Рішення

від 09.06.2022 по справі 480/11273/21

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 червня 2022 року Справа № 480/11273/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Прилипчука О.А.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/11273/21

за позовом ОСОБА_1

до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Сумського окружного адміністративного суду через представника ОСОБА_2 звернувся Джон-Крістіан Раффленбойль з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якій просить:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-21 від 30.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

2. Зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_3 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що позивач є громадянином Німеччини та на законних підставах перебуває на території України, що підтверджується копією паспорту та візою.

27.09.2019 зареєстрував ТОВ ДКР- Трейд ІНТ. (код ЄДРПОУ 43252710).

23.01.2020 отримав дозвіл на працевлаштування в Україні, термін дії продовжено до 28.01.2024 р.

07.10.2020 отримав посвідку на тимчасове проживання в Україні, терміном до 02.01.2023 р.

12.11.2020 року придбав будинок за адресою: с. Любитове, Конотопськго району, Сумсьої області.

27.11.2020 року позивача затримали на кордоні у зв`язку з тим, що особа перебуває в розшуку Інтерполу (червона картка), запитувана сторона - Німеччина.

30.11.2020 ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

30.12.2020 ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м.Суми, в задоволенні клопотанння прокурора - відмовлено та застосовано до особи запобіжний захід не пов`язаний з триманням під вартою, застосовано цілодобовий домашній арешт.

З дозволу прокурора, в кінці січня 2021 року позивач залишив місце проживання, приїхав до м. Суми та звернувся до Управління державної міграційної служби в Сумській області із заявою про надання статусу біженця та особи, котра потребує додаткової допомоги.

УДМС в Сумській області відкрило особову справу № 20218М0001, що підтверджується довідкою про звернення за захистом в Україні № 007852 від 27.01.2021 р.

Заява про надання статусу біженця та особи, котра потребує додаткової допомоги аргументована тим, що позивач був незаконно ув`язнений на території Німеччини, перебуваючи у в`язниці почав активно відстоювати свої права, шляхом звернення до Міністерства юстиції та суду щодо корупційних дій у виправних установах, навмисного невиконання рішення суду про негайне його звільнення посадовими особами виправних установ, що потягло за собою постійне переведення з однієї в`язниці до іншої. Як наслідок відстоювання прав, до позивача зі сторони працівників виправної колонії почалося застосовуватися катування та тортури, побої, нелюдське ставлення, метою яких було доведення до самогубства, що практично і відбулося, позивач перерізав собі вени. Порушення психологічного стану також підтверджується висновком психіатра. Після звільнення з в`язниці, позивач почав ще більш активно боротися зі свавіллям та корупцією в державних органах Німеччини, висвітлювати в інтернеті та ЗМІ свої погляди, звертатися до суду з позовами, процеси яких тривають до сьогоднішнього часу, видання книги Моя боротьба... із суспільством, судовою владою та проти мене самого, котра навіть була розміщена на сайтіwww.amazon.

Також, під час співбесіди в УДМС в Сумській області, яка зафіксована в протоколі від 03.02.2021, позивач повідомив, що з 2006 року є членом Соціально - демократичної партії Німеччини, основним напрямком якої є захист громадянських прав, боротьба з корупцією в органах влади. А відкриття кримінальної справи в Німеччині протягом нетривалого часу після його звільнення є лише інструментом держави, щоб позивач відмовився від позовів, поданих до національних судів та Європейського суду з прав людини проти держави Німеччини.

19.10.2021 року в приміщенні Управління ДМС в Сумській області позивач отримав повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 28.

Дане повідомлення сформовано на підставі рішення Державної міграційної служби України № 285-21 від 30.08.2021 р.

Оскаржуване рішення обґрунтоване тим, що стосовно заявника умови, передбачені п.п.1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту № 3671 від 08.07.2011, відсутні.

Позивач вважає рішення таким, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки документи, що надавалися ним перевірялися поверхнево та суб`єктивно, і як наслідок результати викладенні в рішенні є необґрунтованими та незаконними.

Ухвалою суду від 05.11.2021 відкрито провадження у справі, ухвалено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник третьої особи та відповідача у відзиві на позовну заяву зазначив, що позивач є громадянином Німеччини. Як повідомив позивач, він вперше відвідував Україну в січні 2013 року з метою туризму. Наступного разу він в`їхав на територію України в травні 2019 року як турист, а у вересні цього ж року - з метою працевлаштування. В`їзд до України на підставі багаторазової візи здійснив 08.11.2019.

Відповідно до матеріалів справи № 04-14/113110900 з оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, позивач 22.10.2019 отримав дозвіл на працевлаштування № 532 (серії НОМЕР_1 ), який 21.01.2020 скасовано. 23.01.2020 йому видано новий дозвіл за № 545 (серії АА № 032718) за клопотанням роботодавця - ТОВ ДКР-ГРЕЙД ІНТ..

13.12.2019 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 у зв`язку з обміном, 07.10.2020 отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , з терміном дії до 02.01.2023, орган видачі 5902.

Під час перебування в Україні позивач декілька разів повертався до Німеччини, а також відвідував Туреччину у справах бізнесу.

27.11.2020 позивача затримано у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення Бачівськ відділу прикордонної служби Глухів у зв`язку з тим, що за обліками Генерального секретаріату Інтерполу він значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини для притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до запиту німецької сторони про екстрадицію, який надано Сумською обласною прокуратурою 25.01.2021 за № 19-2757-20, позивача обвинувачують у скоєнні злочину, передбаченого § 263 (абзац 1 і 5), § 261 (абзац 1 речення 1 та 2 № 4 літера а, абзаци 3 та 4), § 25 (абзац 1 та 2), §§ 22, 52 та 53 Кримінального кодексу Німеччини (вчинення шахрайства в складі банди на основі промислу разом зі спробою відмивання грошей). Відповідно до контрольної картки Інтерполу № А-3834/4-2020, його розшукують для пред`явлення обвинувачення.

Облікові дані Інтерполу та ордер на арешт містять відомості про наявність у позивача іншого прізвища - ОСОБА_4 . За його поясненнями, він лише мав намір змінити своє прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_4 , але його не реалізував.

Ухвалою слідчого судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.11.2020 до позивача застосовано тимчасовий арешт строком на 40 діб з утриманням в державній установі Сумський слідчий ізолятор. Ухвалою слідчого судді Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.12.2020 у справі № 592/14701/20 (провадження № 1- м/592/4/20) запобіжний захід був змінений на цілодобовий арешт.

Також, зазначив, що екстрадиційна перевірка триває.

27.01.2021 позивач звернувся до Управління Державної міграційної служби України в Сумській області із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки вважає, що у разі повернення до Німеччини його життя буде у небезпеці.

У своєму клопотанні він зазначив, що на території Німеччини його незаконно піддали п`ятирічному тюремному ув`язненню і він відбував покарання з 2014 р. по 2019 р.

Позивач вважає, що кримінальна справа, за якою його оголошено в міжнародний розшук, є помстою німецької судової системи, оскільки він опублікував в Інтернеті всі судові рішення за процесами, які він виграв у Міністерства юстиції, як юрист.

Він не визнає своєї провини в інкримінованому йому злочині. Стверджує, що всі звинувачення сфабриковані, оскільки злочини в компанії, головою правління якої він був, скоєно в середині листопада 2019 року, а він залишив цю посаду 7 листопада 2019 року.

Позивач також пов`язує своє кримінальне переслідування з тим, що його політична думка, а саме: що не повинно бути корупції в органах влади, влада та Міністерство юстиції не повинні приймати незаконні рішення. Основний закон держави має вищу юридичну силу, не співпадала з політикою Міністерства юстиції Німеччини та не сприймалася владою.

Він запевняє, що був членом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН), яка виступає за дотримання Основного закону держави і це було відомо службовцям в`язниць, в яких він відбував покарання. Від свого імені активно боровся у судовому порядку з корупцією, зі свавіллям та знущаннями представників органів влади. Стверджує, що упродовж 4 років ув`язнення отримав 300 судових рішень на свою користь, за якими Німеччина виплатила йому значні суми грошової компенсації за біль та страждання.

Позивач наголошує, що вклав для відбудови свого нового життя в Україні та відновлення здоров`я понад 150 тисяч євро.

Також, позивач має побоювання, що в разі екстрадиції до Німеччини він зазнає нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження та може втратити життя. Також, він побоюється ситуації, яка склалася в Німеччині, у зв`язку з поширенням коронавірусної інфекції СОVID - 19.

Крім того, звертає увагу, що під час опрацювання ДМС матеріалів справи позивачем на адресу УДМС у Сумській області надіслано для долучення до особової справи та врахування під час розгляду його заяви рішення судових органів ФРН та матеріали кримінальної справи, за якою він розшукується німецькими правоохоронними органами, а також Сумською обласною прокуратурою передані копії документів стосовно позивача, які отримано від Федерального відомства юстиції ФРН у ході екстрадиційної перевірки.

Враховуючи необхідність опрацювання отриманих документів, рекомендаційний висновок від 14.05.2021 надісланий на адресу УДМС у Сумській області.

Вищезазначені документи долучено до особової справи позивача, проаналізовано та враховано під час підготовки рекомендаційної позиції.

На основі всебічного вивчення наданих позивачем матеріалів, а також інформації по країні походження Федеративної Республіки Німеччина, протоколів співбесід, ДМС України прийнято рішення від 30.08.2021 року № 285-21 про відмову позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що є законним та таким, що цілком відповідає вимогам чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, просить відмовити у задоволенні позовних вимог (а.с. 90-109, том 1).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що було проведено поверхове вивчення документів наданих ОСОБА_3 , що підтверджується відсутністю перекладу документів на українську мову, відсутністю факту проведення співбесіди з заявником щодо змісту, аргументів, доказів, котрі ним надавалися, безпідставного не врахування рішення суду Німеччини, на яке заявник акцентував увагу. Крім цього, представник позивача зауважив, як Управління ДМС в Сумській області за 3 дні (11-13 серпня 2021) фізично змогло вивчити документи на німецькій мові та надати їм оцінку, не залучивши при цьому ні перекладача Раффленбойль Джон-Крістіан. Просить позовні вимоги задовольнити (а.с. 5-7, том 3).

Дослідивши матеріали адміністративної справи, позовну заяву та відзив, зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні відносини, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - громадянин Німеччини, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

22.10.2019 позивач отримав дозвіл на працевлаштування № 532 (серії АА № 032699), який 21.01.2020 скасовано. 23.01.2020 видано новий дозвіл за № 545 (серії АА № 032718) за клопотанням роботодавця - ТОВ ДКР-ГРЕЙД ІНТ. (а.с. 5, 142). 13.12.2019 він документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , у зв`язку з обміном, 07.10.2020 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_3 , з терміном дії до 02.01.2023, орган видачі 5902 (а.с. 9).

Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.11.2020 (справа № 576/2569/20) до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 24-26).

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.12.2020 в задоволенні клопотання прокурора відмовлено та застосовано до позивача запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою, у вигляді цілодобового домашнього арешту (а.с. 27-28).

У січні 2021 року позивач звернувся до Управління державної міграційної служби в Сумській області з заявою про надання статусу біженця та особи, котра потребує додаткової допомоги (а. с. 29-30).

За результатами розгляду особової справи №2021SМ0001 громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 30.08.2021 Державною міграційною службою України прийнято рішення № 285-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту (а.с. 70).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні врегульовано Законом України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту від 08.07.2011 року № 3671-VI (далі по тексту - Закон України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту).

У відповідності до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

При цьому, особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту).

Згідно з частиною першою та другою статті 5 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Відповідно до ч.6 ст. 8 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Зі змісту оскаржуваного рішення ДМС України від 30.08.2021 підставою для відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі без громадянства ОСОБА_1 стали положення абзацу п`ятого частини першої статті 6 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а саме: стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні (а.с. 70).

При цьому, виходячи з буквального тлумачення наведених вище положень пунктів 1, 13 частини першої статті 1 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, небажання особи, яка звертається до міграційної служби про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, повернутися в країну своєї громадянської належності має бути обґрунтоване об`єктивними обставинами, які стали причинами побоювання цієї особи, в тому числі за своє життя, чи здоров`я, безпеку або ж свободу.

Відповідно до ч.7 ст. 7 Закону України Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту до заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Згідно з п.п. а п. 3.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (далі Правила №649), заявник зобов`язаний також надати всі наявні у нього документи та інформацію, що необхідні для обґрунтування заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або зазначити причини, через які ці документи та інформація не можуть бути надані, та повідомити, де такі документи знаходяться чи можуть знаходитися або хто може надати чи підтвердити відповідну інформацію.

Відповідно до п.п.5,6 Позиції Управління Верховного комісару ООН Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців від 16 грудня 1998 року, факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається обов`язком доказування (п.5). У відповідності до загальних правових принципів доказового права цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані (п.6).

Згідно із п.195 розділу В, частини ІІ Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного комісару ООН (далі - Керівництво УВКБ ООН) у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього, особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Тобто, за загальним правовим принципом обов`язок надати докази покладається в першу чергу на особу, яка подає звернення, а уповноважена особа зобов`язана оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника, в тому числі з особою, яка звертається за захистом.

Проте, в деяких випадках саме уповноваженій особі доводиться збирати необхідні докази, що можуть підтвердити подану заяву (п.196 Керівництва УВКБ ООН).

Таким чином, ненадання документального доказу не повинно бути перешкодою в прийнятті об`єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою. В той же час лояльність не повинна доходити до прийняття за достовірну інформацію, яка не відповідає загальним актам, викладеним у заяві (п.197 Керівництва УВКБ ООН).

Так, у позовній заяві та під час співбесід позивач вказував, що на території Німеччини його незаконно піддали п`ятирічному тюремному ув`язненню і він відбував покарання з 2014 р. по 2019 р.

Також, позивач вважає, що кримінальна справа, за якою його оголошено в міжнародний розшук, є помстою німецької судової системи, оскільки він опублікував в Інтернеті всі судові рішення за процесами, які він виграв у Міністерства юстиції, як юрист.

Крім того, своє кримінальне переслідування владою Німеччини він пов`язуєте з діяльністю в якості захисника. Зокрема, наголошує, що своїми консультаціями він допоміг багатьом заарештованим, тому німецька влада незадоволена його діями. Він опублікував всі рішення суду, в яких брав участь, на Інтернет сайті, тому Міністерство юстиції це теж не влаштовувало (протокол співбесіди від 03.02.2021).

Проте, суд зазначає, що позивач стверджує, що всі судові рішенні, розміщені в Інтернеті на сайті: https://www.strafvollzun-nrw.de/ стосуються лише його (протокол співбесіди від 24.03.2021), оскільки він звертався до суду для відновлення своїх порушених прав.

Отже, окрім усних тверджень, будь-яких належних доказів стосовно своєї правозахисної діяльності позивачем надано не було.

Крім того, суд звертає увагу, що важливі рішення судів землі Північний Рейн - Вестфалія доступні в повному тексті в базі даних прецедентного права (www.nrwe.de). Отримання та використання рішень, які вже є в базі даних NRWE, є безкоштовним. Також передбачений порядок отримання судових рішень, які відсутні в базі даних, на платній основі, (джерело: ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Виходячи з викладеного, суд спростовує твердження позивача щодо можливих негативних наслідків для нього з боку влади Німеччини, в тому числі і Міністерства юстиції, через вищезазначені публікації судових рішень та надання правової допомоги особам, що відбували покарання.

Що стосується побоювань позивача зазнати переслідувань за ознакам політичних переконань, суд зазначає наступне.

Так, позивач обґрунтовує кримінальне переслідування тим, що має політичну думку, а саме: що не повинно бути корупції в органах влади, влада та Міністерство юстиції не повинні приймати незаконні рішення, Основний закон держави має вищу юридичну силу.

Проте, вважає, що наведена думка не співпадала з політикою Міністерства юстиції Німеччини та не сприймалася владою.

Також, наголошує, що був членом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДГІН), яка виступає за дотримання Основного закону держави. Від свого імені активно боровся у судовому порядку з корупцією, зі свавіллям та знущаннями представників органів влади. Стверджує, що упродовж 4 років ув`язнення отримав 300 судових рішень на свою користь, за якими Німеччина виплатила йому значні суми грошової компенсації за біль та страждання.

Так, відповідачем аналізуючи зміст інформації по країні походження встановлено, що діяльність СДПН не є опозиційною до діючого уряду країни та спрямована на боротьбу за соціальну справедливість та рівність, демократію та соціалізм, в зовнішній політиці пріоритетом оголошено збереження миру та протидія мілітаризму. (джерела: https://wwvv.eurointegration.com.ua/rus/news/2021/05/10/7122976/.https://binenc.ru/world history/ text/5677289, остання дата доступу 05.05.2021).

Інформація про будь-які форми переслідування членів СДПН в офіційних джерелах відсутня.

Доводи позивача, щодо його політичних переконань, зокрема, що він листувався зі ЗМІ та звертався до правозахисної організації «Міжнародна Амністія», суд також відхиляє, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження наведеного факту.

Відповідно до п. 80 Керівництва, наявність інших, ніж провладні політичних переконань, само по собі не є підставою для звернення за міжнародним захистом. Позивач має довести, що у нього є достатні підстави для побоювання стати жертвою переслідування за свої переконання.

Так, поширеним варіантом політичного мотиву переслідування повинен бути мотив, пов`язаний з публічною активністю жертви, мотив припинення такої правомірної діяльності.

Така публічна активність включає різні види опозиційної діяльності, правозахисну, громадську активність, суспільно важливу журналістську діяльність, суспільно значущі публікації в Інтернеті чи участь у акціях протесту.

В елементі 3.2 висновку підтверджено факт порушення на території Німеччини кримінальної справи стосовно позивача та оголошення його в міжнародний розшук за скоєння злочину, передбаченого § 263 (абзац 1 і 5), § 261 (абзац 1 речення 1 та 2 № 4 літера «а», абзаци 3 та 4), § 25 (абзац 1 та 2), §§ 22. 52 та 53 Кримінального кодекс} ФРН (вчинення шахрайства в складі банди на основі промислу разом зі спробою відмивання грошей).

Проте, у ході розгляду заяви (елемент 3.2) та зі змісту позовної заяви, судом не встановлено наявність у позивача політичних поглядів, відмінних від провладних, а тому відсутні підстави вважати діючу владу Німеччини агентом переслідування.

Зокрема в матеріалах справи відсутні докази, що позивач брав участь у опозиційній діяльності та виступав з критикою державної політики Німеччини.

Крім того, кримінальна справа, за якою позивач відбував покарання в Німеччині з 2013 року по 2019 рік, не мала політичного підґрунтя. Звернення до суду з приводу відновлення його прав, порушених окремими службовцями тюремних установ, не є проявом його політичних поглядів та формою критики дій влади.

Також, позивач заперечує свою провину у скоєнні злочину, в якому його обвинувачують. Однак, окрім усного заперечення своєї провини, він не надав переконливих доказів чи аргументів, які би дозволили зробити висновок про те, що висунуте проти нього обвинувачення є неправомірним та мотивованими з політичних причин, що воно базуються на фальшивих свідченнях, отриманих незаконним шляхом.

Процедура кримінального переслідування позивача за правопорушення, яке йому інкримінується компетентними органами країни громадянської належності, не виходить за рамки визначеної законодавством цієї країни послідовності кримінального процесу стосовно осіб, які здійснили злочини загальної кримінальної спрямованості - у разі переховування фігуранта від слідства, оголошується міжнародний розшук та обирається запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Також, суд звертає увагу, що країна громадянської належності позивача забезпечила його право вільного доступу до захисту прав у національних судах різних інстанцій під час попереднього ув`язнення.

Прийняття судами рішень на користь позивача щодо відновлення порушених прав та виплати компенсації за заподіяну моральну шкоду спростовують його твердження про упередженість та політичну вмотивованість щодо нього з боку влади Німеччини.

З огляду на оголошення позивача у міжнародний розшук, в обставинах справи позивача є елементи об`єктивної сторони, які свідчать про відсутність ознак політично вмотивованого кримінального переслідування в країні громадянської належності, а саме: статтею 3 Статуту Міжнародної організації кримінальної поліції Інтерполу категорично забороняється країнам-підписантам такого міжнародного договору заносити до бази Інтерполу дані осіб з політичних, військових, релігійних або расових мотивів. Такі дані заносяться у базу Інтерполу після перевірки їх Генеральним секретарем Інтерполу на відповідність вимогам Статуту.

Отже, за результатами аналізу матеріалів справи судом не встановлено причинно- наслідкового зв`язку між порушеною стосовно позивача кримінальною справою про шахрайство та політичним аспектом.

Оскільки відсутня об`єктивна інформація про політично вмотивоване кримінальне переслідування позивача, визнання представників Міністерства юстиції агентами переслідування теж є недоречним.

Також, позивач пов`язує свої побоювання щодо повернення до Німеччини із фізичним насильством та неналежним поводженням, яке до нього було застосовано у в`язниці.

Проте, відповідно до змісту екстрадиційного запиту, його розшукують для пред`явлення обвинувачення. Тобто, вироку за цим обвинуваченням не винесено і на даний час воно навіть не є предметом судового розгляду.

Щодо доводів позивача про участь у скоєнні кримінальних правопорушень, суд зазначає, що у разі відсутності в його діях порушень чинного законодавства Німеччини позивач має усі можливості для доведення непричетності до скоєння інкримінованого злочину та підстави для виправдання у судових інстанціях країни громадянської належності.

Крім того, оскільки позивач раніше не був позбавлений права на захист на території Німеччини, суд не має підстав вважати, що в майбутньому його права будуть обмежені.

Таким чином, серед отриманих та проаналізованих джерел відсутня інформація, на підставі якої можливо зробити висновок про необґрунтовану зацікавленість німецької влади особою позивача та розглядати вказану кримінальну справу, як спосіб незаконного його переслідування з політичних мотивів.

Як проаналізовано вище, кримінальне переслідування позивача компетентними органами Німеччини не пов`язане з політичними переконаннями, тобто, не є вмотивованим з інших, окрім передбачених національним законодавством, причин; а відповідно до п. 56 Керівництва, переслідування слід відрізняти від покарань за порушення закону відповідно до правових норм: «Лица, спасающиеся от преследования или наказания за такие преступления, как правило, не являются беженцами».

До того ж, у розділі 5 своєї заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та у подальших письмових зверненнях позивач визнає, що не є біженцем у розумінні Конвенції 1951 року.

Також, суд звертає увагу, що виїзд з країни громадянської належності позивачем здійснено з метою працевлаштування в Україні, а не через безпосередню загрозу його життю та особистій свободі.

За час вирішення питання про отримання дозволу на працевлаштування в Україні та до часу затримання в грудні 2020 року позивач безперешкодно повертався до Німеччини декілька разів у справах фірми «DKS» та з особистих питань, і при цьому йому нічого не загрожувало.

На підставі вищевикладеного, суд приходить висновку, що вищевикладені факти свідчать про відсутність у позивача обґрунтованих побоювань, в разі повернення до Німеччини, зазнати переслідування владою країни громадянської належності за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), політичних переконань та належності до певної соціальної групи.

Таким чином, суд погоджується із доводами міграційної служби, що серед фактів, повідомлених позивачем, не має підстав для набуття статусу особи, що потребує додаткового захисту у відповідності до умов, передбачених пункту 1 частини 1 статті 1 Закону.

Отже, при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені нею обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд наголошує, що відповідачем вимоги ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України були виконані, а тому приходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.А. Прилипчук