Постанова

від 16.11.2022 по справі 910/9761/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" листопада 2022 р. Справа № 910/9761/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Линник А.М.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві

на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022

у справі № 910/9761/20 (суддя С.О. Турчин)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро"

до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державної казначейської служби України

про стягнення 495 844,88 грн та зобов`язання вчинити дії

за участю представників учасників судового процесу:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (далі - ТОВ "Нафтопостач-агро", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві (далі - Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві, відповідач) про стягнення 495 844,88 грн та зобов`язання вчинити дії, відповідно до якої просить суд:

- стягнути з відповідача 495 406, 61 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн втрат від інфляції та 89 789,85 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 13.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отримана позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями № 22240441, № 17759287 та № 18200431; 91 730,24 грн втрат від інфляції та 30 365,16 грн 3% річних за період з 26.05.2017 по 08.10.2019, нараховану на суму боргу 427 101,45 грн (отримана позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями № 28891097 та № 18345209;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства "Київпастранс" залишок коштів за наказами: № 56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням № 22240441 у сумі 30 000, 00 грн та № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Позовна заява обґрунтована тривалою бездіяльністю відповідача щодо своєчасного виконання рішень з перерахування стягувачу (позивачу) грошових коштів у виконавчих провадженнях: № № 22240441, 17759287, 18200431, 28891097, 18345209 щодо заборгованості боржника - Комунального підприємства "Київпастранс", а саме: протиправним утриманням відповідачем на депозитних рахунках спірної суми грошових коштів, що стягнута з боржника у вказаних виконавчих провадженнях, попри неодноразові звернення позивача до відповідача про перерахування позивачу з депозитного рахунку відповідних коштів та попри задоволені скарги позивача на бездіяльність відповідача у вказаних виконавчих провадженнях.

08.09.2020 від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, у якій позивач просив:

- стягнути з відповідача 495 844, 88 грн збитків, з яких: 283 521,36 грн інфляційні втрати та 90 122, 81 грн 3 % річних за період з 23.05.2017 по 12.08.2019, нарахованих на загальну суму боргу 1 350 362, 34 грн (отриманої позивачем 13.08.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: № 22240441, № 17759287 та № 18200431, 91 730,24 грн інфляційні втрати та 30 470, 47 грн 3 % річних за період з 23.05.2017 по 07.10.2019, нарахованих на суму боргу 427 101,45 грн (отриманої позивачем 08.10.2019), яка була стягнута відповідачем за виконавчими провадженнями: № 28891097 та № 18345209;

- зобов`язати відповідача сплатити позивачу вже стягнутий з Комунального підприємства "Київпастранс" залишок коштів за наказами: № 56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням № 22240441 у сумі 30 000, 00 грн та № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1 278,55 грн.

Вказану заяву про збільшення розміру позовних вимог 01.12.2020 судом прийнято до розгляду, у зв`язку з чим подальший розгляд справи здійснювався з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2020 у справі № 910/9761/20 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державну казначейську службу України (далі - ДКСУ, третя особа).

Рішенням Господарського суду міста Києва вiд 22.12.2020 у справі № 910/9761/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021, провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу стягнутий залишок коштів за наказом № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1 278,55 грн закрито; у задоволенні іншої частини позову відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 23.11.2021 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" задоволено; постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2021 та рішення Господарського суду міста Києва від 22.12.2020 у справі № 910/9761/20 скасовано; справу № 910/9761/20 направлено до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив про помилковість висновків судів у кваліфікації спірних правовідносин у частині не врахування предмета та підстав вимог позивача, які полягали у бездіяльності (зволіканні) не боржника у виконанні судових рішень, а відповідача у перерахуванні позивачу з депозитного рахунку відповідача коштів, стягнених з боржника у межах виконавчих проваджень з виконання судових рішень щодо стягнення на користь позивача заборгованості з боржника. Верховний Суд також зазначив про помилковість висновку судів в оскаржуваних рішеннях щодо неправильно визначеної особи відповідача за вимогами позивача у спірних правовідносинах - щодо відшкодування шкоди, завданої протиправним утриманням на депозитних рахунках органу державної виконавчої служби спірної суми грошових коштів, що стягнута з боржника у відповідних виконавчих провадженнях. Суд касаційної інстанції наголосив, що незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови в позові, оскільки згідно з принципом jura novit curia неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Таким чином помилкові висновки судів у кваліфікації та щодо неналежної особи відповідача у спірних правовідносинах обумовили неповне з`ясування судами обставин справи та передчасність рішення, як про закриття провадження у справі в частині вимог (за відсутністю предмета спору через факт виконання зобов`язань боржника перед позивачем), так і про відмову у позові - в решті вимог, з тих підстав, що відповідач не є суб`єктом відповідальності у спірних правовідносинах.

Рішенням Господарського суду міста Києва вiд 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 закрито провадження у справі № 910/9761/20 в частині позовних вимог про зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом №30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1278,55 грн; в іншій частині позовних вимог позов задоволено частково; стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ "Нафтопостач-агро" збитки в сумі 48 085,26 грн; стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу - Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на користь ТОВ "Нафтопостач-агро" судовий збір в сумі 721,28 грн, судовий збір за подання апеляційної скарги у сумі 1081,92 грн, судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 1442,56 грн; в іншій частині позову відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд виходив з встановлення обставин протиправної бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні перерахування з депозитного рахунку коштів на користь стягувача; матеріали виконавчих проваджень не містять жодних доказів наявності обставин, що перешкоджали відповідачу у встановлені періоди перерахувати стягувачу суми коштів, що свідчить про невідповідність дій виконавчої служби вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відшкодування збитків, яких зазнав позивач в результаті бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні в перерахуванні сум з депозитного рахунку, можливе за рахунок держави, оскільки саме у зв`язку з бездіяльністю виконавчої служби, а не боржника, позивач зазнавав втрат від неможливості користування власними коштами. Суд також виходив з обставин наявності причинно-наслідкового зв`язку між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, який необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди. Позовні вимоги про стягнення збитків задоволено частково у зв`язку із заявленням відповідачем застосування строку позовної давності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП "Київпастранс" грошові кошти за наказом № 56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням № 22240441 у сумі 30 000,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що вказані кошти були перераховані стягувачу.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає про закінчення виконавчих проваджень № № 18200431, 28891097, 17759287, 18345209 та 18200431 у зв`язку із повним та фактичним виконанням рішень. За твердженням апелянта, між бездіяльністю державного виконавця та заявленою до стягнення позивачем шкодою відсутній причинно-наслідковий зв`язок, що свідчить про відсутність збитків. Як вказує відповідач, державним виконавцем неможливо було встановити дійсну суму заборгованості боржника перед стягувачем, оскільки між сторонами не проводилась звірка взаєморозрахунків. Відтак на підставі поданих сторонами заяв про дійсну суму заборгованості державний виконавець проводив перерахування грошових коштів на рахунок стягувача. Апелянт також вказує на безпідставність нарахування інфляційних втрат та 3 % річних та зазначає, що вказані нарахування не є збитками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.07.2022 апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

16.08.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20; розгляд апеляційної скарги призначено на 21.09.2022; учасникам апеляційного провадження встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Позивач скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), та 14.09.2022 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу з клопотанням про поновлення строку на його подання, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.

В обґрунтування пропуску строку на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач посилається на неотримання ухвали суду від 22.08.2022. Так, позивач зазначає, що дізнався про відкриття апеляційного провадження 08.09.2022 з Єдиного державного реєстру судових рішень.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.08.2022 встановлено позивачу строк на подання відзиву - до 09.09.2022.

Вказана ухвала була направлена на електронну пошту позивача: oktan31@ukr.net.

Відповідно до частини 1 та 4 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк.

З огляду на вищенаведене, з метою дотримання рівності учасників судового процесу та принципу змагальності, колегія суддів вважає за можливе поновити позивачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу та прийняти його до розгляду.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач вказував на те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо того, що відповідачем не обґрунтовано конкретних поважних причин, умов та обставин, у зв`язку із якими відповідач допустив зволікання у перерахуванні грошових коштів на рахунок стягувача у встановлені законодавством строки. Строк перерахування позивачу коштів, стягнутих з боржника, становив з 23.05.2017 по 08.10.2019, тобто 2 роки та 5 місяців, а не 8 робочих днів, як це передбачено Інструкцією, що свідчить про тривалу та протиправну бездіяльність відповідача. У зв`язку із тривалою бездіяльністю відповідача позивачу було завдано збитків, у зв`язку з чим останнім правомірно нараховано інфляційні втрати та 3 % річних.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2022 розгляд апеляційної скарги Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 відкладено на 19.10.2022.

19.10.2022 розгляд справи не відбувся у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги в місті Києві.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.10.2022 призначено до розгляду апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 на 16.11.2022.

У судове засідання 16.11.2022 сторони та третя особа явку своїх уповноважених представників не забезпечили, про місце, дату та час розгляду справи повідомлялись належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

З матеріалів справи вбачається, що суд повідомляв учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги на електронні адреси, зазначені представниками учасників.

Таким чином, апеляційний суд виконав обов`язок щодо повідомлення учасників судового процесу про розгляд апеляційної скарги.

Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13.07.2022 у справі № 761/14537/15-ц, провадження № 61-3069св21.

Водночас колегія звертає увагу на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Також колегія суддів зазначає, що сторони та третя особа не були позбавлені права та можливості знайомитись з відповідними ухвалами у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) з огляду на приписи ч. 1 ст. 9 ГПК України, ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", відповідно до яких доступ до судових рішень є відкритим, а повний текст судових рішень підлягає оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.

В даному контексті слід враховувати також правову позицію Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України», згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Крім того, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 -IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції зазначає, що вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представників сторін та третьої особи, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань від останніх про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для розгляду апеляційної скарги без заслуховування їх пояснень, з огляду на встановлені строки розгляду апеляційної скарги на рішення суду, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги за відсутності представників сторін та третьої особи.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебували виконавчі провадження про стягнення з Комунального підприємства "Київпастранс" на користь позивача грошових коштів, а саме: виконавче провадження № 18200431 про стягнення боргу в сумі 1 610 503,83 грн з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 26.02.2010 на виконання рішення у справі № 38/42; виконавче провадження № 18345209 про стягнення боргу в сумі 317 572,60 грн з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 15.03.2010 на виконання рішення у справі № 30/18; виконавче провадження № 28891097 про стягнення боргу в сумі 110 807,40 грн з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 29.08.2011 на виконання рішення у справі № 10/264; виконавче провадження № 22240441 про стягнення боргу в сумі 85 830,45 грн з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 11.10.2010 на виконання рішення у справі № 56/205; виконавче провадження № 17759287 про стягнення боргу в сумі 69 028,06 грн з примусового виконання наказу, виданого Господарським судом міста Києва від 08.02.2010 на виконання рішення у справі № 13/529.

У ході примусового виконання цих рішень суду в межах вказаних виконавчих проваджень відповідачем були стягнуті та перераховані на користь позивача грошові кошти, а саме: виконавче провадження № 18200431: постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі № 910/15476/16 встановлено факт часткового погашення суми заборгованості в розмірі 385 000,00 грн, залишок заборгованості у розмірі 1 255 503,83 грн перераховано боржнику 13.08.2019; виконавче провадження № 18345209: 316 294,05 грн перераховано 08.10.2019 платіжними дорученнями № 2824 та 1 278,55 грн - 11.09.2020; виконавче провадження № 28891097: 110 807,40 грн перераховано 08.10.2019; виконавче провадження № 22240441: 30 000,00 грн перераховано Подільським РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві згідно з платіжними дорученнями від 30.11.2010 № 2451, від 12.01.2011 № 2785 та 55 830,45 грн перераховано позивачу 13.08.2019; виконавче провадження № 17759287: 69 028,06 грн перераховано 13.08.2019.

У зв`язку з повним виконанням судових рішень державним виконавцем були винесені постанови про закінчення виконавчих проваджень, а саме: виконавче провадження № 18200431 - 11.09.2020; виконавче провадження № 18345209 - 11.09.2020; виконавче провадження № 28891097 - 17.10.2019; виконавче провадження № 22240441 - 21.08.2019; виконавче провадження № 17759287- 21.08.2019.

По виконавчому провадженню № 18200431 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 38/42 про стягнення 1 610 503,83 грн:

- з розпорядження № 18200431 від 26.05.2017 вбачається, що кошти у загальному розмірі 91 576,95 грн, що надійшли на депозитний рахунок 23.05.2017 та 24.05.2017 перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Зазначене перерахування підтверджується платіжними дорученнями № 422 від 26.05.2017 та № 423 від 26.05.2017;

- згідно з розпорядженням № 18200431 від 19.09.2017 кошти в загальному розмірі 69 815,7 грн, що надійшли 26.05.2017 перераховано в рахунок виконавчого збору, що підтверджується платіжним дорученням № 791 від 20.09.2017.

- постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2017 у справі № 910/15476/16 встановлено часткове погашення КП "Київпастранс" заборгованості за наказом № 38/42 у сумі 385 000,00 грн;

- згідно з розпорядженням № 18200431 від 13.08.2019, 07.08.2019 надійшли грошові кошти в сумі 1 380 362,35 грн на рахунок з обліку депозитних сум та зазначено про необхідність перерахування стягувачу 1 225 503,83 грн (залишок заборгованості за наказом № 38/42. Відповідно до платіжного доручення № 2184 від 13.08.2019 грошові кошти в сумі 1 225 503,83 грн перераховані стягувачу.

По виконавчому провадженню № 18345209 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 30/18 про стягнення 317 572, 60 грн:

- згідно з розпорядженням № 18345209 від 08.10.2019 вбачається, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 30 000,00 грн, 30.08.2019 - 693,12 грн, 03.10.2019 - 428 380,00 грн та зазначено про необхідність перерахування 316 294,05 грн на користь стягувача, 31 629,41 грн в рахунок виконавчого збору та 342,26 грн в рахунок витрат виконавчого провадження. Перерахування зазначених сум здійснено 08.10.2019, що підтверджується платіжними дорученнями № № 2824, 2823 та 2822;

- відповідно до розпорядження № 18345209 від 11.09.2020, 31.01.2020 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 37 317,06 грн та зазначено про необхідність перерахування 1 278,55 грн на користь стягувача та 127,85 грн в рахунок виконавчого збору. Перерахування вказаних сум відповідачем підтверджується платіжним дорученням № 1677 від 11.09.2020.

По виконавчому провадженню № 28891097 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 10/264 про стягнення 110 807,40 грн:

- відповідно до розпорядження № 28891097 від 26.05.2017, кошти, у розмірі 11 423 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 спрямовані на перерахування в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження. Перерахування вказаних сум підтверджується платіжними дорученнями від 26.05.2017 № 419 та № 418;

- з розпорядження № 28891097 від 08.10.2019 вбачається, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 30 000,00 грн, 30.08.2019 - 693,12 грн, 03.10.2019 - 428 380,00 грн та зазначено про необхідність перерахування 110 807,40 грн на користь стягувача. Перерахування суми у розмірі 110 807,40 грн на рахунок стягувача підтверджується платіжним дорученням № 2821 від 08.10.2019.

По виконавчому провадженню № 22240441 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва№ 56/205 про стягнення 85 830,45 грн:

- з платіжних доручень № 2451 від 30.11.2010 та № 2785 від 12.01.2011 вбачається, що стягувачу згідно наказу № 56/205 здійснено перерахування грошових коштів у розмірі 30 000,00 грн;

- відповідно до розпорядження № 22240441 від 26.05.2017 кошти, у розмірі 8 925,31 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017, перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що підтверджується платіжними дорученнями № 417 та № 416 від 26.05.2017;

- в розпорядженні № 22240441 від 13.08.2019 зазначено, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 1 380 362,35 грн та зазначено про необхідність перерахування 55 830,45 грн на користь стягувача. Перерахування вказаної суми на рахунок стягувача підтверджується платіжним дорученням № 2183 від 13.08.2019.

По виконавчому провадженню № 17759287 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва № 13/529 про стягнення 69 028,06 грн:

- відповідно до розпорядження № 17759287 від 26.05.2017 кошти, у розмірі 7 245,07 грн, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017, перераховано в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, що підтверджується платіжними дорученнями № 413 та № 412 від 26.05.2017;

- в розпорядженні № 17759287 від 13.08.2019 зазначено, що 07.08.2019 на рахунок з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти в сумі 1 380 362,35 грн та відповідно до платіжного доручення № 2182 від 13.08. 2019 стягувачу перераховано 69 028,06 грн.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач зазначає, що відповідач, як державний орган з виконання судових рішень, проявив тривалу бездіяльність, яка полягала в тому, що незважаючи на стягнення з боржника коштів, які з травня 2017 перебували на депозитному рахунку ВПВР УЗПВР у м. Києві, державний виконавець не вчинив дій з перерахування цих коштів стягувачу.

Таким чином, у зв`язку з бездіяльністю відповідача в період з травня 2017 по жовтень 2019, позивач стверджує, що був позбавлений права на користування власними коштами, що дає підстави для відшкодування збитків шляхом стягнення 3 % річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з рішенням суду першої інстанції, а твердження апелянта вважає безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містяться також в статті 20 Господарського кодексу України, якою передбачено, що кожний суб`єкт господарювання має право на захист своїх прав і законних інтересів, зокрема шляхом відшкодування шкоди.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за завдання позадоговірної шкоди втілено у статті 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтями 1173, 1174 ЦК України встановлено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Таким чином, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, згідно приписів ст. 56 Конституції України та ст.ст. 1173, 1174 ЦК України потрібна наявність таких елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) розміру шкоди; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та шкодою.

Так, спеціальна правова конструкція статей 1173, 1174 ЦК України, на відміну від загальних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для наявності підстав для стягнення шкоди, виключає такий елемент як наявність вини.

За умовами даного делікту відповідальність органу державної влади настає у випадку незаконного рішення, незаконної дії чи бездіяльності, шкідливого результату такої поведінки (шкода), причинного зв`язку між протиправною поведінкою і шкодою. За відсутності хоча б одного з цих (трьох) елементів цивільна відповідальність не настає.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіянням ним шкоди.

За таких обставин, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій чи бездіяльності цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями чи бездіяльністю і заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.03.2018 року у справі № 916/336/17.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу державної влади та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. При цьому, неправомірними вважаються такі дії, які порушують положення законів, інших нормативних актів і принципів права.

Суб`єктами відповідальності відповідно до ст. 1173 Цивільного кодексу України є органи державної влади або місцевого самоврядування.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За твердженням позивача необхідна сума коштів для перерахування позивачу за вказаними виконавчими провадженнями перебувала на депозитному рахунку виконавчої служби з 23.05.2017, та в період з 23.05.2017 по 08.10.2019 кошти, належні позивачу протиправно утримувались відповідачем на депозитному рахунку виконавчої служби.

Відповідно до п. 11 розділу VII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012, № 512/5 (далі - Інструкція, в редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, що пов`язується з датою початку обрахування позивачем спірних сум збитків - 23.05.2017), при надходженні коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби чи рахунок авансового внеску відповідальна особа повинна не пізніше наступного робочого дня повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис "ознайомлений", підпис та дату ознайомлення.

Після цього не пізніше наступного робочого дня відповідальна особа повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Згідно з п. 13 розділу VII Інструкції розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

У разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне розпорядження (додатки 6, 7) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається відповідальній особі, копія залишається у виконавчому провадженні.

Підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється відповідальною особою не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця.

Отже, з викладених вище положень Інструкції вбачається, що з моменту надходження коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, протягом 5 робочих днів державним виконавцем має бути визначено належність вказаних коштів та спосіб перерахування їх стягувачу та після цього протягом 3 робочих днів повинна бути здійснена підготовка документів про перерахування коштів, всього - 8 робочих днів (з моменту надходження коштів на депозитний рахунок органу виконавчої служби до моменту здійснення перерахування сум стягувачу).

Зі встановлених вище обставин вбачається, що твердження позивача про те, що вся необхідна сума коштів для перерахування позивачу за вказаними виконавчими провадженнями перебувала на депозитному рахунку виконавчої служби з 23.05.2017 є необґрунтованим та таким, що не підтверджується матеріалами справи, оскільки з матеріалів виконавчих проваджень чітко вбачається, що станом на 23.05.2017 на рахунку з обліку депозитних сум надійшли грошові кошти лише у розмірі 70 000,00 грн, а не в сумі 1 777 463,79 грн (1 350 362,34 грн + 427 101,45 грн), як стверджує позивач.

Як вбачається з копій матеріалів виконавчих проваджень, кошти, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017, 24.05.2017, 26.05.2017 перераховані в рахунок виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.

Згідно з п. 13 розділу VII Інструкції розподіл стягнутих з боржника грошових сум здійснюється в порядку, визначеному статтею 45 Закону.

Відповідно до статті 45 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент зарахування виконавчого збору та витрат виконавчого провадження) розподіл стягнутих виконавцем з боржника за виконавчим провадженням грошових сум (у тому числі одержаних від реалізації майна боржника) здійснюється у такій черговості:

1) у першу чергу повертається авансовий внесок стягувача на організацію та проведення виконавчих дій;

2) у другу чергу компенсуються витрати виконавчого провадження, не покриті авансовим внеском стягувача;

3) у третю чергу задовольняються вимоги стягувача та стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків фактично стягнутої суми або основна винагорода приватного виконавця пропорційно до фактично стягнутої з боржника суми;

4) у четверту чергу стягуються штрафи, накладені виконавцем відповідно до вимог цього Закону.

Згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що кошти, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017, 24.05.2017, 26.05.2017 відповідач мав право перерахувати в рахунок витрат виконавчого провадження, які компенсуються в другу чергу, однак не мав права перераховувати їх в рахунок виконавчого збору, оскільки станом на 23.05.2017, 24.05.2017 та 26.05.2017 суми боргу ще не були фактично стягнуті на користь стягувача.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції при розгляді даної справи дійшов обґрунтованого висновку про необхідність відшкодування позивачеві шкоди, завданої неправомірними діями державного виконавця, яка полягала у зволіканні перерахування з депозитного рахунку коштів на користь стягувача у наступні періоди: з 03.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 70 000,00 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 23.05.2017; з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 21 234,69 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження); з 09.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 69 815,70 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 26.05.2017; з 20.08.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 30000,00 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 07.08.2019; з 12.09.2019 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 693,12 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 30.08.2019; з 13.02.2020 по 10.09.2020 щодо грошових коштів в сумі 1278,55 грн; з 07.06.2017 по 07.10.2019 щодо грошових коштів в сумі 11080,74 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження); з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 8583,05 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження); з 07.06.2017 по 12.08.2019 щодо грошових коштів в сумі 6902,81 грн, які надійшли на рахунок з обліку депозитних сум 24.05.2017 (за мінусом витрат на виконавче провадження).

Водночас з матеріалів справи не вбачається конкретних поважних причини, умов та обставин, через які відповідач допустив зволікання у перерахуванні вказаних сум у встановлені законодавством строки. Тобто, відповідач, знаючи про надходження коштів на рахунок з обліку депозитних сум, а також знаючи норми закону про черговість розподілу стягнутих сум, у визначені строки не вчинив належних дій щодо перерахування коштів, що надійшли від боржника стягувачу, що свідчить про протиправну поведінку відповідача.

Матеріали виконавчих проваджень не містять жодних доказів наявності обставин, що перешкоджали відповідачу у встановлені вище періоди перерахувати стягувачу зазначені вище суми, які надійшли на рахунок з обліку депозитних, що свідчить про невідповідність дій виконавчої служби вимогам Закону України "Про виконавче провадження" та Інструкції.

На переконання колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про правомірність заявлених позивачем вимог про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" 3 % річних та інфляційних втрат, а доводи апелянта в цій частині є безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

За змістом статей 524, 533-535 та 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)).

Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).

Колегія суддів зазначає, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) зазначено, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, встановлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Так, позивач вказав, що у результаті бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні перерахування сум, що перебували на депозитному рахунку, позивач не міг користуватись належними йому коштами та зазнавав втрат.

Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником.

Суд зазначає, що у цьому випадку позивач позбавлений можливості отримати задоволення своїх майнових вимог за рахунок боржника, оскільки зобов`язання боржника у встановлені судом періоди були виконані, так як кошти, які підлягали перерахуванню на користь позивача, були стягнені з боржника та знаходились на депозитних рахунках відповідача.

Збитками позивача у даному випадку є реальні втрати від знецінення грошових коштів та неможливості користуватись належними йому коштами.

Отже, на переконання суду, відшкодування збитків, яких зазнав позивач в результаті бездіяльності відповідача, яка полягала у зволіканні в перерахуванні сум з депозитного рахунку, можливе за рахунок держави, оскільки саме у зв`язку з бездіяльністю виконавчої служби, а не боржника, позивач зазнавав втрат від неможливості користування власними коштами.

У випадку дотримання відповідачем вимог законодавства та виконання покладених на нього Законом та Інструкцією зобов`язань належним чином та у встановлені строки, позивач мав би можливість у визначені вище періоди користуватись грошовими коштами, які підлягали перерахуванню на його користь.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що у цьому випадку вбачається причинно-наслідковий зв`язок між протиправною бездіяльністю та спричиненою шкодою, який необхідний для притягнення до відповідальності, а відтак і з визначенням розміру такої шкоди.

При цьому, завдані позивачеві збитки (реальні втрати від знецінення грошових коштів та неможливості користування ними) виражаються в сумі 3 % річних та інфляційних втрат.

Можливість обрахування суми збитків у вигляді 3% річних та інфляційних втрат також відображена у постанові Верхового Суду у справі № 666/6436/15-ц.

У той же час, у відзиві на позовну відповідач зазначив, що позивачем обраховуються суми збитків з порушенням строків позовної давності.

Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача збитків, нарахування яких позивач починає здійснювати з 23.05.2017.

У контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов`язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов`язку у відповідача щодо перерахування сум, що надійшли на рахунок з обліку депозитних сум.

Позивач, посилаючись на здійснені відповідачем перерахування сум з депозитного рахунку на користь стягувача 13.08.2019 та 08.10.2019, а також на ухвали Господарського суду міста Києва, постановлені за результатами розгляду скарг на дії відповідача, стверджує про переривання строків позовної давності.

У статті 264 Цивільного кодексу України визначено порядок переривання перебігу позовної давності. Так, згідно із цією статтею перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення позову особою до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Аналіз зазначеної норми статті 264 ЦК України дає підстави для висновку, що йдеться про дві підстави для переривання перебігу позовної давності: а) вчинення особою дії, що свідчать про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку; б) пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Слід зауважити, що правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо у них є докази на підтвердження факту такого переривання.

Суд зазначає, що вчинення відповідачем дій щодо перерахування коштів з депозитного рахунку на виконання вимог Інструкції та Закону, а також постановлення судом ухвал за наслідками розгляду скарг на дії/бездіяльність відповідача, не свідчить про те, що відповідач визнав свій обов`язок щодо відшкодування збитків.

Враховуючи те, що позивач звернувся з даним позовом до суду 07.07.2020, а обставин переривання позовної давності щодо стягнення збитків судом не встановлено, суд дійшов висновку, що обґрунтованим початковим періодом для нарахування збитків є 07.07.2017.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий зроблено без урахування пропуску строку позовної давності, а відтак за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3% річних в розмірі 12 000,88 грн та інфляційних втрат в розмірі 36 084,38 грн.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП "Київпастранс" грошові кошти за наказом № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1 278,55 грн, місцевим господарським судом встановлено, що 11.09.2020 згідно з платіжним дорученням № 1677 відповідачем перераховано позивачу грошові кошти в сумі 1 278, 55 грн по виконавчому провадженню № 18345209, які надійшли 31.01.2020. Водночас вказані грошові кошти мали бути перераховані позивачу у строк до 12.02.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність предмету спору у вказаній частині, у зв`язку із чим провадження у справі в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнутий залишок коштів за наказом № 30/18 від 15.03.2010 за виконавчим провадженням № 18345209 в сумі 1 278,55 грн підлягає закриттю відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача сплатити позивачу вже стягнуті з КП "Київпастранс" грошові кошти за наказом № 56/205 від 11.10.2010 за виконавчим провадженням № 22240441 у сумі 30 000,00 грн, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, наказ Господарського суду міста Києва №56/205 від 11.10.2010 про стягнення з КП "Київпастранс" на корить позивача боргу в сумі 85830,45 грн було пред`явлено до виконання до Подільського районного управління юстиції, яким 30.10.2010 відкрито виконавче провадження № 22240441.

Наявні у матеріалах справи копії виконавчого провадження № 22240441 свідчать, що стягувачу було перераховано грошові кошти в загальній сумі 30 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 2451 від 30.11.2010 та № 2785 від 12.01.2011.

Так, як зазначено судом першої інстанції, в призначенні платежу у вказаних платіжних дорученнях зазначається про перерахування боргу згідно з наказом № 56/205.

Водночас вказані кошти не могли бути зараховані на депозитний рахунок виконавчої служби в межах зведеного виконавчого провадження, оскільки виконавче провадження № 22240441 приєднано до зведеного лише 26.09.2014.

При цьому, відсутність посилання в призначенні платежу на номер виконавчого провадження не нівелює факту перерахування коштів згідно наказу, а позивачем, у свою чергу, не доведено того, що спірна сума коштів на рахунок стягувача не надходила.

За приписом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю, зокрема, органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою. Відшкодування такої шкоди органом державної влади, оскільки останній фінансується з державного бюджету України, здійснюється з відповідного бюджету. Відтак, участь органів Державного казначейства України як іншого відповідача є ознакою, притаманною для всіх спорів про відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органів державної влади.

Згідно зі ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У рішенні Конституційного суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 визначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода підлягає стягненню з Державного бюджету України.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з приписами ч. 1-3 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог частково та стягнення з Державного бюджету України на користь ТОВ "Нафтопостач-агро" 48 085,26 грн в рахунок відшкодування шкоди.

Апеляційний господарський суд вважає безпідставними посилання апелянта на правову позицію, викладену у постанові Верховного суду від 23.03.2018 у справі № 914/3068/16, оскільки предметом спору у наведеній справі є стягнення шкоди у розмірі 49 915,00 грн (14 416,50 грн гарантійного внеску і 35 498,50 грн додаткової суми винагороди організатора прилюдних торгів), завданої бездіяльністю державного виконавця, а також 3 % річних в сумі 4 045,16 грн та 34 840,67 грн інфляційних втрат, нарахованих на вказану шкоду. Водночас позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок протиправної бездіяльності державного виконавця відповідного органу державної виконавчої служби, яка полягала в невидачі акта державного виконавця про придбання ПАТ "Укрсоцбанк" з прилюдних торгів квартири загальною площею 73,5 кв.м відповідно до протоколу проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки) №1413621-3 від 12.02.2014, ПАТ "Укрсоцбанк" зазнало збитків у вигляді втрати сплачених під час прилюдних торгів гарантійного внеску для участі у прилюдних торгах та додаткової суми винагороди організатора прилюдних торгів.

Отже, фактичні обставини, встановлені у вищенаведеній справі, а також предмет та підстави позову не є подібними даній справі.

Верховний суд зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

При цьому, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищенаведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв`язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві - без задоволення.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, з огляду на відмову в задоволенні апеляційної скарги, на підставі статті 129 ГПК України, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в особі територіального органу Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві на рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2022 у справі № 910/9761/20 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/9761/20 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 21.11.2022.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

М.Г. Чорногуз