Ухвала

від 09.06.2022 по справі 640/29242/21

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 640/29242/21

УХВАЛА

10 червня 2022 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Губської Л.В., Епель О.В., розглянувши клопотання Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-СЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

До Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-СЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Пунктом 1 ч. 5 ст. 296 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору. Якщо апеляційна скарга подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення від сплати судового збору.

Дослідивши апеляційну скаргу, встановлено, що апелянтом до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору.

Разом з апеляційною скаргою апелянтом було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору, яке обґрунтоване запровадженням воєнного стану в Україні та обмеженим забезпеченням фінансування ДПС України КЕКВ 2800.

Перевіривши зазначене клопотання колегія суддів вважає, що воно не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Питання зменшення розміру судових витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення судових витрат врегульовані статтею 133 Кодексу адміністративного судочинства України, яка кореспондується з приписами частин 1, 2 статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Так, враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, зменшити розмір належних до сплати судових витрат або звільнити від їх сплати повністю або частково, за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Разом з тим, виключний перелік заяв та клопотань, за подання яких не справляється судовий збір, встановлений частиною 2 статті 3 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги.

Статтею 5 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, також встановлено перелік категорій осіб, які звільняються від сплати судового збору. Зазначені переліки є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають.

З огляду на викладене, Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, не відноситься до осіб, які звільнені від сплати судового збору та повинен сплачувати судовий збір.

Судові витрати це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Статтею 17 Закону України «Про виконавче провадження та застосування практики Європейського Суду з прав людини» визначено, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод і практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), Рекомендація щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя №R(81)7, прийнята Комітетом міністрів Ради Європи 14 травня 1981 року, та практика Європейського суду з прав людини під час застосування цієї Конвенції не визнають необхідність сплати судових витрат обмеженням права доступу до суду. Разом із тим, ураховуючи положення пункту 1 статті 6 Конвенції та прецедентну практику Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (Kreuz v. Poland)), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, та має переслідувати законну мету.

У зв`язку із цим при здійсненні правосуддя в адміністративних справах суди повинні вирішувати питання, пов`язані з судовими витратами (зокрема, щодо відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх сплати), у чіткій відповідності до статей 132, 133 Кодексу адміністративного судочинства України, Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, а також інших нормативно-правових актів України, забезпечуючи при цьому належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справ, з одного боку, та інтересами позивача (заявника) щодо можливості звернення до суду, з другого боку.

Відповідальність за сплату судового збору державними органами держава взяла на себе, тому, посилання скаржника Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на відсутність фінансування для сплати судового збору є необґрунтованими, а дана обставина не є встановленою законом підставою для відстрочення сплати судового збору.

Приписами статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, у тому числі й органів державної влади. У зв`язку із цим обставини, пов`язані з фінансуванням установи чи організації з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору суб`єкту владних повноважень.

Так, суд критично оцінює заявлене Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві клопотання про відстрочення сплати судового збору з огляду на те, що у спірних правовідносинах скаржник Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, виступає як орган державної влади, тобто як представник держави через якого вона набуває і здійснює свої права та обов`язки. За таких умов, вказані обставини, тобто неналежне (обмежене) фінансування державою державної установи, як свого представника у спірних правовідносинах, не можуть вважатись підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Аналогічна правова позиція висловлена в Постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 05.02.2016 року № 2 «Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір».

Таким чином, вносячи зміни до Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, та виключаючи органи доходів і зборів, які звільняються від сплати судового збору, законодавець висловив певну волю, яка полягає в тому що вказані органи повинні сплачувати судовий збір без будь-яких виключень.

Також, вважаю за необхідне звернути увагу на те, що у відповідності до висновків викладених у Рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Креуз проти Польші» («Kreuz v. Poland», сума зборів, призначена у світлі конкретних обставин справи, включаючи спроможність заявника її сплатити та стадію, на якій перебував розгляд справи на той момент, коли обмеження було накладено, є важливими чинниками при визначенні того, скористалася ця особа своїм правом доступу до суду чи ні та чи мала "розгляд судом". Враховуючи ці чинники, далі суд має визначити, чи становила вимога сплати збору, зокрема за обставин цієї конкретної справи, обмеження, яке завдало шкоди самій суті права заявника на доступ до суду (п. 60, 61).

Також, суд у пунктах 62, 66 та 67 вказаного рішення дійшов висновку, що судовий збір у розмірі середнього річного заробітку в країні є значним та надмірним, що становить непропорційне обмеження права доступу до суду.

Вказані висновки Європейського суду з прав людини кореспондуються з положеннями статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, якими розкривається зміст однієї із засад адміністративного судочинства в Україні, а саме, рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Так, згідно приписів вказаної статті, усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників адміністративного процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Таким чином, всі учасники процесу є рівними при здійсненні своїх прав та обов`язків, в тому числі у питанні необхідності сплати судового збору, незалежно від того є вони платниками податків чи суб`єктами владних повноважень.

Неналежне (обмежене) фінансування державного органу з Державного бюджету України не є підставою для відстрочення чи розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Вказане питання скаржником повинно вирішуватись шляхом відповідного коригування свого бюджетного запиту та кошторису, а не шляхом подання до суду клопотання про звільнення, відстрочення або розстрочення сплати судового збору.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Втім, стаття 133 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає можливість зменшення розміру належних до оплати судових витрат чи звільнення від їх оплати повністю або частково, чи відстрочення або розстрочення сплати судових витрат на визначений строк.

Однак, з урахуванням наведених норм права, єдиною підставою для вчинення судом зазначених у цій нормі дій є майновий стан заявника, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію, стипендію, про склад сім`ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім`ї, податкова декларація про доходи, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). Наведення доводів, обґрунтування пов`язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку, розмірі і в строки покладається на цю особу.

У розумінні приписів статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення розміру судового збору, звільнення його від сплати може мати місце за наявності виключних обставин.

При цьому, скаржник має довести існування фінансових труднощів та гарантувати сплату коштів у майбутньому. Відсутність бюджетного асигнування не є підставою для невиконання скаржником свого обов`язку по сплаті судового збору.

Водночас, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Отже, доводи скаржника Головного управління Державної податкової служби у м. Києві не свідчать про неможливість сплатити судовий збір і не є підставою для відстрочення сплати суми судового збору.

Аналіз такого врегулювання та судової практики дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Якщо, залежно від рівня майнового стану, сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою на відстрочення та розстрочення судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати. Таке право мають і бюджетні установи. Водночас, якщо ці бюджетні установи діють, як суб`єкт владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від сплати.

З урахуванням вимог статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не вправі вчиняти дії, про які йдеться у статті 8 Закону України № 3674-VІ, в редакції чинній на момент подання апеляційної скарги, з власної ініціативи.

Крім того, даною статтею передбачено безпосереднє право суду, а не обов`язок щодо відстрочки, розстрочки, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати судового збору.

Сплата ж судового збору за подання апеляційної скарги, в силу положень статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, є процесуальним обов`язком сторони, що звертається до суду з апеляційною скаргою.

Оскільки, скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних належних доказів в обґрунтування обставин, що унеможливлюють сплату судового збору, підстави для відстрочення сплати судового збору, наведені в клопотанні не можуть бути визнані поважними, в зв`язку з чим клопотання про відстрочення Головному управлінню Державної податкової служби у м. Києві сплати судового збору до ухвалення судового рішення по даній справі, задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 133, 248, 321, 325 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

У задоволенні клопотання Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 лютого 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АПК-СЕРВІС» до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, Державної податкової служби України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Л.В. Губська

О.В. Епель