Постанова

від 30.05.2022 по справі 359/5391/19

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №359/5391/19 Головуючий у І інстанції - Муранова-Лесів І.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/478/2022 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2022 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Матвієнко Ю.О., Суханової Є.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» про стягнення боргу,-

встановив:

У червні 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, яким просила суд стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» на її користь заборгованість у розмірі 6000,00 грн., а також понесені судові витрати( а.с.1).

Свої вимоги позивач обґрунтовує наступним. 20 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем,ТОВ «Агрофірма «Іванків», було укладено договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур. За цим договором сторони дійшли згоди щодо сумісного вирощування сільськогосподарських культур засобами ТОВ «Агрофірма «Іванків» на земельній ділянці позивача. Зазначила, що згідно п. 2.2.1. Договору, частина врожаю позивача дорівнює 1 (одній) тоні пшениці. Умовами п. 3.8. Договору визначено, що в разі письмової відмови позивача від отримання своєї частини врожаю, відповідач сплачує на її користь суму грошових коштів у розмірі 3000 гривень. Вказує, що 19 березня 2019р. позивачем було направлено відповідачу письмову відмову від частини врожаю з вимогою сплати грошових коштів, оскільки позивачем не було отримано пшеницю, у відповідності до п.2.2.1. Договору про необхідність сплати грошової компенсації відповідно до п. 3.8. Договору у розмірі 6000,00 грн., що розраховується за формулою 2 роки по 3000 грн. Проте, відповіді та грошових коштів від відповідача не надходило. Вказане змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати.

В обгрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилкового дійшов висновку, щодо наявної прихованої угоди оренди землі у змісті укладеного Договору про спільне вирощування сільськогосподарських культур та зокрема зазначив, що: «...натомість за умовами укладеного договору дії позивача-власника земельної ділянки полягають у її передачі відповідачу для вирощування останнім сільськогосподарської продукції засобами відповідача, а також передачу останнім позивачу частини врожаю...».

Проте, даний висновок суду не відповідає наявним у матеріалах справи доказам, а саме Договору про спільне вирощування сільськогосподарських культур від 20.04.2015 року, в якому зокрема зазначено:

«...п.п. 1.1. Сторони за цим Договором дійшли згоди щодо сумісного вирощування сільськогосподарських культур Засобами Сторони-1 (ТОВ «Агрофірма «Іванків») на земельній ділянці Сторони-2 (Кравченко 0.1.)...»

«...п.п.1.2.1. Сторона-2 зобов`язана забезпечити залучення земельної ділянки...»

«...п.п.1.2.2. Сторона-1 зобов`язується забезпечити залучення власного та орендованого майна...необхідні для обробки Земельної ділянки...».

Окрім вищезазначеного, у п.п.1.3., 1.4.,1.5.,1.6. Договору від 20.04.2015 року чітко визначено, що майно сторін, що використовується Сторонами - залишається у власності Сторін та спільні зусилля направленні для досягнення спільної мети - отримання врожаю, який є остаточною метою укладеного Договору

Таким чином, висновок суду, щодо протилежності інтересів сторін Договору від 20.04.2015 року в частині - «...що: один учасник має на меті передати земельну ділянку та одержати за це плату... а інший - отримати земельну ділянку у володіння та користування...», спростовуються наявними доказами у справі, яким судом надано невірну оцінку. Відповідно й подальші висновки суду щодо недійсності даного Договору є хибними зважаючи на вищевикладене.

Згідно зі ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Отже, на відміну від договору про спільну діяльність, договір оренди землі укладається саме для отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вказують, що вірно встановлено судом першої інстанції, що позивачка до позовної заяви не додала доказів отримання відповідачем письмової відмови від частини врожаю від 19.03.2019 р., а лише докази надсилання. Факт отримання цього документу має суттєве значення для встановлення того, чи взагалі у Відповідача виникло зобов`язання зі сплати грошових коштів за частину врожаю у розмірі 6 000,00 грн.

Окрім іншого наголошує на тому, що позивач не надала жодних доказів на підтвердження того, що земельна ділянка була фактично та юридично передана Позивачем Відповідачу в користування, адже відсутній складений сторонами акт прийому-передачі земельної ділянки, а також чи взагалі Відповідач вирощував на ній сільськогосподарські культури.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.

Відповідно до ч.1. ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню враховуючи наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 1.9998 га, яка знаходиться на території Іванківської сільської ради Бориспільського району Київської області, кадастровий номер 3220884000:03:001:0264.

20 квітня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Агрофірма "Іванків" укладено договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур (далі - договір), предметом якого є сумісне вирощування сільськогосподарських культур засобами ТОВ "Агрофірма "Іванків" на земельній ділянці ОСОБА_1 , площею 1.9998 га, кадастровий номер 3220884000:03:001:0213.

Згідно з пунктами 2.1, 2.1.1 вказаного договору за результатом виконання своїх зобов`язань за договором сторони отримують частини від зібраного вражаю. Частина врожаю ОСОБА_1 дорівнює 1 тоні пшениці.

В разі письмової відмови ОСОБА_1 від отримання своєї частини врожаю, ТОВ "Агрофірма "Іванків" сплачує на користь останнього суму грошових коштів в розмірі 3 000 грн. (пункт 3.8. договору).

19 березня 2019 року ОСОБА_1 направив ТОВ "Агрофірма "Іванків" письмову відмову від частини врожаю з вимогою сплатити грошові кошти за частину врожаю за два роки в розмірі 6 000 грн.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того,що відсутні підстави вважати, що договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур, є укладеним, і між сторонами виникли взаємні права і обов`язки за цим договором.

Однак з такими висновком суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може враховуючи наступне

Судом встановлено, що між ТОВ «Агрофірма «Іванків» та ОСОБА_1 , було укладено договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур. За цим договором сторони дійшли згоди щодо сумісного вирощування сільськогосподарських культур засобами ТОВ «Агрофірма «Іванків» на земельній ділянці позивача. Зазначила, що згідно п. 2.2.1. Договору, частина врожаю позивача дорівнює 1 (одній) тоні пшениці. Умовами п. 3.8. Договору визначено, що в разі письмової відмови позивача від отримання своєї частини врожаю, відповідач сплачує на її користь суму грошових коштів у розмірі 3000 гривень. Вказує, що 19 березня 2019р. позивачем було направлено відповідачу письмову відмову від частини врожаю з вимогою сплати грошових коштів, оскільки позивачем не було отримано пшеницю, у відповідності до п.2.2.1. Договору про необхідність сплати грошової компенсації відповідно до п. 3.8. Договору у розмірі 6000,00 грн., що розраховується за формулою 2 роки по 3000 грн. Проте, відповіді та грошових коштів від відповідача не надходило. Вказане змусило позивача звернутися до суду за захистом свого порушеного права.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи спір, суд має встановити фактичні обставини справи в межах заявлених вимог.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно із статтею 1130 ЦК України за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов`язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові. Спільна діяльність може здійснюватися на основі об`єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об`єднання вкладів учасників.

Відповідно до частин 1, 2 статті 1131 ЦК України договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі. Умови договору про спільну діяльність, у тому числі координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ, правовий статус виділеного для спільної діяльності майна, покриття витрат та збитків учасників, їх участь у результатах спільних дій та інші умови визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності.

Таким чином, що між сторонами виникли саме відносини з договору про спільну діяльність і відповідач не виконав свою частину зобов`язань, зокрема щодо виплати позивачу його частки у грошовому виразі тому, суд першої інстанції дійшов не правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» вказані у відзиві про те, що позивачем не було надано доказів отримання відповідачем письмової відмови від частини врожаю від 19 березня 2019 року і у нього не виник обов`язок зі сплати грошових коштів є необґрунтованими, оскільки в матеріалах наявні докази направлення позивачем такої вимоги (копія опису вкладення листа та квитанція про його відправку) (а.с.6-7).

Також, колегія суддів, не погоджується з посиланням відповідача на те, що укладений між сторонами договір про спільне вирощування сільськогосподарських культур по своїй суті є договором оренди землі, який не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема відсутня державна реєстрація договору, а тому земельна ділянка вважається такою, що не передана відповідачу, а сам правочин не укладений.

Обов`язковою умовою договору оренди землі є вказівка про передання орендодавцем земельної ділянки у володіння і користування орендатора на певний строк, проте спірний договір на містить такого положення. Натомість, сторони дійшли згоди щодо залучення земельної ділянки позивача і засобів відповідача для досягнення спільної мети - вирощування сільськогосподарських культур.

За таких обставин, спірні відносини виникли саме на підставі договору про спільну діяльність, презумпція правомірності якого, відповідачем не спростована.

Ураховуючи вищенаведене спростовуються посилання відповідача на відсутність доказів передання йому земельної ділянки для вирощування сільськогосподарських культур.

Посилання відповідача на те, що позивачем не визначено за який саме період з моменту укладення спірного договору стягується заборгованість є необґрунтованим та відхиляється колегією суддів, оскільки зі змісту позовної заяви убачається, що ОСОБА_1 визначила період невиконання ТОВ "Агрофірма "Іванків" зобов`язань за договором протягом двох років.

При цьому відповідачем не було надано жодного доказу щодо виконання ним умов спірного договору у період з 2015 по 2019 рік.

Враховуючи те, що місцевим судом було невірно з`ясовано обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

ОСОБА_1 за подання позову до суду сплатила судовий збір у розмірі 768.4 грн., а за подання апеляційної скарги - 1152.6 грн. Оскільки, колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позов ОСОБА_1 , то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі задоволених позовних вимог у розмірі 19211грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 червня 2020 року скасувати.

Ухвалити по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» про стягнення боргу задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Іванків» на користь ОСОБА_1 борг за договором про спільне вирощування сільськогосподарської культури від 20 квітня 2015 року в розмірі 6000 гривень за період з 20 квітня 2017 року по 20 квітня 2018 року та з 20 квітня 2018 року по 20 квітня 2019 року та витрати на оплату судового збору в розмірі 1921 гривень.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, окрім випадків, передбачених ч.3 ст.389 ЦПК України.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді Є.М. Суханова

Ю.О. Матвієнко