Постанова

від 06.06.2022 по справі 203/4829/20

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4470/22 Справа № 203/4829/20 Суддя у 1-й інстанції - Єдаменко С. В. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Пищиди М.М.

при секретарі - Кругман А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю "З іноземними інвестиціями К.А.С.ЛТД", про поділ майна подружжя, -

в с т а н о в и л а:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду, з уточненим 13 січня 2021 року, позовом до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог - товариство з обмеженою відповідальністю «З іноземними інвестиціями «К.А.С.ЛТД», (далі - ТОВ «ЗІІ «К.А.С.ЛТД») про поділ спільного майна подружжя, мотивуючи його тим, що вона з відповідачем ОСОБА_3 перебуває у зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2013 року, від якого вони мають доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказувала, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі ними, з метою поліпшення житлових умов, за спільні грошові кошти подружжя було придбано майнові права на об`єкт нерухомості - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 51,69 кв.м. Для цього між ОСОБА_2 та ТОВ «ЗІІ «К.А.С.ЛТД» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №130 від 30 жовтня 2018 року.

Зазначала, що їй випадково стало відомо про те, що у листопаді 2020 року ОСОБА_3 було подано позов до суду про розірвання шлюбу.

Посилаючись на те, що мирним шляхом питання стосовно поділу майна врегулювати неможливо, а майнові права є різновидом майна, що належить до спільної власності подружжя, а тому просила суд ухвалити рішення, яким визнати за нею право вимоги передачі 1/2 частки майнових прав на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу майнових прав №130 від 30 жовтня 2018 року та визнати її покупцем 1/2 частини цієї квартири.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову. Наголошувала на тому, що майнові права були придбані за спільні грошові кошти подружжя та вони не дійшли згоди щодо поділу вищевказаного спільного майна.

Учасники справи правом на надання відзиву на апеляційну скаргу не скористались.

03 червня 2022 року ОСОБА_1 подала клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів через систему "EasyCon".

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 червня 2022 року вказане клопотання було задоволене.

07 червня 2022 року позивач ОСОБА_1 зайшла та авторизувалася в Системі «ЕasyСon», втім не активувала технічні засоби (мікрофон, навушники та камера) та не приєдналася до судового засідання у режимі відеоконференції.

Відповідно до ч.5 ст.212 ЦПК України, ризики технічної неможливості участі в відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяви.

У зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності ОСОБА_1 .

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі перебувають в зареєстрованому шлюбі з 23 листопада 2013 року (а.с.11).

Від шлюбу мають спільну малолітню дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

30 жовтня 2018 року між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ТОВ «ЗІІ «К.А.С.ЛТД» було укладено договір купівлі-продажу майнових прав №130 (а.с.65-69).

Згідно умов цього договору об`єктом будівництва є «житловий комплекс з торговими приміщеннями та паркінгом по АДРЕСА_2 », що споруджується за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 1210100000:06:084:0002, площа 0,4625 га, дозвіл на виконання будівельних робіт №ІУ 115151060498, виданий ДАБІ України 16 квітня 2015 року (а.с.65).

Відповідно до п.2.1. вказаного договору продавець (третя особа) продає, а покупець (відповідач) купує майнові права на об`єкт нерухомості в порядку і на умовах, передбачених цим договором і відповідно до Цивільного кодексу України (а.с.65).

Згідно п.2.2. договору сторони домовились, що об`єктом нерухомості, майнові права на який передається за цією угодою, є житлове приміщення (квартира), розташована в об`єкті будівництва, будівельний номер приміщення 130, поверх 15, загальна площа 51,69 кв.м (а.с.65).

Відповідно до п.3.1. цього договору майнові права на об`єкт нерухомості за цим договором передаються продавцем покупцеві шляхом підписання акту. Акт підписується сторонами після здійснення розрахунків відповідно до п.п.4.1. та 4.2. цього договору та отримання сертифікату про готовність до експлуатації об`єкта будівництва (вводу в експлуатацію) (а.с65).

Згідно п.4.1. договору договірна ціна складає 451 877 грн., у тому числі податок на додану вартість - 75 312 грн. 83 коп. (а.с.66).

Відповідно до п.4.2. договору покупець здійснює оплату в розмірі 451 877 грн., у тому числі податок на додану вартість - 75 312 грн.83 коп. в строк до 05 листопада 2018 року (а.с.66).

Згідно п.4.3. договору покупець здійснює розрахунок за договором в безготівковій формі (а.с.66).

Пунктом 4.5. договору визначено порядок перегляду договірної ціни (а.с.66).

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено, а судом встановлено лише факт укладання договору між відповідачем та третьою особою. Доказів набуття права власності на відповідне майно чи права вимоги на нього за цим договором, у справі не має. За відсутності доказів проведення розрахунків суд не може встановити факт виникнення майнових прав.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції у зв`язку з наступним.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не можуть між собою домовитися.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Норми статей 57,60 СК України встановлюють загальні принципи нормативно-правового регулювання відносин подружжя щодо належного їм майна, згідно з якими майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Майно, набуте кожним з подружжя до шлюбу, є особистою приватною власністю кожного з них.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження №14-325цс18).

За правилом статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Відповідно до статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений,захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є як предмети матеріального світу, так і майнові права та обов`язки. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною четвертою статті 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, судам необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї. Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено частиною першою статті 63, частиною першою статті 65 СК України.

Згідно з нормами сімейного законодавства умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя.

Колегія суддів наголошує на тому, що доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов`язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов`язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.81 ЦПК України.

Нормами ст.77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст.81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

У свою чергу суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Крім того ч.2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів звертає увагу на те, що статтею 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги, жодних доказів того, що відповідач виконав умови договору купівлі-продажу майнових прав №130 від 30 жовтня 2018 року, укладеного між відповідачем ОСОБА_2 та третьою особою ТОВ «ЗІІ «К.А.С.ЛТД», не надала. Будь-які відомості щодо виконання цього договору та внесення будь-яких платежів за ним у матеріалах цивільної справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги в частині того, що позов є доведеним та обґрунтованими, відхиляються саме у зв`язку з відсутністю належних та допустимих доказів того, що умови договору були виконані. Окрім відсутності платіжних доручень щодо здійснення сторонами договору розрахунків за ним, відсутній і акт прийому-передачі майнових прав, який, згідно договору, є безумовною підставою для оформлення покупцем права власності на об`єкт нерухомості (п.п.3.1,3.2,3.3. договору).

Посилання апеляційної скарги на постанову Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі №520/1740/15-ц (провадження №61-4537св18) не може слугувати підставою для задоволення позову, оскільки у зазначеній справі позивачем було доведено факт виконання відповідачем умов договору про пайову участь у будівництві (сплату пайових внесків за договорами).

Інші доводи не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 09 квітня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 3 389 грн.08 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Пищида М.М.