Постанова

від 08.06.2022 по справі 640/2827/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/2827/21 Суддя (судді) першої інстанції: Кузьменко В.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,

суддів: Костюк Л.О., Пилипенко О.Є.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року та додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфурнітура» до Київської митниці про визнання протиправними та скасування рішень та карток відмови,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерфурнітура» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Державної митної служби України, у якому просило визнати протиправними та скасувати:

- рішення Київської митниці Держмитслужби від 03 вересня 2020 року №UA100300/2020/000120/2 про коригування митної вартості товарів;

- картку відмови в митному оформленні №UA100300/2020/00207;

- рішення Київської митниці Держмитслужби від 13 жовтня 2020 року №UA100020/2020/000083/2 про коригування митної вартості товарів;

- картку відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00532;

- рішення Київської митниці Держмитслужби від 25 листопада 2020 року №UA100020/2020/000096/2 про коригування митної вартості товарів;

- картку відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00631;

- рішення Київської митниці Держмитслужби від 16 грудня 2020 року №UA100020/200/000100/2 про коригування митної вартості товарів;

- картку відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00687.

Позов мотивовано тим, що оскаржуване рішення про коригування митної вартості товару та картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, є протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки всі документи, які передбачені законодавством, та які підтверджують митну вартість товару, надані Товариством вчасно та в повному обсязі, а посилання митного органу на розбіжності не відповідають дійсності.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Київська митниця звернулася до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції від 09.12.2021 та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не надано оцінки усім наявним у справі доказам, не враховано, що під час проведення контролю за правильністю визначення митної вартості товару встановлено, що документи, подані до митного оформлення містять неповну та/або недостовірну інформацію про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів та відсутність у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, не надано у повному обсязі транспортних (перевізних) документів, а також усіх документів, які вимагалися на підтвердження заявленої митної вартості товарів.

Одночасно Київська митниця подала клопотання про заміну відповідача Київської митниці Держмитслужби на належного відповідача - Київську митницю, яке судова колегія вважає за можливе задовольнити з урахуванням змін чинного законодавства, зокрема, в частині реорганізаційних заходів та припинення юридичної особи - Київської митниці Держмитслужби.

Від ТОВ «Інтерфурнітура» відзиву на апеляційну скаргу не надходило, що не перешкоджає розгляду справи за наявними у ній матеріалами в порядку письмового провадження.

Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 лютого 2022 року відкрито провадження за апеляційною скаргою Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року, призначено справу до розгляду у письмовому провадженні з 14 березня 2022 року.

Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 09 грудня 2021 року, судова колегія виходить з того, що 03 серпня 2020 року між ТОВ «Інтерфурнітура» як Покупцем та «Algo» Sp. z o.o. як Продавцем укладено контракт №UA2/08/2020 на поставку матеріалів, у тому числі нетканих матеріалів, меблеву арматуру та кріплення у 2020-2025 роках. Загальна сума контракту складає 1 000 000 Євро. Поставка здійснюється партіями, у період дії контракту (пункт 1 Договору).

Упродовж вересня по грудень 2020 року позивачем імпортовано на митну територію України товар відповідно до умов Контракту. До митного оформлення товарів позивачем надано до Київської митниці Держмитслужби митні декларації від 01 вересня 2020 року №UA100300/2020/417479, від 12 жовтня 2020 року №100020/2020/045536, від 24 листопада 2020 року №100020/2020/052174 та від 15 грудня 2020 року №100020/2020/055566. До митних декларацій надані такі документи: Договір перевезення, інвойси, автотранспортні накладні, документи, що підтверджують транспортні витрати, висновки про вартісні характеристики товару, підготовлені спеціалізованою експертною організацією (Торгово-промислової палати), видаткові накладні, прайс-листи, сертифікат з перевезення (походження) товару та ін.

За результатами перевірки митних декларацій Київською митницею Держмитслужби прийнято рішення про коригування митної вартості товарів від 03 вересня 2020 року №UA100300/2020/000120/2, від 13 жовтня 2020 року №UA100020/2020/000083/2, від 25 листопада 2020 року №UA100020/2020/000096/2 та від 16 грудня 2020 року №UA100020/200/000100/2 із застосуванням резервного методу визначення митної вартості.

Окрім того, відповідач прийняв рішення про відмову в прийнятті митних декларацій, митному оформленні, виписку чи пропуску товарів, транспортних засобів №UA100300/2020/00207, №UA100020/2020/00532, №UA100020/2020/00631 та №UA100020/2020/00687.

Такі обставини зумовили звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Відносини з приводу митного контролю та митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, справляння митних платежів регулюються положеннями Митного кодексу України (далі МК України), Податкового кодексу України (далі - ПК України) та інших законів України з питань оподаткування.

Митним кодексом України від 13.03.2012 №4495-VІ (далі - МК України, у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено порядок визначення митної вартості імпортованих товарів та правила її декларування.

Згідно з пунктами 23 та 24 частини першої статті 4 МК України митне оформлення - виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення; митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.

За змістом статей 49, 50 МК України митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.

Митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу. Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (ч. ч. 1, 2 ст. 51 МК України).

Так частинами першою-третьою статті 57 МК України передбачено, що визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов`язані між собою особи або хоч і пов`язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

У разі якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом послідовного використання методів, зазначених у статтях 58- 63 цього Кодексу, митна вартість оцінюваних товарів визначається з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT) (ч. 1 ст. 64 МК України).

Відповідно до частини другої статті 52 МК України декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов`язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації.

За змістом частин першої-третьої статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1)договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

Забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті. Декларант або уповноважена ним особа за власним бажанням може подати додаткові наявні у них документи для підтвердження заявленої ними митної вартості товару (ч. ч. 5, 6 ст. 53 МК України).

Згідно із частинами першою-третьою статті 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу.

За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів орган доходів і зборів визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

В той же час частиною шостою зазначеної статті передбачено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

Відповідно до частин першої, другої статті 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України, з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: 1) обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; 2) наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; 3) вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана органом доходів і зборів; 4) обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої органом доходів і зборів, та фактів, які вплинули на таке коригування; 5) інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною органом доходів і зборів; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням органу доходів і зборів про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному органом доходів і зборів відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості до органу вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду.

У разі відмови у прийнятті митної декларації посадовою особою органу доходів і зборів заповнюється картка відмови у прийнятті митної декларації за формою, встановленою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Один примірник зазначеної картки невідкладно вручається (надсилається) декларанту або уповноваженій ним особі (ч. 12 ст. 264 МК України).

Отже, митний орган при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості зобов`язаний перевірити складові числового значення митної вартості, правильність розрахунку, здійсненого декларантом, упевнитись в достовірності та точності заяв, документів чи розрахунків, поданих декларантом, а також відсутності обмежень для визначення митної вартості за ціною договору, наведених у статті 58 МК України (у разі визначення декларантом митної вартості імпортованого товару за першим методом).

При цьому, митний орган має право відійти від наведених вище законодавчих обмежень, пов`язаних з перевіркою основного переліку документів, які підтверджують митну вартість товарів, та витребувати від декларанта додаткові документи лише у тому випадку, якщо надані декларантом документи містять розбіжності, наявні ознаки підробки або ці документи не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, або ж у разі якщо митний орган має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість.

Статтею 58 МК України передбачено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів. Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні. У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини першої статті 57 цього Кодексу.

З аналізу вищенаведених норм вбачається, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції).

При цьому, вказаний метод не підлягає застосуванню, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірно та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Зі змісту наявних у матеріалах справи документів вбачається, що підставою для прийняття рішення від 03 вересня 2020 року №UA100300/2020/000120/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні №UA100300/2020/00207 стало встановлення митним органом факту неможливості перевірити правильність заявлених позивачем числових значень транспортних витрат. При цьому відповідач в оскаржуваному рішенні вказав, що з транспортної накладної від 28 серпня 2020 року вбачається, що перевезення вантажу здійснено підприємством Sonex Europe s.r.o., тоді як до митного оформлення надано Договір транспортної експедиції №250820/1, відповідно до якого перевезення здійснює ТОВ «Сонекс Україна».

Разом з тим відповідачем не враховано, що Договором транспортної експедиції від 25 серпня 2020 року №250820/1 з ТОВ «Сонекс Україна», в якості експедитора, передбачено, що останній організовує перевезення товару від свого імені та за рахунок Замовника (позивача). Позивачем надано договір між експедитором ТОВ «Сонекс Україна» та перевізником Sonex Europe s.r.o., про що також зазначено в митній декларації та картці відмови у прийнятті митної декларації.

Відтак, позивачем підтверджено вартість здійснення доставки товару до митного кордону, чим спростовано доводи відповідача в цій частині.

Стосовно рішення від 13 жовтня 2020 року №UA100020/2020/000083/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00532, то у додатково наданих документах: інвойсі Fibertex №IN2047258 та прайс-листі Fibertex від 01 березня 2020 року, ціна імпортованого товару Fibertex 125WL BH-1 Brown складає 0,42, тоді як в інвойсі №130/10/2020/FVEX від 07 жовтня 2020 року - 0,41.

Митним органом зазначено, що у наданому до митного оформлення висновку ТПП від 09 жовтня 2020 року №Ц-1074 експертом проведено неповний аналіз товарів, а вибірковий, а також вказано, що декларантом - позивачем не надано усіх додатково запитуваних документів, що містять відомості про товар.

Проте, митним органом не взято до уваги, що позивачем надано вказаний інвойс виробника товару Fibertex №IN2047258 та прайс-лист Fibertex від 01 березня 2020 року, які адресовані постачальнику, а не позивачу, тоді як товар Fibertex 125WL BH-1 Brown взагалі не закуповувався позивачем та не зазначений в інвойсі №130/10/2020/FVEX від 07 жовтня 2020 року.

При цьому висновок ТПП від 09 жовтня 2020 року №Ц-1074 не є обов`язковим документом, тому не може бути підставою для коригування митної вартості товарів.

Cтосовно рішення від 25 листопада 2020 року №UA100020/2020/000096/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00631, то у поданому до митного оформлення прайс-листі Fibertex від 26 жовтня 2020 року ціна імпортованого товару Fibertex 125WL BH-1 Brown складає 0,42, тоді як в інвойсі №157/20/2020/FVEX від 20 листопада 2020 року - 0,41, прайс-лист виданий не на всю поставку. Окрім того, митним органом зазначено, що декларації країни відправлення товару №021720200000292278 не є копією митної декларації країни відправлення як того вимагають положення частини третьої статті 53 Митного кодексу України.

Водночас, відповідач не звернув уваги, що вказаний інвойс також адресований постачальнику, а не позивачу. Окрім того, інвойс №157/20/2020/FVEX від 20 листопада 2020 року не містить позиції Fibertex 125WL BH-1 Brown, а містить тільки волокно цієї ж марки інших кольорів.

Норми митного законодавства не містять положень які б зобов`язували покупця товару перевіряти правильність оформлення митних декларацій при відвантаженні товару, тоді як відповідачем не зазначено яким чином відсутність відміток у митній декларації країни відправлення впливає на заявлену позивачем митну вартість товарів.

Стосовно рішення від 16 грудня 2020 року №UA100020/200/000100/2 про коригування митної вартості товарів та картки відмови в митному оформленні №UA100020/2020/00687, то зазначене рішення прийняте митним органом з мотивів встановлення під час митного оформлення факту відсутності у наданому зовнішньоекономічному контракті від 03 серпня 2020 року №UA2/08/2020 підпису та печатки директора позивача, а також відсутності у митного органу інформації щодо ввезення та митного оформлення товарів отриманих на підставі видаткових накладних від 28 жовтня 2020 року, 06 листопада 2020 року, 12 листопада 2020 року та 11 грудня 2020 року.

Також відповідач вважає, що у висновку за результатами цінового моніторингу від 15 грудня 2020 року №Ц-1418 Київської обласної (регіональної) торгово-промислової палати експерт посилається на сайт товарів китайського походження, тоді як до митного оформлення заявлено товари європейського походження.

Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія Контракту від 03 серпня 2020 року №UA2/08/2020, який містить всі необхідні реквізити, у тому числі підписи та печатки сторін, а також видаткові накладні, які підтверджують вартісні показники товару, реалізований позивачем за минулі місяці.

Стосовно висновку ТПП від 15 грудня 2020 року №Ц-1418, то судова колегія вже зазначала, що такий висновок не є обов`язковим документом у розумінні статті 53 Митного кодексу України, тому не є підставою для коригування митної вартості товарів.

У сукупності наведеного судова колегія зазначає, що відповідачем не доведено того, що позивач подав для митного оформлення товару недостатню та таку, що викликає сумнів у її достовірності, інформацію, а окрім того, витребувано документи без зазначення обставин, які ці документи мають підтвердити, що свідчить про наявність ознак протиправності в оскаржуваних рішеннях.

Відповідно до статті 54 МК України у разі, якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товару, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Виходячи з такого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, наведеними у рішенні від 09 грудня 2021 року, та зазначає, що апеляційна скарга Київської митниці містить фактично ті самі доводи та аргументи, які надавалися суду першої інстанції. Іншого суду не доведено достатніми, належними та переконливими доказами.

Також відповідачем подано апеляційну скаргу на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року, яким стягнуто на користь ТОВ «Інтерфурнітура» судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 84 157,20 грн за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не оцінено та не враховано критерію розумності витрат на правничу допомогу, виходячи з обставин та складності справи, обсягу необхідних послуг, часу, витраченого фахівцями на ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.02.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Київської митниці Держмитслужби на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року, призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Від позивача письмового відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції від 17.12.2021, колегія суддів виходить з того, що пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

За змістом частини третьої статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною четвертою наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частини п`ятій статті 134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частинами шостою, сьомою статті 134 КАС України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень статті 134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представник позивача надав суду такі документи:

- ордер на надання правової допомоги від 02 лютого 2021 року серії КС №756770;

- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 27 грудня 2019 року серії КС №8634/10;

- копію договору про надання правничої допомоги від 18 січня 2021 року №108/159-ю;

- звіт про роботу з надання правової допомоги згідно договору про надання професійної правової допомоги;

- копію платіжного доручення від 20 січня 2021 року №81 на суму 84 157,20 грн.

Зі звіту про роботу з надання правової допомоги та платіжного доручення вбачається, що позивач поніс витрати пов`язані із надання професійної правничої допомоги у розмірі 84 157,20 грн.

Інтереси позивача у справі представляв адвокат АО «Коларес» Григорчук І.О.

Частина перша статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Як вбачається з розділу 2 Договору про надання послуг професійної правничої допомоги №108/159-ю від 18.01.2021, Сторони погодили, що загальна вартість послуг за Договором становить 4 000 доларів США у гривневому еквіваленті, оплата здійснюється у два етапи: попередня оплата в сумі 3 000 доларів США згідно офіційного курсу НБУ станом на день оплати послуг та остаточний розрахунок у розмірі 1 000 доларів США після надання послуг.

На підтвердження здійснення таких витрат позивач надав: Звіт про роботу з надання правової допомоги згідно Договору про надання професійної правової допомоги №108/159-ю від 18.01.2021 за період з 10.01.2021 по 09.12.2021, виходячи з якого надано такі послуги:

- проведення аналітичної роботи з документацією, наданою ТОВ «Інтерфурнітура», з метою формування правової позиції та визначення тактики захисту порушених прав, визначення необхідної для пред`явлення позову доказової бази та зміну позовних вимог (36 годин);

- підготовка позовної заяви (10 годин;

- підготовка та подання до суду інших процесуальних документів, зокрема клопотання про прискорення розгляду справи (2 години).

Аналізуючи обґрунтованість суми, заявленої до відшкодування витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що з огляду на предмет спору, аналізу неминучості понесення певних витрат вказана справа за складом учасників, підставами виникнення спору, позовними вимогами та законодавством, яке регулює спірні правовідносини, не потребує глибокого вивчення правової бази та судової практики.

Водночас, колегія суддів бере до уваги, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу Адвокатського об`єднання, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, та враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо, а від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконання робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, а не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, п. 30).

У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції У справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).

А у пункті 154 рішення Європейського суду із прав людини від 07.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» ( заява № 58442/00) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Правова позиція Верховного Суду щодо необхідності доведення та врахуванням того чи були витрати на правничу допомогу фактичними, а їх розмір обґрунтованим та розумним викладена, зокрема у постановах від 05.05.2018 року у справі № 821/1594/17 та від 01.09.2020 року у справі № 620/6209/19.

Так, Верховним Судом у постанові від 19 лютого 2019 року у справі №803/1032/18 підкреслюється, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв`язку з розглядом справи втрат на правничу допомогу необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`ємом наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги Київської митниці Держмитслужби частково спростовують правомірність висновків суду першої інстанції, який стягнув витрати на професійну правничу допомогу у повному заявленому розмірі - 84 157,20 грн.

Колегія суддів зазначає, що обсяг позовної заяви складає 15 аркушів, проте позов містить численні перераховування документів, наданих позивачем, які складали доказову базу (справа складається з одного тому), при цьому представник позивача витратив загалом 48 годин на роботу зі справою та фактично не надавав жодних послуг упродовж періоду з 10.01.2021 по 09.12.2021, оскільки справа розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання. Відтак у період з моменту відкритті провадження у справі (з 11.02.2021) по день ухвалення рішення судом першої інстанції (09.12.2021) позивач та його представник просто очікував судове рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відтак, у цій справі надання послуг, визначених у Звіті від 10.12.2021, вочевидь не вимагало від адвоката значних витрат часу та зусиль, що свідчить про завищення позивачем вартості таких витрат з огляду на характер виконаної Адвокатським об`єднанням роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної роботи, критерію необхідності вчинення відповідних дій адвокатом та значимості таких дій у справі, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи в суді першої інстанції в розмірі 15 000,00 грн.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно пункту 3 частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.

Відповідно до положень частини першої статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

Підсумовуючи викладене у сукупності, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення без змін рішення суду першої інстанції від 09 грудня 2021 року та зміни додаткового рішення від 17 грудня 2021 року в частині суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів

П О С Т А Н О В И В:

1.Апеляційну скаргу Київської митниці на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 грудня 2021 року у справі №640/2827/21 залишити без змін.

2.Апеляційну скаргу Київської митниці на додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року у справі №640/2827/21 задовольнити частково.

Додаткове рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 грудня 2021 року у справі №640/2827/21 - змінити.

Пункт 1 резолютивної частини додаткового рішення від 17 грудня 2021 року викласти в наступній редакції:

Задовольнити частково заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфурнітура» про ухвалення додаткового рішення.

Пункт 2 резолютивної частини додаткового рішення від 17 грудня 2021 року викласти у наступній редакції:

Ухвалити додаткове рішення, яким стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерфурнітура» (04107, м. Київ, вул. Татарська, 32-Б, код ЄДРПОУ 43614185) понесені витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн. (п`ятнадцять тисяч гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар В. Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ 43997555).

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина

Судді Л.О. Костюк

О.Є. Пилипенко