Постанова

від 02.02.2023 по справі 308/14716/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 308/14716/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

02 лютого 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Джуги С.Д.

суддів: Мацунича М.В., Куштана Б.П.

з участю секретаря: Чичкало М.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до державного підприємства «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про стягнення середнього заробітку, індексації та компенсації втрати частини середньої заробітної плати за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2022 року у складі судді Данка В.Й., -

встановив:

05 листопада 2021 року позивач ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до державного підприємства «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (далі відповідач), у якому просив суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період, починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію середньої заробітної плати відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу суми компенсації втрати частини середньої заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати з індексацією за період, починаючи з 01.09.2020 по день фактичної виплати середнього заробітку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з лютого 2004 року позивач був прийнятий на роботу до відповідача, з якої не звільнявся, не отримав жодного наказу про звільнення та трудової книжки. Із червня місяця 2016 року позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці на Сході України, а в подальшому прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходить в ІНФОРМАЦІЯ_1 по день подання позову.

Вважає, що на час дії особливого періоду в Україні на позивача поширювались гарантії та пільги, в тому числі збереження місця роботи (посада), середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, незалежно від підпорядкування та форм власності.

Між тим, із вересня 2020 року відповідач безпідставно припинив виплату щомісячного середнього заробітку на користь позивача.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 03 червня 2022року у позові відмовлено.

Не погоджуючись за даним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду скасувати та ухвалити у справі нове рішення про задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суду першої інстанції не врахував обставини, які наведені в обґрунтування заявленого позову, не дав їм належної правової оцінки та безпідставно відмовив у заявленому позові.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_1 , його представник ОСОБА_3 , підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи належним чином повідомлений. Справа на підставі ч.2 ст. 372 ЦПК України розглянута у його відсутності.

Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта та його представника, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Даним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає і підлягає скасуванню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в задоволенні заявленого позову суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності заявлених вимог

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується апеляційний суд, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. (ч.1 ст. 5 ЦПК України).

Відповіднодо ст.15ЦК Україникожна особамає правона захистсвого цивільногоправа уразі йогопорушення,невизнання абооспорювання.Кожна особатакож має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Матеріалами справи встановлено, з лютого 2004 року позивач був прийнятий на роботу в Державне підприємство «Закарпатський науково-віробничний центр стандартизації, метрології та сертифікації», що не оспорюються та не заперечуються відповідачем.

Із червня місяця 2016 року позивач був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період у зв`язку із виникненням кризової ситуації, що загрожує національній безпеці на Сході України, а в подальшому прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходить в ІНФОРМАЦІЯ_1 по день подання позову, що стверджено відповідними контрактами про проходження військової служби у Збройних Силах України, укладеними з позивачем, та відповідними наказами (а.с.109-138)

Позивач у період з 28.04.2020 по 05.11.2020 приймав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах в період здійснення зазначених заходів (м.Бахмут, Донецької області), що підтверджується довідкою №2657/4 від 06.04.2021.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням № НОМЕР_1 від 18.02.2021.

Із вересня 2020 року відповідач безпідставно припинив виплату щомісячного середнього заробітку на користь позивача.

Відповідно до частини третьої статті 119КЗпП України в редакції на момент виникнення спірних правовідносин за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей.

Як зазначено в ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України "Про освіту",частиною другою статті 44,частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України "Про фахову передвищу освіту",частиною другою статті 46 Закону України "Про вищу освіту".

Із змісту вказаної вищевказаних норм вбачається, що для вирішення питання про наявність прав на гарантії, передбачених ними, правове значення мають види військової служби, її підстави, терміни дії особливого періоду, початку та завершення мобілізації, демобілізації та наявності особливого періоду.

Визначення засад оборони України та підготовки держави до оборони, порядок та підстави призову на військову службу, умови її проходження, правове регулювання соціального і правового статусу військовослужбовців визначаються Законом України «Про оборону України», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу», Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Указами Президента України та іншими підзаконними актами.

За змістом статті 3Закону України«Про оборонуУкраїни» підготовка держави до оборони в мирний час включає, зокрема, забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами; розвиток військово-технічного співробітництва з іншими державами з метою забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів озброєнням, військовою технікою і майном, які не виробляються в Україні; підготовку національної економіки, території, органів державної влади, органів військового управління, органів місцевого самоврядування, а також населення до дій в особливий період.

Відповідно до статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію мирного часу (стаття 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»).

Особливий період закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування в умовах мирного часу.

Згідно зі статтею 1Закону України«Про військовийобов`язокі військовуслужбу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Рішенням Ради національної безпеки та оборони України «Про невідкладні заходи щодо забезпечення національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України» від 01 березня 2014 року, яке введене в дію Указом Президента України № 189/2014 від 02 березня 2014 року, констатовано виникнення кризової ситуації, яка загрожує національній безпеці України та вимагає необхідності вжиття заходів щодо захисту прав та інтересів громадян України, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканості державних кордонів України, недопущення втручання в її внутрішні справи.

Указом виконуючого обов`язки Президента України "Про часткову мобілізацію" № 303/2014 від 17 березня 2014 року, затвердженим Законом України від 17 березня 2014 року № 1126-VІІ, (далі - Указ № 303/2014) y зв`язку з різким ускладненням внутрішньо-політичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, оголошено та розпочато часткову мобілізацію. Така мобілізація в послідуючому оголошувалась Указами Президента України від 06.05.2014, 21.07.2014,14.01.2015.

У листі Міністерства оборони України № 322/2/8417 від 1 жовтня 2015 року «Щодо особливого періоду», зазначено, що особливий період в Україні настав з 17 березня 2014 року на підставі Указу № 303/2014 та триває, а його скасування буде здійснено окремим Указом Президента України «Про демобілізацію» після стабілізації на Сході України.

Саме з періоду оголошення Президентом України часткової мобілізації (17.03.2014) відповідно до статті 1Закону України«Про мобілізаційнупідготовку тамобілізацію» пов`язано настання особливого періоду, який закінчується з прийняттям Президентом України відповідного рішення про переведення усіх інституцій України на функціонування у умовах мирного часу.

Такий правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 813/402/17.

Матеріалами справи доведено, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з відповідачем, в період дії особливого стану, який не закінчений на момент розгляду справи, із червня місяця 2016 року був призваний на військову службу під час мобілізації, в подальшому прийнятий на військову службу за контрактом, яку проходить і на даний час в ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому на нього поширюються гарантії передбачені ст.119 КЗпП України та ст. 39 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу".

Згідно відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5) відповідач в порушення вищевказаних норм з вересня 2020 року неправомірно припинив сплачувати позивачу заробітну плату, чим порушив його трудові права.

У заявленому позові позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за період, починаючи з 01 вересня 2020 року по день фактичної виплати.

Дані вимоги підлягають частковому задоволенню, оскільки згідно із Законом України № 2352-ІХ від 01.07.2022 року у ч.3 ст. 119 КЗпП України внесено зміни, відповідно до яких слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи, посада». Такі зміни набули чинності 19.07.2022 року. Тобто, починаючи з 19.07.2022 року за працівником не зберігається середній заробіток, а лише місце роботи та посада.

З врахуванням наведеного середній заробіток підлягає стягненню на користь позивача за період з 01.09.2020 року по 18.07.2022 року

Згідно із ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порядок розрахунку середнього заробітку затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі по тексту Прядок ).

Згідно підпункту «ї» пункту 1 Порядку цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках залучення працівників до виконання військових обов`язків.

Відповідно до п.2 Порядку в даному випадку середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно п.5 Прядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи, зокрема з відомостей з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування індивідуальні відомості про застраховану особу (форма ОК-5), вбачається, що заробітна плата позивача за останні два місяці роботи до припинення виплат (липень, серпень 2020року) становила 7330,18 грн.(5170,88 + 2159,30), а кількість робочих днів за два дані місяці становить 43. Таким чином середньоденна заробітна плата позивача за два останні місяці роботи становить 170,47 грн./день (7330,18/43 = 170,47) .

Кількість робочих днів за період з 01.09.2020 по 18.07.2022 року становить 474, а відтак на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток в розмірі 80802,78 грн. (474 * 170,47 =80802,78). В цій частині вимоги позивача є обґрунтованими і підлягаю задоволенню.

Згідно із ст.1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (Закон) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Сума компенсації згідно із ст.3 Закону обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць ст.4 Закону).

Оскільки відповідач допустив порушення строків виплати заробітної плати позивачу за вищевказаний період, вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати йому відповідну компенсацію в цій частині є також обґрунтованими і підлягаю задоволенню.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення індексації середньої заробітної плати, то такі не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, державних та приватних виконавців, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначено Порядком проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі Порядок №1078).

За правилами пункту 2 названого Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці найманих працівників підприємств, установ, організацій у грошовому виразі, яка включає оплату праці за виконану роботу згідно з тарифними ставками (посадовими окладами) і відрядними розцінками, доплати, надбавки, премії, гарантійні та компенсаційні виплати, передбачені законодавством, а також інші компенсаційні виплати, що мають постійний характер; грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі; допомога по безробіттю, що надається відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей.

У свою чергу, пунктом 3 Порядку №1078 встановлено, що до об`єктів індексації, визначених у пункті 2, не відносяться, зокрема, виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати.

Таким чином, суми середнього заробітку не підлягають індексації.

Суд першої інстанції не врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги матеріального і процесуального права, повно та всебічно не дослідив наявні у справі докази, не дав їм належної правової оцінки і дійшов неправильних висновків про необґрунтованість заявленого позову та неправомірно відмовив у заявленому позові.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову з вищенаведених підстав.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 червня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» (код ЄДРПОУ 02568153, місцезнаходження: Закарпатська обл., м.Ужгород, вул.Тиха, 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за період з 01.09.2020року по 18.07.2022року в розмірі 80802,78 грн., за вирахуванням податків та обов`язкових платежів.

Зобов`язати державне підприємство «Закарпатський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати за період з 01.09.2020року по 18.07.2022року.

В решті заявлених вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повне судове рішення складене 13 лютого 2023 року .

Головуючий:

Судді: