Постанова

від 06.06.2022 по справі 50/362

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2022 р. Справа№ 50/362

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Полякова Б.М.

суддів: Пантелієнка В.О.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Дюкарєвої І.М.

перевіривши матеріали апеляційних скарг Державного підприємства «Укрінвестбуд» та Державного управління справами

на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.03.2021

у справі № 50/362 (суддя Пасько М.В)

за заявою Приватного (малого) підприємства "ТОР"

до Будівельного управління Державного управління справами (БУ ДУС)

за участю Державного управління справами

про банкрутство

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання від 07.06.2022

ВСТАНОВИВ:

У ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2008 порушено провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.09.2016 продовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 50/362 та повноваження розпорядника майна боржника на шість місяців, тобто до 01.03.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2018 продовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 50/362 та повноваження розпорядника майна будівельного управління Державного управління справами (БУ ДУС) арбітражного керуючого Драгун І.І. на шість місяців, тобто до 22.09.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 продовжено строк процедури розпорядження майном у справі № 50/362 та повноваження розпорядника майна будівельного управління Державного управління справами (БУ ДУС) арбітражного керуючого Драгун І.І. на шість місяців, тобто до 30.01.2020.

У лютому 2020 року до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання голови комітету кредиторів боржника про продовження строку процедури розпорядження майном у справі та повноважень розпорядника майна боржника на 6 (шість) місяців.

08.04.2020 від Міністерства юстиції України до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання про закриття провадження у справі.

Клопотанням про закриття провадження у справі про банкрутство мотивоване тим, що відповідно до приписів абзацу першого частини другої розділу III Закону України "Про визнання таким, що втратив чинність, Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" від 02.10.2019 № 145-ІХ, якими установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 відмовлено в задоволенні клопотання розпорядника майна боржника про продовження строку процедури розпорядження майном у справі на шість місяців. Задоволено клопотання представника Центрального міжрегіонального Будівельного управління Державного управління справами (БУ ДУС) та припинено дію мораторію у справі № 50/362.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, Державне підприємство «Укрінвестбуд» та Державне управління справами звернулися до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого суду скасувати.

Відповідно до витягів з протоколів автоматизованого розподілу судової справи між суддями та передачі судової справи раніше визначеному головуючому судді справа № 50/362 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Поляков Б.М., судді Доманська М.Л., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.05.2021 розгляд справи №50/362 відкладено на 07.07.2021. Визнано явку боржника та арбітражного керуючого обов`язковою.

Розпорядженням керівника апарату від 05.07.2021 у зв`язку з перебуванням судді Доманської М.Л., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.07.2021 для справи №50/362 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Отрюх Б.В., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 розгляд справи №50/362 відкладено на 11.08.2021.

Розпорядженням керівника апарату від 05.08.2021 у зв`язку з перебуванням судді Отрюха Б.В., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.08.2021 для справи №50/362 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Верховець А.А., Пантелієнко В.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.08.2021 розгляд справи № 50/362 відкладено на 29.09.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2021 зупинено апеляційне провадження у справі № 50/362 за апеляційними скаргами Державного підприємства «Укрінвестбуд» та Державного управління справами на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 до ухвалення рішення Верховним Судом у справі № 1-24-7-5/297-06-7817. Зобов`язано учасників судового процесу повідомити суд про усунення обставин, які зумовили зупинення провадження у справі із наданням доказів, що підтверджують зазначені обставини.

Розпорядженням керівника апарату від 14.02.2022 у зв`язку з прийняттям рішення Вищої ради правосуддя від 26.10.2021 про звільнення Верховця А.А., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягом з протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи № 50/362 між суддями сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Пантелієнко В.О., Гарник Л.Л.

Колегією суддів було встановлено, що відповідно до ЄРСР Верховним Судом прийнято постанову у справі № 1-24-7-5/297-06-7817.

Розпорядженнями в.о. керівника апарату від 11.04.2022 у зв`язку з перебуванням судді Гарник Л.Л., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Згідно з витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду апеляційних скарг сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя - Поляков Б.М., судді - Пантелієнко В.О., Сотніков С.В. Зазначена колегія суддів сформована відповідно до рішення загальних зборів суддів Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2018 зі змінами від 12.11.2019.

Відтак, судова колегія зазначає, що визначений за допомогою автоматизованої системи розподілу судової справи склад колегії суддів є судом, встановленим законом, у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Сокуренко і Стригун проти України» від 20 липня 2006 року вказав, що фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У рішенні у справі «Zand v. Austria», висловлено думку, що термін «судом, встановленим законом» у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2022 поновлено апеляційне провадження у справі № 50/362 з 07.06.2022. Розгляд справи № 50/362 призначено на 07.06.2022.

Колегія зауважує, що стосовно нового розгляду справи, який було призначено на 07.06.2022 сторони апеляційного провадження були повідомленні всіма можливими способами в умовах воєнного стану введеного в Україні, а саме: ухвалу про призначення розгляду справи було направлено на відомі суду електронні адреси сторін, що наявні в матеріалах справи, інформація про розгляд справи була оприлюднена на офіційному сайті Північного апеляційного господарського суду, за наявності реєстрації в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі на офіційні електронні адреси таких осіб.

При цьому колегія суддів робить акцент на тому, що відповідно до приписів частин 6 та 7 статті 6 ГПК України: «Адвокати, реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку».

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 р. «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 р. «Мороз та інші проти України» та інші).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла до висновку, що враховуючи положення ч. 3 ст. 202 ГПК України, неявка сторін судове засідання не може бути підставою для відкладення розгляду справи.

В силу положень ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що у справі про банкрутство Боржника, який з 17.10.2008 перебуває в процедурі розпорядження майном, строк якої було продовжено ухвалами суду від 01.09.2016, 22.03.2018, 30.07.2019, подано клопотання про закриття провадження у цій справі з підстав заборони на застосування процедури санації у справі про банкрутство Боржника, як державного підприємства (частка держави у статутному фонді перевищує 50 %) через запроваджені з 20.10.2019 пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ відповідні законодавчі обмеження.

Рішення місцевого суду про відмову у закритті провадження у справі мотивоване прямою законодавчою забороною для застосування до Боржника, у статутному капіталі якого частка державної власності перевищує 50 %, процедури санації/ліквідації у справі про банкрутство в силу положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ, який набрав чинності з 20.10.2019, установлено, що у справах про банкрутство державних підприємств, у тому числі казенних підприємств, або акціонерних товариств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, не застосовуються судова процедура санації, крім тих, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки, та судова процедура ліквідації, крім тих, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

З прийняттям Закону № 145-ІХ втратив чинність Закон України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", положення якого поширювались на певне коло суб`єктів, що прямо визначені в цьому законі, а саме на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, а також на юридичних осіб - об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, але можуть бути корпоратизовані, та були включені у відповідний перелік за цим законом.

При цьому, щодо заборон на застосування процедур банкрутства щодо окремих суб`єктів, то положення Закону України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації" (в період його чинності) узгоджувались з нормами Господарського Кодексу України, а саме з положеннями частини третьої статті 214 (у редакції цієї статті станом до втрати чинності Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації"): процедури щодо неплатоспроможних боржників, передбачені цим Кодексом, не застосовуються до казенних підприємств; до державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виключення їх у встановленому порядку з переліку об`єктів, що не підлягають приватизації.

Водночас, норми пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять винятків, окрім тих, що прямо визначені в цій нормі, щодо кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких за цими нормами не поширюються відповідні заборони у застосуванні процедур санації та ліквідації у справі про банкрутство.

А тому відсутність в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ прямої вказівки на збереження в ньому тих обмежень у застосуванні за колом суб`єктів, що були встановлені Законом України "Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації", виключає звуження кола суб`єктів - Державних підприємств, на яких поширюють свою дію положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.

Отже, не допускається звуження кола Державних підприємств, на яких поширюються визначені цими положення обмеження у застосуванні процедур санації та ліквідації, окрім тих винятків, які прямо визначені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ.

Тобто положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ - заборона у застосуванні процедури санації, не поширюється на Державні підприємства, що задіяні у виконанні державного оборонного замовлення, виробництві, розробленні, модернізації, ремонті, обслуговуванні озброєння та військової техніки; а заборона у застосуванні процедури ліквідації не поширюється на Державні підприємства, що ліквідуються за рішенням власника протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Враховуючи викладене, а також той факт, що в матеріалах справи відсутні докази належності Боржника до Державних підприємств, щодо яких пункт 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлює винятки у застосуванні за суб`єктним складом, колегія суддів доходить висновку, що обмеження у застосуванні цих положень Закону - щодо заборони у застосуванні процедури ліквідації у справі про банкрутство, за суб`єктною ознакою не поширюються на боржника у даній справі.

У цій справі потребує дослідженню та визначенню порядок застосування у справах про банкрутство пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою - беручи до уваги дату запровадження судової процедури, у якій перебував боржник на момент набрання чинності цим Законом.

Судові рішення про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника та про застосування до нього процедури ліквідації за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" ухвалені як до введення в дію з 21.10.2019 КУПБ, так і до набрання чинності Законом № 145-ІХ з 20.10.2019.

Також колегія суддів враховує, що положення пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ не містять прямої вказівки на закриття провадження у справах про банкрутство.

Водночас ці положення допускають закриття провадження у такій справі на стадії судової процедури розпорядження майном із застосуванням наведених положень, у зв`язку з чим Суд зазначає про таке.

Положеннями частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КУПБ запроваджений порядок подальшого здійснення провадження у справах про банкрутство за правилами КзПБ незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Водночас, відповідно до статті 6 цього Кодексу законодавець не передбачив застосування у справі про банкрутство будь-яких інших процедур, окрім процедур розпорядження майном, санації боржника та ліквідації, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що передбачав окрім наведених процедур також і процедуру (можливість) укладення мирової угоди.

Щодо передбачених КзПБ процедур, то відповідно до його преамбули цим нормативним актом встановлюються умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Такий порядок забезпечується, зокрема, застосуванням у справі про банкрутство окремих, однак послідовних та пов`язаних між собою судових процедур (стаття 6 КУПБ).

Судова процедура розпорядження майном боржника, згідно із положеннями КУПБ, повинна забезпечити збереження активів, ефективне їх використання, аналіз фінансового стану боржника та прийняття рішення про щодо наступної процедури - санації або ліквідації (частина перша статті 44).

Відповідно до частини першої статті 49 цього Кодексу у підсумковому засіданні суду у процедурі розпорядження майном боржника здійснюється перехід до наступної судової процедури (процедури санації, ліквідації) або закривається провадження у справі.

Частиною третьою цієї статті КУПБ визначено, що у підсумковому засіданні господарський суд ухвалює, зокрема, рішення про закриття провадження у справі про банкрутство.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 90 КзПБ, господарський суд закриває провадження у справі про банкрутство, окрім наведених у цій статті, і в інших випадках, передбачених законом.

З наведених підстав Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 дійшов наступних висновків:

- факт перебування боржника-державного підприємства у справі про банкрутство в процедурі розпорядження майном, незалежно від того за правилами Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" або КУПБ було застосовано цю процедуру;

- обставини неможливості завершення цієї справи про банкрутство на стадії розпорядження майном із застосуванням спеціальних норм законодавства про банкрутство (у разі їх встановлення);

- заборона на застосування судових процедур санації чи ліквідації;

в сукупності вказують на існування передбаченої пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ підстави для закриття провадження у цій справі про банкрутство - через законодавчі обмеження щодо застосування подальших - після розпорядження майном (стаття 49 КзПБ) процедур санації та ліквідації до Державних підприємств (крім тих, для яких пунктом 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ встановлені винятки у забороні щодо застосування цих процедур).

Отже, хоча норми пункту 9 частини першої статті 90 КзПБ та пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України і не містять прямої вказівки на закриття провадження у справі про банкрутство з підстав обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) процедур санації/ліквідації, проте застосування цих норм, як підстав для закриття провадження у справі про банкрутство узгоджується із передбаченою законодавцем в частині першій статті 49 КзПБ можливістю закрити провадження у справі про банкрутство у процедурі розпорядження майном через встановлені в пункті 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ обмеження у застосуванні подальших (після процедури розпорядження майном) судових процедур (стаття 49 КзПБ).

Аналогічної правової позиції, щодо можливості закриття судами провадження у справах про банкрутство боржників - Державних підприємств, наведена у постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15 з посиланням на висновки в постанові Верховного Суду, ухваленій у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 10.12.2019 у справі № 906/1290/15.

У цьому висновку враховується стала судова практика з відповідними висновками та правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, в постановах від 05.11.2019 у справі № 910/3704/13, від 12.12.2019 у справі № 923/382/14, від 19.12.2019 у справі № 50/155, від 26.05.2020 у справі № 922/1200/18, від 07.10.2020 у справі № 917/1230/15, від якої Суд не вбачає підстав відступати.

Між тим, на відміну від справ про банкрутство державних підприємств, що перебували в процедурі розпорядження майном , у учасників проваджень у справах про банкрутство державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, виникає неоднозначне розуміння щодо застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону № 145-ІХ, оскільки у цьому пункті відсутнє окреме застереження щодо правил його застосування за темпоральною ознакою - у справах про банкрутство, у яких на час набрання Законом № 145-ІХ вже були застосовані процедури санації та ліквідації .

Так, незважаючи на можливість закриття провадження у справі у судовій процедурі розпорядження майном із застосуванням пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ (пункти 9.12, 9.13) ці норми, між тим, не містять ні прямої вказівки, ні передбачають можливості (як для процедури розпорядження майном у сукупності із застосуванням інших норм: статті 90, 96 КзПБ, стаття 231 ГПК України тощо) закрити провадження у справах про банкрутство Державних підприємств, у яких, на момент набрання чинності Законом № 145-ІХ, тривають вже запроваджені судові процедури санації чи ліквідації.

А тому в питанні тлумачення та застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" цього Закону у справах про банкрутство державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом № 145-ІХ, колегія суддів виходить з висновків Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 18.11.2021 у справі № 1-24-7-5/297-06-7817 наступного змісту.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Відповідно до частини одинадцятої статті 11 ГПК України забороняється відмова у правосудді з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Консультативна рада європейських судів у Висновку № 11 (2008) про якість судових рішень наголосила на тому, що судді повинні послідовно застосовувати закон.

На думку ЄСПЛ, поняття "якість закону" означає, що національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах "C.G. та інші проти Болгарії" ("C. G. and Others v. Bulgaria", заява №1365/07, 24 April 2008, § 39), "Олександр Волков проти України" ("Oleksandr Volkov v. Ukraine", заява № 21722/11, § 170)).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, і роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ("Cantoni v. France", заява № 17862/91, § 31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, § 65)).

Отже, зміст пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ потребує тлумачення у справах про банкрутство Державних підприємств, які перебували в процедурі санації або ліквідації на час набрання чинності Законом, таким чином, щоб результат застосування вказаних норм відповідав засадам розумності та справедливості та узгоджувався з принципом верховенства права з урахуванням всіх його складників.

Для досягнення такого тлумачення Суд, передусім, покладається на визначений у КУПБ порядок запровадження кожної із передбачених у справі про банкрутство процедур, їх зміст та мету, а також правила переходу від однієї процедури до наступної.

Так, відповідно до КУПБ кожна судова процедура у справі про банкрутство містить правовий інструментарій (юридично значимі дії, рішення, правочини тощо), за допомогою якого досягається мета відповідної процедури.

Зокрема, процедура судової санації запроваджується для превенції банкрутства та ліквідації боржника, його фінансового оздоровлення, а також задоволення вимог кредиторів шляхом додаткових заходів (реструктуризація боргів, реорганізація юридичної особи тощо) (частина перша статті 50 КУПБ).

Ліквідаційна процедура спрямована, в першу чергу, на задоволення вимог кредиторів та виведення з ринку нерентабельних та неперспективних підприємств.

Судові процедури застосовуються у справах про банкрутство шляхом прийняття судових рішень, з моменту набрання чинності яких, законодавець надає учасникам справи комплекс прав і обов`язків та запроваджує відповідні наслідки.

При цьому, якщо КзПБ допускає перехід від однієї до іншої (наступної за цим Кодексом) процедури (від процедури розпорядження майном до санації та/або ліквідації, від санації до ліквідації, статті 49, 57 КУПБ тощо), то можливість повернення до попередньої процедури банкрутства, окрім як шляхом скасування у встановленому законом (ГПК України) порядку судового рішення про відкриття відповідної судової процедури у справі про банкрутство, правила КзПБ не містить.

Щодо судового рішення про застосування судової процедури у справі про банкрутство, що набрало чинності, в контексті застосування пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ колегія зазначає про таке.

За правилами частини третьої статті 3 ГПК України, статті 58 Конституції України не допускається зворотна дія закону в часі

Це правило застосовується із врахуванням принципу правової визначеності, який закріплений також і в статті 18 ГПК України, відповідно до частини першої якої судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Принцип правової визначеності, серед іншого (пункт 9.15) передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII).

В основі принципу юридичної визначеності, як одного із істотних елементів принципу верховенства права, лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов`язковим для сторін і не може переглядатися; та який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів.

Суд у прийнятті цієї постанови керується принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях ЄСПЛ від 03.12.2003 у справі "Рябих проти Росії", від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 18.11.2004 у справі "Праведная проти Росії", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Понамарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до принципу res judicata (пункт 62 рішення ЄСПЛ у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], No. 28342/95, ECHR 1999-VII), тобто поваги до остаточного рішення суду.

Отже, забезпечення принципу res judicata є однією з найважливіших засад гарантування державою реалізації права людини на справедливий суд.

Таким чином, вжиту законодавцем в нормі пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ лінгвістичну конструкцію "не застосовуються" щодо судових процедур санації та ліквідації, що передбачає обмеження на їх застосування у подальшому (тобто, коли їх ще не було застосовано), між тим не можна ототожнювати з "закриттям провадження", а відповідно не можна і розуміти як вказівку на припинення чинних процедур санації та ліквідації і з закриттям провадження у тих справах про банкрутство Державних підприємствах, щодо яких відповідні процедури вже були застосовані (відкриті) на час набрання чинності цим Законом.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд у постанові від 18.11.2021, формулюючи правову позицію щодо застосування нечітких та неоднозначних для їх застосування положень пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону № 145-ІХ за темпоральною ознакою, дійшов висновку, що на боржників - державних підприємств, до яких процедури санації/ліквідації у справах про банкрутство застосовані до набрання чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення" не поширюються та не застосовуються як підстава для закриття провадження у відповідній справі про банкрутство, а провадження продовжується відповідно до застосованої у відповідній справі процедури, з урахуванням пункту 4 Прикінцевих та Перехідних положень КзПБ.

Суд першої інстанції наведеного не врахував, неправомірно поширив на боржника у цій справі, що перебуває у розпорядження майном, застосованої до набуття чинності Законом № 145-ІХ, положення його пункту 2 розділу ІІІ "Прикінцеві та Перехідні положення", а тому дійшов помилкового висновку в оскаржуваному рішенні про закриття провадження у справі про банкрутство боржника з урахуванням наведених положень Закону № 145-ІХ, неправомірно поширивши обмеження щодо застосування процедури санації/ліквідації у справі про банкрутство, як підставу для закриття провадження у справі про банкрутство боржника.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суду належало продовжити провадження у цій справі, яка має завершуватись, з урахуванням частини 4 Прикінцевих та Перехідних положень КзПБ, за правилами цього Кодексу у межах процедури розпорядження майном.

З наведених підстав апеляційні скарги підлягають задоволенню, оскаржувана ухвала суду - скасуванню з передачею справи для продовження розгляду до Господарського суду міста Києва.

У зв`язку з введенням указами Президента України воєнного стану на всій території України; можливістю незнаходження осіб за вказаними в апеляційних скаргах адресами, зокрема, у зв`язку з евакуацією; тимчасовою нероботою АТ "Укрпошта", зокрема, на тимчасово окупованих та звільнених від агресора територіях; та інше, з метою належного повідомлення сторін в цій особливій для країни ситуації, відповідно до приписів п.п. 6, 7 ст. 6 та ст. 169 ГПК України, колегія суддів вважає за можливе повідомляти осіб про розгляд справи не через АТ "Укрпошта", а іншими засобами, які доступні в період воєнного стану (надсилання повідомлення на електрону пошту сторін, електронний кабінет, повідомлення на офіційному сайті ПАГС); докази повідомлення долучати до матеріалів справи.

Керуючись ст.ст. 2, 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 253-255, 269, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційні скарги Державного підприємства «Укрінвестбуд» та Державного управління справами на ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 у справі № 50/362 задовольнити.

2. Ухвалу Господарського суду м. Києва від 02.03.2021 у справі № 50/362 скасувати.

3. Направити справу № 50/362 до Господарського суду м. Києва на стадію розпорядженням майном.

4. Дану постанову направити на відомі суду електронні адреси сторін, що наявні в матеріалах справи.

Відповідно до частин 6 та 7 статті 6 ГПК України:

"Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування, суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки та особи, які провадять клірингову діяльність у значенні, наведеному в Законі України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки", реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов`язковому порядку. Інші особи реєструють свої офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в добровільному порядку.

Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою."

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок касаційного оскарження передбачено ст. 287 ГПК України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.

Головуючий суддя Б.М. Поляков

Судді В.О. Пантелієнко

С.В. Сотніков