Постанова

від 07.06.2022 по справі п/811/4182/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № П/811/4182/14

адміністративне провадження № К/990/363/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Блажівської Н.Є.,

суддів: Гончарової І.А., Ханової Р.Ф.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 червня 2021 року (суддя Брегей Р.І.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року (судді: Юрко І.В., Чабаненко С.В., Чумак С.Ю.)

у адміністративній справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Креатив»

до Головного управління ДПС у Кіровоградській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Приватне акціонерне товариство «Креатив» (надалі також - Позивач, ПАТ «Креатив») звернулось до суду із позовом до Головного управління ДПС у Кіровоградській області (надалі також - Відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року № 0001472202.

В обґрунтування позову зазначено, що висновки Відповідача про порушення зазначених у акті перевірки норм є необґрунтованими, оскільки договори, які укладено з контрагентами ТОВ «Народичі-Агро Інвест», ТОВ «Арго Регіон», ТОВ «Палада Плюс», ТОВ «Массів», ТОВ «Аустрія Торг», ТОВ «Антуріум Торг», ТОВ «Украгро Інвест», ТОВ «Агро Даб», фактично були виконаними, а тому наслідки таких правовідносин правомірно відображено в податковому обліку.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року позовні вимоги задоволено.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 8 липня 2015 року рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2015 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 11 грудня 2019 року рішення попередніх судів скасовано та справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 червня 2021 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Кіровоградської об`єднаної Державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів в Кіровоградській області від 19 вересня 2014 року, яким ПП «Креатив» збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 21621122 грн та накладено штрафні санкції у сумі 10810561 грн.

Ухвалюючи постанову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що під час перевірки та судового розгляду Позивачем надано документи бухгалтерського обліку, які підтверджують отримання ним товару, його оприбуткування, перевезення, переробку, сплату коштів і використання в своїй господарській діяльності.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги та відзиву на неї

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, та зазначаючи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, просив скасувати рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду окружного адміністративного суду від 4 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року, та ухвалити нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні адміністративного позову ПАТ «Креатив».

Правом подати письмовий відзив на касаційну скаргу представник Позивача не скористався, хоч був повідомлений про таку можливість 18 січня 2022 року.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Як свідчать обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, за результатами проведеної Відповідачем перевірки ПАТ «КРЕАТИВ» складено акт від 5 вересня 2014 року №179/11-23-22-02/31146251.

Згідно з висновками акта Позивачем допущено порушення вимог: пунктів 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (надалі також - ПК України), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21621122 грн.

Висновки Відповідача про порушення Позивачем наведених норм ґрунтуються на тому, що Позивач безпідставно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість за результатами операцій із ТОВ «Народичі-Агро Інвест» , ТОВ «Арго Регіон», ТОВ «Палада Плюс», ТОВ «Массів», ТОВ «Аустрія Торг», ТОВ «Антуріум Торг», ТОВ «Украгро Інвест», ТОВ «Агро Даб», оскільки такі операції не були здійснені фактично.

На думку Відповідача, про фактичну відсутність операцій між Позивачем та його контрагентами свідчать зафіксовані у ході контрольних заходів дані, згідно із якими неможливо підтвердити факт реального здійснення фінансово-господарських операцій постачальниками Позивача.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення від 19 вересня 2014 року № 0001472202, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 21621122 грн та накладено штрафні санкції у сумі 10810561 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Відповідача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Вказуючи про допущення судами першої та апеляційної інстанцій порушень норм матеріального та процесуального права, Відповідач стверджує, що суд апеляційної інстанції при тлумаченні положень пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не врахував висновків щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах у постановах Верховного Суду: від 5 березня 2019 року у справі № 802/843/17-а, від 24 вересня 2019 року у справі № 810/3551/18, від 01 жовтня 2019 року у справі №824/893/17-а, від 6 лютого 2020 року у справі № 813/761/15.

Так, Відповідач наголошує на тому, що за змістом викладених у актах за результатами проведених контрольних заходів щодо контрагентів Позивача, останні не мають необхідних ресурсів, які б забезпечили здійснення операцій, з огляду на те, що головним напрямком діяльності контрагентів є вирощування і реалізація продукції рослинництва, а основними виробничими факторами - сільськогосподарська спеціалізована техніка; трудові ресурси; посівні площі; землі сільськогосподарського призначення, однак у них відсутні власні основні фонди та трудові ресурси, достатні для виробництва відповідних обсягів продукції.

Крім того, як стверджує Відповідач, при опрацюванні первинних документів неможливо зробити висновок про походження сільгосппродукції, яку було реалізовано контрагентам-покупцям у період перевірки, в зв`язку з тим, що на підприємстві відсутні складські приміщення, виробничі приміщення та виробничі потужності, відсутні підтверджені витрати на придбання посівного матеріалу, обробку земель, тощо, не підтверджено факт вирощування власної сільгосппродукції.

Також Відповідач зазначає, що контрагенти Позивача не відображають у податковій звітності операції, пов`язані з орендою складських приміщень та цілісних майнових комплексів.

Крім того, в договорах поставки зазначено, що транспортування товару здійснюється засобами продавців товару, однак останні не мають у власності транспортних засобів та не декларували оренду таких у інших суб`єктів господарювання.

За висновками, наведеними у касаційні скарзі, у ході судового розгляду Позивачем не надано доказів на підтвердження господарських взаємовідносин із перевізниками, які здійснювали транспортування товару. В товарно-транспортних накладних, оформлених контрагентами, пунктом навантаження зазначено лише адміністративний центр (область). Пункт розвантаження, аналогічно - Кіровоградська область. Тобто, де конкретно навантажувався та розвантажувався товар - невідомо. Відомості про вагу насіння соняшника заповнені тільки ПАТ «Креатив», тобто під час транспортування даних про вагу не було, графи про вантаж не заповнювались, мається надпис «без ваги», графи «документи з вантажем» - не заповнені.

Підприємства-контрагенти, як наполягає представник Відповідача, не мали фізичної можливості поставляти значні обсяги товарної продукції, оскільки одразу після проведення даних безтоварних операцій припинили свою діяльність.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи правильність наданої судами попередніх інстанцій правової оцінки оскаржуваному Позивачем індивідуальному акту в контексті недотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України при його прийнятті, Суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 ПК України ( тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

З аналізу наведених норм слідує, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Відповідно, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Отже, предметом судової перевірки є обставини щодо здійснення господарських операцій Позивача та реальність поставок товару (сільськогосподарської продукції) контрагентами-постачальниками, а також достовірність та повнота відображення їх наслідків у податковому обліку.

Визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні наявна у контролюючого органу податкова інформація, ні відсутність у контрагента достатньої кількості основних засобів та трудових ресурсів не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність недоліків у первинних документах може свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Крім того, однією із судових доктрин, застосованих також і у судовій практиці Верховного Суду, є доктрина реальності господарської операції. Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між ПАТ «КРЕАТИВ» як покупцем укладено договори щодо поставки насіння соняшника, соняшникової нерафінованої олії, піддону дерев`яного б/у з такими постачальниками: ТОВ «Народичі-Агро Інвест», ТОВ «Палада Плюс», ТОВ «Массів», та ТОВ «Аустрія Торг», ТОВ «Антуріум Торг», ТОВ «Украгро Інвест», ТОВ «Агро Даб».

За змістом умов цих договорів, товар поставлявся контрагентами на склад покупця, зокрема, за адресою: пр. Промисловий,19, м. Кіровоград, Кіровоградська область.

На підтвердження фактичної поставки товару Позивачем надано копії податкових та видаткових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

Придбані товари, як встановлено судами, Позивач використав у власній господарській діяльності.

Крім того, між ПАТ "КРЕАТИВ" (замовник) та ТОВ «Арго Регіон» (перевізник) укладено договір перевезення вантажів.

На підтвердження надання цих послуг Позивачем надано копії акта про компенсацію збитків, актів здачі-приймання виконаних транспортно-експедиційних послуг, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, платіжних доручень.

ПРАТ "КРЕАТИВ" отримані послуги від ТОВ «Арго Регіон» використало для власного виробництва.

Надаючи правову оцінку доводам контролюючого органу суди попередніх інстанцій, перш за все, виходили з того, що на підтвердження здійснення контрагентами Позивача операцій у ході розгляду справи та під час перевірки надано докази, які в сукупності та взаємозв`язку підтверджують фактичне здійснення операцій, що свідчить про правомірність формування за наслідками таких операцій даних податкового обліку.

За висновками, наведеними у касаційні скарзі, у ході судового розгляду Позивачем не надано доказів на підтвердження господарських взаємовідносин із перевізниками, які здійснювали транспортування товару. Поряд із цим такі доводи не слугували підставою прийняття відповідного податкового повідомлення-рішення, посилання на ці обставини відсутні в акті перевірки.

Аналізуючи посилання контролюючого органу на неналежне оформлення товарно-транспортних накладних, Суд звертає увагу на те, що питання відсутності товарно-транспортної накладної, як одного із документів, що супроводжує операцію з поставки товару, як обставини, що свідчить взагалі про відсутність такої операції вже неодноразово розглядалося Верховним Судом (зокрема постанови від 6 лютого 2018 року у справі №816/166/15-а, від 5 січня 2021 року у справі № 820/1124/17, від 29 липня 2021 року у справі №580/2317/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 280/5061/19, від 11 квітня 2022 року у справі № 440/1393/20, від 3 лютого 2022 року у справі № 300/1091/20,).

Правова позиція у наведених вище рішеннях зводиться до наступного: товарно-транспортні накладні призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг і підставою для формування витрат за такі послуги. Відсутність товарно-транспортної накладної як доказ поставки товару сам собою ще не свідчить про безумовний безтоварний характер господарської операції з поставки товарів у цілому. Не зазначення в товарно - транспортних накладних певної інформації не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ.

Враховуючи викладене, за наявності усіх документів та доказів, які достовірно підтверджують рух активів у процесі здійснення операцій із контрагентами обґрунтованим є відхилення посилань Відповідача на незазначення в товарно-транспортних накладних конкретної адреси щодо пунктів навантаження та відвантаження товарів.

Надаючи правову оцінку посиланням Відповідача на акти та довідки за результатами проведених контрольних заходів щодо контрагентів Позивача, апеляційний суд звернув увагу, що за результатами таких заходів податкові органи не прийняли жодних рішень та не звернулися до суду з позовами про визнання недійсними договорів, які були укладені платниками податків, в тому числі і з Позивачем.

У вимірі доводів Відповідача щодо відсутності у контрагентів Позивача об`єктивної можливості здійснити постачання товарів, то Суд звертає увагу на те, що у поставові Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі № 808/6022/15 вказано, що твердження скаржника про відсутність у контрагентів Позивача необхідної для ведення господарської діяльності кількості працівників, технічних, транспортних, інших виробничих ресурсів саме по собі, не свідчить про безтоварність угод поставки. Інформація з баз даних, стосується виключно контрагентів і не вказує, жодним чином, на протиправні дії платника податків - Позивача як покупця товарів та робіт у його контрагентів.

Посилання контролюючого органу на податкову інформацію щодо контрагентів Позивача як на підставу для відмови в задоволенні позову, правомірно не взято до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни в тому числі тими, які не були безпосередніми постачальниками товару, та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку, зокрема, від фактичної сплати контрагентами податків до бюджету, від перебування постачальників за юридичною адресою, а також від їх господарських та виробничих можливостей.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 17 листопада 2020 року у справі № 816/5040/14, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Отже, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов`язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит та праві на отримання бюджетного відшкодування. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а повинні бути підтверджені належними, достатніми, достовірними доказами із законних джерел у їх взаємній сукупності.

Разом з тим, матеріали справи не містять жодних доказів, які свідчили б про безтоварність операцій Позивача та його контрагентів. Не наведено Відповідачем й обставин та не надано доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача, їх збитковості або інших обставин, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру).

Отже, висновки судів попередніх інстанцій є результатом оцінки наявних у їх розпорядженні доказів. Суд касаційної інстанції не може не погодитись із ними, оскільки така оцінка здійснена з дотриманням вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування всіх обстави справи на підставі належних та допустимих доказів.

В обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень Відповідач посилається також на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Однак, контролюючий орган посилається при цьому на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та в наведених скаржником рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Таким чином, наведені скаржником судові рішення ухвалені за інших фактичних обставин справи, установлених судами, тому посилання на те, що рішення судів ухвалено без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених постановах Верховного Суду, - є безпідставним.

Виходячи з наведеного у сукупності, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків, що господарські операції між Позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність Позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, що вказує на помилковість висновків податкового органу про вчинення порушень податкового законодавства у межах господарських операцій з контрагентами. Тому податкові наслідки, що виникли за результатами таких операцій, Позивачем обґрунтовано враховано в податковому обліку.

Водночас, у справі, що переглядається, податковим органом не надано належних та достатніх доказів на підтвердження обставин в обґрунтування власної позиції щодо нереальності господарських операцій Позивача з контрагентами-постачальниками.

При цьому, Суд звертає увагу на те, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, що прямо випливає із положень статті 77 КАС України.

За практикою Європейського суду з прав людини, викладеною, зокрема, у рішенні від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції", адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів, має саме податкове управління.

Аналіз матеріалів справи, встановлених судами попередніх інстанцій обставин та правових норм при застосуванні до спірних правовідносин дає підстави вважати, що суди попередніх інстанції зробили обґрунтовані висновки про те, що Відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, при ухваленні оскарженого рішення діяв без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), що призвело до безпідставного податкового навантаження на Позивача.

Також колегія суддів зазначає, що контролюючим органом, всупереч вимог КАС України, не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, про наявність фактів, які встановлені судами, однак не були враховані під час прийняття рішень у цій справі, та беззаперечно свідчили б про протиправну поведінку контрагентів та про обізнаність Позивача щодо такої та злагодженості дій між ними.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі переоцінювати докази у справі, а лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Доводи ж касаційної скарги не містять належних та об`єктивно обумовлених міркувань, які б спростовували наведені висновки судів першої та апеляційної інстанції. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з мотивами суду першої та апеляційної інстанцій, якими вони керувалися при оцінці доказів і встановленні обставин справи, - що знаходиться поза межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 КАС України.

Інших доводів та доказів, аніж ті, які були оцінені судами попередніх інстанцій, касаційна скарга не містить.

Таким чином, доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, тому Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Відповідача.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Відповідно до частини третьої статті 343 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуті в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 343, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 4 червня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16 листопада 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н.Є. Блажівська

Судді І.А. Гончарова

Р.Ф. Ханова