Постанова

від 03.02.2021 по справі 440/4866/19

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2021 р. Справа № 440/4866/19 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Бершова Г.Є.

суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М.

за участю секретаря судового засідання Ігнатьєвої К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 (суддя К.І. Клочко, м. Полтава) по справі № 440/4866/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Гефест"

до Головного управління ДФС у Полтавській області , Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТК "Гефест" (далі-позивач, ТОВ "ТК "Гефест"), звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДФС у Полтавській області (далі-відповідач, ГУ ДФС у Полтавській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405.

В обґрунтування вимог позивач посилався на протиправність висновків контролюючого органу щодо завищення суми податкового кредиту у розмірі 6230115,26 грн, який сформований за рахунок здійснення фінансово-господарських операцій у жовтні 2018 року з ТОВ Хайбер , з огляду на те, що такі операції мають реальний характер, пов`язані із господарською діяльністю товариства, викликають зміну у структурі активів та зобов`язань, переслідують ділову мету та підтверджуються наданими копіями первинних документів. Окрім цього, позивач мотивував свої вимоги тим, що відсутність матеріально-технічних та трудових ресурсів у контрагента не можуть свідчити про фіктивність господарської операції в цілому. Наголосив, що товариство не може нести відповідальності за порушення податкового законодавства, допущені його контрагентами, якщо такі взагалі допускались, а також акцентував увагу на відсутності належного проведення перевірки та безпідставності висновків, викладених у акті перевірки. Також, вважає посилання податкового органу на податкову інформацію, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів безпідставними, оскільки такий аналіз не грунтується на безпосередньому дослідженні первинних документів та проведений поза межами податкових перевірок контрагентів, а отже не є належним доказом у розумінні процесуального закону. На думку позивача, документи на підтвердження якості товару не є первинними документами, а їх відсутність не може слугувати безспірним доказом фіктивності господарських операцій. З урахуванням вищевикладеного позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті податковим органом не у спосіб, що визначений законом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 року позовні вимоги було задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, яким Товариству з обмеженою відповідальністю ТК Гефест збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6157839,08 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями - 4926271,26 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1231567,82 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010361405, яким Товариству з обмеженою відповідальністю ТК Гефест зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1303844,00 грн.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Представник відповідача в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив суд її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, дослідивши матеріали справи, рішення суду першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ТОВ ТК Гефест є юридичною особою, про що свідчить запис у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 06.03.2017 №1 588 102 0000 016145 та перебуває на обліку у ГУ ДПС у Полтавській області (управління у м.Полтаві, ДПІ у м.Полтаві (м.Полтава)). Основним видом діяльності позивача є неспеціалізована оптова торгівля (код КВЕД 46.90) /а.с.12-13, т.1/.

Також ТОВ ТК Гефест є платником податку на додану вартість, що підтверджується копією довідки №1 з реєстру платників ПДВ від 22.08.2018 /а.с.14, т.1/, а відтак має право на формування податкового кредиту.

На підставі наказів Головного управління ДФС у Полтавській області від 22.04.2019 №1179 Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТК Гефест /а.с.25, т.1; 21, т.2/, від 26.04.2019 №1258 Про продовження термінів проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ ТК Гефест /а.с.22, т.2/ та направлення від 22.04.2020 №1258 /а.с.23, т.2/ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ ТК Гефест з питань правильності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість у зв`язку з виявленням недостовірності даних, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ Хайбер (код 41762333) та ТОВ КБ МІА (код 35868596) за жовтень 2018 року за результатами якої складено акт №628/16-31-14-05-09/41194810 від 11.05.2019 (далі-акт перевірки) /а.с.26-56, т.1; 25-42, т.2/, копія якого вручена представнику позивача 11.07.2019 про що свідчить копія поштового відправлення /а.с.25 зворотній бік, т.2/.

Під час перевірки встановлено порушення позивачем:

-п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України у результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 4926271,26 грн, у тому числі за жовтень 2018 року - 4926271,26 грн ;

-пп.192.1.1, п.192.1 ст.192, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України у результаті чого завищено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що включається до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1303844,00 грн, у тому числі за жовтень 2018 року - 1303844,00 грн.

24.07.2019 позивачем подано до ГУ ДФС у Полтавській обласі заперечення акт перевірки /а.с.57-61, т.1/, які розглянуті листом ГУ ДФС у Полтавській області №33336/10/16-31-14-05-18 від 02.08.2019 та висновки акту залишено без змін /а.с.62-69, т.1/.

За результатами перевірки та розгляду заперечень ГУ ДФС у Полтавській області прийнято податкові повідомлення-рішення:

-від 06.08.2019 №0010351405, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на 6157839,08 грн, у тому числі: за податковими зобов`язаннями - 4926271,26 грн, та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 1231567,82 грн /а.с.72, т.1; 43, т.2/;

-від 06.08.2019 №0010361405, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного періоду на суму 1303844,00 грн /а.с.70, т.1; 44, т.2/.

Податкові повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405 направлено листом №33869/10/16-31-14-05-18 від 06.08.2019 за адресою місцезнаходження позивача та вручено представнику останнього 06.08.2019, про що свідчить копія поштового повідомлення /а.с.70, т.1; 42 зворотній бік, т.2/.

22.08.2019 позивач подав до ДФС України скаргу на податкові повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405 /а.с.74-78, т.1/, яка рішенням ДПС України №6658/6/99-00-08-05-03 від 23.10.2019 залишена без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін /а.с.80-83, т.1/.

Позивач, вважаючи податкові повідомлення-рішення від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення, що є підставою задоволення позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.08.2019 №0010351405, №0010361405.

Колегія суддів погоджується із таким рішенням суду першої інстанції з огляду на таке.

Так, відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 Податкового кодексу України платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює норму, згідно якої податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з підпунктами 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Також цим підпунктом встановлено вимоги до податкової накладної. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 9 вказаного Закону, бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , одним із принципів бухгалтерського обліку є превалювання суті над формою, тобто операції обліковуються відповідно до їх суті, а не лише з урахуванням юридичної форми. Таким чином, господарська операція, яка не відбулась, не може бути об`єктом оподаткування.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції. Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07.04.2020 по справі №820/2665/16.

Зі змісту акту перевірки можна дійти висновку, що контролюючий орган, встановлюючи порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198 Податкового кодексу України, обгрунтовував їх наступним:

-під час перевірки використано податкову інформацію з інформаційно-аналітичних баз контролюючого органу щодо контрагента позивача - ТОВ Хайбер , за результатами якої не встановлено ланцюгів походження товару реалізованого ТОВ Хайбер на адресу ТОВ ТК Гефест ;

-неможливість ТОВ Хайбер здійснювати господарську діяльність з огляду на незначну кількість (у жовтні 2018 року один працівник) працівників, незабезпеченість виробничими потужностями, основними засобами та ресурсами;

-відсутність декларування ТОВ Хайбер придбання послуг та товарів, які б характеризували ведення господарської діяльності таких як: канцелярські товари, послуги по сплаті електроенергії, товарів побутової групи, послуг оренди офісних приміщень, придбання офісного устаткування;

-позивачем під час перевірки не надано документи, що підтверджують якість продукції по господарських взаємовідносинах з ТОВ Хайбер .

Колегія суддів, оцінюючи правомірність встановлених документальною перевіркою порушень, зазначає таке.

Так, між ТОВ Хайбер (продавець) та ТОВ ТК Гефест (покупець) укладено договір поставки №13 від 01.10.2018 (далі-Договір) /а.с.84-85, т.1/, згідно з пунктом 1.1 якого продавець в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, зобов`язується передати у власність покупцю, а покупець в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, зобов`язується прийняти та оплатити авіаційні запчастини. Найменування товару, ціна, одиниці виміру і загальна кількість товару, який поставляється за даним Договором вказується в Специфікації до даного Договору, яка є його невід`ємною частиною (пункт 1.2 Договору). Сума договору складає 37365091,59 грн, у тому числі ПДВ 6 227 515,26 грн (пункт 1.3 Договору). Оплата за товар здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на банківський поточний рахунок продавця (пункт 3.1 Договору). Покупець зобов`язаний оплатити товар з відстрочкою платежу 31 календарний день (пункт 3.2 Договору). Поставка (відвантаження) товару здійснюється продавцем зі складу не пізніше 14 робочих днів з дати отримання замовлення від покупця (пункт 4.1 Договору). Транспортування товару здійснюється силами та за рахунок продавця, так і по домовленості сторін силами та за рахунок покупця (пункт 4.2 Договору).

Специфікаціями №1, 2, 3, 4 до Договору визначено найменування товарів, що підлягають поставці /а.с.86-92, т.1/.

На підтвердження відвантаження авіаційних запчастин позивач надав копії видаткових накладних №РН-1610/01 від 16.10.2018, №РН-1610/02 від 16.10.2018, №РН-1610/03 від 16.10.2018, №РН-0309/04 від 30.10.2018, №РН-3010/05 від 30.10.2018, №РН-3010/06 від 30.10.2018, №РН-3010/07 від 30.10.2018, №РН-3010/09 від 30.10.2018, №РН-3010/08 від 30.10.2018, №РН-3010/10 від 30.10.2018, №РН-3010/11 від 30.10.2018, №РН-3010/12 від 30.10.2018, №РН-3010/13 від 30.10.2018, №РН-3010/14 від 30.10.2018, №РН-3010/15 від 30.10.2018 /а.с.93-107, т.1/.

Факт перевезення авіаційних запчастин за Договором підтверджується копіями товарно-транспортних накладних №05 від 16.10.2018, №06 від 30.10.2018 та актів надання транспортних послуг (виконаних робіт) №ОУ-1610/01 від 16.10.2018, №ОУ-1610/02 від 30.10.2018 /а.с.108-113, т.1/.

За результатами здійснення господарських операцій складено та зареєстровано податкові накладні №25 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №1 від 30.10.2018), №24 від 30.10.2018, №26 від 30.10.2018, №28 від 30.10.2018, №27 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №2 від 30.10.2018), №30 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №3 від 30.10.2018), №32 від 30.10.2018 (з урахуванням розрахунку коригування №4 від 30.10.2018), №31 від 30.10.2018, №34 від 30.10.2018, №5 від 30.10.2018, №36 від 30.10.2018, №39 від 30.10.2018, №38 від 30.10.2018, №6 від 16.10.2018, №23 від 16.10.2018, №21 від 16.10.2018, №22 від 16.10.2018 /а.с.232, т.1/.

На підтвердження факту оплати авіаційних запчастин позивач надає копії платіжних доручень №65 від 05.11.2018, №66 від 07.11.2018, №67 від 08.11.2018, №68 від 09.11.2018, №69 від 09.11.2018, №71 від 12.11.2018, №77 від 16.11.2018, №133 від 18.02.2019, №128 від 11.02.2019, №125 від 08.02.2019, №97 від 11.12.2018, №96 від 06.12.2018, №95 від 03.12.2018, №82 від 27.11.2018, №80 від 23.11.2018 /а.с.114-128, т.1/.

Позивачем відображено спірні господарські операції у бухгалтерському обліку наступним чином: Дт 631 Кт 311, ДТ 281 КТ 631, ДТ 6442 КТ 631, що не заперечується відповідачем та підтверджується оборотно-сальодовою відомістю за жовтень 2018 року по рахунку 631 та журналом-ордером і домістю по рахунку 281 Товари на складі за жвотень 2018 року /а.с.233-248, т.1/.

На підтвердження факту подальшої реалізації авіаційних запчастин ТОВ КБ МІА позивач надав копії договору №023/29.10/2018-Д від 29.10.2018, специфікацій №1, 2 від 29.10.2018, видаткових накладних №ГФ-0000011 від 30.10.2018, №ГФ-0000012 від 30.10.2018, №ГФ-0000013 від 30.10.2018, №ГФ-0000014 від 30.10.2018, №ГФ-0000015 від 30.10.2018, №ГФ-0000016 від 30.10.2018, №ГФ-0000017 від 30.10.2018, №ГФ-0000018 від 30.10.2018, №ГФ-0000019 від 30.10.2018, №ГФ-0000020 від 30.10.2018, №ГФ-0000021 від 30.10.2018, №ГФ-0000022 від 30.10.2018, платіжних доручень №63 від 31.10.2018, №64 від 31.10.2018, №68 від 07.11.2018, №66 від 01.11.2018, №76 від 12.11.2018, №85 від 16.11.2018, №102 від 26.11.2018, №118 від 05.12.2018, №135 від 10.12.2018, №344 від 16.05.2019, №343 від 16.05.2019, №348 від 17.05.2019 /а.с.129-165, т.1/.

З акту перевірки колегією суддів встановлено, що контролюючий орган не встановив завищення (заниження) податкових зобов`язань позивача з ПДВ по взаємовідносинах з ТОВ КБ МІА та не висловив будь-яких застережень щодо реальності цих взаємовідносин /а.с.30, т.1/.

Факт наявності у позивача складських приміщень для здійснення господарської діяльності підтверджується копіями договору №52/18 про надання суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2018, акту №ОУ-0000475 здачі-прийняття робіт (надання послуг), рахунку-фактури №СФ-0000512 від 29.11.2018, платіжного доручення №94 від 30.11.2018/а.с.249-254, т.1/.

Досліджені первинні документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу статті 9 Закону №996-XIV, статті 44 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення №88 спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак є належними та допустимими доказами реальності вчинення господарських операцій.

Водночас, колегія суддів зазначає, що контролюючий орган не заперечує факту наявності наведених первинних документів, натомість, посилається на невідповідність останніх вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , не конкретизуючи при цьому перелік первинних документів та у чому саме полягає така невідповідність.

Ненадання відповідачем деталізованого переліку первинних документів, які, на його думку, не відповідають вимогам статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні із зазначенням конкретних недоліків та їх наслідків щодо юридичної чинності цих документів позбавляють суд можливості надати обґрунтовану оцінку цим доводам відповідача у зв`язку з чим останні не беруться до уваги.

Окрім цього, на обґрунтування правомірності встановлених під час перевірки порушень контролюючий орган посилається на те, що згідно з базою ЄРПН ТОВ Хайбер з моменту реєстрації не вироблялися та не ввозилися на територію України товарно-матеріальні цінності, які в подальшому були реалізовані на адресу ТОВ ТК Гефест . Податковий орган наголошував на тому, що неможливість здійснення ТОВ Хайбер господарської діяльності, та відповідно нереальності господарської операції із реалізації комплектуючих підтверджується незначною кількістю (у жовтні 2018 року один працівник) працівників, незабезпеченістю виробничими потужностями, основними засобами та ресурсами, а також відсутністю декларування ТОВ Хайбер придбання послуг та товарів, які б характеризували ведення господарської діяльності таких як: канцелярські товари, послуги по сплаті електроенергії, товарів побутової групи, послуг оренди офісних приміщень, придбання офісного устаткування.

Суд відхиляє наведені аргументи відповідача, оскільки чинне законодавство не ставить умову виникнення податкового кредиту платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог законодавства щодо формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.

Поняття добросовісний платник , яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Необхідно зазначити, що і практика Європейського суду з прав людини, яка відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини є джерелом права, свідчить про те, якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 9 січня 2007 року у справі Інтерсплав проти України ).

Крім того, позивач є відокремленою юридичною особою від своїх контрагентів, а тому не може нести податкову відповідальність за відсутності вини, оскільки це б порушувало конституційний принцип індивідуального характеру відповідальності.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 03.04.2020 по справі №818/940/17, від 07.04.2020 по справі №820/2665/16.

Колегія суддів не бере до уваги податкову інформацію, що отримана за результатами аналізу ЄРПН, зважаючи на те, що будь - яка податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

Суд звертає увагу на висловлену Верховним Судом правову позицію щодо врахування при розгляді судових справ посилань контролюючого органу на отриману в процесі перевірки податкову інформацію, а саме про те, що: збирання податкової інформації є етапом контрольно-перевірочної роботи та не передбачає здійснення контролюючим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства та аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, оскільки питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються контролюючим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах контролюючого органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться, відповідно, сама по собі така інформація не є належним доказом по справі (постанови від 26.06.2018 р. у справі №К/9901/27855/18, від 19.06.2018 р. у справі №К/9901/3749/18, від 27.03.2018 р. у справі № 816/809/17).

У зв`язку з наведеним вище, колегія суддів зазначає, що інформація про контрагентів позивача з автоматизованих інформаційних систем органів ДФС може бути підставою для висновків щодо реальності господарських операцій лише в сукупності з іншими доказами, що підтверджують неможливість конкретного контрагента приймати участь у здійсненні конкретної господарської операції, що в даному випадку відсутнє. Висновки відповідача ґрунтуються на податковій інформації відносно контрагентів позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних операцій за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Як наслідок, посилання відповідача на податкову інформацію з ЄРПН суд не вважає достатніми доказами для висновку про нереальність здійсненних контрагентами позивача-постачальниками спірних господарських операцій.

Також, суд зауважує, що контролюючий орган не надав обгрунтованих пояснень та належних і допустимих доказів, зокрема і висновку експерта, на підтвердження необхідної кількості трудових ресурсів для здійснення підприємницької діяльності ТОВ Хайбер .

Окрім цього, судом встановлено, що відповідач у акті перевірки посилається на запит до ГУ ДФС у Миколаївській області про проведення зустрічної звірки ТОВ ТК Гефест у частині взаємовідносин з ТОВ ТК Гефест за період липень-грудень 2018 року щодо якого, на дату складення акту, відповіді не надійшло.

З матеріалів справи суд вбачає, що ГУ ДФС у Полтавській області зверталося до ГУ ДФС у Миколаївській області із запитами про проведення зустрічної звірки №1745/7/16-31-14-05-16 від 26.03.2019 та №2166/7/16-31-14-05-16 від 23.04.2019, у яких просили провести зустрічну звірку по ТОВ Хайбер /а.с.62-65, т.2/.

Матеріалами справи встановлено, що листом ГУ ДФС у Миколаївській області №1704/7/14-29-14-08-10 від 13.05.2019 повідомлено про відсутність підстав для проведення зустрічної звірки ТОВ Хайбер у частині взаємовідносин з ТОВ ТК Гефест за період липень-грудень 2018 року. Разом з тим з листа ГУ ДФС у Миколаївській області №1704/7/14-29-14-08-10 від 13.05.2019 вбачається, що ТОВ Хайбер на запит ГУ ДФС у Миколаївській області надало документи у частині взаємовідносин з ТОВ ТК Гефест за період липень-грудень 2018 року, які у свою чергу направлені до ГУ ДФС у Полтавській області для врахування під час перевірки /а.с.66-67/.

Також, з матеріалів справи суд вбачає, що позивач у запереченнях на акт перевірки просив врахувати первинні документи, що надані ТОВ "Хайбер", під час розгляду заперечень.

Водночас, з листа ГУ ДФС у Полтавській області №33336/10/16-31-14-05-18 від 02.08.2019 вбачається, що, на думку відповідача, первинні документи не відповідають ознакам первинних документів, визначеним статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", при цьому не конкретизуючи у чому саме. Також, за результатами розгляду заперечень відповідач зауважив, що серед наданих ТОВ "Хайбер", документів, відсутні документи щодо якості товару та інформація шодо походження товарно-атеріальних цінностей, які у подальшому реалізовані на адресу ТОВ "ТК "Гефест".

Отже, ТОВ Хайбер підтверджено факт взаємовідносин з ТОВ ТК Гефест у жовтні 2018 року, а відповідачем під час розгляду заперечень безпідставно, без наведення достатніх та обґрунтованих мотивів, не взято до уваги первинні документи, що надані ТОВ "Хайбер"на запит ГУ ДФС у Миколаївській області.

Крім того, у якості обґрунтування нереальності господарських операцій позивача з його контрагентами відповідач посилався на ненадання платником податку документів на перевірку документів щодо підтвердження відповідності, а саме паспортів якості, сертифікатів відповідності товарів, отриманих від ТОВ Хайбер .

Оцінюючи вищенаведені доводи відповідача, суд звертає увагу на те, що Декрет Кабінету Міністрів України від 10.05.1993 № 46-93 "Про стандартизацію і сертифікацію", яким була законодавчо встановлена обов`язкова сертифікація товарів, втратив чинність з 01.01.2018, у зв`язку з чим була скасована обов`язкова сертифікація продукції, яка входила до Переліку продукції, що підлягає обов`язковій сертифікації в Україні, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 №28.

Крім цього, колегія суддів звертає увагу на висновки Верховного Суду, що викладені у постановах від 21.08.2018 по справі №804/76/15, від 11.09.2018 по справі №804/4787/16, згідно з якими сертифікат якості на товар не належить до документів, на підставі яких формується бухгалтерський та податковий облік, і не містить відомостей про господарську операцію. Відсутність сертифікату якості не є підставою для визнання операцій з постачання товарів нереальними.

Проаналізувавши в сукупності всі наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що операції позивача із ТОВ Хайбер мали реальний характер, підтверджені належними та допустимими первинними документами, на підставі яких відбувся рух активів у процесі господарської діяльності. Контролюючим органом не надано належних та допустимих доказів на спростування реальності господарських операцій, зокрема не надано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб товариства позивача або за викладеними у акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Крім того, наявний зв`язок між фактом придбання матеріалів і господарською діяльністю позивача, що має відповідні умови для результатів господарської і економічної діяльності.

Частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не довів правомірності свого рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 245, 246, 250, 315, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 27.05.2020 по справі № 440/4866/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Г.Є. Бершов Судді І.С. Чалий І.М. Ральченко Постанова складена в повному обсязі 15.02.21.