Рішення

від 06.02.2022 по справі 160/22277/21

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2022 року Справа № 160/22277/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), -

ВСТАНОВИВ:

15.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначається, що спірна вимога про сплату боргу з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі єдиний внесок, ЄСВ), є протиправною, складеною з грубим порушенням вимог чинного законодавства та підлягає скасуванню, оскільки, хоча позивач з 23.04.2014 року і був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець, проте фактично своє право на працю реалізував не як фізична особа-підприємець, а як найманий працівник, внаслідок чого ОСОБА_1 не відноситься до жодної категорії осіб, які мають сплачувати ЄСВ у розумінні приписів ст.4 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Так, з березня 2017 р. позивач перебував у трудових відносинах з ТОВ «ОХОРОНА РЕСПЕКТ», де працював на посаді охоронника та за сумісництвом водієм. Протягом вказаного періоду роботи позивача в ТОВ «ОХОРОНА РЕСПЕКТ» єдиний внесок нараховувався та сплачувався за нього роботодавцем. Крім того, позивач зауважував, що відповідно до ст.9 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування обчислення єдиного внеску контролюючими органами здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ. При цьому, за твердженням позивача, відповідач жодних перевірок правильності нарахування та сплати ним єдиного внеску не здійснював, а також позивачем самостійно не надавались до відповідача бухгалтерські та інші документи. Водночас, в оскаржуваній вимозі відповідача зазначено, що вона винесена лише на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, що законодавством не передбачено. Також, позивач наголошує на тому, що з оскаржуваної вимоги взагалі не зрозуміло, за який саме період відповідач нарахував йому суму боргу (недоїмки) з єдиного внеску, а лише зазначено, що така заборгованість (недоїмка) виникла станом на 18.05.2021р. За наведених обставин, позивач вважає, що він не є страхувальником у розумінні Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування в статусі фізичної особи-підприємця, одночасно, в розумінні цього Закону, позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Таким чином, спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року, на думку позивача, є протиправною та підлягає скасуванню

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 листопада 2021 року вказана позовна заява залишена без руху та позивачеві надано строк - десять днів з дня отримання копії цієї ухвали, для усунення недоліків позову шляхом подання до суду: належним чином завірених копій: ордеру на надання правової допомоги серії АЕ№1103376 від 15.112021 року, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ПТ№3175 від 05.11.2019 р., Договору №30/07/21-1 про надання правової допомоги від 30.07.2021 р., квитанції про оплату судового збору, для відповідача.

На виконання вимог ухвали суду від 22 листопада 2021 року представником позивача 29.11.2021р. усунуто означені недоліки позовної заяви.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.12.2021 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін задоволено, позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/22277/21 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 06.01.2022 року за наявними у справі матеріалами.

Крім того, вищезазначеною ухвалою суду від 06.12.2021 року витребувано у Головного управління ДПС у Дніпропетровській області детальний розрахунок недоїмки зі сплати єдиного внеску, визначеної у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року, із зазначенням за які періоди та в яких сумах вона виникла та на підставі чого була нарахована.

11.01.2022 року до суду надійшов відзив ГУ ДПС у Дніпропетровській області на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач вказану позовну заяву не визнав, заперечував проти її задоволення і просив повністю відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у Правобережній ДПІ ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Центральний район м. Дніпра), як фізична особа-підприємець з 23.04.2014р. Згідно з даними інформаційної системи «Податковий блок» ОСОБА_1 з 01.05.2014 по 31.12.2017 застосовував спрощену систему оподаткування - 2 група (20% розміру мінімальної заробітної плати). На підставі рішення керівника №155 від 29.12.2017 року реєстрацію платником єдиного податку анульовано 31.12.2017 відповідно до абз. 3 п. 299.10 ст. 299 Податкового кодексу України. З 31.12.2017 року по теперішній час позивач перебуває на загальній системі оподаткування. При цьому, Законом №2464-VI (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017р. №2148-VІІІ) передбачений обов`язок фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок, незалежно від отримання доходу, у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI ОСОБА_1 є платником єдиного внеску. Вимога від 09.11.2020 №Ф-681-22/65У на суму 6295,30 грн. (узгоджена вимога, направлялась органу ДВС для виконання) включає суму нарахування: 2078,12 грн. - єдиний внесок за І квартал 2020 року (термін сплати 21.04.2020 року); 1039,06 грн. - єдиний внесок за ІІ квартал 2020 року (термін сплати 20.07.2020 року); 3178,12 грн. - єдиний внесок за ІІІ квартал 2020 року (термін сплати 19.10.2020 року). Отже, вказана вимога включає нарахування лише за 3 квартали 2020 року на суму 6295,30 грн. Проте, вимога від 09.11.2020р. №Ф-681-22/65 на суму 36387,26 грн. (неузгоджена вимога, яка направлялась на адресу позивача) включала нарахування за період з 09.02.2015р. (дата виникнення недоїмки) по 31.10.2020 р. У зв`язку з тим, що була сформована та належним чином направлена вимога про сплату боргу (недоїмки) від 11.02.2020р. №Ф-681-22/65 на суму 30092,06 грн., вимога від 09.11.2020р. №Ф-681-22/65 на суму 36387,38грн. була направлена до виконання органу ДВС лише на суму зростання боргу. Таким чином, вимога від 09.11.2020 №Ф-681-22/65У, яка набула статусу узгодженої, була направлена до органу виконавчої служби на суму зростання боргу - 6295,30грн. Крім того, відповідач зауважує, що позивачем у позовній заяві не наведено обґрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску. Так, позивач стверджував, що за період з березня 2017 року був постійно працевлаштований та, відповідно, не здійснював підприємницьку діяльність, на підтвердження чого позивачем до позовної заяви додано лише копію трудової книжки, проте останнім не надано відомостей про розмір щомісячно утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період. Отже, підстави для звільнення позивача від сплати ЄСВ за цей період відсутні. Крім того, відповідач зауважує, що роботодавці та фізичні особи - підприємці розглядаються законодавцем як окремі платники, тому посилання позивача на те, що він працює на підприємстві і саме відповідна установа, в якій він працює на умовах трудового договору, як роботодавець, сплачує за нього єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у визначеному законодавством розмірі, не є обґрунтованим звільненням від сплати ЄСВ за підприємницьку діяльність. Отже, вищенаведене свідчить про те, що ГУ ДПС у Дніпропетровській області під час прийняття спірної вимоги про сплату боргу (недоїмки) діяло у межах повноважень та у спосіб, які визначені чинним законодавством, що свідчить про відсутність підстав для скасування цієї вимоги про сплату боргу.

Також 11.01.2022 року від відповідача надійшло клопотання про витребування доказів, в якому останній просив витребувати у ОСОБА_1 відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за спірний період; довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за аналогічний період; довідку за формою ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за аналогічний період.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.01.2022 року клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про витребування додаткових доказів було задоволено та витребувано у ОСОБА_1 додаткові докази у справі №160/22277/21, а саме: відомості про розмір щомісячно нарахованих доходів, утриманих та сплачених сум ЄСВ до бюджету за І, ІІ та ІІІ квартал 2020 року; довідку за формою ОК-5 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за І, ІІ та ІІІ квартал 2020 року;довідку за формою ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» за І, ІІ та ІІІ квартал 2020 року.

19.01.2022 року до канцелярії суду від представника позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, згідно з якою позивачем змінено предмет позову шляхом його доповнення новими позовними вимогами.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.01.2022 року відмовлено у прийнятті до розгляду заяви представника позивача про уточнення позовних вимог в адміністративній справі №160/22277/21 за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування податкової вимоги про сплату боргу.

Також 19.01.2022р. від представника позивача до суду надійшли витребувані ухвалою суду від 12.01.2022р. докази.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) був зареєстрований як фізична особа підприємниць 23.04.2014 року, про що також внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер 22240000000093558.

09 листопада 2020 року ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 18.05.2021 року обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 6295,30грн.

Незгода позивача з означеною вимогою стала підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України (далі - ПК України) в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» («Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань») в частині відносини, які виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а також фізичних осіб-підприємців та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом приписів статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464 з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в тому числі й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Таким чином, визначення наявності у особи статусу фізичної-особи підприємця має першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов`язку сплати єдиного внеску.

З метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб, суд звертає увагу на наступне правове регулювання.

15 травня 2003 року прийнято Закон України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 755-IV (далі - Закон №755-IV).

Відповідно до п. 4 статті 1 вказаного Закону (тут і далі в редакції станом на а момент винесення спірної вимоги) державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об`єднання, професійної спілки, її організації або об`єднання, політичної партії, організації роботодавців, об`єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.

Згідно з абзацом 1 частиною першою статті 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону №755-IV якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 23.04.2014 року, про що також внесено запис номер 22240000000093558

Як слідує з наданого відповідачем на виконання вимог суду розрахунку суми боргу (недоїмки), визначеної у спірній вимозі №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року, контролюючим органом нараховано ФОП ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у загальному розмірі 6295,30грн., в тому числі за:

- 2078,12грн. єдиний внесок за І квартал 2020 року (термін сплати 21.04.2020р.);

- 1039,06грн. єдиний внесок за ІІ квартал 2020 року (термін сплати 20.07.2020р.);

- 3178,12грн. - єдиний внесок за ІІІ квартал 2020 року (термін сплати 19.10.2020р.).

Отже, вказана вимога включає нарахування за 3 квартали 2020 року на суму 6295,30грн.

При цьому відомостей щодо перебування ФОП ОСОБА_1 в стані припинення у період 1-3 квартал 2020 року Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не містив.

Отже, протягом цього періоду ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця, що позивачем не заперечується.

Отже, у зв`язку із встановленням обставин наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця у період, за який відповідачем нараховано заборгованість з ЄСВ відповідно до спірної вимоги, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне правове регулювання.

Підпунктом 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України надано визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте, фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить висновку, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, з урахуванням наведеного, суд при вирішенні спору повинен, зокрема, перевірити обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №440/2149/19 (адміністративне провадження №К/9901/28514/19).

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Як зазначалося вище, судом встановлено, що Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відомостей щодо перебування ФОП ОСОБА_1 в стані припинення у період 1-3 квартал 2020 року не містив, отже, протягом цього періоду ФОП ОСОБА_1 мав статус фізичної особи-підприємця.

Водночас, з наданої копії трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 судом встановлено, що відповідно до записів №№9-10 позивач у період з 17.03.2017р. по 27.04.2021р. працював охоронником з суміщенням професії водія у ТОВ «Охорона «Респект».

Також згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) за ОСОБА_1 за період січень 2020 року грудень 2020 року (включно) були сплачені страхові внески роботодавцем (ТОВ «Охорона «Респект»- код ЄДРПОУ 38981412).

Отже, встановлені судом обставини, по-перше, свідчать про те, що у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску був статус фізичної особи-підприємця, а, по-друге, свідчать про те, що позивач у цей період є застрахованою особою і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець, що, в свою чергу, свідчить про те, що ОСОБА_1 не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464 у 1-3 кварталі 2020 року.

Водночас Закон №2464-VI не містить норм щодо обов`язку фізичної особи - підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде підприємницьку діяльність, а працевлаштована як найманий працівник за трудовим договором і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.

Зважаючи на те, що основоположним принципом збору єдиного внеску є обов`язковість законодавчого визначення умов і порядку його сплати, відсутність у законі конкретної вказівки на необхідність сплати єдиного внеску у вищеописаному випадку свідчить на користь висновку про відсутність у позивача обов`язку з його сплати.

Крім того, визначальним у контексті саме цього спору, на думку суду, є мета сплати єдиного внеску - отримання особою права на соціальне забезпечення у разі настання страхового випадку.

Таке право гарантоване за рахунок її участі в системі загальнообов`язкового державного соціального страхування як найманого працівника та сплати єдиного внеску за нього роботодавцем за основним місцем роботи.

Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ за 1-3 квартал 2020 року, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року, є протиправною та підлягає скасуванню, а позовні вимоги, відповідно, - задоволенню.

Водночас, суд зазначає про хибність доводів позивача відносно порушення відповідачем процедури винесення спірної вимоги через її формування без проведення перевірки щодо правильності нарахування та сплати ЄСВ, звітності, що подається платниками ЄСВ, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) нараховується ЄСВ, оскільки формування та надіслання вимог про сплату боргу (недоїмки) з ЄСВ саме на підставі облікових даних інформаційної системи контролюючого органу платникам єдиного внеску (в тому числі і фізичній особі-підприємцю), які на кінець календарного місяця мають недоїмку зі сплати єдиного внеску, прямо передбачено приписами чинного законодавства, зокрема пунктами 2-4 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 року №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953).

Таким чином, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Питання щодо розподілу судових витрат врегульовані ст.139 КАС України.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на положення вказаної статті та зважаючи на задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 908,00 грн. підлягають відшкодуванню на користь останнього шляхом стягнення цих коштів на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Керуючись ст. ст. 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року на суму 6295,30грн.

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 44118658, місцезнаходження: вул. Сімферопольська, 17-А, м. Дніпро, 49600) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 07 лютого 2022 року.

Суддя: О.М. Турова