Рішення

від 02.06.2022 по справі 308/14716/21

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/14716/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2022 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Данко В.Й.,

за участю:

секретаря Павлюх Л.М.,

представника позивача Гриньо Д.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ужгороді в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про стягнення середнього заробітку, індексації та компенсацію втрати частини середньої заробітної плати

в с т а н о в и в:

І. Стислий виклад позицій учасників справи

до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшла позовна заява від ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до державного підприємства «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» код ЄДРПОУ 02568153, місцезнаходження: Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Тиха, 3 (далі відповідач), у якій позивач просить суд:

-стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період, починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію середньої заробітної плати відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку;

-зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми компенсації втрати частини середньої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати з індексацією за період, починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач із червня місяця 2016 року був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці на Сході України, а в подальшому прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходить в Закарпатському обласному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки по день подання позову.

Вважає, що на час дії особливого періоду в Україні на позивача поширювались гарантії та пільги. в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в спінові, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Між тим, із вересня 2020 року відповідач безпідставно припинив виплату щомісячного середнього заробітку на користь позивача.

10.12.2021 до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якій він проти позову заперечив повністю. Відзив обґрунтований тим, що виплата грошового забезпечення здійснюється у межах бюджетних асигнувань. Разом з тим, відповідач жодних компенсацій з Державного бюджету на виплату середнього заробітку позивачу не отримував, тому підстави для стягнення середнього заробітку відсутні.

Також вказує на те, що представником позивача не конкретизовано грошове вираження розміру суми, котру, як він вважає, необхідно стягнути з відповідача.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити повністю.

У судове засідання відповідач явку уповноваженого представника не забезпечив, належним чином повідомлений про час, дату і місце його проведення.

ІІ. Рух справи

Ухвалою від 08.11.2022 суддя прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі.

Заходи забезпечення позову та доказів, у тому числі шляхом їх витребування, не вживались.

ІІІ. Фактичні обставини справи

Заслухавши пояснення та заперечення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Позивач є учасником бойових дій , що підтверджується посвідченням № НОМЕР_2 від 18.02.2021.

Позивач був прийнятий на роботу в Державне підприємство «Закарпатський науково-віробничний центр стандартизації, метрології та сертифікації». Вказані обставини представником відповідача не оспорюються та не заперечуються.

Позивач у період з 28.04.2020 по 05.11.2020 приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах в період здійснення зазначених заходів (м.Бахмут, Донецької області), що підтверджується довідкою №2657/4 від 06.04.2021.

Відповідно до відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відповідач за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року сплачував позивачу зарплату у різних розмірах.

У подальшому, а саме від січня 2021 року по березень 2021 року включно страхувальником щодо позивача був Закарпатський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки.

За період з квітня 2021 року по листопад 2021 року(місяць звернення до суду) суми для обчислення пенсії позивачу не нараховувалися.

Виходячи з наявності для стягнення з відповідача середнього заробітку, індексації грошового забезпечення та компенсації втрат заробітку у зв`язку з його несвоєчасною виплатою, представник позивача звернувся до суду з відповідним позовом.

ІV. Позиція суду

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Статтею 43Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 1 статті 15ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби забезпечується Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII).

Частина 6 статті 2 вказаного Закону передбачає наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України від 01 березня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України», яке введене в дію Указом Президента України від 02 березня 2014 року № 189/2014, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Прочасткову мобілізацію» затверджено Указ Президента України від 17 березня 2014 року № 303, яким глава держави у зв`язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі постановив про оголошення та проведення часткової мобілізації.

01 квітня 2014 року набрав чинності Закон України від 27 березня 2014 року №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації», пунктом 6 частини другої якого статтю 39 Закону № 2232-XII, що регламентує призов на військову службу під час мобілізації, доповнено, зокрема, частиною другою такого змісту:

«2. За громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності».

У подальшому Президентом України ще тричі видавалися укази про часткову мобілізацію, які були затверджені Законами України від 06 травня 2014 року № 1240-VII, 22 липня 2014 року № 1595-VII, 15 січня 2015 року № 113-VIII та, крім іншого, встановлювали строки проведення мобілізації (протягом 45 діб у перших двох випадках та 210 діб - в останньому).

Крім того, Указом Президента України від 14 січня 2015 року № 15 «Про часткову мобілізацію» (пункт 5) Кабінету Міністрів України доручено, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь «повна готовність», а пунктом 7 доведено до відома керівників органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності, що згідно зі статтею 39 Закону № 2232-XII, статтею 119 КЗпП за громадянами України, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, закріплені гарантії щодо збереження за ними місця роботи (посади) на термін, що не перевищує одного року.

08 лютого 2015 року Законом України від 15 січня 2015 року № 116-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. За громадянами України, які призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію, але не більше одного року, зберігаються місце роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності, місце навчання у навчальному закладі незалежно від підпорядкування та форми власності та незалежно від форми навчання».

Таким чином, законодавцем запроваджено норми щодо соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду, не лише за призовом під час мобілізації, на особливий період, а й прийнятих на військову службу за контрактом, а також призваних на строкову військову службу у зазначений період.

11 червня 2015 року набрав чинності Закон України від 14 травня 2015 року № 433-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду», метою прийняття якого згідно з пояснювальною запискою до нього є посилення соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду. Зазначеним Законом частину другу статті 39 Закону № 2232-XII викладено в такій редакції:

«2. Громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 51, частиною п`ятою статті 53, частиною третьою статті 57, частиною п`ятою статті 61 Закону України «Про освіту».

01 червня 2016 року набрав чинності Закон України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким, зокрема частину третю та четверту статті 119 КЗпП України викладено в редакції, яка (і на час виникнення спірних правовідносин у цій справі) передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Аналіз наведених норм права дозволяє суду стверджувати про те, що гарантії, передбачені приписами статті 119 КЗпП України, надаються не тільки особам, які були призвані на військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, але і особам, які були прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці чи настання особливого періоду.

Вказане узгоджується з правовими висновками, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.08.2020 по справі №813/402/17, в постановах Верховного Суду від 29.09.2021 по справі №466/10419/19, від 08.12.2021 по справі №545/1415/20.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ) особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Часткову мобілізацію в Україні оголошено та проведено у декілька етапів, зокрема, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 №303/2014, починаючи з 18.02.2014 по 02.05.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 06 травня 2014 №454/2014, починаючи з 07.05.2014 по 20.06.2014; Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 21.07.2014 № 607/2014, починаючи з 24.07.2014 по 06.09.2014, Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 №15/2015, починаючи з 20.01.2015 у три черги протягом 210 діб по 17.08.2015.

Тобто, саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до положень Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду. При цьому сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації, у свою чергу, не є самостійною підставою для припинення особливого періоду та в проміжках між періодами проведення мобілізації стан особливого періоду не припинявся.

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Зазначений правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17 (провадження № 11-609апп19). Підстав відступити від зазначеного висновку суд не встановив.

Таким чином, на момент розгляду та вирішення справи по суті, в України діє особливий період.

У вимірі спірних правовідносин суд вказує на те, що в обґрунтування підстав позову представник посилається на те, що позивач у період дії особливого періоду уклав контракт та проходить військову службу. Між тим, жодного документального підтвердження вказаним обставинам представник позивач не надав, клопотання про витребування відповідних доказів не подав.

На переконання суду, наявність у матеріалах справи довідки №2657/4 від 06.04.2021 не є підставою для автоматичного визнання укладеним контракту стосовно проходження військової служби. Суд вважає, що до предмету доказування входять обставини, зокрема, щодо дати укладення контракту та строку його дії, оскільки відповідні обставини мають значення для обчислення періоду, протягом якого особа користується гарантіями та пільгами, передбаченими статтею 119 КЗпП.

Більше того суд звертає увагу на те, що представник позивача вказує на необхідність стягнення середнього заробітку, починаючи з вересня 2020 року. У свою чергу, як встановив суд, відповідач за період з вересня 2020 року по грудень 2020 року сплачував позивачу зарплату у різних розмірах. При цьому розмір такої виплати представник позивача не оскаржує.

За наведених обставин суд констатує про те, що позивачем та його представником не доведено обґрунтованість позовних вимог у частині стягнення середнього заробітку. Отже, позовні вимоги в аналізованій частині слід залишити без задоволення.

Своєю чергою, позовні вимоги про стягнення індексації середньої заробітної плати та компенсації втрати частини середньої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати з індексацією за період, починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку є похідними та не підлягають задоволенню, зважаючи на необґрунтованість основних позовних вимог.

Крім того щодо стягнення індексації середньої заробітної плати суд наголошує на такому.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).

За правилами пункту 2 названого Порядку Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

У свою чергу, пунктом 3 Порядку №1078 встановлено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Таким чином, суми середнього заробітку не підлягають індексації.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати між сторонами не розподіляються.

Керуючись статтями 12, 13, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Судові витрати між сторонами не розподіляються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадже ння або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В.Й. Данко