Рішення

від 05.06.2022 по справі 120/14529/21-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

06 червня 2022 р. Справа № 120/14529/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Чернюк Алли Юріївни, розглянувши у письмовому проваджені в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Краснопільської сільської голови Романенко Катерини Миколаївни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Краснопільської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Краснопільської сільської голови Романенко Катерини Миколаївни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Краснопільської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю, на думку позивача, дій Краснопільської сільської голови Романенко Катерини Миколаївни, які полягають у поданні 08.09.2021 року суб`єкту державної реєстрації заяви щодо державної реєстрації припинення Михайлівської сільської ради та Гранівської сільської ради шляхом їх приєднання до Краснопільської сільської ради до закінчення самої процедури реорганізації відповідних сільських рад, а саме: затвердження сільськими радами передавального акту.

Не погоджуючись із вказаним діями відповідача, з метою скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань записів про державну реєстрацію припинення Михайлівської сільської ради та Гранівської сільської ради, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Ухвалою від 09.11.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.

02.12.2021 року від державного реєстратора Гайсинської районної державної адміністрації Вінницької області надійшли належним чином засвідчені копії документів, що містяться в реєстраційній справі Гранівської сільської ради, на підставі яких здійснено запис про державну реєстрацію припинення Гранівської сільської ради та належним чином засвідчені копії документів, що містяться в реєстраційній справі Михайлівської сільської ради, на підставі яких здійснено запис про державну реєстрацію припинення Михайлівської сільської ради.

10.12.2021 року надійшов відзив на позовну заяву відповідно до якого відповідач зазначає, що державним реєстратором не було відмовлено в проведенні реєстраційної дії, Краснопільська сільська рада вважає, що ч. ч. 2, 3 ст. 107 ЦК України не були порушені сільським головою.

Разом з тим, на думку відповідача, голові Краснопільської сільської ради не заборонено звертатись до суб`єктів державної реєстрації з заявами про припинення юридичних осіб - місцевих рад, однак суб`єкт державної реєстрації зобов`язаний відмовити у здійсненні реєстраційної дії у разі порушення заявником вимог чинного законодавства. Також. відповідач зазначає, що у разі, якщо позивач вважає що здійснення записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про державну реєстрацію припинення Гранівської сільської ради та Михайлівської сільської ради, порушують вимоги ч. ч. 2, З ст. 107 Цивільного кодексу України, то належним відповідачем у позові про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є суб`єкт державної реєстрації, не заявник а голова Краснопільської сільської ради, ОСОБА_2 , оскільки у разі порушень відповідних норм закону, згідно ч. 4 ст. 107 ЦК України, саме суб`єкт державної реєстрації зобов`язаний відмовити у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи.

10.12.2021 року від представника третьої особи Краснопільської сільської ради до суду надійшли пояснення, відповідно до яких зазначено, що голові Краснопільської сільської ради не заборонено звертатись до суб`єктів державної реєстрації з заявами про припинення юридичних осіб - місцевих рад, однак суб`єкт державної реєстрації зобов`язаний відмовити у здійсненні реєстраційної дії у разі порушення заявником вимог чинного законодавства.

16.12.2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої останній зазначає, що підставою для звернення до суду стало передчасне, на думку позивача, звернення відповідача до суб`єкта державної реєстрації, що призвело до проведення державної реєстрації припинення сільських рад до закінчення самої процедури їх реорганізації, а не протиправні дії суб`єкта державної реєстрації щодо проведення такої державної реєстрації на підставі заяви відповідача.

Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У період з лютого 2020 року по 27 листопада 2020 року в Вінницькій області відбулися зміни в адміністративно-територіальному устрої.

Так, в лютому 2020 року Вінницькою обласною державною адміністрацією було розроблено проект перспективного плану формування територій громад Вінницької області.

У вказаному проекті перспективного плану, Вінницька обласна державна адміністрація включила вже утворену на той час Гранівську сільську об`єднану територіальну громаду (с. Гранів та с. Михайлівка) до Краснопільської об`єднаної територіальної громади.

14.02.2020 року розроблений проект перспективного плану направлено Вінницькою обласною державною адміністрацією супровідним листом від 14.02.2020 року за вих. № 01.01-06/1123 на адресу Кабінету Міністрів України.

06.05.2020 року проект перспективного плану формування територій громад Вінницької області затверджений розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.05.2020 року № 512-р.

У відповідності до п.п. 1, 2 п. 2 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо визначення територій та адміністративних центрів територіальних громад» № 562-ІХ, на основі затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 06.05.2020 № 512-р перспективного плану формування територій громад Вінницької області. Кабінетом Міністрів України видано розпорядженням від 12 червня 2020 року № 707-р.

Вказаним розпорядження № 707-р визначено адміністративні центри та затверджено території територіальних громад Вінницької області, зокрема, територію Краснопільської сільської територіальної громади, до складу якої, серед інших, увійшли Гранівська та Михайлівська територіальні громади.

08.08.2020 року Центральною виборчою комісією на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 12 червня 2020 року № 707-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Вінницької області», прийнято постанову № 160 «Про перші вибори депутатів сільських, селищних, міських рад територіальних громад і відповідних сільських, селищних, міських голів 25 жовтня 2020 року».

Вказаною постановою, в Краснопільській сільській територіальній громаді призначено на 25 жовтня 2020 року перші вибори депутатів Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області та перші вибори Краснопільського сільського голови Гайсинського району Вінницької області.

25.10.2020 року проведено перші вибори сільського голови та депутатів Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області, до складу якої, серед інших, увійшли Гранівська та Михайлівська територіальні громади.

17.11.2020 року Краснопільською сільською територіальною виборчою комісією Гайсинського району Вінницької області прийнято постанову від 17.11.2020 №71 «Про скликання першої сесії Краснопільської сільської ради Гайсинського району Вінницької області восьмого скликання».

27.11.2020 року проведено 1 сесію Краснопільської сільської ради 8 скликання під час якої: заслухано інформацію про результати виборів Краснопільського сільського голови та депутатів Краснопільської сільської ради 8 скликання; прийнято рішення про початок повноважень депутатів Краснопільської сільської ради та Краснопільського сільського голови ОСОБА_2 (далі у тексті - Відповідач).

08.12.2020 року на 2 пленарному засіданні 1 сесії Краснопільської сільської ради 8 скликання були прийняті рішення: «Про реорганізацію Гранівської сільської ради» та «Про реорганізацію Михайлівської сільської ради».

Вказаними рішенням розпочато процедуру реорганізації Гранівської та Михайлівської сільських рад та утворено комісії з їх реорганізації.

08.09.2021 Відповідачем подано суб`єкту державної реєстрації заяву щодо державної реєстрації припинення Гранівської сільської ради (ідентифікаційний код: 04330059) та Михайлівської сільської ради (ідентифікаційний код: 04330208) шляхом її приєднання до Краснопільської сільської ради.

08.09.2021 суб`єктом державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань здійснено запис: 1001501120020000650 про державну реєстрацію припинення Гранівської сільської ради; 1001501120020000087 про державну реєстрацію припинення Михайлівської сільської ради.

Проте, Позивач вважає, що Відповідач передчасно звернувся до суб`єкта державної реєстрації, що на його думку призвело до передчасного припинення сільських рад та спричинило соціальну проблему та порушення прав мешканців сіл Гранів та Михайлівка.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Право на судовий захист визначено ст. 5 КАС України, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначено Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997року №280/97-ВР (зі змінами та доповненнями), відповідно до статті 1 якого представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до ст.5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування, у тому числі, включає сільську, селищну, міську раду; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради.

Статтею 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи. Виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Згідно зі статтею 29 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, серед іншого, належать власні (самоврядні) повноваження щодо управління в межах, визначених радою, майном, що належить до комунальної власності відповідних територіальних громад.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України від 01 грудня 2009 року №09/236, юридична наука визначає нормативно-правові акти - це правові акти управління, які встановлюють, змінюють, припиняють (скасовують) правові норми. Нормативно-правові акти містять адміністративно-правові норми, які встановлюють загальні правила регулювання однотипних відносин у сфері виконавчої влади, розраховані на тривале застосування. Вони встановлюють загальні правила поведінки, норми права, регламентують однотипні суспільні відносини у певних галузях і, як правило, розраховані на довгострокове та багаторазове їх застосування. Другу групу актів за критерієм юридичної природи складають індивідуальні акти, котрі стосуються конкретних осіб та їхніх відносин. Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність, а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата - конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами.

Органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію. Такий висновок узгоджується із правовими позиціями Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 27 грудня 2001року №20-рп/2001 у справі про укази Президії Верховної Ради України щодо Компартії України, зареєстрованої 22 липня 1991року (абзац перший пункту 6 мотивувальної частини), від 23 червня 1997року №2-зп у справі про акти органів Верховної Ради України (абзац четвертий пункту 1 мотивувальної частини).

Зокрема, судом встановлено, Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» винятки прямо не встановлені, однак, ст. ст. 15, 17 встановлені вимоги до оформлення передавального акта та встановлені випадки, коли передавальний акт подається заявником для державної реєстрації юридичної особи.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», для державної реєстрації створення, припинення юридичної особи - місцевої ради, виконавчого комітету місцевої ради, а також змін до відомостей про неї подається заява про державну реєстрацію створення, припинення юридичної особи, внесення змін до відомостей про неї. Подання передавального акта для державної реєстрації припинення юридичної особи - місцевої ради не вимагається.

Оскільки, ч. 3 ст. 107 ЦК України не встановлює випадки, коли передавальний акт не підлягає затвердженню, відсилаючи до закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а відповідний закон для державної реєстрації припинення юридичної особи - місцевої ради, вимагає тільки заяву, від так Краснопільська сільська рада обґрунтовано вважає, що дія ч. 3 ст. 107 Цивільного кодексу України не поширюється на правовідносини щодо реорганізації юридичних осіб - органів місцевого самоврядування, на що також прямо вказує і підпункт 12 пункту 6 і Прикінцевих та перехідних положень закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»

До того ж, згідно ч. 4 ст. 107 Цивільного кодексу України, порушення положень частин другої та третьої цієї статті є підставою для відмови у внесенні до єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи та державній реєстрації створюваних юридичних осіб -правонаступників.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». У цьому ж Рішенні зазначено, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Аналізуючи норми чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд наголошує, що спори фізичних чи юридичних осіб із органом місцевого самоврядування щодо оскарження його рішень (правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності віднесено до компетенції адміністративних судів. Право на таке оскарження мають особи щодо яких застосовано такий правовий акт індивідуальної дії, а також особи, які є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано даний акт. Отже, коло осіб, які вправі звернутися до суду з позовом у даній справі, є вужчим, ніж коло осіб, що окреслено в ч.1 ст.5 КАС України, відповідно до якої, кожна особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до адміністративного суду.

Отже, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв`язку із прийняттям суб`єктом владних повноважень рішення особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав, свобод, та охоронюваних законом інтересів. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства»).

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Подібні правові висновки містяться в ухвалі Верховного Суду у справі №9901/368/19 від 29.08.2019 року та постановах цього ж суду у справах № 731/216/17 (від 24.10.2018), №527/451/17 (від 03.07.2019), №1340/4630/18 (від 15.08.2019), 120/3920/20-а (від 26.05.2022).

Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав чи інтересів, то навіть у разі, якщо дії суб`єкта владних повноважень були б протиправними, підстави для задоволення позову були б відсутні. Звернення до суду є способом захисту порушених суб`єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Аналогічного висновку дійшов Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 26.02.2022 року по справі №120/3920/20-а.

Беручи до уваги встановлені судом обставини справи, суть спірних правовідносин та їх правове регулювання, вважаю, що відсутнє порушене право чи інтерес позивача, що підлягає захисту у даних правовідносинах.

Так, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що передчасне звернення відповідача до суб`єкта реєстрації призвело до передчасного припинення сільських рад, що спричинило соціальну проблему та порушення прав мешканців сіл Гранів та Михайлівка.

Однак, позивачем, окрім загальних посилань на законні інтереси, передбачені Конституцією України та Законами України, не доведено, які саме його права були порушені головою Краснопільської сільської ради ОСОБА_2 при поданні заяв щодо державної реєстрації припинення відповідних сільських рад.

Незважаючи на те, що даний позов подано від імені фізичної особи на захист його, нібито порушених прав, фактично він перейшов у площину спору між органом виконавчої влади та колишнім головою Гранівської сільської ради, який висловлює свою незгоду з утворенням іншого органу.

Отже, з урахуванням ретельного дослідження матеріалів справи, судом встановлено, що позивачем жодним чином не доведено, та до матеріалів справи не надано належних доказів на підтвердження того, що вчинені органом місцевого самоврядування дії призвело до негативних наслідків, які б безумовно свідчили про порушення або загрозу порушення права позивача.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд дійшов висновку щодо відсутності законодавчо передбачених підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи надані сторонами по справі письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Краснопільської сільської голови Романенко Катерини Миколаївни, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Краснопільської сільської ради про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, не обґрунтовані, документально не підтверджені, не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже задоволенню не підлягають.

Враховуючи висновки суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СуддяЧернюк Алла Юріївна