Рішення

від 06.06.2022 по справі 904/9657/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.06.2022м. ДніпроСправа № 904/9657/21

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Панни С.П. при секретарі судового засідання Калюжній А.О., розглянувши матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК ІНДУСТРІЯ", 61052, м.Харків, пров.Сімферопольський, буд.6, літера "Д-1", код ЄДРПОУ 38773958

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСТА", 49000, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.112Д, офіс 165, код ЄДРПОУ 39345442

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій

Представники сторін:

від позивача: Потерайло А.М., адвокат посвідчення № 2407

від відповідача: Яценко О.В., витяг з ЄДРПОУ, керівник

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК ІНДУСТРІЯ" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСТА" про стягнення основного боргу в сумі 157 500,00грн., пені в розмірі 9 569,48 грн., штраф, відповідно до п. 7.2. Договору поставки у розмірі 22 458,62грн., інфляційні нарахування за прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 4 828,50грн., три відсотки річних від прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки у розмірі 1 743,23грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням умов Договору поставки № 310720/1 від 31.07.2020р. в частині оплати за поставлений товар.

Ухвалою суду від 28.12.2021р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 17.02.2022р. та 04.05.2022р. витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області та у Соборної державної податкової інспекції Головного управління ДПС у Дніпропетровській області інформацію щодо використання відповідачем права на податковий кредит за отриманий товар за видатковими накладними № 609006 від 06.09.2021 на суму 105 000,00 грн. та № 909017 від 09.09.2021 на суму 105 000,00грн. 11.04.2022р. та 24.05.2022р. до суду надійшли відповіді від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

13.01.2022 від відповідача надійшло клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. До суду від позивача надійшли заперечення на клопотання позивача про призначення експертизи, оскільки відповідачем не подано жодних доказів на підтвердження підробки підписів чи факту неотримання товару за договором поставки. Протокольною ухвалою суду від 06.06.2022р. було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки відповідачем не дотримано вимог ст. 99 ГПК України.

13.01.2022р. до суду від відповідача надійшло клопотання про витребування оригіналу письмового доказу, а саме, видаткових накладних № 609006 від 06.09.2021р. та № 909017 від 09.09.2021р. 24.01.2022р. позивач надав заяву про надання до суду для дослідження оригінали письмових доказів (договір поставки № 310720/1 від 31.07.2020р., додаткова угода № 1 до договору поставки № 310720/1 від 31.07.2020р., видаткові накладні №№ 308012 від від 03.08.2020, 1108005 від 11.08.2020, 2708016 від 27.08.2020, 3108009 від 31.08.2020, 1803010 від 18.03.2021, 204015 від 02.04.2021, 604015 від 06.04.2021, 704004 від 07.04.2021, 804007 від 08.04.2021, 904012 від 09.04.2021, 406003 від 04.06.2021, 1006003 від 10.06.2021, 2207012 від 22.07.2021, 609006 від 06.09.2021, 909017 від 09.09.2021).

Також відповідач просить зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 5 000,00грн., у разі необхідності розподілу їх між сторонами.

Ухвалою суду від 26.05.2022р. відкладено підготовче засідання по справі на 06.06.2022р..

В судове засідання, 06.06.2022р., з`явились представники позивача та відповідача.

Відповідач надав відзив на позов, в якому заперечує факт отримання товару за видатковими накладними від 06.09.2021 №609006 та від 09.09.2021 №909017 та зазначає, що на цих видаткових накладних відсутній підпис уповноваженої особи відповідача, а саме директора. Заперечує щодо заявленого позивачем розміру судових витрат, вказуючи, що вони не співмірні зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання робіт, ціною позову та значення справи для сторони.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій наполягає на тому, що товар за спірними видатковими накладними було поставлено відповідачу, а відповідні докази поставки товару надано з позовною заявою, а також це підтверджується частковою оплатою на 52 500,00грн. щодо отриманого товару за видатковою накладною від 06.09.2021 року.

Відповідач надав заперечення на відповідь на відзив, в якій підтримує свою позицію у відзиві на позов.

Ухвалою суду від 06.06.2022р. закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 07.06.2022р.

В судове засідання, 07.06.2022р., з`явились представники позивача та відповідача.

У судовому засіданні, 07.06.2022р., оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

31.07.2020р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий Дім «ПК ІНДУСТРІЯ» (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АЛЕКСТА», м.Дніпро (надалі - відповідач) був укладений Договір поставки № 310720/1 (далі Договір).

Відповідно до п.1.1. Договору, Продавець у порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується поставити і передати у власність Покупцю, а Покупець прийняти та своєчасно оплатити підшипники, ГТВ, кільця стопорні, ланцюги приводні, манжети та іншу продукцію виробничо-технічного призначення (далі Товар) партіями, в асортименті, кількості і за цінами, вказаними в узгоджених рахунках.

Пунктом 3.1. Договору поставки передбачено, що Товар поставляється партіями. Асортимент і кількість виробів у партіях узгоджуються між Продавцем і Покупцем вказуються у видаткових накладних.

Товар постачається зі складу продавця м. Харків, пров. Сімферопольський, 6, літ. «Д-1» (п. 3.2. Договору поставки).

Згідно п. 3.4. Договору, при передачі Товару покупцю, продавець зобов`язаний надати покупцю разом з Товаром всю необхідну документацію, в тому числі рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну.

Пунктом 4.1. Договору поставки передбачено порядок здійснення оплати. Так, покупець здійснює оплату кожної партії Товару по відповідному рахунку шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця протягом 10 банківських днів з моменту відвантаження товару.

Згідно з пунктом 6.1. Договору , він набуває чинності з дня його підписання сторонами і діє до 31.12.2021 року.

Згідно з наданими до суду видатковими накладними відповідачеві був поставлений товар на загальну суму 332 500,18 грн. :

-№308012 від 03.08.2020 на суму 2 505,10 грн.,

-№1108005 від 11.08.2020 на суму 3 757,64 грн.,

-№2708016 від 27.08.2020 на суму 1 750,00 грн.,

-№3108009 від 31.08.2020 на суму 6 999,50 грн.,

-№1803010 від 18.03.2021 на суму 20 449,98 грн.,

-№204015 від 02.04.2021 на суму 1 300,02 грн.,

-№604015 від 06.04.2021 на суму 7 059,00 грн.,

-№704004 від 07.04.2021 на суму 7 305,96 грн.,

-№804007 від 08.04.2021 на суму 12 006,00 грн.,

-№904012 від 09.04.2021 на суму 15 207,60 грн.,

-№406003 від 04.06.2021 на суму 4 959,98 грн.,

-№1006003 від 10.06.2021 на суму 37 199,88 грн.,

-№2207012 від 22.07.2021 на суму 2 00,02 грн.,

-№609006 від 06.09.2021 на суму 105 000,00грн.,

-№909017 від 09.09.2021 на суму 105 000,00грн.

Факт поставки товару за цими накладними підтверджується рахунками, видатковими накладними, які підписані відповідачем та скріплені його печаткою без заперечень.

Крім того, на підтвердження здійснення господарських операцій з поставки товару відповідачу позивачем надано належним чином засвідчені копії податкових накладних та квитанцій про реєстрацію податкової накладної/розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

28.10.2021р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою розрахуватися за наявною заборгованістю, яка була залишена відповідачем без відповіді.

Відповідачем на підставі платіжних доручень здійснено часткову оплату за отриманий за Договором Товар, а саме:

№4388 від 07.08.2020 на суму 2 505,10 грн.,

№4404 від 30.10.2020 на суму 3 757,64 грн.,

№4403 від 30.10.2020 на суму 1 750,00 грн.,

№4404 від 30.10.2020 на суму 6 999,00 грн.,

№4789 від 03.06.2021 на суму 20 449,98 грн.,

№4787 від 30.06.2021 на суму 47 838,54 грн.,

№10 від 25.08.2021 на суму 2 000,04 грн.,

№4753 від 30.06.2021 на суму 37 199,88 грн.,

№102 від 19.11.2021 на суму 52 500,00 грн.

Станом на сьогоднішній день основна заборгованість за Договором поставки №310720/1 від 31.07.2020р. складає 157 500,00грн., яка підлягає до стягненню і підтверджується матеріалами справи.

Доказів погашення основної заборгованості на суму 157 500,00грн. відповідачем не надано.

Доводи відповідача щодо неотримання товару за видатковими накладними від 06.09.2021 та від 09.09.2021 суд вважає неспроможними, оскільки судом було досліджено оригінали Договору поставки, додаткової угоди №1 до Договору, видаткових накладних, а також посвідчені представником позивача копії рахунків , товарно-транспортних накладних, податкових накладних, платіжних доручень.

Так, і Договір, і додаткова угода№1 до Договору, і кожна видаткова накладна містять ідентичні один одному підписи директора ТОВ «Алекста», відтиск печатки відповідача. Відповідач не заперечує факт укладення договору та інтенсивного його виконання впродовж 2020-2021 років (отримання товару та його оплата за більшістю видаткових накладних). Це свідчить про те, що відповідач у господарських відносинах з позивачем керувався саме договором поставки від 31.07.2020 року, визнавав і схвалював цей договір та не вважав цей договір і документи щодо його схвалення підробленими.

Крім того, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам статті 9 цього Закону і Положенню про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Надані до суду оригінали видаткових накладних від 06.09.2021 та від 09.09.2021 року є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, а саме: назву документа; дату і місце його складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис та відтиск печатки відповідача.

Крім того, відповідно до товарно-транспортних накладних, товар за ТТН №029058520 від 06.09.2021 (підшипник за видатковою накладною №609006 від 06.09.2021) масою 217 кг був отриманий відповідачем 07.09.2021 року, а за ТТН №029059759 від 09.09.2021 (підшипник за видатковою накладною №909017 від 09.09.2021) масою 216 кг був отриманий 10.09.2021 року.

Судом також досліджено лист-відповідь ГУ ДПС у Дніпропетровській області, в якому відзначено, що ТОВ «АЛЕКСТА» згідно з декларації податку на додану вартість №9309198921 від 19.10.2021 віднесено до податкового кредиту вересня 2021 року податок на додану вартість в сумі 35 000,00грн. (17 500,00грн. за податковою накладною №47 від 06.09.2021 та 17 500,00грн. за податковою накладною №118 від 09.09.2021).

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 24 січня 2019 року у справі №806/8289/13-а дійшов висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права у платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів, робіт та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно до положень абзаців 1, 2 та 4 частини 1 статті 11 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» підприємства зобов`язані складати фінансову звітність на підставі даних бухгалтерського обліку. Фінансова звітність підписується керівником (власником) підприємства або уповноваженою особою у визначеному законодавством порядку та бухгалтером або особою, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства.

Відповідно до статті 198.1 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у розі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів / послуг.

Судом також враховано, що законодавство не містить переліку дій, які свідчать про визнання особою свого боргу чи іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків . В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема часткова сплата за товар, отриманий за видатковою накладною від 06.09.2021 року.

Такий висновок цілком узгоджується з викладеним у пункті 162 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.09.2021 року у справі № 961/4644/15 висновком.

Суд також звертає увагу відповідача, що статтею 79 ГПК України встановлено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Оскільки відповідачем жодних доказів на спростування факту поставки товару до суду не надано, то суд вважає доводи відповідача неспроможними в цій частині.

Таким чином, оскільки невиконання зобов`язання відповідачем за Договором підтверджується матеріалами справи, доказів оплати заборгованості відповідач не надав, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 157 500,00 грн. заборгованості визнаються судом обґрунтованими.

Щодо нарахування 3 % річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Правові наслідки порушення грошових зобов`язань передбачені приписами ст.625 ЦК України. Боржник який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу та сплата 3% річних, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та, відповідно, отримання від боржника компенсації за користування ним коштами, які належали до сплати кредиторові.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Зазначені правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18, від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Правова природа 3% річних, інфляційних втрат є такою, що вони можуть нараховуватись саме на суму основного боргу.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявлених позивачем вимог про стягнення інфляційних втрат за кожною видатковою накладною за період вересень 2020р. по листопад 2021р. та 3 % річних окремо за кожною видатковою накладною за період з 27.08.2020 р. по 15.12.2021 р.

Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання основного грошового зобов`язання, вимоги про стягнення з нього 3% річних за кожною видатковою накладною у загальному розмірі 1 743,23 грн. та інфляційних втрат за кожною видатковою накладною у загальному розмірі 9 569,48 грн. заявлено позивачем обґрунтовано.

Перевіривши розрахунок позивача, суд приходить до висновку, що він є правомірним, обґрунтованим, відповідає вимогам чинного законодавства, тому в цій частині позов підлягає задоволенню. Крім того, відповідач власного розрахунку, який би спростовував розрахунки позивача не надав.

Щодо нарахування пені та штрафу 10% суд зазначає наступне.

Згідно з п. 7.2. Договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов`язань добросовісна сторона має право стягнення упущеної вигоди, пені (штрафної неустойки) у розмірі 0,1% від суми невиконаних зобов`язань, за кожен день прострочення виконання зобов`язань. За прострочення зобов`язань понад 60 днів винна сторона сплачує добросовісній стороні додатково штраф у розмірі 10% від суми невиконаного в строк зобов`язання.

Судом здійснено перевірку розрахунку заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу, та суд констатує, що такі розрахунки проведені правомірно, арифметично вірно, обґрунтовано, та відповідно чинного законодавства, оскільки пеня нарахована у розмірі подвійної облікової ставки НБУ в період прострочення, а не у розмірі визначеному договором, так як стягнення пені у визначеному договором порядку суперечило б положенням ст.. 343 ГК України.

Так, за приписами ч. 2 ст. 343 ГК України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», статтею 3 якого передбачено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Отже, яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний, тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція щодо розміру обчислення пені за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України є сталою та зокрема викладена в постановах Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 25/187 та від 07.11.2011 у справі № 5002-2/5109-2010.».

Аналогічна правова позиція щодо розміру обчислення пені на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України також викладена у постановах Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №910/10224/14, від 23.05.2018 у справі №910/15492/17 та від 06.03.2019 у справі №916/4692/15.

Таким чином підлягає до стягнення пеня за кожною видатковою накладною у загальному розмірі 9 569,48 грн., а також штраф за несвоєчасне виконання зобов`язань у розмірі 22 458,62 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 ГК України. При цьому, в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 637 ЦК України.

З урахуванням викладеного, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Наведена правова позиці викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 17.05.2018 у справі №910/6046/16, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.07.2018 у справі №903/647/17, а відповідно до ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини у справі Мантованеллі проти Франції звернув увагу суду на те, що одним із складників справедливого судового розгляду у розумінні ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод є право на змагальне провадження.

Стаття 13 ГПК України передбачає, що судочинство у господарських судах України здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідачем належними доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають 157 500,00грн. заборгованості, 9 569,48 грн. пені, 22 458,62 грн. штраф, 4 828,50 грн. інфляційних втрат та 1 743,23 грн. 3 % річних.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача у розмірі 2 941,50грн.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 30 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Відповідач просить зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката до 5 000,00грн., у разі необхідності розподілу їх між сторонами.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу адвоката позивачем надано Договір № 37 від 15.12.2021 року про надання (правничої) правової допомоги, рахунок на оплату №1512001 від 15.12.2021 на суму 20 000,00грн., платіжне доручення №2319 від 15.12.2021 на суму 20 000,00грн., Акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 15.12.2022 до Договору про надання (правничої) правової допомоги №37 від 15.12.2021.

У відзиві на позовну заяву відповідач вказує, що розмір витрат неспівмірний зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ціною позову та значенням справи для сторони, а дана справа є нескладною, відтак витрати на професійну правничу допомогу адвоката є завищеними та необґрунтованими.

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до положень статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Дослідивши наявний у матеріалах справи Договір № 37 від 15.12.2021 року, судом встановлено, що відповідно до п. 3.1. Договору №37 від 15.12.2021 року вартість послуг Бюро з представництва інтересів Клієнта у суді першої інстанції складає фіксовану суму у розмірі 20 000,00 грн. (без ПДВ). Пунктом 3.2. Договору передбачено, що в разі якщо буде досягнуто мету представництва (ухвалено судове рішення про стягнення з ТОВ "АЛЕКСТА" (ідентифікаційний код 39345442) заборгованості та штрафних санкцій), клієнт додатково сплачує Бюро гонорар в розмірі 10 000,00 грн. (без ПДВ) протягом 60 днів з дня ухвалення рішення судом першої інстанції.

Дослідивши наявний Акт здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 15.12.2021 до Договору про надання (правничої) правової допомоги № 37 від 15.12.2021, суд встановив, що адвокатом надано наступні послуги та виконано наступні види робіт: аналіз документів 1 година; складання тексту позовної заяви 3 години; підготовка розрахунків пені, штрафів, 3 процентів річних, інфляційних втрат 4 години; збір, оформлення доказів та додатків до позову, відправка позовної зави з додатками на адресу відповідача та до суду 1 година.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

Відтак, чинним законодавством не заборонено права суду присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, за рахунок іншої сторони адвокатські витрати у меншому розмірі, який погоджений у договорі між адвокатом та його клієнтом.

Верховний Суд в додатковій постанові від 18.03.2021 у справі № 910/15621/19 зазначив, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, в постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути не лише доведений, а документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Як вбачається зі змісту здавання-прийому наданої правничої (правової) допомоги від 15.12.2021 до Договору про надання (правничої) правової допомоги № 37 від 15.12.2021, що адвокатом надано наступні послуги та виконано наступні види робіт: аналіз документів 1 година; складання тексту позовної заяви 3 години; підготовка розрахунків пені, штрафів, 3 процентів річних, інфляційних втрат 4 години; збір, оформлення доказів та додатків до позову, відправка позовної зави з додатками на адресу відповідача та до суду 1 година. Вказаний перелік по суті є складовою підготовкою та поданням позову по справі до суду.

Суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката в частині стягнення розмірі 20 000,00грн. не відповідає критерію розумності.

Щодо стягнення 10 000,00 грн., які позивач понесе у випадку досягнення мети представництва, то суд зазначає таке.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі N 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява N 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява N 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 № 904/4507/18 зауважує, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява N 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

Відповідна сума (10 000,00 грн.), обумовлена позивачем та Адвокатським бюро «Антона Потерайла» у п.3.2. Договору №37 від 15.12.2021 до сплати у твердому розмірі під відкладальною умовою, є складовою частиною гонорару адвоката, тож належить до судових витрат. Суд зазначає, що загальна сума витрат на адвокатські послуги, передбачена вказаним вище договором, яка складає 30 000,00грн., що не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару.

Враховуючи викладене, оцінивши вартість наданих послуг з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат на підготовку позовної заяви як кваліфікований фахівець, сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку про те, що справедливою та співрозмірною є визначена судом компенсація витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 25 000,00грн. (15 000,00грн. - аналіз документів 1 година; складання тексту позовної заяви 3 години; підготовка розрахунків пені, штрафів, 3 процентів річних, інфляційних втрат 4 години; збір, оформлення доказів та додатків до позову, відправка позовної зави з додатками на адресу відповідача та до суду; 10 000,00грн. - гонорар адвоката).

Решта витрат на професійну правничу допомогу залишається на позивачеві.

Керуючись статтями 2, 46, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АЛЕКСТА", 49000, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, буд.112Д, офіс 165, код ЄДРПОУ 39345442 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ПК ІНДУСТРІЯ", 61052, м.Харків, пров.Сімферопольський, буд.6, літера "Д-1", код ЄДРПОУ 38773958 основний борг за Договором поставки у розмірі 157 500 (сто п`ятдесят сім тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, пеню в розмірі 9 569 (дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят дев`ять) гривень 48 копійок, штраф, відповідно до п. 7.2. Договору поставки в розмірі 22 458 (двадцять дві тисячі чотириста п`ятдесят всім) гривень 62 копійки, інфляційних втрат за прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки в розмірі 4 828 (чотири тисячі вісімсот двадцять вісім) гривень 50 копійок, три відсотки річних від прострочення виконання зобов`язань за Договором поставки в розмірі 1 743 (одна тисяча сімсот сорок три) гривні 23 копійки, судовий збір у розмірі 2 941 (дві тисячі дев`ятсот сорок одна) гривня 50 копійок, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 (двадцять п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Центрального апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 07.06.2022

Суддя С.П. Панна