Рішення

від 10.05.2022 по справі 914/1877/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2022 Справа № 914/1877/21

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Ростислава Матвіїва за участю секретаря судового засідання Дарії Зубкович розглянув матеріали справи

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп», м. Луцьк,

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець», Львівська область, Яворівський район, селище міського типу Краковець,

до відповідача 2: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів,

до відповідача 3: Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень», Львівська область, Жовківський район, місто Дубляни,

предмет позову: визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки; припинення права постійного користування земельною ділянкою; визнання протиправним і незаконними дій щодо розробки технічної документації із землеустрою,

підстава позову: порушення порядку надання земель в користування,

за участю представників:

позивача: не з`явився,

відповідача 1: не з`явився,

відповідача 2: не з`явився,

відповідача 3: Докторевич Руслан Анатолійович - адвокат, ордер серії ВС 1087646,

ПРОЦЕС

29.06.2021 до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» до відповідача 1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець», до відповідача 2 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, до відповідача 3 Приватного підприємства "Центр Ринкових Досліджень" про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки; припинення права постійного користування земельною ділянкою; визнання протиправним і незаконними дій щодо розробки технічної документації із землеустрою.

Ухвалою суду від 05.07.2021 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

Відводів суду сторонами не заявлялось.

27.07.2021 від відповідача 1 та від відповідача 3 надійшли відзиви на позовну заяву; 02.08.2021 від відповідача 2 також надійшов відзив; 09.02.2022 від відповідача 3 надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

03.08.2021 позивачем подано відповідь на відзив відповідача 1, а 10.08.2021 відповідачем 1 подано заперечення на відповідь на відзив.

30.09.2021 позивачем подано відповідь на відзив відповідача 3, 20.10.2021 клопотання про долучення доказів, а 26.01.2022 заяву на відшкодування витрат на правничу допомогу та виступ в судових дебатах.

У судовому засіданні 17.11.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 01.12.2021. Розгляд справи по суті неодноразово відкладався за клопотаннями представників сторін, у тому числі позивача.

11.05.2022 представником позивача повторно подано клопотання про відкладення розгляду справи на дату після закінчення війни. Представником відповідача 1 також подано повторно клопотання про продовження перерви в розгляді справи до закінчення воєнних дій на території України.

Так, суд враховує, що 24.02.2022 Законом України затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Тому судом двічі було відкладено розгляд справи у період березня травня 2022.

Водночас суд враховує і те, що розгляд справи по суті триває з грудня 2021, в січні позивач подав письмовий виступ у судових дебатах, наявності об`єктивних обставин, які б через воєнний стан не дозволяли стороні реалізувати свої процесуальні права щодо участі в судових засіданнях, у тому числі в режимі відеоконференції, суду не повідомлено. Також суд зазначає, що доказів мирного врегулювання спору ні позивачем, ні відповідачем 1 не подано, і клопотання про відкладення не обґрунтовуються такими обставинами.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Небажання сторони реалізувати її процесуальні права не позбавляє суд обов`язку здійснити справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільної справи з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Одним із принципів господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом. Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, учасником якої є Україна, встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Наявності підстав, визначених Господарським процесуальним кодексом України (ст. 202) для відкладення розгляду справи через неявку представника, заявниками клопотань суду не доведено.

Враховуючи наведене, довгу тривалість розгляду справи по суті, суд зазначає, що всім учасникам справи забезпечено можливість участі в розгляді даної справи в межах розумних строків і обставини розгляду справи, тому повторна неявка представників позивача та відповідача 1 не є перешкодою для завершення розгляду справи по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 11.05.2022 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Позивач стверджує, що є власником цілісного майнового комплексу автозаправної станції за адресою Львівська область, Яворівський район, міжнародний пункт пропуску «Краковець-Корчава». Позивач звертався до Львівської обласної державної адміністрації для надання дозволу для виготовлення проекту відводу землі під належною йому автозаправною станцією, у задоволенні чого йому було відмовлено у зв`язку із непогодженням такого звернення Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області 07.09.2020 року, оскільки відповідна земельна ділянка знаходиться у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець». Позивач зазначає, що набуття ним права власності на нерухоме майно на відповідній земельній ділянці припиняє право постійного користування земельною ділянкою. Тому Приватне підприємство «Центр Ринкових Досліджень», розробляючи технічну документацію щодо спірної земельної ділянки, в порушення ст. 50 Закону України «Про землеустрій» не надали оцінки розміщенню на земельній ділянці об`єктів нерухомого майна, яке не належить замовнику. Тому позивач вважає свої права та інтереси як дійсного володільця об`єкта нерухомості порушеними, що стало причиною для їх захисту в судовому порядку.

Відповідач 1 (Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець») зазначає, що його право постійного користування на підставі державного акта на право постійного користування землею від 29 січня 2000 року є діючим станом на сьогодні. Сторона стверджує, що враховуючи те, що позивач з 2006 року набув право власності на вказану АЗС та не уклав договору оренди земельної ділянки під нею, як це вимагалося редакцією Земельного кодексу України, яка була чинна в період з 2002 до 2007 року, беручи до уваги те, що станом на 2006 рік законодавством не передбачалося можливості автоматичного переходу права власності чи користування на земельну ділянку у випадку придбання нерухомості, яка знаходилася на такій ділянці можна зробити висновок, що користування позивачем земельною ділянкою відбувалося без правових підстав. За наведеного та враховуючи, що приведені підстави позову не підпадають під жодну із підстав припинення постійного користування земельною ділянкою, наведені у ст. 141 ЗК України вважає, що позов не підлягає задоволенню. Також відповідач зазначає, що позивач не звертався ані до власника земельної ділянки, ані до ТОВ «Автопорот Краковець» із заявою чи проханням надати дозвіл на проведення поділу земельної ділянки, яка розташована за адресою Львівська область, Яворівський район, смт. Краковець із наступним розробленням відповідної технічної документації.

Відповідач 2 (Головне управління Держгеокадастру у Львівській області) зазначає, що відповідно до даних Відділу у Яворівському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, для державної реєстрації спірної земельної ділянки, ТзОВ «Автопорт Краковець» було подано заяву про державну реєстрацію земельної ділянки від 27.06.2018 року та технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ТзОВ «Автопорт Краковець» для будівництва об`єктів сервісного обслуговування за адресою Львівська область, Яворівський район, Краковецька селищна рада, розроблену Приватного підприємства «Центр ринкових досліджень», тобто, усі необхідні документи, визначені ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Зважаючи на відсутність передбачених Законом підстав для відмови у державній реєстрації земельної ділянки, за результатами перевірки, Державним кадастровим реєстратором здійснено державну реєстрацію земельної ділянки площею 72,4989 га від 02.07.2018 року та присвоєно кадастровий номер: 4625855600:05:000:0235.

Сторона зазначає, що підстави скасування державної реєстрації земельної ділянки чітко передбачені в ч. 10-11 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, проте, вона таких не вбачає. Відповідач просить у задоволенні позову ТзОВ «Вест Ойл Груп» до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 4625855600:05:000:0235 відмовити у повному обсязі.

Відповідач 3 (Приватне підприємство «Центр Ринкових Досліджень») не заперечує права позивача на отримання земельної ділянки для обслуговування таких об`єктів у власність або користування. Зазначає, що земельна ділянка площею 72,4989 га на території Краковецької селищної ради Яворівського району Львівської області, кадастровий номер 4625855600:05:000:0235 перебуває у державній власності та в постійному користуванні ТОВ «Автопорт Краковець». Державна реєстрація земельної ділянки відбулася відповідно до вимог п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр», є законною та жодним не порушує та не перешкоджає позивачу у реалізації свого права на оформлення земельної ділянки під його об`єктами нерухомості у власність чи користування. Для цього позивачу необхідно у встановленому законодавством порядку розробити документацію із землеустрою щодо формування земельної ділянки під належними йому нерухомими об`єктами, з урахуванням якої і буде внесена відповідна інформація до Державного земельного кадастру про вилучення частини земельної ділянки, яка перебуває в користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець».

Відповідач 3 також зазначає, що відсутні будь-які законні підстави припинення права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» на земельну ділянку площею 72,4989 га, кадастровий номер 4625855600:05:000:0235, а оскільки розмір земельної ділянки, що повинен перейти до позивача не визначений і позивач не може мати земельну ділянку в користуванні на умовах попереднього землекористувача, то норми ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України щодо автоматичного припинення та переходу права користування земельною ділянкою в даних правовідносинах застосовуватися не можуть. Відповідач вважає, що розроблення документації із землеустрою та державна реєстрація земельної ділянки не є перешкодою для оформлення земельної ділянки позивачем та не порушує його прав, а підставою для відмови позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під належними йому об`єктами нерухомого майна було не долучення нотаріальної згоди ТОВ «Автопорт Краковець» на вилучення цієї ділянки з його користування.

Відповідач вважає, що Приватне підприємство «Центр ринкових досліджень» не відноситься до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування, а тому спосіб захисту про визнання дій протиправними не може бути застосований до цього підприємства. Крім цього, такий спосіб захисту не призведе до ефективного захисту прав та інтересів позивача, адже не призведе до вирішення спірного питання щодо оформлення права користування земельною ділянкою під належними позивачу об`єктами нерухомості. Сторона просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Згідно з витягом з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 09.04.2013 за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» зареєстровано право власності на об`єкт нерухомого майна автозаправочну станцію за адресою Яворівський район, смт Краковець, МПП «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець», будинок 6, відомості про складові частини об`єкта нерухомого майна: літ. А-1, об`єкт нерухомого майна АЗС, загальна площа 658 кв. м., літ. Б., об`єкт нерухомого майна навіс, номер 6, об`єкт нерухомого майна підпорна стіна, номер І-ІІ замощення.

02.07.2002 Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопорт «Краковець-Глонік» як продавцем та Виробничо-комерційною фірмою «Контініум-Льон-Контракт» як покупцем укладено договір № 7/1 купівлі-продажу нерухомого майна комплексу автозаправочної станції за адресою Львівська обл., Яворівський район, міжнародний пункт пропуску «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець-1».

02.07.2002 підписано акт приймання-передачі майна по відповідному договору, а 18.07.2002 року внесено зміни в договір купівлі-продажу в частині ціни предмету договору.

24.07.2002 Виробничо-комерційною фірмою «Контініум-Льон-Контракт» продано Спільному підприємству «Західна нафтова група» цілісний майновий комплекс автозаправочної станції за адресою Львівська обл., Яворівський район, міжнародний пункт пропуску «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець-1» та підписано акт приймання-передачі майна по відповідному договору. До складу майна, що передається на умовах договору належать будівлі АЗС, загальною площею 662,4 кв.м., з іншими допоміжними приміщеннями, навіс над бензоколонками, підпірні стіни, вісім паливно-роздавальних агрегатів на шістнадцять пістолетів, п`ять підземних резервуарів для пального різної ємності по 20 куб.м. кожен, технологічні трубопроводи, інженерні мережі, очисні пристрої, замощення, інше технологічне обладнання АЗС, що необхідне для її використання, що знаходиться на території АЗС на момент підписання договору.

24.07.2002 Спільному українсько-англійському підприємству «Західна нафтова група» видано реєстраційне посвідчення на об`єкти нерухомого майна.

18.08.2006 у судовій справі № 15/216 Господарським судом Рівненської області задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» та визнано право власності на об`єкти нерухомості, зокрема, на автозаправочну станцію, загальною площею 662,4 кв.м., (АЗС, навіс), за адресою Яворівський район, смт Краковець, МПП «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець-6».

30.01.2019 позивач звернувся до відділу Яворівського району Головного управління Держгеокадастру у Львівській області з проханням надати документи стосовно земельної ділянки кадастровий номер 4625855600:05:000:0235.

Листом від 21.02.2019 Головне управління Держгеокадастру у Львівській області надіслало позивачу копію державного акта Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» на право постійного користування землею від 29 січня 2000 року та копії актів прийомки-передачі межових знаків земельних ділянок Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець». Державний акт на право постійного користування землею виданий Товариству з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» про передачу у постійне користування 74,5419 гектарів землі для будівництва об`єктів сервісного обслуговування.

31.01.2019 Товариству з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» позивачем надіслано лист № 883 від 30.01.2019 із проханням надати нотаріально засвідчену згоду на вилучення земельної ділянки, площею 0,4756 га на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» у зв`язку із оформленням у користування земельної ділянки під АЗС. Копія листа з доказами його надіслання та отримання 02.02.2019 долучені до позовної заяви. Відповідь відповідача 1 на вказаний лист у матеріалах справи відсутні.

17.06.2020 позивач звернувся до Львівської обласної державної адміністрації із клопотанням вих. № 203 від 15.06.2020 з проханням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (формування нової земельної ділянки у зв`язку із зміною площі та конфігурації земельної ділянки, необхідної для обслуговування автозаправної станції), орієнтовною площею 0,4756 га.

Листом від 16.09.2020 Департаментом архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації повідомлено позивача, що листом від 07.09.2020 Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області відправлено листа про відмову у погодженні проекту розпорядження та вказано зауваження до виготовленого проекту, у зв`язку з чим рекомендується усунення зауважень, викладених у листі, з метою об`єктивного розгляду звернення.

Як вбачається із листа від 07.09.2020, Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області не погоджено проект розпорядження обласної державної адміністрації, оскільки в долучених до проекту розпорядження документах відсутній відомості щодо сформованої земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та відповідно нотаріально засвідченої згоди землекористувача на вилучення цієї земельної ділянки.

Листом від 22.10.2020 позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про надання роз`яснення стосовно законності включення земельної ділянки, площею 0,4765 га (для обслуговування АЗС) в межах земельної ділянки кадастровий номер 4625855600:05:000:0235, що перебуває у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» на підставі державного акта на право постійного користування землею. Лист отримано адресатом 26.10.2020.

Відповідь позивачу надана відповідно до листа від 26.11.2020. Так, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області вказує, що відповідно до даних Державного земельного кадастру земельна ділянка, кадастровий номер 4625855600:05:000:0235, на праві державної власності належить Львівській обласній державній адміністрації (дата реєстрації 02.07.2018), а Товариство з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» постійний користувач земельної ділянки для будівництва об`єктів сервісного обслуговування.

Відповідна інформація стосовно статусу земельної ділянки, кадастровий номер 4625855600:05:000:0235, підтверджується також витягом з реєстру, отриманого 23.01.2019 позивачем.

09.04.2021 позивачу надано копію технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі Товариству з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» для будівництва об`єктів сервісного обслуговування. Зокрема, завдання на складення технічної документації із землеустрою погоджено виконавцем Приватним підприємством «Центр ринкових досліджень» 13.04.2018.

16.09.2021 позивач звернувся до Яворівської міської ради із заявою про надання дозволу на поділ земельної ділянки, яка перебуває в постійному користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець», розташованої на території Яворівської отг, кадастровий номер 4625855600:05:000:0235.

Згідно з відповіддю Виконавчого комітету Яворівської міської ради заяву скеровано на розгляд комісії з питань містобудування, архітектури, земельних відносин та агропромислового комплексу Яворівської міської ради.

Дані факти матеріалами справи підтверджені, відповідачем не спростовувались.

ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до обставин справи позивач просить визнати протиправною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4625855600:05:000:0235, яка виникла внаслідок передачі відповідних земель державної (комунальної) форми власності у постійне користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець»; припинити право постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» земельною ділянкою з кадастровим номером 4625855600:05:000:0235; визнання протиправними і незаконними дії Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень» щодо розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» в частині земельної ділянки під об`єктом нерухомості, який не належить замовнику документації на будь-якій законній підставі.

Статтею 15 Цивільного кодексу України унормовано, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 Цивільного кодексу України).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника (пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Іншими словами, це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16, в постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 210/5659/18.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права/інтересу з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Суд, зазначає, що, вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права, а в даному випадку охоронюваного законом інтересу для захисту якого звернувся позивач, тобто встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Порушення права/інтересу пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити/реалізувати своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Прийняття судом рішення покликане усунути цю невизначеність, відновити порушене право, створити можливість для реалізації інтересу. Тому застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права (інтересу) позивача.

Отже, з наведеного вбачається, що однією з основних передумов для задоволення позову є наявність саме реального порушення відповідачем охоронюваного законом інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач з 09.04.2013 є власником нерухомого майна - автозаправочної станції за адресою Яворівський район, смт. Краковець, МПП «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець», будинок 6. У той же час речові права на земельну ділянку під нерухомим майном не оформлені позивачем.

Водночас встановлено і не спростовано, що відповідач 1 набув і користується земельною ділянкою, площею 72,4989 га за адресою Львівська область, Яворівський район, смт. Краковець, МПП «Краковець-Корчава», автопорт «Краковець», будинок 6, на підставі Державного акта на право постійного користування землею, який не визнаний незаконним чи припиненим.

Відповідно до статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ст. 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 41 Конституції України встановлено непорушність права власності, що послідовно відображено в статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою, право власності є непорушним.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України).

Статтею 120 Земельного кодексу України станом на серпень 2006 року, коли за позивачем визнано право власності на АЗС, передбачено перехід права на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду. Так, при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди. При відчуженні будівель та споруд, які розташовані на орендованій земельній ділянці, право на земельну ділянку визначається згідно з договором оренди земельної ділянки. У разі переходу права власності на будинок або його частину від однієї особи до іншої за договором довічного утримання право на земельну ділянку переходить на умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Верховний Суд у постанові від 23.12.2020 у справі № 914/2057/18 зазначив, що стаття 120 Земельного кодексу України, стаття 377 Цивільного кодексу України передбачають припинення права власності чи користування земельною ділянкою та перехід такого права до особи, що набуває право власності на нерухоме майно. Щодо застосування приписів вказаних статей Велика Палата Верховного Суду неодноразово висловлювалася про те, що згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема у статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття (постанови від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16, від 05.12.2018 у справі № 713/1817/16-ц, від 03.04.2019 у справі № 921/158/18, від 18.12.2019 у справі № 263/6022/16-ц).

Отже, відповідно до зазначених правових норм власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна. Одночасно користування будинком, спорудою неможливе без використання земельної ділянки, достатньої для розміщення й обслуговування цього майна. Розмір цієї частини земельної ділянки має визначатися на основі державних будівельних норм та санітарних норм та правил.

У зв`язку з цим позивач беззаперечно має майновий інтерес в одержанні в користування земельної ділянки, на якій розташоване нерухоме майно та частиною ділянки, яка необхідна для обслуговування цього майна, однак розглянути це питання та прийняти відповідне рішення повинен відповідний орган місцевого самоврядування (статті 116, 122 Земельного кодексу України).

Суд, як і відповідачі у даній справі, не заперечують саме такого права та інтересу у позивача як у власника об`єкта нерухомості. Разом з тим, суд звертає увагу, що порядок надання земельних ділянок державної та комунальної власності в користування регулюється статтями 123, 124 Земельного кодексу України.

Так, відповідно до обставин справи 17.06.2020 позивач звернувся до Львівської обласної державної адміністрації із клопотанням надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (формування нової земельної ділянки у зв`язку із зміною площі та конфігурації земельної ділянки, необхідної для обслуговування автозаправної станції), орієнтовною площею 0,4756 га. Проте, земельна ділянка, на якій знаходиться об`єкт права власності позивача, та користувачем якої є відповідач 1, уже є сформованою, адже відповідно до п. 2 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади, генерального плану населеного пункту, детального плану території за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або органу місцевого самоврядування, що затвердив комплексний план просторового розвитку території територіальної громади, генеральний план населеного пункту, детальний план території. Заява також може подаватися особою, якій на підставі рішення Кабінету Міністрів України та відповідного договору було передано у господарське відання об`єкт державної власності, що використовується у процесі провадження діяльності з передачі електричної енергії і транспортування та/або зберігання природного газу, і на замовлення якої була розроблена технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою передачі земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, у постійне користування зазначеній особі. При цьому, пунктом 10 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набуття чинності цим Законом (що відбулося 01.01.2013 року), є дійсними.

Крім цього, п. 3 прикінцевих і перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» установлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, інші об`єкти нерухомого майна (будівлі, споруди, лінійні об`єкти енергетичної інфраструктури), право власності на які зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників таких об`єктів на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

Наведене дозволяє зробити висновки, що, зокрема відповідач 3 Приватне підприємство «Центр Ринкових Досліджень», вчинив дії по реєстрації тієї земельної ділянки, яка була сформована ще у 2000, тобто не вчинив незаконних реєстраційних дій, як про це стверджує позивач. Також із наведених положень суд резюмує, що у червні 2020 позивач звернувся із неправильною вимогою до Львівської обласної державної адміністрації, оскільки земельна ділянка уже сформована відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр». Натомість позивачу необхідно було звернутись про отримання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), як це передбачено ст. 123 Земельного кодексу України.

Так, ст. 123 Земельного кодексу України в редакції станом на червень 2020, коли позивач звертався до Львівської обласної державної адміністрації, передбачено порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України «Про Державний земельний кадастр», право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Земельні ділянки державної та комунальної власності, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна, що перебувають у державній чи комунальній власності, передаються особам, зазначеним у пункті "а" частини другої статті 92 цього Кодексу, лише на праві постійного користування.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

У клопотанні зазначаються орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, письмова згода землекористувача, засвідчена нотаріально (у разі вилучення земельної ділянки). Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Забороняється відмова у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, місце розташування об`єктів на яких погоджено відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування згідно із статтею 151 цього Кодексу.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення документації із землеустрою або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення документації із землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Після аналізу наведених положень суд зазначає, що спір у даній справі, по-перше, передчасний, адже позивач не дотримався процедури, передбаченої ст. 123 Земельного кодексу України, по-друге, обраний спосіб захисту не відповідає критерію ефективності, адже фактично вимоги спрямовані на встановлення факту відсутності речових прав відповідача 1, а не на відновлення чи захист прав та інтересів позивача.

Із обставин справи не встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» набуто у користування та здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 4625855600:05:000:0235 з порушенням законодавства. Так, підстави припинення права користування земельною ділянкою визначені ст. 141 Земельного кодексу України: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії. Наявності жодного із випадків, який би передував припиненню речових права відповідача 1, не доведено.

Крім цього, заявлена вимога, як і друга вимога про припинення права постійного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» земельною ділянкою з кадастровим номером 4625855600:05:000:0235, стосується всієї земельної ділянки, що перебуває в користуванні відповідача 1, тоді як позивач як власник об`єкта нерухомого майна має право претендувати лише на ту частину, яка необхідна йому для обслуговування АЗС.

Як зазначає Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 22.06.2020 у справі № 922/2155/18, з аналізу частини 2 статті 5 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що порушення прав на земельну ділянку чи законного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, хоча й не передбачений законом, але який є ефективним способом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Така позиція відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.

Крім цього, обраний позивачем спосіб захисту повинен: а) відповідати змісту порушеного права (вимога повинна співвідноситися із обставинами порушення права чи законного інтересу), б) забезпечувати реальне поновлення прав, у випадку задоволення позову (в результаті виконання рішення суду особа фактично повернеться в той стан, в якому перебувала до моменту порушення її права чи законного інтересу).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, зазначала, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Обрання ж позивачем неналежного способу захисту своїх прав за висновками Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, що третя позовна вимога у співвідношенні із правами та інтересами позивача, які він як власник об`єкта нерухомості мав намір захистити в цьому судовому провадженні, не підлягає задоволенню, адже матеріалами справи не підтверджено протиправності дій відповідача 3 та порушення відповідними діями прав позивача. Більше того, задоволенням такої вимоги позивач не набуде право користування чи розпорядження конкретним матеріальним благом - земельною ділянкою. Заявлений позов фактично містить у собі вимогу, яка не стосується захисту права цивільного, тобто задоволення такої вимоги не є ефективним способом захисту прав позивача.

Враховуючи наведене, суд підсумовує, що позовні вимоги не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України сплачений позивачем судовий збір і понесені витрати на професійну правничу допомогу залишаються за позивачем.

Щодо заяви відповідача 3 про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 500,00 грн., суд зазначає таке.

Відповідно до наданих 09.02.2022 доказів, надісланих іншим сторонам, вбачається, що 20.07.2021 Приватне підприємство «Центр Ринкових Досліджень» та Адвокатське об`єднання «Дефенсус» уклали договір про надання правової допомоги № 20-07/21-1, яка стосується спірних правовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп».

Правова допомога Приватному підприємству «Центр Ринкових Досліджень» у даній справі надається адвокатом Докторевичем Русланом Анатолійовичем, що діє на підставі ордера серії ВС 1087646.

Сторонами 27.07.2021 підписано акт № 1 наданої правової допомоги до договору № 20-07/21-1 на суму 15 000,00 грн., відповідно до якого у справі № 914/1877/21 надано правову допомогу, до складу якої входить: вивчення та аналіз позовної заяви та доданих до неї матеріалів, 4 год., 4 000,00 грн., розроблення правової позиції у справі, 4 год., 4 000,00 грн., підготовка відзиву на позовну заяву, 7 год., 7 000,00 грн. Крім цього, 10.01.2022 сторонами підписано акт стосовно надання клієнту правової допомоги з 20.07.2021, до складу якої включено: вивчення та аналіз відзиву на позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець», 2 год., 2 000,00 грн., вивчення та аналіз відзиву на позовну заяву Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, 2 год., 2 000,00 грн., вивчення та аналіз відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» від 30.07.2021, 2 год., 2 000,00 грн., вивчення та аналіз відповіді на відзив Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» від 29.09.2021, 2 год., 2 000,00 грн., підготовка та участь в судових засіданнях 28.07.2021, 22.09.2021, 04.10.2021, 20.10.2021, 22.12.2021 по 1 500,00 грн. кожне, всього на суму 15 500,00 грн.

Також представником відповідача 3 подано платіжне доручення №997 від 20.10.2021 на суму 15 000,00 грн. та №1118 від 08.02.2022 на суму 15 500,00 грн. про сплату вартості наданої правової допомоги.

Розглядаючи клопотання позивача, суд враховує положення ч. ч. 1-3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України. Так, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як передбачено ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається із наданих представником відповідача 3 документів, деталізовані послуги, надані стороні в даній справі, відображені у актах наданої правової допомоги від 27.07.2021 та 10.01.2022.

Як вказує Об`єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Аналізуючи розмір витрат на правову допомогу, заявлених до відшкодування відповідачем 3 у даній справі, суд зауважує, що вивчення та аналіз позовної заяви та доданих до неї матеріалів і розроблення правової позиції у справі фактично є одним видом послуг, тому суд вважає, що 4 000,00 грн. з акта № 1 не обґрунтовано заявлено до відшкодування за рахунок іншої сторони.

Також суд зазначає, що в акті № 2 зазначено вартість таких послуг як вивчення та опрацювання відзивів інших відповідачів, відповідей на відзив позивача, на загальну суму 8 000,00 грн. Суд звертає увагу, що письмових позицій за наслідками опрацювання таких заяв відповідач 3 не формував та не подавав. Тому включення до вартості послуг, які підлягають відшкодуванню з позивача, таких сум суд вважає не обґрунтованими.

З урахуванням наведених критеріїв, визначених ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, та у співвідношенні зі здійсненим адвокатом позивача обсягом і видами правової допомоги, враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи, а також з урахуванням наведених вище судом зауважень, суд доходить висновку, що обґрунтованими та такими, що підлягають стягненню з відповідача, є судові витрати на правову допомогу у розмірі 18 500,00 грн.

Враховуючи наведене, заява відповідача 3 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу підлягає частковому задоволенню.

Щодо заявленого у прохальній частині клопотання позивача про постановлення окремої ухвали для реагування відповідних правоохоронних та дозвільних органів, суд зазначає таке. Відповідно до прохальної частини позовної заяви позивач просив визнати протиправними і незаконними дії Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень» щодо розробки технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Автопорт Краковець» в частині земельної ділянки під об`єктом нерухомості, який не належить замовнику документації на будь-якій законній підставі, та постановити стосовно цього окрему ухвалу для реагування відповідних правоохоронних та дозвільних органів.

Постановлення окремої ухвали регламентовано ст. 246 Господарського процесуального кодексу України. відповідно до ч. ч. 1-4 вказаної статті суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами, порушення процесуальних обов`язків, неналежного виконання професійних обов`язків (в тому числі якщо підписана адвокатом чи прокурором позовна заява містить суттєві недоліки) або іншого порушення законодавства адвокатом або прокурором. Суд може постановити окрему ухвалу щодо державного виконавця, іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця та направити її органам, до повноважень яких входить притягнення вказаних осіб до дисциплінарної відповідальності, або органу досудового розслідування, якщо суд дійде висновку про наявність у діях (бездіяльності) таких осіб ознак кримінального правопорушення. Суд постановляє окрему ухвалу щодо свідка, експерта чи перекладача у разі виявлення під час розгляду справи відповідно неправдивих показань, неправдивого висновку експерта чи неправильного перекладу, підробки доказів та направляє її прокурору чи органу досудового розслідування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд зазначає, що позивачем не зазначено жодних обґрунтувань та не підтверджено необхідності для постановлення окремої ухвали в даній справі.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Вест Ойл Груп» (43010, м. Луцьк, вул. Кременецька, 38, ідентифікаційний код юридичної особи 34524327) на користь Приватного підприємства «Центр Ринкових Досліджень» (80381, Львівська область, Жовківський район, м. Дубляни, вул. Шевченка, 29/43ідентифікаційний код юридичної особи 31248334) 18 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 03.06.2022.

Суддя Матвіїв Р.І.