Постанова

від 13.09.2022 по справі 354/738/14-ц

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 354/738/14-ц

Провадження № 22-ц/4808/914/22

Головуючий у 1 інстанції Остап`юк М.В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючого (суддя-доповідач) Девляшевського В.А.,

суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,

секретаря Мельник О.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,представників ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Яремчанського міського суду, ухвалене головуючою суддею Остап`юк М.В. 21 лютого 2022 року в м. Яремчі Івано-Франківської області у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яремчанська міська рада, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_3 про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку,

встановив :

У жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Яремчанська міська рада, Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області про визнання недійсним та скасування державного акта на право приватної власності на земельну ділянку.

Позов обгрунтовано тим, що рішенням Яремчанської міської ради від 24.07.2014 №492-27/2014 було відмінено п.48 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 щодо безоплатної передачі ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,16 га по АДРЕСА_1 , як таке що суперечить приписам законодавства. Зокрема Яремчанською міською радою не приймалось рішення щодо припинення права користування ОСОБА_5 зазначеною земельною ділянкою, порушено норми безоплатної передачі земельних ділянок для будівництва та обслуговування жилого будинку у містах в розмірі 0,1 гектара та передано 0,16 гектара. Крім того, виконавчий комітет міської ради взяв на себе не надані йому законодавством повноваження, оскільки питання регулювання земельних відносин, до яких відноситься і передача земельних ділянок у власність, вирішувалась виключно в сесійному порядку місцевими радами депутатів.

В подальшому на підставі незаконного рішення від 20.12.1994 виконавчим комітетом Яремчанської міської ради ОСОБА_6 було видано державний акт від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 28 квітня 1999 року 1/2 частина житлового будинку АДРЕСА_1 була подарована ОСОБА_7 . На підставі договору міни від 05 листопада 1999 року, укладеним між матір`ю позивача ОСОБА_8 та ОСОБА_7 Ѕ частини будинку і відповідно земельна ділянка під ним отримана у власність ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Під час вчинення зазначених правочинів відомості щодо належності відповідачці земельної ділянки, на котрій знаходиться житловий будинок, були приховані.

Оскільки рішення про безоплатну передачу земельної ділянки скасоване Яремчанською міською радою 24.07.2014, то і правовстановлюючий документ на право приватної власності на земельну ділянку не може посвідчувати виникнення у відповідачки права на земельну ділянку.

Крім того, ОСОБА_2 , діючи протиправно, достеменно знаючи щодо незаконності передачі їй у власність земельної ділянки площею 0,16 га, загородила всю земельну ділянку дерев`яним парканом (із кам`яним фундаментом), чим унеможливила право позивача на користування частиною земельної ділянки (площею 0,08 га) в тому числі і криницею, що розташована на ній.

За наведених обставин просив визнати недійним та скасувати державний акт від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666, виданий ОСОБА_10 на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію державного акту.

Ухвалою Яремчанського міського суду від 24 вересня 2021 року до участі в розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, залучено ОСОБА_3 (а.с. 100 т.3).

Рішенням Яремчанського міського суду від 21 лютого 2022 року позов задоволено. Визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ІФ № 046666, виданий ОСОБА_6 на підставі рішення Яремчанської міської ради народних депутатів від 20.12.1994 року №136, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,16 га для обслуговування будівель та особистого підсобного господарства, що розташована по АДРЕСА_1 , та скасовано його державну реєстрацію.

Визнано незаконним і скасовано пункт 48 Додатку 3 Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20.12.1994 №136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельних ділянок.

Не погодившись із рішенням суду, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу. Просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Вказує, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, додатково скасувавши пункт 48 додатку №3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів від 20 грудня 1994 року № 136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки, що є підставою для скасування рішення суду в цій частині в зв`язку з порушенням частини 2 статті 264 ЦПК України. Так, предметом спору є Державний акт на право приватної власності на земельну ділянку від 17 липня 1995 року серії ІІІ-ІФ № 046666. Жодних заяв про збільшення розміру позовних вимог щодо оскарження рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради позивач не подавав.

Крім того, пункт 48 Додатку №3 рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі ОСОБА_6 земельної ділянки вже був предметом розгляду судами. Рішенням Яремчанського міського суду від 28.12.2009 по справі №2-257 відмовлено в задоволенні такого позову ОСОБА_8 та ОСОБА_1 в зв`язку з пропуском строку позовної давності, оскільки позивачі вже звертались з аналогічним позовом у 2004 році, який був повернутий в зв`язку з невиконанням недоліків позовної заяви. Рішенням Надвірнянського районного суду від 26 жовтня 2016 року, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, визнано незаконними пункти 22 та 22.1 рішення сесії Яремчанської міської ради "Про розгляд земельних питань" №492-27/2014 від 24.07.2014 року про відміну п.48 додатку №3 рішення виконкому від 20.12.1994 року №136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства. Отже, скасування рішення Яремчанської міської ради №492-27/2014 від 24.07.2014, що було підставою заявленого позову про визнання недійсним державного акту на землю, є беззаперечною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

На думкузаявниці,станом начас розглядусправи буввідсутній предметспору,а самеДержавний актсерії ІІІ-ІФ№046666від 17липня 1995року направо приватноївласності наземельну ділянкув тійконфігурації.Рішенням Яремчанськоїміської радивід 24.05.2018«Про розглядземельних питань» було вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж її земельної ділянки в натурі шляхом поділу на 3 нові земельні ділянки, виготовлено технічну документацію, присвоєно кадастрові номери, а інформацію внесено до державного земельного кадастру. Отже, правовстановлюючими документами на земельні ділянки площею 0,1000 га та 0,0225 га є витяги на ім`я позивачки, а на земельну ділянку площею 0,0272 га - ОСОБА_11 , що пітверджує факт анулювання Державного акту від 1995 року як правовстановлюючого документу на спірні земельні ділянки. Рішення Яремчанської міськї ради, відповідно до якого офомлено право власності на нові земельні ділянки, оскаржено до суду.

Вказує, що позивачем обрано неефективний і неналежний спосіб захисту своїх прав, адже якщо договором про відчуження житлового будинку розмір земельної дялнки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, та частину земельної ділянки необхідної для її обслуговування, що передбачено статтями 120 ЗК та 377 ЦК України.

Вважає необгрунтованим висновок суду щодо свідомого характеру невідображення в оскаржуваному державному акті будинку ОСОБА_5 , оскільки на плані зовнішніх меж земель власників і користувачів відображаються вкраплені земельні ділянки сторонніх власників землі та додається їх список у масштабі, який забезпечує чітке зображення всіх елементів і написів.

Помилковими вважаєвисновки судущодо відсутностізгоди власниківжитлового будинкупо АДРЕСА_1 щодокористування земельноюділянкою,необхідною дляобслуговування будинку. Так,рішенням виконавчогокомітету Яремчанськоїміської радинародних депутатіввід 24.06.1981№133було наданов користуванняземельні ділянкипо АДРЕСА_1 попереднімвласникам ОСОБА_12 і ОСОБА_13 в тихрозмірах,які булиними погоджені.Площу підподвір`ям,яка знаходиласьу спільномукористуванні, судтак іне встановив,а лишевиходив зприпущень.В поземельнихкнигах за ОСОБА_12 до 1995року рахувалось1541кв.м,тому проектнадокументація виготовляласьсаме нацю площу,а попереднійвласник Ѕдомоволодіння ОСОБА_5 погоджував вказанімежі.Оскільки подвір`яперебувало успільному користуванні,то йогоплоща небула включенав оскаржуванийдержавний акт.Спору щодоподілу подвір`яміж попереднімивласниками ОСОБА_13 та ОСОБА_12 ніколи небуло,оскільки вониза спільноюзгодою,здійснили йогоподіл іприватизували своючастку.Більше тогорішенням Яремчанчськоїміської радивід 26.12.2013за №395-23/2013 ОСОБА_1 та ОСОБА_8 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1 . Отже, у позивача є можливість приватизувати власну земельну ділянку для обслуговування житлового будинку.

Апелянт також вважає невірними висновки суду, що вказаний позов є негаторним та до нього не застосовуються строки позовної давності. Оскільки на час розгляду справи ОСОБА_1 не є володіючим власником (титульним володільцем) спірної земельної ділянки, то захист його прав здійснюється за правилами віндикаційного позову, в тому числі з застосуванням строків позовної давності.

Вважає, що початок перебігу строку позовної давності належить відраховувати з березня 2004 року, коли ОСОБА_14 та ОСОБА_8 звертались вперше до Яремчанського міського суду з позовом про визнання незаконним державного акту. Таким чином у зв`язку з пропуском строку позовної давності у спірних правовідносинах, на думку апелянта, підлягають до застосування вимоги частини 4 статті 267 ЦК України, що є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Також посилається на порушенням норм процесуального права, оскільки вступна та резолютивна частини рішення були проголошені в судовому засідання 21.02.2022 року, тоді як повний його текст було оприлюднено тільки 06.06.2022 року з порушенням строків, визначених статтею 259 ЦПК України. Звертає також увагу, що позивач ОСОБА_1 та суддя Остап`юк М.В. проживають у смт Делятин, мати судді та мама дружини позивача перебувають в приязних стосунках, що свідчить про упередженість суду в розгляді справи.

За наведених обставин ОСОБА_2 просила апеляційну скаргу задовольнити.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 вважає доводи апелянта безпідставними та необґрунтованими. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що порушення його права на частину земельної ділянки, на якій розташоване його будинковолодіння, розпочалось з моменту набуття ним права власності на частину житлового будинку з 05.11.1999 і триває до цього часу у зв`язку із наявністю у відповідачки спірних правовстановлюючих документів на всю земельну ділянку площею 0,16 га по АДРЕСА_1 . Відтак застосування строку позовної давності у даній справі є необгрунтованим та безпідставним.

Про обставину приватизації всієї земельної ділянки площею 0,16 га він дізнався при підготовці матеріалів позовної заяви у серпні 2009 року. А з 01.01.2013 інформація про реєстрацію речових прав, у тому числі на спірну земельну ділянку стала йому відомою та можливою для оспорювання в судовому порядку. Звернувшись із заявою про застосування позовної давності, ОСОБА_2 визнала обставину порушення нею прав та законних інтересів позивача. Відтак, суд обгрунтовано відмовив у застосуванні наслідків пропущення строків позовної давності, оскільки позов є негаторним.

Яремчанською міською радою відзив на апеляційну скаргу надіслано після закінчення встановленого судом строку на його подання і клопотання про продовження строку при цьому не заявлено.

В силу вимог статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У зв`язку з цим апеляційний суд залишає цей відзив без розгляду.

В судове засідання треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору не з`явились. Враховуючи їх належне повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, колегія суддів згідно статті 372 ЦПК України перешкод розглядові справи у їх відсутності не встановила.

В засіданні апеляційного суду представники ОСОБА_2 - ОСОБА_15 та ОСОБА_16 доводи апеляційної скарги підтримали з наведених у ній мотивів.

Позивач вимоги позову заперечив, пославшись на законність та обгрутнованість ухваленого рішення.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення апелянта та представників позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

За змістом частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що в результаті передачі відповідачці земельної ділянки у власність згідно з оспорюваним державним актом, було позбавлено права іншого співвласника ОСОБА_5 без його згоди на користування земельною ділянкою, яка перебувала у спільному користуванні з відповідачкою. Вказане суперечило діючим на той час положенням статтей 29, 31 Земельного Кодексу України від 18 грудня 1990 року, які передбачали припинення права користування за наявності заяви або згоди землекористувача та на підставі рішення місцевих Рад народних депутатів. Не відображення у оспорюваному Державному акті половини житлового будинку №9 ОСОБА_5 , на думку суду, свідчило про свідомий характер вчинення такого порушення.

З метою уникнення неправомірного обмеження доступу позивача до суду, суд вважав за необхідне визначити самостійно ефективний спосіб захисту шляхом скасування як Державного акту так і рішення, на підставі якого він був виданий.

На момент отримання у 1995 році у власність ОСОБА_2 земельної ділянки, права безпосередньо ОСОБА_1 ще не були порушені, оскільки він не був тоді власником будинку. Порушення його права власності на земельну ділянку розпочалося з моменту набуття ним права власності на житловий будинок та частину господарських споруд, тобто з 05.11.1999 року і тривало на час розгляду спору. З огляду на це, а також на обставини цієї справи, тривалість спору, суд прийшов до висновку що інститут строку позовної давності не застосовується до правовідносин, що є предметом даного спору, оскільки порушення є триваючим.

З таким висновками колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Із матеріалів справи вбачається, та судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником 2/3 частки житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 37-38 т.2, а.с. 86 т.3).

Співвласником 1/3 частки вказаного будинку є рідна сестра позивача ОСОБА_3 , залучена у даній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача (а.с. 86 т. 3).

Житловий будинок позивача за адресою: АДРЕСА_1 та житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_2 , якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , розташовані на одній земельній ділянці.

Як вбачається з матеріалів справи станом на 1981 рік у АДРЕСА_1 .

24.06.1981 на підставі Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області № 133, відбулося виділення будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 за ОСОБА_13 та ОСОБА_12 по половині. Надано в тимчасове користування земельні ділянки ОСОБА_13 в розмірі 208 м.кв., а ОСОБА_17 1542 м.кв. Відповідно до пункту 5 рішення подвір`я домоволодіння залишено в загальному користуванні громадян у зв`язку із неможливістю його реального поділу через скупченість розміщених будівель (а.с.168 т.3)

Згідно рішення Яремчанського міськвиконкому №03 від 22.09.1982 пункт 5 рішення міськвиконкому №133 про те, що подвір`я являється подвір`ям загального користування, відмінено (а.с. 186 т.3).

02.07.1981 року ОСОБА_13 подарував належну йому половину житлового будинку з відповідною частиною господарських приміщень ОСОБА_5 (а.с. 162-163 т. 3).

28.04.1999 ОСОБА_5 подарував Ѕ частину свого будинку разом із відповідною частиною господарських будівель (літню кухню, чотири стайні, погріб, вбиральню, криницю, огорожу, тощо) ОСОБА_7 (а.с.121 т.3).

ОСОБА_7 05.11.1999 року обміняв вказану Ѕ частину житлового будинку з господарськими будівлями на двокімнатну квартиру з відповідними господарськимиприміщеннями у АДРЕСА_4 ОСОБА_1 , ОСОБА_8 - матері позивача та ОСОБА_18 . Відтак, останні стали новими співласниками половини будинку АДРЕСА_1 та відповідної частини господарських приміщень по АДРЕСА_1 (а.с.120 т. 3,).

В подальшому мати позивача ОСОБА_8 успадкувала після смерті ОСОБА_18 його частку та набула право власності на 2/3 частки будинку, яка після смерті останньої у 2018 році у рівних частинах перейшла у порядку спадкування до її дітей ОСОБА_1 та його сестри ОСОБА_3 (а.с. 37 т.1, а.с. 86 т.3).

У свою чергу відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01.10.1994, яке посвідчене державним нотаріусом Яремчанської державної нотаріальної контори, і зареєстроване в реєстрі за № Д-323, ОСОБА_10 отримала право власності за заповітом на належну її бабі ОСОБА_12 Ѕ частку житла з відповідною часткою господарських будівель по АДРЕСА_1 (а.с.119 т.3).

Встановлено, що на час розгляду спору збереглася лише половина будинку АДРЕСА_1 , яка належить позивачу ОСОБА_1 та його сестрі ОСОБА_3 , інша половина знесена ОСОБА_2 у 2004 році на підставі рішення Виконавчого комітету Яремчанської міської ради від 17.08.2004 №84. Рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 23.02.2010 №24 Ѕ частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , що належала в рівних частках ОСОБА_18 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 визнано одним цілим будинком (а.с. 155 т.3,).

Рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20.12.1994 №136 (а.с. 124, 129 т.3) відповідачці передано безоплатно у приватну власність земельні ділянки для обслуговування будівель та підсобного господарства, площею 0, 08 га, 0,05 га та 0, 03 га, розташованих по АДРЕСА_1 . На підставі цього рішення 17.07.1995 року остання отримала оспорюваний Державний акт серії ІІІ-ІФ №046666 на право власності на земельну ділянку для обслуговування будівель та особистого підсобного господарства площею 0,16 га.

Житловий будинок позивача за адресою по АДРЕСА_1 та житловий будинок з господарськими будівлями ОСОБА_2 , якому присвоєна адреса: АДРЕСА_1 , розташовані на одній спільній земельній ділянці, яка згідно з оспорюваним Державним актом на право власності на земельну ділянку від 17.07.1995 серії ІІІ-ІФ № 046666 належить тільки відповідачці.

Заявлений позов з тих підстав, що земельна ділянка, яка знаходиться під житловим будинком позивача, та земельна ділянка, необхідна для його обслуговування, знаходиться у власності відповідачки на підставі вказаного державного акту, що порушує право ОСОБА_1 .

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16.10.2013 (справа № 9104/107635/12), правильність висновків якої були підтверджені ухвалою Вищого адміністративного суду України від 25.11.2014 (К/800/55868/13), зобов`язано Яремчанську міську раду Івано-Франківської області розглянути на черговому пленарному засіданні заяву ОСОБА_1 від 22.04.2014 про скасування рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 20.12.1994 № 136 «Про вилучення, надання та передачу земельних ділянок у приватну власність" та державного акта на право власності на землю площею 0.16 га по АДРЕСА_1 (а.с.164-166 т.1,).

Рішенням двадцять сьомої сесії шостого скликання Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 24.07.2014 № 492-27/2014 «Про розгляд земельних питань» відмінено п. 48 Додатку № 3 Рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 № 136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0, 16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства (пункти 22, 22.1 Рішення).

Передумовою зверненняпозивача досуду сталоназванерішення міської ради, яким скасовано передачу у власність відповідачці земельної ділянки площею 0,16 га.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першою, п`ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Виходячи зі змісту статей 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

При цьому у випадку пред`явлення позову особою, право якої порушене, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20 грудня 2007 року за заявою №23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Враховуючи, що підстава позову виникла тільки у липні 2014 року, а позовна заява подана у листопаді 2014 року, зважаючи на триваюче порушення прав ОСОБА_1 на використання та володіння земельною ділянкою, необхідною для облуговування свого будинковолодіння, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для застосування позовної давності у цьому спорі.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд не застосував до спірних правовідносин статті 257 і 261 ЦК України щодо пропуску строку позовної давності, не заслуговують на увагу, оскільки законний інтерес позивача порушується, допоки існує незаконний правовстановлюючий документ.

Разом з тим рішенням Надвірнянського районного суду від 26.10.2016 (справа №354/246/16-ц) визнано незаконними пункти 22 та 22.1 рішення сесії Яремчанської міської ради "Про розгляд земельних питань" №492-27/2014 від 24.07.2014 про відміну п.48 додатку №3 рішення виконкому від 20.12.1994 №136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 , земельної ділянки площею 0,16 га по АДРЕСА_1 для обслуговування будівель та ведення особистого підсобного господарства. При цьому суд виходив з того, що рішення виконкому Яремчанської міської ради є актом одноразового застосування, яке вичерпало свою дію фактом його виконання, а тому не може бути скасоване чи змінено органом місцевого самоврядування після його виконання, оскільки виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією суб`єктивних прав ОСОБА_2 на передання їй у приватну власність земельної ділянки.

Вказане рішення суду залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 05.12.2016 та постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.06.2017.

Під час розгляду спору спірна земельна ділянка була розділена на підставі рішення Яремчанської міської ради від 24.05.2018, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, 0,0225 га для ведення сільського господарства та 0,0272 га для ведення особистого селянського господарства. Земельним ділянкам присвоєно відповідні кадастрові номери та проведено державну реєстрацію права власності, про що свідчать витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (а.с. 216-218 т.2).

Між сторонами на даний час існує спір з приводу оскарження рішення Яремчанської міської ради від 24.05.2018 № 342-22/2018, яким затверджено нову технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) ОСОБА_2 , право на які виникли із оспорюваного державного акту ( справа № 354/524/18). За відповідним позовом 19 червня 2018 року Яремчанським міським судом відкрито провадження.

З графічних креслень ПП «Карпати-Інфо» за результами проведення окремої процесуальної дії вбачається, що земельна ділянка згідно оскаржуваного державного акту від 17.07.1995 року включала в себе також і частину земельної ділянки, на якій розташований будинок позивача. Разом з тим виділена нова земельна ділянка для будівництва житлового будинку господарських будівель і споруд площею 0,1 га кадастровий номер 2611000000:05:011:0225 ОСОБА_2 не включає в себе землю під житловим будинком АДРЕСА_1 (а.с.80-85 т.3).

Відтак, посилання відповідачки на те, що земельна ділянка під будинком позивача не входила в спірний державний акт є суперечливими, адже при поділі земельної ділянки вона відступила її частину розміром приблизно 0,02 га ОСОБА_1 по фактичному використанню згідно огорожі. Натомість присадибна земельна ділянка відповідачки є значно більша і становить 0,1 га.

Суд звертає увагу на те, що на час оформлення оспорюваного державного акту будинковолодіння по АДРЕСА_1 перебувало у спільній частковій власності ОСОБА_5 та ОСОБА_2 , частки яких були рівними.

Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об`єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду. Наступні зміни в розмірі часток у спільній власності на жилий будинок і господарські будівлі, що сталися у зв`язку з прибудовою, надбудовою або перебудовою, не тягнуть за собою змін установленого порядку використання та розпорядження земельною ділянкою (ч.ч.1, 2 ст.42 ЗК України від 1990 року). Аналогічна правова норма закріплена у ч.4 ст.120 ЗК України у чинній редакції.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 грудня 1996 року № 13 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» судам роз`яснено, що при встановленні порядку використання земельної ділянки й розпорядження нею громадянами, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди належать на праві спільної часткової власності, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком та здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки.

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (стаття 155 ЗК України).

Таким чином, у справі, що переглядається, спірна земельна ділянка є частиною прибудинкової території, згоди на приватизацію якої ні позивач, ні попередні співвласники будинку АДРЕСА_1 не надавали, частина земельної ділянки передана без врахування часток у праві спільної часткової власності у нерухомому майні, порядку користування будинком та розташування інших будівель. Встановлено, що на земельній ділянці перебували надвірні та господарські споруди, які належали власникам названого будинковолодіння. Разом з тим ОСОБА_2 приватизувала частину земельної ділянки, огородила її, чим створила перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою як під будинком, що належить позивачу, так і відповідними господарськими будівлями і спорудами.

Під час дії Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року «Про приватизацію земельних ділянок» відповідачка мала законне право на приватизацію земельної ділянки відповідно до розміру частки у праві спільної власності на будинок, а відтак колегія погоджується із висновками суду про те, що внаслідок приватизації земельної ділянки на по АДРЕСА_1 в цілому за ОСОБА_2 відбулось порушення прав позивача, які підлягають судовому захисту.

У частині першій статті 30 ЗК України 1990 року передбачено, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення. Аналогічна норма міститься і у частині першій статті 120 нині діючого ЗК України.

У пункті 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 16 квітня 2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних прав» судам роз`яснено, що при вирішенні спорів про право власності на земельну ділянку суди мають виходити з того, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження.

Отже, чинним, на момент відчуження частини згаданого вище житлового будинку, законодавством було передбачено автоматичний перехід відповідної частки земельної ділянки у разі переходу права власності на будівлю і споруду. Цим доводиться цілісність земельної ділянки і нерухомості.

Дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, врахувавши наведені вище норми права колегія приходить до висновку, що спірна земельна ділянка перебувала у спільному користуванні співвласників житлового будинку, а при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 року, згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК України 1990 року до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження. Відтак, унаслідок укладення договору міни квартири від 05.11.1999 року до ОСОБА_8 , ОСОБА_18 та ОСОБА_1 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розташована їх частина житлового будинку з господарськими будівлями та ділянка, необхідна для його обслуговування.

Отже вірним є висновок суду про те, що з моменту набуття позивачем права власності на об`єкти нерухомості, розташовані по АДРЕСА_1 , оспорюваний державний акт, який засвідчує право власності відповідачки на земельну ділянку під цими об`єктами по своїй природі суперечить Закону, а права позивача порушуються.

Посилання апелянта на те, що позивач на час прийняття оскаржуваного рішення міської ради та видачі ОСОБА_2 державного акта на право приватної власності на земельну ділянку не був співвласником будинку, а тому його права не могли бути порушеними, безпідставні, оскільки спірна земельна була приватизована незаконно, у зв`язку з чим наступні співвласники були позбавлені права спільної часткової власності на частину земельної ділянки для обслуговування будинковолодіння, яка без їх згоди та урахування порядку користування прибудинкової територією була виділена у приватну власність відповідачці. До схожих висновків прийшов також Верховний Суд у постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 452/3561/14 та 13 лютого 2019 року у справі № 2-23/11.

Також колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду в частині визнання незаконним пункт 48 Додатку 3 Рішення виконавчого комітету Яремчанської міської ради народних депутатів Івано-Франківської області від 20.12.1994 №136 в частині передачі у власність ОСОБА_6 земельних ділянок.

При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог (частина друга статті 264 ЦПК України). Тлумачення пункту 4 частини третьої статті 175 ЦПК України дає підстави зробити висновок, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Право визначення предмету позову належить лише позивачу, який обирає правомірний та ефективний спосіб захисту прав та інтересів.

Способи захисту прав та інтересів, за загальним правилом, визначені частиною другою статтею 16 ЦК України. Одним зі способів захисту прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін.

Звертаючись до суду із позовом у цій справі, позивач у прохальній частині позовної заяви просив визнати недійсним державний акт. При цьому, в обґрунтування своїх вимог як фактичні підстави позову визначав те, що рішення виконкому Яремчанської міської ради від 20.12.1994 року, на підставі якого видано державний акт є незаконним та скасоване рішенням міської ради від 24.07.2014 року. Як на правові підстави вимог, позивач посилався в тому числі на порушення норм Земельного Кодексу та Закону України «Про місцеві Ради (народних депутатів) та місцеве і регіональне самоврядування» при прийнятті виконкомом міської ради рішення від 20.12.1994 року.

Крім того, слід зазначити, що державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Наведене відповідає висновку, який викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).

Оскільки факт порушення права позивача встановлено, а рішення, скасування якого стало підставою для звернення до суду не скасоване, суд вважав за необхідне визначити ефективний спосіб захисту прав позивача шляхом визнання недійсним та скасування як Державного акту серії ІІІ-ІФ № 046666 від 17.07.1995 на право власності на земельну ділянку так і п. 48 Додатку №3 рішення виконкому від 20.12.1994 №136, на підставі якого видано оспорюваний Державний акт.

За вказаних обставин суд самостійно визначив ефективний спосіб захисту порушеного права ОСОБА_1 , що відповідає його праву та приписам статті 5 ЦПК України та статті 16 ЦК України, а також статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду по суті спору, зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника щодо їх оцінки та містять посилання на факти, які були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок стосовно подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні, а тому в задоволенні апеляційної скарги належить відмовити.

Керуючись статтями 374, 375, 381 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишитибез задоволення,а рішенняЯремчанського міськогосуду від21лютого 2022року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: О.В. Пнівчук

О.О. Томин

Повний текст постанови складено 22 вересня 2022 року.