Ухвала

від 02.06.2022 по справі 910/4210/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

03 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 910/4210/20

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду: Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В., Васьковського О.В., Дроботової Т.Б., Львова Б.Ю., Ткаченко Н.Г., Уркевича В.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

розглянувши матеріали касаційних скарг державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ", акціонерного товариства "Фондова біржа ПФТС" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фортіфай"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 (головуючий суддя - Майданевич А.Г., судді Коротун О.М. і Сулім В.В.)

зі справи № 910/4210/20

за позовом державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ"

до : Міністерства юстиції України;

акціонерного товариства "Фондова біржа ПФТС";

товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фортіфай";

про визнання недійсними результатів аукціону та визнання недійсним договору,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю "Інвінтум";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - товариство з обмеженою відповідальністю "Фондова компанія "Фаворит";

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1- Національний банк України,

ВСТАНОВИВ:

1. Позов (з урахуванням заяви про зміну предмета позову) було подано до господарського суду міста Києва про:

- визнання недійсними результатів аукціону від 04.03.2020 з продажу 5 080 310 373 штук простих бездокументарних іменних акцій ПАТ "Промінвестбанк", код ЄДРПОУ: 00039002, номінальною вартістю 10 грн., 99,7726 % від загальної кількості, міжнародний ідентифікаційний номер UA4000136329, оформлених протоколом аукціону з реалізації акцій ПАТ "Промінвестбанк", на які звернено стягнення на АТ "Фондова біржа ПФТС", складеним 06.03.2020;

- визнання недійсним договору (біржового контракту) купівлі-продажу цінних паперів (Б-Б) № 813054; БB2369-АК; БB-04/03/03, укладеного Міністерством юстиції України і ТОВ "Фінансова компанія "Фортіфай".

2. Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем порядку реалізації на фондовій біржі цінних паперів, на які звернено стягнення, та банківського законодавства в частині отримання погодження Національного банку України на набуття істотної участі у ПАТ "Промінвестбанк".

Також позивач посилався на порушення відповідачами положень Конвенції про захист прав і основоположних свобод у зв`язку з незаконним позбавленням державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ" права власності на спірні цінні папери, оскільки названа Корпорація як юридична особа не несе відповідальності за зобов`язаннями держави.

3. Рішенням господарського суду міста Києва від 11.02.2021 (суддя Привалов А.І.) у задоволенні позову відмовлено.

Дане рішення мотивоване тим, що: необґрунтованими є доводи позивача про те, що переможець аукціону не погодив з Національним банком України набуття істотної участі у ПАТ "Промінвестбанк", оскільки статтею 34 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено можливість погоджень Національним банком України набутої або збільшеної істотної участі у банку після її фактичного набуття або збільшення; позивачем не доведено того, що при проведенні аукціону було порушено його права, а також не доведено порушення порядку проведення аукціону, які вплинули б на результати останнього.

4. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021: рішення місцевого господарського суду скасовано; прийнято нове рішення, яким позов задоволено; визнано недійсними результати аукціону, вказаного в пункті 1 цієї ухвали Верховного Суду; визнано недійсним договір (біржевий контракт), вказаний у тому ж пункті; здійснено розподіл судових витрат.

Відповідну постанову апеляційної інстанції мотивовано тим, що:

- у рішенні судів зі справ № 757/36346/19-ц, № 796/165/18 встановлено обставини щодо того, що прості іменні акції ПАТ «Промінвестбанк» (міжнародний ідентифікаційний номер цінних паперів UA 4000136329) належать Російській Федерації;

- спірні акції обліковуються на рахунку позивача, тому останній вірно звернувся до суду за захистом своїх інтересів у відповідності до статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України);

- уцінка акцій ПАТ «Промінвестбанк» була проведена 20.09.2019 всупереч ухвалі Верховного Суду від 16.09.2019 у справі № 757/36346/19, і їх продаж на торгах 04.03.2020 було здійснено за заниженою ціною, що вплинуло на результати електронних торгів;

- у матеріалах справи відсутні докази звернення потенційних покупців за попереднім погодженням до Національного банку України на набуття істотної участі в банку, що свідчить про порушення порядку набуття істотної участі в банку.

5. У касаційній скарзі до Верховного Суду державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ" з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України просила змінити мотивувальну частину зазначеної постанови апеляційного господарського суду, обґрунтовуючи це тим, що: вона не погоджується з висновками апеляційного господарського суду про належність акцій ПАТ «Промінвестбанк» російській федерації та дотримання відповідачами порядку організації та проведення аукціону 04.03.2020 у частині неопублікування оголошення про такий аукціон; оспорювана постанова апеляційної інстанції у частині визнання обставини належності акцій ПАТ «Промінвестбанк» російської федерації такою, що не підлягає доказуванню, а також у частині застосування пункту 2.7 Порядку реалізації на фондовій біржі цінних паперів на які звернено стягнення, прийнята з порушенням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим зазначена постанова підлягає зміні у відповідній частині.

6. Акціонерне товариство "Фондова біржа ПФТС" у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду, обґрунтованій з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції скасувати, а рішення місцевого господарського суду в даній справі залишити в силі. На думку даного скаржника: судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення пунктів 1.2, 4.2, 4.5 названого Порядку та пункту 2 розділу І Положення про функціонування фондових бірж; біржа, за її твердженням, не порушувала судову заборону на проведення аукціону; оскільки судом встановлено, що власником акцій є російська федерація, а не державна корпорація розвитку "ВЕБ.РФ", то ціна продажу акцій не впливає на розмір заборгованості названої корпорації, яка не є стороною у виконавчому провадженні, не має у ньому фінансових зобов`язань та права на отримання залишків коштів від реалізованого майна; апеляційним судом не наведено аргументів щодо відхилення доводів названої біржі і ТОВ "Фінансова компанія "Фортіфай" щодо відсутності порушеного права державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ", зокрема щодо впливу ціни продажу акцій на її права та інтереси; апеляційним судом порушено права та інтереси низки учасників зведеного виконавчого провадження № 59036926, зокрема тих, які не були залучені до участі в даній справі і не отримають коштів від реалізації акцій внаслідок прийняття оскаржуваної постанови; право власності на акції на час розгляду справи не перейшло до ТОВ «Фінансова компанія «Фортіфай», і жодних порушень банківського законодавства останнє не вчиняло.

7. ТОВ «Фінансова компанія «Фортіфай» у своїй касаційній скарзі до Верховного Суду, поданій на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову апеляційного господарського суду, а рішення місцевого господарського суду в даній справі залишити в силі. Скаргу обґрунтовано: невірним застосуванням/незастосуванням норм матеріального права - частин першої, другої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 2.10, 2.12, 4.2, 4.3 Порядку реалізації на фондовій біржі цінних паперів, на які звернено стягнення, статті 34 Закону України «Про банки і банківську діяльність», пунктів 260, 269 Положення про ліцензування банків та порушено норми процесуального права - частин першої, другої, п`ятої статті 236 ГПК України; незастосуванням апеляційним господарським судом правових висновків , викладених у низці постанов Верховного Суду; тим, що попри судову заборону будь-яких активних дій біржі, направлених на проведення аукціону, судом не накладено арешт на рахунки АТ "Фондова біржа ПФТС" й не заборонено встановлювати факти щодо торгів; законністю рішення головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту виконавчої служби Міністерства юстиції України Назаровця А.Т. про повторну уцінку акцій; тим, що права позивача не могли бути порушені видачею АТ "Фондова біржа ПФТС" об`єктивної довідки; проведенням уцінки акцій державним виконавцем після поновлення виконавчих проваджень та зняття судової заборони на підготовку і проведення торгів.

8. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду Мамалуя О.О. - головуючого, суддів Баранця О.М., Студенця В.І. дану справу разом з касаційними скаргами державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ", акціонерного товариства "Фондова біржа ПФТС" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фортіфай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 передано на розгляд об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Відповідну ухвалу обґрунтовано, зокрема, таким:

- наявністю підстав для відступу від висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 30.11.2021 у справі №910/7664/19 (прийнята Верховним Судом у складі: Дроботова Т.Б. - головуючий, судді Багай Н.О., Чумак Ю.Я.);

- предметом позову у згаданій справі є вимоги ФГ "Дінекс-Агро" про визнання недійсними результатів електронних торгів та договору купівлі-продажу майна, укладеного на підставі цих торгів між Агентством (продавець) і ТОВ "Мегелан Плюс" (покупець), за результатами яких, за твердженням позивача, було незаконно відчужене належне йому майно;

- Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що у разі, коли покупець ще не отримав продане майно позивача, позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним з відповідачів з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи таку вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна. Суд також вказав, що визнання в судовому порядку правочину недійсним не призведе автоматично до повернення майна власнику, який не є стороною правочину, а тому відповідний позов не поновлює порушене право власності і через це він не є ефективним способом захисту порушеного права, у зв`язку з чим такий позов не підлягає задоволенню. Натомість позивач, який вважає себе власником майна, може отримати ефективний захист свого права в інші способи, зокрема, передбачені главою 29 ЦК України;

- предметом спору у справі, що розглядається, є вимога державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ", яка вважає себе власником акцій, про визнання недійсними оформлених протоколом результатів аукціону з реалізації акцій ПАТ "Промінвестбанк" та визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, укладеного Міністерством юстиції України і ТОВ "Фінансова компанія "Фортіфай". Обґрунтовуючи підстави звернення до суду, позивач зазначає, що виконавчою службою на порушення норм законодавства було звернено стягнення на акції, які належать не боржнику, а позивачу, що змушує останнього звернутись з відповідним позовом про захист права власності шляхом визнання недійсними результатів аукціону з продажу акцій та укладеного за його наслідками договору;

- господарським судом апеляційної інстанції встановлено, що цінні папери ТОВ "Фінансова компанія "Фортіфай" за оспорюваним договором передані не були;

- колегія суддів Верховного Суду у справі, що розглядається, не погоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 30.11.2021 у справі №910/7664/19, про те, що у разі, коли покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачів з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 ЦК України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна;

- незважаючи на те, що судом апеляційної інстанції у даній справі № 910/4210/20 встановлено, що покупець ще не отримав продане на аукціоні майно, колегія суддів Верховного Суду вважає, що такий спосіб захисту порушеного права позивача у даному випадку, як визнання недійсними оформлених протоколом результатів аукціону та визнання недійсним договору купівлі-продажу цінних паперів, є належним та призведе до поновлення порушених прав. У даному випадку визнання в судовому порядку правочину недійсним призведе до того, що спірні акції не будуть у подальшому вибувати з володіння позивача, тому такий позов поновить порушене право власності і є ефективним способом захисту порушеного права.

9. Відповідно до частини другої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати.

10. Розглядаючи порушене в ухвалі Верховного Суду від 23.12.2021 зі справи № 910/4210/20 питання, Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду виходить з такого.

10.1. Причиною постановлення згаданої ухвали було, зокрема (і насамперед) питання щодо можливості ефективного поновлення прав позивача у спосіб, заявлений у справі, що розглядається.

10.2. Відповідно до частин першої, третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

10.3. Згідно з частинами першою - третьою статті 216 названого Кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

10.4. За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого, зокрема, майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Подібний же перелік способів (шляхів) захисту визначений у статті 20 Господарського кодексу України.

10.5. Як зазначено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 зі справи № 925/1265/16, суб`єкт порушеного права, як правило, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Таким чином, застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права.

10.6. Як вказувалося в постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 зі спору, що також виник з приводу реалізації повноважень Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, щодо відчуження майна, яке в межах кримінального провадження було передано судом названому Агентству в управління, задоволення жодної з вимог, заявлених позивачем (а саме - визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів і про визнання недійсним договору купівлі-продажу), не призведе до поновлення майнових прав позивача, що свідчить про те, що позивачем обрано неналежні способи захисту своїх порушених прав, і тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

10.7. За змістом статті 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Отже, якщо продавець продав товар, який належить іншій особі на праві власності, і при цьому продавець не мав права його відчужувати, то покупець не набуває права власності на товар, крім випадків, коли власник не має права вимагати його повернення. Зокрема, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадках, встановлених статтею 388 ЦК України.

У випадках коли річ, що була предметом продажу, перебуваючи в чужому володінні, змінилася, була перероблена чи знищена, тобто не існує в натурі на момент подання позову, застосовуються зобов`язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень глави 83 ЦК України.

Такі ж способи захисту застосовуються й у випадку продажу речей, визначених родовими ознаками, оскільки із чужого незаконного володіння може бути витребувана лише індивідуально визначена річ.

Відповідно до положень частини першої статті 184 ЦК України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

Згідно із частиною другою статті 184 ЦК України річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою. Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.

Таким чином, якщо позивач вважає, що покупець не набув права власності на отримане ним спірне майно, зокрема, тому що покупець не є добросовісним набувачем, то він вправі скористатися передбаченими законодавством зобов`язально-правовими способами захисту права власності. Для застосування таких способів захисту немає потреби в оскарженні результатів електронних торгів або підписаного в подальшому договору купівлі-продажу зерна.

В іншому випадку позивач може вдатися до такого способу захисту, як відшкодування завданої йому майнової шкоди (зокрема, заподіяної продажем майна за ціною, нижчою від ринкової) та моральної шкоди (частина третя статті 386 ЦК України). Відповідачами за цим позовом можуть бути особи, з вини яких така шкода була заподіяна.

Якщо ж покупець ще не отримав продане майно позивача, то позивач може запобігти виконанню договору купівлі-продажу, укладеного одним із відповідачів з перевищенням повноважень, шляхом застосування способу захисту, передбаченого частиною другою статті 386 ЦК України, звернувшись до суду з вимогою про заборону відповідачам вчиняти дії щодо передання майна продавцем покупцю, мотивуючи свою вимогу відсутністю у продавця права на продаж майна.

Схожих правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду і в постанові від 05.10.2021 у справі № 910/18647/19.

10.8. Також у постанові Верховного Суду у складі Великої Палати від 22.09.2020 зі справи № 910/3009/18 було викладено правовий висновок щодо належного способу захисту права (інтересу) особи, який (висновок) полягає в тому, що: в разі якщо позивач був неправомірно, без достатньої правової підстави позбавлений цінних паперів на користь відповідача, то належному способу захисту відповідає позовна вимога про стягнення цінних паперів з відповідача на користь позивача; натомість вимога про зобов`язання відповідача повернути на рахунок позивача непогашені цінні папери не відповідає ефективному судовому захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена.

10.9. За змістом положень статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

10.10. Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема, їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності.

Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.09.2018 у справі №823/2042/16).

З викладеного випливає, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи, застосовані в цих рішеннях, мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію "якість закону" законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя; суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

10.11. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду неодноразово, зокрема у постановах від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18, від 05.10.2021 у справі №910/18647/19, від 22.09.2020 зі справи №910/3009/18, викладала правовий висновок щодо застосування положень частини другої статті 16 ЦК України стосовно способу захисту порушеного права шляхом визнання недійсним договору у подібних правовідносинах [зокрема, Судом було констатовано, що визнання недійсними електронних торгів з продажу майна (активів), на які накладено арешт, протоколу їх проведення, а також укладеного на їх підставі договору купівлі-продажу є неналежними способами судового захисту порушених прав], і такий висновок є чітким, зрозумілим, сприяє однозначному застосуванню зазначеної норми матеріального права.

10.12. З наведеного випливає, що пропонований в ухвалі Верховного Суду від 23.12.2021 з даної справи відступ від правового висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 910/7664/19, по суті, передбачає відступ від сталих правових висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено в її постановах і які враховано, в тому числі, в зазначеній постанові Верховного Суду у справі № 910/7664/19.

Поряд з тим процесуальний закон не наділяє об`єднану палату повноваженнями щодо відступу від правових висновків Великої Палати Верховного Суду. Водночас не вбачається й підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати (в порядку частини третьої статті 302 ГПК України).

10.13. З огляду на зазначене об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав, передбачених частиною другою статті 302 ГПК України, для передачі справи на розгляд об`єднаної палати, а відтак справа № 910/4210/20 разом з касаційними скаргами в ній на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 підлягає поверненню відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Керуючись статтями 234, 235, 301, 302 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Справу № 910/4210/20 з касаційними скаргами державної корпорації розвитку "ВЕБ.РФ", акціонерного товариства "Фондова біржа ПФТС" та товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фортіфай" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2021 повернути відповідній колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. Селіваненко

Судді І. Булгакова

О. Васьковський

Т. Дроботова

Б. Львов

Н. Ткаченко

В. Уркевич