Рішення

від 12.06.2022 по справі 183/824/22

НОВОМОСКОВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи 183/824/22

Провадження № 2/183/2371/22

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2022 року м. Новомосковськ Дніпропетровської області

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі головуючого судді Майної Г. Є., розглянувши в письмовому, спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул, -

В С Т А Н О В И В:

11 лютого 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із вищезазначеним позовом, який в подальшому уточнила. В обґрунтування уточненого позову позивач посилається на те, що вона працює в Новомосковському міському історико-краєзнавчому музеї ім. Петра Калнишевського на посаді старшого музейного доглядача.

У січні 2022 року відповідач повідомив її про те, що з 31 січня 2022 року на період дії карантину встановленого КМУ, щеплення проти COVID-19 обов`язкове для працівників підприємства, у зв`язку з чим просили надати до 31 січня 2022 року документ, що підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання… Якщо вказані документи не будуть надані до 31 січня 2022 року - її буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП України та ст. 12 ЗУ "Про захист населення від інфекційних хвороб".

31 січня 2022 року відповідачем видано наказ № 2-к/тр, яким позивача з 31 січня 2022 року відсторонено від роботи на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати.

Позивач вважає, що вимога відповідача та наказ про його відсторонення від роботи ґрунтувалися на тому, що можливість відсторонення базувалася на тимчасовій постанові КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року зі змінами, яка має відповідати Конституції України, таке відсторонення порушуватиме її право на працю, в тому числі на заробіток такою працею. Вважає, що вимога пред`явлення документів, указаних у повідомленні від 31 січня 2022 року є порушенням права на таємницю про стан здоров`я, про захист персональних даних, а право на працю може бути обмежено лише в умовах військового чи надзвичайного стану.

Оспорюваний наказ, що містив послання на наказ МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року та п. 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року, яка є тимчасовим актом та на переконання позивача суперечить Конституції України, вважав таким, що не містить законних підстав для відсторонення в розумінні ст. 46 КЗпП та строків відсторонення, а виключна вимога про надання документа, який підтверджує наявність щеплення від COVID-19, яке не віднесене до обов`язкових щеплень, або довідки про абсолютні протипоказання, виключає її можливість взагалі будь-коли повернутися до виконання своїх посадових обов`язків. Указувала, що вказане відсторонення прирівнюється до звільнення та позбавляє права на фізичне існування.

Наполягала на тому, що ст. 46 КЗпП України не передбачає такої підстави для відсторонення працівника від роботи, як відмова працівника від щеплення, яке перебуває в стадії клінічних випробувань.

В обґрунтування позовних вимог також указувала на порушення порядку введення карантину в Україні, встановлений карантин вважала не введеним, постанову про введення карантину незаконною і такою, що не підлягає виконанню, а тому кожна людина зобов`язана відмовитися від її виконання, а органи чи посадові особи не мають права вимагати виконання постанови КМУ про введення карантину, а тому вважала, що керівник відповідача не мав виконувати п. 41-6 Постанови КМУ № 1236 від 09 грудня 2020 року та приймати рішення про її відсторонення.

Крім цього, зазначала, що відмова від вакцинації не є порушенням трудової дисципліни, її не повідомлено про змінені умови праці за два місяці до їх запровадження. Зазначила, що щеплення має здійснюватися виключно за згодою особи, будь-які медичні, наукові та інші досліди не можуть проводитися над людиною без її згоди на це, а дискримінація через нездійснення щеплення є незаконною.

Разом з тим, вважала, що оскільки вищезазначений наказ є незаконним - то з відповідача на її користь належить стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

У зв`язку із вищезазначеним, позивач звернулась до суду із цим позовом та просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського № 2/к від 31 січня 2022 року;

- поновити її на роботі у Новомосковському міському історико-краєзнавчому музеї ім. Петра Калнишевського на посаді старшого музейного доглядача;

- стягнути з Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 31 січня 2022 року до дня поновлення на роботі;

- стягнути з Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради на її користь судові витрати та витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою судді від 14 лютого 2022 року позовну заяву було залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 24 лютого 2022 року позивач усунула недоліки позовної заяви, звернувшись на адресу суду з її уточненням. Ухвалою судді від 02 березня 2022 року було прийнято позовну заяву до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін і відкрито провадження у справі, цією ж ухвалою сторонам було установлено строки для подання відзиву на позовну заяву та відповіді на відзив на позовну заяву.

Не погоджуючись із пред`явленим позовом відповідач - Новомосковський міський історико-краєзнавчий музей ім. Петра Калнишевського 18 квітня 2022 року подав суду відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти доводів позивача, викладених у позовній заяві, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підставдотримання процедури відсторонення позивача від роботи, оскільки остання не пройшла обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, медичного документа про відсутність протипоказань для щеплення не надала, а тому керівник закладу зобов`язаний був відсторонити її від роботи, на виконання вимог чинного законодавства. Зазначав, що відстороняючи від роботи позивача, забезпечувалося відвернення та попередження негативних наслідків, а саме поширення особливо небезпечної хвороби COVID-19, відсторонення як призупинення трудових відносин не тягне за собою припинення трудових відносин, за працівником зберігається його робоче місце. Додав, що на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України № 380 від 25 лютого 2022 року "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" ОСОБА_1 було поновлено та допущено до роботи з 25 лютого 2022 року, що підтверджується відповідним наказом № 2-к/тр від 25 лютого 2022 року, копію якого долучив до відзиву.

Відповідачем - Управлінням культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради 18 квітня 2022 року подано суду відзив на позовну заяву, в якому останній заперечив проти доводів позивача, викладених у позовній заяві, просив у задоволенні позову відмовити у повному обсязі з підстав, аналогічних відзиву Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського.

Позивач ОСОБА_1 відповідей на відзиви не подала, про розгляд справи була повідомлена належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом установлено, що ОСОБА_1 з 04 листопада 2009 року працює на посаді прибиральниці Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, 27 січня 2012 року її переведено на посаду старшого музейного доглядача для роботи за сумісництвом, а з 01 жовтня 2018 року її переведено з 0,5 штатної одиниці на повну ставку старшого музейного доглядача Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, що визнано сторонами та додатково підтверджується копією трудової книжки, виданої на ім`я позивача, а також наказом в.о. директора Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського № 38 від 14 вересня 2018 року, наданими суду у засвідчених представником позивача копіях.

31 січня 2022 року позивача повідомлено "Про обов`язкове профілактичне щеплення від COVID-19", в якому роз`яснено, що на період дії карантину, встановленого КМУ, щеплення від COVID-19 обов`язкове для працівників згідно з наказом МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року та запропоновано надати документ, який підтверджує наявність профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року № 595. Попереджено, що у разі не надання одного із зазначених документів, 31 січня 2022 року позивача буде відсторонено від роботи без збереження заробітної плати на підставі ст. 46 КЗпП та ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", визначено наслідки відсторонення, а саме не врахування періоду відсторонення від роботи до страхового стажу для пенсії та оплати тимчасової непрацездатності, до стажу, що дає право на щорічні відпустки. У цей же день позивач отримала вказане повідомлення № 1 від 31 січня 2022 року, що нею визнано у позовній заяві та додатково підтверджено підписом у повідомленні. Однак, як указувала позивач, на момент видання наказу про відсторонення 31 січня 2022 року, відповідні підтверджуючі документи відповідачеві не надавала, та звернулась до роботодавця із відповідною заявою про відмову від проведення вакцинації.

31 січня 2022 року директором Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського видано наказ № 2-к/тр від 31 січня 2022 року "Про відсторонення від роботи ОСОБА_2 , старшого музейного доглядача", згідно з яким, на підставі ст. 46 КЗпП України, ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", наказу МОЗ № 2153 від 04 жовтня 2021 року та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09 грудня 2020 року та на виконання наказу по управлінню культури, спорту та туризму "Про попередження працівників підпорядкованих структурних підрозділів управління культури, спорту та туризму" від 17 січня 2022 року № 8/1, ОСОБА_1 , старшого музейного доглядача, відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення від COVID-19 без збереження заробітної плати. Із зазначеним наказом позивач ознайомлена, підписала його та вказала про свою незгоду з ним, що підтверджено змістом цього наказу, наданим суду у засвідченій представником позивача копії.

Наказом директора Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського видано наказ № 4-к/тр від 25 лютого 2022 року, виданим на підставі наказу МОЗ України за № 380 від 25 лютого 2022 року про зупинення дії наказу МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року - ОСОБА_1 допущено до роботи з 25 лютого 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.

Розглядаючи справу, виходячи з принципів змагальності та диспозитивності суд ураховує наступне.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX (зі змінами, внесеними Указом від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-IX, Указом від 18 квітня 2022 року, затвердженого Законом України № 2212-ІХ від 21 квітня 2022 року, а також Указом від 17 травня 2022 року, затвердженого Законом України № 2263-ІХ від 22 травня 2022 року) у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який з 25 травня 2022 року продовжено на 90 діб.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На підставі ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відповідно до Постанови КМ України № 211 від 11 березня 2020 року "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS Cov-2", прийнятої відповідно до статті 29 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на всій території України з 12 березня 2020 року до 31 травня 2022 року установлено карантин (дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року, № 855 від 11 серпня 2021 року, № 981 від 22 вересня 2021 року, № 1336 від 15 грудня 2021, № 229 від 23 лютого 2022 року).

На момент видання оскаржуваного наказу директора Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, постанова КМ України № 1336 від 15 грудня 2021 року "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS Cov-2", визначала, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, до 31 березня 2022 року на території України установлено карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України № 211 від 11 березня 2020 року, № 392 від 20 травня 2020 року, № 500 від 17 червня 2020 року, № 641 від 22 липня 2020 року, № 760 від 26 серпня 2020 року, № 956 від 13 жовтня 2020 року, № 1236 від 09 грудня 2020 року, № 104 від 17 лютого 2021 року, № 405 від 21 квітня 2021 року, № 611 від 16 червня 2021 року, № 855 від 11 серпня 2021 року, № 981 від 22 вересня 2021 року.

Зазначені нормативні акти, в частині установлення та продовження карантину, не визнані незаконними, не скасовані, не визнані неконституційними.

Відповідно до положень ст.ст. 19, 125 Конституції України, ст. 18, ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", органи державної влади мають діяти в межах визначених повноважень, а в системі судоустрою існує визначення спеціалізації, визначено повноваження місцевих загальних судів, які уповноважені розглядати цивільні, кримінальні, адміністративні справи, а також справи про адміністративні правопорушення у випадках та порядку, визначених процесуальним законом.

За приписами ст. 27 КАС України оскарження нормативно-правових актів КМУ, міністерства чи іншого центрального органу виконавчої влади вирішується окружним адміністративним судом, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Конституційний Суд України", до виключних повноважень Конституційного Суду належить, серед іншого, вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність) законів України та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Беручи до уваги викладене, суд при розгляді цієї справи не уповноважений вирішувати питання щодо конституційності чи неконституційності норм вищевказаних постанов КМ України, вирішувати питання про їх незаконність чи протиправність, за відсутності відповідного судового рішення, що набрало законної сили, ухвалено судом визначеним законом. У зв`язку з чим, суд критично розцінює твердження позивача про незаконність введеного на території України карантину, а відповідно незаконність нормативно-правових актів, виданих на реалізацію протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19.

Відповідно до ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Реалізуючи свою діяльність, держава має перед людиною позитивні зобов`язання, тобто зобов`язання вчинити певні дії, спрямовані на реалізацію людиною прав визначених Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема основоположного права на життя. Таке позитивне зобов`язання держави, зокрема може включати в себе прийняття законодавства, що допоможе забезпечити користування гарантованими Конвенцією правами, або забезпечення реальних умов для реалізації прав.

Реалізуючи своє позитивне зобов`язання, в умовах швидкого поширення світом інфекційної хвороби COVID-19, держава, в особі її компетентних органів, приймає нормативно-правові акти, спрямовані на запобігання поширенню вказаної хвороби.

Відповідно до преамбули Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", цей Закон визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.

Відповідно до ст. 1 указаного закону, особливо небезпечні інфекційні хвороби - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров`я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

Наказом МОЗ України № 521 від 25 лютого 2020 року "Про внесення зміни до Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб", внесено зміни до наказу МОЗ України № 133 від 19 липня 1995 року "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб", який тривалий час, а саме з 1995 року не зазнавав змін. Зміни полягали в доповненні переліку особливо небезпечних хвороб, хворобою COVID-19.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.

Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

На виконання указаної норми закону, наказом МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", що зареєстрований в Міністерстві юстиції України, затверджено перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595.

Так, відповідно до указаного наказу, обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають працівники: центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності; підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади; установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів; підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83; органів місцевого самоврядування; закладів охорони здоров`я державної та комунальної форми власності; комунальних підприємств, установ та організацій.

Пунктом 4 наказу МОЗ № 2664 від 30 листопада 2021 року, яким доповнений перелік працівників встановлено, що цей наказ набирає чинності через один місяць з дня його офіційного опублікування. Наказ пройшов державну реєстрацію в Міністерстві юстиції України та набрав чинності 16 грудня 2021 року. Публікація наказу в офіційному виданні "Офіційний вісник України" здійснена 31 грудня 2021 року.

Оскільки позивач є працівником Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, вказана норма законодавства щодо обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 поширюється на неї. При цьому, на законодавчому рівні визначено, що від такої обов`язкової вакцинації звільняються особи, які мають абсолютні протипоказання до проведення профілактичних щеплень, а також визначено необхідність відсторонення від виконання роботи таких працівників, у разі їх відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом.

При цьому, відповідно до вимог ч. 2 ст. 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та вищевказаного наказу МОЗ, а внесенню до календаря щеплень, згідно з ч. 1 ст. 12 указаного закону підлягають саме щеплення від хвороб, визначених у ч. 1 ст. 12 згаданого закону, які є обов`язковими для всіх осіб, незалежно від їх належності до певних професій.

Норми ч. 3, 4 ст. 12 вищезазначеного Закону, які передбачають право головних державних санітарних лікарів приймати рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень на відповідних територіях, також не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки стосуються обов`язкових профілактичних щеплень громадян на певній території, без прив`язки до професії, у разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах.

У цих же правовідносинах, підлягають застосуванню саме норми ч. 2 ст. 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб".

Відповідно до ч. 5-7 ст. 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб", медичні працівники, які проводять профілактичні щеплення, повинні мати відповідну підготовку з питань їх проведення та зобов`язані надати об`єктивну інформацію особам, яким проводиться щеплення, або їх законним представникам про ефективність профілактичних щеплень та про можливі поствакцинальні ускладнення. Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. Повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.

Відповідно до ст. 13 зазначеного Закону, для профілактичних щеплень застосовуються медичні імунобіологічні препарати вітчизняного та зарубіжного виробництва, зареєстровані в Україні в установленому законодавством порядку. Державний контроль за якістю, ефективністю, безпечністю та правильністю застосування вітчизняних та зарубіжних медичних імунобіологічних препаратів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів, у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я. Вказаний орган здійснює й контроль за дотриманням встановлених порядку та умов зберігання, транспортування, а також знешкодження медичних імунобіологічних препаратів.

Згідно із преамбулою Закону України "Про основи законодавства України про охорону здоров`я", кожна людина має природне невід`ємне і непорушне право на охорону здоров`я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров`я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров`я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв`язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя. Основи законодавства України про охорону здоров`я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров`я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров`я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.

Відповідно до ст. 10 вказаного закону, громадяни України зобов`язані: а) піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.

Відповідно до ст. 30 Закону, щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходив порядку, встановленому законами України. У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.

Постановою КМ України № 1096 від 20 жовтня 2021 року "Про внесення змін до постанови КМ України № 1236 від 09 грудня 2020 року", яка набрала чинності 26 жовтня 2021 року, доповнено постанову пунктом 41-6, відповідно до якого керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій необхідно забезпечити: 1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153; 2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України Про захист населення від інфекційних хвороб та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу, крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; а також взяти до відома, що: на час такого відсторонення оплата праці працівників та державних службовців здійснюється з урахуванням частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, частини першої статті 1 Закону України Про оплату праці та частини третьої статті 5 Закону України Про державну службу.

Відсторонення працівників та державних службовців здійснюється шляхом видання наказу або розпорядження керівника державного органу (державної служби) або підприємства, установи, організації з обов`язковим доведенням його до відома особам, які відсторонюються, а строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили.

Беручи до уваги незгоду позивача ОСОБА_1 з повідомленням від 31 січня 2022 року № 1, не надання нею визначених законодавством документів відповідачеві ні 31 січня 2022 року, ні після відсторонення від роботи, а також ураховуючи її доводи, висловлені у позовній заяві щодо підстав не проведення профілактичного щеплення проти COVID-19, за відсутності у неї протипоказань до такого щеплення, суд приходить до висновку, що в цьому випадку мало місце саме ухилення позивача від проведення такого обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, що є підставою для її відсторонення від роботи згідно з проаналізованим вище законодавством.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку про обґрунтованість доводів відповідачів про наявність у керівника підприємства повноважень на прийняття наказу про відсторонення ОСОБА_1 від роботи з 31 січня 2022 року, на період карантину, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме не надання ним документу, що підтверджує проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що було роз`яснено їй в повідомленні від 31 січня 2022 року та слідує з п. 41-6 указаної постанови КМ України. Таке відсторонення здійснене з дотриманням вимог ст. 46 КЗпП України, оскільки здійснене на виконання норм чинного законодавства, з дотриманням умов визначених законодавством, що узгоджується з поняттям "в інших випадках, передбачених законодавством", викладеним у ст. 46 КЗпП України.

Суд критично розцінює твердження позивача про те, що відповідач змушує його пройти щеплення, не залишаючи йому альтернативи, оскільки відповідачем лише роз`яснено норми чинного законодавства щодо обов`язковості профілактичного щеплення проти COVID-19, необхідності надання документу, що підтверджує вакцинацію або ж медичного документу про протипоказання до щеплення та роз`яснено наслідки їх ненадання, у виді відсторонення від роботи, що узгоджується з нормами вищевказаного законодавства. Позивач вільний у виборі своєї поведінки, а саме виконати вимоги законодавства в питанні обов`язковості щеплення проти COVID-19 для працівників закладів комунального підприємства, встановленої на період карантину, та відповідно невідкладно приступити до роботи, або ж не здійснювати таке щеплення та тимчасово бути відстороненим від роботи.

При цьому, суд критично оцінює твердження позивача, що в цьому випадку відсторонення прирівнюється до звільнення, оскільки при відстороненні від роботи він не звільняється, а лише тимчасово, до моменту усунення причин, що зумовили відсторонення, відстороняється від виконання роботи, зі збереженням за ним місця роботи. Тимчасове увільнення працівника від роботи в порядку відсторонення, не є дисциплінарним стягненням, а є особливим запобіжним заходом, який застосовується у виняткових випадках і має на меті запобігання негативним наслідкам. Таке відсторонення не є зміненими умовами праці, про що вказував позивач, та відповідно не вимагає попередження про таке відсторонення за два місяці, оскільки в цьому випадку умови праці не змінюються, а працівник відстороняється від роботи, до усунення причин такого відсторонення.

Посилання позивача щодо не визначення йому строку відсторонення від посади, суд розцінює критично, оскільки указаний строк визначено на нормативно-правовому рівні, а саме в останньому абзаці п. 41-6 Постанови КМУ від № 1096 від 20 жовтня 2021 року, в якій чітко вказано, що строк відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Тобто, строк відсторонення від роботи з підстав визначених п. 41-6 вказаної Постанови визначено моментом усунення причин, що зумовили відсторонення, а саме не надання документа про щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, що має місце в період карантину. Позивач ознайомлений, як на нормативно-правовому рівні, так і на локальному, шляхом вручення повідомлення від 31 січня 2022 року № 1, про можливі підстави для відсторонення, відповідно обізнаний з тим, що відсторонення б не застосовувалося, а у разі застосування має бути припинено, у разі надання ним документа про щеплення проти COVID-19, або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, або ж припинення карантину.

Твердження позивача щодо того, що вище вказані нормативні акти, зокрема постанови КМУ та накази МОЗ не є законодавством у розумінні ст. 46 КЗпП, суд розцінює критично. Так, законодавство України складається із системи законів України, що формується Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади. До цієї категорії також належать міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України шляхом прийняття закону про ратифікацію відповідного договору. Окрім того, до законодавства України належать інші нормативно-правові акти, що приймаються Верховною Радою України та вищими органами виконавчої влади, постанови Верховної Ради, укази Президента України, постанови і декрети Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств, місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98 у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок, дано офіційне тлумачення терміну "законодавство", який потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України. Тобто Конституційний Суд України фактично став на позицію тлумачення поняття "законодавство" у широкому значенні.

Твердження позивача щодо протиправності та неконституційності вказаних нормативно-правових актів, суд розцінює критично з підстав відсутності судового рішення про це, ухваленого судом визначеним законом.

Твердження позивача щодо порушення його права на таємницю про стан здоров`я, при пропозиції відповідача надати дані щодо щеплення проти COVID-19, суд розцінює критично, оскільки ст. 286 ЦК України захищається саме таємниця про стан здоров`я, факт звернення за медичною допомогою, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Вказаною нормою забороняється вимагати та подавати за місцем роботи або навчання інформацію про діагноз та методи лікування фізичної особи. Однак дані про проходження або не проходження обов`язкового профілактичного щеплення не є інформацію про стан здоров`я в розумінні вказаної статті, оскільки не містить даних щодо діагнозу чи методу лікування, а лише підтверджує факт проходження обов`язкового профілактичного щеплення, або наявність протипоказань до цього, а обов`язок їх надання роботодавцю слідує зі змісту п. 41-6 Постанови КМ України.

Не заслуговують на увагу й твердження позивача, що надання вказаних даних відповідачеві порушуватиме його право на захист персональних даних, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України "Про захист персональних даних", яка забороняє обробку персональних даних про расове або етнічне походження, політичні, релігійні або світоглядні переконання, членство в політичних партіях та професійних спілках, засудження до кримінального покарання, а також даних, що стосуються здоров`я, статевого життя, біометричних або генетичних даних, в частині 2 визначає, що така заборона не застосовується, якщо обробка персональних даних необхідна для здійснення прав та виконання обов`язків володільця у сфері трудових правовідносин відповідно до закону із забезпеченням відповідного захисту.

Оскільки обробка інформації щодо отримання чи не отримання щеплення проти COVID-19 пов`язана з виконанням обов`язку ОСОБА_1 надати таку інформацію у сфері трудових відносин, її надання визначено законодавством, суд приходить до висновку про відсутність в цьому випадку порушення прав позивача на захист персональних даних, за умови забезпечення відповідного захисту.

Крім цього, при вирішенні цього спору, суд вважає за необхідне зазначити, що у спірних правовідносинах, відсторонення від роботи за відсутності у позивача обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 (особливо небезпечної хвороби), як працівника комунального підприємства, посада якого віднесена до Переліку професій та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, за умови відсутності у нього протипоказань до такого щеплення та ухилення позивача від щеплення, є таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, є необхідним у демократичному суспільстві для захисту здоров`я інших осіб. Таке відсторонення є виправданим, оскільки в даному випадку переважає суспільний інтерес (запобігання поширенню хвороби, збереження здоров`я інших вчителів, учнів, їх родин та інших осіб, враховуючи надзвичайно швидкі темпи поширення хвороби, що є загальновідомою інформацією) над особистим правом певної особи. Інтереси однієї особи не можуть домінувати над інтересами держави в питання забезпечення безпеки життя і здоров`я її громадян.

Право позивача продовжувати роботу на займаній посаді, згідно з чинним законодавством, об`єктивно кореспондується з його обов`язком пройти обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а за відсутності вільного волевиявлення щодо такого щеплення, він не позбавляється права на працю, а лише тимчасово відстороняється від роботи, що не перешкоджає йому реалізувати (в тому числі тимчасово, без звільнення з роботи за основним місцем роботи) свої здібності на роботах, виконання яких не передбачає обов`язкової вакцинації від COVID-19. Натомість таке відсторонення від роботи, в умовах карантину, швидкого поширення особливо небезпечної хвороби, гарантує більшу безпеку як самому позивачу, так й іншим особам.

Наказом МОЗ України за № 380 від 25 лютого 2022 року, зареєстрованого в МУЮ України за № 256/37592 26.02.2022 року та опублікованому 01 березня 2022 року - зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Як зазначалось вище, наказом директора Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського № 4-к/тр від 25 лютого 2022 року ОСОБА_1 допущено до роботи на виконання наказу МОЗ України за № 380 від 25 лютого 2022 року, яким зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", зареєстрований в Міністерстві юстиції України 07 жовтня 2021 року за № 1306/36928, до завершення воєнного стану в Україні.

Посилання позивача на резолюцію ПАРЄ, не беруться судом до уваги, оскільки ЦПК України не передбачено в якості джерела права законодавства про цивільне судочинство використання резолюцій ПАРЄ.

Беручи до уваги все викладене, судом не установлено підстав для визнання протиправним та скасування наказу відповідача про відсторонення позивача від роботи, у зв`язку з тим, що він прийнятий на підставі діючого законодавства, уповноваженою особою, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають, як необґрунтовані.

Що стосується вимог про стягнення середнього заробітку за час відсторонення від посади, які є похідними від вимог про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення, що задоволенню не підлягають, суд вважає за необхідне в їх задоволенні відмовити, оскільки відсторонення незаконним не визнано, що унеможливлює стягнення середнього заробітку за час відсторонення, що узгоджується з нормами ст. 1 Закону України "Про оплату праці" та п. 41-6 Постанови КМ України № 1236 від 09 грудня 2020 року зі змінами станом на дату виникнення спірних правовідносин.

Оскільки у задоволенні позову відмовлено, відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду, не підлягає відшкодуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-83, 141, 247, 259, 263- 265, 274, 279 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новомосковського міського історико-краєзнавчого музею ім. Петра Калнишевського, Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради про визнання незаконним наказу про відсторонення від роботи без збереження заробітної плати, поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за вимушений прогул - відмовити повністю.

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

-позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 ;

-відповідач: Новомосковський міський історико-краєзнавчий музей ім. Петра Калнишевського, код ЄДРПОУ 36699595, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Українська, 4;

-відповідач: Управління культури, спорту та туризму виконавчого комітету Новомосковської міської ради, код ЄДРПОУ 02227400, місцезнаходження юридичної особи за адресою: 51200, Дніпропетровська область, м. Новомосковськ, вул. Гетьманська, 14.

Рішення суду складено та підписано 13 червня 2022 року.

Суддя Г.Є. Майна