Постанова

від 07.06.2022 по справі 440/4866/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 440/4866/19

адміністративне провадження № К/9901/9290/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Дашутіна І.В.,

суддів: Блажівської Н.Є., Яковенка М.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року (головуючий суддя: Клочко К.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року (колегія суддів: Бершов Г.Є., Чалий І.М., Ральченко І.М.) у справі №440/4866/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Гефест» до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій:

10 грудня 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Гефест" (далі-позивач, ТОВ "ТК "Гефест") звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року, позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Гефест» до Головного управління ДФС у Полтавській області, Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТК «Гефест» збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6157839,08 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями 4926271,26 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1231567,82 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010361405, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «ТК «Гефест» зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1303844,00 грн.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області (вул.Європейська,4, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 43142831) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК «Гефест» (вул.Комарова,2б, офіс 216, м.Полтава, 36020, код ЄДРПОУ 41194810) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 19210,00 грн (двадцять одна тисяча двадцять гривень).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що контролюючий орган не заперечує факту наявності первинних документів по взаємовідносинах позивача з ТОВ «КБ МІА», натомість, посилається на невідповідність останніх вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не конкретизуючи при цьому перелік первинних документів та у чому саме полягає така невідповідність. Ненадання відповідачем деталізованого переліку первинних документів, які, на його думку, не відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» із зазначенням конкретних недоліків та їх наслідків щодо юридичної чинності цих документів, суд визнав такими, що позбавляють суд можливості надати обґрунтовану оцінку цим доводам відповідача у зв`язку з чим останні не беруться до уваги. Суд указав, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Посилання відповідача на податкову інформацію з ЄРПН суд не визнав достатніми доказами для висновку про нереальність здійсненних контрагентами позивача-постачальниками спірних господарських операцій. Суд зазначив, що ТОВ «Хайбер» підтверджено факт взаємовідносин з ТОВ «ТК «Гефест» у жовтні 2018 року, а відповідачем під час розгляду заперечень безпідставно, без наведення достатніх та обґрунтованих мотивів, не взято до уваги первинні документи, що надані ТОВ "Хайбер" на запит ГУ ДФС у Миколаївській області.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи установлено:

Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що ТОВ «ТК «Гефест» є юридичною особою, про що свідчить запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.03.2017 №1588102 0000 016145 та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Полтавській області (управління у м. Полтаві, ДПІ у м. Полтаві (м.Полтава)). Основним видом діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90) /а.с.12-13, т.1/.

Також ТОВ «ТК «Гефест» є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією довідки №1 з реєстру платників ПДВ від 22.08.2018 /а.с.14, т.1/, а відтак має право на формування податкового кредиту.

На підставі наказів Головного управління ДФС у Полтавській області від 22.04.2019 №1179 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТК «Гефест» /а.с.25, т.1; 21, т.2/, від 26.04.2019 №1258 «Про продовження термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «ТК «Гефест» /а.с.22, т.2/ та направлення від 22.04.2020 №1258 /а.с.23, т.2/ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ТК «Гефест» з питань правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість у зв`язку з виявленням недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Хайбер» (код 41762333) та ТОВ «КБ МІА» (код 35868596) за жовтень 2018 року за результатами якої складено акт №628/16-31-14-05-09/41194810 від 11.05.2019 (далі-акт перевірки) /а.с.26-56, т.1; 25-42, т.2/, копія якого вручена представнику позивача 11.07.2019 про що свідчить копія поштового відправлення /а.с.25 зворотній бік, т.2/.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем:

-п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4926271,26 грн, у тому числі за жовтень 2018 року - 4926271,26 грн ;

-пп.192.1.1, п.192.1 ст.192, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України у результаті чого завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1303844,00 грн, у тому числі за жовтень 2018 року 1303844,00 грн.

24 липня 2019 року позивачем подано до ГУ ДФС у Полтавській області заперечення акт перевірки /а.с.57-61, т.1/, які розглянуті листом ГУ ДФС у Полтавській області №33336/10/16-31-14-05-18 від 02.08.2019 та висновки акту залишено без змін /а.с.62-69, т.1/.

За результатами перевірки та розгляду заперечень ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 06.08.2019 №0010351405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6 157 839,08 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями 4926271,26 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 1 231 567,82 грн /а.с.72, т.1; 43, т.2/;

- від 06.08.2019 №0010361405, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1 303 844,00 грн /а.с.70, т.1; 44, т.2/.

Податкові повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405 направлено листом №33869/10/16-31-14-05-18 від 06.08.2019 за адресою місцезнаходження позивача та вручено представнику останнього 06.08.2019, про що свідчить копія поштового повідомлення /а.с.70, т.1; 42 зворотній бік, т.2/.

22 серпня 2019 року позивач подав до ДФС України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405 /а.с.74-78, т.1/, яка рішенням ДПС України №6658/6/99-00-08-05-03 від 23.10.2019 залишена без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін /а.с.80-83, т.1/.

Зі змісту акту перевірки установлено, що контролюючий орган, встановлюючи порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України, обгрунтовував їх наступним:

- під час перевірки використано податкову інформацію з інформаційно-аналітичних баз контролюючого органу щодо контрагента позивача - ТОВ «Хайбер», за результатами якої не встановлено ланцюгів походження товару реалізованого ТОВ «Хайбер» на адресу ТОВ «ТК «Гефест»;

- неможливість ТОВ «Хайбер» здійснювати господарську діяльність з огляду на незначну кількість (у жовтні 2018 року один працівник) працівників, незабезпеченість виробничими потужностями, основними засобами та ресурсами;

- відсутність декларування ТОВ «Хайбер» придбання послуг та товарів, які б характеризували ведення господарської діяльності таких як: канцелярські товари, послуги по сплаті електроенергії, товарів побутової групи, послуг оренди офісних приміщень, придбання офісного устаткування;

-позивачем під час перевірки не надано документи, що підтверджують якість продукції по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Хайбер».

Також судом установлено, що між ТОВ «Хайбер» (продавець) та ТОВ «ТК «Гефест» (покупець) укладено договір поставки №13 від 01.10.2018 (далі-Договір) /а.с.84-85, т.1/, згідно з пунктом 1.1 якого продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується прийняти та оплатити авіаційні запчастини. Найменування товару, ціна, одиниці виміру і загальна кількість товару, який поставляється за даним Договором вказується в Специфікації до даного Договору, яка є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 Договору). Сума договору складає 37365091,59 грн, у тому числі ПДВ 6227515,26 грн (пункт 1.3 Договору). Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця (пункт 3.1 Договору). Покупець зобов`язаний оплатити товар з відстрочкою платежу 31 календарний день (пункт 3.2 Договору). Поставка (відвантаження) товару здійснюється продавцем зі складу не пізніше 14 робочих днів з дати отримання замовлення від покупця (пункт 4.1 Договору). Транспортування товару здійснюється силами та за рахунок продавця, так і по домовленості сторін силами та за рахунок покупця (пункт 4.2 Договору).

Специфікаціями №1, 2, 3, 4 до Договору визначено найменування товарів, що підлягають поставці /а.с.86-92, т.1/.

На підтвердження відвантаження авіаційних запчастин позивач надав копії видаткових накладних №РН-1610/01 від 16.10.2018, №РН-1610/02 від 16.10.2018, №РН-1610/03 від 16.10.2018, №РН-0309/04 від 30.10.2018, №РН-3010/05 від 30.10.2018, №РН-3010/06 від 30.10.2018, №РН-3010/07 від 30.10.2018, №РН-3010/09 від 30.10.2018, №РН-3010/08 від 30.10.2018, №РН-3010/10 від 30.10.2018, №РН-3010/11 від 30.10.2018, №РН-3010/12 від 30.10.2018, №РН-3010/13 від 30.10.2018, №РН-3010/14 від 30.10.2018, №РН-3010/15 від 30.10.2018 /а.с.93-107, т.1/.

Факт перевезення авіаційних запчастин за Договором підтверджується копіями товарно-транспортних накладних №05 від 16.10.2018, №06 від 30.10.2018 та актів надання транспортних послуг (виконаних робіт) №ОУ-1610/01 від 16.10.2018, №ОУ-1610/02 від 30.10.2018 /а.с.108-113, т.1/.

За результатами здійснення господарських операцій складено та зареєстровано податкові накладні №25 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №1 від 30.10.2018), №24 від 30.10.2018, №26 від 30.10.2018, №28 від 30.10.2018, №27 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №2 від 30.10.2018), №30 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №3 від 30.10.2018), №32 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №4 від 30.10.2018), №31 від 30.10.2018, №34 від 30.10.2018, №5 від 30.10.2018, №36 від 30.10.2018, №39 від 30.10.2018, №38 від 30.10.2018, №6 від 16.10.2018, №23 від 16.10.2018, №21 від 16.10.2018, №22 від 16.10.2018 /а.с.232, т.1/.

На підтвердження факту оплати авіаційних запчастин позивач надає копії платіжних доручень №65 від 05.11.2018, №66 від 07.11.2018, №67 від 08.11.2018, №68 від 09.11.2018, №69 від 09.11.2018, №71 від 12.11.2018, №77 від 16.11.2018, №133 від 18.02.2019, №128 від 11.02.2019, №125 від 08.02.2019, №97 від 11.12.2018, №96 від 06.12.2018, №95 від 03.12.2018, №82 від 27.11.2018, №80 від 23.11.2018 /а.с.114-128, т.1/.

Позивачем відображено спірні господарські операції у бухгалтерському обліку наступним чином: Дт 631 Кт 311, ДТ 281 КТ 631, ДТ 6442 КТ 631, що не заперечується відповідачем та підтверджується оборотно-сальодовою відомістю за жовтень 2018 року по рахунку 631 та журналом-ордером і відомістю по рахунку 281 «Товари на складі» за жовтень 2018 року /а.с.233-248, т.1/.

На підтвердження факту подальшої реалізації авіаційних запчастин ТОВ «КБ МІА» позивач надав копії договору №023/29.10/2018-Д від 29.10.2018, специфікацій №1, 2 від 29.10.2018, видаткових накладних №ГФ-0000011 від 30.10.2018, №ГФ-0000012 від 30.10.2018, №ГФ-0000013 від 30.10.2018, №ГФ-0000014 від 30.10.2018, №ГФ-0000015 від 30.10.2018, №ГФ-0000016 від 30.10.2018, №ГФ-0000017 від 30.10.2018, №ГФ-0000018 від 30.10.2018, №ГФ-0000019 від 30.10.2018, №ГФ-0000020 від 30.10.2018, №ГФ-0000021 від 30.10.2018, №ГФ-0000022 від 30.10.2018, платіжних доручень №63 від 31.10.2018, №64 від 31.10.2018, №68 від 07.11.2018, №66 від 01.11.2018, №76 від 12.11.2018, №85 від 16.11.2018, №102 від 26.11.2018, №118 від 05.12.2018, №135 від 10.12.2018, №344 від 16.05.2019, №343 від 16.05.2019, №348 від 17.05.2019 /а.с.129-165, т.1/.

З акту перевірки колегією суддів встановлено, що контролюючий орган не встановив завищення (заниження) податкових зобов`язань позивача з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «КБ МІА» та не висловив будь-яких застережень щодо реальності цих взаємовідносин.

Факт наявності у позивача складських приміщень для здійснення господарської діяльності підтверджується копіями договору №52/18 про надання суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2018, акту №ОУ-0000475 здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунку-фактури №СФ-0000512 від 29.11.2018, платіжного доручення №94 від 30.11.2018.

Окрім цього, судом встановлено, що відповідач у акті перевірки посилається на запит до ГУ ДФС у Миколаївській області про проведення зустрічної звірки ТОВ «ТК «Гефест» у частині взаємовідносин з ТОВ «ТК «Гефест» за період липень-грудень 2018 року щодо якого, на дату складення акту, відповіді не надійшло.

З матеріалів справи суд вбачає, що ГУ ДФС у Полтавській області зверталося до ГУ ДФС у Миколаївській області із запитами про проведення зустрічної звірки №1745/7/16-31-14-05-16 від 26.03.2019 та №2166/7/16-31-14-05-16 від 23.04.2019, у яких просили провести зустрічну звірку по ТОВ «Хайбер» /а.с.62-65, т.2/.

Матеріалами справи встановлено, що листом ГУ ДФС у Миколаївській області №1704/7/14-29-14-08-10 від 13.05.2019 повідомлено про відсутність підстав для проведення зустрічної звірки ТОВ «Хайбер» у частині взаємовідносин з ТОВ «ТК «Гефест» за період липень-грудень 2018 року. Разом з тим з листа ГУ ДФС у Миколаївській області №1704/7/14-29-14-08-10 від 13.05.2019 вбачається, що ТОВ «Хайбер» на запит ГУ ДФС у Миколаївській області надало документи у частині взаємовідносин з ТОВ «ТК «Гефест» за період липень-грудень 2018 року, які у свою чергу направлені до ГУ ДФС у Полтавській області для врахування під час перевірки.

Також, з матеріалів справи суд вбачає, що позивач у запереченнях на акт перевірки просив врахувати первинні документи, що надані ТОВ "Хайбер", під час розгляду заперечень.

Водночас, з листа ГУ ДФС у Полтавській області №33336/10/16-31-14-05-18 від 02.08.2019 убачається, що, на думку відповідача, первинні документи не відповідають ознакам первинних документів, визначеним статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", при цьому не конкретизуючи у чому саме. Також, за результатами розгляду заперечень відповідач зауважив, що серед наданих ТОВ "Хайбер", документів, відсутні документи щодо якості товару та інформація шодо походження товарно-атеріальних цінностей, які у подальшому реалізовані на адресу ТОВ "ТК "Гефест".

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

ГУ ДПС, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову.

Відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови у справ не були враховані висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №813/1910/16, від 05.09.2019 у справі №826/420/15, від 13.12.2018 у справі №810/6689/14, від 20.11.2018 у справі №815/2995/17, від 12.03.2019 у справі №826/14489/16 у подібних правовідносинах.

Скаржник зазначає, що згідно з податковою інформацією з баз даних контролюючого органу стосовно контрагента позивача ТОВ «Хайбер» встановлено відсутність факту придбання товарів по ланцюгу постачання для подальшої їх реалізації на адресу позивача, а також відсутність у контрагента необхідних матеріально-технічних та трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності, що може слугувати доказом можливого формування останніми необгрунтованої податкової вигоди.

Також, відповідач посилається на ненадання позивачем до перевірки документів щодо підтвердження якості продукції по господарських взаємовідносинах з ТОВ «Хайбер».

Верховний Суд ухвалою від 22.04.2021 відкрив касаційне провадження у цій справі з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Норми права, якими керувався суд касаційної інстанції та висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює норму, згідно якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Також цим підпунктом встановлено вимоги до податкової накладної. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону, бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об`єктом оподаткування.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З аналізу вищевказаних положень слідує, що всі господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З метою встановлення факту реального здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. При цьому, аналіз реальності господарської діяльності має здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту господарських операцій.

Верховний Суд зазначає, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 4-7 частини третьої статті 353, абзацом другим частини першої статті 354 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частини 2, 3 статті 341 КАС України).

Обґрунтовуючи довід про наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, ГУ ДПС посилається на обставини неврахування судом апеляційної інстанції практики Верховного Суду, викладеної у постановах від 27.11.2018 у справі №813/1910/16, від 05.09.2019 у справі №826/420/15, від 13.12.2018 у справі №810/6689/14, від 20.11.2018 у справі №815/2995/17, від 12.03.2019 у справі №826/14489/16 у подібних правовідносинах.

Щодо постанов Верховного Суду від 5 вересня 2019 року у справі №826/420/15, від 13 грудня 2018 року у справі №810/6689/14, колегія суддів зазначає, що вони ухвалені у справах, в яких предметом спору було зобов`язання вилучити з системи «Податковий блок» інформацію, внесену на підставі акта перевірки.

Обставини, викладені у постановах Верховного Суду від 17 листопада 2018 року у справі №813/1910/16 (залучені до справи матеріали не дають можливості ідентифікувати ані виконавця маркетингових робіт, ані їх реальний зміст), від 20 листопада 2018 року у справі №815/2995/17 (первинні документи не розкривають змісту здійснених операцій, що у взаємозв`язку з установленими у рамках кримінального провадження обставинами вказує на необґрунтованість податкової вигоди платника) також не вказують на те, що судами першої та апеляційної інстанцій не дотримано висловленої Верховним Судом правової позиції, оскільки правовідносини та фактичні обставини у перелічених справах є відмінними від спірних.

Згідно з позицією Суду, викладеною у постанові від 12.03.2019 у справі №826/14489/16, лише господарські операції, здійснені за наявності розумних економічних причин (ділової мети), є вчиненими в межах господарської діяльності. Зміст поняття розумної економічної причини (ділової мети) передбачає обов`язкову спрямованість будь-якої операції платника на отримання позитивного економічного ефекту, тобто, на приріст (збереження) активів платника (їх вартість), а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Суд звертає увагу на те, що контролюючий орган посилається на правові позиції Верховного Суду, пов`язані виключно з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд зазначає, що при вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, Товариство повинно мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суди попередніх інстанцій виходили з того, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами: договорами, специфікаціями до них, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, копіями платіжних доручень. Позивачем також надано докази відображення спірних господарські операції у власному бухгалтерському обліку. На підтвердження факту подальшої реалізації авіаційних запчастин ТОВ «КБ МІА» позивач надав копії договору №023/29.10/2018-Д від 29.10.2018, специфікацій №1, 2 від 29.10.2018, видаткових накладних №ГФ-0000011 від 30.10.2018, №ГФ-0000012 від 30.10.2018, №ГФ-0000013 від 30.10.2018, №ГФ-0000014 від 30.10.2018, №ГФ-0000015 від 30.10.2018, №ГФ-0000016 від 30.10.2018, №ГФ-0000017 від 30.10.2018, №ГФ-0000018 від 30.10.2018, №ГФ-0000019 від 30.10.2018, №ГФ-0000020 від 30.10.2018, №ГФ-0000021 від 30.10.2018, №ГФ-0000022 від 30.10.2018, платіжних доручень №63 від 31.10.2018, №64 від 31.10.2018, №68 від 07.11.2018, №66 від 01.11.2018, №76 від 12.11.2018, №85 від 16.11.2018, №102 від 26.11.2018, №118 від 05.12.2018, №135 від 10.12.2018, №344 від 16.05.2019, №343 від 16.05.2019, №348 від 17.05.2019 /а.с.129-165, т.1/.

Судами обґрунтовано взято до уваги, що контролюючий орган не встановив завищення (заниження) податкових зобов`язань позивача з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ «КБ МІА» та не висловив будь-яких застережень щодо реальності цих взаємовідносин. Контролюючий орган не заперечував факту наявності первинних документів, натомість, посилався на невідповідність останніх вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», не конкретизуючи при цьому перелік первинних документів та у чому саме полягає така невідповідність.

Судом правильно взято до уваги те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Також суди обґрунтовано взяли до уваги висловлену Верховним Судом правову позицію щодо врахування при розгляді судових справ посилань контролюючого органу на отриману в процесі перевірки податкову інформацію, а саме про те, що: збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 у справі № 816/809/17).

Крім цього, суди правильно врахували висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 21.08.2018 по справі №804/76/15, від 11.09.2018 по справі №804/4787/16, згідно з якими сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію. Відсутність сертифікату якості не є підставою для визнання операцій з постачання товарів нереальними.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що спірні господарські операції позивача з його контрагентом мали реальний характер, а висновки податкового органу спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Колегія суддів дослідивши доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження на підставі встановлених фактичних обставин справи, зазначає, що жодних обґрунтованих доводів щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права в касаційній скарзі скаржником не наведено.

Отже, наведені скаржником підстави касаційного оскарження судових рішень у цій справі не знайшли свого підтвердження.

Решта доводів заявника касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовує, натомість зводиться виключно до переоцінки встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 341 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд, враховуючи норми Податкового кодексу України, дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваних судових рішень, суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судових рішень.

З огляду на наведене, касаційна скарга Головного управління ДПС у Полтавській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27 травня 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач І.В. Дашутін

Судді Н.Є. Блажівська

М.М. Яковенко