Постанова

від 07.06.2022 по справі 902/1181/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2022 року Справа № 902/1181/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Мельник О.В. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Шилан О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2022 р. у справі № 902/1181/21 (суддя Яремчук Ю.О., повний текст рішення складено 28.02.2022 р.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД "Українська Сталепромислова Компанія" (вул. Академіка Філатова, буд. 22/8, оф. 302, м. Київ, 01042)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" (Вінницьке шосе, буд. 17, м. Гнівань, Тиврівський р-н., Вінницька обл., 23310)

про стягнення 1 027 832, 85 грн

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД "Українська Сталепромислова Компанія" (далі - позивач, ТОВ "ТД "Українська Сталепромислова Компанія") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" (далі - відповідач, ТОВ "Вінницька Нафтотранспортна Компанія") 677 001, 56 грн - основного боргу, 72 154, 59 грн - 30 % річних, 12 924, 01 грн - інфляційних втрат, 40 352, 37 грн - пені та 225 400, 32 грн - 20 % штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки від 12.01.2021 р. № ТДУС 0114-1 в частині оплати поставленого товару.

Рішенням Господарського суду Вінницької області від 16.02.2022 р. у справі №902/1181/21 позов задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 677 001, 56 грн - основного боргу, 72 154, 59 грн - 30 % річних, 12 924, 01 грн - інфляційних втрат, 40 352, 37 грн - пені, 225 400, 32 грн - 20 % штрафу та 15 417,49 грн - витрат зі сплати судового збору.

Суд першої інстанції, встановивши неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 12.01.2021 р. № ТДУС 0114-1 в частині здійснення оплати поставленого товару, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, дійшов висновку про задоволення позову.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду в частині стягнення пені та штрафу, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 2 000 грн - пені та 8 000 грн - штрафу.

Доводи апеляційної скарги зводяться до наступних аргументів:

- позивач не доведено наявності збитків, які він міг понести;

- стягнення пені та штрафу в загальному розмірі 265 752, 69 грн є надмірним у порівнянні з сумою основної заборгованості 677 001, 56 грн, адже перевищує 35 % від неї; поведінка відповідача доводить наявність підстав для зменшення розміру стягнення штрафних санкцій;

- станом на дату подання апеляційної скарги в Україні запроваджено воєнний стан, що суттєво ускладнює і навіть робить неможливим ведення відповідачем господарської діяльності, що у свою чергу впливає на виконання ним своїх податкових зобов`язань перед державою, які на даний час є пріоритетом перед іншими видами зобов`язань юридичних осіб.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.05.2022 р. відкрито провадження за апеляційною скаргою ТОВ "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2022 р. у справі № 902/1181/21. Розгляд апеляційної скарги призначено на 08.06.2022 р. об 15:30 год.

ТОВ "ТД "Українська Сталепромислова Компанія" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що поведінка відповідача та його дії не свідчать про добросовісність виконання свого обов`язку із оплати отриманого від позивача товару, оскільки умови договору та вимоги позивача були проігноровані, а поставлений товар сплачений лише частково в розмірі 450 000 грн, що складає 40 % від загальної вартості товару, що і призвело до судового спору. Крім того, зменшення пені та штрафу до 10 000 грн є значним та не повною мірою узгоджується з приписами ст. 551 ЦК України, ст. 223 ГК України щодо врахування інтересів як боржника, так і кредитора при зменшенні судом розміру неустойки (штрафних санкцій).

Позивач вказує, що стягнення збитків у значенні ст. ст. 224, 225 ГК України позивачем не заявлялось, незважаючи на їх наявність. З огляду на невиконання відповідачем обов`язків з оплати товару в період з 31.08.2021 р. по 31.12.2021 р., позивач мав від`ємний баланс (банківські виписки помісячно додаються), також не мав змоги розрахуватися із своїми контрагентами (акти звірок із відповідними претензіями додаються).

Також позивач звертає увагу суду на те, що жодного доказу настання фінансових труднощів у відповідача у зв`язку з виконанням ним зобов`язань по договору, останнім не надано. Відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання перед позивачем та не довів належними доказами виключних обставин для зменшення розміру неустойки.

З огляду на викладене, позивач просить суд залишити рішення суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Представники учасників справи в судове засідання 08.06.2022 р. не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином, причини неявки суд не повідомили.

Враховуючи те, що судом вчинено необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду справи, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, 12.01.2021 р. між ТОВ "Вінницька нафто-транспортна компанія" (покупець) та ТОВ "ТД "Українська Сталепромислова Компанія" (постачальник) укладено договір поставки № ТДУС 0114-1, за умовами якого постачальник зобов`язаний передати у власність, а покупець прийняти та оплатити на умовах, викладених в даному договорі, товар сортамент, кількість та ціна якого вказані у рахунках та/або специфікаціях, оформлених як додатки до даного договору, які є його невід`ємними частинами (п. 1.1 договору).

Умовами договору було погоджено, що ціна на товар встановлюється за домовленістю між постачальником та покупцем, з урахуванням ПДВ і вказується у рахунках та інших супровідних документах. Ціна на товар може змінюватись в залежності від коливань середньо ринкових цін на металопрокат.

Загальна сума договору визначається на підставі сплачених рахунків.

Розрахунок по даному договору здійснюється у національній валюті України (гривні) у безготівковій грошовій формі.

Оплата всієї вартості товару, вказаного у рахунку, здійснюється шляхом 100 % передплати шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку або на інших умовах вказаних у специфікаціях до даного договору поставки. У разі одержання від покупця передплати частково (якщо це не суперечить умовам розрахунків), постачальник має обов`язки з поставки товару лише на суму одержаних коштів. Оплата свідчить про згоду покупця із характеристиками товару, вказаними постачальником у рахунку-фактурі. Допускається передача рахунку-фактури факсимільним зв`язком.

Оплата за товар здійснюється покупцем, реквізити якого вказані в даному договорі. У випадку надходження коштів від третіх осіб (не від покупця по даному договору), відвантаження товару не здійснюється.

Датою оплати вартості товару вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (п. п. 3.1.-3.6. договору).

Згідно п. 7.4. договору, у випадку порушення строків оплати товару, на умовах відстрочення платежу, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати понад три дні, покупець додатково, крім пені, сплачує штраф у розмірі двадцять відсотків від суми простроченої заборгованості.

Пунктом 7.5. договору встановлено, що у разі невиконання покупцем зобов`язань щодо термінів оплати товару, на умовах відстрочення платежу, покупець відповідно до ст. 625 ЦК України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості 30 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений додатками до цього договору. Проценти нараховуються на загальну суму прострочення оплати.

Договір підписаний сторонами та скріплений їх печатками.

23.07.2021 р. між ТОВ "Вінницька нафто-транспортна компанія" (покупець) та ТОВ "ТД "Українська Сталепромислова Компанія" (постачальник) було погоджено в специфікації № 1 від 23.07.2021 р. поставку металопрокату в асортименті на загальну суму 1 127 001, 56 грн з ПДВ.

Згідно п. 3 специфікації, оплата вартості товару здійснюється шляхом 50 % оплати протягом 14 календарних днів з дня поставки товару та решта оплати - до 27.08.2021 р.

На виконання умов договору, позивач поставив 04.08.2021 р. та 06.08.2021 р. товар, а відповідач його прийняв на загальну суму 1 127 001, 56 грн, що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними № РН-0408-06 від 04.08.2021 р. на суму 524 061, 81 грн з ПДВ та № РН-0608-15 від 06.08.2021 р. на суму 602 939,75 грн з ПДВ.

Відповідачем було сплачено позивачу 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 952 від 26.08.2021 р.

08.09.2021 р. позивач направив на адресу відповідача претензію - вимогу № 1, в якій просив провести кінцеві розрахунки за поставлений товар в строк до 11.09.2021 р. та сплатити на користь позивача грошові кошти в сумі 1 077 001, 56 грн.

Відповідачем було сплачено позивачу за поставлений товар згідно договору на загальну суму 450 000 грн з ПДВ, а саме: 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1170 від 06.10.2021 р.; 150 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1185 від 08.10.2021 р.; 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1230 від 12.10.2021 р.; 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1359 від 03.11.2021 р.; 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням №1444 від 16.11.2021 р.; 50 000 грн, що стверджується платіжним дорученням № 1471 від 22.11.2021 р.

Предметом позову у справі є вимоги позивача про стягнення з відповідача 677 001, 56 грн - основного боргу, 72 154, 59 грн - 30 % річних, 12 924, 01 грн - інфляційних втрат, 40 352, 37 грн - пені та 225 400, 32 грн - 20 % штрафу у зв`язку із неналежним виконанням договору поставки від 12.01.2021 р. № ТДУС 0114-1.

Предметом же апеляційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про стягнення 40 352, 37 грн - пені, 225 400, 32 грн - 20 % штрафу, в іншій частині судове рішення не оскаржувається.

Відтак, апеляційний суд, враховуючи визначений відповідачем предмет оскарження судового рішення, приймаючи до уваги межі розгляду справи апеляційним судом, визначені у ст. 269 ГПК України, зазначає, що обумовлений скаржником в апеляційному суді предмет оскарження унеможливлює апеляційний перегляд судового рішення в частині, яка не оскаржується.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, на підставі встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

В силу вимог ч. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексі України, іншими законами та договором.

Статтею 611 ЦК України зазначено, що одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України визначено, що неустойка - це грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з нормами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно п. 7.4. договору, у випадку порушення строків оплати товару, на умовах відстрочення платежу, покупець зобов`язаний сплатити постачальнику пеню від суми простроченого платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня за кожний день прострочення оплати. При простроченні оплати понад три дні, покупець додатково, крім пені, сплачує штраф у розмірі 20 % від суми простроченої заборгованості.

Як вказувалося судом вище, позивач у позовній заяві просить суд стягнути з відповідача 40 352, 37 грн - пені, 225 400, 32 грн - 20 % штрафу на підставі п. 7.4. договору поставки від 12.01.2021 р. № ТДУС 0114-1.

Судом першої інстанції здійснено перерахунок заявлених позивачем до стягнення 40 352, 37 грн - пені, 225 400, 32 грн - 20 % штрафу за період з 21.08.2021 р. по 24.11.2021 р. та не виявлено помилок у їх нарахуванні.

А відтак, місцевий господарський суд, враховуючи положення ст. ст. 546, 548-550, 610-612, 627-629 ЦК України, ст. 230 ГК України, п. 7.4. договору поставки від 12.01.2021 р. №ТДУС 0114-1, дійшов висновку, що вимоги позивача правомірні, відповідають умовам укладеного договору, вимогам чинного законодавства та підлягають задоволенню.

В поданій до суду апеляційній скарзі, відповідач просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення пені та штрафу, зменшивши їх розмір до 2 000 грн - пені та 8 000 - штрафу.

Як свідчать матеріали справи, під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем не було заявлено клопотання про зменшення суми штрафних санкцій та перед судом таке питання не ставилося. Питання щодо зменшення розміру суми штрафних санкції було порушено відповідачем лише при поданні апеляційної скарги.

Доводи відповідача щодо можливості зменшення розміру пені та штрафу, нарахованих на підставі п. 7.4. договору поставки від 12.01.2021 р. № ТДУС 0114-1, зводяться до того, що позивач не довів наявності у нього збитків, стягнення пені та штрафу в загальному розмірі є надмірним у порівнянні із сумою основної заборгованості, поведінка відповідача доводить наявність підстав для зменшення розміру стягнення штрафних санкцій, запроваджений в Україні воєнний стан робить неможливим здійснення відповідачем господарської діяльності та виконання ним своїх зобов`язань.

Колегія суддів зазначає, що 02.12.2021 р. Господарським судом Вінницької області було відкрито провадження у справі № 902/1181/21. Дану ухвалу суду відповідач отримав 07.12.2021 р. (а. с. 32, 35).

Відповідач, в поданому до суду першої інстанції клопотанні, просив суд відкласти розгляд справи, з метою надання йому можливості врегулювати даний спір шляхом укладення мирової угоди (а. с. 36).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.12.2021 р. підготовче засідання у даній справі було відкладено на 19.01.2022 р. об 10:00 год. (а. с. 39).

Представник відповідача - адвокат Муха Р.М., в поданому до суду першої інстанції клопотанні, просив суд відкласти розгляд підготовчого засідання у справі, посилаючись на те, що відповідач має намір добровільно врегулювати спір (а. с. 46).

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 19.01.2022 р. підготовче засідання у даній справі було закрито та призначено розгляд справи по суті на 16.02.2022 р. об 10:30 год. (а. с. 52).

Тобто із матеріалів даної справи вбачається, що протягом усього строку підготовчого провадження, під час слухання справи в суді першої інстанції, відповідач не скористався своїм процесуальним правом щодо заявлення клопотання про зменшення штрафних санкцій та надання відповідних доказів в його обґрунтування. Також у справі відсутні докази в підтвердження вчинення сторонами дій з метою врегулювання спору.

В той же час, суд першої інстанції, відкладав розгляд підготовчого провадження у даній справі, що свідчить про те, що судом надавалася можливість відповідачу у встановленому ГПК України порядку подати заяву про зменшення розміру штрафних санкцій. Однак, відповідач таким правом не скористався.

Надаючи оцінку доводам відповідача, як підставам для зменшення розміру штрафних санкцій, колегія суддів зазначає, що згідно зі статтями 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

У частині 1 ст. 230 ГК України унормовано, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у виді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує у відповідності до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідженню конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Як вже зазначено вище, відповідач не звертався до суду першої інстанції про зменшення розміру неустойки з наданням доказів і обгрунтувань. В суді апеляційної інстанції апелянт також не надав доказів в підтвердження наявності підстав для зменшення розміру неустойки, зокрема таких, що свідчили б про можливе погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності, тяжке фінансове становище боржника та значну кількість зобов`язань перед третіми особами, неприбутковість боржника, тощо.

З огляду на викладене, виходячи із визначених ст. 3 ЦК України загальних засадах цивільного законодавства та з огляду на суму заборгованості, період прострочення і погашення боргу, фінансовий і майновий стан відповідача, підстави для зменшення штрафу та пені - відсутні.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що його поведінка доводить наявність підстав для зменшення розміру стягнення штрафних санкцій, суд вважає безпідставним, оскільки відповідач не виконав свого обов`язку із оплати отриманого від позивача товару в порядку передбаченому договором, за поставлений товар відповідач розрахувався частково в розмірі 450 000 грн, що складає 40 % від загальної вартості товару, що і призвело до судового спору.

На думку суду стягнення 40 352, 37 грн - пені та 225 400, 32 грн - 20 % штрафу є не надмірним у порівнянні з сумою основної заборгованості в розмірі 677 001, 56 грн, при цьому, суд приймає до уваги те, що неналежне виконання відповідачем умов договору поставки від 12.01.2021 р. №ТДУС 0114-1 мало негативний вплив на майновий стан позивача та його господарську діяльність, оскільки сума боргу за договором є значною.

Суд апеляційної інстанції враховує п. 7.4. договору поставки від 12.01.2021 р. №ТДУС 0114-1, яким сторони добровільно, на власний розсуд, визначили відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу за порушення строків оплати товару.

Щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі, як підставу для зменшення штрафних санкцій на те, що в Україні запроваджено воєнний стан, що робить неможливим здійснення ним господарської діяльності та виконання своїх зобов`язань, то суд вказує, що відповідачем не надані суду докази в підтвердження таких обставин(неможливість здійснення господаської діяльності ) ; також не надано жодного доказу настання у відповідача фінансових труднощів у зв`язку з виконанням ним зобов`язань по договору. Судом також враховується, що відповідно до ст. 617 ЦК України відсутність коштів у боржника не вважається випадком, який звільняє останнього від відповідальності за порушення ним зобов`язання.

З огляду на викладене, суд вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справ.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2022 р. у справі № 902/1181/21 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька Нафтотранспортна Компанія" на рішення Господарського суду Вінницької області від 16.02.2022 р. у справі № 902/1181/21 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Вінницької області.

Повний текст постанови складено 09 червня 2022

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Мельник О.В.

Суддя Гудак А.В.