Постанова

від 15.06.2023 по справі 480/11273/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 р.Справа № 480/11273/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Яковини В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2022, головуючий суддя І інстанції: О.А. Прилипчук, м. Суми, повний текст складено 10.06.22 по справі № 480/11273/21 за позовом ОСОБА_1 до Державна міграційна служба України, третя особа: Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Сумського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 з позовною заявою до Державної міграційної служби України, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, в якій просить суд визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 285-21 від 30.08.2021 року про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов`язати Державну міграційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_2 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що у висновку від 16.08.2021 про відмову у визнанні біженцем Управлінням ДМС в Сумській області взагалі не взято до уваги рішення судів Німеччини, які додатково були подані позивачем в обґрунтування своєї позиції та які стали підставою для повернення від ДМС України висновку на доопрацювання. Зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що відповідач, приймаючи те чи інше рішення, повинен в силу ч. 5 ст. 10 Закону № 3671 всебічно вивчити та оцінити всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Порушення вказаного принципу та процедури прийняття оскаржуваного рішення підтверджується тим, що у відзиві на позовну заяву від 19.11.2021 (абз. 10 стр. 6), відповідач зазначає, що 22.07.2021 позивач надіслав на їхню адресу 3 коробки, вагою 41,18 кг без супровідного документа та нумерації документи. Вважає, що оцінювання наданих особою документів, що підтверджують її право на отримання статусу біженця в "коробках" та в "кілограмах", свідчить про ігнорування змісту цих документів та фактів, що вони відображають. Висновок від 16.08.2021 взагалі не містить будь - яких оцінок наданих документів. Також стверджує, що відповідачем та третьою особою взагалі не прийнято до уваги копію судового рішення Земельного суду Вупперталя № 31 SIVK 36/20, яким підтверджується, що до позивача застосовувалися тортури зі сторони правоохоронних органів в Німеччині.

Отже, скаржник вважає, що судом першої інстанції порушено вимоги ст. 2, 242 КАС України в результаті неповно з`ясування обставини справи та недоведеності обставин, що мають значення для справи, а саме: дотримання відповідачем процедури прийняття рішення, що закріплено в ч. 5 ст. 10 Закону України № 3671 від 08.07.2011 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки неможливо повно та всебічно розглянути документи без їх ознайомлення.

Скориставшись правом подання відзиву на апеляційну скаргу, третя особа - Управління Державної міграційної служби України в Сумській області, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Представник позивача та позивач в судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримали доводи апеляційної скарги, просили скаргу задовольнити. До участі в справі залучено перекладача з української на німецьку мову.

Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні суду апеляційної інстанції проти вимог та доводів апеляційної скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач - громадянин Німеччини, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 10).

22.10.2019 позивач отримав дозвіл на працевлаштування № 532 (серії АА № 032699), який 21.01.2020 скасовано. 23.01.2020 видано новий дозвіл за № 545 (серії АА № 032718) за клопотанням роботодавця - ТОВ ДКР-ГРЕЙД ІНТ. (а.с. 5, 142).

13.12.2019 позивач документований посвідкою на тимчасове проживання № НОМЕР_1 , у зв`язку з обміном, 07.10.2020 позивач отримав посвідку на тимчасове проживання № НОМЕР_2 , з терміном дії до 02.01.2023, орган видачі 5902 (а.с. 9).

27.11.2020 позивача затримано у міжнародному пункті пропуску для автомобільного сполучення Бачівськ відділу прикордонної служби Глухів у зв`язку з тим, що за обліками Генерального секретаріату Інтерполу він значиться у міжнародному розшуку з метою арешту та подальшої екстрадиції до Німеччини для притягнення до кримінальної відповідальності.

Відповідно до запиту німецької сторони про екстрадицію, який надано Сумською обласною прокуратурою 25.01.2021 за № 19-2757-20, позивача обвинувачують у скоєнні злочину, передбаченого § 263 (абзац 1 і 5), § 261 (абзац 1 речення 1 та 2 № 4 літера а, абзаци 3 та 4), § 25 (абзац 1 та 2), §§ 22, 52 та 53 Кримінального кодексу Німеччини (вчинення шахрайства в складі банди на основі промислу разом зі спробою відмивання грошей). Відповідно до контрольної картки Інтерполу № А-3834/4-2020, його розшукують для пред`явлення обвинувачення.

Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 30.11.2020 (справа № 576/2569/20) до позивача застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою (а.с. 24-26).

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 30.12.2020 в задоволенні клопотання прокурора відмовлено та застосовано до позивача запобіжний захід не пов`язаний із триманням під вартою, у вигляді цілодобового домашнього арешту (а.с. 27-28).

У січні 2021 року позивач звернувся до Управління державної міграційної служби в Сумській області з заявою про надання статусу біженця та особи, котра потребує додаткової допомоги (а. с. 29-30).

За результатами розгляду особової справи №2021SМ0001 громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_2 30.08.2021 Державною міграційною службою України прийнято рішення № 285-21 про відмову у визнанні біженцем або особою, що потребує додаткового захисту (а.с. 70).

Не погодившись із такою відмовою, позивач звернувся до суду.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при розгляді заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідач належним чином вивчив наведені нею обставини, дослідив інформацію по країні походження, проте з огляду на імперативні приписи, сформульовані у статті 6 Закону, суб`єкт владних повноважень правомірно відмовив у визнанні його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки встановлено наявність умов, за яких такий статус не надається.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні регламентовано приписами Закону №3671-VI.

Відповідно до приписів частини 1 вказаного Закону, яка містить визначення термінів, що у ньому вживаються:

біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань (пункт 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті (пункт 4 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

країна громадянської належності - країна, громадянином (підданим) якої є особа. За умови, якщо особа має понад одне громадянство, вона не вважається такою, що не має захисту країни своєї громадянської належності, якщо без будь-якої поважної причини, що випливає з обґрунтованих побоювань, вона не скористалася захистом однієї з країн, громадянином (підданим) якої вона є (пункт 10 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

країна попереднього постійного проживання особи без громадянства - країна, в якій особа без громадянства постійно проживала до прибуття в Україну (пункт 11 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

країна походження - країна чи країни громадянської належності для іноземця або країна попереднього постійного проживання особи без громадянства (пункт 12 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (пункт 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI);

УВКБ ООН - Управління Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців.

Частиною 1 статті 2 Закону №3671-VI встановлено, що питання, пов`язані з біженцями та особами, які потребують додаткового або тимчасового захисту, регулюються цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За правилами частини 1 статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини 5 статті 5 цього ж Закону особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

За приписами частини 1 статті 7 Закону №3671-VI оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника.

Згідно із частиною 2 статті 7 Закону №3671-VI заявник, якому виповнилося вісімнадцять років, подає заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження.

До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин (частина 7 статті 7 Закону №3671-VI).

Як передбачено у частині 1 статті 8 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

За правилами частини 6 статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Частиною 2 статті 9 Закону №3671-VI передбачено, що працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

У відповідності до частини 8 статті 9 Закону №3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (частина 11 статті 9 Закону №3671-VI).

У відповідності до частини 5 статті 10 Закону №3671-VI за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За приписами пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця УВКБ ООН для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

З огляду на викладене апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що особа, яка звертається із заявою про надання їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, має довести обґрунтованість її побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або те, що її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок цих побоювань.

При цьому позивач при зверненні до ГУ ДМС із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, вказав, що підставою такого звернення є те, що позивач був незаконно ув`язнений на території Німеччини, перебуваючи у в`язниці почав активно відстоювати свої права, шляхом звернення до Міністерства юстиції та суду щодо корупційних дій у виправних установах, навмисного невиконання рішення суду про негайне його звільнення посадовими особами виправних установ, що потягло за собою постійне переведення з однієї в`язниці до іншої. Як наслідок відстоювання прав, до позивача зі сторони працівників виправної колонії почалося застосовуватися катування та тортури, побої, нелюдське ставлення, метою яких було доведення до самогубства, що практично і відбулося, позивач перерізав собі вени. Порушення психологічного стану також підтверджується висновком психіатра. Після звільнення з в`язниці, позивач почав ще більш активно боротися зі свавіллям та корупцією в державних органах Німеччини, висвітлювати в інтернеті та ЗМІ свої погляди, звертатися до суду з позовами, процеси яких тривають до сьогоднішнього часу, видання книги Моя боротьба... із суспільством, судовою владою та проти нього самого, котра навіть була розміщена на сайтіwww.amazon.

Також, під час співбесіди в УДМС в Сумській області, яка зафіксована в протоколі від 03.02.2021, позивач повідомив, що з 2006 року є членом Соціально - демократичної партії Німеччини, основним напрямком якої є захист громадянських прав, боротьба з корупцією в органах влади. А відкриття кримінальної справи в Німеччині протягом нетривалого часу після його звільнення є лише інструментом держави, щоб позивач відмовився від позовів, поданих до національних судів та Європейського суду з прав людини проти держави Німеччини.

Разом із тим, суд першої інстанції слушно зауважив, що відповідно до міжнародних рекомендацій УВКБ ООН від 01 грудня 2013 року у сфері набуття міжнародного захисту, шукачі захисту зобов`язані надавати співробітнику міграційної служби всі докази історії ймовірного переслідування на території країни громадянської належності, їх розповідь повинна бути чіткою, детальною та правдоподібною. У відповідності до міжнародних рекомендацій, переслідуванням можуть бути кваліфіковані ті діяння, які чинять суттєві перешкодам для заявників та суттєво порушують можливості для життя, роботи, навчання тощо.

При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не було наведено конкретних фактів дискримінаційного ставлення до нього, яке б могло бути кваліфіковане як переслідування за ознаками національності чи політичних переконань, а викладена історія переслідування є непідтвердженою, як і те, що порушення кримінальної справи щодо позивача були спричинені саме його політичною позицією чи національною належністю.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, в елементі 3.2 висновку підтверджено факт порушення на території Німеччини кримінальної справи стосовно позивача та оголошення його в міжнародний розшук за скоєння злочину, передбаченого § 263 (абзац 1 і 5), § 261 (абзац 1 речення 1 та 2 № 4 літера "а", абзаци 3 та 4), § 25 (абзац 1 та 2), §§ 22. 52 та 53 Кримінального кодекс} ФРН (вчинення шахрайства в складі банди на основі промислу разом зі спробою відмивання грошей). Серед отриманих та проаналізованих джерел відсутня інформація, на підставі якої можна зробити висновок про необґрунтовану зацікавленість німецької влади особою позивача та розглядати вказану справу як спосіб незаконного переслідування з політичних мотивів.

Судовим розглядом не встановлено наявність у позивача політичних поглядів, відмінних від провладних, а тому відсутні підстави вважати діючу владу Німеччини агентом переслідування.

Зокрема в матеріалах справи відсутні докази, що позивач брав участь у опозиційній діяльності та виступав з критикою державної політики Німеччини.

Як стверджує позивач, він був членом Соціал-демократичної партії Німеччини (СДГІН), яка виступає за дотримання Основного закону держави. Від свого імені активно боровся у судовому порядку з корупцією, зі свавіллям та знущаннями представників органів влади. Стверджує, що упродовж 4 років ув`язнення отримав 300 судових рішень на свою користь, за якими Німеччина виплатила йому значні суми грошової компенсації за біль та страждання.

Втім, аналізуючи зміст інформації по країні походження встановлено, що діяльність СДПН не є опозиційною до діючого уряду країни та спрямована на боротьбу за соціальну справедливість та рівність, демократію та соціалізм, в зовнішній політиці пріоритетом оголошено збереження миру та протидія мілітаризму. (джерела: https://wwvv.eurointegration.com.ua/rus/news/2021/05/10/7122976/.https://binenc.ru/world history/ text/5677289, остання дата доступу 05.05.2021).

Інформація про будь-які форми переслідування членів СДПН в офіційних джерелах відсутня.

Крім того, кримінальна справа, за якою позивач відбував покарання в Німеччині з 2013 року по 2019 рік, не мала політичного підґрунтя. Звернення до суду з приводу відновлення його прав, порушених окремими службовцями тюремних установ, не є проявом його політичних поглядів та формою критики дій влади.

Окрім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивач не зазнавав жодних обмежувальних заходів в Німеччині, оскільки мав змогу вільно здійснювати підприємницьку діяльність, здобувати освіту, переміщуватися територією країни, безперешкодно оформити паспортний документ для виїзду за кордон та перетнути кордон країни громадянської належності тощо.

Підсумовуючи викладене, на думку суду апеляційної інстанції, у суду першої інстанції були належні підстави для висновку про те, що матеріали особової справи позивача не свідчать про наявність будь-якої його дискримінації зі сторони органів державної влади Німеччини, що спростовує викладену ним історію ймовірного переслідування на території країни громадянської належності та не дозволяє обґрунтувати причину виїзду позивача з Німеччини з позиції надання міжнародного захисту в Україні з урахуванням вимог пункту 1 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

При цьому матеріали особистої справи позивача свідчать про те, що він прибув до України за особистими причинами з метою працевлаштування та проживання, однак до державних органів з метою отримання притулку не звертався.

Отже, ОСОБА_2 по прибутті в Україну не звернувся за захистом у порядку та строки, встановлені у частині 1 статті 5 Закону №3671-VI, а звернувся лише через рік після прибуття в Україну після його затримання через розшук правоохоронними органами Німеччини.

Водночас за результатами проведеної відповідачем перевірки екстрадиційних документів було встановлено, що кримінальні правопорушення, за які розшукується позивач, не належать до військових та не носять політичного характеру, оскільки позивача обвинувачують у вчиненні пограбування та перебуває у міжнародному розшуку за каналами "Інтерполу".

Відтак, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про невстановлення обставин, з якими закон пов`язує можливість визнання позивача особою, яка потребує додаткового захисту на території України через наявність ознак, передбачених пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону №3671-VI.

На думку апеляційного суду, в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" доречно враховувати правову позицію, висловлену Верховним Судом у постановах від 16 лютого 2018 у справі №825/608/17 та від 11 жовтня 2018 року у справі №815/1892/17, відповідно до якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Відтак, слід погодитися із думкою суду першої інстанції про те, що позивач не навів фактів та обставин, які б переконливо свідчили про обґрунтованість побоювань стати жертвою переслідувань та спростовують висновки відповідача за наслідками розгляду його заяви про надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, оскільки факти, повідомлені позивачем, носять загальний характер і не можуть бути визнані достатньою та обґрунтованою підставою для прийняття рішення про визнання саме заявника біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Фактично, доводи апеляційної скарги обґрунтовуються недотриманням відповідачем процедури прийняття рішення, що закріплено в ч. 5 ст. 10 Закону України № 3671 від 08.07.2011 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", оскільки, на думку скаржника, відповідачем всебічно не вивчено та не оцінено всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

З такими аргументами заявника апеляційної скарги колегія суддів не погоджується та зазначає, що під час опрацювання ДМС матеріалів справи заявником на адресу УДМС України в Сумській області надіслано для долучення до особової справи та врахування під час розгляду його заяви рішення судових органів ФРН та матеріали кримінальної справи, за якою він розшукується німецькими правоохоронними органами, а також Сумською обласною прокуратурою передані копії документів стосовно заявника, які отримано від Федерального відомства юстиції ФРН у ході екстрадиційної перевірки, та як додаток долучено до матеріалів особової справи документи, надані позивачем.

На думку колегії суддів, всі вищезазначені документи проаналізовано та враховано під час підготовки висновку та оскаржуваного рішення.

На противагу доводам апеляційної скарги, слід звернути увагу, що на сторінці 9 Висновку Управління Державної міграційної служби України в Сумській області про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Федеративної Республіки Німеччина ОСОБА_1 від 16 серпня 2021 року по справі № 2021 SM 0001 зазначено: "22.07.2021 заявник, за власною ініціативою, надіслав "Новою поштою" на адресу Управління ДМС України в Сумській області документи, складені німецькою мовою, без перекладу (всього 3 коробки загальною вагою 41,18 кг, без супровідного листа та без нумерації сторінок). Відповідно до його письмових пояснень від 21.07.2021 № 59/21 (вх. № Р 93/6/5901-21 від 22.07.2021), це матеріали розслідування кримінальної справи, які він отримав з Німеччини. За його твердженнями, слідство ведеться не лише відносно нього, а і відносно багатьох інших людей, слідчих не цікавлять його свідчення, свідки підтверджують, що він діяв незлочинно та він є невинуватим. Запевняє, що слідство відносно нього незабаром буде закрито". З урахуванням наданих документів, ДМС у висновку зазначено, що ці матеріали додатково підтверджують факт порушення відносно групи осіб, в тому числі і заявника, кримінальної справи та проведення комплексу процесуальних дій в межах розслідування скоєного злочину. Тобто, надані позивачем документи враховано, що спростовує його доводи про ігнорування долучених до особової справи судових рішень.

Крім того, колегія суддів акцентує увагу на тому, що 15.06.2021 за №19-2757-20 Сумською обласною прокуратурою на адресу ДМС та ДМС України в Сумській області надано документи, офіційно отримані у ході екстрадиційної перевірки, а саме: інформація Федерального відомства юстиції ФРН від 20.05.2021 актовий номер III 1 9351 E-U5-B 7 1733/2020 відносно позивача (з перекладом українською мовою). Відповідно до вказаних документів, позивач в Німеччині був багато разів засудженим за кримінальними справами: 13.08.2005 - Дільничним судом м. Марль за розкрадання у ідеальній сукупності злочину зі зловживанням довірою до виплати штрафу; 01.02.2006 - земельним судом м. Бохум за сексуальний примус в ідеальній сукупності злочину з небезпечними тілесними ушкодженнями до 6 років позбавлення волі; 05.10.2012 - дільничним судом м. Швельм за навмисне управління транспортним засобом без водійських прав до грошового штрафу та заборони водійських прав; 05.11.2012 - дільничним судом м. Геттінген за навмисне управління транспортним засобом без водійських прав до грошового штрафу та заборони водійських прав; 19.07.2013 - земельним судом м. Ессен за допомогу в незаконній торгівлі наркотичними речовинами в значній кількості, а також в незаконній торгівлі наркотичними наркотичними речовинами в значній кількості разом з незаконним придбанням і володінням полуавтоматичної короткоствольної зброї до позбавлення волі на строк до 5 років і восьми місяців; 16.01.2019 - дільничним судом м. Бохум за ображення до штрафу.

Дослідивши зміст протоколів за результатами співбесід, відповідачем з`ясовано, що позивач надав неправдиві відомості стосовно себе, що мають пряме відношення до розгляду його заяви та не заявив про всі випадки притягнення до кримінальної відповідальності, повідомивши викривлену інформацію щодо складу злочину, за який він був засудженим у 2013 році.

Детально вивчивши висновок відповідача, колегія суддів уважає, що ним всебічно вивчено та оцінено всі документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та прийнято законне рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Врахування або відхилення ДМС судового рішення Земельного суду Вупперталя № 31 SIVK 36/20, яким підтверджується, що до позивача застосовувалися тортури зі сторони правоохоронних органів в Німеччині, жодним чином не змінить ситуацію, при якій відповідачем з`ясовано, що позивач надав неправдиві відомості про себе.

Навпаки наявність великої кількості судових рішень, прийнятих на користь позивача, підтверджує те, що країна громадянської належності позивача забезпечила його права вільного доступу до захисту прав у національних судах та за результатами судових процедур компенсувала у грошовій формі заподіяну моральну і не тільки шкоду. Більш того, наявність таких рішень, прийнятих на користь позивача, спростовує його твердження про неупередженість та політичну вмотивованість щодо нього з боку державних органів Німеччини.

Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.06.2022 по справі № 480/11273/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.С. ЧалийСудді І.М. Ральченко В.В. Катунов Повний текст постанови складено 21.06.2023.