Постанова

від 07.06.2022 по справі 175/541/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 червня 2022 року

м. Київ

справа № 175/541/19

провадження № 61-21495св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

третя особа - приватний нотаріус Кудрявцева Тетяна Миколаївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 22 липня 2021 року у складі судді Бойко О. М.

та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року

у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - приватний нотаріус Кудрявцева Т. М. про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серія ДН № 043540 від 18 вересня 2000 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1

29 листопада 2007 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі укладено договір № 1 купівлі-продажу будівлі та земельної ділянки АДРЕСА_1. На підтвердження виконання зобов`язань за цим договором сторони склали акт приймання-передачі будівлі та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 передав у власність ОСОБА_5 зазначені будівлю та земельну ділянку АДРЕСА_1, за що отримав грошові кошти у розмірі 25 250,00 грн.

Після звернення ОСОБА_5 до Дніпропетровського районного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» їй стало відомо, що на підставі рішення третейського суду від 08 липня 2008 року та ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2008 року власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_2

30 жовтня 2008 року за заявою ОСОБА_5 рішення третейського суду

від 08 липня 2008 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами,

а ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2008 року за заявою третейського судді скасовано ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 17 липня 2008 року про видачу ОСОБА_2 виконавчих листів на підставі рішення третейського суду

від 08 липня 2008 року.

Згідно з матеріалами справи № 2-6434/11 у подальшому рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2009 року задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 328 250,00 грн. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2010 року змінено спосіб

та порядок виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2009 року, а саме: звернуто стягнення на дачний будинок у АДРЕСА_1 та визнано за ОСОБА_4 право власності на нього. На підставі ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2010 року за ОСОБА_4 було зареєстроване право власності на цей дачний будинок.

23 березня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останній набув право власності на спірний дачний будинок.

Позивач вважає, що ОСОБА_4 неправомірно відчужив ОСОБА_3 земельну ділянку, оскільки вона йому ніколи не належала.

Враховуючи викладене, позивач просив скасувати державний акт серії ЯЖ № 135171 на право власності на земельну ділянку (кадастровий номер 1221486200:01:134:0370), загальною площею 0,059 га, зареєстрований 21 жовтня 2008 року, реєстраційний номер 010812006189, виданий на ім`я ОСОБА_2

та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку; витребувати у ОСОБА_2 і повернути у власність ОСОБА_1 земельну ділянку (кадастровий номер 1221486200:01:134:0370) загальною площею 0,059 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 серія BMP № 028062

від 23 березня 2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу Кудрявцевою Т. М., укладений між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 від 28 квітня 2010 року

за реєстраційним номером 24464050 на садовий будинок АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 22 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року, позовні вимоги задоволено.

Скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий

на ім`я ОСОБА_2 , та державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на цю земельну ділянку; витребувано у ОСОБА_2 і повернено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, що за адресою: АДРЕСА_1 ; визнано недійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 від 23 березня 2010 року, укладений між ОСОБА_6

і ОСОБА_3 ; скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 від 28 квітня 2010 року за реєстраційним номером 24464050 на цей садовий будинок.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку,

що оскільки на момент укладання спірного договору купівлі-продажу садового будинку земельна ділянка не належала продавцю будинку, ОСОБА_4

та станом на день ухвалення судового рішення у цій справі право власності

на земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_2 , отже спірна земельна ділянка вибула із володіння ОСОБА_1 на підставі рішення третейського суду, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому скасоване, то це майно вибуло з володіння власника поза його волею.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У грудні 2021 року ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,

у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди залишили поза увагою, що визнання правочину недійсним у цій справі є неналежним способом захисту порушеного права. Крім того, суди не розглянули заяви ОСОБА_4 про застосування строку позовної давності.

Суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 462/5804/16-ц, від 12 червня 2019 року

у справі № 490/10190/16-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу

до касаційного суду не направили.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 січня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано справу з Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії

ДН № 043540 від 18 вересня 2000 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки АДРЕСА_1

29 листопада 2007 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 у простій письмовій формі укладено договір № 1 купівлі-продажу будівлі та земельної ділянки АДРЕСА_1 На підтвердження виконання зобов`язань за цим договором сторони склали акт приймання-передачі будівлі та земельної ділянки, згідно з яким ОСОБА_1 передав

у власність ОСОБА_5 згадані будівлю та земельну ділянку, за що отримав грошові кошти у розмірі 25 250,00 грн.

Після звернення ОСОБА_5 до Дніпропетровського районного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» їй стало відомо, що на підставі рішення третейського суду від 08 липня 2008 року та ухвали Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 липня 2008 року власником спірного нерухомого майна є ОСОБА_2 .

Рішенням третейського суду від 08 липня 2008 року у справі № 0707/08-59 задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.

30 жовтня 2008 року за заявою ОСОБА_5 рішення третейського суду

від 08 липня 2008 року скасовано у зв`язку з нововиявленими обставинами,

а ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2008 року за заявою третейського судді скасовано ухвалу Новомосковського міськрайонного суду від 17 липня 2008 року про видачу ОСОБА_2 виконавчих листів на підставі рішення третейського суду

від 08 липня 2008 року.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 08 червня 2009 року у справі № 2-2147/09 задоволено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 328 250,00 грн. Ухвалою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2010 року змінено спосіб та порядок виконання рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2009 року, а саме: звернуто стягнення на дачний будинок АДРЕСА_1 та визнано

за ОСОБА_4 право власності на нього. На підставі ухвали Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 01 лютого 2010 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на дачний будинок АДРЕСА_1.

23 березня 2010 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_3 укладено договір купівлі-продажу, на підставі якого останній набув право власності на спірний дачний будинок.

Як видно з матеріалів судової справи № 2-6434/11, зокрема із довідки СТ «Дорожник», ОСОБА_1 був членом садового товариства з 1987 року

до 2007 року включно, земельна ділянка приватизована відповідно

до державного акта на право приватної власності на землю серії ДН № 043540 від 18 вересня 2000 року. Відповідно до цього державного акта перший його примірник видано ОСОБА_1 , а другий зберігається у Новоолександрівській сільській раді народних депутатів.

Земельна ділянка АДРЕСА_1, площею 590 кв. м, кадастровий номер 1221486200:01:134:0370, з 1987 року належала ОСОБА_1 на підставі рішення Новоолександрівської сільської ради народних депутатів від 09 вересня 1999 року, ОСОБА_1 видано державний акт серії ДН № 043540 від 18 вересня 2000 року про право приватної власності на землю.

Відповідно до інформації Державного земельного кадастру про право власності на речові права на земельну ділянку від 03 лютого 2020 року земельна ділянка площею 590 кв. м, кадастровий номер 1221486200:01:134:0370 належить на праві власності ОСОБА_2 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції

в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 12 січня 2022 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, а також матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам другій, третій статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином

і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину,

а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірного правочину в мотивувальній частині судового рішення.

Оскільки ОСОБА_1 не є стороною договору купівлі-продажу від 23 березня 2010 року, у задоволенні вимог про визнання договору купівлі-продажу недійсними слід відмовити з підстав обрання позивачем неефективного способу захисту.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину,

за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18) зазначено, що слід розмежовувати випадки застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину та витребування майна від добросовісного набувача як способу захисту прав власника, порушених незаконним відчуженням цього майна. Так, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину,

за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, яке було передане

на виконання недійсного правочину та відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка

не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема, від добросовісного набувача з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Згідно зі статтею 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав

і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК України.

До вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно

у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388 ЦК) відносяться усі випадки, коли майно вибуло з володіння поза волею власника (або законного володільця).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, провадження № 14-208цс18, зроблено висновок, що у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того,

як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 має право захистити свої порушені права шляхом звернення до суду з позовом про витребування спірної земельної ділянки в порядку статті 388 ЦК України.

Разом із тим з матеріалів справи видно, що рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 19 листопада 2015 року у справі № 2-6434/11 позов ОСОБА_1 задоволено частково, витребувано

у ОСОБА_3 і повернено у власність ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 590 кв. м, що за адресою: АДРЕСА_1 ; зобов`язано відділ державної реєстрації речових прав

на нерухоме майно Дніпропетровського районного управління юстиції скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на цю земельну ділянку.

Суди першої та апеляційної інстанцій цього не врахували, залишили поза увагою, що наявне судове рішення яким вже витребувано спірну земельну ділянку

на користь ОСОБА_1 внаслідок чого дійшли помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої - третьої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення

у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної

чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасовано

ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову, то витрати на сплату ОСОБА_4 судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 4 610,40 грн та за подання касаційної скарги в сумі 6 147,20 грн підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 .

Керуючись статтями 400, 410, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області

від 22 липня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 30 листопада 2021 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Приватний нотаріус Кудрявцева Тетяна Миколаївна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування державної реєстрації права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 10 757,60 грн на відшкодування судового збору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді: С. Ю. Бурлаков

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун