Постанова

від 12.06.2022 по справі 910/17191/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2022 р. Справа№ 910/17191/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Майданевича А.Г.

без виклику представників сторін

розглядаючи матеріали апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року

у справі №910/17191/21 (суддя Балац С.В.)

за позовом Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ"

до Фізичної особи-підприємця Кулинич Наталії Іванівни;

про стягнення 62 238,61 грн,-

ВСТАНОВИВ:

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" (далі- позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Кулинич Наталії Іванівни (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 62 238,61 грн, з яких 52500,00 грн основного боргу, 5199,73 грн - інфляційних втрат, 1349,64 грн - 3% річних, 3189.24 грн - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено грошове зобов`язання за договором поворотної фінансової допомоги від 09.10.2019 року № 1, укладеного між останнім та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЛА МІЛК ГРУП", заборгованість за яким відступлено останнім позивачу на підставі договору про відступлення права вимоги від 12.07.2020 року № ВПВ-1.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі 910/17191/21 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі 910/17191/21 скасувати та ухвалити нове рішення суду, яким позов задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 525, 526, 610, 629 Цивільного кодексу України.

Так, скаржник вказав, що додана до відзиву додаткова угода №1 від 14.10.2019 року до договору поворотної фінансової допомоги №1 від 09.10.2019 року жодним чином не пролонгує до 22.11.2023 року термін повернення відповідачкою фінансової допомоги, оскільки цією додатковою угодою до п. 4.1 договору зміни не внесені, а п. 3.2 стосується обов`язків позивача як первісного кредитора, а не відповідача як боржника.

При цьому, скаржник наголосив, що суд першої інстанції не зважив, що представник відповідача, подаючи разом з відзивом додаткову угоду в копії, всупереч ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.02.2022 року справу №910/17191/21 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.

Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі №910/17191/21. Призначив до розгляду апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі №910/17191/21 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників своєю ухвалою від 14.02.2022 року.

Відповідач своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористався, відзив на апеляційну скаргу не надав, що згідно з ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Північний апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року підлягає залишенню без змін, апеляційна скарга Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 09.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЛА МІЛК ГРУП" (сторона - 1) та Фізичною особою-підприємцем Кулинич Наталією Іванівною (сторона - 2) було укладено договір поворотної фінансової допомоги від № 1 (далі - договір), відповідно до умов якого сторона 1 передає у користування стороні 2 суму грошових коштів у розмірі, встановленому договором, а відповідач зобов`язується повернути їх стороні 1.

Відповідно до п. 2.1 договору сума поворотної фінансової допомоги за договором становить 52500,00 грн.

Згідно п. 3.2 договору поворотна фінансова допомога надається терміном з 09.10.2019 року до 18.10.2019 року.

Сторона 2 зобов`язана повернути суму поворотної фінансової допомоги на протязі року від початку підписання договору, а саме до 09.10.2020 року (п. 4.1 договору).

Відповідно до п. 4.2 договору строк повернення поворотної фінансової допомоги, установлений в п. 4.1, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформлюється додатковим договором до договору.

Цей договір набуває чинності з моменту надання стороною 1 суми поворотної фінансової допомоги стороні 2 та діє до повного виконання стороною 2 своїх зобов`язань за договором (п. 7.1 - договору).

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЛА МІЛК ГРУП"(первісний кредитор), та позивачем (новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги від 12.07.2020 року № ВПВ-1 (далі - договір відступлення), відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому право вимоги згідно з договором, а позивач приймає право вимоги що належне первісному кредитору за договором.

З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основного договору в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору (п. 14.2 договору відступлення).

Відповідно до п. 5.1 договору відступлення останній набирає чинності з моменту підписання його сторонами та визначається часом, достатнім для реального та належного виконання сторонами умов договору.

Згідно п. 6.7 договору відступлення зміни та доповнення , додаткові угоди та додатки до цього договору є його невід`ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими на те представниками сторін.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (зобов`язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 Цивільного кодексу України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, 14.10.2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІЛЛА МІЛК ГРУП" (сторона - 1) та Фізичною особою-підприємцем Кулинич Наталією Іванівною була укладена додаткова угода №1 до договору поворотної фінансової допомоги №1 від 09.10.2019 року (далі додаткова угода), яка підписана сторонами Договору та скріплена відбитками печаток останніх.

Згідно п.п. 1, 2 додаткової угоди у відповідності до п. 3.2 поворотна фінансова допомога надається терміном 22.11.2023 року; 7.8 жодна із сторін не має право передавати свої права та обов`язки за даним договором третій стороні, без письмової згоди іншої сторони.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна вимога про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 52500,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки строк виконання грошового зобов`язання відповідача за договором, як станом на дату звернення з даним позовом, так і станом на момент вирішення спору по суті, не настав, а заборгованість за таким договором відступлена позивачу за договором відступлення без письмової згоди відповідача, оскільки така письмова згода в матеріалах справи відсутня.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1-3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві здійснюється судом на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах КГС ВС від 19.09.2019 року у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 року у справі № 910/8357/18).

17.10.2019 року набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови КГС ВС від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові ВП ВС від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, на переконання колегії суддів докази, подані відповідачем на спростування позовних вимог є більш вірогідними ніж докази, подані позивачем на обґрунтування заявлених ним позовних вимог.

При цьому, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що суд першої інстанції не зважив, що представник відповідача, подаючи разом з відзивом додаткову угоду в копії, всупереч ч. 5 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України не зазначив про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу, оскільки, матеріали справи не містять, а скаржником не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України недійсності вищевказаної додаткової угоди (звернення до правоохоронних органів, втрата печатки, тощо).

Водночас, колегія суддів відзначає, що чинність або нечинність додаткової угоди не є предметом спору у даній справі, приймаючи до уваги презумпцію правомірності правочину.

Разом з цим, колегія суддів не приймає твердження скаржника, як підставу для скасування оскаржуваного рішення, що скаржник вказав, що додана до відзиву додаткова угода №1 від 14.10.2019 року до договору поворотної фінансової допомоги №1 від 09.10.2019 року жодним чином не пролонгує до 22.11.2023 року термін повернення відповідачкою фінансової допомоги, оскільки цією додатковою угодою до п. 4.1 договору зміни не внесені, а п. 3.2 стосується обов`язків позивача як первісного кредитора, а не відповідача як боржника, з огляд на наступне.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов`язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються приписи частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом положень статей 626, 627, 628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 202, 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення учасника якого має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини першої статті 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічне регулювання міститься у ст. 188 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що п. 4.2 договору передбачено, що строк повернення поворотної фінансової допомоги, установлений в п. 4.1, може бути продовжено за погодженням сторін, що оформлюється додатковим договором до договору.

Так, як було встановлено колегію суддів вище, п. 1 додаткової угоди №1 до договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 09.10.2019 року строк повернення поворотної фінансової допомоги був встановлений терміном 22.11.2023 року.

На думку колегії суддів, умови додаткової угоди, укладеної в рамках договору поворотної фінансової допомоги № 1 від 09.10.2019 року чітко та зрозуміло виражають волевиявлення сторін вказаних договорів.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені в сумі 3189,24 грн, 3 % річних в сумі 1349,64 грн та інфляційних втрат в сумі 5199,73 грн, оскільки, останні є похідними вимогами від вимоги про стягнення з відповідача основної заборгованості у задоволенні якої судом було відмовлено.

Так, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає інші посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що мотиви апеляційної скарги Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" фактично зводяться до мотивів викладених у позовній заяві, висновки по яким були зроблені судом першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз`яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "ОЛЬГОПІЛЬ" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі №910/17191/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2022 року у справі №910/17191/21 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/17191/21 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

А.Г. Майданевич