Постанова

від 15.02.2023 по справі 160/22277/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 лютого 2023 року м. Дніпросправа № 160/22277/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),

суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022

в адміністративній справі №160/22277/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати податкову вимогу №Ф-681-22/65У від 09.11.2020.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що хоча позивач з 23.04.2014 і був зареєстрований як суб`єкт підприємницької діяльності фізична особа-підприємець, проте фактично своє право на працю реалізував не як фізична особа-підприємець, а як найманий працівник, внаслідок чого він не відноситься до жодної категорії осіб, які мають сплачувати ЄСВ у розумінні приписів ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Позивач зазначив, що з березня 2017 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «ОХОРОНА РЕСПЕКТ», а тому, протягом вказаного періоду роботи позивача в ТОВ «ОХОРОНА РЕСПЕКТ» єдиний внесок нараховувався та сплачувався за нього роботодавцем.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 позов задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У від 09.11.2020 року на суму 6295,30грн.

Суд виходив з того, що фізичні особи-підприємці, які одночасно перебувають у трудових відносинах, не повинні сплачувати подвійну суму єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне страхування.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Скаржник наполягає на правомірності оскаржуваної вимоги, оскільки ОСОБА_1 , який з 31.12.2017 по теперішній час перебуває на загальній системі оподаткування як фізична особа-підприємець, не сплачено єдиний соціальний внесок з 1 кварталу 2020 року по 3 квартал 2020 року включно. Позивачем не наведено обґрунтованих підстав для звільнення від сплати сум нарахованого єдиного внеску. Також судом першої інстанції було встановлено, що за позивача в період січень - грудень 2020 року були сплачені страхові внески роботодавцем, втім не взято до уваги, що за інші періоди, зокрема, за час перебування позивача на обліку як фізичної особи підприємця були відсутні сплати роботодавцем.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як встановлено колегією суддів, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) зареєстрований як фізична особа підприємниць 23.04.2014, про що внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, номер 22240000000093558.

Згідно трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 позивач у період з 17.03.2017 по 27.04.2021 працював охоронником з суміщенням професії водія у ТОВ «Охорона «Респект».

Індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-7) підтверджується, що за ОСОБА_1 за період січень 2020 року грудень 2020 року (включно) сплачені страхові внески роботодавцем (ТОВ «Охорона «Респект»- код ЄДРПОУ 38981412).

09.11.2020 ГУ ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-681-22/65У, відповідно до якої за ОСОБА_1 станом на 18.05.2021 року обліковується борг (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 6295,30 грн. за період 1 3 квартали 2020 року.

При цьому контролюючий орган виходив з того, що оскільки у вказаний період позивач доходів не отримував, податкову звітність не подавав, єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску позивача контролюючим органом нарахований у розмірі мінімального страхового внеску.

В даному випадку позиція відповідача щодо обов`язку сплати єдиного внеску, ґрунтується на тому, що сам факт наявності в ЄДР відомостей про позивача, як зареєстрованого суб`єкта підприємницької діяльності, незалежно від того чи фактично ним така діяльність здійснювалась, є підставою для сплати єдиного внеску на соціальне страхування.

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

Предметом спору у цій справі є правомірність визначення позивачеві як фізичній особі-підприємцю обов`язку зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за відсутності здійснення ним підприємницької діяльності та з огляду на те, що позивач протягом періоду, за який відповідачем нарахований єдиний внесок (1 3 квартали 2020 року), був найманим працівником та його роботодавець сплачував за нього ЄСВ у сумі, що не була меншою за мінімальний розмір.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

За визначенням в пп. 14.1.226 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно ч.1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абз.2 п. 1 ч.1 ст.4 Закону);

фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (п.4 ч.1 ст.4 Закону).

За правилами абз.1 п.1 ч.1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску (ч. 5 ст. 8 цього Закону).

Таким чином, фізична особа - суб`єкт підприємницької діяльності є платником єдиного внеску, при цьому, враховуючи положення Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», незалежно від того чи отримує вона дохід від такої діяльності чи ні.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, фізична особа-підприємець зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає відповідач, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постановах від 04 грудня 2019 року (справа №440/2149/19), від 23 січня 2020 року (справа №480/4656/18), від 02.04.2020 (справа №620/2449/19).

За встановлених вище обставин, які відповідачем не заперечуються, позивач у періоді, за який контролюючим органом нарахована недоїмка зі сплати єдиного внеску в оскаржуваній вимогі 1 3 квартали 2020 року, перебував у трудових відносинах з роботодавцем - страхувальником ТОВ «Охорона «Респект»- код ЄДРПОУ 38981412, який, нараховуючи позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник єдиний соціальний внесок, що підтверджено наявними в матеріалах справи індивідуальними відомостями про застраховану особу форми ОК-7, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Доводи відповідача, що судом першої інстанції не взято до уваги що за інші періоди за час перебування позивача на обліку як фізичної особи підприємця були відсутні сплати роботодавцем, суд апеляційної інстанції не приймає, оскільки обставини, на які посилається відповідач, знаходяться поза межами обставин, що мають значення для справи і підлягають з`ясуванню, виходячи з визначеного позивачем предмету та підстав позову.

Враховуючи той факт, що за вказаний вище період за позивача сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування його роботодавцем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області протиправно нараховано позивачу єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне страхування за періоди 1 3 квартали 2020 року, на підставі чого було сформовано спірну вимогу про сплату боргу (недоїмки): №Ф-681-22/65У від 09.11.2020.

Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про задоволення позову.

Передбачені ст.317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2022 в адміністративній справі №160/22277/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду в порядку та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяІ.Ю. Добродняк

суддяН.А. Бишевська

суддяЯ.В. Семененко