Ухвала

від 01.06.2022 по справі 910/18768/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/18768/20

справа №910/18768/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючий), Булгакової І.В., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Приватного підприємства "Альтенер" (далі - ПП "Альтенер", позивач) - не з`явився,

відповідача - Державного підприємства "Гарантований покупець" (далі - ДП "Гарантований покупець", відповідач, скаржник) - Коваль О.С.,

розглянув касаційну скаргу ДП "Гарантований покупець"

на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 (головуючий - суддя Пашкіна С.А., судді: Буравльов С.І., Сітайло Л.Г.)

у справі 910/18768/20

за позовом ПП "Альтенер"

до ДП "Гарантований покупець"

про стягнення 3 487 549,15 грн,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021, позов ПП "Альтенер" задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ПП "Альтенер" пеню в розмірі 1 033 616,38 грн, штраф у розмірі 1 865 647,81 грн, 3% річних в розмірі 256 845,85 грн, інфляційну складову боргу в розмірі 285 250,02 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 51 620,40 грн. У задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 20.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021, заяву ПП "Альтенер" про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу в справі №910/18768/20 задоволено частково. Стягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ПП "Альтенер" витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 810,25 грн. В іншій частині заяви відмовлено.

До Північного апеляційного господарського суду надійшла заяви ПП "Альтенер" про прийняття додаткової постанови щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у справі №910/18768/20.

Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 cтягнуто з ДП "Гарантований покупець" на користь ПП "Альтенер" 5950 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022, ДП "Гарантований покупець" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №910/18768/20.

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України мотивовано тим, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі № 927/201/20; від 24.06.2021 у справі № 922/902/19; від 23.12.2020 у справі № 903/664/19; від 11.06.2018 у справі №923/567/17; від 24.10.2019 у справі №905/1795/18; від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17; від 25.06.2019 у справі №909/371/18; від 05.06.2019 у справі № 922/928/18; від 30.07.2019 у справі №911/739/15; від 01.08.2019 у справі № 915/237/18.

Також скаржник зазначає, що оскаржувана постанова ухвалена з порушенням норм матеріального права, а саме статті 30 Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 11.02.2022 для розгляду касаційної скарги у справі № 910/18768/20 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Булгакової І.В., Колос І.Б.

Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2022 у справі №910/18768/20 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №910/18768/20; призначено розгляд касаційної скарги у засіданні Верховного Суду Касаційного господарського суду на 10 березня 2022 року о 14:00.

З урахуванням режиму воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022 (із внесеними в подальшому змінами), затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-IX, та можливості повітряної тривоги в місті Києві, у Верховному Суді встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи.

Отже, судове засідання у справі №910/18768/20, призначене на 10.03.2022 не відбулося з причин незалежних від Суду та учасників справи.

Ухвалою Верховного Суду від 18.04.2022 розгляд касаційної скарги ДП "Гарантований покупець" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №910/18768/20 призначено на 02.06.2022 о 14:00.

Враховуючи зазначені факти та обставини, справу розглянуто Судом у розумні строки.

У відзиві на касаційну скаргу ПП "Альтенер" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін, як таку, що прийнята з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №910/18768/20 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, де Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування апеляційним господарським судом висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у зазначених ним постановах Верховного Суду, то колегія суддів зазначає таке.

У постанові від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, на яку посилається скаржник, Верховний Суд з`ясував, що суди попередніх інстанцій здійснили розподіл судових витрат (витрат на правничу допомогу) без урахування заперечень відповідача, з якого такі витрати мали бути стягнені, а тому розмір відповідних витрат не був зменшений. Разом з тим, у справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій при здійсненні розподілу судових витрат врахували як доводи ДП "Гарантований покупець", так і принципи співмірності, пропорційності, адекватності.

У додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, на які також посилається скаржник, Верховний Суд під час здійснення розподілу витрат на надання правової (професійної правничої) допомоги у суді касаційної інстанції прийшов до висновку про те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому Верховний Суд застосовуючи зазначені принципи, зменшує розмір витрат сторони у справі на професійну правничу допомогу на 50% та 70% відповідно від попередньо заявленої суми.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18 та від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18, де Суд погодився з позицією судів попередніх інстанцій про необхідність врахування клопотання іншого учасника справи про зменшення розміру витрат на правову (професійну правничу) допомогу (справа) №922/928/18), наданий адвокатом обсяг послуг в суді, затрачений ним час на надання таких послуг, у зв`язку з чим заявлена сума адвокатських витрат є неспівмірною з огляду на розумну необхідність витрат для цієї справи у суді апеляційної інстанції, складність справи, обсяг наданих адвокатських послуг з урахуванням часу здійснення представництва у суді, у зв`язку з чим така сума має бути зменшена.

У додатковій постанові від 11.06.2018 у справі №923/567/17 та постановах від 24.06.2021 у справі №922/902/19, від 10.06.2021 у справі №927/201/20, про які також зазначає скаржник, Верховний Суд також вказав на те, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Оспорювана постанова у справі, яка переглядається, мотивована тим, що на підтвердження понесених судових витрат позивач надав такі документи:

- копію рахунку №001044 від 30.06.2020 (строк оплати до 05.07.2022), в якому міститься опис послуг, наданих виконавцем клієнту;

- копію акта виконаних робіт №001044 від 30.06.2021 до договору №б/н від 10.03.2020, підписаний та скріплений сторонами правочину;

- копію платіжного доручення №1197 від 01.07.2021 на суму 5 950,00грн;

- детальний опис робіт (послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги в суді апеляційної інстанції у справі №910/18768/20.

Також суд апеляційної інстанції зазначив, що договір про надання правової допомоги від 10.03.2021, укладений Адвокатським об`єднанням "Греца і партнери" та ПП "Альтенер" наявний в матеріалах справи та досліджений судовою колегією. Крім того в матеріалах справи наявний статут Адвокатського об`єднання "Греца та партнери", з якого вбачається , що адвокат Ігнатенко С.С. є учасником партнером Адвокатського об`єднання "Греца та партнери".

Таким чином, оцінивши в сукупності надані ПП "Альтенер" докази, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що під час перегляду справи в суді апеляційної інстанції позивачем підтверджено здійснення ним витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 5 950,00 грн.

З огляду на зміст оспорюваної постанови, Верховний Суд дійшов висновку про те, що суд апеляційної інстанції в повній мірі застосував принципи, наведені в постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №927/201/20; від 24.06.2021 у справі №922/902/19; від 11.06.2018 у справі №923/567/17; від 24.10.2019 у справі №905/1795/18; від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18.

Відтак, застосування апеляційним господарським судом норм права в оскаржуваній постанові не суперечить жодному з вказаних скаржником висновків суду касаційної інстанції. Застосування судом положень статей 126, 129 ГПК України у вказаних справах залежало від доведеності надання адвокатами послуг з правничої допомоги, наданих до суду доказів на підтвердження здійснення відповідних витрат та від обставин обґрунтованості і співмірності відповідних витрат.

При цьому, Верховний Суд не приймає до уваги посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції при здійсненні розподілу витрат на професійну правничу допомогу висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23.12.2020 у справі № 903/664/19, оскільки цю справу по суті спору передано на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема і питання розподілу судових витрат, пов`язаних з її розглядом, в тому числі і витрат на правову допомогу.

Проаналізувавши зміст наведених постанов, Верховний Суд відхиляє як помилкові доводи скаржника про те, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду від 10.06.2021 у справі №927/201/20; від 24.06.2021 у справі №922/902/19; від 23.12.2020 у справі №903/664/19; від 11.06.2018 у справі №923/567/17; від 24.10.2019 у справі №905/1795/18; від 20.05.2019 у справі №916/2102/17; від 25.06.2019 у справі №909/371/18; від 05.06.2019 у справі №922/928/18; від 30.07.2019 у справі №911/739/15; від 01.08.2019 у справі №915/237/18, оскільки встановлені судами фактичні обставини у зазначених справах і у справі, яка переглядається, є різними; хоча й за однакового правового регулювання спірних правовідносин (зокрема, статей 126, 129 ГПК України), що має місце в цій справі, але у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично-доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Враховуючи викладене, у контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах, на які посилається скаржник на обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними, а тому наявні правові підстави для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець" на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

Верховний Суд зауважує, що згідно із положеннями статтею 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Аргументи скаржника щодо неправильної оцінки судами доказів щодо обставин надання послуг правничої допомоги зводяться до їх переоцінки і не можуть бути предметом розгляду в касаційному порядку в силу приписів частини другої статті 300 ГПК України.

У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім наданим сторонами доказам, до переоцінки яких, суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.

Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц).

Верховний Суд підкреслює, що в силу принципів диспозитивності, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, колегія суддів констатує, що в межах усіх доводів касаційної скарги і зазначених скаржником підстав касаційного оскарження, а також з урахуванням установлених судами у справі конкретних обставин, оцінила аргументи касаційної скарги щодо підтвердження наявної доказової бази у даній справі, однак зазначає, що ненаділена повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.

Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.

Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Верховний Суд, здійснюючи аналіз доводів касаційної скарги у співвідношенні до обраної скаржником підстави касаційного оскарження виходить з того, що останнім не аргументовано і не доводилось у касаційній скарзі того, що суд апеляційної інстанції під час розгляду справи зашкодив самій суті права доступу до суду, та не обґрунтовував наявну необхідність забезпечити сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Отже, Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, і матеріали справи, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, доказову базу та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ДП "Гарантований покупець", оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються хоча й однакового правового регулювання, але за змістом критерієм не подібними.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Державного підприємства "Гарантований покупець" на додаткову постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2022 у справі №910/18768/20.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Колос