Постанова

від 06.07.2021 по справі 911/2428/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2021 р. Справа№ 911/2428/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Пнюшкову В.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 07.07.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України

на рішення Господарського суду Київської області

від 21.01.2021 (повний текст складено 03.02.2021)

у справі №911/2428/20 (суддя Бабкіна В.М.)

за позовом Заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі:

1) Кабінету Міністрів України

2) Головного управління Національної гвардії України

3) Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів

4) Бориспільської районної державної адміністрації Київської області

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1

2) Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України

про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Заступник Генерального прокурора (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України (далі позивач-1), Головного управління Національної гвардії України (далі позивач-2), Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів (далі позивач-3) та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області (далі позивач-4) до Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 (далі відповідач-1) та до Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України (далі відповідач-2, скаржник) про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, договору іпотеки та витребування земельної ділянки.

За змістом позову заступника Генерального прокурора заявлені вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га, розташовану на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, до ТОВ Агро-Промоушен 1; визнання недійсним договору іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69, укладеного між Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, посвідченого приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О.В за № 7497, а також договір про внесення змін до цього договору від 03.02.2010 № 151409Z69-2; зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини 3070 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України

Позовні вимоги обґрунтовані прокурором в інтересах позивачів безпідставним володінням та користуванням відповідачем 1 вищевказаною земельною ділянкою, що належить державі на праві власності та незаконно вибула з її володіння.

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.01.2021 позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га, розташовану на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, до ТОВ Агро-Промоушен 1.

Визнано недійсним договір іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69, укладений між Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О.В. за № 7497, а також договір про внесення змін до цього договору від 03.02.2010 № 151409Z69-2.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини 3070 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство Державний експортно-імпортний банк України звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення було складено 03.02.2021, оприлюднено на сайті Судова влада 04.02.2021 та отримано 08.02.2021.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Також скаржник зазначає, що позов в даній справі є віндикаційним, а не негаторним.

Згідно протоколу передачі справи раніше визначеному головуючому судді від 11.03.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Галатея Плюс на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів Яковлєва М.Л., Шаптали Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2021 задоволено клопотання Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20. Відновлено Акціонерному товариству Державний експортно-імпортний банк України строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20. Призначено справу до розгляду на 28.04.2021.

09.04.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшов відзив, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 без змін.

19.04.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від позивача-2 надійшов відзив, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 без змін.

27.04.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про залучення до участі у справі №911/2428/20, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Київську квартирно-експлуатаційну частину.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021, у зв`язку перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/2428/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.04.2021 для розгляду справи №911/2428/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.04.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Чорногуза М.Г. Призначено справу до розгляду на 10.06.2021.

28.05.2021 через відділ забезпечення документообігу Північного апеляційного господарського суду від прокурора надійшли письмові пояснення.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 у зв`язку з перебуванням судді Чорногуза М.Г. у відпустці, який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №911/2428/20.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2021 для розгляду справи №911/2428/20 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Куксов В.В., судді: Яковлєв М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2021 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 прийнято до провадження у визначеному складі суддів: головуючого судді Куксова В.В., судді: Яковлєва М.Л., Тищенко А.І. Призначено справу до розгляду на 07.07.2021.

Прокурор, представники позивача-2, позивача-3 та відповідача-2 з`явилися в судове засідання 07.07.2021 та надали пояснення по суті апеляційної скарги.

Інші учасники апеляційного провадження в судове засідання 07.07.2021 не з`явилися. Про поважність неявки не повідомили.

У своїх рішеннях Європейський суд неодноразово наголошував, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Суд апеляційної інстанції враховує також правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

При цьому на осіб, які беруть участь у справі, покладається обов`язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.

Згідно з ч. 2 ст. 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Так, згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (пункти 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Оскільки явка учасників апеляційного провадження в судові засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції вирішив розглядати дану справу за відсутності інших учасників апеляційного провадження та їх повноважених представників за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 ГПК України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Розглянувши зазначене клопотання скаржника, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, з огляду на необґрунтованість та безпідставність.

В судовому засіданні 07.07.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача-2, -3 та відповідача-2, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, відповідно до Державного акту на право користування землею 1976 року серії Б № 025629 за Київською квартирно-експлуатаційною частиною району в безстрокове та безоплатне користування для державних потреб було закріплено земельну ділянку площею 16132,7 га в межах згідно з планом землекористування, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за № 35.

Постановою Кабінету Міністрів України № 490 від 19.08.1992 Про реформу системи військової освіти та директивою Генерального штабу Міністерства оборони України від 19.06.1992 Національній гвардії України було передано навчальний центр Київського вищого загальновійськового командного двічі червонопрапорного училища ім. Фрунзе М.В., розташований на земельній ділянці площею 16500 га, до складу якої входить вказана вище земельна ділянка площею 16132,7 га.

Відповідно до акту прийому-передачі від 29.09.1995 Київською квартирно-експлуатаційною частиною району земельну ділянку площею 16132,7 га, цільове використання якої не змінювалось, було передано у користування Національній гвардії України.

На даний час ділянка, яка на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 490 від 19.08.1992 передавалась Національній гвардії України, сформована (кадастровий номер 3220887000:03:002:0933), право користування нею зареєстровано за Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права. Державна реєстрація відбулась 23.05.2014 на підставі Державного акта на право користування землею 1979 року серії Б № 025629.

За даними Публічної кадастрової карти, земельна ділянка за кадастровим номером 3220887000:03:002:0933 перебуває у державній власності з цільовим призначенням: для розміщення та постійної діяльності внутрішніх військ МВС оборони (для розміщення та постійної діяльності військових частин).

Поряд з цим, на підставі Державного акта серії ЧР № 082899 на право власності на земельну ділянку, виданого 30.05.2007 Бориспільським районним відділом земельних ресурсів Київської області, а також на підставі договору купівлі-продажу № 782 від 25.04.2007, зареєстрованого у книзі записів реєстрації державних актів на право власності та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010732300091, гр. ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 56,3798 га (кадастровий номер 3220887000:03:002:0050) для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Водночас, земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0050 накладалась на територію земельної ділянки з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, яка з 1976 року використовується для оборонних потреб і на законних підставах перебуває у користуванні Національної гвардії України.

За інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 10-10-0.222-17898/2-17 від 28.11.2017, бланк Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 082899 вказаний орган не отримував. Окрім того, відповідні записи у книзі записів державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку та на право постійного користування земельною ділянкою, договорів оренди землі у відділі у Бориспільському районі Головного управління Держгеокадастру у Київської області, відсутні.

Бланк державного акта серії ЧР за № 082899, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області № 10-23-0.51-6455/2-19 від 05.09.2019, видавався керівнику Черкаського районного відділу земельних ресурсів за накладною № 528 від 24.12.2003.

З огляду на викладене, Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЧР № 082899 для засвідчення прав на об`єкти у Київської області не міг бути використаний, оскільки видавався на території Черкаської області.

При цьому, гр. ОСОБА_1 21.01.2009 відчужила вказану вище земельну ділянку на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агропром-Технології за договором купівлі-продажу № 37, який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Павленко Л.В.

На підставі зазначеного договору ТОВ Агропром-Технології було оформлено Державний акт на право власності на земельну ділянку від 16.03.2009 серії ПЛ № 233290, що підтверджується інформацією Головного територіального управління юстиції у Київській області № 279-4-8/4 від 18.09.2017.

Водночас, згідно з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області № 32-16-0.2-4884/2-19 від 05.08.2019, державні акти в діапазоні номерів 233251 - 233500 видавалися 10.01.2003.

Отже, бланк державного акта серії ПЛ № 233290 був виданий для проведення реєстраційних заходів щодо об`єктів Полтавської області у січні 2003 року і, відповідно, не міг бути використаний у 2009 році в Київській області.

У подальшому, на підставі договору купівлі-продажу № 1659 від 30.04.2009 ТОВ Агропром-Технології відчужило на користь Приватного підприємства Компанія Нові Інвестиційні Технології частину земельної ділянки (кадастровий номер 3220887000:03:002:0050) площею 6,3797 га, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, про що зроблено запис про перехід права власності на Державному акті на право власності на земельну ділянку від 16.03.2009 р. серії ПЛ № 233290. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Олофінським О.В.

Решта спірної земельної ділянки площею 50,001 га (56,3798 га - 6,3797 га), якій було присвоєно кадастровий номер 3220887000:03:002:0115, рішенням Господарського суду Київської області від 05.06.2014 у справі № 911/1013/14 була витребувана на користь держави. У подальшому, рішенням цього ж суду від 03.10.2017 у справі № 911/2228/17 було визнано право користування на неї за Національною гвардією України.

03.06.2009 ПП Компанія Нові Інвестиційні Технології на зазначену вище земельну ділянку площею 6,3797 га, розташовану на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, було оформлено новий Державний акт на право власності серії ЯЗ № 348703. Земельній ділянці, поряд з цим, було присвоєно кадастровий номер 3220887000:03:002:0175.

У свою чергу, акти на право власності на земельну ділянку серії ЧP № 082899 та ПЛ № 233290, в силу вимог п. 4.18 Інструкції про заповнення бланків державних актів на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів № 325 від 22.06.2009, були скасовані.

У подальшому ПП Компанія Нові Інвестиційні Технології на підставі договору купівлі-продажу № 6345 від 01.12.2009 було відчужено земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія з управління активами Практика, про що було зроблено запис про перехід права власності на Державному акті на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В.

ТОВ Компанія з управління активами Практика на підставі договору купівлі-продажу № 7143 від 05.12.2009 відчужило земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1, про що зроблено запис на Державному акті на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 про перехід права власності.

Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та іпотек встановлено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га перебуває в іпотеці на підставі договору іпотеки № 151409Z69 від 18.12.2009, укладеного між Публічним акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України як іпотекодержателем та ТОВ Агро-Промоушен 1 як іпотекодавцем, відповідно до умов якого забезпечуються усі вимоги іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору № 15107К13 від 13.02.2007.

Як слідує з матеріалів справи, пунктом 1.3 іпотечного договору передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно, в тому числі - земельна ділянка площею 6,3797 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, яка належить на праві власності ТОВ Агро-Промоушен 1 та розташована на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області.

Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстровано за № 7497.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.12.2012 у справі № 14/009-12 за позовом ПАТ „Державний експортно-імпортний банк України до ТОВ „Алта Проперті, ТОВ „Таурустрейдінг, ТОВ „Будвсесвіт, ТОВ „Київський гуртовий ринок, ТОВ „Технобілдінггруп, ТОВ „Логістик-Сервіс 1, ТОВ „Уорлд Клас Інтернейшенел Юкрейн, ТОВ „Київська будівельна компанія „Альянс, ТОВ „Агро-Промоушен 1, ТОВ „Рекріейшн-сервіс, ТОВ „Пріма-Сіті, ТОВ „Лайт Трейдінг Груп, ТОВ Фірми „МТВ, ТОВ „Євроцивілбуд 1 про стягнення 34193393,56 доларів США основної заборгованості по кредиту, 291087941,80 грн. основної заборгованості по кредиту, 1301153,55 доларів США основної заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 21701497,76 грн. основної заборгованості по сплаті відсотків за користування кредитом, 3392889,98 грн. основної заборгованості по сплаті плати за управління кредитом, 250276,64 доларів США пені за несвоєчасне повернення кредиту, 2130602,02 грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 102946,39 доларів США пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 1693659,25 грн. пені за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, 169169,33 грн. пені за несвоєчасну сплату плати за управління кредитом шляхом звернення стягнення на нерухоме майно земельні ділянки згідно переліку за відповідними іпотечними договорами згідно переліку, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 151407К13 від 13.02.2007 було звернуто стягнення на заставлене майно (предмет іпотеки), зокрема - на зазначену вище земельну ділянку площею 6,3797 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175.

При розгляді Господарським судом Київської області справи № 14/009-12 було встановлено, що 18.12.2009 між банком та ТОВ „Агро-Промоушен 1 було укладено іпотечний договір № 151409Z69, згідно умов п. 1.1 якого іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 15107К13 від 13.02.2007 зі всіма змінами та доповненнями, відповідно до якого боржнику відкрито невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 294699622,00 грн. та 33660828,00 доларів США строком погашення до 31.12.2014. Пунктом 1.3 зазначеного іпотечного договору передбачено, що предметом іпотеки є нерухоме майно земельні ділянки, площею 97,4816 га, які належать ТОВ „Агро-Промоушен 1 на праві власності та розташовані на території Бориспільського району Київської області: Сошниківська сільська рада: земельна ділянка, площею 55,6687 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0114; земельна ділянка, площею 6,3797 га, кадастровий номер 3220887000:03:002:0175; Процівська сільська рада: земельна ділянка, площею 11,2925 га, кадастровий номер 3220886000:04:001:0021; Гнідинська сільська рада: земельна ділянка, площею 9, 7799 га, кадастровий номер 3220882600:03:003:0054; земельна ділянка, площею 14, 3608 га, кадастровий номер 3220882600:03:003:0051.

05.01.2010 між банком та ТОВ „Агро-Промоушен 1 було підписано договір про внесення змін № 151409Z69-1 до іпотечного договору №151409Z69 від 18.02.2009, відповідно до п. 1 якого сторони домовились викласти пункт 1.1 статті 1 іпотечного договору в наступній редакції: „іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотеко держателя, що випливають з кредитного договору № 15107К13 від 13.02.2007, з урахуванням договорів переведення боргу від 21.12.2009, укладеного між ДП „Мілкіленд-Україна, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 21.12.2009, укладеного між ДП „Край Проперті, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 21.12.2009, укладеного між ТОВ „Банкомзв`язок, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Регіональна енергетична компанія 1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Бізнес-Парк 3000, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Євробудком, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Київоблбуд-1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Логістик-Сервіс 1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, між іпотекодержателем та ТОВ „Алта Проперті, відповідно до якого боржнику відкрито невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 294295000,00 грн. та 34198000, 00 доларів США строком погашення до 31.12.2014 р. Зазначений договір про внесення змін до іпотечного договору було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В. та зареєстровано в реєстрі за № 15.

03.02.2010 між банком та ТОВ „Агро-Промоушен 1 було підписано договір про внесення змін № 151409Z69-2 до іпотечного договору №151409Z69 від 18.02.2009, відповідно до п. 1 якого сторони домовились викласти пункт 1.1 статті 1 іпотечного договору в наступній редакції: „іпотекою за цим договором забезпечуються всі вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору № 15107К13 від 13.02.2007, з урахуванням договорів переведення боргу від 21.12.2009, укладеного між ДП „Мілкіленд-Україна, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 21.12.2009, укладеного між ДП „Край Проперті, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 21.12.2009, укладеного між ТОВ „Банкомзв`язок, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Регіональна енергетична компанія 1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Бізнес-Парк 3000, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Євробудком, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Київоблбуд-1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, від 05.01.2010, укладеного між ТОВ „Логістик-Сервіс 1, ТОВ „Алта Проперті та іпотекодержателем, між іпотекодержателем та ТОВ „Алта Проперті, відповідно до якого боржнику відкрито невідновлювану кредитну лінію з лімітом заборгованості 294216341,80 грн. та 34193393,56 доларів США строком погашення до 31.12.2014 Зазначений договір про внесення змін до іпотечного договору було нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Комарницькою О.В., зареєстровано в реєстрі за № 610.

Наведені обставини підтверджуються також долученими до матеріалів даної справи № 911/2428/20 копіями іпотечного договору № 151409Z69 від 18.02.2009 та договору про внесення змін № 151409Z69-2 від 03.02.2010 до іпотечного договору № 151409Z69 від 18.02.2009, оригінали яких були оглянуті судом.

Також при розгляді Господарським судом Київської області справи № 14/009-12 було встановлено, що, за інформацією Головного слідчого управління МВС України від 19.03.2012, згідно з висновком експерта № 5433/11-11 від 06.07.2011 за результатами проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз судово-почеркознавчої експертизи за матеріалами кримінальної справи № 222-5 (на теперішній час - кримінальні провадження № 12013000000000091, № 12012000000000023, № 12013000000000175) було встановлено, що з метою надання злочинним діям гр. ОСОБА_2 законного вигляду невстановленою особою до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею стосовно договорів оренди землі в розділі 2 записів державної реєстрації державних актів на право власності на земельну ділянку юридичних осіб серії 2АА 013404 № 3 були внесені відомості про реєстрацію ряду державних актів, у тому числі - серії ЯЗ № 348703.

Постановою про визнання речовим доказом та накладення заборони на відчуження майна від 01.06.2010 старшим слідчим в ОВС ГУБОЗ МВС України Петренком Т.В. було накладено арешт на земельну ділянку площею 6,3797 га (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175), що підтверджується інформацією з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до протоколів виїмки від 01.11.2010 в рамках кримінальної справи № 222-5 ОВС ГУБОЗ МВС України у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Комарницької О.В., зокрема, було вилучено копію державного акта на право власності на вказану вище земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га.

Крім того, зазначені у листі Головного слідчого управління МВС України від 19.03.2012 державні акти, зокрема, серій ЯД №№ 970629, 970630, 970631, 970632, 970625, 970644, 97045, 970628 (які посвідчують право власності на сусідні зі спірною земельні ділянки), ЯЗ №№ 348702, 348701, були предметом судових розглядів за позовами військової прокуратури у справах №№ 911/2227/17, 911/2520/17, 911/1850/17, 911/453/19 та 911/1055/19, за результатами розгляду яких визнано їх недійсність, а самі земельні ділянки визнані судом землями оборони.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів даної справи, за даними Публічної кадастрової карти і листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем КИЇВГЕОІНФОРМАТИКА Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру № 01-01/8 від 21.01.2019 земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, яка віднесена до земель оборони і перебуває в користуванні Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України. Площа накладання дорівнює 2,2990 га.

Поряд з цим, за даними Публічної кадастрової карти щодо вимірювання довільних відстаней та площ, земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, у тому числі - її частина, яка не увійшла до земель оборони, площею 4,0807 га, розташовується в межах прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівське водосховище), що також узгоджується з інформацією Головного управління Держгеокадастру у Київській області (лист № 21-10-0.222-8705/2-20 від 26.06.2020).

Крім того, рішенням 4 сесії Київської обласної ради № 043-04-VI від 03.02.2011 Про оголошення нововиявлених територій та об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення був створений ландшафтний заказник місцевого значення Бориспільські острови, який належить до об`єктів природно-заповідного фонду згідно з приписами ст. 3 Закону України Про природно-заповідний фонд України.

Згідно з інформацією Департаменту екології та природних ресурсів Київської обласної державної адміністрації (лист № 05.3-02.2-08/513/4238 від 19.06.2020), Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАН України (лист № 114/223 від 25.06.2020), а також графічних даних Публічної кадастрової карти, спірна земельна ділянка (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) накладається на територію ландшафтного заказника місцевого значення Бориспільські острови та прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівське водосховище), розпорядження землями яких здійснює Бориспільська районна державна адміністрація.

Згідно приписів ст.ст. 13, 14 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення (стаття 19 ЗК України).

Згідно з вимогами ст. 77 Земельного кодексу України, ст. 1 Закону України Про використання земель оборони, ст. 14 Закону України Про Збройні Сили України землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України.

Землі оборони можуть перебувати лише в державній власності, порядок їх використання встановлюється законом.

На Збройні Сили України та військові формування держави відповідно до ст. 17 Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності й недоторканності, забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України.

Власником земельних ділянок, закріплених за суб`єктами, що перебувають у сфері управління Національної гвардії України, є держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки статтями 113, 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України визначено вищим органом у системі органів виконавчої влади, якому надано повноваження з управління об`єктами державної власності.

При цьому згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 142 ЗК України припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Отже, землями оборони, що належать до державної власності, розпоряджається Кабінет Міністрів України, який відповідно до ст. 142 ЗК України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 58 Земельного кодексу України та ст. 4 Водного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Земельні ділянки під прибережні захисні смуги виділяються у межах водоохоронних зон вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності (ч. 1 ст. 60 ЗК України, ч. 1 ст. 88 ВК України).

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності (ст.ст. 61, 62 ЗК України, ст.ст. 89, 90 ВК України).

Отже, землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які поширюється особливий порядок їх використання та надання у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України.

Згідно з п. 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 05.11.2004 р. № 434, у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об`єктів природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст. 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1996 № 486, з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час встановлення водоохоронної зони. Порядок та умови виготовлення проектів землеустрою, в тому числі й щодо прибережних смуг, визначаються ст.ст. 50, 54 Закону України Про землеустрій.

Суд звертає увагу на те, що у спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, вона, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт "а" частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/5027/14-ц, пункт 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 р. у справі № 488/6211/14-ц, пункт 148 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 р. № 183/1617/16, пункт 53 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 р. у справі № 367/2022/15-ц, пункт 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц).

Слід зазначити також, що законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

Відповідно до ч. 4 ст. 84 Земельного кодексу України до земель державної власності, які не можуть передаватися у приватну власність належать, окрім інших, землі під об`єктами природно-заповідного фонду. При цьому згідно зі статтею 150 вказаного Кодексу, землі природно-заповідного та іншого природного призначення відносяться до особливо цінних земель.

Статтями 3, 5 Закону Про екологічну мережу України до об`єктів екомережі також віднесено території та об`єкти природно-заповідного фонду, водного фонду та водоохоронні зони, яких включено до складових структурних елементів екомережі.

Особливість статусу цих земель потребує від органів, які здійснюють розпорядження і контроль за їх цільовим використанням, забезпечення максимальної захищеності від протиправних посягань, охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності, недопущення погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території природно-заповідного фонду.

З урахуванням наведених обставин частина спірної земельної ділянки має особливий статус та порядок використання і перебуває під особливою державною охороною, тобто згідно зі статтею 178 Цивільного кодексу України належить до обмежено оборотоздатних об`єктів.

Таким чином, з викладеного вище вбачається, що земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 частково (площею 2,299 га) належить до земель оборони. Крім того, вказана ділянка, а саме - її частина площею 4,0807 га, що не увійшла до земель оборони, належить до прибережної захисної смуги річки Дніпро (Канівське водосховище) і ландшафтного заказника місцевого значення Бориспільські острови та не може перебувати у приватній власності з огляду на наведені вище норми законодавства.

Заступник Генерального прокурора, звертаючись до суду з даним позовом, заявляє вимоги про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку від 03.06.2009 серії ЯЗ № 348703 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га, розташовану на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, до ТОВ Агро-Промоушен 1; визнання недійсним договору іпотеки від 18.12.2009 № 151409Z69, укладений між Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України та Товариством з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 площею 6,3797 га, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу Комарницькою О.В за № 7497, а також договір про внесення змін до цього договору від 03.02.2010 № 151409Z69-2; про зобов`язання Товариство з обмеженою відповідальністю Агро-Промоушен 1 повернути земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини НОМЕР_1 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України, посилаючись на вибуття вказаної земельної ділянки, належної державі, частина якої є землями оборони, а решта землями водного фонду, з володіння у протиправний спосіб та поза волею власника.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції керувався тим, що перебування земельної ділянки (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) у власності ТОВ Агро-Промоушен 1 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України є незаконним, з огляду на порушення вимог Земельного, Водного кодексів України, Закону України Про використання земель оборони, та позбавляє Кабінет Міністрів України, Головне управління Національної гвардії України, Військову частину НОМЕР_1 та Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області можливості здійснювати свої повноваження законних власників і користувачів цієї ділянки щодо забезпечення схоронності і використання її за цільовим призначенням.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України, колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів констатує, що доказів на заперечення чи спростування наведених вище обставин незаконності вибуття спірної земельної ділянки з власності держави скаржником до матеріалів справи не надано.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.

Згідно зі ст. 656 ЦК України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У випадку, що стосується земель оборони, власником земельних ділянок, закріплених за суб`єктами, що перебувають у сфері управління Національної гвардії України, є держава в особі Кабінету Міністрів України, оскільки статтями 113, 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України визначено вищим органом у системі органів виконавчої влади, якому надано повноваження з управління об`єктами державної власності.

Також, як зазначалося вище, відповідно до ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою.

Зважаючи на це, істотною передумовою припинення права постійного користування землями оборони та подальшої передачі таких земельних ділянок у власність або у користування іншим особам є прийняття Кабінетом Міністрів України відповідного рішення за поданням Національної гвардії України.

Щодо земель, зайнятих прибережними захисними смугами та віднесених до об`єктів природно-заповідного фонду, слід зазначити, що законодавець в імперативному порядку не дає можливості набути відповідним об`єктам приватної форми власності.

Водночас, приписами ст. 215 Цивільного кодексу України визначено підстави визнання правочину недійсним, до яких належить недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК кодексу України.

Частинами 1-3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Приписи ст. 207 ЦК України дають суду право визнати недійсним повністю або частково господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Відповідно до ст. 583 вказаного Кодексу заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.

Судами встановлено, що спірна земельна ділянка вибула із власності держави поза волею власника та користувача, у зв`язку з чим право на спірну ділянку ТОВ Агро-Промоушен 1 було набуто незаконно, з огляду на що останнє не мало на момент укладення іпотечного договору № 151409Z69 від 18.12.2009 прав власника на розпорядження земельною ділянкою.

Отже, оскільки набуття ТОВ Агро-Промоушен 1 на момент укладення іпотечного договору № 151409Z69 від 18.12.2009 прав на земельну ділянку, яку було передано ПАТ Державний експортно-імпортний банк України в іпотеку, було незаконним, та оскільки іпотекодавець не мав прав власника на розпорядження земельною ділянкою, то договір іпотеки № 151409Z69 від 18.12.2009 та договір про внесення змін до нього № 151409Z69-2 від 03.02.2010 в частині включення до предмета іпотеки земельної ділянки площею 6,3797 га з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, розташованої на території Сошниківської сільської ради Бориспільського району Київської області, укладено з порушенням наведених вимог законодавства, що, відповідно до вимог ст.ст. 203,215 ЦК України, є підставою для визнання їх недійсними.

Поряд з цим, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що зазначене вище дає обґрунтовані підстави для визнання недійсним Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 348703 від 03.06.2009 з відміткою про перехід права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га до ТОВ Агро-Промоушен 1, оскільки його було видано внаслідок неправомірних дій.

Так, державні акти на право власності чи користування земельними ділянки є документами, що посвідчують право власності чи користування і видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов`язаних із правом власності чи користування земельними ділянками, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності чи користування земельними ділянками. Визнання недійсними державних актів на право власності чи користування землею є законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11.

Приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Поряд з цим, відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, серед іншого, шляхом визнання угоди недійсною, застосування інших, передбачених законом, способів.

Слід відзначити, що згідно зі статтями 317, 319 Цивільного кодексу України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно в усіх випадках від особи, яка заволоділа ним незаконно, без відповідної правової підстави.

Статтею 330 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не має на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має тільки власник цього майна.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема, в добросовісного набувача.

При цьому, право на витребування майна з чужого володіння не потребує визнання недійсними правочинів, за якими майно вибуло від законного власника, воно лише обмежене добросовісністю набувача і зберігається за власником за умови, якщо майно вибуває з володіння власника поза його волею, що й повинно бути доведено в суді.

Згідно з ч. 2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 131 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, ренти, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод.

Згідно приписів ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поряд з цим, слід відзначити, що відповідно до вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Негаторний позов як спосіб захисту права власності подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист прав від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме - у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпоряджень чи користування належним йому майном.

Отже, предметом негаторного позову є вимога власника майна до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися або розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням ЗК України та ВК України слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовна вимога щодо зобов`язання повернути земельну ділянку розглядається як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 р. у справі № 504/2864/13-ц).

Отже, перебування земельної ділянки (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) у власності ТОВ Агро-Промоушен 1 та ПАТ Державний експортно-імпортний банк України є незаконним, з огляду на порушення вимог Земельного, Водного кодексів України, Закону України Про використання земель оборони, та позбавляє Кабінет Міністрів України, Головне управління Національної гвардії України, Військову частину НОМЕР_1 та Бориспільську районну державну адміністрацію Київської області можливості здійснювати свої повноваження законних власників і користувачів цієї ділянки щодо забезпечення схоронності і використання її за цільовим призначенням.

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги щодо того, що позов в даній справі є віндикаційним, а не негаторним.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що оскільки спірне майно було набуте відповідачем-1 від особи, яка не мала права його відчужувати, тобто поза волею власника, відповідне майно може бути витребувано у набувача такого майна.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що заявлені прокурором вимоги щодо витребування з незаконного володіння ТОВ Агро-Промоушен 1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельної ділянки (кадастровий номер 3220887000:03:002:0175) площею 6,3797 га у власність держави, частину з якої площею 2,2990 га - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини НОМЕР_1 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України, є доведеними та обґрунтованими.

З огляду на зазначене земельна ділянка з кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 має бути повернута законним власнику та користувачу, а саме - частина ділянки площею 2,2990 га, яка накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3220887000:03:002:0933, - у власність держави в особі Кабінету Міністрів України та в користування Військової частини 3070 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України, інша частина площею 4,0807 га - у власність держави.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного та обґрунтованого висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Поряд з цим, відповідачем-2 було заявлено про застосування до вимог прокурора у даній справі наслідків спливу строку позовної давності.

Слід зазначити, що згідно з приписами статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частиною третьою статті 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 ст. 267 ЦК України).

Колегія суддів звертає увагу, що Кабінет Міністрів України, Головне управління Національної гвардії України, Військова частина 3070 Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів Національної гвардії України та Бориспільська районна державна адміністрація не є сторонами договору іпотеки № 151409Z69 від 18.02.2009 та договору про внесення змін № 151409Z69-2 від 03.02.2010 до вказаного договору іпотеки, не були учасниками судового процесу у справі № 14/009-12, рішенням у якій було звернуто стягнення на спірну земельну ділянку на користь відповідача-2.

Крім того, позивачі, як власники та користувачі, не відмовлялися від спірної земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175, не брали участі у судовому процесі щодо звернення стягнення на неї, відповідно, не були обізнані про обставини незаконної передачі земельної ділянки із кадастровим номером 3220887000:03:002:0175 в іпотеку, та реалізації Акціонерним товариством Державний експортно-імпортний банк України, як іпотекодержателем, своїх прав на зазначену земельну ділянку, що і порушило права позивачів на право користування відповідними землями.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачі про порушення своїх прав дізналися в 2019 році - з моменту отримання відповідних відомостей від прокурора, зокрема, адресованих позивачам запитів № 05/2-316вих-19, № 05/2-317вих-19, № 05/2-320вих-19, № 05/2-320вих-19 від 16.07.2019.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту - коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила (аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 916/1979/13, від 30.05.2018 у справі № 367/2271/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 369/6892/15-ц).

Якщо у передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу, то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

Наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 06.06.2018 у справі № 372/1387/13-ц, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.01.2019 у справі № 910/15944/17, від 01.10.2020 у справі № 912/1672/18.

Окрім того, як зазначалось колегією суддів вище, повернення земельної ділянки, яка належить до земель водного фонду, державі слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки (подібні висновки вкладено у п. 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019. у справі № 487/10128/14-ц, п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі № 653/1096/16-ц, а також п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суд від 12.06.2019 р. у справі № 487/10128/14-ц; п. 8.15 постанов Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 р. у справі № 911/3311/17, № 911/3577/17, № 911/3579/17, п. 6.38 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 911/3738/17, п. 30 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17 та інших).

Як зазначалось вище, відповідно до ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з правомірним та обґрунтованим висновком суду першої інстанції, що підстави для задоволення заяви відповідача-2 про застосування до вимог прокурора наслідків спливу строку позовної давності у даній справі є відсутніми.

Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі та письмових поясненнях, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи, а також не впливають на вірне вирішення судом першої інстанції даного спору. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Доводи скаржника щодо того, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор, колегією суддів відхиляються з огляду на таке.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 з метою встановлення позиції, яка б відповідала єдиної правозастосовчої практики про застосування положень ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» щодо правових підстав представництва прокурором інтересів держави в суді наведені такі правові висновки:

«Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим».

У такому випадку суд зобов`язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Військовою прокуратурою Центрального регіону України листами від 16.07.2019 за №№ 05/2-317вих-19, 05/2-320вих-19, 05/2-3 05/2-316вих-19 повідомлено Головне управління Національної гвардії України, військову частину 3070 «Міжнародний міжвідомчий багатопрофільний центр підготовки підрозділів», Кабінет Міністрів України про встановлені порушення інтересів держави при розпорядженні землями оборони та вжиття відповідних заходів щодо їх поновлення.

Разом з тим, згідно наданих відповідей, які наявні в матеріалах господарської справи, про наміри самостійно звернутися з позовом не висловили.

Отже, таке попереднє звернення до відповідного компетентного органу, мало місце до подачі даного позову, як того вимагає закон, однак після його отримання останні не звернулись до суду з метою захисту своїх інтересів, що свідчить насамперед про їх бездіяльність та є в свою чергу достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва інтересів держави прокурором.

Також, слід зазначити, що частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає можливість оскарження суб`єктом владних повноважень наявності підстав для представництва його інтересів прокурором і таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Водночас матеріали справи не містять і доказів самостійного звернення позивачами з аналогічним позовом до суду.

З огляду на викладене, у цій справі прокурор звертався саме за процедурою, передбаченою абзацами 3 і 4 частини 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру», зазначаючи, що захист законних інтересів держави ні Кабінет Міністрів України, ні Головне управління Національної гвардії України, ні військова частина 3070 хоча до їх компетенції належать повноваження щодо захисту інтересів держави при розпорядженні землями оборони, що узгоджується з позицією викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Крім того, скаржником безпідставно зазначено в апеляційній скарзі, що прокурор повинен надати належні та допустимі докази відповідно до вимог процесуального закону (наприклад, внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 Кримінального кодексу України (служба недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають посаду державної служби в органі державної влади та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків тощо

Так, відповідно до пункту 42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Отже, існування представницьких повноважень прокурора, його субсидіарна роль, обумовлена необхідністю захисту інтересів держави у разі відмови, небажання уповноваженого органу захищати інтереси держави, за наявності доказів обізнаності про існуючи порушення. Крім того, уповноважені органи, можуть з тих чи інших причин не визнавати наявність порушень законодавства та ігнорувати необхідність захисту інтересів держави та звернення до суду.

Діючим законодавством не передбачено жодних особливостей у захисті цивільних прав та інтересів держави. Зазначений захист здійснюється шляхом реалізації уповноваженим органом наданого права на звернення до суду, при цьому законодавством не передбачена відповідальність за невикористання уповноваженим органом зазначеного права

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 03.09.2020 у справі № 922/376/19, від 25.08.2020 у справі № 910/2364/19 та від 20.08.2020 у справі № 913/155/19 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, зазначених у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

Слід зазначити, що ефективність захисту цивільних інтересів держави у повній мірі залежить від добросовісності виконання уповноваженими органами, посадовими особами своїх обов`язків та повноти реалізації наданих їм з цією метою прав.

Поряд з цим, для більшості цивільних прав та інтересів передбачена саме судова форма захисту, яка в свою чергу закріплена у законодавстві у формі наданого права на звернення до суду, а не обов`язку ( ст. 4 ГПК України).

Таким чином, вирішення питання захисту інтереси держави в кожному конкретному випадку перебуває у цілковитій залежності від того, як на свій розсуд скористається правом на звернення до суду уповноважений орган або посадова особа.

Також, відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, а саме справи KOROLEV v. RUSSIA (no. 2), № 5447/03, § 33, ЄСПЛ, від 01.04.2010 та MENCHINSKAYA v. RUSSIA, № 42454/02, § 35, ЄСПЛ, від 15.01.2009, Європейський суд зазначив, що підтримка прокуратурою однієї зі сторін може бути виправдана за певних умов, наприклад, з метою захисту вразливих осіб, які вважаються нездатними захистити свої інтереси самостійно, або в разі, якщо правопорушення зачіпає велику кількість людей, або якщо вимагають захисту реальні державні інтереси або майно.

В даному випадку прокурор звернувся до суду у виключному випадку, з метою захисту реальних інтересів держави, зокрема щодо порушення вимог земельного законодавства при розпорядженні землями оборони та водного фонду, що в свою чергу і призводить до порушень інтересів держави.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України на рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Державний експортно-імпортний банк України залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 21.01.2021 у справі №911/2428/20 залишити без змін.

Матеріали справи №911/2428/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.09.2021. (У зв`язку із перебуванням головуючого судді Куксова В.В. у щорічній відпустці з 12.07.2021 по 20.08.2021 та судді Яковлєва М.Л. з 02.08.2021 по 01.09.2021).

Головуючий суддяВ.В. Куксов

СуддіМ.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко