Рішення

від 09.06.2022 по справі 320/7636/21

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2022 року 320/7636/21

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Балаклицького А.І., розглянувши у м. Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.06.2021 №103650005548 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування";

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи з 26.07.1988 по 06.09.2002, з 09.09.2002 по 05.05.2008 до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.06.2021.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки його пільговий стаж підтверджується трудовою книжкою і архівними довідками, однак відповідачем винесено рішення від 17.06.2021 №103650005548 про відмову у призначенні такої пенсії та зарахуванні стажу роботи трактористом та машиністом екскаватора.

Позивач зазначає, що відповідачем безпідставно відмовлено у призначенні пенсії та не зараховано весь період роботи трактористом та машиністом екскаватора до стажу роботи. Позивач вважає такі дії протиправними, беручи до уваги те, що основними документами, що підтверджують стаж роботи, є трудова книжка, диплом тракториста-машиніста.

Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що ним правомірно було відмовлено позивачу в призначені пенсії з огляду на ненадання уточнюючої довідки, яка передбачена п. 20 Постанови №637 від 12.08.1993.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.07.2021 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 25.08.2021 зупинено провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 поновлено провадження у справі та вирішено продовжити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважає за можливим розглянути та вирішити справу по суті у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Броварським МВ ГУ МВС України в Київській області 29.08.1997.

Як вбачається з трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 у період з 26.07.1988 по 06.09.2002 працював на посаді тракториста третього, другого класу в Броварській сільгоспхімії; у період з 09.09.2002 по 05.05.2008 працював на посаді машиніста екскаватора в ВАТ "Управління механізації та будівельних робіт"; у період з 01.05.2010 по 15.07.2016 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "МЖК-1"; у період з 04.08.2016 по 31.05.2018 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "МЖК-Інжиніринг"; у період з 31.05.2018 по 08.02.2019 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "Вербаком-Енерджі".

З матеріалів справи вбачається, що загальний (страхових) стаж позивача складає 38 років 7 місяців 16 днів.

У червні 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України Київської області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.06.2021 №103650005548 позивачу відмовлено в призначення пенсії за віком на пільгових умовах з огляду не надання уточнюючих довідок.

Вважаючи дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Згідно п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" правом пільгового пенсійного забезпечення користуються трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацом першим цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року пенсія за віком на пільгових умовах призначається за наявності стажу роботи:

з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців;

з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років;

з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців;

з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років;

з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців;

з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців;

з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років;

з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців.

За змістом п. 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Пунктом "в" частини 1 статті 13 України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Порядок призначення пенсій на пільгових умовах цій категорії працівників роз`яснено у листі Міністерства соціального забезпечення України від 20.01.1992 №7, згідно якого до трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, належать працівники, які оформлені на роботу трактористами-машиністами, мають відповідні посвідчення, постійно зайняті на тракторах та інших самохідних сільськогосподарських машинах протягом повного сезону сільгоспробіт в рослинництві та тваринництві.

Трактористам-машиністам, які відробили повний польовий період на тракторах, або інших самохідних сільськогосподарських машинах, весь рік зараховується до стажу, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення і в тому випадку, якщо в польовий або міжсезонний період вони виконували інші роботи (на стаціонарних і причепних установках та агрегатах, по ремонту сільськогосподарської техніки, на тваринницьких фермах тощо).

Віднесення господарства до сільгосппідприємств, трактористи-машиністи яких мають право на пільгову пенсію, здійснюється відповідно до класифікатора галузей народного господарства. До сільськогосподарських належать підприємства, які виробляють продукцію рослинництва і тваринництва.

Єдина назва професії "тракторист-машиніст", запроваджена в 1961 році, охоплює такі професії: бульдозерист, бульдозерист-скреперист, грейдерист; комбайнер; машиніст дощувальної установки, змонтованої на базі трактора; машиніст скрепера, скреперист; машиніст чаєзбиральної машини; машиніст екскаватора; машиніст-водій льонозбиральної машини, самохідної широкозахватної сінокосарки; механік-комбайнер, тракторист, тракторист-бульдозерист. До числа трактористів-машиністів, безпосередньо зайнятих у виробництві сільгосппродукції, віднесено працівників, прийнятих на роботу трактористами-машиністами, які мають про це відповідні посвідчення. Для призначення пенсії на пільгових умовах марка трактора, на якому працює тракторист-машиніст, значення не має.

Відповідно до Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, територіальні органи Пенсійного фонду України.

Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що основним документом, який підтверджує наявний трудовий стаж, є трудова книжка.

У частині першій статті 48 Кодексу законів про працю України зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За правилами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Мінпраці та соцполітики №259/34/5 від 08.06.2001, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок).

Пунктом 1 Порядку встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 Порядку, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз вищезазначених норм дає підстави для обґрунтованого висновку про те, що трудова книжка є основним документом який підтверджує стаж роботи, і лише у разі відсутності в ній відповідних записів та наявності неточностей, особа, що звертається за призначенням пенсії, на підтвердження стажу роботи, повинна надати інші документи.

Відповідно до довідки ДНЗ "Сквирське вище професійне училище" від 08.06.2021 №87 та диплому серії НОМЕР_3 позивач у період з 01.09.1979 по 22.07.1982 навчався у СПТУ №9 м. Сквира з професії "Тракторист-машиніст широкого профілю"

Із записів трудової книжки серії НОМЕР_2 вбачається, що ОСОБА_1 у період з 26.07.1988 по 06.09.2002 працював на посаді тракториста третього, другого класу в Броварській сільгоспхімії; у період з 09.09.2002 по 05.05.2008 працював на посаді машиніста екскаватора в ВАТ "Управління механізації та будівельних робіт"; у період з 01.05.2010 по 15.07.2016 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "МЖК-1"; у період з 04.08.2016 по 31.05.2018 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "МЖК-Інжиніринг"; у період з 31.05.2018 по 08.02.2019 працював на посаді машиніста екскаватора в ТОВ "Вербаком-Енерджі".

Отже, записами трудової книжки підтверджується, що позивач працював трактористом та машиністом екскаватора у різних господарствах та підприємствах не менше 20 років.

При цьому, суд критично оцінює твердження відповідача про відсутність первинних документів, необхідних для призначення позивачу пенсії, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Відтак, зазначені вище періоди роботи було неправомірно не зараховано до пільгового стажу позивача, а отже рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.06.2021 №103650005548, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи з 26.07.1988 по 06.09.2002, з 09.09.2002 по 05.05.2008 до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", призначити та виплатити пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.06.2021, суд зазначає таке.

Згідно з Рекомендацією №R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 №1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058 пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

У пункті 5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

Як встановлено судом, позивач досяг 55 річного віку. З матеріалів справи слідує, що 11.06.2021 позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Отже, заява про призначення пенсії була подана позивачем 11.06.2021 після виникнення у позивача права на призначення пенсії. Відтак, право на отримання пенсії у позивача виникло з 11.06.2021 (день звернення позивача за пенсією).

У зв`язку з цим, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити позивачу з 11.06.2021 пенсію за віком на пільгових умовах.

Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У відповідності до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства ("STRETCH v.THE UNITED KINGDOM " №44277/98).

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського суду з прав людини "Фон Мальтцан та інші проти Німеччини"). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність ("MALTZAN (FREIHERRVON) ANDOTHERSv. GERMANY " № 71916/01, 71917/01 та 10260/02).

У пункті 52 рішення у справі "Щокін проти України" (№ 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд однак зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Скордіно проти Італії" ("Scordino v. Italy" №36813/97).

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які б передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

У вказаному рішенні Європейський суд з прав людини, з посиланням на закріплений в законодавстві України принцип in dubio pro tributario, зазначив, що органи державної влади повинні віддавати перевагу найбільш сприятливому для людини та громадянину тлумаченню національного законодавства.

Крім того, практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення "Брумареску проти Румунії" Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права ("Brumarescu v. Romania" № 28342/95).Крім цього, у пункті 109 справи "Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови" Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку ("Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. Moldova" № 45701/99).

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту шляхом зобов`язання відповідача вчинити дії, варто зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahalv. TheUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні ст. 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку, що позовна вимога про зобов`язання відповідача зарахувати трудовий стаж та призначити позивачу пенсію на пільгових умовах є обґрунтованою.

Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень не надав суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своєї відмови у призначенні позивачу пенсії на пільгових умовах.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією від 28.06.2021 №85532.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 17.06.2021 №103650005548 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати ОСОБА_1 трудовий стаж роботи з 26.07.1988 по 06.09.2002, з 09.09.2002 по 05.05.2008 до стажу, що дає право на пенсію на пільгових умовах згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області призначити та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку згідно з п. 3 ч. 2 ст. 114 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 11.06.2021.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Балаклицький А. І.