Рішення

від 30.05.2022 по справі 442/2469/18

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/2469/18

Провадження №6/442/52/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2022 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючої - судді Павлів З.С.

з участю секретаря судового засідання - Леськів О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знести самочинно збудованих господарський будівель,

з участю:

представника позивача - адвоката Вернієвської О.Б.,

представника відповідача - адвоката С.Сисина,

встановив:

29.04.2020 ОСОБА_1 звернувся до суд з позовом, в якому просить зобов`язати ОСОБА_2 провести перебудову самовільно збудованих гаража та сараю за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до чинних будівельних, протипожежних та санітарних правил і норм, а якщо проведення такої перебудови є неможливим або у разі відмови від проведення такої перебудови - провести примусове знесення вказаних господарських будівель за рахунок відповідача.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що він проживає разом із дружиною ОСОБА_3 у власному житловому будинку АДРЕСА_1 . На праві власності йому також належить земельна ділянка, площею 0,1 га для обслуговування вказаного будинку та господарських споруд, кадастровий номер 4610600000:01:041:0136, що стверджується Державним актом на право приватної власності на землю серії IV-ЛВ №015364 від 18.05.1999 та витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4607916192018 від 18.10.2018. Також йому на праві приватної власності належить земельна ділянка для ведення садівництва, площею 0,0628 га, кадастровий номер 4610600000:01:041:0125, що знаходиться поряд із вищезазначеною земельною ділянкою. По сусідству із ними, у будинку АДРЕСА_1 проживає відповідачка, якій на праві власності належить земельна ділянка для обслуговування вказаного будинку, площею 0,1 га, кадастровий номер 46106000000:01:041:0061, а також прилегла земельна ділянка 4610600000:01:041:0090. На вищевказаній земельній ділянці відповідачем у 1988 році самовільно, з порушенням будівельних норм та без узгодження із ним, як власником сусідньої земельної ділянки, збудовано цегляні господарські будівлі: гараж та сарай. При цьому, відстань від вказаного сараю до його будинку становить 12,58 м., а від гаражу до його будинку 6,35 м. Зважаючи на те, що на його земельній ділянці знаходиться також господарська будівля - погреб, то відстань від вищевказаного гаражу до сараю становить близько 1 м. Від початку будівництва він неодноразово звертався до відповідача з проханням припинити будівельні роботи, що здійснювались всупереч будівельним нормам. Проте відповідач на зауваження не реагував. Крім цього, протягом багатьох років всупереч правилам добросусідства, відповідач обирає саме такі способи користування гаражем та сараєм, що завдають його сім`ї найбільшої шкоди. Зокрема, у попередні роки вказаний гараж використовувався колишнім зятем ОСОБА_4 відповідачки для ремонту та обслуговування автомобілів. Як наслідок, систематичного здійснення ремонтних робіт часто у вечірній час, супроводжувалися стукотом, металічним скрежетом та іншими гучними механічними звуками, ревом працюючих автомобільних двигунів, чоловічою лайкою, а також нестерпним запахом паливно-мастильних матеріалів та продуктів згоряння палива, що виділяються при роботі двигуні. Через це вони із сім`єю, не могли перебувати на подвір`ї та були змушені щільно закривати вікна, навіть у літній час. Всупереч його проханням припинити ремонтні роботи, відповідач збудувала суцільну металеву огорожу висотою 2 м. на відстані одного метра від його житлового будинку. Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 22.04.2013 зобов`язано відповідача демонтувати самочинно встановлену огорож. У зв`язку з тим, що ОСОБА_4 більше не проживає у будинку відповідача, зараз гараж не використовується за призначенням. У той же час відповідачем продовжуються чинитися дії, спрямовані на завдання йому шкоди: часто відповідач відчиняє двері навстіж і залишає у такому вигляді на тривалий час. При цьому, у гаражі знаходяться відкриті ємності з паливо-мастильними матеріалами та іншими хімічними речовинами, внаслідок чого вони з дружиною, перебуваючи вдома, відчувають нестерпний сморід синтетичного характеру. Крім цього, відповідач умисно нагромаджує металолом та різне сміття біля стіни гаражу зі сторони його будинку. Зокрема, під стіною гаражу знаходяться металеві листи, зняті з вищевказаної огорожі, капот від автомобіля, металеві труби, побита черепиця, цегла, шифер тощо. Внаслідок цього скупчення сміття під гаражем, а також враховуючи близьке розташування гаража до його будинку та погреба, в цьому місці постійно скупчуються вологість та сирість, все заростає мохом, а на стінах сліди плісняви та грибка. У теплу пору доби це місце стає притулком для щурів, вужів, слимаків та інших шкідників, які безперешкодно розплоджуються в антисанітарних умовах та перебираються на його територію. Зі всіх сторін гараж заростає високою травою. Щодо сараю, то відповідач також використовує цю господарську будівлю у спосіб, що завдає йому та членам його сім`ї шкоду. Зокрема, влітку відповідач утримує там близько 10 курей. Внаслідок відсутності належного догляду за курами та не косіння території перед сараєм, на якій їх годують, у високій траві водяться щурі. Вони з дружиною ставали свідками, як щурі, прогризаючи собі нори, потрапляли у їхній погреб та будинок. На його звернення з проханням навести порядок на своїй земельній ділянці та перенести господарські будівлі відповідач реагує агресивно та вже протягом багатьох років робить все можливе щоб дошкулити його сім`ї. Найбільше від цього страждає його дружина ОСОБА_3 , яка протягом багатьох років регулярно звертається до лікарів зі скаргами на нудоту, запаморочення, гострий кашель, задишку, слабкість та сонливість вдень і безсоння вночі. Його дружина протягом багатьох років страждає на різноманітні захворювання органів дихання. З метою недопущення чергових приступі кашлю та задухи, лікарі рекомендують їй більше часу проводити на свіжому повітрі та уникати подразнень дихальних шляхів. Проте, в умовах постійної сирості та антисанітарії, спричинених збудованим відповідачем гаражем та сараєм та неналежним користуванням такими господарськими будівлями, забезпечити такі умови неможливо. Виходячи з будинку, дружини одразу отримує приступи кашлю, а в будинку неможливо здійснювати провітрювання, особливо влітку, адже всі неприємні запахи потрапляють у житлові кімнати. З приводу вищевказаної ситуації, вони з дружиною звертались до різних державних органів, а також органів місцевого самоврядування. Однак, численні звернення не дали позитивного результату. З таких підстав, для захисту своїх прав, змушений звертатись до суду.

Ухвалою суду від 27.05.2022 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено проводити розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання на 16.06.2022.

30.06.2022 відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву. Позов заперечує покликаючись на надуманість та необґрунтованість підстав позову. Зазначає, що спірні будівлі збудовано відповідачкою у відповідності до наявних у неї правовстановлюючих документів. Про відсутність порушень норм містобудування, архітектури свідчать документи - відповіді на звернення позивача, що долучені позивачем до позовної заяви. Звертає увагу на те, що сам позивач допустив порушення правил містобудування, оскільки без передбаченого законом дозволу та проекту добудував до свого будинку житлові прибудови, а також на своїй земельній ділянці незаконно побудував погріб недалеко від межі будинковолодінь сторін. Просить в задоволенні позову відмовити.

08.07.2020 позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 08.07.2020 витребувано з Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області належним чином завіреної копії акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності по АДРЕСА_1 , де проживає ОСОБА_2 , проведеної у квітні 2016 року Департаментом Державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області.

Ухвалою суду від 08.07.2020 провадження в справі зупинено, призначено судову будівельно-технічну експертизу.

30.09.2021 у зв`язку із припиненням 28.09.2021 повноважень з відправлення правосуддя у головуючого судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Кучаковського Ю.С. вищевказану цивільну справу передано в провадження судді Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області Павлів З.С.

26.10.2021 на виконання вказаної вище ухвали суду надійшов висновок експертизи.

Ухвалою суду від 28.10.2021 провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знести самочинно збудованих господарський будівель - відновлено. Призначено підготовче судове засідання у даній справі на 26 листопада 2021 року.

Ухвалою суду від 26.11.2021 задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Сисина С.В. пор витребування доказів, витребувано з Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області матеріали цивільної справи за 2006 рік за позовом ОСОБА_1 до виконкому Дрогобицької міської ради про визнання права власності на самочинне будівництво, у якій рішенням Дрогобицького міськрайонного суду від 12.04.2006 позов ОСОБА_1 задоволено повністю та визнано за ним право власності на самочинно прибудовану до житлового будинку, що в АДРЕСА_1 веранду позначену літ. «а» розмірами 2,39х5,02 м. Для належної підготовки справи для розгляду по суті продовжити строк підготовчого провадження до 30 днів. Призначено підготовче судове засідання на 16.12.2021.

Ухвалою суду від 15.02.2022 підготовче провадження у даній справі закрито. Викликано в судове засідання свідка ОСОБА_6 , витребувано в судового експерта ОСОБА_7 , складений ним первинний висновок експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи №497/2021 від 20.10.2021 та який був витребуваний з Дрогобицького міськрайонного суду згідно листа судового експерта ОСОБА_7 від 26.10.2021 №19, призначено справу до судового розгляду на 15.03.2022.

19.05.2022 відповідачем подано до суду заяву про застосування строків позовної давності.

Позивач та його представник адвокат Вернієвська О.Б. в судовому засіданні позов підтримали, покликаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Просять позов задоволити.

Представник відповідач в судовому засіданні позов зваперечив покликаючись на те, що необгрунтованість та безпідставність позовних вимог. Звертає увагу суду на те, що спірні будівлі були зведені ще у 1988 році. Його довірителька набула права власності на них у 1997 році в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_8 . Вважає, що оскільки на вищевказаний гараж та сарай наявні документи про право власності на такі, а також наявної Інвентаризаційної справи, такі побудовані відповідно до розробленого проекту, х додержанням будівельних норм і правил, та не є самочинними. Крім цього, вказує й на те, що на час розроблення проекту та будівнитцва таких будівель був відсутній погріб позивача, такий був зведений значно пізніше. Виконавчим комітетом Дрогобицько міської ради, на звернення позивача, здійснено виїзди та встановлено наявність у ОСОБА_2 усіх необхідних правовстановлюючих документів на господарські будівлі та земельну ділянку, а також встановлено, що станом на 1988 рік (рік побудови господарських будівель) відстань згідно проекту привязки від господарської споруди до житлового будинку ОСОБА_3 становила 15 м., що не порушує ДБН. На момент спорудження спірних будівель відстань між будівлями допускалась 12 метрів, така становила 15 м., а тому не можу бути застосовано у даний час сучасні норми та правила. Відстань між будівлями могла змінитись у зв`язку із проведеною позивачем самочинною добудовою до свого будинку та зведенням без будь-якого погодження погребу. Відповідачкою за весь цей час, жодного перепланування, добудови гаражу та сараю не проводилось. Наголошує на тому, що знесення самочинно збудованих будівель є крайнім заходом. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Вважає, що в даному випадку такий спосіб захисту не є доцільним, оскільки спірні будівлі експлуатуються вже більше 30 років, жодних негативних наслідків не настало. Водночас, просить суд застосувати строк позовної давності та в задоволенні позову - відмовити.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суд повідомив про те, що проживає за адресою: АДРЕСА_1 з народження і по даний час. Разом із ним проживає його бабуся ОСОБА_2 , яка є інвалідом І групи та є немобільною. Спірні будівлі гаражу та сараю були побудовані ще до його народження та з того часу не змінювались, не добудовувались та не переплановувались. Жодних зауважень щодо будь-яких перешкод з приводу спірних будівель від сусідів він не чув, вперше дізнався про наявний конфлікт з даного позову. Йому відомо лише про спір з приводу земельної ділянки, оскільки сусіди вважають, що сарай і гараж збудовані на їхній ділянці. Крім цього, вказує й на те, що відповідачі проводили реконструкцію належного їм будинку, що могло призвести до зміни відстані до спірних будівель.

Розглянувши матеріали цивільної справи, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, вислухавши позиції сторін, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з наступного:

Судом встановлено:

На підставі Договору купівлі-продажу від 02.04.1982 ОСОБА_1 належить житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно Державного акту на право приватної власності на землю IV-ЛВ №015364 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 46106000000:01:041:0136, цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Поряд із позивачем, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає відповідач ОСОБА_2 .

Як вбачається зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 16.09.1997 ОСОБА_2 успадкувала після смерті своєї матері ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 житловий будинок з господарськими будівлями, який розташований за вищевказаною адресою. Цей цегляний житловий будинок «А-1» розташований на земельній ділянці, площею 910 кв.м., крім того лишки 34 кв.м. /рішення Дрогобицького міськвиконкому від 25.12.1953 №1976/ і складається з трьох житлових кімнат, площею 45.7. кв.м. і однієї кімнати. До будинку відносяться господарські будівлі: цегляна літня кухня «Б», цегляні вбиральня «Г», сарай «В», гараж «Д», металеві огорожі «1», «2», бетонне замощення «І».

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 23.12.2019 земельна ділянка площею 0,0434 га, за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення для індивідуального садівництва належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , підстава виникнення права власності: Державний акт на право власності на земельну ділянку ЛВ №021302. Крім цього, ОСОБА_2 на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 0,1 га, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд; підстава виникнення права власності: Державний акт на право власності на земельну ділянку ЛВ №021303.

Як стверджує позивач, відповідач чинить йому перешкоди в користуванні належним йому будинком та земельною ділянкою, з приводу чого він протягом тривалого часу неодноразово звертався до різних інстанцій.

Згідно листа виконавчого комітету Дрогобицької міської ради від 25.11.2015 №3-21/8433 на підставі звернення позивача ОСОБА_3 виконавчим комітетом Дрогобицької міської ради було здійснено виїзд на місце в результаті чого з`ясовано, що ОСОБА_2 має правовстановлюючі документи на господарську споруду та земельну ділянку (проект прив`язки господарської будівлі від 02.03.1988, державний акт на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку від 25.02.2004, та свідоцтво на право на спадщину від 16.09.1997). Виходячи з вищенаведених документів повідомлено, що станом на 1988 р. (рік побудови споруди) відстань згідно з проектом прив`язки від господарської споруди до житлового будинку ОСОБА_3 становила 15 м., що не порушує ДБН.

Відповідно до акту перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил №8/86 від 11.04.2016 Департаментом державної архітектурно-будівельної інспекції у Львівській області проведено перевірку на АДРЕСА_1 на земельній ділянці (Державний акт від 15.02.2004 серія ЛВ №021303) знаходиться гараж, сарай та житловий будинок, які належать ОСОБА_2 , згідно свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 16.09.1997 (серія НБ 0019732), планування відповідає технічному паспорту. Інших будівельних робіт за даною адресою не виявлено.

Як вбачається з Висновку будівельно-технічної експертизи №497/2021 від 20.10.2021 згідно проекту прив`язки, погодженого головним архітектором м.Дрогобич 02.03.1988, розташування будівлі сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 проектним вимогам не відповідає: проектом передбачено відстань 15 м., а фактично відстань становить 12,56 м., Згідно ДБН Б.2.2-12:2019 планування та забудова територій, чинних на дату проведення експертизи, розташування будівлі сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 вимогам не відповідає: відстань має бути не менше 15 м., а фактично відстань становить 12,56 м. Згідно РБН 341-86 Планування й забудова районів індивідуального житлового будівництва в населених пунктах Української РСР (1988 рік чинних на дату виготовлення проекту і будівництва сараю літ.В) розташування сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 вимогам відповідає: має бути не менше 12 м., а фактично 12,56 м. Згідно проекту прив`язки, погодженого головним архітектором м.Дрогобича 02.03.1988, розташування будівлі сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 проектним вимогам не відповідає: проектом передбачено відстань 7 м, а фактично відстань становить 6,36 м. Згідно ДБН Б.2.2.-12:2019 Планування та забудова територій, чинних на дату проведення експертизи, розташування будівлі сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 вимогам не відповідає: відстань має бути не менше 10 (12) м., а фактично відстань становить 6,36 м. Згідно РБН 341-86 Планування і забудова районів індивідуального житлового будівництва в населених пунктах Української РСР (чинних на дату виготовлення проекту і будівництва сараю літ.В-1988 рік) розташування сараю літ.В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 - не регламентовано , а фактично відстань становить 6,36 м. Згідно вимог СНиП ІІ - 60-75 (зі змінами) Планировка и настройка городов, поселков и сельских населенних пунктов (чинних на дату виготовлення проекту і будівництва гаражу літ.Д-1988 рік) розташування сараю літ. В від сусіднього житлового будинку АДРЕСА_1 вимогам не відповідає: має бути не менше 7 м., а фактично 6,36 м.ф. Недодержання архітектурних, протипожежних та інших вимог при будівництві зокрема гаражу на фундаментах, класифікується як таке, що має істотні порушення будівельних норм. Встановлення загрози життю та здоров`ю людини, пов`язані з порушенням будівельних норм і правил під час будівництва виходить за межі повноважень судового експерта-будівельника. Для здійснення перебудови господарської будівлі гаражу літ. Д у відповідності до «Проекту прив`язки господарської будівлі, теплиці і гаражу» погодженого головним архітектором м.Дрогобича 02.03.1988 з метою усунення виявлених порушень необхідно переставити поздовжню стіну гаражу літ.Д зі сторони житлового будинку АДРЕСА_1 на 0,65 м. з улаштуванням фундаменту та перебудовою даху. Для здійснення перебудови сараю літ.В. у відповідності до «Проекту прив`язки господарської будівлі, теплиці і гаражу» погодженого головним архітектором м.Дрогобича 02.03.1988 з метою усунення виявлених порушень сарай має бути демонтований і побудований на місці вказаному у проекті прив`язки.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_7 суду пояснив, що згідно наданих в його розпорядження документів, спірні будівлі побудовані орієнтовно 25 років тому. На момент проведення експертизи між будівлями був наявний погріб позивача, спірні будівлі проекту частково не відповідають, однак ДБН відповідають. Зокрема, гараж не відповідає на 64 см. через що ним запропоновано у висновку перенести стіну саме на таку відстань.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Відповідно до ст. 81 КПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу, своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст.17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

З аналізу практики Європейського суду з прав людини вбачається, що у випадку ухвалення рішення по суті спору органом, якому прямо не властива судова функція, ч. 1 ст. 6 Конвенції підлягатиме застосуванню у разі, якщо таке рішення підлягає подальшому контролю з боку «судового органу, який має повну компетенцію» (рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України»).

Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

У п.3 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» визначено, що кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і одержати відповідь суду. В умовах дії такого принципу суди не повинні обмежуватися заявленими сторонами доводами та поданими ними доказами, а мають здійснювати активну роль у встановленні об`єктивної істини, вживаючи усіх можливих заходів для перевірки та встановлення усіх фактичних даних зі спору. Водночас у п. 42 рішення Європейського суду з прав людини від 15 листопада 2007 року по справі «Бендерський проти України» вказано, що відповідно до практики, яка відображає принцип незалежного здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються.

Згідно вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Позовна давність як цивільно-правова категорія наділена такими ознаками: 1) має юридичний склад; 2) позначає сплив строку; 3) має правоприпиняючий характер, оскільки припиняє право на позов у матеріальному розумінні (право на задоволення позову); 4) застосовується у випадках порушення цивільних прав та інтересів особи; 5) встановлюється щодо вимог, які мають майновий характер, і деяких нематеріальних благ, передбачених законом; застосовується лише за ініціативною сторони спору.

Частиною 1 ст. 256 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), неодноразово наголошував, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення ЄСПЛ від 22 жовтня 1996 року у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п`ятої статті 267 ЦК України позивач має право отримати судовий захист у разі визнання судом поважними причин пропуску позовної давності.

При цьому саме на позивача покладено обов`язок доказування тієї обставини, що строк було пропущено з поважних причин, що випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести відсутність об`єктивних перешкод для вчасного звернення позивача із вимогою про захист порушеного права.

Як вбачається з матеріалів справи, з приводу порушення своїх прав, які є предметом даного позову, позивач звертався з відповідними заявами до різних інстанцій ще з 2005 року.

З матеріалів справи вбачається, що спірний сарай та гараж перебувають у власності відповідачки з 1997 року. Позивачем пропущено строк позовної давності, визначений законодавцем у ст.267 ЦК України, а також не наведено причин поважності пропуску строків позовної давності та не представлено на підтвердження цього доказів.

З урахуванням наведеного, а також беручи до уваги заяву відповідача про застосування строків позовної давності, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Водночас, суд вважає за необхідне звернути увагу й на наступне:

Згідно з ст.ст.41, 55 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Права людини і громадянина захищаються законом. Кожен має право будь - якими не забороненими законом способами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу цієї статті та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном; друга - міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями; третя - міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними із цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Верховним судом сформульовано правовий висновок, зокрема у постанові від 12.05.2020 у справі № 363/3641/17, про те, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише за умови вжиття всіх передбачених законодавством України заходів щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності. Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови. Право власності має захищатися лише при доведеності самого факту його порушення із застосування наслідків, в тому числі і звільнення земельної ділянки від самовільно зведених споруд шляхом їх знесення чи усунення інших перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Даний висновок кореспондує із висновком Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеним у постанові №6 від 30.03.2012 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)».

Враховуючи вищенаведене, зокрема те, що спірні будівлі були зведені ще у 1988 році, відповідачкою успадковані у 1997 році, протягом цього часу переобладнані (перебудовані) не були, суд вважає, що обраний спосіб захисту не є пропорційним необхідності порушення права власності відповідачки на спірні будівлі, знесення та переобладнання є надмірним та витратним для неї, і не відповідає тим правам, які, на думку позивача, є порушеними та інтересам, які він переслідує, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст.12, 13, 81, 264, 430 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язання знести самочинно збудованих господарський будівель - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення складено 07.06.2022.

Суддя Павлів З.С.