Постанова

від 30.05.2022 по справі 904/6676/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року

м. Київ

cправа № 904/6676/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Багай Н. О. головуючого, Берднік І. С., Дроботової Т. Б.,

за участю помічника судді, який виконує обов`язки секретаря судового засідання Мірошниченка К. Є.,

за участю представників:

позивача Штефана В. О. (самопредставництво в режимі відеоконференції), Лісового Д. О. (адвоката, в режимі відеоконференції),

відповідача Лютої О. В. (самопредставництво в режимі відеоконференції)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Криворізької міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 (колегія суддів: Білецька Л. М. головуючий, Верхогляд Т. А., Вечірко І. О.) у справі

за позовом Фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича

до Криворізької міської ради

про визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. У грудні 2020 року Фізична особа - підприємець Штефан Владислав Олександрович (далі ФОП Штефан В. О.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Криворізької міської ради, в якому просив визнати недійсним пункт 12 договору оренди земельної ділянки від 14.08.2009 (далі договір оренди), який зареєстрований у Криворізькому відділенні Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 19.09.2009 за № 040910800787, в частині "без внесення змін до цього договору".

1.2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що у редакції договору оренди відповідача міститься пункт 12 договору, який не відповідає Типовому договору та суперечить вимогам законодавства.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 (суддя Назаренко Н. Г.) у справі № 904/6676/20 відмовлено у задоволенні позовних вимог ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною.

2.2. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, господарський суд першої інстанції виходив із того, що сторони договору оренди самостійно погодили оспорювану редакцію, і на укладення цього договору у відповідній редакції була воля позивача. Крім того, суд зазначив, що позивач не скористався правом внести зміни до договору оренди. Поряд із цим, місцевий господарський суд констатував, що ФОП Штефан В. О. звернувся до господарського суду із цим позовом з порушенням встановленого строку позовної давності, проте суд відмовив у задоволенні позову по суті, а тому дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин позовної давності.

2.3. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 апеляційну скаргу ФОП Штефана В. О. на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 у справі № 904/6676/20 залишено без задоволення. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 у справі № 904/6676/20 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

2.4. Апеляційний господарський суд зазначив, що сторони дійсно погодили і підписали саме таку редакцію договору оренди, однак, причиною оспорювання пункту 12 договору оренди є не відсутність волевиявлення або його дефект, а саме невідповідність його Типовому договору, від умов якого сторони не можуть відступити, крім випадків конкретизації умов договору.

Проте, за висновком апеляційного господарського суду, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що спірні правовідносини між сторонами врегульовані Типовим договором, який не містить такої редакції і не передбачає можливості автоматичного перегляду (змін) орендної плати без внесення змін до договору. Суд першої інстанції, за висновком суду апеляційної інстанції, не дав оцінки цій підставі позовних вимог, та не врахував, що така редакція не є конкретизацією умов Типового договору, що стосуються можливості перегляду (зміни) орендної плати, оскільки вона є істотною умовою договору і зміна її розміру неможлива без внесення змін до договору. У разі її неузгодження сторонами договір не може бути укладено. Отже, за висновком апеляційного господарського суду, словосполучення "без внесення змін до договору", вміщене і вжите сторонами в пункті 12 договору оренди, дійсно суперечить пункту 13 Типового договору, який такого словосполучення не містить, і у зв`язку з цим оспорюваний пункт не відповідає частині 4 статті 179 Господарського кодексу України, яка зобов`язує господарюючих суб`єктів не відступати від змісту Типового договору. Апеляційний господарський суд констатував, що суд першої інстанції не звернув уваги і на те, що підставою позову не є встановлення системного зв`язку між пунктом 12 і пунктом 36 оспорюваного договору, а є саме твердження про невідповідність пункту 12 умовам Типового договору в частині відсутності у ньому слів "без внесення змін до договору", про що в позові прямо зазначено.

Водночас колегія суддів апеляційного суду зазначила, що спірний договір оренди земельної ділянки укладений 14.08.2009 (державна реєстрація від 16.09.2009 № 040910900787), позивачу на час його укладення та підписання були відомі всі узгоджені умови, і у разі наявності підстав для визнання частини пункту договору недійсним, вважаючи свої права порушеними, позивач мав право звернутись до суду з відповідним позовом до 16.09.2012. Натомість позивач звернувся до суду з позовною заявою майже через 8 років у грудні 2020. Доводи щодо поважності причин пропуску строку позовної давності з посиланням на відповідні докази позивачем наведено тільки в апеляційному суді, а тому колегія суддів не взяла до уваги ці доводи і докази через відсутність їх у суді першої інстанції та необґрунтування поважності причин їх неподання до суду першої інстанції. Оскільки позов у цій справі подано поза межами строку позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме у зв`язку з пропуском позивачем строку позовної давності.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20, до Верховного Суду звернулася Криворізька міська рада з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного господарського суду, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 у справі № 904/6676/20 залишити в силі.

3.2. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, Криворізька міська рада зазначає, що оскаржувана постанова апеляційного господарського суду ухвалена з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Криворізька міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 179 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19. Крім того, скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2020 у справі № 904/2218/19 між тими ж сторонами.

3.3. ФОП Штефан В. О. у відзиві на касаційну скаргу Криворізької міської ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду без змін. На думку ФОП Штефана В. О., правовідносини у справах, на які посилається скаржник, не є подібними із справою, що розглядається.

4. Розгляд касаційної скарги та обставини справи, встановлені судами

4.1. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.12.2021 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я.

Ухвалою Верховного Суду від 10.01.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20.

31.01.2022 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ФОП Штефана В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021, ухвалену за наслідками перегляду в апеляційному порядку рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 у справі № 904/6676/20.

На підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 31.01.2022 колегії суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Дроботова Т. Б., Чумак Ю. Я. передано касаційну скаргу ФОП Штефана В. О. у справі № 904/6676/20.

Ухвалою Верховного Суду від 07.02.2022 касаційну скаргу ФОП Штефана В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20 залишено без руху до 28.02.2022, але строк виконання цієї ухвали не повинен перевищувати десяти днів із дня вручення її скаржникові.

Ухвалою Верховного Суду від 08.02.2022 відкладено розгляд касаційної скарги Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20.

Водночас із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан на підставі Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX.

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 11.04.2022 № 29.3-02/645 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 904/6676/20 у зв`язку з увільненням судді Чумака Ю. Я. від роботи на час виконання ним державних або громадських обов`язків у зв`язку із участю у добровольчому формуванні територіальної громади.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.04.2022 визначено колегію суддів у складі: Багай Н. О. головуючий, Берднік І. С., Дроботова Т. Б.

11.04.2021 до Верховного Суду від ФОП Штефана В. О. надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та письмові пояснення, які враховуються колегією суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 призначено до розгляду касаційну скаргу Криворізької міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20 у відкритому судовому засіданні 31.05.2022.

Ухвалою Верховного Суду від 12.04.2022 заяву ФОП Штефана В. О. про залишення касаційної скарги ФОП Штефана В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20 без розгляду у зв`язку з її відкликанням задоволено в частині відкликання касаційної скарги. Касаційну скаргу ФОП Штефана В. О. на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20 повернуто заявнику.

З урахуванням Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 18.05.2022 № 341/2022, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи № 904/6676/20 у розумний строк, тобто такий, що є необхідним для виконання процесуальних дій і вирішення справи, з метою забезпечення своєчасного судового захисту.

4.2. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що 14.08.2009 між ФОП Штефаном В. О. (далі орендар) та Криворізькою міською радою (далі орендодавець) було укладено договір оренди земельної ділянки, який зареєстрований у Криворізькому відділі Дніпропетровської регіональної філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" (далі договір оренди), про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 16.09.2009 за № 040910800787.

4.3. Відповідно до пункту 1 договору оренди орендодавець на підставі рішення міської ради від 24.06.2009 № 3312 надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку житлової та громадської забудови для розміщення тимчасової споруди автостоянки, яка знаходиться на вул. Гутовська біля житлових будинків №№ 41 та 57 в Довгинцівському районі м. Кривого Рогу.

4.4. В оренду передається земельна ділянка площею 0,6480 га (пункт 2 договору оренди). Кадастровий номер земельної ділянки: 1211000000:03:001:0222 (пункт 4 договору оренди).

4.5. Пунктом 6 договору оренди установлено, що він укладається на 3 роки. Після закінчення строку договору орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за два місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію. Поновлення договору здійснюється на підставі ухваленого орендодавцем відповідного рішення.

4.6. Річна орендна плата вноситься орендарем виключно у грошовій формі незалежно від результатів діяльності орендаря у трикратному розмірі земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виконаного Криворізьким міським управлінням земельних ресурсів, на рахунок Управління держказначейства м. Кривого Рогу № 332 178 157 000 21, код ЄДРПОУ 24230992, у банку ГУУДК в Дніпропетровській області, МФО 805012 (пункт 7 договору оренди).

4.7. Згідно з пунктом 9 договору оренди орендна плата вноситься щомісячно протягом 30-ти календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного місяця. За неповний календарний місяць орендна плата сплачується за дні фактичного користування земельною ділянкою.

4.8. Пунктом 10 договору оренди передбачено, що строки платежу не є сталими і можуть змінюватись відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України" на поточний рік. Розмір нормативної грошової оцінки не є сталим і змінюється у зв`язку з проведенням її щорічної індексації та на підставі інших вимог діючого законодавства. Орендар самостійно зобов`язується щорічно відповідно до інформації Держкомзему про коефіцієнт індексації грошової оцінки земель, опублікованих в засобах масової інформації, здійснювати індексацію грошової оцінки земельної ділянки. Зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексація проводиться без внесення змін та доповнень до цього договору.

4.9. Відповідно до пункту 11 договору оренди обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством, за затвердженою Кабінетом Міністрів України формою, що заповнюється під час укладення або зміни умов договору чи продовження його дії.

4.10. Згідно з пунктом 12 договору оренди розмір та сума орендної плати переглядається без внесення змін до цього договору у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором (включно зі зміною мети використання або цільового призначення земельної ділянки); зміни (збільшення або зменшення) розмірів річної орендної плати за землю, базової вартості 1 м2 земель міста, розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнтів індексації, визначених законодавством; погіршення стану орендованої земельної ділянки не з вини орендаря, що підтверджується документами; в інших випадках, передбачених законодавством та цим договором.

4.11. Пунктом 13 договору оренди встановлено, що в разі невнесення орендної плати у строки, визначені цим договором, справляється пеня, яка нараховується на суму боргу по орендній платі за земельну ділянку (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності) із розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на день виникнення такого боргу з орендної плати або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день такого погашення.

4.12. Відповідно до пункту 14 договору оренди орендар (крім громадян) самовільно обчислює суму орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подає відповідній міжрайонній державній податковій інспекції податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частинами за місяцями.

4.13. Суди констатували, що позивач зазначав, що під час укладення договору оренди сторони, керуючись постановою Кабінету Міністрів України від 13.12.2006 № 1724 "Про деякі питання оренди земель" та додатками № 1, № 2 до цієї постанови, підписали погоджений розрахунок розміру орендної плати, де узгодили, що річний розмір орендної плати становить 33646,07 грн. Така сума річної орендної плати розрахована з урахуванням витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 982 від 15.09.2008, який згідно з прикінцевими положеннями договору є його невід`ємною частиною.

4.14. Згідно з пунктом 36 договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

4.15. Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача з редакцією договору, яка надає можливість змінювати орендну плату без внесення змін до договору, а відтак наявністю/відсутністю підстав для визнання частини пункту 12 договору оренди земельної ділянки недійсною.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, представників учасників справи, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга повинна бути задоволена з огляду на таке.

5.2. Предметом возову в цій справі є вимоги ФОП Штефана В. О. про визнання недійсним пункту 12 договору оренди земельної ділянки в частині "без внесення змін до цього договору".

5.3. Підставою позовних вимог, на думку позивача, є те, що у редакції договору оренди відповідача міститься пункт 12 договору, який не відповідає Типовому договору, та суперечить вимогам законодавства.

5.4. Правове регулювання спірних правовідносин здійснюється положеннями Земельного Кодексу України, Закону України "Про оренду землі", Цивільним кодексом України.

5.5. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

5.6. Згідно з частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

5.7. За змістом частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

5.8. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

5.9. Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2) тощо.

5.10. Частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

5.11. Отже, наведеними правовими положеннями визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави недійсності правочину, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 Цивільного кодексу України).

5.12. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

5.13. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні положення статей 3, 15, 16 Цивільного кодексу України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

5.14. Крім того, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків та, у разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

5.15. При цьому невідповідність правочину актам законодавства як підстава його недійсності повинна ґрунтуватися на повно та достовірно встановлених судами обставинах справи про порушення певним правочином (чи його частиною) імперативного припису законодавства. Саме по собі відступлення сторонами від положень законодавства, регулювання їх іншим чином не свідчить про суперечність змісту правочину цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

5.16. Таким чином, для визнання недійсним у судовому порядку правочину необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію. Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 09.07.2020 у справі № 910/14180/18, від 09.06.2020 у справі № 912/116/19, від 05.09.2019 у справі № 914/4455/15.

5.17. Частиною 1 статі 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

5.18. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

5.19. Апеляційний господарський суд, змінюючи рішення господарського суду першої інстанції в цій справі, виходив із того, що словосполучення "без внесення змін до договору", вміщене і вжите сторонами в пункті 12 договору оренди, суперечить пункту 13 Типового договору, який такого словосполучення не містить, і у зв`язку з цим, за висновком суду, оспорюваний пункт не відповідає частині 4 статті 179 Господарського кодексу України, яка зобов`язує господарюючих суб`єктів не відступати від змісту Типового договору. Поряд із цим, оскільки позов в цій справі подано поза межами строку позовної давності, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог саме з причини порушення позивачем строку позовної давності.

5.20. Криворізька міська рада не заперечуючи в цілому проти пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом, вважає, що апеляційний господарський суд неправильно пов`язав недійсність оскаржуваної частини пункту 12 укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки з тією обставиною, що положення зазначеного пункту 12 договору оренди земельної ділянки не відповідають змісту пункту 13 Типового договору оренди землі. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд неправильно застосував до цих правовідносин положення статті 179 Господарського кодексу України, оскільки, на думку скаржника, положення статті 179 Господарського кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що прямо визначено пунктом 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України. Наведене стало причинною подання Криворізькою міською радою касаційної скарги на оскаржувану постанову апеляційного господарського суду в цій справі. При цьому Криворізька міська рада, звертаючись із касаційною скаргою, зазначає, що касаційна скарга подається на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

5.21. Відповідно до частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

5.22. Скаржник наголошує, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 179 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19. Крім того, скаржник також посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.09.2020 у справі № 904/2218/19 між тими ж сторонами.

5.23. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстав, зазначених у пункті 1 частини 2 цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

5.24. Процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору) є основним, а два інші - додатковими. Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт. Такий правовий висновок викладено у пунктах 96, 97 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

5.25. Розглянувши наведені доводи скаржника, Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19 (за позовом Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Київхліб Агро" про визнання частини договору недійсною) викладено висновок на який посилається Криворізька міська рад, про те, що:

"18. Посилання скаржника на невідповідність такої умови положенням статті 179 ГК України Верховний Суд відхиляє, оскільки пунктом 2 частини 1 статті 4 ГК України визначено, що земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

19. Так, особливістю відносин, які виокремлює пункт 2 частини 1 статті 4 ГК України є те, що вони стосуються природних ресурсів, які є об`єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

20. Незважаючи на використання цих ресурсів у господарській діяльності, виникаючі відносини потребують особливого врегулювання, що пов`язано із закріпленими Конституцією України обов`язками держави щодо їх збереження.

21. Таке правове регулювання знайшло своє відображення, зокрема, у ЗК України, ЗУ "Про оренду землі", ЗУ "Про оцінку земель" та інших спеціальних нормативно-правових актах.

22. Таким чином приписи статті 179 ГК України взагалі не підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, що спростовує усі доводи скаржника про неможливість погодження сторонами у Договорі оренди умов, які не передбачені Типовим договором.

Вказане повністю узгоджується із принципом свободи договору, який закріплено у статті 627 ЦК України. Така свобода включає вільне визначення сторонами умов договору, де фіксуються взаємні права та обов`язки учасників. Зміст договору становлять умови як ті, що погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові на підставі чинного законодавства".

5.26. Крім того, скаржник наголошує, що сторони договору оренди земельної ділянки, на правах, передбачених статтями 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, самостійно врегулювали свої відносини в питанні порядку перегляду розміру орендної плати та помістили відповідні положення в пункт 12 договору оренди, чим фактично конкретизували пункт 13 Типового договору. Отже, скаржник звертає увагу на те, що в цьому випадку має місце уточнення поняття з метою поглиблення його змісту (конкретизація). Криворізька міська рада зазначає, що правильність висновків відповідача щодо конкретизації умов Типового договору підтверджується висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19 за позовом ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 140.

5.27. Верховний Суд установив, що у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, на яку посилається скаржник, викладено висновок про те, що:

"Здійснивши аналіз положень ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (яка визначає, що однією з істотних умов договору є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату) та ст. 23 цього ж Закону (в якій закріплено, що орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що згідно діючого законодавства та усталеної практики в договорах оренди земельних ділянок слово «переглядається» розуміється як «змінюється».

З огляду на наведене тлумачення слова «переглядається» та з огляду на зміст п. 12 договору оренди земельної ділянки, в якому сторони погодили, що зміна розміру та суми орендної плати здійснюється без внесення змін до договору, апеляційний суд вказав, що зміна розміру та суми орендної плати здійснюється автоматично без укладання додаткової угоди до договору.

Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано здійснив тлумачення п. 12 договору оренди земельної ділянки таким чином, що розмір та сума орендної плати переглядається, тобто змінюється (зменшується або збільшується) автоматично без внесення змін до договору за наявності підстав, зазначених у даному пункті.

Посилання у касаційній скарзі на невідповідність п. 12 договору оренди земельної ділянки положенням п. 13 типового договору оренди землі суд касаційної інстанції відхиляє, з огляду на те, що за правилами ч. 4 ст. 179 ГК України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Так, конкретизуючи умови типового договору оренди землі, сторони дійшли взаємної згоди (без зауважень та заперечень) щодо порядку та способу перегляду розміру та суми орендної плати при настанні певних обставин без внесення змін у договорі, що закріпили у п. 12 договору оренди земельної ділянки. Вказаний пункт договору під час дії правочину сторонами не змінювався у порядку, визначеному п. 36 договору оренди, і в судовому порядку недійсним не визнавався, що свідчить про взаємну згоду сторін із умовами цього пункту".

5.28. У постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 904/2218/19 (справа за позовом за позовом ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки №1406 від 25.12.2006) викладено подібний висновок щодо тлумачення умов договору, на який посилається скаржник:

5.29. Отже, з урахуванням фактичних обставин цієї справи, які були установлені господарським судом першої інстанції, Верховний Суд погоджується із доводами скаржника про те, що апеляційним господарським судом під час ухвалення оскаржуваної постанови не було враховано висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19.

5.30. Верховний Суд, враховуючи висновки, які викладені у постановах Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, констатує, що апеляційний господарський суд дійшов помилкового висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 179 Господарського кодексу України, оскільки пунктом 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України визначено, що земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

5.31. Так, особливістю відносин, які виокремлює пункт 2 частини 1 статті 4 Господарського кодексу України є те, що вони стосуються природних ресурсів, які є об`єктом права власності Українського народу та основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Незважаючи на використання цих ресурсів у господарській діяльності, такі відносини потребують особливого правового регулювання, що пов`язано із закріпленими Конституцією України обов`язками держави щодо їх збереження. Таке правове регулювання знайшло своє відображення, зокрема, у Земельному кодексі України, Законі України "Про оренду землі", Законі України "Про оцінку земель" та інших спеціальних нормативно-правових актах.

5.32. Колегія суддів враховує, що Верховним Судом розглядалася справа № 904/2581/19 за позовом ФОП Штефана В. О. до Криворізької міської ради про тлумачення умов договору оренди земельної ділянки від 29.12.2007 № 140, зокрема, і пункту 12 договору (подібного за змістом до пункту 12 договору оренди у цій справі, що розглядається). Верховний Суд у постанові від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, відхилив посилання скаржника на невідповідність пункту 12 договору оренди земельної ділянки положенням пункту 13 Типового договору оренди землі, з огляду на те, що за правилами частини 4 статті 179 Господарського кодексу України (у редакції, чинній на час укладення договору оренди земельної ділянки) при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови. Верховний Суд також у зазначеній постанові констатував, що конкретизуючи умови типового договору оренди землі, сторони дійшли взаємної згоди (без зауважень та заперечень) щодо порядку та способу перегляду розміру та суми орендної плати при настанні певних обставин без внесення змін у договорі, що закріпили в пункті 12 договору оренди земельної ділянки. Цей пункт договору під час дії правочину сторонами не змінювався у порядку, визначеному пунктом 36 договору оренди, і в судовому порядку недійсним не визнавався, що свідчить про взаємну згоду сторін із умовами цього пункту.

5.33. Отже, оскільки установлені фактичні обставини цієї справи свідчать, що сторони договору оренди самостійно погодили оспорювану редакцію договору, і на укладення цього договору у відповідній редакції була воля позивача, то Верховний Суд погоджується із висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог у зв`язку з їх необгрунтованістю, а не у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

5.34. На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи скаржника про те, що апеляційний господарський суд, ухвалюючи оскаржувану постанову, застосував положення статті 179 Господарського кодексу України без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 918/295/19, від 27.01.2021 у справі № 904/2581/19, підтвердилися за результатами перегляду судового рішення в касаційному порядку, у зв`язку із чим касаційну скаргу належить задовольнити, оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до частин 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

6.2. Згідно зі статтею 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

6.3. Пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

6.4. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині. У статті 312 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

6.5. Враховуючи положення законодавства та встановлені судами обставини справи, колегія суддів зазначає, що касаційну скаргу слід задовольнити, оскаржувану постанову апеляційного господарського суду скасувати, а рішення господарського суду першої інстанції залишити в силі.

7. Судові витрати

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку, передбаченому статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, слід покласти на позивача

Керуючись статтями 300, 301, 308, 312, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Криворізької міської ради задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 24.11.2021 у справі № 904/6676/20 скасувати, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 19.04.2021 у справі № 904/6676/20 залишити в силі.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Штефана Владислава Олександровича на користь Криворізької міської ради 4204,00 (чотири тисячі двісті чотири) грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи в суді касаційної інстанції.

4. Доручити Господарському суду Дніпропетровської області видати відповідний наказ.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Багай

Судді І. С. Берднік

Т. Б. Дроботова