Ухвала

від 25.11.2021 по справі 760/6397/20

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа №760/6397/20

2-з/760/1310/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2021 року Солом`янський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Кушнір С.І.

за участю секретаря Федоренко Д.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фєтісова Є.П. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 10.03.2020 р. звернулась до Солом`янського районного суду м. Києва із зазначеною позовною заявою до ОСОБА_2 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності, в якій просить:

скасувати рішення державного реєстратора Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондар Марії Сергіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 13875953 від 18.06.2014 р. 18:11:59 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно;

скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 18 червня 2014 р. (індексний номер 23180594) на об`єкт нерухомого майна: нежитлові приміщення, заклад громадського харчування (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 413 кв.м., видане Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві (Середа М.С.);

скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на нерухоме майно: нежитлові приміщення, заклад громадського харчування (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 413 кв.м., в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 388003380000, номер запису про право власності: 6056595) та припинити право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно: нежитлові приміщення, заклад громадського харчування (в літ. «А») за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 413 кв.м.;

стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в розмірі 2522 грн. 40 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 10.03.2020 р. зазначена цивільна справа передана в провадження судді Солом`янського районного суду м. Києва Кушнір С.І.

Ухвалою суду від 11.03.2020 р., відкрито спрощене провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності, та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 23.06.2021 постановленою на місці та занесеної до протоколу судового засідання здійснено перехід з розгляду справи в спрощеному позовному провадженні до розгляду справи в загальному позовному провадженні та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 23.06.2021 постановленою на місці та занесеної до протоколу судового засідання залучено до участі у справі в якості співвідповідача Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА).

25.11.2021 р. до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фєтісова Є.П. надійшла заява про забезпечення позову в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності, в якій представник просить забезпечити позов шляхом заборони ТОВ «ВЕКТОР ЛТД» вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Подана заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що спочатку право власності на нежитлові приміщення перейшло від відповідача ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_3 , якою в подальшому був здійснений їх поділ на два окремі об`єкти нерухомого майна - на нежитлові приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок (нежитлові приміщення громадського призначення розташовані в підвальному поверсі), загальною площею 178,8 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1624277880000; та на нежитлові приміщення громадського призначення вбудовані в житловий будинок (нежитлові приміщення громадського призначення розташовані на першому поверсі), загальною площею 234,4 кв.м., за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1624298080000.

В подальшому вказані об`єкти нерухомого майна були декілька разів перепродані та в кінцевому результаті придбані ТОВ «ВЕКТОР ЛТД».

Об`єкти нерухомого майна з реєстраційними номерами 1624277880000та 1624298080000 були вперше зареєстровані в серпні 2018 за ОСОБА_3 , однак в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно наявні лише записи про їх останню реєстрацію в серпні 2020 та в лютому 2020 відповідно за ТОВ «ВЕКТОР ЛТД». Тобто, в Державному реєстрі відсутня інформація щодо даних об`єктів нерухомого майна за період з серпня 2018, як про першого власника ОСОБА_3 , так і про наступних власників, до набуття права власності ТОВ «ВЕКТОР ЛТД».

Таким чином, ТОВ «ВЕКТОР ЛТД» може відчужити нерухомі приміщення на користь третіх осіб, чим суттєво ускладнить розгляд справи.

Невжиття такого виду забезпечення позову, як заборона вчиняти дії щодо заборони на відчуження нерухомого майна може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, ефективний захист, поновлення порушених та оспорюваних прав та інтересів осіб, за захистом яких позивач звернулась з позовом до суду.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить заяву задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Дослідивши письмові докази, подану заяву про забезпечення позову та матеріали позовної заяви, суд приходить до наступного висновку.

Згідно із ч.ч. 1-2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Тобто, однією з причин, в зв`язку з якими потрібно забезпечити позов, може бути припущення особи щодо обставин, що несуть загрозу невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду.

З точки зору закону значення цих заходів полягає в тому, що ними захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Частиною 1 ст. 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову, зокрема, позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії (п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України).

Частиною 3 ст. 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

При цьому під забезпеченням позову слід розуміти сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

З точки зору закону співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

При цьому, судом мають братися до уваги не лише інтереси позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Враховуючи наведені положення закону, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштові індекси, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову.

Проаналізувавши зміст та вимоги заяви про забезпечення позову, суд приходить до висновку про її невідповідність вимогам ст. 151 ЦПК України.

Так, цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).

Вказана норма імперативно встановлює, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9).

Так, зі змісту поданої позовної заяви вбачається, що предметом позову у даній справі є скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності.

Подана позивачем заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності застосування зазначених заявником заходів забезпечення позову, пропозицій щодо зустрічного забезпечення, інших відомостей, потрібних для забезпечення позову, зокрема, подана заява не містить викладу обставин, якими заявник (позивач) обґрунтовує свої вимоги.

Так, звертаючись до суду із вимогою про заборону вчиняти будь-які реєстраційні дії направлені на відчуження майна, заявником не конкретизовано та не надано підтверджуючих документів, які б слугували належними та допустимими доказами, що позбавляє суд встановити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати заявник та його співмірність позовним вимогам.

Слід звернути увагу на те, що відсутність достатніх доказів в обґрунтування заяви про забезпечення позову, унеможливлює дати об`єктивну оцінку викладеним у ній обставинам.

З врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що заява про забезпечення позову є необґрунтованою, а її доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому.

Згідно з імперативними приписами ч. 7 ст. 153 ЦПК України, в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Таким чином, подана заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ч. 1 ст. 151 ЦПК України.

Відповідно до ч. 9 ст. 153 ЦПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення позову подано без додержання вимог статті 151 цього Кодексу, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу.

З огляду на наведене, прихожу до висновку, що заява про забезпечення позову не відповідає вимогам ч. 1 ст. 151 ЦПК України, а тому підлягає поверненню заявнику.

Керуючись ст.ст. 149-153, 259-261, 353, 354, суддя, -

У Х В А Л И В:

Заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Фєтісова Є.П. про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), про скасування рішення державного реєстратора, скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно та скасування державної реєстрації права власності - повернути заявнику.

Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кушнір С.І.