Постанова

від 05.06.2022 по справі 483/1790/20

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

06.06.22

22-ц/812/231/22

Єдиний унікальний номер судової справи 483/1790/20

Номер провадження 22-ц/812/231/22 Доповідач апеляційного суду Самчишина Н.В.

Постанова

Іменем України

06 червня 2022 року місто Миколаїв Справа №483/1790/20

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Калашник А.О.,

без участі учасників справи, які належним чином повідомлені про день, час і місце судового засідання,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області 02 грудня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рак Л.М. в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний реєстратор Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області Наумова Тетяна Сергіївна, про визнання договору оренди землі недійсним,

установив:

26 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» (далі ТОВ «Очаківський райагрохім») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - державний реєстратор Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області Наумова Т.С., про визнання договору оренди землі недійсним.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 4,62 га, кадастровий номер 4825182800:02:000:0511 на підставі свідоцтва про право на спадщину видане 14 липня 2020 року Другою очаківською державною нотаріальною конторою.

27 січня 2012 року між ТОВ «Очаківський райагрохім» та ОСОБА_3 , спадкоємницею якої є ОСОБА_1 , було укладено договір оренди землі, за умовами якого остання передала у користування ТОВ «Очаківський райагрохім» належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,62 га. Вказаний договір зареєстровано Відділом Держкомзему у Очаківському районі Миколаївської області. Відповідно до п.7 вказаного договору, такий договір укладено строком на 20 років.

03 листопада 2020 року представник позивача з відкритих даних державного реєстру речових прав на нерухоме майно дізнався, що 11 вересня 2020 року державним реєстратором Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області Наумовою Т.С. здійснено запис №38192508 та до Державного реєстру були внесені відомості щодо оренди зазначеної вище земельної ділянки орендарем ОСОБА_2 на підставі договору оренди від 10 вересня 2020 року.

Посилаючись на викладені обставини, а також на те, що земельна ділянка, яка є об`єктом новоукладеного договору оренди від 10 вересня 2020 року, вже перебуває в оренді позивача згідно договору оренди від 27 січня 2012 року, строк дії якого не сплинув, та в судовому чи іншому порядку його припинено не було, ТОВ «Очаківський райагрохім» просило:

- визнати недійсним договір оренди землі (кадастровий номер 4825182800:02:000:0511) б/н від 10 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

- скасувати запис №38192508 від 11 вересня 2020 року про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки в державному реєстрі речових прав;

- стягнути з відповідачів витрати зі сплати судового збору.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2021 року в задоволенні позову ТОВ «Очаківський райагрохім» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що станом на час ухвалення даного рішення, позивач втратив право оренди на спірну земельну ділянку, а тому його вимоги про розірвання оспорюваного договору, укладеного між відповідачами та скасування запису про державну реєстрацію право оренди в державному реєстрі речових прав є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В апеляційній скарзі ТОВ «Очаківський райагрохім», посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення районного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що укладеним договором порушені права позивача, як орендаря земельної ділянки та реєстрація оспорюваного договору здійснена всупереч вимог діючого законодавства.

Згідно ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (частина друга статті 15 ЦК України).

Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України (далі ЗК України), Цивільним кодексом України (далі ЦК України), Законом України «Про оренду землі» (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 124 ЗК України передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За частиною третьою статті 792 ЦК України та частиною дев`ятою статті 93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Статтею 1 цього Закону України визначено, що оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, четвертою, п`ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 27 січня 2012 року ОСОБА_3 уклала з ВАТ «Очаківський райагрохім» договір оренди землі за умовами якого передала останньому в користування на 20 років належну їй на праві власності земельну ділянку площею 4,62 га, розташовану в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с.6-11,13,183-185).

Даний договір зареєстровано 27 січня 2012 року у Відділі Держкомзему у Очаківському районі.

Пунктом 37 вказаного договору узгоджено, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи є підставою для зміни умов або розірвання договору.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 липня 2020 року ОСОБА_1 є спадкоємцем земельної ділянки площею 4,62 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, належної ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно витягу з Державного реєстру речових право на нерухоме майно про реєстрацію права власності №2122341748251 від 14 липня 2020 року, 11 вересня 2020 року державним реєстром Чорноморської сільської ради Очаківського району Миколаївської області Наумовою Т.С. зареєстровано договір оренди землі б/н від 10 вересня 2020 року на земельну ділянку площею 4,6247 га, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 строком на 49 років (а.с.12).

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 13 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 липня 2021 року, задоволено позов ОСОБА_1 до ТОВ «Очаківський райагрохім» про розірвання договору оренди.

Зокрема, розірвано договір оренди земельної ділянки площею 4,62 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, укладений між ОСОБА_3 та ВАТ «Очаківський райагрохім», зареєстрований 27 січня 2012 року у відділі Держкомзему у Очаківському районі за №4825100040001012.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У п.49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі №905/2260/17 вказано, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 грудня 2020 року по справі №303/6366/17 (провадження №61-17559св19) вказано, що: «порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з системно-логічного аналізу вищевказаних обставин справи встановлено, що дійсно укладення оспорюваного договору оренди землі відбулось під час дії договору оренди землі, укладеного з позивачем, без його розірвання чи припинення, але враховуючи, що на час ухвалення оскаржуваного судового рішення, договір оренди спірної земельної ділянки, що укладений між ОСОБА_3 та ТОВ «Очаківський райагрохім» 27 січня 2012 року розірвано за рішенням суду, а від так і право користування вказаним товариством цією земельною ділянкою припинено, колегія суддів вважає, що міськрайонний суд дійшов правильно висновку про відмову у задоволені позову, у зв`язку із відсутністю порушеного права позивача та предмету спору.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, §23).

Тому, враховуючи те, що інші доводи апеляційної скарги є суб`єктивним тлумаченням представника позивача, як обставин справи, так і норм діючого законодавства, та направлені на переоцінку доказів, яким районний суд дав належну правову оцінку, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення були належним чином оцінені надані докази, повно встановлені фактичні обставини справи, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Додаткових доказів, які б спростували правильність висновків суду першої інстанції, суду апеляційної інстанції також не надано. Докази ж та обставини, на які посилається представник позивача у апеляційні скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За правилами п.п. «в» п.4 ч.1 ст.382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу ТОВ «Очаківський райагрохім» залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 02 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Н. В. Самчишина

Судді: П. П. Лисенко

Т. В. Серебрякова

Повний текст судового рішення складено 07 червня 2022 року