваний Державний акт.

Вказаний спосіб вирішення справи зумовлений тим, що у випадку відмови у задоволенні позову у зв`язку із неефективним способом захисту, обраним Позивачем, останній буде позбавлений права в майбутньому звернутися до Суду з таким позовом. Адже справа про визнання недійсним рішення Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 та скасування державного акту на право приватної власності на землю уже була предметом судового розгляду.

Провадження у справі, що є предметом цього судового розгляду було порушено з підстав скасування вподальшому органом, що його прийняв самостійно своє рішення на підставі якого було видано Державний акт. Проте, вказана підстава відпала в процесу розгляду цієї справи в Суді.

Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елементу права на справедливий суд згідно зі ст. 6 Конвенції.

У справі «Bellet v. France» Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Згідно висновків, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду («Perez de Raela Cavaniles v. Spain», «Beles and others v. the Czech Republic», «RTBF v. Belgium»).

Також згідно рішення Європейського суду з прав людини не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним але і реальним (Справа "Жафреду проти Франції" (Jaffredou c. France).

Тому, з метою уникнення неправомірного обмеження доступу Позивача до Суду, Суд вважає за необхідне визначити самостійно ефективний спосіб захисту Позивача шляхом скасування як Державного акту так і визнання незаконним та скасування рішення, на підставі якого він був виданим.

Щодо твердження Сторони Відповідачки про неможливість скасування Державного акту, бо він анульований у зв`язку із виготовленням Відповідачкою ОСОБА_2 нової технічної документації із землеустрою, то Суд звертає увагу на таке.

Відповідно частинисьомої РозділуХ Перехіднихположень Земельногокодексу України 25жовтня 2001№ 2768-IIIгромадяни таюридичні особи,що одержалиу власність,у тимчасовекористування,в томучислі наумовах оренди,земельні ділянкиу розмірах,що булипередбачені ранішедіючим законодавством,зберігають правана ціділянки. При цьому, земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера (пункт 2 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр»).

Відповідно до пункту 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013), є дійсними.

Отже, оспорюваний Державний акт є дійсним, незалежно від виготовлення Відповідачем ОСОБА_2 іншої технічної документації, а земельна ділянка, право на яку посвідчується вказаним Державним актом вважається сформованою.

Сторона Відповідача ацентувала увагу та відсутності предмету спору, оскільки ОСОБА_2 , до нової технічної документацію із землеустрою, яка затверджена Рішенням Яремчанської міської ради від 24.05.2018, не включила територію земельної ділянки, яка знаходиться під будинком Позивача та яка необхідна для його обслуговування. Відтак, вважає, що віддала частину своєї земельної ділянки Позивачу, а, отже, вказаний спір врегульвано ще у 2018 році. У зв`язку з чим просили закрити провадження у справі.

За результатами проведення виїзного судового засідання із участю спеціалістів-геодезистів, шляхом огляду місцевості у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 встановлено, що навкруги будинку Позивача зведена огорожа, яка розташована близько до стін останнього та відділяє його житловий будинок від земельної ділянки Відповідачки.

Як вбачається із Ситуаційної схеми земельної ділянки (Малюнок 4, т.3, а.с. 83), межі земельної ділянки ОСОБА_2 згідно з даними кадастру, тобто тими, які сформовані у відповідності до нової технічної документації, уже не накладаються на земельну ділянку, розташовану під будинком ОСОБА_1 .

У ході судового розгляду встановлено, що Позивач не погоджується із такими межами земельної ділянки. Вважає, що подвір`я у нього фактично не має, територія для обслуговування будинку є кричуще мала. Відповідачка забрала разом із земельною ділянкою і господарські приміщення, криницю. Вподальшому, ту частину господарських будівель, якими він мав користуватися зруйнувала. Стверджує, що наявність у Відповідачки оспорюваного Державного акту на всю земельну ділянку, як наслідок вплинуло на визначення таких обмежених меж земельної ділянки, ніж ті, які мають належати йому.

З`ясовано, що між Сторонами існує також і судовий спір з приводу оскарження рішення Яремчанської міської ради від 24.05.2018 № 342-22/2018, яким затверджено нову технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , право на яку посвідчується також і оспорюваним Державним актом.

Справа перебуває у провадженні Судді Остап`юк М.В. (справа №354/524/18, провадження 2/354/85/22).

Таким чином, той факт, що Відповідачка ОСОБА_2 , відступила Позивачу земельну ділянку під його житлом, виробивши нову технічну документацію на землю не свідчить про те, що спір між сторонами відсутній.

Відповідь щодо відсутності підстав для закриття провадження у справі, у зв`язку із відсутністю предмета спору Суд надавав в ухвалі Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 17.03.2021 (т.3, а.с. 9), оскільки таке клопотання сторонами заявлялось також і на стадії підготовчого судового засідання.

Так, ухвалою Суду від 17.03.2021 у задоволенні вказаного клопотання відмовлено, оскільки Позивач, за ініціативою якого подано позов, стверджував про наявність спору та наполягав на розгляді справи. Тому, Суд прийшов до висновку, що спір між Сторонами існує.

Суд звертає увагу Сторін, що відповідно до висновку Верховного суду у постанові від 10.04.201 (справа №456/647/18, провадження №61-2018 св19), якою Суд керувався при постановленні вказаної вище ухвали, провадження у справі не може бути закритим, якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі, оскільки на стадії цивільного процесу сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди, тощо.

У ході судового розгляду справи позивач ОСОБА_1 про залишення позову без розгляду не клопотав, від позову не відмовлявся.

На неодноразові прохання Головуючої, Сторони категорично заперечили можливість укладення мирової угоди чи мирно врегулювати спір шляхом взаємних компромісів.

У свою чергу ОСОБА_2 , заявляючи клопотання про закриття провадження у зв`язку із відсутністю предмета спору, позовні вимоги не визнала.

Щодо застосування строку позовної давності

Відповідно до частини першої статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частин третьої, четвертої статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач ОСОБА_2 просить застосувати строк позовної давності, оскільки вважає, що Позивачем строк позовної давності пропущено. Останній довідався про порушення його прав у березні 2004 року. Так, позивач вже звертався з аналогічним позовом до Суду в 2004 році, однак його позовна заява визнана неподаною у зв`язку із невиконанням вказівок по виправленню недоліків позовної заяви. За результатами повторного звернення Позивача до Суду рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 20.12.2009 у задоволенні його позовних вимог відмовлено у зв`язку із пропуском строків позовної давності, оскільки останній довідався про порушення його права у березні 2004 року. Незважаючи на те, що вказане провадження відкрито з інших підстав, Позивач знав про існування оспорюваного Державного акту ще в 2004 році, а тому, вважає, що саме з цього часу треба рахувати початок перебігу строку позовної давності.

Позивач просив відмовити у задоволенні заяви про застосування строків позовної давності, мотивуючи тим, що лише 07 листопада 2007 року він став повнолітнім. А у відповідності до частини четвертої статті 261 ЦК України у разі порушення прав неповнолітньої особи, позовна давність розпочинається спочатку. Зазначив, його мати ОСОБА_7 та її представник адвокат Олесневич Г.І. подавали позовну заяву щодо незаконної приватизації ОСОБА_2 , всієї земельної ділянки у 2004 році без його відома. Про те, що вся земельна ділянка по АДРЕСА_1 , в тому числі і та, що знаходиться безпосередньо під його будинком приватизована ОСОБА_2 , він довідався лише при підготовці позовної заяви у серпні 2009 року. Вважає, що строк перебігу позовної давності розпочався у серпні 2009 року, з моменту підписання ним позовної заяви. Однак, у зв`язку із розглядом справи в суді, строк перебігу позовної давності перервався. Кінцеве рішення у справі № 2-257/2009 постановлено Верховним Судом України 22.09.2010. У 2009 році в ході розгляду справи № 2-257/2009 ОСОБА_2 визнала свій обов`язок віддати частину земельної ділянки, незаконно приватизованої у 1994-1995 роках йому з матір`ю. Проте, діюче на той час законодавство не давало доступу до отримання інформації про статус земельної ділянки. Лише з введенням в дію Закону України «Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень» з 01.01.2013 року інформація про реєстрацію речових прав громадян стала доступною.

Суд вважає, що перш ніж вирішити питання про перебіг строків позовної давності у даній справі, слід з`ясувати чи можливе застосування строків позовної давності до правовідносин, які склалися між Сторонами.

Інститут позовної давності, як і всі інші інститути цивільного законодавства, переслідують мету захисту прав людини.

Цивільне законодавство серед форм реалізації способів захисту речових прав виокремлює подання віндикаційного та негаторного позовів.

Згідно з висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 06.09.2018 року у справі № 607/15489/15-ц, позовна давність до вимог за негаторним позовом не застосовується, оскільки правопорушення є таким, що триває у часі, а тому цей позов може бути пред`явлений власником майна протягом всього часу, поки триває порушення.

Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду (Пункти 37, 38, 39 постанови Верховного Суду від 4 липня 2018 року, справа №653/1096/16-ц, провадження № 14-181 цс 18).

Право володіння є складовою права власності (частина перша статті 317 ЦК України).

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Судом встановлено, що Відповідачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки, площею 0, 16 га по АДРЕСА_1 .

Право власності на вказану земельну ділянку посвідчується оспорюваним Державним актом на право власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666 від 17.07.1995, виданим на підставі рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994 № 136.

На частині території вказаної земельної ділянки розташований житловий будинок Позивача ОСОБА_1 та господарські споруди.

Право власності на 1/3 частину об`єктів нерухомості, що розташовані на цій земельній ділянці він набув на підставі Договору міни квартири від 05.11.1999, посвідченого державним нотаріусом Яремчанської державної нотаріальної контори 05.11.1999 та зареєстрованого в реєстрі за № 318. Вподальшому, іншу частину будинку він успадкував. Право власності Позивача на житловий будинок посвідчується Свідоцтвом про право на спадщину за законом від 21.06.2018 серії ННС 891100, зареєстрованим у реєстрі за № 1269 та Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 16.05.2010, зареєстрованим в ОКП «Коломийське міжрайонне БТІ» 23.06.2010, номер запису 160 в книзі: Д1.

Відповідно до положень статті 30 ЗК України від 18 грудня 1990 року №561-XII у редакції чинній на час виникнення у Позивача права власності на 1/3 будинку та частину господарських приміщень, при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходять і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі або споруди.

Відтак, з моменту набуття Позивачем права власності на частину будинку та частину господарських приміщень, документи які посвідчують право власності Відповідачки на цю земельну ділянку стали очевидно суперечити Закону та порушувати право власності Позивача.

За результатами виїзного судового засідання встановлено, що частина території земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок Позивача і прилегла територія поряд з ним перебувають у фактичному володінні Позивача в силу того, що він є власником житлового будинку.

Особливістю цих відносин між Сторонами є те, що юридично і Відповідач і Позивач є власниками тієї частини земельної ділянки, на якій розташовані житловий будинок Позивача та відповідні господарські будівлі, які перейшли до останнього у відповідності до договору міни.

У той же час, право власності Відповідачки посвідчується Державним актом, як встановлено, отриманим з порушенням вимог законодавства, а право власності Позивача випливає з вимог Закону.

На момент отримання у 1995 році у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, права безпосередньо Позивача ще не були порушені, оскільки він не був тоді власником будинку. Порушення його права власності на земельну ділянку розпочалося з моменту набуття ним права власності на житловий будинок та частину господарських споруд, тобто з 05.11.1999 року. І оскільки Позивач продовжує бути власником цього житла, то порушення його права на землю, розташовану під об`єктами нерухомості, які належать йому триває.

У зв`язку із наявністю у Відповідача ОСОБА_2 правоустановлюючих документів на всю земельну ділянку по АДРЕСА_1 , які ніким не скасовані, порушення права Позивача на земельну ділянку, гарантоване йому Законом - буде і далі тривати.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року (справа N 653/1096/16-ц, провадження N 14-181 цс 18), допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

З огляду на це, а також на обставини цієї справи, тривалість спору між Сторонами, Суд приходить до висновку що інститут строку позовної давності не застосовується до правовідносин, що є предметом даного спору, оскільки порушення є триваючим.

У даній справі застосування строку позовної давності не усуне порушення прав Позивача. Допоки Позивач буде власником будинку та частини господарських приміщень, а Відповідачка власником земельної ділянки, частина якої розташована під цією нерухомістю порушення прав Позивача триватиме.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 3, 4, 5, 10, 11, 12, 79, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ №046666, виданий громадянину України ОСОБА_10 на підставі рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994 року №136, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0.16 га для обслуговування будівель та особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , та скасувати його державну реєстрацію.

Визнати незаконним і скасувати пункт 48 Додатку 3 Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20.12.1994 №136 в частині передачі у власність ОСОБА_10 земельних ділянок.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_10 , реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не надано.

Третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_11 , реєстраційний номер облікової картки платника податків суду не надано.

Яремчанська міська рада Івано-Франківської області, ідентифікаційний код юридичної особи: 33309833, місцезнаходження юридичної особи: вулиця Свободи, 266, Яремче, Івано-Франківська область, 78501.

Головне управлінняДержгеокадастру вІвано-Франківськійобласті,ідентифікаційний кодюридичної особи:39767437,місцезнаходження: 76014, м. Івано-Франківськ, вул.Академіка А. Сахарова, 34-А.

Суддя: М. В. Остап`юк