Ухвала

від 30.05.2022 по справі 911/2428/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/2428/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі

за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України,

2) Головного управління Національної гвардії України,

3) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів",

4) Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промоушен 1",

2) Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України"

про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки,

(У судовому засіданні взяли участь: прокурор Толстореброва О. О., представник Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" Орєхов А. В.),

ВСТАНОВИВ:

1. Заступник Генерального прокурора звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Головного управління Національної гвардії України, Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Промоушен 1" (далі ТОВ "Агро-Промоушен 1") та до Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" (далі АТ "Укрексімбанк") про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га, розташовану на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, до ТОВ "Агро-Промоушен 1"; визнання недійсним договору іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69, укладеного між Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України" та ТОВ "Агро-Промоушен 1" в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О.В за № 7497, а також договір про внесення змін до цього договору від 03.02.2010 № 151409Z69-2; зобов`язання ТОВ "Агро-Промоушен 1" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини НОМЕР_1 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України.

Позовні вимоги обґрунтовані безпідставним володінням та користуванням відповідачем-1 вищевказаною земельною ділянкою, що належить державі на праві власності, яка незаконно вибула з її володіння. Земельна ділянка (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) частково (2,299 га) належить до земель оборони, а її інша частина (4,0807 га) належить до прибережної захисної смуги річки Дніпро і ландшафтного заказника місцевого значення "Бориспільські острови". Вказана земельна ділянка, враховуючи вимоги ЗК України, ВК України, Закону України "Про використання земель оборони", за будь-яких обставин не може перебувати у приватній власності. У свою чергу, ТОВ "Агро-Промоушен 1" на момент укладення договору іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69 не мало права власника щодо розпорядження такою ділянкою в частині включення її до предмета іпотеки.

Офіс Генерального прокурора, а також військова прокуратура Центрального регіону України протягом липня 2019-червня 2020 із метою встановлення підстав для захисту інтересів держави зверталися до позивачів для отримання інформації щодо обставин незаконного вибуття з власності держави спірної земельно ділянки, надаючи вказаним органам можливість відреагувати на порушення інтересів держави. Водночас відповідних заходів вжито не було.

2. Рішенням Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі № 911/2428/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021, позовні вимоги задоволено повністю.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, аргументовано тим, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею власника та користувача, у зв`язку з чим право на спірну ділянку ТОВ "Агро-Промоушен 1" було набуто незаконно, з огляду на що останнє не мало на момент укладення іпотечного договору № 151409Z69 від 18.12.2009 прав власника на розпорядження земельною ділянкою. Законодавець в імперативному порядку не дає можливості набути відповідним об`єктам приватної форми власності на землі, зайняті прибережними захисними смугами та віднесеними до об`єктів природно-заповідного фонду.

Отже, оскільки набуття ТОВ "Агро-Промоушен 1" на момент укладення іпотечного договору від 18.12.2009 № 151409Z69 прав на земельну ділянку, яку було передано АТ "Укрексімбанк" в іпотеку, було незаконним, та оскільки іпотекодавець не мав прав власника на розпорядження земельною ділянкою, то договір іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69 та договір про внесення змін до нього від 03.02.2010 № 151409Z69-2 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки площею 6,3797 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, укладено з порушенням наведених вимог законодавства, що, відповідно до вимог ст.ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання їх недійсними.

Зазначене вище дає обґрунтовані підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га до ТОВ "Агро-Промоушен 1", оскільки його було видано внаслідок неправомірних дій.

Перебування земельної ділянки (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) у власності ТОВ "Агро-Промоушен 1" та АТ "Укрексімбанк" є незаконним, з огляду на порушення вимог Земельного, Водного кодексів України, Закону України "Про використання земель оборони", та позбавляє Кабінет Міністрів України, Головне управління Національної гвардії України, Військову частину НОМЕР_1 та Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області можливості здійснювати свої повноваження законних власників і користувачів цієї ділянки щодо забезпечення схоронності і використання її за цільовим призначенням. Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо того, що позов в цій справі є віндикаційним, а не негаторним.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 має бути повернута законному власнику та користувачу, а саме - частина ділянки площею 2,2990 га, яка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини НОМЕР_1 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України, інша частина площею 4,0807 га - у власність держави.

2.1. Відповідачем-2 було заявлено про застосування до вимог прокурора у справі наслідків спливу позовної давності.

На спростування відповідних доводів суди зазначили, що Кабінет Міністрів України, Головне управління Національної гвардії України, Військова частина 3070 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України" та Бориспільська районна державна адміністрація не є сторонами договору іпотеки № 151409Z69 від 18.02.2009 та договору про внесення змін № 151409Z69-2 від 03.02.2010 до вказаного договору іпотеки, не були учасниками судового процесу у справі № 14/009-12, рішенням у якій було звернуто стягнення на спірну земельну ділянку на користь відповідача-2. Крім того, позивачі, як власники та користувачі, не відмовлялися від спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, не брали участі у судовому процесі щодо звернення стягнення на неї, відповідно, не були обізнані про обставини незаконної передачі земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 в іпотеку, та реалізації Акціонерним товариством "Державний експортно-імпортний банк України", як іпотекодержателем, своїх прав на зазначену земельну ділянку, що і порушило права позивачів на право користування відповідними землями.

Позивачі про порушення своїх прав дізналися в 2019 році - з моменту отримання відповідних відомостей від прокурора, зокрема, адресованих позивачам запитів № 05/2-316вих-19, № 05/2-317вих-19, № 05/2-320вих-19, № 05/2-320вих-19 від 16.07.2019.

2.2. Досліджуючи питання наявності підстав звернення прокурора із позовом у зазначеній справі суди зауважили, що Військовою прокуратурою Центрального регіону України листами від 16.07.2019 за №№ 05/2-317вих-19, 05/2-320вих-19, 05/2-3 05/2-316вих-19 повідомлено Головне управління Національної гвардії України, військову частину 3070 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів", Кабінет Міністрів України про встановлені порушення інтересів держави при розпорядженні землями оборони та вжиття відповідних заходів щодо їх поновлення. Разом з тим, згідно наданих відповідей, які наявні в матеріалах господарської справи, про наміри самостійно звернутися з позовом не висловили.

Отже, таке попереднє звернення до відповідного компетентного органу, мало місце до подачі позову, як того вимагає закон, однак після його отримання останні не звернулись до суду з метою захисту своїх інтересів, що свідчить насамперед про їх бездіяльність та є в свою чергу достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва інтересів держави прокурором. Водночас матеріали справи не містять і доказів самостійного звернення позивачами з аналогічним позовом до суду.

З огляду на викладене, у цій справі прокурор звертався саме за процедурою, передбаченою абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначаючи, що захист законних інтересів держави ні Кабінет Міністрів України, ні Головне управління Національної гвардії України, ні військова частина 3070 хоча до їх компетенції належать повноваження щодо захисту інтересів держави при розпорядженні землями оборони, що узгоджується з позицією, викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18. У цьому випадку прокурор звернувся до суду у виключному випадку, з метою захисту реальних інтересів держави, зокрема щодо порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями оборони та водного фонду, що в свою чергу і призводить до порушень інтересів держави.

3. АТ "Укрексімбанк" звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 р. серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га та визнання недійсним договору іпотеки від 18.12.2009 р. № 151409Z69 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га, а також договору про внесення змін до цього договору від 03.02.2010 № 151409Z69-2. Прийняти у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Крім того, скасувати оскаржені рішення в частині зобов`язання ТОВ "Агро-Промоушен 1" повернути земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини НОМЕР_1 "Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів" Національної гвардії України і в цій частині справу передати на новий розгляд.

Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України).

На обґрунтування підстави оскарження, з урахуванням уточнень, здійснених скаржником під час судового засідання, зазначено, що судами не взято до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.06.2020 у справі № 372/266/15-ц, від 11.08.2021 у справі № 523/7609/17 щодо встановлення недобросовісності іпотекодержателя для визнання недійсним договору іпотеки та необхідності звернення із вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння у порядку приписів статей 387, 388 ГПК України і, як наслідок, відсутності підстав для визнання недійсним договору та державного акта.

Крім того, суди попередніх інстанцій не взяли до уваги висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.10.2019 у справі № 924/1195/18, від 24.10.2019 у справі № 925/195/18 щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави.

У відзиві на касаційну скаргу прокурор вказує на безпідставність доводів скаржника, зазначає, що позовну вимогу про витребування земельної ділянки водного фонду слід розглядати як негаторний позов, що відповідає усталеній практиці Великої Палати Верховного Суду.

4. Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 911/2428/20 з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 вказала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Колегія суддів звертає увагу, що для розгляду касаційної скарги у межах підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України необхідно встановити, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норму права, всупереч наявним висновкам Верховного Суду щодо застосування такої норми у правовідносинах, які є подібними зі справою, яка розглядається.

Однак Верховний Суд зауважує, що справи, на які посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, стосуються інших обставин, які не можна вважати релевантними щодо відносин у справі № 911/2428/20.

Так, у справі № 372/266/15-ц прокурор звернувся в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП "Київський лісгосп" з позовом щодо визнання недійсним розпорядження Обухівської РДА "Про передачу земельних ділянок у власність" у частині передачі у власність земельних ділянок загальною площею 9,0030, визнання недійсним підпункт 2 додатка до пунктів 1 - 3 рішення Старобезрадичівської сільради від 18 серпня 2006 року № 93 "Про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельних ділянок громадянам (згідно додатку) на території села Старі Безрадичі Старобезрадичівської сільської ради", визнання недійсним державного акта, витребування" з незаконного володіння земельної ділянки, визнання за ДП "Київський лісгосп" право постійного користування спірною земельною ділянкою. Як встановлено судами у вказаній справі, спірна земельна ділянка має лісогосподарське призначення.

Розглядаючи вказану справу, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 7 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 125), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 146), від 2 липня 2019 року у справі № 48/340 (пункт 6.43), від 28 січня 2020 року у справі № 50/311-б (пункт 92)).Згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-1цс15, відповідно до вимог статей 330 і 388 ЦК України право власності презюмується і не припиняється із втратою законним власником цього майна. Якщо останній не був стороною договору іпотеки та не був учасником справи щодо дійсності такого договору, однак за рішенням суду у відповідній справі право власності на таке майно визнане за іншою особою, законний власник може його витребувати, оскільки воно вибуло з володіння власника поза волею останнього.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Тому не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання не тільки рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, але й договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право. Останні не є підставами набуття земельної ділянки у власність із земель державної чи комунальної власності.

З наведеного слідує, що у контексті змісту позовних вимог і правовідносин, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що у разі звернення із вимогами про витребування земельної ділянки (у цьому випадку лісового призначення), оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право не буде ефективним способом захисту.

У той же час, у справі № 911/2428/20, яка розглядається, позовні фактично заявлено з посиланням не на приписи статей 387, 388 ЦК України, а на підставі статті 391 ЦК України, тобто як негаторний позов. Розглядаючи справу, у тому числі відповідні доводи скаржника, апеляційний господарський суд, зокрема, із посиланням на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018, викладений у постанові у справі № 504/2864/13-ц зауважив, що зайняття спірної земельної ділянки з порушенням ЗК України,ВК Україн, Закону України "Про використання земель оборони" слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога щодо зобов`язання повернути земельну ділянку розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду.

Таким чином, саме відмінність ключових обставин у справі № 372/266/15-ц (землі лісового призначення) та № 911/2428/20, яка розглядається (землі водного фонду та землі оборони) і вказує на різний зміст правовідносин та, відповідно, інше матеріально-правове регулювання, а висновки, на які посилається заявник у межах спірних правовідносин не можуть бути застосовані як такі, що прийняті у подібних правовідносинах.

Аналогічно неподібними є відносини у справі № 523/7609/17, у якій Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна", фізичної особи, закритого акціонерного товариства "ОТП Банк" про визнання недійсним договору іпотеки та скасування записів про державну реєстрацію та обтяження. У вказаній справі вимоги не були заявлені на підставі статті 391 ЦК України, а спірним майном була квартира. Тобто, розглядаючи справу № 523/7609/17, Верховний Суд у відповідних висновках не міг враховувати таку ключову ознаку як неможливість виникнення приватного власника на спірне майно (землі водного фонду), яка є визначальною для розгляду справи № 911/2428/20. Отже, предмет та зміст правовідносин у справах № 523/7609/17 і № 911/2428/20 є відмінними і це зумовлює різне правове регулювання таких відносин, що виключає можливість застосування висновків Верховного Суду у справі № 523/7609/17.

У постановах від 24.10.2019 у справі № 924/1195/18, від 24.10.2019 у справі № 925/195/18, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зауважував, що саме лише посилання прокурора у позовній заяві на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, не достатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті.

У справі № 924/1195/18, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, яким залишено позов без розгляду, Верховний Суд зауважив, що судами обох інстанцій встановлено, що звернення прокурора з даним позовом мало місце за рік і дев`ять місяців до закінчення у Державної служби України з безпеки на транспорті позовної давності, а саме строку, в межах якого орган державної влади міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права. При цьому вказані прокурором обставини пасивної поведінки позивачів, без відповідних підтверджуючих доказів, не дають підстав для висновку про невиконання чи неналежне виконання Держслужбою України з безпеки на транспорті, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій відносно захисту прав держави. Про наявність відповідних функцій у позивача зазначав сам прокурор. В контексті вищенаведеного суди зазначили, що перед зверненням з позовом у даній справі прокурор повідомив про такий намір позивача листом від 12.12.2018 № 82-147-18. Цей лист, за висновками судів, свідчить про те, що прокурор прийняв на себе функції альтернативного суб`єкта звернення до суду який може замінювати належного суб`єкта владних повноважень, за умови, що останній може і бажає захищати інтереси держави самостійно, що є неприпустимим.

Водночас у справі № 925/195/18, Верховний Суд посилався на те, що за висновком суду апеляційної інстанції, прокурором не доведено, а в рішенні суду першої інстанції не встановлено неналежного захисту своїх прав Чигиринської районною державною адміністрацією та Іванівською сільською радою. При цьому, в позовній заяві не заявлено вимог в інтересах Чигиринської районної державної адміністрації та взагалі не обґрунтовано підстави звернення з даним позовом в особі Чигиринської районної державної адміністрації в розумінні статей 23, 25 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України.

Тобто у справах № 924/1195/18 і № 925/195/18 судами не встановлено і прокурором не доведено того, що позивачі не здійснювали або неналежним чином здійснювали захист інтересів держави. Тобто відповідні висновки Верховного Суду були викладені саме у контексті обставин, які досліджені та встановлені судами попередніх інстанцій щодо неналежного виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

У той же час, у справі № 911/2428/20, яка розглядається, судами навпаки встановлені факти бездіяльності позивачів щодо захисту порушених прав та інтересів, навіть після того, як їх було повідомлено прокурором про такі порушення у відповідних листах.

Отже, у справі № 911/2428/20 та №№ 924/1195/18, 925/195/18 відсутні ключові спільні риси між спірними правовідносинами, зокрема щодо обсягу встановлених судами попередніх інстанцій підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді. Змістовна характеристика правовідносин у справах №№ 924/1195/18, 925/195/18, на які посилається заявник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, є очевидно відмінною, а висновки Верховного Суду у цих справах були сформульовані саме з огляду на чіткі факти неналежного обґрунтування виконання приписів статті 23 Закону України "Про прокуратуру". У справі № 911/2428/20 зазначеного встановлено не було, судами встановлені протилежні факти належного обґрунтування підстав для представництва інтересів держави, а Верховний Суд не має повноважень для переоцінки відповідних обставин. Таким чином, колегія суддів вважає, що у цій частині заявник посилається на висновки Верховного Суду у справах, які також не подібними зі справою яка розглядається.

5. З наведеного слідує, що звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження, передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд. Саме виконання зазначених вимог надає Верховному Суду, у межах приписів 300 ГПК України, для перегляду судових рішень.

Оскільки зазначених вимог заявником здійснено не було, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 911/2428/20, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ "Укрексімбанк" на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 911/2428/21.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).

Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Державний експортно-імпортний банк України" на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07.07.2021 у справі № 911/2428/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийН. О. Волковицька

СуддіС. К. Могил

О. В. Случ