Рішення

від 09.06.2022 по справі 904/910/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2022м. ДніпроСправа № 904/910/22

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (смт. Чабани, Київська область)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросс+" (с. Башмачка, Солонянський район, Дніпропетровська область)

про стягнення штрафних санкцій та 48% річних за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 у загальному розмірі 148 819 грн. 05 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросс+" (далі - відповідач) штрафні санкції та 48% річних за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 у загальному розмірі 148 819 грн. 05 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 6 968 грн. 36 коп. - пеня;

- 132 013 грн. 01 коп. - штраф;

- 9 837 грн. 68 коп. - 48% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем товар, внаслідок чого на підставі пункту 7.1.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 в сумі 6 968 грн. 36 коп., а також, згідно з пунктом 7.8. договору штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару в сумі 132 013 грн. 01 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 48% річних за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 у сумі 9 837 грн. 68 коп.

Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь судові витрати (витрати на сплату судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката).

Крім того, позовна заява містила клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 18.04.2022 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 14691/22 від 23.05.2022), в якому він просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на таке:

- покупець здійснив оплату товару 27.08.2019 у повному обсязі;

- прострочка виконання грошового зобов`язання склала 17 календарних днів;

- розмір позовних вимог складає близько 44% від ціни договору, внаслідок чого перетворюється на несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків позивачем;

- позивачем в позовній заяві не наведено жодних доказів майнових втрат від несвоєчасної сплати по договору, а саме: у зв`язку зпростроченням відповідачем сплати на 17 днів. Також, не наведена сума збитків понесена позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань та не додані жодні розрахунки;

- відповідач просить врахувати, що позивач звернувся з даним позовом майже через три роки, що свідчить про відсутність будь-яких збитків понесених позивачем, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання договору в серпні 2019 року на 17 днів;

- відповідальність покупця за неналежне виконання обов`язку, щодо своєчасного розрахунку за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 та додатком № 1 від 05.08.2019 до нього, не обмежена жодними межами, а залежить виключно від умов встановлених договором;

- станом на день подання відзиву на позовну заяву (23.05.2022), стягнення заявлених позовних вимог, які складають близько 44% від ціни договору є невиправдано обтяжливим тягарем для відповідача, з огляду па наступне: позивач звернувся з позовом в період військової агресії Російської Федерації проти України та запровадження в зв`язку з цим з 5:30 24.02.2022 на всій території України воєнного стану, який продовжено до 25.08.2022; відповідач є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює вирощування сільськогосподарської продукції, що є критично важливим для продовольчої та економічної безпеки країни; відповідач проводить діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції на територіях, які входять до "червоної зони" Дніпропетровської області, тобто безпосередньо межують з театром військових дій на півдні України, у зв`язку з чим проведення господарської діяльності обмежене, ризиковане та потребує значних додаткових витрат для відповідача;

- позивач, вказавши суму гонорару на професійну правову допомогу у розмірі фіксованої суми - 25 000 грн. 00 коп. та 5% від стягнутої суми заборгованості, що становить 7 440 грн. 95 коп., а всього 32 440 грн. 95 коп., порушив принципи розумності, реальності та співмірності витрат, з огляду на таке: гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина 3 статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"); розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: (і) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); (іі) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг): (ііі) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; (iv) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла заява (вх. суду №14751/22 від 23.05.2022), в якій він просить суд надати можливість ознайомлення з матеріалами справи дистанційним шляхом (за допомогою електронного доступу), яке задоволено судом та виконано 23.05.2022.

Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 15552/22 від 27.05.2022), в якій позивач зазначив таке:

- нараховані позивачем відсотки річні, штраф та пеня підлягають стягненню за сам факт допущення порушення, незалежно від того, чи завдано позивачу у зв`язку з цим збитки;

- відповідачем не наведено обґрунтованих обставин та не подано жодних доказів в підтвердження відсутності у нього вини в простроченні оплати поставлених товарів. Відповідачем не наведено підстав та не надано доказів винятковості обставин, які призвели до порушення ним строків оплати товарів;

- відповідачем не надано жодних документів, які б підтверджувати відсутність в нього коштів на рахунках в банківських установах, відсутність майна, за рахунок якого можливо б було виконати грошові зобов`язання перед позивачем, а також доказів про наявність заборгованості контрагентів;

- за результатами 2020 року діяльність позивача є збитковою, розмір збитків становить 103 391 грн. 00 коп., що підтверджується відповідним звітом про фінансові результати. Такі негативні фінансові показники зумовлені порушенням строків оплати поставлених товарів покупцями ТОВ "Агрозахист Донбас", в тому числі і затримкою оплати відповідачем поставлених товарів;

- ТОВ "Агрозахист Донбас", в свою чергу, насіння та засоби захисту рослин, які поставлялися покупцям, в тому числі відповідачу, придбавало у виробників або офіційно призначених виробниками на території України дистриб`юторів. При цьому, придбання вказаних товарів передбачало прив`язку до курсу долар/євро та оплата позивачем мала відбуватися з урахуванням курсових різниць (збільшення вартості поставлених товарів у гривневому еквіваленті). У зв`язку з цим, наразі у позивача існує велика сума заборгованості перед постачальниками, яка, в тому числі, утворилася через несвоєчасність оплати покупцями, поставлених товарів;

- твердження відповідача про те, що сплата коштів із затримкою жодним чином не вплинула негативно на діяльність позивача і не завдала останньому економічних втрат не відповідає дійсності;

- оцінюючи дії відповідача в частині виконання своїх зобов`язань за договором, позивач звертає увагу суду на те, що відповідач завчасно не попереджав позивача про неможливість оплати ним товарів в обумовлені строки;

- враховуючи відсутність обставин, які виключають вину відповідача в простроченні оплати товарів, підстави для зменшення відсотків річних, штрафу та пені відсутні.

Від позивача надійшла заява про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу (вх. суду № 15549/22 від 27.05.2022), в якій він просить суд стягнути з відповідача на свою користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 32 440 грн. 95 коп.

Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 16279/22 від 02.06.2022), в яких він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на таке:

- позивачем, в порушення припису частини 2 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, не надано жодних доказів майнових втрат саме від несвоєчасної сплати по договору поставки № 5796 від 05.08.2019 та додатку № 1 від 05.08.2019 до нього, а також, не вказана сума збитків понесена позивачем у зв`язку з несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за вказаним договором та не додані жодні розрахунки;

- відповідальність покупця за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 та додатку № 1 від 05.08.2019 до нього, не обмежена жодними межами, а залежить від умов, встановлених договором;

- в наданій відповіді на відзив позивач не спростував того факту, що заявлений ним до відшкодування розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі фіксованої суми - 25 000 грн. 00 коп. та 5% від стягнутої суми заборгованості, що становить 7 440 грн. 95 коп., а всього: 32 440 грн. 95 коп., порушує принципи розумності, реальності та співмірності зазначених витрат на професійну правничу допомогу.

Від позивача надійшли письмові пояснення (вх. суду № 17425/22 від 10.06.2022), в яких він наголосив на правомірності його позовних вимог, а також обґрунтованості вимог позивача щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в заявленій позивачем сумі.

Судом відзначає, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.

Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.

Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.

Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови поставки, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати та наявність підстав для застосування наслідків такого прострочення у вигляді стягнення штрафу, пені, річних у заявлених до стягнення сумах.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 05.08.2019 між Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агросс+" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки № 5796 (далі - договір, а.с.11-16), за умовами пункту 1.1. договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором. За договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

У пункті 11.2. договору сторони визначили, що договір набуває чинності з дня його підписання представниками обох сторін і діє до повних розрахунків.

Доказів визнання недійсним, зміни або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до пункту 2.2. договору ціна продукції, що поставляється за договором, вказується у додатках в національній валюті та визначається, в залежності від виду товару (засоби захисту рослин (ЗЗР), насіння, міндобрива та мікродобрива). Для товару (ЗЗР, насіння та мікродобрив) сторони встановлюють ціну та його вартість у гривнях, а також визначають їх еквівалент у доларах США або Євро.

За умовами пунктів 2.3., 2.4. договору загальна сума договору визначається сукупністю додатків та/або накладних, що зазначені в пункті 2.1., та які є невід`ємною частиною договору. У випадку розбіжностей даних у додатках щодо кількості і ціни товару в порівнянні з даними у відповідній видатковій накладній перевагу має видаткова накладна. Видаткова накладна є невід`ємною частиною договору та підписується з боку покупця особою, уповноваженою довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей (товару). Вартість тари, упаковки в якій постачається товар, входить до ціни товару.

У відповідності до вказаних умов, до договору сторонами було підписано Додаток № 1 від 05.08.2019, в якому сторони визначили асортимент продукції, її кількість, ціну, загальну вартість, а також умови поставки та оплати продукції (а.с.17).

Згідно з умовами Додатку № 1 від 05.08.2019 поставці підлягав товар - ріпак озимий Вісбі та ріпак озимий Шерпа; відповідно до умов пункту 2 вказаного Додатку - загальна ціна товару за додатком складає 440 043 грн. 36 коп.

В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.

У пункті 4.1. договору сторони передбачили, що строк поставки товару визначається у відповідних додатках до договору

Так, у Додатку № 1 від 05.08.2019 у пункті 2 сторони погодили, що термін поставки товару - 06.08.2019.

Згідно з умовами пункту 6.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах, визначених у додатках до договору.

Відповідно до умов пункту 6.2. договору перехід права власності здійснюється в момент передачі товару з одночасним прийманням по кількості і якості. Приймання товару по кількості та якості проводиться покупцем в момент його отриманні від постачальника. Покупець зобов`язаний перевірити кількість товару, його вагу, комплектність, цілісність тари, пломб на ній (при їх наявності), а також відсутність ознак пошкодження або псування товару і у випадку їх виявлення негайно, до закінчення приймання, письмово про це заявити постачальнику. При відсутності такої заяви товар вважається прийнятим покупцем по кількості та якості.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем: по кількості (одиниць виміру) - відповідно до кількості (одиниць виміру), вказаної в накладній (товарній, товарно-транспортній); по якості - відповідно до якості, вказаній в сертифікаті якості підприємства-виробника.

У пункті 6.4. договору сторони погодили, що підписання видаткових накладних, що виписані в період дії договору, засвідчує факт передачі разом з товаром усієї необхідної документації, що його стосується, в тому числі рахунків для оплати, сертифікату, інструкції щодо використання та застосування товару.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 05.08.2019 був поставлений відповідачу товар на загальну суму 440 043 грн. 36 коп., що підтверджується видаткової накладною № 6372 від 05.08.2019 на суму 440 043 грн. 36 коп. (а.с. 18).

Суд зауважує, що товар, визначений умовами договору, у повній мірі відповідає товару, що був поставлений згідно з вказаною видатковою накладною, а отже судом визначено, що сторонами в цій частині були дотримані умови договору.

При цьому, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Так, підписання покупцем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Товар, зазначений у вище казаній видатковій накладній, прийнято у позивача без будь-яких зауважень до її оформлення. Видаткова накладна підписана представником відповідача та скріплена відтиском печатки підприємства.

Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу отримання товару за вказаною вище видатковою накладною відповідачем також не заявлено.

Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару.

Відповідно до частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Так, пунктом 3.1. договору передбачено, що порядок розрахунків за поставлений товар визначається в додатках до договору.

У відповідності до вказаних умов, у пункті3 Додатку № 1 від 05.08.2019 сторони погодили, що оплата здійснюється в наступному порядку: покупець сплачує постачальнику 100% вартості товару до 09.08.2019.

В той же час, з матеріалів справи вбачається, що поставлений за видатковою накладною № 6372 від 05.08.2019 товар на суму 440 043 грн. 36 коп. було оплачено відповідачем у повному обсязі 27.08.2019 у сумі 440 043 грн. 36 коп., що підтверджується банківською випискою від 27.08.2019 (а.с. 20);

При цьому, як встановлено судом вище, граничним строком оплати товару суму 440 043 грн. 36 коп., поставленого за видатковою накладною № 6372 від 05.08.2019, є 09.08.2019.

Отже, в порушення вказаних вище умов договору та частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України, відповідач поставлений йому товар оплатив із порушенням вказаних положень договору та закону, а саме: допустив прострочення оплати.

Отже, свої зобов`язання щодо своєчасної оплати поставленого позивачем 05.08.2019 товару відповідач порушив, внаслідок чого за прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.1.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 в сумі 6 968 грн. 36 коп., а також, згідно з пунктом 7.8. договору штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару в сумі 132 013 грн. 01 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 48% річних за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 у сумі 9 837 грн. 68 коп. Вказане і є причиною спору.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Доказів на підтвердження своєчасної оплати поставленого позивачем 05.08.2019 товару на суму 440 043 грн. 36 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення оплати, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що у даному випадку правомірним є застосування до відповідача наслідків прострочення виконання зобов`язання, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.

З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 Цивільного кодексу України, частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Так, у пункті 7.1.1. договору сторони визначили, що крім відповідальності, встановленої пунктом 7.1 договору покупець, зокрема, за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 7.1.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 в сумі 6 968 грн. 36 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.9-10), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суму заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення пені в сумі 6 968 грн. 36 коп.

Крім того, у пункті 7.8. договору сторони визначили, що в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 5 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару.

Отже, на підставі пункту 7.8. договору позивач нарахував та заявив до стягнення з відповідача штраф у розмірі 30% від суми несвоєчасно сплаченого товару (440 043 грн. 36 коп. х 30%) в сумі 132 013 грн. 01 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України .

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 Господарського кодексу України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Судом також враховано, що одночасне стягнення штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності, а у межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 910/10939/18, від 27.09.2019 у справі № 923/760/16, від 19.09.2019 у справі №904/5770/18, від 28.08.2019 у справі № 910/11944/18, від 02.04.2019 у справі № 910/7398/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку заявленого до стягнення штрафу в сумі 132 013 грн. 01 коп. та встановлено, що він проведений у відповідності до умов договору, оскільки матеріалами справи підтверджується, що прострочення більше 5 календарних днів виникло у відповідача щодо суми заборгованості у розмірі 440 043 грн. 36 коп.

Отже, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення штрафу в сумі 132 013 грн. 01 коп.

Крім цього, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

так, користуючись правом, наданим сторонам статтею 625 Цивільного кодексу України, у пункті 7.7. договору сторони передбачили, що в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань, передбачених розділом 3 договору покупець, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати

На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 7.7. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 48% річних за період прострочення з 10.08.2019 по 26.08.2019 у сумі 9 837 грн. 68 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 48% річних, зробленого позивачем (а.с. 9-10), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та період прострочення, арифметично розрахунок проведено також вірно.

Враховуючи викладене, обґрунтованими є вимоги щодо стягнення 48% річних в сумі 9 837 грн. 68 коп.

В той же час, враховуючи встановлені обставини справи в їх сукупності, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних, які підлягають стягненню з відповідача, з огляду на таке.

Згідно зі статтею 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, неустойка, виходячи з приписів статей 546, 549 Цивільного кодексу України та статті 230 Господарського кодексу України має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Згідно із частиною 3 статті 13 Цивільного кодексу України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України одними із загальних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Крім того, господарський суд вважає за необхідне наголосити на тому, що відповідно до частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язання має ґрунтуватись на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зокрема, з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд виходить із того, що у принципі добросовісності, а саме: при реалізації прав і повноважень, закладений принцип неприпустимості зловживання правом, згідно з якими здійснення прав та свобод однієї особи не повинне порушувати права та свободи інших осіб. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.

Сторони є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору, тощо, що відповідає нормам закону. Добросовісність, розумність та справедливість є засадами зобов`язальних правовідносин і зміст даних принципів полягає у тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту; закріпленні можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу; поєднання створення норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільного права з дотриманням прав і інтересів інших осіб. В свою чергу, добросовісність є внутрішнім критерієм, в той час як справедливість і розумність - зовнішнім або об`єктивним, і зазначені принципи у сукупності є оціночними категоріями цивільного права.

Суд враховує і те, що цивільне законодавство не дає визначення даних принципів, віддаючи це на розсуд сторін зобов`язання, тобто укладаючи угоду сторони повинні керуватись внутрішнім критерієм - добросовісністю по відношенню до контрагента (вчиняти дії таким чином, щоб при цьому не завдавалася шкода, неможливість укладення зобов`язання на засадах обману, насильства, зловживання довірою, дотримуватись правової поведінки суб`єктів зобов`язання, вчиняти всі залежні від сторони зобов`язання дії щодо належного виконання зобов`язання та непорушення прав інших осіб), і виходити з зовнішнього критерію - справедливості та розумності, що виражається в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню, тобто кожна сторона у виконанні цивільно-правових зобов`язань повинна дотримуватись такої поведінки по відношенню до своїх прав і обов`язків, яка б виключала необ`єктивні (неупереджені, несправедливі) дії сторін зобов`язання стосовно одна одної.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Отже, цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності. Наявність у кредитора можливості стягувати з боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 913/89/18, від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18.

Згідно з частиною 1 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити майновий стан сторін, співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, а також чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Суд відзначає, що вказане питання вирішується судом з урахуванням приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

В аспекті права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд звертає увагу на наступні обставини та вважає за необхідне використати надане національним законодавством України право суду на зменшення розміру штрафних санкцій.

Щодо наявності підстав для зменшення процентів річних суд зазначає таке.

Сторони у пункті 7.7 договору поставки визначили інший розмір процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, - 48 % річних від несплаченої загальної вартості товару.

Разом з тим, закріпивши принцип свободи договору у Цивільному кодексі України, законодавець також визначив, що свобода договору не є безмежною, оскільки відповідно до абзацу другого частини третьої статті 6 та статті 627 цього Кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього Кодексу та інших актів цивільного законодавства, зокрема, всупереч принципам справедливості, добросовісності, розумності.

Згідно з правовим висновком, що сформульований у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (провадження № 12-79гс19), щодо можливості зменшення (відмови у стягненні) судом загального розміру процентів річних, виходячи із принципів розумності, справедливості та пропорційності, Велика Палати Верховного Суду зазначила таке:

- справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин (пункт 8.20);

- закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах (пункт 8.26);

- господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань (пункт 8.32);

- якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (пункт 8.33);

- відповідно до положень статті 611, частини 3 статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання (пункт 8.34);

- звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, позивач не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру (пункт 8.36);

- з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 Господарського кодексу України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункти 8.37 -8.38).

Суд об`єктивно оцінивши даний випадок, приймає до уваги всі обставини неналежного виконання зобов`язання відповідачем, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, враховуючи інтереси обох сторін, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, приймаючи до уваги, що:

- станом на час вирішення спору судом, рівно як і на момент звернення із позовом до суду, поставлений позивачем товару на суму 440 043 грн. 36 коп. був оплачений відповідачем у повному обсязі у добровільному порядку. Отже, судом приймається до уваги ступінь виконання зобов`язання відповідачем, а також добровільність його виконання до моменту звернення із позовом до суду;

- прострочення відповідача у даній справі є неістотним та становило всього 17 днів - з 10.08.2019 по 26.08.2019, в який позивачем і заявлені до стягнення пеня, штраф та 48% річних;

- враховуючи умови договору, загальний розмір пені, штрафу та 48% річних за прострочення виконання зобов`язання на 17 днів складає 33,82% від основного зобов`язання (440 043 грн. 36 коп.), що є явно неспівмірним з допущеним порушенням;

- з вимогами про стягнення пені, штрафу та процентів річних, нарахованих в період з 10.08.2019 по 26.08.2019 позивач звернувся лише 14.04.2022, отже майже через три роки, враховуючи, що позовна давність щодо таких вимог була продовжена умовами договору; вказані обставини, на думку суду, додатково свідчать про те, що внаслідок прострочення тривалістю 17 днів у 2019 році позивачу не було завдано будь-яких збитків;

- відповідач є суб`єктом господарської діяльності, який здійснює вирощування сільськогосподарської продукції (а.с.36-38), що є критично важливим для продовольчої та економічної безпеки країни;

- умови спірного договору (розділ 7 "Відповідальність сторін") передбачають штрафні санкції за порушення зобов`язань за договором лише для покупця;

- судом також враховано, що пеня та штраф є лише санкцією за невиконання зобов`язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки позивач не може, тому при зменшенні розміру пені чи штрафу позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- більше того, позивачем заявлено до стягнення, а також визнано судом правомірними вимоги щодо стягнення штрафу, пені та 48% річних, кожні з яких окремо в певній мірі компенсують втрати відповідача від прострочення. Більше того, заявлені до стягнення суми не є основним боргом, тому при зменшенні розміру штрафу, пені та 48% річних позивач знову ж таки не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані;

- судом критично розцінюється посилання позивача на збитковість його підприємства у 2020 фінансовому році, оскільки, як поставка товару, так і прострочення його оплати та подальша оплата були здійснені у серпні 2019 року, що не має жодного причинно-наслідкового зв`язку з показниками фінансового стану підприємства відповідача за результатами 2020 року. Отже, з огляду на викладене вище, заперечення відповідача в частині відсутності підстав для зменшення пені, штрафу та процентів річних відхиляються судом.

Отже, беручи до уваги правове призначення штрафних санкцій та процентів річних, надаючи оцінку всім обставинам справи в їх сукупності, суд вважає за необхідне зменшити визнаний судом обґрунтованим розмір пені, штрафу та процентів річних на 80%, а саме:

- пені до 1 393 грн. 67 коп. (6 968,36 - 80%);

- штрафу до 26 402 грн. 60 коп. (132 013,01 - 80%);

- 48% процентів річних до 1 967 грн. 54 коп. (9 837,68 - 80%).

Таке зменшення розміру пені, штрафу та процентів річних суд вважає розумним та оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків як для позивача, так і для відповідача.

Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги щодо стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 1 393 грн. 67 коп.; позовні вимоги щодо стягнення штрафу підлягають частковому задоволенню в сумі 26 402 грн. 60 коп. та позовні вимоги щодо стягнення 48% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 1 967 грн. 54 коп.

Аналогічні висновки містяться у постанові Південно-Західного апеляційного господарського суду від 14.02.2022 по справі № 918/983/21, в якій спірними були аналогічні правовідносини за участю позивача.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

При цьому, оскільки суд зменшує розмір пені, штрафу та процентів річних, витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено, у зв`язку з чим відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по справі покладаються на віповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 2 481 грн. 00 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросс+" про стягнення штрафних санкцій та 48% річних за договором поставки № 5796 від 05.08.2019 у загальному розмірі 148 819 грн. 05 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агросс+" (52462, Дніпропетровська область, с. Башмачка, вулиця Янтарна, будинок 59А; ідентифікаційний код 42067900 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (08162, Київська область, смт. Чабани, вулиця Машинобудівників, 4В; ідентифікаційний код 30048570) 1 393 грн. 67 коп. - пені, 26 402 грн. 60 коп. - штрафу, 1 967 грн. 54 коп. - 48% річних, 2 481 грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений та підписаний 10.06.2022.

Суддя Ю.В. Фещенко