Рішення

від 31.05.2022 по справі 738/1605/21

МЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 738/1605/21

№ провадження 2/738/60/2022

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2022 року місто Мена Чернігівської області

Менський районний суд Чернiгiвської областi в складі:

суддi - Волошиної Н.В.

з участю секретаря судового засідання - Донець Г.В.,

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Лук`яненко І.Ф.,

представника відповідача, третьої особи - Шепель Т.І.

розглянувши у вiдкpитому судовому засiданнi цивільну спpаву за позовною заявою ОСОБА_1 до відділу освіти Менської міської ради, Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - директор Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради ОСОБА_3 , про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до відділу освіти Менської міської ради, Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - директор Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради Шепель Т.І., про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює на посаді вихователя групи подовженого дня Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради з 01 вересня 2020 року. 02 листопада 2021 року відповідачем їй було вручено повідомлення №195 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, з яким вона не погодилась, а 08 листопада 2021 року - копію наказу №84 від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати з підстав відсутності щеплення проти COVID-19 та медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, який вона вважає незаконним та таким, який підлягає негайному скасуванню та грубо порушує її право на працю, позбавляє її заробітної плати, а отже порушує право на достатній життєвий рівень.

На думку позивача, постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, як підзаконний акт, не може встановлювати обмеження прав і свобод громадян, які визначені Конституцією України та законами України. Пункт 46-1 цієї постанови, який покладає на керівника роботодавця обов 'язок відсторонення працівників від роботи, суперечить положенням Конституції України, а тому не підлягає застосуванню. Окрім того, всі дозволені для застосування в Україні вакцини проти COVID-19 є експериментальними, а тому з огляду на оскаржуваний наказ на неї чиниться тиск примусово пройти медичний експеримент, а примушування працівника до участі у медичному експерименті під загрозою відсторонення від роботи та позбавлення заробітної плати є антиконституційним діянням, забороненим Нюрнберзьким Кодексом. Отже, вакцинація від COVID-19 є правом, а не обов`язком людини. У статті 46 КЗпП України законодавець передбачив деякі випадки, за наявності яких працівник може бути відсторонений від роботи. У Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням відсутня професія, яку вона обіймає, у цьому Переліку містяться лише загальні терміни щодо певної сфери діяльності; щеплення проти COVID-19 не внесені до Календаря проліфактичних щеплень в Україні, а відтак не можуть бути віднесені до обов`язкових; їй не було надано об`єктивної інформації про щеплення проти COVID-19, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; її відсторонення від роботи було здійснено без одержання відповідачем подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби про недопущення її до роботи. Проте роботодавцем під час видання наказу про її відсторонення не було перевірено вказаної інформації.

Посилаючись на норми Конституції України, Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Європейську соціальну хартію, Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», норми КЗпП України, Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», позивач просить визнати незаконним та скасувати наказ №84 від 08 листопада 2021 року про відсторонення її від роботи та поновити її у виконанні трудових обов 'язків за посадою вихователя групи подовженого дня Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради з 08 листопада 2021 року; стягнути з відділу освіти Менської міської ради Менського району Чернігівської області середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 08 листопада 2021 року по дату ухвалення рішення суду включно; допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків за посадою вихователя групи подовженого дня та в частині стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць.

Ухвалою Менського районного суду Чернігівської області від 31 грудня 2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

19 січня 2022 року відповідачами подано відзиви на позовну заяву, у яких зазначено, що наказом по Менському ОЗЗСО I-III ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради №84 від 08 листопада 2021 року позивача було відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року у зв 'язку з ухиленням від обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби СОVID-19 на строк до пред`явлення документу, що підтверджує усунення причин, що зумовили відсторонення. Наказ винесений на підставі ст. 46 КЗпП України, ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», пункту 46-1 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Так як позивач є вчителем комунального навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був відсторонити її від роботи. Таке рішення є обґрунтованим, містить належні посилання на норми чинного законодавства, що дають підстави для відсторонення позивача від роботи. Твердження позивача про те, що вона зазнала протиправного втручання у її право на працю, через примушування до щеплення, є необґрунтованим, оскільки у даному випадку індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення працівником, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, іншим членам трудового колективу, які провели у встановленому законом порядку щеплення, дітей та інших учасників навчального процесу. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета - загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України. Держава, встановивши відсторонення педагогічних працівників від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя та здоров`я всіх учасників освітнього процесу. Відповідачі вважають, що вимога роботодавця про надання сертифікату про щеплення або медичного висновку про абсолютне протипоказання до вакцинації, не є втручанням в приватне життя позивача, оскільки така вимога не суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практиці Європейського суду з прав людини. Інформація про COVID-сертифікат та щеплення не є медичною таємницею. Також вважають необгрунтованими вимоги позивача про виплату заробітної плати за час відсторонення від роботи, оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові на час відсторонення заробітна плата не виплачується. Вимога про негайне поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин з працівником. Також відповідачі заперечують щодо задоволення вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду в частині поновлення у виконанні трудових обов`язків та стягнення середнього заробітку.

25 січня 2022 року позивач ОСОБА_1 подала відповідь на відзиви відповідачів, в якій зазначає про те, що відповідачі як на правові підстави для прийняття наказу про відсторонення її від роботи посилаються на підзаконні акти, що суперечить Конституції України та підтверджено рішенням Конституційного Суду України. Вважає, що в правовому полі законодавства України карантин не введено, постанови КМУ від 09 грудня 2020 №1236 та наказ МОЗ України від 04 жовтня 2021 року №2153 є незаконними та не підлягають виконанню, а отже не можуть встановлювати обмеження прав та свобод людини, а відповідач не мав права видавати наказ на підставі цих актів. Щодо інших правових підстав, на які посилаються відповідачі, то стаття 46 КЗпП не зобов`язує роботодавця відсторонити працівника від роботи, а надає йому дискреційні повноваження, її положення є відсилочними, а тому посилання на ст. 46 КЗпП не є достатньою правовою підставою для відсторонення через щеплення. Щодо частини 2 ст. 12 Закону України «Про захист наседення від інфекційних хвороб», то ця норма визначає певні умови за яких вона застосовується, а прямо не передбачає відсторонення працівника від роботи у разі відсутності у нього щеплення від коронавірусної хвороби. Вважає, що у відзиві на позовну заяву відповідачі не навели жодних доводів й аргументів, які б заперечували порушення оскаржуваним наказом положень Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, а також Законів України. Приведені відповідачами положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практика Верховного Суду та Європейського Суду з прав людини не є належними доказами. Вважає, що оскаржуваним наказом порушено основоположне її право на добровільність участі у медичному досліді, зокрема, з щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19, оскільки всі зареєстровані в Україні лікарські засоби для такого щеплення не пройшли клінічні випробування, їх нешкідливість у застосуванні не встановлена, ці препарати є новими й ризикованими; право на добровільність профілактичного щеплення від коронавірусної хвороби COVID-19; право на працю та заробітну плату та на достатній життєвий рівень; порушено порядок та підстави відсторонення від роботи; порушено право на рівність громадян перед законом та рівність їх прав і свобод, недопущення дискримінації за станом здоров`я; порушено право на таємницю про стан здоров`я працівника.

28 січня 2022 року відділом освіти Менської міської ради подано заперечення на відповідь на відзив. Посилаючись на норми ст. 46 КЗпП України, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», постанову КМ України від 09.12.2020 №1236, наказ Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153, який набув чинності 08.11.2021, правові позиції Верховного Суду та практику Європейського Суду з прав людини, відповідач вважає відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача, а тому просить відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовну заяву у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві та відповіді на відзив, а також представник доповнив, що ряд загальних місцевих судів задовольнили позовні вимоги громадян та визнали такі накази про відсторонення незаконними, оскільки Конституція України гарантує кожному право на працю. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Представники відповідачів позовні вимоги не визнали, посилаючись на обставини викладені у відзивах та запереченні, посилаючись на те, що вони діяли в рамках закону, станом на 08 листопада 2021 року позивач не надала підтвердження про вакцинацію або протипоказання для вакцинації, тому була відсторонена від роботи. Вважають оскаржуваний наказ таким, що виданий згідно з законом, просять відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, дійшов до наступного висновку.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до положень ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 працює на посаді вихователя групи подовженого дня Менського ОЗЗСО I-III ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради з 01 вересня 2020 року, що підтверджується копією трудової книжки (а.с.34-36).

02 листопада 2021 року вихователю групи подовженого дня Менського ОЗЗСО I-III ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради ОСОБА_1 було вручено письмове повідомлення за №195 від 02 листопада 2021 року за підписом директора закладу, в якому роз`яснено про обов`язкову вакцинацію проти СОVID-19 працівників закладів освіти та запропоновано 08 листопада 2021 року на початку робочого дня надати документ, який підтверджує наявність щеплення проти СОVID-19 (жовтий або зелений сертифікат) або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти СОVID-19. Також ОСОБА_1 була попереджена, що у разі ненадання зазначених документів вона буде відсторонена від роботи без збереження заробітної плати до моменту усунення підстав відсторонення (а.с.36-39).

ОСОБА_1 ознайомилась з вказаним повідомленням та зазначила, що не згодна з ним.

Наказом №84 від 08 листопада 2021 року «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » ОСОБА_1 , вихователя групи подовженого дня, відсторонено від роботи з 08 листопада 2021 року без збереження заробітної плати, до пред`явлення документу, який підтверджує усунення причин, що зумовили відсторонення (а.с. 27).

Наказ винесений на підставі ст.46 КЗпП України, ч. 2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», наказу МОЗ «Про затвердження Переліку професій, виробництва та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» від 04.10.2021 №2153 та пункту 41-6 Постанови КМУ від 09 грудня 2020 року №1236.

ОСОБА_1 ознайомилася з наказом та вказала, що не погоджується, оскільки цим наказом порушуються її конституційні права.

У відповідності до ст.46 КЗпП України, роботодавець може відсторонити працівника від роботи, якщо працівник: з`явився на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмовляється або ухиляється від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

За приписами ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ст.27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» в Україні обов`язковими є профілактичні щеплення проти туберкульозу, поліомієліту, дифтерії, кашлюка, правця та кору.

Поряд з цим передбачається, що працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням», відповідно до якого обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники, в тому числі закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

Згідно з приміткою до Переліку №2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ України від 16 вересня 2011 року №595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1161/19899 ( у редакції наказу МОЗ України від 11.10.2019 №2070).

Необхідно зазначити, що державна реєстрація нормативно-правового акту полягає у проведенні правової експертизи на відповідність його Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов`язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу (acquis ЄС), антикорупційної та гендерно-правової експертиз з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а також прийнятті рішення про державну реєстрацію цього акту, присвоєнні йому реєстраційного номера та занесенні до Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів (п.4 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою КМ України від 28.12.1992 №731).

Міністерство юстиції України зробило висновок, що наказ МОЗ № 2153 відповідає Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема статті 8 Конвенції «Право на повагу до приватного і сімейного життя», а також практиці Європейського суду з прав людини, свідченням чого є реєстрація цього наказу Міністерством юстиції України.

Отже, сумніви щодо законності вказаного наказу МОЗ, про які зазначається у позові, спростовуються, оскільки введення його в дію відбулось із дотриманням процедури визначеної законодавством.

Оскільки позивач є працівником закладу освіти, а саме вихователем групи подовженого дня, вказана норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 поширюється на неї. При цьому, на законодавчому рівні визначено, що від такої обов`язкової вакцинації звільняються особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а також на законодавчому рівні визначено необхідність відсторонення від виконання роботи таких працівників, у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

Твердження позивача та його представника про необов`язковість такого щеплення, у зв`язку з не включенням його до календаря щеплень, суд відхиляє, оскільки обов`язковість такого щеплення визначена для окремих працівників, відповідно до вимог ч.2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та вищевказаного наказу МОЗ, а внесенню до календаря щеплень, згідно з ч.1 ст. 12 вказаного закону підлягають саме щеплення від хвороб визначених у ч.1 ст. 12 згаданого закону, які є обов`язковими для всіх осіб, незалежно від їх належності до певних професій.

Відповідно до пункту 41-6 постанови КМ України №1236 від 09 грудня 2020 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з наступними змінами, керівники державних органів (державної служби), керівники підприємств, установ та організацій мають забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04.10.2021 №2153;

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України,частини другої статті 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

3) взяття до відома, що:

на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України «Про оплату праці» та частини третьої статті 5 Закону України «Про державну службу»;

відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану.

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Строк відсторонення від роботи з підстав визначених п. 41-6 вказаної постанови визначено моментом усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме не надання документа про щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що має місце в період карантину.

Позивач ознайомлена як на нормативно-правовому рівні, так і на локальному, шляхом вручення їй повідомлення від 02 листопада 2021 року, в якому попереджена про можливі підстави для відсторонення, відповідно обізнана з тим, що відсторонення б не застосовувалося, а у разі застосування має бути припинено, якщо нею буде надано документ про щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або ж припинення карантину.

Записи позивача в повідомленні від 02 листопада 2021 року та в наказі №84 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи, зміст поданих нею скарг, не надання визначених законодавством відповідачу документів ні до 08 листопада 2021 року, ні після відсторонення від роботи, а також враховуючи її та її представника доводи висловлені в судовому засіданні щодо підстав не проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, за відсутності у неї протипоказань до такого щеплення, суд дійшов висновку, що в даному випадку мало місце саме ухилення позивача від проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що було підставою для її відсторонення від роботи згідно з вимогами законодавства, та в свою чергу про обґрунтованість доводів відповідача про наявність у керівника закладу повноважень на прийняття наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 08 листопада 2021 року до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення.

Таке відсторонення здійснено з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснено на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям «в інших випадках, передбачених законодавством» викладеним у ст. 46 КЗпП України.

Відсторонення працівника від роботи слід розуміти як один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Тобто, так як позивач є вихователем навчального закладу, не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти СОVID-19, не має протипоказань до вакцинації, керівник відповідача зобов`язаний був, відповідно до діючого законодавства, відсторонити її від роботи.

Крім того, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань, згідно з наказом МОЗ № 2153, до проведення профілактичних щеплень, що встановлюється сімейним або лікуючим лікарем, що фіксується у висновку про тимчасове чи постійне протипоказання або про відтермінування через COVID-19 в анамнезі. Якщо в пацієнта є протипоказання до щеплення однією з вакцин проти COVID-19 за можливості особа має вакцинуватися іншими типами вакцин.

Відсторонюючи працівника від роботи, роботодавець повинен діяти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом, а тому в наказі про відсторонення зазначаються підстави та строки такого відсторонений. Керівник зобов`язаний ознайомити працівника з наказом про відстороненню від роботи. На період усунення від роботи за працівником зберігається його робоче місце.

Вказане узгоджується із висновком ВС, викладеним у постанові від 01.04.2020 у справі №761/12073/18 (провадження № 61-13444св19).

На думку суду, у даному випадку відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено у спосіб, передбачений законом, та за існування правових та фактичних підстав для такого відсторонення.

Приписами статей 3, 27, 49 Конституції України регламентовано, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Кожен має право захищати своє життя і здоров`я, життя і здоров`я інших людей від протиправних посягань.

Згідно з ч.2 ст.54 Закону України «Про освіту», педагогічні працівники зобов`язані поважати гідність, права, свободи і законні інтереси всіх учасників освітнього процесу.

Відповідно до ст.43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Статтею 2-1 КЗпП України визначено рівність трудових прав громадян України та заборону будь-якої дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників.

Статтею 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Щодо посилань позивачки на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, то суд вважає, що у даному випадку відсутнє порушення права позивачки на працю, визначене ст. 43 Конституції України, оскільки за нею зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений, обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини.

Держава, встановивши обов`язок відсторонення від роботи педагогічних працівників, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу.

Таким чином, право позивачки на працю у Менському ОЗЗСО I-III ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради тимчасово обмежено у зв`язку з її ухиленням від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Однак, таке втручання у вказані права позивача ґрунтується на законі і є необхідним для охорони здоров`я учасників освітнього процесу. Досягнення цієї цілі є пріоритетним та виправдовує втручання у право на працю. Таким чином, втручання у права позивача ґрунтується на законі, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Також судом враховується практика Верховного Суду, який стверджує наступне (постанова від 10.03.2021 року у справі №331/5291/19):

«Вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави, тобто було виправданим».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 квітня 2020 року у справі № 761/12073/18 (провадження № 61-13444св19) зазначено, що «відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Разом з тим, Європейський суд у своїй діяльності, дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві та налогошує, що вакцинація є одним із найбільш успішніших та ефективних заходів у сфері охорони здоров`я, мета якої є захист здоров`я окремої особи та суспільства в цілому від інфекційного захворювання. (Вавржичка та інші проти Чеської Республіки (заява № 47621/13), Дубська і Крейзова проти Чеської Республіки [GC], №№28859/11і 28473/12, Сальветті проти Італії, № 42197/98, 9 липня 2002 р., Маттер проти Словаччини, № 31534/96, 5 липня 1999 р. Соломахін проти України від 15 березня 2012 року, заява № 24429/03)

Отже, держава, встановивши відсторонення працівників освіти від виконання обов`язків, які не мають профілактичного щеплення, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я всіх учасників освітнього процесу, в тому числі й дітей. Втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законі, має виправдану мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

Таким чином, вимога держави про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб, з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку, коли таке втручання має об`єктивні підстави - тобто було виправданим.

Відсторонення від роботи позивача є виправданим, оскільки в даному випадку переважає суспільний інтерес (запобігання поширенню хвороби, збереження здоров`я інших вчителів, учнів, їх родин та інших осіб, враховуючи надзвичайно швидкі темпи поширення хвороби, що є загальновідомою інформацією) над особистим правом певної особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питаннях забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Право позивача продовжувати роботу на займаній посаді, згідно з чинним законодавством, об`єктивно кореспондується з її обов`язком пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а за відсутності вільного волевиявлення щодо такого щеплення, вона не позбавляється права на працю, а лише тимчасово відстороняється від роботи, що не перешкоджає їй реалізувати свої здібності на роботах, виконання яких не передбачає обов`язкової вакцинації від COVID-19. Натомість таке відсторонення від роботи, в умовах карантину, швидкого поширення особливо небезпечної хвороби, гарантує більшу безпеку як самому позивачу, так й іншим особам, працівникам школи, учням та оточуючим їм особам.

З огляду на викладене, суд вважає, що обов`язкова вакцинація певної категорії громадян від COVID-19 (захворювання, яке згідно наказу МОЗ України від 19.07.95 № 133 належить до особливо небезпечної інфекційної хвороби) задля попередження його поширення серед населення є виправданим та таким, що не порушує ст. 8 Конвенції.

Стосовно порушення прав на працю, про що зазначає позивач, ЄСПЛ зазначив, що відсторонення позивача від роботи означало втрату заробітної плати і як наслідок позбавлення засобів існування. Однак це було прямим наслідком його рішення свідомо обрати саме цей шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я. Викладені обставини також доводять, що позивач не був підданий дискримінації за медичною ознакою та ознакою стану здоров`я.

У спірних правовідносинах суд не вбачає порушення права позивача на працю, визначеного ст.43 Конституції України, оскільки за позивачем зберігається робоче місце, трудовий договір не припинений. Обмеження позивача було правомірним та відповідало пріоритету забезпечення безпеки життя і здоров`я людей.

Крім того, необхідно зазначити, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, з 02 березня 2022 року позивача допущено до роботи, що підтверджується копією наказу №4/1 від 02.03.2022 та узгоджується з приписами п.п.3 п.41-6 постанови КМ України №1236.

Отже, обмеження застосоване до позивача є законним, обґрунтованим і необхідним в демократичному суспільстві.

Суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач чинить тиск, змушуючи останню пройти щеплення, оскільки як встановлено в судовому засіданні, їй відповідачем лише роз`яснено норми чинного законодавства щодо обов`язковості профілактичного щеплення проти COVID-19, необхідності надання документу, що підтверджує вакцинацію або ж медичного документу про протипоказання до щеплення та роз`яснено наслідки їх ненадання, у виді відсторонення від роботи, що узгоджується з нормами вищевказаного законодавства. Позивач вільний у виборі своєї поведінки, а саме виконати вимоги законодавства в питанні обов`язковості щеплення проти COVID-19 для працівників закладів освіти, встановленої на період карантину, та відповідно невідкладно приступити до роботи, або ж не здійснювати таке щеплення та тимчасово бути відстороненим від роботи.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я. Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у статті 286 ЦК України.

Разом з тим, інформація про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею.

За таких обставин, суд не бере до уваги твердження позивача щодо порушення її права на таємницю про стан здоров`я при пропозиції відповідача надати дані щодо її щеплення проти COVID-19.

При відстороненні від роботи працівник не звільняється, а лише тимчасово, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, відстороняється від виконання роботи, зі збереженням за ним місця роботи. Таке відсторонення не є зміненими умовами праці, про що вказував позивач, та відповідно не вимагає попередження про таке відсторонення за два місяці, оскільки в даному випадку умови праці не змінюються, а працівник відстороняється від роботи, до усунення причин такого відсторонення.

Суд при розгляді даної справи не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності чи неконституційності норм вищевказаних постанов КМ України, вирішувати питання про їх незаконність чи протиправність, за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили, ухваленого судом визначеним законом. У зв`язку з чим, суд не бере до уваги твердження позивача про незаконність введеного на території України карантину, а відповідно незаконність нормативно-правових актів виданих на реалізацію протиепідемічних заходів спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

У рішенні Конституційного Суду України від 9 липня 1998 р. № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок, дано офіційне тлумачення терміну «законодавство», який потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття «законодавство» у широкому значенні.

Відповідно дост.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показання свідків.

Згідно зі ст.81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналізуючи вищевикладені обставини та правові норми, суд вважає, що рішення про відсторонення позивача від роботи прийнято відповідно до вимог закону, а позовні вимоги про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення її від роботи є безпідставним та необґрунтованим та такими, що не підлягають задоволенню.

Також відсутні підстави для задоволення похідної вимоги про виплату невиплаченої заробітної плати за час відсторонення позивача від роботи.

Відповідно до ч. 1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Тобто заробітна плата виплачується саме за виконану роботу. Оскільки під час відсторонення працівник тимчасово увільняється від виконання своїх трудових обов`язків та не може виконувати роботу, то такому працівникові заробітна плата в період відсторонення не виплачується.

Крім того, суд звертає увагу, що вимога позивача про поновлення на роботі є неналежним способом захисту прав відстороненого від роботи працівника, оскільки поновленню на роботі підлягають лише звільнені працівники. Звільнення працівника, на відміну від відсторонення, веде до повного припинення трудових відносин із працівником.

Враховуючи вищевикладене, суд відмовляє позивачеві у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 258, 259, 263-265, 273, 352-354 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відділу освіти Менської міської ради Менського району Чернігівської області, Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради Менського району Чернігівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - директор Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради Менського району Чернігівської області Шепель Тамара Іванівна, про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернігівського апеляційного суду.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач:

ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .

Відповідачі:

Відділ освіти Менської міської ради, місцезнаходження: вул. Титаренка Сергія, 7 м. Мена Чернігівська область, код ЄДРПОУ: 41626927.

Менський опорний заклад загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради, місцезнаходження: вул. Чернігівський шлях, 11 м. Мена Чернігівська область, код ЄДРПОУ: 33335643.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

Директор Менського опорного закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів ім. Т.Г. Шевченка Менської міської ради Шепель Тамара Іванівна, місцезнаходження: вул. Чернігівський шлях, 11 м. Мена Чернігівська область.

Повний текст рішення виготовлений 06 червня 2022 року.

Суддя Н.В.Волошина