Постанова

від 06.06.2022 по справі 333/5777/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 07.06.2022 Справа № 333/5777/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 333/5777/19

Провадження №22-ц/807/80/22

Головуючий в 1-й інстанції - Ярошенко А.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.суддів:Крилової О.В., Полякова О.З.,секретарІльїна Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року, ухвалене у м. Запоріжжі (повний текст рішення складено 02 червня 2021 року) у справі за позовом ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто», Товариства з обмежено відповідальністю «Запоріжтрансавто», ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок смерті матері,-

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року позивачі звернулися з позовом в якому вказали, що 16 грудня 2017 р. приблизно о 6 год. 40 хв. обвинувачений ОСОБА_1 , керуючи автобусом «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконуючи пасажирські перевезення за маршрутом № 43, рухався на дозволяючий зелений сигнал світлофора по проїзній частині вул. Новокузнецької в м. Запоріжжі в напрямку вул. Нагнибіди. В цей час на перехресті вулиць Новокузнецька та Водограйна на заборонений червоний сигнал світлофора проїзну частину перетинала пішохід ОСОБА_7 . Обвинувачений ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_7 та технічну можливість уникнути наїзду на неї, в порушення вимог п.12.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р., негайно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля аж до зупинки транспортного засобу. Внаслідок цього обвинувачений, керуючи вказаним автомобілем, скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_7 , якій спричинена сполучена тупа травма голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась переломами склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку, переломами правої ключиці, правої лопатки, множинними переломами ребер справа, забоєм легенів, нирок, закритими переломами кісток обох передпліч, в результаті чого потерпіла того ж дня в лікарні померла. Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.11.2018 р. у справі ЄУН 333/1454/18 пр. 1-кп/333/328/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.06.2019 р. вирок змінено: у відповідності до ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання ОСОБА_1 з випробуванням на строк 3 роки; покладено на ОСОБА_1 обов`язки відповідно до п.1, 2 ч 1 ст. 76 КК України. Під час досудового розслідування та при розгляді справи в суді цивільний позов про стягнення майнової та моральної шкоди не було заявлено. ОСОБА_7 приходиться рідною матір`ю позивачів. Внаслідок вчиненого кримінального правопорушення позивачам було заподіяно моральну шкоду. Завдану кожному з позивачів ОСОБА_1 моральну шкоду останні оцінюють у 60 000.00 грн, що є співмірним із завданими душевними і фізичними стражданнями та переживаннями. Між тим, оскільки ОСОБА_1 в момент ДТП виконував свої трудові обов`язки по перевезенню пасажирів, перебував у трудових відносинах з ТОВ «Юністар-Авто» та управляв автомобілем «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_8 , який є засновником ТОВ «Запоріжтрансавто» вказану суму моральної шкоди позивачі вважають за необхідне стягнути з ТОВ «Юністар-Авто», з ТОВ «Запоріжтрансавто» та з ОСОБА_1 солідарно.

Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року, позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» (м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 7) Товариства з обмежено відповідальністю «Запоріжтрансавто» (м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5), ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок смерті матері - задоволено частково.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» (м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 7), Товариства з обмежено відповідальністю «Запоріжтрансавто» (м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5), ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 ) на користь, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 50000, 00 гривень кожному в рахунок відшкодування завданої внаслідок ДТП моральної шкоди.

В іншій частині позову - відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з нього моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що під час ДТП скаржник керував транспортним засобом перебуваючи у трудових відносинах з ТОВ «Юністар-Авто», а тому він не є особою відповідальною за шкоду спричинену ДТП, є неналежним відповідачем. Крім того, при ухваленні рішення судом першої інстанції не встановлено ступінь вини потерпілої особи в ДТП, що є підставою для зменшення розміру сум відшкодування.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ТОВ «Юністар-Авто» подало апеляційну скаргу в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати в частині стягнення з товариства моральної шкоди та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позову.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що в момент скоєння ДТП ОСОБА_1 керував транспортним засобом, який знаходився в користуванні ТОВ «Запоріжтрансавто», саме це товариство видало ОСОБА_1 подорожній лист, а отже ОСОБА_1 виконував трудові обов`язки, які були йому доручені ТОВ «Запоріжтрансавто». Того дня коли сталася ДТП у ОСОБА_1 на ТОВ «Юністар-Авто» був вихідний, а відповідно він не виконував трудових обов`язків товариства. Таким чином товариство є неналежним відповідачем.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що 16 грудня 2017 р. приблизно о 6 год. 40 хв. обвинувачений ОСОБА_1 , керуючи автобусом «Mercedes-Benz», реєстраційний номер НОМЕР_1 , виконуючи пасажирські перевезення за маршрутом № 43, рухався на дозволяючий зелений сигнал світлофора по проїзній частині вул. Новокузнецької в м. Запоріжжі в напрямку вул. Нагнибіди. В цей час на перехресті вулиць Новокузнецька та Водограйна на забороняючий червоний сигнал світлофора проїзну частину перетинала пішохід ОСОБА_7 . Обвинувачений ОСОБА_1 , маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода ОСОБА_7 та технічну можливість уникнути наїзду на неї, в порушення вимог п.12.3. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р., негайно не вжив заходів для зменшення швидкості руху автомобіля аж до зупинки транспортного засобу. Внаслідок цього обвинувачений, керуючи вказаним автомобілем, скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_7 , якій спричинена сполучена тупа травма голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась переломами склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку, переломами правої ключиці, правої лопатки, множинними переломами ребер справа, забоєм легенів, нирок, закритими переломами кісток обох передпліч, в результаті чого потерпіла того ж дня в лікарні померла.

Керуючи транспортним засобом та порушивши правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілої, ОСОБА_1 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 286 КК України.

Згідно висновку судово-медичної експертизи смерть потерпілої ОСОБА_7 настала від сполученої тупа травми голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась переломами склепіння та основи черепу, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку, переломами правої ключиці, правої лопатки, множинними переломами ребер справа, забоєм легенів, нирок, закритими переломами кісток обох передпліч.

За висновком інженерно-транспортної експертизи в даній дорожній обстановці водій ОСОБА_1 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.3. Правил дорожнього руху; його дії не відповідали вимогам п.12.3. Правил дорожнього руху; він мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_7 шляхом своєчасного застосування заходів гальмування.

Вироком Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 26.11.2018 р. у справі ЄУН 333/1454/18 пр. 1-кп/333/328/18 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27.06.2019 р. вирок змінено: у відповідності до ст. 75 КК України звільнено від відбування основного покарання ОСОБА_1 з випробуванням на строк 3 роки; покладено на ОСОБА_1 обов`язки відповідно до п.1, 2 ч І ст. 76 КК України , а саме: періодично з з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Як вбачається з вироку суду від 26.11.2018 р., завдання тілесних ушкоджень ОСОБА_7 та її смерть є прямим причинним наслідком дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 16.12.2017р.

ОСОБА_7 приходиться рідною матір`ю позивачів.

Внаслідок вчиненого засудженим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч 2 КК України, позивачам було заподіяно моральну шкоду.

Завдана водієм ОСОБА_1 моральна шкода полягає у перенесеному позивачами страху за життя їх матері, який переслідував їх під час знаходження матері в комі в реанімації лікарні, а також полягає у стражданнях та переживаннях, викликаних смертю найріднішої для них людини.

Автобус «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 . належить на праві власності фізичній особі ОСОБА_8 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 , виданого ВРЕР № З УДАІ ГУМВС України в Запорізькій області.

ОСОБА_9 є засновником ТОВ «Запоріжтрансавто», ЄДРПОУ 37526683, про що є відповідні відомості в ЄДРПОУ.

За довіреністю від 22.12.2015 р. та договором доручення ОСОБА_8 передав у користування ТОВ «Запоріжтрансавто» автобус «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на строк 3 роки.

13.11.2017 р. ТОВ „Запоріжтрансавто" застрахувало цивільно-правову відповідальність за участю автобусу «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , у ПрАТ «Оранта-Січ» на 1 рік.

ТОВ «Запоріжтрансавто» 24.05.2013 р. уклало з виконавчим комітетом Запорізької міської ради договір № 18 надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, зокрема, по маршруту № 43 з кількістю автобусів 12 одиниць, строком до 22.06.2017р.

ТОВ «Юністар-Авто» 26.05.2017 р. уклало з виконавчим комітетом Запорізької міської ради договір № 79 надання послуг з перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, зокрема, по маршруту № 43 з кількістю автобусів 5 одиниць, строком до 21.06.2022 р.

Згідно наказу № 97-к від 24.11.2017 р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 25.11.2017 р. водієм в ТОВ «Юністар-Авто».

16.12.2017 р. о 6 год 15 хвилин ОСОБА_1 на підставі подорожнього листа № 281161, виданого ТОВ «Юністар-Авто», виїхав на автобусі «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на маршрут № 43 для перевезення пасажирів, та приблизно о 6 год. 40 хв. вчинив вищевказане кримінальне правопорушення, внаслідок якого загинула ОСОБА_7 .

Задовольняючи вимоги позову частково, суд першої інстанції виходив з того, що моральну шкоду належить стягнути солідарно з ТОВ «Юністар-Авто» оскільки ОСОБА_1 працював в даному товаристві та здійснював перевезення пасажирів за маршрутом 43 у м. Запоріжжя, з ТОВ «Запоріжтрансавто» оскільки автомобіль на якому вчинено ДТП перебував в користуванні у даного товариства та з ОСОБА_1 , як безпосереднього винуватця ДТП. Виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості суд вважав, що достатньою сумою моральної шкоди, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з відповідачів є 50000,00 грн. кожному із позивачів.

З вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується частково виходячи із наступного.

Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно до ч.2 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права.

Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої статтею 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв`язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов`язків).

Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов`язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття "особа, яка завдала шкоду" та "особа, яка відповідає за шкоду".

За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі частини першої статті 1191 ЦК набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Виходячи з наведених норм права, шкода (у тому числі моральна), завдана внаслідок ДТП із вини водія, який виконував трудові обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Зазначене узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18), та у постановах Верховного Суду: від 23 березня 2020 року у справі № 373/1773/18-ц (провадження № 61-17948св19), від 20 листопада 2019 року у справі № 501/2298/16-ц (провадження № 61-31268св18), від 05 вересня 2018 року у справі № 534/872/16-ц (провадження № 61-11969св18).

При цьому під володільцем джерела підвищеної небезпеки слід розуміти юридичну або фізичну особу, які здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав. Не вважається володільцем джерела підвищеної небезпеки і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки на підставі трудових відносин з володільцем цього джерела (постанова Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 914/820/17).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, відповідно до постанови Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №333/1454/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, встановлені наступні обставини.

ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 16 грудня 2017 року близько 06:40, керуючи автобусом "Mercedes-Benz 312 DПЕ" (д.н.з. НОМЕР_1 ), виконуючи пасажирські перевезення за маршрутом № 43, рухався на дозволений зелений сигнал світлофора по проїзній частині вул. Новокузнецької в м. Запоріжжі. У цей час на перехресті вулиць Новокузнецької та Водограйної на заборонений червоний сигнал світлофора проїзну частину перетинала пішохід ОСОБА_7 . Водій ОСОБА_1 , грубо порушуючи правила безпеки дорожнього руху, маючи об`єктивну можливість своєчасно виявити пішохода, усупереч вимогам п. 12.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР) не вжив негайно заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу та скоїв наїзд на потерпілу ОСОБА_7 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_7 отримала тяжкі тілесні ушкодження у вигляді сполученої тупої травми голови, тулуба та кінцівок, яка супроводжувалась переломами кісток основи та склепіння черепа, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку, легень, нирок, переломами правої ключиці, правої лопатки, численними переломами ребр, кісток обох передплічь, від яких потерпіла цього ж дня померла.

Таким чином, встановлено порушення водієм ОСОБА_1 правил дорожнього руху, які знаходяться у причино-наслідковому зв`язку зі смертю потерпілої ОСОБА_7 .

При цьому також встановлено, що під час ДТП ОСОБА_10 , працюючи водієм у ТОВ "Юністар Авто" та керуючи автобусом "Mercedes-Benz", який належить вказаному підприємству, виконував пасажирські перевезення за маршрутом № 43 у м. Запоріжжі (абзац 2 аркуш 256 кримінального провадження, Постанова Верховного Суду від 24 березня 2020 року за обвинуваченням ОСОБА_1 за зазначеним кримінальним правопорушенням).

Зазначене, додатково підтверджується матеріалами цивільної справи. Так, згідно наказу № 97-к від 24.11.2017 р. про прийняття на роботу ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 25.11.2017 р. водієм в ТОВ «Юністар-Авто» (т.1 а.с.33).

16.12.2017 р. о 6 год 15 хвилин ОСОБА_1 на підставі подорожнього листа № 281161, виданого ТОВ «Юністар-Авто» (т.1 а.с.34), виїхав на автобусі «Mercedes-Benz 312 DПЕ», реєстраційний номер НОМЕР_1 , на маршрут № 43 для перевезення пасажирів, та приблизно о 6 год. 40 хв. вчинив вищевказане кримінальне правопорушення, внаслідок якого загинула ОСОБА_7 .

Доводи апеляційної скарги ТОВ «Юністар-Авто» з приводу того, що в цей день

ОСОБА_1 не виконував трудові обов`язки за місцем роботи не підтверджені належними та допустимими доказами.

Факт перебування ОСОБА_1 у трудових відносинах з ТОВ «Запоріжтрансавто» під час скоєння ДТП, не підтверджено жодними доказами та протирічить встановленим обставинам у кримінальному та цивільному провадженнях.

Враховуючи, викладене, особою, яка завдала шкоду позивачам у справі є ОСОБА_1 , однак враховуючи, що під час скоєння ДТП він виконував трудові обов`язки у ТОВ «Юністар-Авто», особою, яка відповідає за завдану шкоду є зазначене товариство.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків, які не ґрунтуються на вимогах цивільного законодавства та встановлених обставин у справі, щодо стягнення розміру моральної шкоди в солідарному порядку з відповідачів у справі.

Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Згідно з роз`ясненнями, наданими у пунктах 5, 9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України, відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У відповідності до статей, 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що "[…] визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення".

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновками суду першої інстанції в частині, того що внаслідок вчиненого засудженим ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч 2 КК України, позивачам було заподіяно моральну шкоду. Завдана моральна шкода полягає у перенесеному позивачами страху за життя їх матері під час перебування її в лікарні, а також полягає у стражданнях та переживаннях, викликаних смертю найріднішої для них людини. Через трагічну смерть матері позивачі зазнали та продовжують зазнавати значних та тривалих за часом страждань і переживань, що підривають їх здоров`я, травмують психіку, викликають стрес.

Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд апеляційної інстанції, керуючись принципами розумності, справедливості та співмірності, враховуючи, відсутність певних критеріїв для визначення розміру моральної шкоди, зумовленої в даному випадку втратою позивачами найріднішої людини, між тим, зважуючи конкретні обставини справи, а саме вчинення відповідачем ОСОБА_1 злочину по необережності, враховуючи порушення з боку потерпілої правил дорожнього руху, а саме перехід проїжджої частини на червоний сигнал світлофору, вважає за необхідне стягнути на користь позивачів по 30000,00 грн. моральної шкоди кожному.

Таким чином, апеляційні скарги підлягають задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову і стягнення моральної шкоди з ТОВ «Юністар-Авто» на користь позивачів у розмірі 30000,00 грн. кожному.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» задовольнити частково.

Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 02 червня 2021 року у цій справі скасувати та прийняти нову постанову наступного змісту.

Позовну заяву ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_1 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» (м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 7) Товариства з обмежено відповідальністю «Запоріжтрансавто» (м. Запоріжжя, вул. Жасминна, 5), ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_2 ) про відшкодування моральної шкоди, заподіяної в наслідок смерті матері - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юністар-Авто» (м. Запоріжжя, вул. Оріхівське шосе, 7) на користь, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 по 30000,00 гривень кожному в рахунок відшкодування завданої внаслідок ДТП моральної шкоди.

В іншій частині позову - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 09 червня 2022 року

Головуючий, суддя-доповідач С. В. Кухар

Судді: О.В. Крилова

О.З. Поляков