Рішення

від 09.06.2022 по справі 400/1356/22

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2022 р. № 400/1356/22 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лебедєвої Г.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, визнання рішення від 21.10.2021 року №143150010368 протиправним,-

ВСТАНОВИВ:

До Миколаївського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (надалі-позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про:

- визнання протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування ОСОБА_1 стажу роботи на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та на посаді голови в фермерському господарстві «ТМП» з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року;

- визнання протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.10.2021 року № 143150010368, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначені пенсії за віком;

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13.10.2021 року, зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та на посаді голови фермерського господарства «ТМП» з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року.

Ухвалою від 02.02.2022 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/1356/22 та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у порядку ст. 262 КАС України.

Свої позовні вимоги позивачка обґрунтовує тим, що у період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року працювала в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» та у період з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року плацювала у фермерському господарстві «ТМП». Внаслідок не виконання МНВП «Авангард» та ФГ «ТМП» обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивачка позбавлена страхового стажу за час роботи на вказаних підприємствах у період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року. Із записів в трудовій книжці позивача вбачається, що у період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року позивачка працювала в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» на посаді директора та у період з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року плацювала на посаді голови у фермерському господарстві «ТМП». Рішенням від 21.10.2021 року відповідач відмовив ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу, визначеного ч. 1 ст. 26 Закону № 1058. Рішення мотивоване тим, що період роботи в малому науково-виробничому підприємстві Авангард з 16.08.1996 року по 29.11.2005 року за даними трудової книжки НОМЕР_1 від 20.08.1982 року не враховано до страхового стажу з 16.08.1996 року по 31.12.2003 року, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості про наявність трудових відносин та сплату страхових внесків. Також, до страхового стажу не зараховано період роботи в фермерському господарстві "ТМП" з 30.11.2005 по теперішній час згідно із записом у вказаній трудовій книжці, оскільки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування наявна інформація про нарахований дохід без сплати страхових внесків протягом жовтня - грудня 2006 року. За інші періоди інформація про нарахований дохід та сплату страхових внесків відсутня. Позивачка не погоджується із таким висновком відповідача та вважає відмову незаконною, а тому просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

До канцелярії Миколаївського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на приписи статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", відповідач вважає безпідставними вимоги позивача, оскільки згідно Індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 відсутня позначка про сплату страхових внесків по страхувальнику - МНВП «Авангард» та ФГ «ТМП» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року, в зв`язку з чим відсутні підстави для зарахування страхового стажу за дані періоди.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області 13.10.2021 року із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058).

Відповідно до записів трудової книжки, ОСОБА_1 працювала в:

- малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року на посаді заступника директора;

- фермерському господарстві «ТМП» з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року на посаді голови.

Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 25 років 02 місяців 16 днів.

Сторонами не заперечується та обставина, що МНВП «Авангард» та ФГ «ТМП» не сплачували за позивачку страхові внески до Пенсійного фонду України за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року.

Станом на дату звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про призначення пенсії за віком позивачці виповнилось 60 років.

На підставі зазначеного, відповідачем 21.10.2021 року прийнято Рішення №143150010368 про відмову в призначенні пенсії, обґрунтоване тим, що відсутні законні підстави для зарахування ОСОБА_1 до страхового стажу час роботи з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року у малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» та з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року у фермерському господарстві «ТМП», через відсутність факту сплати страхових внесків роботодавцями за період зз 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року.

Не погодившись з прийнятим Головним управлінням ПФУ в Миколаївській області рішенням №143150010368 від 21 жовтня 2021 року, позивачка оскаржила рішення суб`єкта владних повноважень в судовому порядку, звернувшись до суду із даною позовною заявою.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, що виник між сторонами, суд виходить з наступного.

Основним законом, що визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, є Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (надалі по тексту - Закон №1058-IV).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 5 Закону №1058-IV передбачено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються види пенсійних виплат, умов набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІV (надалі - Закон № 1058-ІV) страховий стаж - це період, протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом, і за який сплачено страхові внески.

Положення Закону № 1058-ІV суд застосовує в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

За приписами ст. 113 Закону №1058 держава створює умови для функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.

Статтею 14 Закону № 1058-ІV передбачено, що страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, зокрема, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством.

Платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону (ч. 1 ст. 15 Закону № 1058-ІV).

Згідно із ч. 2 ст. 17 Закону № 1058-ІV страхувальник зобов`язаний: вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та зберігати ці дані протягом п`яти років після припинення їх сплати на паперових носіях та в електронному вигляді; подавати звітність територіальним органам Пенсійного фонду у строки, в порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом; нараховувати, обчислювати і сплачувати в установлені строки та в повному обсязі страхові внески.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески (ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-ІV).

За правилами статті 106 Закону № 1058-ІV у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків страхувальники зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Таким чином, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків Законом № 1058-ІV покладено на страхувальника, тобто роботодавця.

Із наведеного слідує, що обов`язок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на мале науково-виробниче підприємство «Авангард».

Позивачка працювала у малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року на посаді заступника директора, що підтверджується копією трудової книжки.

Отже, страхувальник мале науково-виробниче підприємство «Авангард» у період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року фактично не виконало обов`язку щодо слати до Пенсійного фонду України страхових внесків за застраховану особу - ОСОБА_1 .

Вказана обставина, на думку відповідача, позбавляє позивача права на зарахування до пенсійного стажу періоду роботи з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року.

Суд з таким висновком відповідача не погоджується, оскільки обов`язок сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України покладено на страхувальника, відтак, унаслідок невиконання МНВП "Авангард" своїх обов`язків позивачка позбавлена соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року, що порушує права позивачки та суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

Вказаний висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а та постанові від 01.11.2018 року у справа № 199/1852/15-а.

В свою чергу, позивачка, як застрахована особа не впливає на сплату страхових внесків МНВП "Авангард", а відтак не сплата останнім вказаних внесків не може позбавляти позивачку в отриманні пенсії.

Отже, суд зазначає, що наявність заборгованості МНВП "Авангард" перед Пенсійним фондом України по страховим внескам, та відсутність факту перерахування страхових внесків роботодавцем, не може бути підставою для відмови у зарахуванні періоду роботи позивачки до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, в якому працює застрахована особа.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку, що відповідачем протиправно не зараховано позивачу до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року.

Щодо не зарахування періоду роботи ОСОБА_1 з 20.12.1996 р. по 30.11.2019 р. у фермерському господарстві «ТМП», суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 працювала в фермерському господарстві «ТМП» з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року на посаді голови.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «ТМП» (код ЄДРПОУ 22440573).

У спірний період економічні, соціальні і правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначає Закон України "Про фермерське господарство" від 19.06.2003 року № 1788-ІX (надалі - Закон №1788).

Відповідно до ч. 1, ч. 4 ст. 1 Закону № 1788 «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України.

Члени фермерського господарства та особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Фермерське господарство реєструється в установленому законом порядку як платник єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Час роботи у фермерському господарстві членів господарства та осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), зараховується до страхового стажу за даними, що містяться в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у тому числі за даними про трудову діяльність працівників, внесеними відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування", а за періоди, за які не внесені дані до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, - у порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше. Членам фермерського господарства та особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), призначені пенсії виплачуються у повному розмірі без урахування одержуваного заробітку (доходу). Фермерське господарство відповідно до чинного законодавства несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну його членам і особам, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом), каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням ними своїх трудових обов`язків (ст. 34 Закону №1788).

Отже з аналізу ст. 34 Закону України "Про фермерське господарство" вбачається, що даними нормами закріплено обов`язок, а не право, фермерського господарства сплачувати за осіб, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом) внески (збір) на соціальне страхування.

Вказаним Законом передбачено, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи. Головою фермерського господарства є його засновник або інша визначена в Статуті особа.

Отже відповідальність за своєчасну сплату внесків (збір) на соціальне страхування за осіб, які працюють у селянському (фермерському) господарстві за трудовим договором (контрактом) покладається на голову фермерського господарства (засновника або іншу визначену Статутом особу).

Суд зауважує, що ОСОБА_1 працювала у фермерському господарстві «ТМП» з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року на посаді голови.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ОСОБА_1 є кінцевим бенефіціарним власником фермерського господарства «ТМП».

Судом встановлено, що ФГ «ТМП» не сплачувало за позивачку страхові внески до Пенсійного фонду України за період з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року.

Крім того, матеріали справи не містять установчого документа, письмових доручень про виконання обов`язків, що належать голові фермерського господарства іншій особі, таким чином, суд доходить висновку, що саме голова фермерського господарства, а саме позивачка відповідає за сплату страхових внесків страхувальником ФГ "ТМП" до органів Пенсійного фонду.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи на посаді голови ФГ "ТМП" з 30.11.2005 року по 13.10.2021 року, оскільки за даний період не надано документів, що підтверджують сплату внесків (збору) на соціальне страхування; відсутні дані до реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.10.2021 року № 143150010368.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 13.10.2021 року, суд зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до пункту 2 розділу 4 Указу Президента України «Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів» від 10.05.2006 № 361/2006 адміністративне судочинство спрямоване на захист прав особи у публічно-правових відносинах від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За своїм статусом у суспільстві учасники таких правовідносин перебувають у нерівних умовах, тому адміністративний суд має вжити всіх передбачених законом заходів, щоб захистити порушені органом влади права особи, в тому числі збирати докази з власної ініціативи, виходити за межі вимог сторін тією мірою, наскільки це необхідно для повного захисту прав особи.

Визнаючи протиправним та скасовуючи рішення від 21.10.2021 року № 143150010368, яким відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, судом на захист порушеного права позивача зобов`язано відповідача зарахувати до сирахового стажу незарахований період роботи, що дає право на призначення пенсії за віком.

Оскільки до компетенції суду не належить здійснення призначення пенсії, а здійснюється лише контроль легальності рішень, дій або бездіяльності відповідача щодо вказаних питань, суд з метою ефективного та повного захисту прав позивача, відповідно до частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 13.10.2021 року з урахуванням наданої судом у цьому рішенні правової оцінки.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

У відповідності до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Отже, сума сплаченого позивачкою судового збору в розмірі 992,40 грн. підлягає відшкодуванню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 77, 78, 139, 159, 162, 241, 243, 244, 245, 246, 250, 260-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо не зарахування ОСОБА_1 стажу роботи на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області від 21.10.2021 року № 143150010368.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період роботи на посаді заступника директора в малому науково-виробничому підприємстві «Авангард» за період з 01.01.2004 року по 29.11.2005 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком по від 13.10.2021 року.

У решті позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, 54020, ідентифікаційний код 13844159) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати в розмірі 992,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 10.06.2022 року.

Суддя Г.В. Лебедєва