Постанова

від 03.04.2022 по справі 902/1028/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 квітня 2022 року Справа №902/1028/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючий суддя Дужич С.П.,

суддя Миханюк М.В. ,

суддя Савченко Г.І.

без виклику представників сторін;

розглянувши апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кальній" на рішення Господарського суду Вінницької області від 15 грудня 2021 року, суддя Міліціанов Р.В., м. Вінниця, повний текст складено 15 грудня 2021 року, у справі

за позовом Приватне підприємство "Укрпромпостачсервіс"

до Фермерське господарство "Кальній"

про стягнення 605 856,47 грн.

Клопотання про відвід суддів не заявлялось.

ВСТАНОВИВ:

13 жовтня 2021 року, ПП "Укрпромпостачсервіс" звернулось до господарського суду з позовом до ФГ "Кальній" про стягнення 605 856,47 грн. - заборгованості, з яких 537 220,00 грн. - основного боргу, 12 584,19 грн. - 3% річних, 40 741,50 грн. - інфляційних втрат та 15 310,78 грн. - пені за Договорами безпроцентної позики №24/12 від 24 грудня 2019 року, №14/04-П від 14 квітня 2020 року та №26/10 від 26 жовтня 2020 року.

15 грудня 2021 року, рішенням Господарського суду Вінницької області позов ПП "Укрпромпостачсервіс" було задоволено і стягнуто з відповідача на користь позивача 53 325,69 грн., де: - 12 584,19 грн. - 3% річних; 40 741,50 грн. - інфляційних втрат., - 4 429,10 грн. - судового збору, а іншу частину судового збору у розмірі 4 658,75 грн. - повернуто позивачу з Державного бюджету України.

ФГ "Кальній" у своїй апеляційній скарзі просить рішення скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, вважаючи, що прийняті судом висновки не відповідають обставинам справи, а також порушено норми матеріального права, оскільки позивач не мав права нараховувати за Договорами безпроцентної позики №24/12 від 24 грудня 2019 року, №14/04-П від 14 квітня 2020 року та №26/10 від 26 жовтня 2020 року пеню за прострочення повернення суми позики, проценти річних та інфляційні втрати, так як чинним законодавством такі дії заборонені на період карантину.

Переходячи до заборгованості за одним з укладених сторонами договорів - №24/12 від 24 грудня 2019 року, апелянт вказує на те, що його умовами передбачалось надання позики в сумі 400 000,00 грн., проте, без додаткових угод, позивачем було перераховано на 54 750,00 грн. більше, а тому в цій частині позов не підлягав до задоволення, а ці кошти позивачу слід було витребувати як безпідставно перераховані.

Таким чином, відповідач вважає, що основна заборгованість складає не 537 220,00 грн., а 482 470,00 грн. Звідси і його переконання про зміну розміру інфляційних втрат і 3% річних і про наявність підстав у відмові у позові у повному обсязі, оскільки, в ході розгляду справи у суді першої інстанції, господарство перерахувало 537 220,00 грн. - суму, якої вистачає для погашення усіх заявлених вимог (482 470,00 - сума основного боргу, 36 298,81 грн. - інфляційні втрати, 11 301,69 грн. - 3% річних, а разом - 520 070,50 грн.

ПП "Укрпромпостачсервіс", у своєму відзиві вважає подану апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм матеріального і процесуального права, оскільки нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання, не є штрафними санкціями в розумінні ст. 230 ГК України, а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання.

12 січня 2022 року, ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду за скаргою ФГ "Кальній" було відкрито провадження та призначено розглядати її без виклику сторін в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

28 січня 2022 року, ПП "Укрпромпостачсервіс" надіслало відзив на апеляційну скаргу.

Оскільки член колегії - суддя Миханюк М.В. з 28 лютого по 01 квітня 2022 року перебувала у відпустці, то колегія суддів визнала за можливе розглянути даний спір, враховуючи приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, в термін більший ніж передбачено ст. 248 ГПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь головуючого, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права встановила, що:

24 грудня 2019 року, 14 грудня і 26 жовтня 2020 року, між ПП "Укрпромпостачсервіс", як позикодавцем, та ФГ "Кальній", як позичальником, було укладено три договори безпроцентної позики №24/12, №14/04-П та №26/10, відповідно, за умовами яких позикодавець передав у власність позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених цим Договором. (а.с.8,26,32)

Відповідно до п.2.1 договорів розмір позики становить за Договором №24/12 - 400 000,00 грн., за Договором №14/04-П - 50 000,00 грн. та за Договором №26/10 - 38 760,00 грн.

Згідно умов п.3.1 даних договорів, позикодавець надає позику після підписання цього договору та протягом терміну його дії.

Також, згідно п.3.4 Договорів, позика вважається наданою з моменту внесення (частково або в повному обсязі) на рахунок останнього, що підтверджує оформлена належним чином квитанція (платіжне доручення) про внесення коштів на рахунок позичальника.

За умовами п.4.1. Договорів, сума позики має бути повернута не пізніше 31 грудня 2020 року.

На виконання умов Договору позики №24/12 від 24 грудня 2019 року позивач перерахував відповідачу кошти платіжними дорученнями (з призначенням платежу "надання позики зг.дог. 24/12 від 24 грудня 19р."):

- №5122 від 24 грудня 2019 року на 69 300,00 грн.;

- №5380 від 05 березня 2020 року на 8 050,00 грн.;

- №5567 від 01 квітня 2020 року на 13 700,00 грн.;

- №5586 від 06 квітня 2020 року на 100 000,00 грн.;

- №5835 від 01 червня 2020 року на 197 000,00 грн.;

- №5889 від 19 червня 2020 року на 6 000,00 грн.;

- №5969 від 17 липня 2020 року на 5 700,00 грн.;

- №6464 від 20 жовтня 2020 року на 55 000,00 грн., а всього на загальну суму 454 750,00 грн. (а.с.10-25)

На виконання умов Договору позики №14/04-П від 14 квітня 2020 року позивач перерахував відповідачу кошти за платіжними дорученнями (з призначенням платежу "надання позики зг.дог. 14/04-П від 14 квітня 20р."):

- №5617 від 14 квітня 2020 року на 19 000,00 грн.;

- №5723 від 29 квітня 2020 року на 24 710,00 грн., а всього на загальну суму 43 710,00 грн. (а.с.27-31)

На виконання умов Договору позики №26/10 від 26 жовтня 2020 року позивач перерахував відповідачу кошти за платіжним дорученням №6519 від 26 жовтня 2020 року на 38 760,00 грн. (з призначенням платежу "надання позики зг.дог. 26/10 від 26 жовтня 20р."). (а.с.35)

В той же час, отримавши позики на 537 220,00 грн., відповідач ФГ "Кальній", станом на 12 жовтня 2021 року, отримані ним в борг кошти не повернув, чим порушив свої зобов`язання про повернення коштів до 31 грудня 2020 року.

13 жовтня 2021 року, ПП "Укрпромпостачсервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з позовом до ФГ "Кальній" про стягнення 605 856,47 грн. - заборгованості, з яких 537 220,00 грн. - основного боргу, 12 584,19 грн. - 3% річних, 40 741,50 грн. - інфляційних втрат та 15 310,78 грн. - пені за договорами безпроцентної позики №24/12 від 24 грудня 2019 року, №14/04-П від 14 квітня 2020 року та №26/10 від 26 жовтня 2020 року. (а.с.1-3)

28 жовтня 2021 року, ПП "Укрпромпостачсервіс" звернулось до Господарського суду Вінницької області з заявою про зменшення позовних вимог, у зв`язку з сплатою 22 і 23 жовтня 2021 року відповідачем заборгованості у розмірі 537 220,00 грн., а тому просило стягнути з відповідача 68 636,47 грн., де: 12 584,19 грн. - 3% річних; 40 741,50 грн. - інфляційні втрати та 15 310,78 грн. - пені. (а.с.46-50)

Так, 22 і 23 жовтня 2021 року, ФГ "Кальній" провело наступну оплату:

- 200 000,00 грн. - повернення позики згідно договору 24/12 від 24 грудня 2019р.;

- 254 750,00 грн. - повернення позики згідно договору 24/12 від 24 грудня 2019р.;

- 43 710,00 грн. повернення позики згідно договору 14/04-П від 14 квітня 2020р.;

- 38 760,00 грн. - повернення позики згідно договору 26/10 від 26 жовтня 2020р.

17 листопада 2021 року, ПП "Укрпромпостачсервіс" подало заяву про зменшення позовних вимог, в якій відмовляється від стягнення пені, оскільки в силу зазначених норм закону боржник звільняється від обов`язку сплати пені, та просить стягнути з відповідача на його користь 53 325,69 грн., з яких 12 584,19 грн. - 3% річних і 40 741,50 грн. - інфляційних втрат. (а.с.58-67)

15 грудня 2021 року, рішенням Господарського суду Вінницької області позов ПП "Укрпромпостачсервіс" було задоволено і стягнуто з відповідача на користь позивача 53 325,69 грн., у т.ч. 12 584,19 грн. - 3% річних і 40 741,50 грн. - інфляційних втрат, 4 429,10 грн. - судового збору, а іншу частину судового збору у розмірі 4 658,75 грн. - повернуто позивачу з Державного бюджету України. (а.с.69-75)

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне.

Згідно ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання іншою особою.

Захист свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в суді кожна особа вправі здійснювати шляхом звернення з позовом, предмет якого або кореспондує із способами захисту, визначеними у ст. 16 ЦК України, договором або іншим законом.

За приписами ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За положеннями ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено з матеріалів справи, 24 грудня 2019 року, 14 грудня і 26 жовтня 2020 року, між ПП "Укрпромпостачсервіс", як позикодавцем, та ФГ "Кальній", як позичальником, було укладено договори безпроцентної позики №24/12, №14/04-П та №26/10, відповідно, за умовами яких позикодавець передає у власність позичальника грошові кошти в розмірі, що обумовлені цим Договором, а позичальник зобов`язується повернути таку саму суму грошових коштів у порядку та на умовах, визначених цим Договором. (а.с.8,26,32)

На виконання умов Договорів позики, ПП "Укрпромпостачсервіс" перерахувало на рахунок ФГ "Кальній" 537 220,00 грн. (454 750,00 грн. за Договором позики №24/12, 43 710,00 грн. за Договором позики №14/04-П і 38 760,00 грн. за Договором позики №26/10), проте відповідач ні станом на обумовлений у договорі термін повернення (31 грудня 2021 року) ні станом на момент звернення до суду (12 жовтня 2022 року), кошти не повернув.

За приписами ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, в ході розгляду справи у суді першої інстанції, ФГ "Кальній" повністю погасило заборгованість основного боргу перед позивачем та перерахувало йому 537 220,00 грн., у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про закриття провадження у справі в цій частині на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України, оскільки відсутній предмет спору.

Так само, як суд правомірно закрив провадження у справі в частині стягнення 15 310,78 грн. пені у зв`язку з відмовою позивача від позову в цій частині.

Згідно ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідач оскаржує рішення господарського суду в частині стягнення з нього 12 584,19 грн. - 3% річних і 40 741,50 грн. - інфляційних втрат, вважаючи що на період карантину боржник звільняється від сплати інфляційних втрат і 3% річних, а також зазначає про перерахунок кредитором лишніх 54 750,00 грн. на виконання Договору №24/12 від 24 грудня 2019 року, а тому заявлена заборгованість не відповідає дійсності.

Стаття 526 ЦК України встановлює вимогу щодо виконання зобов`язань належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК України).

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п.п.4.1 спірних договорів позики, вдповідач зобов`язувався повернути отримані кошти до 31 грудня 2020 року, включно, проте свої зобов`язання не виконав і сплатив кошти лише 22-23 жовтня 2021 року.

Невиконання зобов`язання або виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), що мало місце у даному випадку (невнесення відповідачем орендної плати) згідно ст. 610 ЦК України є порушенням зобов`язання, зокрема з боку відповідача.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перерахунок нарахованих позивачем 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія дійшла висновку про його арифметичну вірність, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути, 3% річних та інфляційні втрати за період з 01 січня по 12 жовтня 2021 року (дня, наступного за днем коли позика повинна була бути повернута по день звернення з позовом до суду) у розмірі: 12 584,19 - 3% річних та 40 741,50 грн. - інфляційних втрат.

Посилання апелянта на звільнення його від сплати відсотків річних та інфляційних втрати через виключення на законодавчому рівні відповідальності за прострочення позичальником виконання грошових зобов`язань в період карантину, колегією суддів оцінюються критично та відхиляються як безпідставні, оскільки за приписами ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входить до складу грошового зобов`язання, не є штрафними санкціями в розумінні ст. 230 ГК України, а є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, що полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Отже, проценти та інфляційні втрати, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції є правом кредитора, в силу нормативного закріплення зазначеного способу захисту майнового права та інтересу.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 у справі №904/10242/17, від 23 жовтня 2018 року у справі №913/70/18 та від 04 грудня 2018 року у справі №913/63/18.

Щодо посилань апелянта про перерахунок на 54 750,00 грн. більше ніж передбачено умовами Договору №24/12 від 24 грудня 2019 року, а тому ця сума не повинна входити в склад заборгованості з спірними угодами, колегія суддів відноситься до них, також, критично і відхиляє, як необгрунтовані, оскільки, перераховуючи дані кошти, у платіжних дорученнях позивач зазначав: "надання позики зг.дог. 24/12 від 24 грудня 19р."і відповідач приймав їх, як позику, а не як зайво перераховані кошти. Повертаючи борг, відповідач, також, повертав дані кошти як позику.

Таким чином, суд вважає, що сторонами було узгоджено перерахування коштів у розмірі 54 750,00 грн., ця транзакція відбулась, а відповідач своїми діями погодився на її проведення.

Європейський суд з прав людини у справах "Серявін та інші проти України" і "Трофимчук проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент (довід). Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Тому, інші заперечення, викладені у апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час її розгляду, а тому відхиляються як необґрунтовані.

Згідно ст.ст. 74, 77 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте у відповідності до норм ст. 236 ГПК України з всебічним, повним та об`єктивним дослідженням матеріалів справи в їх сукупності та вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування та задоволення вимог апеляційної скарги.

Судові витрати за подачу апеляційної скарги, на підставі ст.ст. 129, 282 ГПК України, у зв`язку з відмовою в їх задоволенні, покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269-276, 281-284 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства "Кальній" - залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Вінницької області від 15 грудня 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не може бути оскаржена до суду касаційної інстанції на підставі п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

Матеріали справи №902/1028/21 повернути Господарському суду Вінницької області.

Головуючий суддя Дужич С.П.

Суддя Миханюк М.В.

Суддя Савченко Г.І.