Постанова

від 31.05.2022 по справі 914/3293/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2022 року

м. Київ

cправа № 914/3293/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Сухового В.Г. (головуючий), Багай Н.О., Берднік І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Корнієнко О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України та заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону на постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 (Скрипчук О.С., Матущак О.І., Марко Р.І.) та рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 (Кидисюк Р.А.) у справі №914/3293/20

за позовом заступника військового прокурора Львівського гарнізону в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України до Львівської міської ради, треті особи: 1) Концерн радіомовлення радіозв`язку та телебачення; 2) Курія Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св.Юра,5

Історія справи

Короткий зміст позовних вимог

1. Заступник військового прокурора Львівського гарнізону (далі - Прокурор) звернувся в Господарський суд Львівської області з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Позивач) до Львівської міської ради (далі - Відповідач), треті особи Концерн радіомовлення радіозв`язку та телебачення (далі - Третя особа-1), Курія Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви (далі - Третя особа-2) про визнання незаконною та скасування ухвали Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020, скасування державної реєстрації права комунальної власності та права постійного користування на земельну ділянку площею 2,1382 га, розташовану за адресою: м. Львів, пл. Св.Юра,5.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ухвала Відповідача №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до рішення №31/246 від 06.04.1951, перебуває у державній власності в особі Позивача та у фактичному користуванні Третьої особи-1, а відтак право розпоряджатися нею належить виключно Львівській обласній державній адміністрації, а також порушує інтереси держави в особі Позивача.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень, ухвалених судом першої та апеляційної інстанцій

3. Рішенням Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 в задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Рішення суду мотивовано тим, що право розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 площею 2,1382 га на площі Святого Юра, 5 у місті Львові належить Відповідачу на підставі приписів статті 83 Земельного кодексу України, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 і на цій земельній ділянці відсутні об`єкти нерухомості державної форми власності.

5. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 залишено без змін з тих же підстав. Крім того, додатково, суд апеляційної інстанції зазначив, що наявні в матеріалах справи копії рішення звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951, які на переконання Позивача підтверджують наявність у нього права власності на об`єкти нерухомості, які розташовані на спірній земельній ділянці, не є належними доказами у справі, оскільки виготовлені не з оригіналу документа.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Позивача

6. Позивач подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Доводи Позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

7. Судом першої інстанції безпідставно відмовлено Позивачу у задоволенні клопотання про призначення у справі судової земельно-технічної експертизи; відмовлено Третій особі-1 у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи для надання додаткових доказів, а саме висновку експерта, який замовлено у Сумському відділенні національного наукового центру "Інституту судових експертиз імені М.С.Бокаріуса".

8. Суди попередніх інстанцій застосували норми Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №712/10864/16-а, №308/7923/16-ц, №701/473/17, №701/902/17-ц, №362/3134/14-ц, №495/6080/17-ц, №21-64а13, №21-5459а15, №521/17710/15-а, №182/2428/16-а, №921/338/18, №372/5635/13-ц, №823/1984/16, №916/2135/16, №924/1473/15.

9. Апеляційний господарський суд не застосував статтю 79 ГПК України щодо вірогідності доказів та застосував статтю 91 ГПК України щодо прийняття доказів без урахування висновку про застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/1584/19, №910/16505/19.

10. Суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови неправильно зазначив дату ухвалення рішення суду першої інстанції, вказавши, що залишає без змін рішення від 08.03.2021, тоді як рішення ухвалено 03.08.2021.

Позиція Прокурора, Відповідача, Третіх осіб-1, 2 у відзиві на касаційну скаргу

11. Прокурор, Треті особи-1, 2 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

12. Відповідач надав відзив на касаційну скаргу Позивача, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги з тих підстав, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990 "Про передачу в оренду будинку №28 по вул. Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви" вирішено припинити дію рішення виконкому Львівської міської Ради народних депутатів №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на вул. Міцкевича,28. Враховуючи припинення рішенням 1990 року дії рішення 1951 року, спірне майно відносилося до фонду рад народних депутатів і законно перейшло у комунальну власність, і, оскільки рішення 1990 року є чинним та не скасовано, то цим рішенням фактично відновлено попередній стан, який існував до прийняття рішення 1951 року №31/246.

Короткий зміст вимог касаційної скарги Прокурора

13. Прокурор подав касаційну скаргу на постанову та рішення судів попередніх інстанцій, в якій просить їх скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Аргументи учасників справи

Доводи Прокурора, який подав касаційну скаргу (узагальнено)

14. Суд першої інстанції застосував норми Конституції України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в частині повноважень органу місцевого самоврядування скасовувати свої рішення без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №182/2428/16-а, №21-64а13, №21-5459а15.

15. Суд апеляційної інстанції застосував статті 75, 76, 79, 91 ГПК України щодо належності доказів і їх прийняття судом без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №910/16505/19, №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19.

Позиція Позивача, Відповідача, Третіх осіб-1, 2 у відзиві на касаційну скаргу

16. Позивач, Відповідач, Треті особи-1, 2 відзив на касаційну скаргу не надали, що у відповідності до частини 3 статті 295 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваних судових рішень у даній справі у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

17. Звертаючись до суду з позовом, Прокурор, як зазначають попередні судові інстанцій послався на те, що рішенням звуженого засідання виконкому Львівської міськради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 закріплено за Львівським обласним управлінням зв`язку (правонаступник Третя особа-1) земельну ділянку та будівлі для розміщення пункту місцевого радіозахисту по вул. Міцкевича, площею 1,9 га, в тому числі присадибу по вул. Міцкевича, 28 і будинком, який займає бібліотека Залізничного району і жилий дім, у якому проживає дві сім`ї гр.гр. Маєвського та Шелест.

17.1. Львівським МБТІ 22.03.1994 видано Львівському обласному радіотелевізійному передавальному центру реєстраційне посвідчення №402 про реєстрацію права власності на службове приміщення, житловий будинок та трансформаторну підстанцію на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові.

17.2. За Позивачем 01.11.2016 здійснено державну реєстрацію об`єктів нерухомого майна - будівлю трансформаторної підстанції ТП 370 площею 36,7 м2 (ідентифікаційний номер 32152690) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 м2 (індексний номер 32152235), що знаходяться за адресою м.Львів, вул. Листопадового Чину, 28.

17.3. Відповідно до довідки відділу Держгеокадастру у м. Львові №19-1323-0.2-6863/9-16АП від 08.09.2016 земельна ділянка площею 2,516 га на вул. Листопадового Чину, 28 у м. Львові зареєстрована за Львівським обласним радіотелевізійним передавальним центром (згідно списку землекористувачів та землевласників Залізничного району м. Львова, затвердженого рішенням виконкому Львівської міської ради №51 від 06.02.1998 "Про інвентаризацію земель міста Львова" та Державних актів на право власності на земельні ділянки по вул. Листопадового Чину, 28).

17.4. Відповідачем 04.09.2020 прийнято спірну ухвалу №6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", якою затверджено Третій особі-2 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку площею 2,1382 га з обмеженнями без права капітального будівництва та огородження на пл.Святого Юра, 5 (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) у постійне користування для обслуговування пам`ятки архітектури національного значення - комплексу Собору Святого Юра (охоронний №376) і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО (код КВЦПЗ 07.01 - для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення) для обслуговування нижніх Митрополичих садів та прилеглої території комплексу собору Святого Юра і влаштування парково-рекреаційної зони загального користування у межах території, що знаходиться під охороною ЮНЕСКО за рахунок земель рекреаційного призначення, перевівши їх із земель, що не надані у власність або користування.

17.5. На переконання Прокурора та Позивача, як зазначає суд першої інстанції, ухвала Відповідача №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії УГКЦ проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання земельної ділянки на пл.Святого Юра, 5", прийнята з перевищенням повноважень, оскільки спірна земельна ділянка, відповідно до рішення №31/246 від 06.04.1951, перебуває у державній власності в особі Позивача та у фактичному користуванні Третьої особи-1, а відтак право розпоряджатися нею належить виключно Львівській обласній державній адміністрації, а також порушує інтереси держави в особі Позивача.

17.6. Прокурор зазначає, що Відповідач звертався до Позивача та Третьої особи-1 з листами про надання добровільної згоди на вилучення з користування Третьої особи-1 земельної ділянки площею 2,1382 га на пл.Святого Юра, 5 та площею 0,0339 га на вул. Листопадового Чину, 28, де розміщено обладнання по обслуговуванню телекомунікаційних вузлів системи телебачення, радіо, мобільного та інтернет зв`язку засобами волоконно-оптичних та кабельних ліній зв`язку, вузлову станцію мобільних операторів зв`язку Київ - Львів - Відень - Лондон та інше обладнання державних установ, організацій та Львівської філії Третьої особи-1, проте згоди Відповідач не отримав. Оскільки спірна земельна ділянка перебуває у державній власності та на ній розташовані об`єкти державного нерухомого майна, вирішення питання щодо її вилучення у Позивача чи передання у постійне користування третім особам, належить до компетенції Львівської обласної державної адміністрації, а не Відповідача.

18. Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, виходили з того, що Прокурором та Позивачем не долучено до матеріалів справи докази того, що саме в межах земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності Позивачу, як і не надано доказів того, що на земельній ділянці площею 0,0339 га розміщено обладнання по обслуговуванню телекомунікаційних вузлів системи телебачення, радіо мобільного та інтернет зв`язку засобами волоконно - оптичних та кабельних ліній зв`язку, вузлову станцію мобільних операторів зв`язку Київ-Львів-Відень-Лондон та інше обладнання державних установ, організацій та Львівської філії Третьої особи-1.

19. Крім того, суд першої інстанції встановив, що рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради народних депутатів №282 від 21.06.1990 "Про передачу в оренду будинку №28 по вул.Міцкевича Галицькій Митрополії Української греко-католицької церкви" вирішено припинити дію рішення виконкому Львівської міської Ради народних депутатів №31/246 про закріплення за Львівським облуправлінням зв`язку земельної ділянки та будівель на вул.Міцевича, 28.

19.1. Оскільки, як зазначив суд, рішенням від 1990 року припинено рішення від 1951 року, враховуючи, що рішення №282 від 21.06.1990 є чинним та не скасовано і з його прийняттям відновлено попередній стан майна, який існував до прийняття рішення №31/246 від 06.04.1951, тому територіальна громада м. Львова в особі Відповідача, відповідно до законодавства у 1991 році набула право комунальної власності на спірну земельну ділянку.

19.2. Місцевий господарський суд, пославшись на норми статей 125, 126 ЗК України, ЗК Української РСР 1970 року та 1990 року дійшов висновку, що ні Позивач, ні Третя особа-1 Державний акт на право власності чи користування земельною ділянкою по вул. Листопадового Чину, 28 не отримували, межі земельної ділянки в натурі не виносили, земельна ділянка площею 1,9 га не зареєстрована у Державному земельному кадастрі та права у реєстрі речових прав на неї не зареєстровані. Тобто, право володіння чи право постійного користування земельною ділянкою площею 1,9 га Позивач належним чином не оформив.

20. Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

21. Апеляційний господарський суд, здійснюючи перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку дійшов висновку, що рішення звуженого засідання виконкому Львівської міської ради народних депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951, копії якого наявні в матеріалах справи в кількох екземплярах, не є належними доказами у справі з тих підстав, що такі копії виготовлені не з оригіналу документа, як того вимагає стаття 91 ГПК України, а з його копії.

22. Верховний Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

22.1. Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому, відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 ГПК України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

22.2. Колегія суддів звертає увагу на те, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його статтю 79 викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту статті 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

22.3. Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

22.4. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

22.5. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

22.6. Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

22.7. З огляду на наведене колегія суддів вважає, що, оскільки судом апеляційної інстанції не встановлено, що учасниками судового процесу було поставлено під сумнів належність, достовірність наявних в матеріалах справи копій рішення №31/246 від 06.04.1951 або під час розгляду справи судом першої інстанції встановлено неналежність або недостовірність такого доказу, тому апеляційний господарський суд безпідставно не взяв до уваги наявні в матеріалах справи копії рішення №31/246 від 06.04.1951 та не надав оцінки з точки зору вірогідності доказів, не з`ясував, в разі наявності сумніву щодо належності такого доказу, питання чи мали місце обставини (факти), які підтверджуються саме рішенням №31/246 від 06.04.1951.

23. Висновку щодо покладення на суд обов`язку оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, та робити висновок, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (статті 73, 74, 76, 77, 79 ГПК України) також дотримується Верховний Суд в постановах у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19, №910/16505/19.

23.1. При цьому, у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справах №910/18036/17, №917/1307/18, №902/761/18, №917/2101/17, №924/233/18, №910/1584/19, №910/16505/19 та у цій справі №914/3293/20 є подібними щодо правового регулювання (статті 73, 74, 76, 77, 79 ГПК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

23.2. З огляду на викладене Суд вважає, що наведені скаржниками в касаційних скаргах підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбачені пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а саме застосування статей 76, 79, 91 ГПК України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду знайшли своє підтвердження (пункти 9, 15 постанови).

24. Щодо посилання судів попередніх інстанцій на недоведеність Прокурором та Позивачем, що саме в межах земельної ділянки площею 2,1382 га (кадастровий номер 4610136600:04:005:0016) знаходяться об`єкти нерухомого майна, які належать на праві власності Позивачу, тобто, знаходяться на земельній ділянці, яка має статус державної форми власності, то колегія суддів зазначає, що суди, посилаючись на дослідження плану-схеми земельної ділянки за адресою: м.Львів, пл.Святого Юра, 5 дійшли висновку, що трансформаторна підстанція ТП 370 площею 36,7 м2 (ідентифікаційний номер 32152690) та технічний будинок радіостанції площею 429,8 м2 (індексний номер 32152235) знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Листопадового Чину, 28, тобто, поза межами земельної ділянки, що надана за спірною ухвалою Третій особі-2 у користування.

24.1. Крім того, в підтвердження відсутності на земельній ділянці з кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 зазначених будівель, суди врахували акт №11 від 04.02.2021 обстеження земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5 у м. Львові, складений спеціалістами відділу самоврядного контролю за використанням та охороною земель у м. Львові департаменту містобудування Львівської міської ради за участю представників управління земельних ресурсів департаменту містобудування, управління архітектури та урбаністики департаменту містобудування, управління правової роботи юридичного департаменту, Галицької районної адміністрації в присутності представників Курії УГКЦ, Держспецзв`язку, Концерну РРТ, військової прокуратури Львівського гарнізону.

25. Як вбачається з матеріалів справи та вказано судом першої інстанції, під час розгляду справи Позивачем було заявлено клопотання про призначення земельно-технічної експертизи з метою встановлення накладення/чи не накладення земельних ділянок, наданих у 1951 та 2020 роках, одна на одну, внаслідок чого, в сукупності з іншими документами, можливо було б встановити фактичного і правомірного землекористувача спірної ділянки та її форму власності. Позивач просив суд поставити такі питання перед експертом: 1. "Чи перебувають об`єкти з прилеглою територією, що належать на праві власності, оперативного управління, господарського відання чи на балансі Третьої особи-1 чи Позивача на земельній ділянці, що була надана згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м. Львів вул. Листопадового Чину, 28 на даний час на земельній ділянці, щодо якої прийнято ухвалу №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5?"; 2. "Щодо якої частини (площі) земельної ділянки, що була надана згідно рішення №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м. Львів вул.Листопадового Чину, 28, було прийнято ухвалу від 04.09.2020 №6503 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5?".

26. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.06.2021 відмовлено у задоволенні клопотання про призначення експертизи, оскільки питання, які Позивач просить поставити на вирішення експерту, не потребують спеціальних знань, а підлягають доведенню у встановленому процесуальним законом порядку шляхом подання відповідних доказів на підтвердження тих чи інших обставин.

26.1. Також, як зазначає суд першої інстанції в ухвалі від 08.06.2021, ухвала Львівської міської ради №6503 від 04.09.2020 "Про затвердження Курії Львівської Архиєпархії Української греко-католицької церкви проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5" стосується земельної ділянки, яка в минулому була надана згідно рішення виконавчого комітету Львівської міської Ради депутатів трудящих №31/246 від 06.04.1951 для розміщення радіопередавального центру у м. Львів вул. Листопадового Чину, 28.

27. Колегія суддів з приводу відмови судом в задоволенні клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи вважає за необхідне зазначити таке.

28. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Разом із цим, закріплений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. (Верховний Суд звертається до власних висновків у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).

29. Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції здійснив правову оцінку акту від 04.02.2021 та плану-схеми земельної ділянки на пл. Святого Юри, 5, наданих Відповідачем, виключно як доказів відсутності на спірній земельній ділянці будь-якого майна, яке б належало на праві власності Позивачу, тоді як, за своєю суттю, клопотання Позивача стосувалося питання визначення чи є спірна земельна ділянка, надана Третій особі-2 за кадастровим номером 4610136600:04:005:0016 частиною земельної ділянки, яка надана Третій особі-1 за рішенням 1951 року, тобто, встановлення накладення чи не накладення земельних ділянок, наданих у 1951 та 2020 роках одна на одну і вирішення таких питань потребує спеціальних знань. При цьому, приналежність земельної ділянки, наданої за ухвалою 2020 року як частини земельної ділянки, наданої за рішенням 1951 року, є визначальним для з`ясування питання дійсного власника земельної ділянки, тобто, перебування земельної ділянки в державній чи комунальній власності.

30. Тобто належним та допустимим доказом щодо встановлення таких обставин (з`ясування питання, чи накладається надана у постійне користування Третій особі-2 земельна ділянка на земельну ділянку Третьої особи-1), який підлягає оцінці в порядку статті 86 ГПК України, є висновок судової земельно-технічної експертизи, який в сукупності з іншими доказами у справі дає можливість суду дійти висновку про достатність доказів та правильно вирішити спір.

31. Таким чином, суд першої інстанції, не забезпечивши проведення судової земельно-технічної експертизи, не дотримався основного принципу господарського судочинства - змагальності сторін та позбавив Позивача права доводити обґрунтованість позовних вимог та порушення права користування (власності) на землю, а також спростувати належними та достатніми доказами позицію Відповідача.

32. В залежності від встановлених обставин, слід надати оцінку доводам учасників справи щодо належності спірної земельної ділянки (надана Третій особі-2 ухвалою Відповідача від 04.09.2020) до земель державної або комунальної власності (з урахуванням земельної ділянки, закріпленої за Третьою особою-1 рішенням від 06.04.1951), перебування в межах спірної земельної ділянки об`єктів нерухомого майна, які належать Позивачу на праві власності та Третій особі-1 на праві користування, питання встановлення (правомірності) та/чи зміни цільового призначення земельної ділянки, наданої в користування Третій особі-2 (питання та, відповідно, докази цільового призначення спірної земельної ділянки не були предметом дослідження в суді першої та апеляційної інстанцій з підстав не з`ясування обставин, пов`язаних із правовою природною спірної земельної ділянки).

33. Також, колегія суддів звертає увагу, що акт №11 від 04.02.2021 обстеження земельної ділянки на пл. Святого Юра, 5 у м. Львові, складений представниками міської ради в порядку самоврядного контролю (стаття 189 ЗК України) може бути прийнятий судом у якості доказу лише після встановлення факту належності спірної земельної ділянки до комунальної власності, що надає міській раді право на здійснення такого контролю на землях комунальної власності.

34. З огляду на наведене, стосовно доводів касаційної скарги Позивача (пункт 8 постанови) щодо того, що суди попередніх інстанцій застосували норми Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №308/7923/16-ц, №362/3134/14-ц, №495/6080/17-ц, №521/17710/15-а (правові підстави для встановлення та зміни цільового призначення земельної ділянки), колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, в силу наведеного вище, не була надана оцінка щодо законності зміни (встановлення) в ухвалі від 04.09.2020 спірній земельній ділянці її цільового призначення, оскільки суди виходили з того, що спірна земельна ділянка не належить до земель державної власності.

35. Третя особа-1 в суді апеляційної інстанції заявляла клопотання про долучення доказів у справі, а саме копії висновку експерта за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 30.12.2021, складеного Сумським відділенням національного наукового центру "Інституту судових експертиз імені М.С.Бокаріуса". Третя особа-1 пояснила, що з клопотанням про проведення експертизи звернулася в експертну установу 16.06.2021, проте висновок експерта не міг бути поданий в суд першої інстанції до прийняття рішення у справі, оскільки висновок датований 30.12.2021, а отримано його було засобами поштового зв`язку лише 24.01.2022. Водночас, апеляційний господарський суд долучив висновок до матеріалів справи, але не надавав йому оцінку з підстав того, що такий доказ виник після винесення оскаржуваного рішення суду першої інстанції, а тому є новим доказом.

35.1. Відповідно до частини 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

35.2. Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як "винятковість випадку" та "причини, що об`єктивно не залежать від особи" і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14).

35.3. Системний аналіз статей 80, 269 ГПК України свідчить про те, що докази, якими особа обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідними вимогами, і саме на цю особу покладено обов`язок своєчасного подання таких доказів. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом (у тому числі апеляційної інстанції) доказів з порушенням встановленого строку, це наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії, тягар доведення яких також покладений на учасника справи (схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 06.02.2019 у справі №916/3130/17, від 26.02.2019 у справі № 913/632/17, від 18.06.2020 у справі №909/965/16).

35.4. Так, Третя особа-1 в своєму клопотанні звертала увагу суду апеляційної інстанції на те, що документ, який нею поданий, датований 30.12.2021, отже, не існував станом на дату винесення рішення судом першої інстанції (03.08.2021). Відтак, відповідно до частин третьої, восьмої статті 80 та частини третьої статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції повинен був належним чином дослідити, чи могла Третя особа-1 подати такі докази до суду першої інстанції (з урахуванням дати звернення до експертної установи з клопотанням про проведення експертизи) та чи не є це винятковим випадком, згідно з яким апеляційний господарський суд повинен був оцінити такі документи. Крім того, здійснюючи перегляд рішення суду першої інстанції, апеляційним господарським судом, в порушення підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 282 ГПК України не наведено в мотивувальній частині постанови мотивів відхилення або прийняття аргументу апеляційної скарги Третьої особи-1 щодо правомірності та обґрунтованості відмови суду першої інстанції у задоволенні клопотання Позивача про призначення експертизи у справі, а також позбавлення судом Третю особу-1 можливості надати висновок експерта за результатами експертизи, яка була замовлена 16.06.2021.

35.5. З огляду на наведене, доводи касаційної скарги, вказані в пункті 7 постанови, є обґрунтованими.

36. Згідно із частиною 4 статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону.

36.1. У рішенні Конституційного Суду України №5-рп/2005 від 22.09.2005, зазначено, що ЗК УРСР 1970 року встановлював безстрокове і тимчасове користування землею. Поняття користування землею у ЗК УРСР 1990 року поряд з постійним передбачало тимчасове користування. ЗК України визначив право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку, проте не надав визначення праву тимчасового користування, яке продовжує існувати на підставі рішень, прийнятих у відповідності до вимог чинного на той час законодавства.

37. Суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Кодексом та іншими законами України, що регулюють земельні відносини. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний ЗК України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Крім того, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" визнаються державою.

38. Даної правової позиції дотримується Верховний Суд у справах №823/1984/16, №916/2135/16, №921/338/18, №924/1473/15, №372/5635/13-ц. При цьому, у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у зазначених справах та у цій справі №914/3293/20 є подібними щодо характеру урегульованих нормами права прав і обов`язків - правовим регулюванням (ЗК України, ЗК УРСР, Конституція України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

39. Згідно з пунктом 5 Постанови Верховної Ради Української РСР №562-ХІІ від 18.12.1990 "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР" громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними в установленому порядку прав власності на землю або землекористування.

39.1. Аналогічне положення міститься в пунктах 1 і 7 розділу X "Перехідні положення" ЗК України.

40. Оскільки законодавство, чинне до прийняття ЗК УРСР 1970 року, не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, то право користування земельною ділянкою виникало на підставі рішення відповідного органу про надання (закріплення) земельної ділянки. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі документа (Державного акту), що посвічує відповідне право. З урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як ЗК УРСР 1970 року, так і ЗК УРСР 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали неоформлення або непереоформлення раніше наданих прав.

41. При цьому, відповідно до статті 25 ЗК УРСР в редакції, чинній на час прийняття виконавчим комітетом Львівської міської ради народних депутатів рішення №282 від 21.06.1990, припинення права користування земельною ділянкою або зменшення її розмірів може мати місце лише у випадках, прямо передбачених законом.

42. Підстави припинення права землекористування підприємств, організацій і установ визначено статтею 35 Кодексу. Так, право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадках: 1) відпадання потреби в земельній ділянці; 2) закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; 3) ліквідації підприємства, організації або установи; 4) виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб; 5) неосвоєння протягом двох років підряд наданої земельної ділянки.

Право землекористування може бути також припинене у випадку використання земельної ділянки не відповідно до тієї мети, для якої вона надана, в разі безгосподарного використання землі, а також при необхідності винесення підприємств за межі жилого району з санітарно-гігієнічних умов.

Припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

43. Місцевим господарським судом, як і судом апеляційної інстанції, не встановлено факту припинення права землекористування Третьої особи-1 в порядку, визначеному наведеними нормами права ЗК УРСР 1970 року. При цьому, слід враховувати, що лише за наявності випадків, передбачених в частині першій статті 35 ЗК УРСР у вказаній вище редакції, відповідно до частини третьої приймається уповноваженим органом відповідне рішення про припинення права користування землею.

43.1. У вирішенні цього питання також слід врахувати позицію Верховного Суду у справах №521/17710/15-а; №182/2428/16-а, Верховного Суду України у справах №21-64а13, №21-5459а15 (скасування органом місцевого самоврядування власного рішення можливе у разі дотримання сукупності умов, зокрема: відсутність факту виконання рішення, що скасовується; відсутність факту виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів або ж відсутність заперечень суб`єктів правовідносин щодо їх зміни чи припинення у разі виникнення таких правовідносин). При цьому, у визначенні подібності правовідносин Суд виходить з того, що правовідносини у справах №21-64а13, №21-5459а15, №521/17710/15-а, №182/2428/16-а та у цій справі №914/3293/20 є подібними щодо змісту спірних правовідносин (про визнання протиправним і скасування рішення) та правовим регулюванням (ЗК України, ЗК УРСР, Конституція України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19).

44. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій належним чином не дослідили та не встановили обставин, з якими закон пов`язує припинення права користування землею. В разі відсутності підстав, прямо передбачених законом для припинення права землекористування, право користування земельною ділянкою зберігається до його належного переоформлення.

44.1. З огляду на наведене, аргументи Відповідача, вказані в пункті 12 постанови, є необґрунтованими.

45. Що стосується посилання Позивача в касаційній скарзі (пункт 8 постанови), що суди попередніх інстанцій застосували норми Земельного кодексу України без урахування висновку щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду у справах №712/10864/16-а, №701/473/17, №701/902/17-ц, колегія суддів зазначає, що правові позиції у цих постановах не можуть бути враховані з підстав відступлення Великою Палатою Верховного Суду від висновку, викладеного в зазначених постановах Верховного Суду (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №925/929/19).

46. Щодо посилання Позивача на те, що суд апеляційної інстанції в резолютивній частині постанови неправильно зазначив дату ухвалення рішення суду першої інстанції, вказавши, що залишає без змін рішення від 08.03.2021, тоді як рішення ухвалено 03.08.2021 (пункт 10 постанови), колегія суддів зазначає, що, в даному випадку, мала місце технічна помилка, що не може бути підставою для скасування судового рішення за вказаних обставин. Крім того, у вступній, описовій та мотивувальній частинах постанови суду апеляційної інстанції вбачається вірне зазначення дати рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 243 ГПК України, суд може з власної ініціативи або за заявою учасників справи виправити допущені в рішенні чи ухвалі описки чи арифметичні помилки.

47. Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 73, 74, 76, 77, 86, 236- 238, 282 ГПК України, визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів), з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Для повного і всебічного розгляду справи важливим є встановлення та аналіз сукупного зв`язку зазначених вище обставин, а їх відсутність не дає змогу розглянути спір у відповідності до вимог законодавства та встановити наявність підстав для задоволення чи відмови у задоволенні позовних вимог.

48. Оскільки зазначеного суди не здійснили, фактично не дослідили у повному обсязі докази, які наявні в матеріалах справи, Верховний Суд, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, позбавлений можливості самостійно надавати оцінку відповідним доказам.

49. За таких обставин, зважаючи на те, що доводи скаржників щодо допущення порушень судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права підтвердилися, а суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, у тому числі на які посилаються заявники, оскаржені рішення необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

50. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.

51. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1- 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

52. Під час нового розгляду справи слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити всі обставини справи, необхідні для правильного вирішення спору, та залежно від встановленого прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Щодо судових витрат

53. Оскільки справа передається на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315-317 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Адміністрації державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України задовольнити частково.

2. Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону задовольнити повністю.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 27.01.2022 та рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.2021 у справі №914/3293/20 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Суховий

Суддя Н. Багай

Суддя І. Берднік