Постанова

від 06.06.2022 по справі 918/572/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 918/572/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

позивача - Янчук В.В.,

відповідача 1 - Кулибаба В.О.,

відповідача 2 - не з`явився,

третьої особи 1 - не з`явився,

третьої особи 2 - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Релігійної громади Християнської церкви "Посольство Боже" - незалежної в місті Рівне

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Буравльов С. І., Андрієнко В. В., Шапран В. В.

від 02.11.2021

за позовом Релігійної громади Християнської церкви "Посольство Боже" - незалежної в місті Рівне

до Фонду державного майна України; Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Національна академія статистики, обліку та аудиту; Державна служба статистки України

про зобов`язання включити будівлю до переліку об`єктів малої приватизації та скасування відмови, оформленої листом,

Розпорядженням Заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 19.05.2022 № 29.3-02/920 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 918/572/19 у зв`язку із запланованою відпусткою судді Баранця О.М.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 19.05.2022 для розгляду справи № 918/572/19 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н.М., судді: Кондратова І. Д., Кролевець О. А.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Релігійна громада християнської церкви "Посольство боже" - незалежної в місті Рівне звернулась до Господарського суду Рівненської області з позовом до ФДМ України, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просила:

- зобов`язати Фонд державного майна України включити адміністративну будівлю (в т.ч. огорожу, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 м2, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Полуботка, 13, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу та затвердити цей перелік;

- скасувати відмову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, яка оформлена листом №11-002-0416 від 16.08.2019, та прийняти рішення щодо приватизації шляхом викупу адміністративної будівлі (в т.ч. огорожі, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 м2, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Полуботка, 13, орендарем за договором оренди державного майна №1556-2017 від 15.12.2017 - Релігійною громадою християнської церкви "Посольство боже" - незалежної в місті Рівне.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що:

- між позивачем та Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області було укладено договір оренди державною майна від 15.12.2017 № 1556-2017, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування державне нерухоме майно: адміністративну будівлю (в т.ч. огорожу, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Полуботка. 13 та перебуває на балансі Національної академії статистики, обліку та аудиту;

- на підставі наданих орендодавцем та Національною академією статистики, обліку та аудиту дозволів орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі 25,80 % від ринкової вартості майна, що підтверджується висновком суб`єкта оціночної діяльності від 08.11.2018;

- відповідно до положень статті 18 Закону України ''Про приватизацію державного та комунального майна" позивач звернувся до Рівненського відділення Фонду державного майна України по Рівненській області із заявою від 03.12.2018 вих. № 22/01, в якій просив дозволити приватизувати державне нерухоме майно шляхом викупу адміністративної будівлі (в т.ч. огорожу, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Полуботка, 13 та перебуває на балансі Національної академії статистики, обліку та аудиту, оскільки позивачем було здійснено невід`ємні поліпшення в розмірі 25,80 % від ринкової вартості майна. Однак, станом на 15.08.2019 жодної відповіді від Фонду державного майна України позивачем отримано не було.

2. Короткий зміст судових рішень

Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 13.11.2019 задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідача у справі № 918/572/19. Залучено у якості співвідповідача у справі № 918/572/19 - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 прийнято справу № 918/572/19 до свого провадження.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 позов задоволено частково. Зобов`язано Фонд державного майна України включити адміністративну будівлю (в т.ч. огорожу, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 кв. м., що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Полуботка, 13, до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації шляхом викупу. Визнано недійсною відмову Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, яка оформлена листом від 16.08.2019 № 11-002-0416. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- адміністративна будівля, що знаходиться за адресою: Рівненська область, місто Рівне, вулиця Полуботка, 13, належить до об`єктів, що підлягають приватизації, та до якої слід застосувати положення частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", як до майна, яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується;

- зазначена адміністративна будівля належить до об`єктів, що підлягають приватизації, та у даному випадку не застосовується обмеження, передбачене статтею 80 Закону України "Про освіту";

- на позивача поширюється дія абзацу 1 частини 3 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оскільки він виконав умови, передбачені частиною 2 цієї статті, відтак має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу;

- оскільки підставою позову у даній справі слугувала відмова відповідача-2 у здійсненні приватизації спірного майна, шляхом викупу у зв`язку з законодавчими обмеженнями, яка оформлена листом від 16.08.2019 № 11-002-0416, суд дійшов висновку, що така відмова має бути визнана судом недійсною;

- вимога позивача про зобов`язання прийняти рішення щодо приватизації шляхом викупу спірного об`єкта нерухомого майна також є передчасною, оскільки таке рішення приймається виключно державним органом приватизації в порядку, встановленому Законом.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 17.05.2021 у справі № 918/572/19 повністю та прийнято нове рішення. Відмовлено повністю у задоволенні позову Релігійної громади Християнської церкви "Посольство Боже" незалежної в місті Рівне.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що в даному випадку підлягають застосуванню частини 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту", тому спірна будівля не може бути включена до переліку об`єктів приватизації, оскільки є обмеження, передбачені спеціальним законом, який в даному випадку має перевагу над абзацом 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна".

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Релігійна громада Християнської церкви "Посольство Боже" - незалежної в місті Рівне у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначила пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо можливості включення об`єкта нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації на підставі частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" з урахуванням обмежень, визначених статтею 80 Закону України "Про освіту".

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення лише констатацією факту заборони приватизації об`єкта закладу освіти з посиланням на частини 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту". Натомість поза увагою апеляційного господарського суду залишились факти та обставини, які виключають застосування до спірних правовідносин положень частин 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту";

- заборона на приватизацію майна закладу освіти, яку встановлено у частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", діє лише до моменту існування самого закладу освіти, та не може діяти після того, як засновником прийнято рішення про ліквідацію такого закладу.

Державна служба статистки України подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у її задоволенні. Відзив обґрунтовано тим, що положення статті 80 Закону України "Про освіту" виключають можливість включення спірного майна до об`єктів, які підлягають приватизації.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив обґрунтовано тим, що оскільки спірне майно належить до майна закладів освіти, хоча закладом освіти і не використовується, від цього статус майна залишається незмінним, також незмінними залишаються і заборони на його відчуження передбачені частинами 4, 6 статті 80 Закону України "Про освіту". Крім того, Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях зазначено, що з огляду на положення статей 21, 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" позивач не зазнає будь-яких збитків або фінансових втрат.

04.02.2022 Фонд державного майна України подав відзив на касаційну скаргу з клопотанням про поновлення пропущеного строку для подання відзиву.

Дане клопотання мотивовано тим, що: апарат Фонду є цілісним механізмом з розподілом функціональним обов`язків між структурними підрозділами; підготовка письмових пояснень Фонду передбачає обмін інформацією з профільними структурними підрозділами Фонду; враховуючи, що співдоповіді інших структурних підрозділів надійшли після закінчення строку, встановленого Судом для надання відзиву, процедура підготовки та викладення правової позиції Фонду вимагає більш тривалого строку для виконання.

Вирішуючи питання про прийняття відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у цій справі відкрито ухвалою Верховного Суду від 19.01.2022, якою встановлено строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 01.02.2022.

Відповідно до частини 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України поновленим може бути процесуальний строк, встановлений законом. За приписами частини 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України, встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. У частині 4 статті 294 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на касаційну скаргу. Таким чином, строк на подання відзиву на касаційну скаргу встановлюється не законом, а судом, а тому може бути продовженим, а не поновленим.

З урахуванням викладеного та оскільки зазначене клопотання подане відповідачем поза межами встановленого судом строку (до 01.02.2022) і було подано разом з відзивом, який надіслано до Суду 04.02.2022, Верховний Суд не вбачає підстав для його задоволення. За таких обставин відзив Фонду державного майна України на касаційну скаргу, відповідно до частини 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України, залишається без розгляду як такий, що поданий після закінчення встановленого судом процесуального строку.

4. Позиція Верховного Суду

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для зобов`язання відповідача включити будівлю до переліку об`єктів малої приватизації та для скасування відмови, оформленої листом.

Імперативними приписами частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України чітко встановлено межі перегляду справи судом касаційної інстанції, а саме: суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у даній справі відкрито згідно з пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Як вже зазначалося вище, скаржник, у касаційній скарзі, посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" за відсутності висновку Верховного Суду щодо можливості включення об`єкта нерухомого майна до переліку об`єктів малої приватизації на підставі частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" з урахуванням обмежень, визначених статтею 80 Закону України "Про освіту".

Фондом державного майна України подано клопотання про закриття касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України. Клопотання мотивоване тим, що Верховний Суд в постанові від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 вже викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Релігійна громада Християнської церкви "Посольство Боже" - незалежної в місті Рівне подала заперечення на клопотання Фонду державного майна України про закриття касаційного провадження у справі, які мотивовані тим, що: - правовідносини у справі № 906/677/19 та у справі № 918/572/19 не є подібними ні за складом учасників спору, ні за предметом спору; - в постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 не міститься жодної вказівки на те, як саме має застосовуватися норма частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту".

Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду конкретизувала раніше викладені висновки щодо тлумачення поняття "подібність правовідносин", та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Судом відхиляється клопотання Фонду державного майна України про закриття касаційного провадження у даній справі на підставі пункту 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 було зроблено висновок про те, що частина 4 статті 80 Закону України "Про освіту", яка встановлює абсолютну заборону приватизації об`єктів державних та комунальних закладів освіти, повністю виключає дію пункту 4 частини 2 статті 5 "Про приватизацію державного та комунального майна" щодо об`єктів освіти, в той час як висновок щодо питання застосування норми права, порушеного в касаційній скарзі, а саме частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та статті 80 Закону України "Про освіту" в постанові Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 906/677/19 відсутній.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами скаржника про те, що на теперішній час відсутній висновок Верховного Суду в питанні застосування у подібних правовідносинах частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" з урахуванням обмежень, визначених статтею 80 Закону України "Про освіту", з огляду на що Суд зазначає наступне.

Згідно із пунктом 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019) заклад освіти - юридична особа публічного чи приватного права, основним видом діяльності якої є освітня діяльність.

Відповідно до частини 1 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019) до майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти належать: нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо; майнові права, включаючи майнові права інтелектуальної власності на об`єкти права інтелектуальної власності, зокрема інформаційні системи, об`єкти авторського права та/або суміжних прав; інші активи, передбачені законодавством.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що основним видом діяльності Національної академії статистики, обліку та аудиту є надання послуг у сфері вищої освіти, професійної освіти тощо.

Відтак, спірне майно належить до майна закладів освіти.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції від 18.01.2018) до об`єктів державної і комунальної власності, що підлягають приватизації, належать усі об`єкти права державної і комунальної власності, крім тих, приватизація яких прямо заборонена цим Законом та іншими законами України.

Згідно із абзацом 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції від 18.01.2018) майно, яке перебуває на балансах державних підприємств, установ, організацій, що не підлягають приватизації, та яке не входить до складу єдиних майнових комплексів, що забезпечують основні види діяльності таких підприємств або більше трьох років не використовуються у виробничій діяльності і подальше їх використання не планується, належить до об`єктів, що підлягають приватизації.

Таким чином, з огляду на положення частини 1 та абзацу 2 частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції від 18.01.2018) приватизація спірного майна можлива за умови, якщо пряма заборона щодо його приватизації не передбачена Законом України "Про приватизацію державного та комунального майна" та іншими законами України.

Положення Закону "Про приватизацію державного та комунального майна" не містять заборони на приватизацію спірного майна.

Разом з тим, частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019) передбачено, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням, крім надання в оренду з метою надання послуг, які не можуть бути забезпечені безпосередньо закладами освіти, пов`язаних із забезпеченням освітнього процесу або обслуговуванням учасників освітнього процесу, з урахуванням визначення органом управління можливості користування державним нерухомим майном відповідно до законодавства.

Отже, у розумінні частини 1 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" іншим законом України, який містить пряму заборону приватизації об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти є Закон України "Про освіту".

При цьому, порядок використання майна закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі врегульовано частиною 6 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019). Даною нормою передбачено, що майно закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі, може бути вкладом у спільну діяльність або використане відповідно до статті 81 цього Закону (частина 6 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019)).

Статтею 81 Закону України "Про освіту" (в редакції від 16.07.2019) передбачено, що правові засади державно-приватного партнерства у сфері освіти і науки визначені Конституцією України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про державно-приватне партнерство", цим Законом, іншими законами та міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки здійснюється на основі договорів між органами державної влади та приватними партнерами, які укладаються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Державно-приватне партнерство у сфері освіти і науки може передбачати: спільне фінансування закладів освіти, а також юридичних і фізичних осіб, які провадять освітню діяльність; утворення та/або спільне фінансування і розвиток баз практичної підготовки; утворення та/або спільне фінансування і експлуатацію інноваційних підприємств (інноваційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо) на базі існуючих закладів освіти; розроблення і розвиток сучасних технологій освіти, навчання; професійно-практичну підготовку; запровадження спільних програм фінансування підготовки фахівців тощо; здійснення заходів щодо соціального захисту та поліпшення житлових умов працівників системи освіти та здобувачів освіти. Фінансування державно-приватного партнерства у сфері освіти може здійснюватися за рахунок: фінансових ресурсів приватного партнера; фінансових ресурсів, запозичених в установленому порядку; коштів державного та місцевих бюджетів; інших джерел, не заборонених законодавством. Державно-приватне партнерство щодо об`єктів державної та комунальної власності здійснюється без зміни цільового призначення та форми власності цих об`єктів. Передача в управління приватним партнерам в оренду, в концесію, в оперативне управління тощо рухомого та/або нерухомого державного та/або комунального майна, у тому числі земельних ділянок, забороняється. Рухоме та/або нерухоме державне та/або комунальне майно, у тому числі земельні ділянки, передані приватному партнерові в управління, не може бути предметом застави, стягнення, джерелом погашення боргу, і щодо такого майна не можуть вчинятися будь-які дії, наслідком яких може бути припинення державної чи комунальної власності на відповідні об`єкти.

Ані частина 6 статті 80, ані стаття 81 Закону України "Про освіту" не передбачають умови щодо можливості приватизації об`єктів та майна державних і комунальних закладів освіти, яке не використовується в освітньому процесі.

Частиною 9 статті 11 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" (в редакції від 18.01.2018) передбачено, що відмова державними органами приватизації у включенні до переліку об`єктів, що підлягають приватизації, можлива у разі, зокрема, коли законодавством установлено обмеження щодо приватизації об`єкта.

Таким чином, встановивши, що спірне майно належить до майна закладів освіти, заборона на приватизацію якого встановлена частиною 4 статті 80 Закону України "Про освіту", суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відмовляючи позивачу у приватизації шляхом викупу адміністративної будівлі (в т.ч. огорожі, замощення території (благоустрій)), площею 495,9 кв. м, що знаходиться за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Полуботка, 13, Регіональне відділення Фонду державного майна України діяло у межах та у спосіб, встановлений нормами чинного законодавства України, та правомірно відмовив у задоволенні даного позову.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на те, що заборона на приватизацію майна закладу освіти, яку встановлено у частині 4 статті 80 Закону України "Про освіту", діє лише до моменту існування самого закладу освіти, та не може діяти після того, як засновником прийнято рішення про ліквідацію такого закладу відхиляються Судом, оскільки як встановлено судом апеляційної інстанції спірне майно перебуває на балансі закладу освіти (Національної академії статистики, обліку та аудиту), яке йому передано після ліквідації Рівненського економічного коледжу, а невикористання закладом освіти даного майна, не змінює статус цього майна (майно закладу освіти), та не відміняє, встановлену Законом України "Про освіту", заборону на його приватизацію.

Враховуючи наведене, звертаючись з касаційною скаргою, позивач не спростував висновків суду апеляційної інстанції та не довів неправильного застосування положень частини 3 статті 4 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" та статті 80 Закону України "Про освіту".

Таким чином, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (стаття 309 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на наведене Верховний Суд дійшов висновку про необхідність залишення касаційної скарги позивача без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції без змін через відсутність передбачених процесуальним законом підстав для її скасування.

6. Судові витрати

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Релігійної громади Християнської церкви "Посольство Боже" - незалежної в місті Рівне залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2021 у справі № 918/572/19 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді І. Д. Кондратова

О. А. Кролевець