Рішення

від 24.05.2022 по справі 168/95/22

СТАРОВИЖІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 168/95/22

Провадження № 2/168/82/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2022 року Старовижівський районний суд Волинської області в складі

головуючого - судді Хаврони О.Й.,

з участю: секретаря Таксюк О.С.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

представника відповідача - Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області Міндер О.І.,

розглянувши в смт. Стара Вижівка у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області, Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу, допущення до роботи шляхом поновлення на посаді майстра, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області, Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, допущення до роботи шляхом поновлення на посаді майстра та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 03.05.2018 р. працює у Старовижівському виробничому управлінні житлово-комунального господарства, займає посаду майстра.

Наказом відповідача Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства від 01.02.2022 р. №24 позивача відсторонено від роботи з 01.02.2022 р., у зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення COVID-19 на час усунення причин, що зумовили таке відсторонення, без збереження заробітної плати.

Позивач вважає вказаний наказ незаконним та дискримінаційним, оскільки прийнятий з порушенням норм чинного законодавства.

З наведених підстав просить суд: визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 01.02.2022 р. №24 про її відсторонення від роботи; зобов`язати відповідача допустити позивача до роботи шляхом повалення на посаді майстра; стягнути з відповідача на її користь середньомісячний заробіток за час перебування у вимушеному прогулі з 01.02.2022 р. до часу фактичного виконання цього рішення; стягнути із відповідача на її користь витрати понесені у зв`язку з розглядом даної справи.

Ухвалою судді від 14.02.2022 р. позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення вказаних у ній недоліків.

Позивачем виконано вимоги ухвали судді про залишення без руху позовної заяви.

Ухвалою судді від 21.02.2022 р. позовну заяву прийнято до розгляду, провадження у справі відкрито та розгляд справи постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Від відповідача Старовижівської селищної ради, надійшов відзив на позовну заяву, у якому селищний голова Камінський В. зазначає, що Старовижівська селищна рада не визнає позовну заяву з наступних підстав.

Відповідно до ст. 62 ГК України підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку. Ст.62 ГК визначає, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Рішенням Старовижівської селищної ради від 10.12.2021 р. № 17/14 затверджено Статут Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства в новій редакції. Згідно з п. 1.7 статуту засновник не несе відповідальності за зобов`язаннями Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства, а Старовижівське ВУЖКГ не несе відповідальності за зобов`язаннями засновника.

Старовижівське ВУЖКГ самостійно планує свою господарську діяльність та здійснює її на принципах повного господарського розрахунку.

Старовижівське виробниче управління житлово-комунального господарства як самостійний суб`єкт господарювання відповідно до ст. 96 ЦК України самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

На підставі наведеного, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Відповідач - Старовижівське виробниче управління житлово-комунального господарства відзив на позов не подав.

У судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали із викладених у ньому підстав та просять його задовольнити. З урахуванням уточненого періоду відсторонення, просять стягнути середній заробіток з моменту відсторонення до 13.04.2022 р. включно, оскільки позивач в даний час поновлена на посаді.

Представник відповідача - Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області Міндер О.І. позовні вимоги позивача не визнала, пояснила, що відсторонюючи позивачку від роботи, керівник підприємства діяв відповідно до вимог постанови № 2664 від 30.11.2021, оскільки позивачка не надала документів про протипоказання до вакцинації, а відсторонення відбувалось з метою забезпечення працівників підприємства та населення, з якими вони працюють від інфекції.

У судове засідання представник Старовижівської селищної ради не з`явився, у поданій заяві просить справу розглянути за відсутності представника Старовижівської селищної ради, повністю підтримує поданий селищною радою відзив на позовну заяву.

Заслухавши пояснення позивачки та її представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідності до ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ч.1 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1 з 03.05.2018 р. працює на посаді майстра Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства, що визнано сторонами та додатково підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_1 , довідкою про доходи (а.с. 49-53, 58).

Рішенням Старовижівської селищної ради від 10.12.2021 р. № 17/14 затверджено Статут Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства в новій редакції (а.с. 68).

Згідно з п. 1.7 статуту засновник не несе відповідальності за зобов`язаннями Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства, а Старовижівське ВУЖКГ не несе відповідальності за зобов`язаннями засновника (а.с. 70).

19.01.2022 р. начальником Старовижівського ВУЖКГ Поляком С. було винесено наказ № 20 «Про проходження обов`язкового профілактичного щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19», відповідно до якого усім працівникам структурних підрозділів Старовижівського ВУЖКГ пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 до 30.01.2022 р. З 31.01.2022 р. допуск до роботи (виконання посадових обов`язків, робіт) буде здійснюватися при наявності COVID-19 сертифіката про вакцинацію. Працівники Старовижівського ВУЖКГ, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19, будуть відсторонені від роботи (виконання посадових обов`язків, робіт), крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.

Вказаний наказ винесено на виконання норм ст.12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП, Постанови КМУ від 09.12.2020 р. № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з урахуванням норм наказу Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 р. № 2664 «Про затвердження змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням» (а.с. 54).

Із вказаним наказом позивач ознайомлена, що підтверджується її підписом у додатку до наказу № 20 від 19.01.2022 р., а також зазначила, що не згідна з даним наказом (а.с. 55).

01.02.2022 р. ОСОБА_1 подала заяву на ім`я начальника Старовижівського ВУЖКГ Поляка С. (а.с. 56), в якій зазначає, що відмовляється від примусової вакцинації проти COVID-19 та експерименту. Вакцина не зареєстрована в Україні, вимога є незаконною, порушені її конституційні права.

У зв`язку з відмовою від обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, то 01.02.2022 р. начальником Старовижівського ВУЖКГ Поляком С. було видано наказ № 24 «Про відсторонення від роботи ОСОБА_1 » з 01.02.2022 р. до усунення причин, що зумовили таке відсторонення і отримання допуску до роботи за результатами контролю, без збереження заробітної плати (а.с. 57).

Наказ видано на виконання норм ст. 12 ЗУ «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 46 КЗпП України, постанови КМУ від 09.12.2020 № 1236 та наказу МОЗ від 30.11.2021 № 2664.

Підставою для видання наказу зазначено пояснювальна записка майстра ОСОБА_1 .

Із цим наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена під підпис.

Наказом Старовижівського ВУЖКГ за № 34 від 11.03.2022 р. на виконання наказу МОЗ України за № 380 від 25.02.2022 р. «Про зупинення дії наказу МОЗ України № 2153 від 04.10.2021 р.» - ОСОБА_1 , майстра допущено до роботи з 14.03.2022 р. (а.с. 86).

Предметом спору в справі є законність наказу Старовижівського ВУЖКГ № 24 від 01.02.2022 р. «Про відсторонення від роботи майстра ОСОБА_1 ».

Згідно з ч.1 ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Відповідно до ст.4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Ч.1 ст.46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 09.07.1998 р. № 12-рп/09 дійшов висновку про те, що термін «законодавство», що вживається у ч.3 ст. 21 Кодексу законів про працю України, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.

При видачі Наказу, що оспорюється, відповідач, окрім ст.46 КЗпП України, керувався ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», Постановою КМУ від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», наказом Міністерства охорони здоров`я України від 30.11.2021 № 2664, яким доповнений перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням працівниками комунальних підприємств.

Відповідно до преамбули Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я (ст.1 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я»).

Відповідно до ст.5, 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я. Громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Відповідно до ст.5 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов`язані забезпечити пріоритетність охорони здоров`я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров`ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров`я в їх діяльності, а також виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Згідно із п. б, г ст. 10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я» громадяни України зобов`язані: у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.

Профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень. Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (ч. 1, 2 ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»).

Згідно із затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 р. № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 90) Положенням про Міністерство охорони здоров`я України головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, є Міністерство охорони здоров`я України (далі МОЗ).

Відповідно до п. 8 цього Положення МОЗ у межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України і постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує та контролює їх виконання.

Накази МОЗ, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Нормативно-правові акти МОЗ підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами.

Наказом МОЗ від 04.10.2021 р. № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі Перелік № 2153).

30.11.2021 р. наказом МОЗ № 2664 внесено зміни до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням. З урахуванням вказаних змін обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають, крім інших категорій, працівники комунальних підприємств, установ та організацій.

Наказ № 2664 опубліковано в журналі «Офіційний вісник України» від 31 грудня 2021 року № 100, набрав чинності 31.01.2022 р.

Відповідно до Переліку № 2153 з доповненнями обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19,спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники:

1. центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;

2. місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;

3. закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;

4. підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;

5. установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;

6. підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83;

7. органів місцевого самоврядування;

8. закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності;

9. комунальних підприємств, установ та організацій.

Відповідно до примітки до Переліку № 2153 обов`язкове профілактичне щеплення проводиться в разі відсутності у працівника абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16.09.2011 р. № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10.10.2011 р. за № 1161/19899 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров`я України від 11.10.2019 р. № 2070).

Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 р. № 1236 встановлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), на території України діє карантин.

П. 41-6 указаної постанови, який введений в дію з 08.11.2021 р., визначено керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій забезпечити:

1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04.10.2021 р. № 2153 (далі - перелік);

2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до ст. 46 Кодексу законів про працю України, ч.2 ст.12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу», крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я;

3) взяття до відома, що:

- на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням ч.1 ст.94 Кодексу законів про працю України, ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч.3 ст. 5 Закону України «Про державну службу»;

- відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються;

- строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Отже, системний аналіз вищенаведених норм законодавства дає підстави для висновку, що відмова або ухилення від профілактичних щеплень працівників професій, виробництва та організацій, для яких таке щеплення є обов`язковим, як підстава для відсторонення працівника від роботи у відповідності до ч.1 ст.46 КЗпП України відноситься до інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи один із передбачених законодавством випадків призупинення трудових правовідносин, яке полягає в тимчасовому увільненні працівника від обов`язку виконувати роботу за укладеним трудовим договором і тимчасовому увільненні роботодавця від обов`язку забезпечувати працівника роботою або створювати умови для її виконання.

Тимчасове увільнення працівника від виконання його трудових обов`язків в порядку відсторонення від роботи на умовах та з підстав, встановлених законодавством, по суті не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам.

Встановлено, що на працівників Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства поширюється дія Переліку № 2153, тому начальник Старовижівського ВУЖКГ, видавши оспорюваний наказ, як начальник виконував вимоги постанови КМ України від 09.12.2020 № 1236 і правомірно застосував до позивача відсторонення від роботи, оскільки це прямо передбачено законодавством.

Крім цього, позивач не надала доказів щодо наявності у неї абсолютних протипоказань до проведення вище вказаного профілактичного щеплення і не вжила заходів для вакцинації, зазначає серед причин відмови від щеплення те, що воно не обов`язкове, а вакцина експериментальна.

Також суд зазначає, що усі вище наведені законодавчі акти є чинними та у встановленому порядку не скасовувались і не визнавалися недійсними.

Отже, судом встановлено, що позивачка, яка працює у Старовижівському ВУЖКГ, підлягає обов`язковій вакцинації. Тому відсторонення позивачки від роботи ґрунтувалось на вимогах законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом та існування правових та фактичних підстав.

З урахуванням того, що позивачка відмовилася від обов`язкової вакцинації, суд дійшов обґрунтованого про те, що роботодавець правомірно відсторонив її від роботи, а тому суд відмовляє у задоволенні її позовних вимог.

Щодо посилань позивачки на ту обставину, що відсторонення від роботи суперечить Конституції України, порушує її право на працю, суд зазначає таке.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) дотримується послідовної практики, за якою будь-які втручання та обмеження прав особи мають бути виправданими, здійснюватися виключно відповідно до закону і мати на меті законні цілі, виправдані у демократичному суспільстві.

У справі "Соломахін проти України" у рішенні від 15.03.2012 ЄСПЛ сформулював правовий висновок, за змістом якого примусова вакцинація як примусове медичне лікування означає втручання в право на повагу до приватного життя, що включає фізичну та психологічну недоторканність особи. Втручання у фізичну недоторканність заявника можна вважати виправданим міркуваннями охорони здоров`я населення та необхідністю контролювати поширення інфекційних захворювань у регіоні.

Отже, такі втручання є цілком припустимі.

Верховний Суд в постанові від 17.04.2019 р. у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов`язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров`я, а також здоров`я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об`єктивні підстави, та є виправданим.

З огляду на викладену правову позицію наявні підстави вважати, що втручання у вигляді обов`язковості певних щеплень ґрунтується на законодавстві, має законну мету, є пропорційним для досягнення такої мети та цілком необхідним у демократичному суспільстві.

У п. а, б ст. 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Отже, недотримання загальних правових обов`язків, спрямованих на охорону здоров`я людей, по своїй суті має на меті застосування захисних, а не каральних заходів.

Таким захисним заходом законодавством визначено відсторонення від роботи.

Відсторонення від роботи має наслідком втрату заробітної плати, відповідно, позбавлення позивача засобів для існування, проте це було прямим наслідком її рішення свідомо обрати саме такий шлях для себе особисто, відмовитися від виконання юридичного обов`язку, метою якого є захист здоров`я.

Право на медичну таємницю закріплене в Основах законодавства України про охорону здоров`я.

Забороняється вимагати та надавати за місцем роботи інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Право на таємницю про стан здоров`я, закріплене у ст. 286 ЦК України.

Разом з тим, інформації про COVID-сертифікат та щеплення в переліку документів, що підпадають під медичну таємницю, в українському законодавстві немає. Відтак, COVID-сертифікат не є медичною таємницею, як про це стверджує позивачка.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" від 18.07.2006 р.).

Ст. 46 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці»).

Оскільки позивач правомірно була відсторонена від роботи, у зазначений період трудових обов`язків не виконувала, тому відсутні підстави для стягнення невиплаченої зарплати за період її відсторонення від роботи.

Згідно з ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Зважаючи на це, не право на працю, а саме життя, здоров`я і безпека людини, визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні.

Отже, вирішуючи питання про співвідношення норм ст. 3 та 43 Конституції України, не можна не визнати пріоритетність забезпечення безпеки життя, здоров`я і безпеки людини над правом на працю.

Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питанні забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Індивідуальне право працівника відмовитися від щеплення протиставляється загальному праву інших працівників, які зробили щеплення, з метою досягнення загального блага у формі права на охорону здоров`я.

Отже, держава, встановивши правило про те, що працівники які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відстороняються від роботи, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я самого працівника, який не отримав щеплення.

Щодо посилання позивача на порушення її конституційного права на працю слід також зазначити, що відсторонення від роботи не є дисциплінарним стягненням, за позивачем зберігається її робоче місце, а таке обмеження є тимчасовим.

Інші доводи позивача не спростовують висновку суду.

Суд погоджується з доводами про те, що Старовижівська селищна рада не є належними відповідачем за пред`явленими позовними вимогами ОСОБА_1 , оскільки не несе відповідальності за зобов`язаннями Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства і висновку суду про відмову в позові не впливають.

Отже, у задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі, понесені позивачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 77, 78, 141, 263-265, 268 ЦПК України, ст.46 КЗпП України ст.5, ст.10 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», ст. 12 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», суд,

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Старовижівського виробничого управління житлово-комунального господарства Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області, Старовижівської селищної ради Ковельського району Волинської області про визнання незаконним та скасування наказу, допущення до роботи шляхом поновлення на посаді майстра, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Представник позивача: ОСОБА_2 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Старовижівське виробниче управління житлово-комунального господарства, адреса місця знаходження: вул. Коцюбинського, 2, смт. Стара Вижівка, Волинська область, код за ЄДРПОУ 03339176.

Представник відповідача: Міндер Оксана Іванівна, адреса місця праці: вул. Коцюбинського, 2, смт. Стара Вижівка, Волинська область.

Відповідач: Старовижівська селищна рада, адреса місця знаходження: пл. Миру, 3, смт. Стара Вижівка, Волинська область, код за ЄДРПОУ 04333224.

Повний текст рішення складено 03.06.2022 р.

Суддя О. Й. Хаврона