Рішення

від 01.06.2022 по справі 910/9761/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.06.2022Справа № 910/9761/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Шкорупеєва А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро"

до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України

про стягнення 495 844,88 грн та зобов`язання вчинити дії

Представники сторін:

від позивача: Голубок А.В., Галицька В.А.

від відповідача: не з`явився

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просило суд (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог):

- стягнути з відповідача 495 844,88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн - інфляційних втрат та 90 122,81 грн- 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 12.08.2019 на загальну суму боргу 1 350 362,34 грн. (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: № 22240441, № 17759287 та №18200431; 91 73,24 грн - інфляційних втрат та 30 470,47 грн - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 07.10.2019 на суму боргу 427 101,45 грн, що отримана позивачем 08.10.2019 як стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: №28891097 та №18345209;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства "Київпастранс" залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Позовна заява обґрунтована тривалою бездіяльністю відповідача щодо своєчасного виконання рішень з перерахування стягувачу (позивачу) грошових коштів у виконавчих провадженнях: №№ 22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209 щодо заборгованості боржника - Комунального підприємства "Київпастранс", а саме протиправним утриманням відповідачем на депозитних рахунках спірної суми грошових коштів, що стягнута з боржника у вказаних виконавчих провадженнях, попри неодноразові звернення позивача до відповідача про перерахування позивачу з депозитного рахунку відповідних коштів та попри задоволені скарги позивача на бездіяльність відповідача у вказаних виконавчих провадженнях.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 провадження в справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн закрито, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.11.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі № 910/9761/20 скасовано, справу № 910/9761/20 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

За результатом проведення автоматичного розподілу справ між суддями, справу №910/9761/20 передано для розгляду судді Турчин С.О.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.12.2021 прийняв справу №910/9761/20 до свого провадження, призначив підготовче засідання у справі на 27.01.2022.

19.01.2022 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення по справі, у яких відповідач зазначає, що неможливо було дійти до належного висновку про дійсну суму заборгованості перед стягувачем за спірними виконавчими провадженнями та перерахувати кошти у відповідній сумі не пізніше наступного дня з дати надходження коштів від боржника на рахунок з обліку депозитних сум, оскільки сторонами не проводилась звірка взаєморозрахунків за Договором про розстрочення боргу від 08.07.2016 № 45.16-15 та беручи до уваги подані численні заяви та клопотання стягувача і боржника про наявність/відсутність боргу. Крім того, відповідач зазначає, що кошти в межах виконавчих проваджень №№ 22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209 було перераховано позивачу в повному обсязі та виконавчі провадження закінчено на підставі п. 9 ч.1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Також відповідач зазначив, що позивачем обраховуються суми збитків з порушенням строків позовної давності.

У підготовчому засіданні 27.01.2022 суд постановив протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 17.02.2022.

17.02.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення, з урахуванням висновків Верховного Суду, у яких позивач зазначає, що підставами позову визначав тривалу бездіяльність саме виконавчого органу, який протягом 2 років та 5 місяців протиправно утримував на депозитних рахунках державного відділу примусового виконання рішень та безпідставно користувався належними до сплати позивачу грошовими коштами, які були вже фактично стягнуті з боржника за виконавчими провадженнями. Також позивач вказує, що у зв`язку з тривалою бездіяльністю відповідача в період з 23.05.2017 по 08.10.2019 позивача було протиправно позбавлено права користуватись власними коштами, через що позивач зазнав збитків, що, на думку позивача, є підставою для стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які входять до складу грошового зобов`язання. Крім того, позивач зазначив про переривання строків позовної давності.

17.02.2022 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 17.03.2022.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

У зв`язку з введенням воєнного стану в Україні судове засідання, призначене до розгляду Господарським судом міста Києва 17.03.2022, не відбулось.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 № 133/2022, затвердженим Законом України №2119-IX від 15 березня 2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Статтею 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" обумовлено, що в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

З огляду на викладене, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2022 судове засідання по суті призначено на 02.06.2022.

01.06.2022 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Представник відповідача у судове засідання 02.06.2022 не з`явився. Відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання з розгляду справи по суті ухвалою суду від 14.04.2022, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник третьої особи у судове засідання 02.06.2022 також не з`явився. Третя особа була повідомлена про судове засідання по суті ухвалою суду від 14.04.2022.

Згідно із ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Представники позивача у судовому засіданні 02.06.2022 надали пояснення по суті позовних вимог, просили суд позовні вимоги задовольнити.

У судовому засіданні 02.06.2022 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

На виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь позивача грошових коштів, а саме:

- виконавче провадження № 18200431 зі стягнення боргу в сумі 1 610 503,83 грн з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 26.02.2010 на виконання рішення у справі № 38/42;

- виконавче провадження № 18345209 зі стягнення боргу в сумі 317 572,60 грн з примусового виконання судового наказу виданого Господарським судом міста Києва від 15.03.2010 на виконання рішення у справі № 30/18;

- виконавче провадження № 28891097 зі стягнення боргу в сумі 110 807,40 грн з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 29.08.2011 на виконання рішення у справі № 10/264;

- виконавче провадження № 22240441 зі стягнення боргу в сумі 85 830,45 грн з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 11.10.2010 на виконання рішення у справі № 56/205;

- виконавче провадження № 17759287 зі стягнення боргу в сумі 69 028,06 грн з примусового виконання судового наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 08.02.2010 на виконання рішення у справі № 13/529.

У ході примусового виконання цих рішень суду в межах вказаних виконавчих проваджень відповідачем були стягнуті та перераховані на користь позивача грошові кошти, а саме:

- виконавче провадження № 18200431: постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі № 910/15476/16 встановлено факт часткового погашення суми заборгованості в розмірі 385 000,00 грн, залишок заборгованості у розмірі та 1 255 503,83 грн перераховано боржнику 13.08.2019;

- виконавче провадження № 18345209: 316 294,05 грн. перераховано 08.10.2019 № 2824 та 1 278,55 грн - 11.09.2020.

- виконавче провадження № 28891097: 110 807,40 грн перераховано 08.10.2019.

- виконавче провадження № 22240441: 30 000,00 грн перераховано Подільським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно з платіжними дорученнями від 30.11.2010 № 2451, від 12.01.2011 № 2785 та 55 830,45 грн перераховано позивачу13.08.2019;

- виконавче провадження № 17759287: 69 028,06 грн перераховано 13.08.2019.

У зв`язку з повним виконанням судових рішень державним виконавцем були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень, а саме:

- виконавче провадження №18200431- 11.09.2020;

- виконавче провадження №18345209 - 11.09.2020;

- виконавче провадження №28891097 - 17.10.2019;

- виконавче провадження №22240441 - 21.08.2019;

- виконавче провадження №17759287- 21.08.2019.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відповідач, як державний орган з виконання судових рішень, проявив тривалу бездіяльність, яка полягала в тому, що незважаючи на стягнення з боржника коштів, які з травня 2017 перебували на депозитному рахунку ВПВР УЗПВР у м. Києві, державний виконавець не вчинив дій з перерахування цих коштів стягувачу.

Таким чином, у зв`язку з бездіяльністю відповідача в період з травня 2017 по жовтень 2019, позивач стверджує, що був позбавлений права на користування власними коштами, що дає підстави для відшкодування збитків, шляхом стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Посилаючись на вищевикладене, позивач у липні 2020 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача (з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог) про:

- стягнення з відповідача 495 844,88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн - інфляційних втрат та 90 122,81 грн- 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 12.08.2019 на загальну суму боргу 1 350 362,34 грн. (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: № 22240441, № 17759287 та №18200431; 91 73,24 грн - інфляційних втрат та 30 470,47 грн - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 07.10.2019 на суму боргу 427 101,45 грн, що отримана позивачем 08.10.2019 як стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: №28891097 та №18345209;

- зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства "Київпастранс" залишок коштів за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 провадження в справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн закрито, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі №910/9761/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 23.11.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" задоволено, постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі № 910/9761/20 скасовано, справу № 910/9761/20 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Частиною 5 статті 310 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 23.11.2021, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з ст.15, ч. 1 ст.12, ч.1 ст.20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

За приписами ст.56 Конституції України кожному гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відшкодування майнової шкоди за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної майнової шкоди передбачено статтею 1166 Цивільного кодексу України , відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

Згідно з ст.25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

На відміну від загальної норми ст.1166 Цивільного кодексу України, яка вимагає встановлення усіх чотирьох елементів цивільного правопорушення (протиправної поведінки, наявності шкоди, причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою, вини заподіювача шкоди), спеціальна норма ст.1173 Цивільного кодексу України, на підставі якої заявлені позовні вимоги у даній справі, передбачає відшкодування шкоди незалежно від вини державного органу та його посадової або службової особи.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23.05.2018 року у справі № 923/574/17 та від 18.06.2018 року у справі №904/1284/17.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 року у справі № 916/336/17.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому, неправомірними вважаються такі дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права.

За приписами ст.1173 Цивільного кодексу України відшкодовуванню підлягає шкода, яка фактично завдана матеріальним благам особи незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади.

Отже, при розгляді даної справи необхідно з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрати майнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При цьому, саме на позивача покладено обов`язок доведення факту протиправної поведінки, розміру завданої шкоди та прямого причинного зв`язку між порушенням зобов`язання та шкодою.

Протиправна поведінка заподіювача шкоди полягає у порушенні правової норми, що виявляється у здійсненні заборонених правовою нормою дій або в утриманні в здійсненні наказів правової норми діяти певним чином.

Наявність такої умови цивільно-правової відповідальності, як причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою (збитками), зумовлена необхідністю встановлення факту, що саме протиправна поведінка конкретної особи, на яку покладається така відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що з необхідністю та невідворотністю спричинила збитки.

Такий елемент як наявність шкоди полягає у будь-якому знеціненні блага, що охороняється законом.

Суб`єктами відповідальності, відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Направляючи дану справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 вказав, що предметом дослідження та встановлення судом у цій справі є насамперед обставини бездіяльності відповідача - щодо зволікання ним у перерахуванні позивачу з депозитного рахунку відповідача коштів, стягнених з третьої особи у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень щодо стягнення на користь позивача заборгованості з третьої особи.

Без дослідження та встановлення цих обставин (чи мала місце бездіяльність відповідача), яка визначена в позові причиною стверджуваних позивачем збитків на спірну суму, відсутні підстави для дослідження інших умов для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди, а саме тих обставин, чи ця бездіяльність перебуває у безпосередньому причинному зв`язку зі стверджуваними позивачем наслідками, що настали для нього як сума збитків; а також для перевірки складу та підстав нарахування відповідної суми збитків.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (далі - Закон) виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За твердженням позивача необхідна сума коштів для перерахування позивачу за вказаними виконавчими провадженнями перебувала на депозитному рахунку виконавчої служби з 23.05.2017, та в період з 23.05.2017 по 08.10.2019 кошти, належні позивачу протиправно утримувались відповідачем на депозитному рахунку виконавчої служби.

Відповідно до п. 11 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012, № 512/5 (далі - Інструкція, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, що пов`язується з датою початку обрахування позивачем спірних сум збитків - 23.05.2017), при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа повинна не пізніше наступного робочого дня повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення.

Після цього не пізніше наступного робочого дня відповідальна особа повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Згідно з п. 13 розділу VII Інструкції розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

У разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6, 7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні.

Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця.

Отже, з викладених вище положень Інструкції вбачається, що з моменту надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, протягом 5 робочих днів державним виконавцем має бути визначено належність вказаних коштів та спосіб перерахування їх стягувачу та після цього протягом 3 робочих днів повинна бути здійснена підготовка документів про перерахування коштів, всього - 8 робочих днів (з моменту надходженні коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби до моменту здійснення перерахування сум стягувачу).

З метою встановлення наявності/відсутності бездіяльності відповідача щодо зволікання ним у перерахуванні позивачу з депозитного рахунку відповідача коштів, судом досліджено наявні у матеріалах справи копії виконавчих проваджень №№ 18200431, 22240441, 17759287, 28891097, 18345209 та встановлені такі обставини щодо кожного виконавчого провадження окремо.

По виконавчому провадженню №18200431 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №38/42 про стягнення 1 610 503,83 грн:

- з розпорядження № 18200431 від 26.05.2017 вбачається, що кошти, у загальному розмірі 91576,95 грн, що надійшли на депозитний рахунок 23.05.2017 та 24.05.2017 перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (том 1, а.с. 175). Зазначене перерахування підтверджується платіжними дорученнями № 422 від 26.05.2017 та № 423 від 26.05.2017;

- згідно з розпорядженням № 18200431 від 19.09.2017, кошти в загальному розмірі 69815,7 грн., що надійшли 26.05.2017 перераховано в рахунок виконавчого збору (том 1, а.с. 177), що підтверджується платіжним дорученням № 791 від 20.09.2017.

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 року у справі №910/15476/16 встановлено часткове погашення КП "Київпастранс" заборгованості за наказом №38/42 у сумі 385 000,00 грн;

- згідно з розпорядженням № 18200431 від 13.08.2019 , 07.08.2019 надійшли грошові кошти в сумі 1380362,35 грн на рахунок з обліку депозитних сум та зазначено про необхідність перерахування стягувачу 1 225 503,83 грн (залишок заборгованості за наказом №38/42. Відповідно до платіжного доручення № 2184 від 13.08.2019 грошові кошти в сумі 1 225 503,83 грн перераховані стягувачу.

По виконавчому провадженню №18345209 з примусового виконання судового наказу Господарського суду міста Києва №30/18 про стягнення 317 572, 60 грн:

- згідно з розпорядженням № 18345209 від 08.10.2019 вбачається, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 30000,00 грн, 30.08.2019 - 693,12 грн, 03.10.2019 - 428 380,00 грн та зазначено про необхідність перерахування 316 294,05 грн на користь стягувача, 31629,41 грн в рахунок виконавчого збору та 342,26 грн в рахунок витрат виконавчого провадження. Перерахування зазначених сум здійснено 08.10.2019, що підтверджується платіжними дорученнями №№ 2824, 2823 та 2822;

- відповідно до розпорядження № 18345209 від 11.09.2020, 31.01.2020 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 37 317,06 грн та зазначено про необхідність перерахування 1278,55 грн на користь стягувача та 127,85 грн в рахунок виконавчого збору. Перерахування вказаних сум відповідачем підтверджується платіжним дорученням № 1677 від 11.09.2020 (том 2, а.с. 89).

По виконавчому провадженню №28891097 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 10/264 про стягнення 110807,40 грн:

- відповідно до розпорядження № 28891097 від 26.05.2017, кошти, у розмірі 11423 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 спрямовані на перерахування в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (том 1, а.с. 237). Перерахування вказаних сум підтверджується платіжними дорученнями від 26.05.2017 № 419 та № 418;

- з розпорядження № 28891097 від 08.10.2019 вбачається, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 30000,00 грн, 30.08.2019 - 693,12 грн, 03.10.2019 - 428 380,00 грн (том 1, а.с. 248) та зазначено про необхідність перерахування 110807,40 грн на користь стягувача. Перерахування суми у розмірі 110807,40 грн на рахунок стягувача підтверджується платіжним дорученням № 2821 від 08.10.2019.

По виконавчому провадженню №22240441 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва№56/205 про стягнення 85830,45 грн.

- з платіжних доручень № 2451 від 30.11.2010 та № 2785 від 12.01.2011 вбачається, що стягувачу, згідно наказу № 56/205 здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн;

- відповідно до розпорядження № 22240441 від 26.05.2017, кошти, у розмірі 8925,31 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017, перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (том 1, а.с. 275), що підтверджується платіжними дорученнями № 417 та № 416 від 26.05.2017;

- в розпорядженні № 22240441 від 13.08.2019 зазначено, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 1380362,35 грн та зазначено про необхідність перерахування 55 830,45 грн на користь стягувача. Перерахування вказаної суми на рахунок стягувача підтверджується платіжним дорученням № 2183 від 13.08.2019 (том 1, а.с. 281).

По виконавчому провадженню №17759287 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва №13/529 про стягнення 69 028,06 грн:

- відповідно до розпорядження № 17759287 від 26.05.2017, кошти, у розмірі 7245,07 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017, перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження (том 1, а.с. 305), що підтверджується платіжними дорученнями № 413 та № 412 від 26.05.2017;

- в розпорядженні № 17759287 від 13.08.2019 зазначено, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 1380362,35 грн та відповідно до платіжного доручення № 2182 від 13.08. 2019 стягувачу перераховано 69 028,06 грн.

Зі встановлених вище обставин вбачається, що твердження позивача про те, що вся необхідна сума коштів для перерахування позивачу за вказаними виконавчими провадженнями перебувала на депозитному рахунку виконавчої служби з 23.05.2017 є необґрунтованим та таким, що не підтверджується матеріалами справи, оскільки з матеріалів виконавчих проваджень чітко вбачається, що станом на 23.05.2017 на рахунку з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти лише у розмірі 70 000,00 грн, а не в сумі 1777463,79 грн (1350362,34 грн + 427101,45 грн), як стверджує позивач.

Як вбачається з копій матеріалів виконавчих проваджень, кошти, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017, 24.05.2017, 26.05.2017 перераховані в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Позивач зазначає, що таке перерахування суперечить ст. 45 Закону України "Про виконавче провадження".

Згідно з п. 13 розділу VII Інструкції розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Відповідно до ст. 45 Закону (в редакції, чинній на момент зарахування виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що кошти, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017, 24.05.2017, 26.05.2017 відповідач мав право перерахувати в рахунок витрат виконавчого провадження, які компенсуються в другу чергу, однак не мав права перераховувати їх в рахунок виконавчого збору, оскільки станом на 23.05.2017, 24.05.2017 та 26.05.2017 суми боргу ще не були фактично стягнуті на користь стягувача.

Отже, враховуючи встановлені судом обставини, зважаючи на наведені вище положення Інструкції, суд дійшов висновку, про протиправну бездіяльність відповідача, яка полягала у зволіканні перерахування з депозитного рахунку коштів на користь стягувача у наступні періоди:

- 03.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 70 000,00 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017;

- з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 21 234,69 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження);

- з 09.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 69 815,70 грн., які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 26.05.2017;

- з 20.08.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 30000,00 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 07.08.2019;

- з 12.09.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 693,12 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 30.08.2019;

- з 13.02.2020 по 10.09.2020 щодо грошових коштів в сумі 1278,55 грн;

- з 07.06.2017 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 11080,74 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження);

- з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 8583,05 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження);

- з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 6902,81 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження).

При цьому, судом не встановлено конкретних поважних причини, умов та обставин, через які відповідач допустив зволікання у перерахуванні вказаних сум у встановлені законодавством строки. Тобто, відповідач, знаючи про надходження коштів на рахунок з обліку депозитних сум, а також знаючи норми закону про черговість розподілу стягнутих сум, у визначені строки не вчинив належних дій щодо перерахування коштів, що надійшли від боржника, стягувачу, що свідчить про протиправну поведінку відповідача.

Матеріали виконавчих проваджень не містять жодних доказів наявності обставин, що перешкоджали відповідачу, у встановлені вище періоди перерахувати стягувачу зазначені вище суми, які надійшли на рахунок з обліку депозитних, що свідчить про невідповідність дій виконавчої служби вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції.

Щодо розміру заявленої до стягнення суми збитків, то суд зазначає таке.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 495 844,88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн - інфляційних втрат та 90122,81 грн - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 12.08.2019 на загальну суму боргу 1350362,34 грн (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: № 22240441, №17759287 та №18200431; 91 73,24 грн - інфляційних втрат та 30 470,47 грн - 3% річних, нарахованих за період з 23.05.2017 по 07.10.2019 на суму боргу 427101,45 грн, що отримана позивачем 08.10.2019 як стягнута відповідачем у виконавчих провадженнях: №28891097 та №18345209.

Як на правову підставу вимог та на обґрунтування розміру збитків позивач послався на ст.625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статті 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 у справі № 6-38цс11).

Припис частини другою статті 625 ЦК може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Водночас, підстава позовних вимог позивача полягає у бездіяльності (зволіканні) не боржника у виконанні судових рішень, а відповідача у перерахуванні позивачу з депозитного рахунку відповідача коштів, стягнених з боржника у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень щодо стягнення на користь позивача заборгованості з боржника.

При цьому, не слід ототожнювати сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час здійснення виконавчого провадження з наявністю у виконавчої служби обов`язку виконати грошове зобов`язання боржника перед стягувачем.

Втім, відповідно до частини першої статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина друга статі 2 ГПК України).

З урахуванням положень частини першої статті 2 ГПК України (щодо визначають завдання господарського судочинства) оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17).

У постановах Велика Палата Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) та від 08.06.2021 у справі № 662/397/15-ц (провадження № 14-20цс21) дійшла висновку, що посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені в позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв`язку із цим суд, з`ясувавши при розгляді справи, що позивач послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує в рішенні саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Отже, саме суд має обов`язок здійснити юридичну кваліфікацію відносин сторін, виходячи зі встановлених під час розгляду справи фактів, і визначити, який припис треба застосувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є спірні відносини, не є зміною підстави позову (обставин, якими обґрунтований позов) та обраного позивачем способу захисту (предмета позову).

При цьому, направляючи дану справу на новий розгляд Верховний Суд у постанові від 23.11.2021 зазначив, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Так, позивач вказав, що у результаті бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні перерахування сум, що перебували на депозитному рахунку, позивач не міг користуватись належними йому коштами та зазнавав втрат.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Суд зазначає, що у цьому випадку позивач позбавлений можливості отримати задоволення своїх майнових вимог за рахунок боржника, оскільки зобов`язання боржника у встановлені судом періоди були виконані, так як кошти, які підлягали перерахуванню на користь позивача, були стягнені з боржника та знаходились на депозитних рахунках відповідача.

Збитками позивача у даному випадку є реальні втрати від знецінення грошових коштів та неможливості користуватись належними йому коштами.

Отже, на переконання суду, відшкодування збитків, яких зазнав позивач в результаті бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні в перерахуванні сум з депозитного рахунку, можливе за рахунок держави, оскільки саме у зв`язку з бездіяльністю виконавчої служби, а не боржника, позивач зазнавав втрат від неможливості користування власними коштами.

У випадку дотримання відповідачем вимог законодавства та виконання покладених на нього Законом та Інструкцією зобов`язань належним чином та у встановлені строки, позивач мав би можливість у визначені вище періоди користуватись грошовими коштами, які підлягали перерахуванню на його користь.

Суд дійшов висновку, що у цьому випадку вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, який необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди.

При цьому, завдані позивачеві збитки (реальні втрати від знецінення грошових коштів та неможливості користування ними) виражаються в сумі 3% річних та інфляційних втрат.

На переконання суду, розрахунок суми завданих збитків у вигляді 3% річних та інфляційних втрат за несвоєчасне перерахування стягувачу належних йому сум з депозитного рахунку, у даному випадку є мінімальною та справедливою відповідальністю державного органу.

Можливість обрахування суми збитків у вигляді 3% річних та інфляційних втрат також відображена у постанові Верхового Суду у справі № 666/6436/15-ц.

Судом враховано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини оцінка правомірності втручання держави в гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права мирного володіння, здійснюються, серед іншого, і в контексті принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального характеру, зокрема, якщо справа впливає на майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, і помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (п.п. 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20.01.2012).

В силу положень ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 6, 48 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", ст.2, 11, 236 ГПК України суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Позицію щодо дотримання справедливості висловив Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, зазначивши, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Поряд з цим загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність, неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (п. п. 2, 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Враховуючи вищевикладені положення законодавства, а також приймаючи до уваги встановлені вище обставини справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача, що внаслідок протиправної бездіяльності відповідача при здійсненні виконавчого провадження, позивачу завдані збитки, які обраховані у вигляді 3% річних та інфляційних втрат.

Таким чином, у даному випадку збитки позивача виражаються в сумі 3% річних та інфляційних втрат, що обраховані за період, коли позивач у зв`язку з неправомірною бездіяльністю відповідача був позбавлений можливості отримати належні йому кошти, що знаходились на депозитному рахунку виконавчого органу, зокрема: - 03.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 70000,00 грн, з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в загальній сумі 36720,55 грн (21 234,69 грн +8583,05 грн +6902,81 грн), з 09.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 69815,70 грн, з 20.08.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 30000,00 грн, з 12.09.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 693,12 грн, з 07.06.2017 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 11080,74 грн.

Разом з тим, для визначення розміру збитків суд не враховує бездіяльність відповідача у період з 13.02.2020 по 10.09.2020 щодо грошових коштів в сумі 1278,55 грн, оскільки вказаний період бездіяльності не є підставою позову в частині позовних вимог про стягнення збитків.

У той же час, у відзиві на позовну відповідач зазначив, що позивачем обраховуються суми збитків з порушенням строків позовної давності.

Так, можливість судового захисту суб`єктивного права особи в разі його порушення, визнання або оспорювання, серед іншого, обумовлена строком, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу - позовною давністю (стаття 256 ЦК України).

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові 14.08.2018 Верховного Суду у справі № 922/1425/17.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача збитків, нарахування яких позивач починає здійснювати з 23.05.2017.

У контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у відповідача щодо перерахування сум, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум.

Позивач, посилаючись на здійснені відповідачем перерахування сум з депозитного рахунку на користь стягувача 13.08.2019 та 08.10.2019, а також на ухвали Господарського суду міста Києва, постановлені за результатами розгляду скарг на дії відповідача, стверджує про переривання строків позовної давності.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання.

Суд зазначає, що вчинення відповідачем дій щодо перерахування коштів з депозитного рахунку на виконання вимог Інструкції та Закону, а також постановлення судом ухвал за наслідками розгляду скарг на дії/бездіяльність відповідача, не свідчить про те, що відповідач визнав свій обов`язок щодо відшкодування збитків.

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 07.07.2020, а обставин переривання позовної давності щодо стягнення збитків судом не встановлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованим початковим періодом для нарахування збитків є 07.07.2017.

Отже, за розрахунком суду розмір збитків позивача становить 48085,26 грн (що обраховані у вигляді 3% річних в розмірі 12 000,88 грн та інфляційних втрат в розмірі 36 084,38 грн, за періоди 07.07.2017 по 12.08.2019 на суму 70 000,00 грн, з 07.07.2017 по 12.08.2019 на суму 36 720,55 грн (21234,69 грн + 8583,05 грн + 6902,81 грн), з 07.07.2017 по 12.08.2019 на суму 69 815,70 грн, з 20.08.2019 по 07.10.2019 на суму 30000,00 грн, з 12.09.2019 по 07.10.2019 на суму 693,12 грн, з 07.07.2017 по 07.10.2019 на суму 11080,74 грн.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення збитків підлягають частковому задоволенню у розмірі 48085,26 грн.

Позивач просить стягнути збитки з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).

Однак, суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 242/4741/16-ц про те, що оскільки саме на державу покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, отже належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав.

Відповідно до ст.25 Бюджетного кодексу України, Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

При виконанні державного бюджету і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Казначейство України забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному банку України (ст. 43 Бюджетного кодексу України).

Зі змісту статей 1173, 1174 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України вбачається, що відшкодування матеріальної шкоди у відповідному розмірі, завданої незаконними рішеннями, діями органу державної влади, його посадової, службової особи, має бути здійснено за рахунок держави (за рахунок коштів Державного бюджету України), а не за рахунок відповідача, оскільки в таких випадках відповідно до ст.1173 Цивільного кодексу України, ст.56 Конституції України відповідальність несе саме держава, а не її органи або посадові чи службові особи. Останні здійснюють свої функції не як приватні особи в своїх інтересах, а від імені держави та в межах покладеної на них державної компетенції.

Конституційний суд України в своєму рішенні №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі №1-36/2001 зазначив, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

Таким чином, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок державного бюджету, а відтак заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню на користь позивача саме з Державного бюджету України.

Отже, стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" шкоди в розмірі 48 085,26 грн має відбуватися саме з Державного бюджету України.

Що стосується позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП "Київпастранс" грошові кошти за наказами: №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000, 00 грн та №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн, суд зазначає таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.09.2020 згідно з платіжним дорученням №1677 відповідачем перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн по виконавчому провадженню №18345209.

Як встановлено судом вище, кошти, необхідні для перерахування позивачу надійшли на рахунок з обліку депозитних сум ще 31.01.2020, що підтверджується зокрема розпорядженням № 18345209 від 11.09.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до подання позову, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові.

Оскільки судом встановлено, що кошти в розмірі 1 278, 55 грн перебували на рахунку з обліку депозитних сум ще з 31.01.2020, та відповідно відповідач зобов`язаний був перерахувати вказані кошти позивачу у строк до 12.02.2020 включно, то вказане свідчить, що предмет спору існував на момент звернення позивача з позовом до суду.

За наведених обставин, суд дійшов висновку про відсутність предмету спору у вказаній частині, в зв`язку із чим провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн підлягає закриттю відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Господарського суду міста Києва №56/205 від 11.10.2010 про стягнення з КП "Київпастранс" на корить позивача боргу в сумі 85830,45 грн було пред`явлено до виконання до Подільського районного управління юстиції, яким 30.10.2010 відкрито виконавче провадження №22240441.

Наявні у матеріалах справи копії виконавчого провадження №22240441 свідчать, що стягувачу було перераховано грошові кошти в загальній сумі 30000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2451 від 30.11.2010 та № 2785 від 12.01.2011.

В призначенні платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначається про перерахування боргу згідно з наказом № 56/205.

Заперечуючи проти отримання вказаних коштів позивач зазначає, що всі суми, перераховані одним і тим самим боржником по декільком виконавчим провадженням зараховуються на депозитний рахунок виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження, однак у вказаних платіжних дорученнях відсутні посилання на будь-яке виконавче провадження.

Суд зазначає, що в призначенні платежу яких міститься посилання на наказ №56/205 (том 1, а.с. 263). Вказані кошти не могли бути зараховані на депозитний рахунок виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження №22240441 приєднано до зведеного лише 26.09.2014 (том 1, а.с. 264).

Відсутність посилання в призначенні платежу на номер виконавчого провадження не нівелює факту перерахування коштів згідно наказу.

Більше того, позивачем не доведено того, що спірна сума коштів на рахунок стягувача не надходила.

Щодо посилань позивача на те, щовиконавче провадження №22240441 відновлено у 2016 році на всю суму боргу у розмірі 85 830,45 грн та обставини існування боргу за цим наказом встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 у справі №56/205, то суд вважає вказані доводи необґрунтованими, з огляду на наступне.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.09.2015 (том 1, а.с. 268) не встановлювався розмір боргу за виконавчим документом, а лише скасовувалась постанова про повернення виконавчого документу стягувачу. При розгляді скарги на дії ДВС суд не змінює суму стягнення, яка була зазначена першочергово в наказі. Більше того, дійсний розмір заборгованості за наказом не був предметом розгляду скарги.

При відновленні виконавчого провадження державний виконавець не встановлював суму заборгованості, а лише зазначав реквізити виконавчого документа та присуджену до стягнення судом суму, зазначену в наказі.

Крім того, суд також враховує, що 21.08.2019 державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №22240441 у зв`язку з повним виконанням рішення суду. У зазначеній постанові відображені спірні платіжні доручення, як підтвердження виконання рішення. Позивачем вказана постанова не оскаржувалась та під час розгляду даної справи позивач не посилався на незаконність або необґрунтованість вказаної постанови.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП "Київпастранс" грошові кошти за наказом №56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням №22240441 у сумі 30 000,00 грн.

Приписами ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст.78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Водночас вимога пункту 1 статті 6 названої Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітися як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на вище наведене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" та закриття провадження у справі в частині вимог про зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Позивачем подано до суду заяву про стягнення судових витрат по справі №910/9761/20. У заяві від 26.05.2022 позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10000,00 грн витратна правову допомогу.

Згідно з ч.1, 3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У відповідності до ч.2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 1 ст.124 ГПК України встановлено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно із п.9 ч.3 ст.162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.

Таким чином, у положеннях Господарського процесуального кодексу України закріплено вимогу до кожної із сторін процесу подавати до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи (стаття 124 ГПК). Попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов`язковою складовою як позовної заяви (апеляційної та касаційної скарг), так і відзиву, оскільки з огляду на положення частин 5-7 статті 129 ГПК попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов`язаних з розглядом справи. При цьому, поданий стороною попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми таких витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи (додаткова постанова від 21.08.2019 Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі 922/2821/18).

Попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на професійну правничу допомогу по позову позивачем не додано. Не містить такого розрахунку і сам позов. Натомість у позові позивач зазначив, що позивачем попередньо не заявляються витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.2 ст.14 Господарського процесуального кодексу України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Відповідно до ч. 2 ст.124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

З огляду на те, що позивач разом з першою заявою по суті спору не подав суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які він очікує понести у зв`язку з розглядом справи, враховуючи положення статті 13 ГПК України, за змістом якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, за якими учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом, і кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій, суд відмовляє у відшкодуванні таких судових витрат.

Судовий збір за розгляд справи, у тому числі сплачений позивачем за подання апеляційних та касаційних скарг, відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 231, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Закрити провадження у справі №910/9761/20 в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням №18345209 в сумі 1278,55 грн.

В іншій частині позовних вимог позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ПОКРОВСЬКА, будинок 73А, кімната 4, ідентифікаційний код 24718890) збитки в сумі 48 085,26 грн.

Стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (Україна, 01001, місто Київ, ПРОВУЛОК МУЗЕЙНИЙ, будинок 2-Д, ідентифікаційний код 43315602) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (25006, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, ВУЛИЦЯ ПОКРОВСЬКА, будинок 73А, кімната 4, ідентифікаційний код 24718890) судовий збір в сумі 721,28 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1081,92 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1442,56 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 08.06.2022.

Суддя С. О. Турчин