Постанова

від 12.06.2022 по справі 131/1486/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

13 червня 2022 року

місто Київ

справа № 131/1486/20

провадження № 61-11432св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард»,

відповідачі: ОСОБА_1 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс»,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» на постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року, ухвалену колегією суддів у складі Міхасішина І. В., Панасюка О. С., Сопруна В. В.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі - СТОВ «Авангард») у грудні 2020 року звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Городок Агроплюс» (далі - ТОВ «Городок Агроплюс»), щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3, 3337 га, кадастровий номер 0521281600:04:000:0015, розташованої на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Свої вимоги СТОВ «Авангард» обґрунтовувало тим, що оспорюваний правочин укладено до закінчення строку дії іншого договору оренди цієї ж самої земельної ділянки від 27 вересня 2018 року, стороною якого є позивач.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс» заперечували проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними та допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 06 квітня 2021 року Іллінецький районний суд Вінницької області позов задовольнив.

Визнав недійсним договір оренди землі від 25 вересня 2020 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс», щодо земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3, 3337 га, кадастровий номер 0521281600:04:000:0015, розташованої на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області.

Здійснив розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідно до пунктів 8, 38 договору оренди від 27 вересня 2018 року момент укладення договору, а відтак і початок перебігу строку його дії сторони визначили та пов`язали саме з моментом його підписання сторонами. Інших строків чи термінів початку перебігу та закінчення дії договору його текст не містить. Строк дії цього договору закінчується 27 вересня 2028 року. Передача однієї і тієї ж земельної ділянки одночасно в оренду різним орендарям за різними договорами не допускається. Суд першої інстанції зробив висновок про те, що ОСОБА_1 , діючи недобросовісно, всупереч вимогам абзацу 4 частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» та статті 525 ЦК України, в односторонньому порядку відмовилася від виконання умов раніше укладеного договору оренди земельної ділянки із СТОВ «Авангард», повторно передала спірну земельну ділянку в оренду ТОВ «Городок Агроплюс».

Постановою від 22 червня 2021 року Вінницький апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив. Здійснив розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції зазначив, що системний аналіз положень статті 640 ЦК України та статей 125, 126 ЗК України, статті 6 Закону України «Про оренду землі» дає підстави для висновку, що договір оренди землі набуває чинності з дня проведення його державної реєстрації, а тому з цього часу сторони набувають визначених законом та договором прав і обов`язків орендаря та орендодавця. Суд апеляційної інстанції зробив висновок, що оскільки державна реєстрація договору оренди земельної ділянки від 27 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не проведена, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що зазначений правочин набрав чинності та породжує для позивача права орендаря.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

СТОВ «Авангард» 06 липня 2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року скасувати, залишити в силі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 06 квітня 2021 року.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

СТОВ «Авангард», наполягаючи на тому, оскаржуване судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведеного судового рішення визначило, що:

- рішення суду апеляційної інстанції не відповідає правовим висновкам, викладеним, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), від 23 червня 2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19)та у постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18, щодо моменту набрання чинності договору оренди землі;

- рішення суду апеляційної інстанції не є вмотивованим відповідно до норм процесуального права, оскільки у ньому не наведено доводи заявника та їх спростування;

- суд апеляційної інстанції безпідставно застосував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), у якій обставини справи не є подібними із обставинами у справі № 131/1486/20.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «Городок Агроплюс» у серпні2021 року із застосуванням засобів поштового зв`язку надіслало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу СТОВ «Авангард» залишити без задоволення

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 19 липня 2021 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі.

За змістом правила частини першої статті 401 Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України) попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 3, 3337 га, кадастровий номер 0521281600:04:000:0015, яка розташована на території Городоцької сільської ради Іллінецького району Вінницької області, на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серія ВН № 057977, від 06 жовтня 2004 року.

27 вересня 2018 року ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард» уклали договір оренди зазначеної земельної ділянки.

Згідно з пунктом 8 цього договору його укладено строком на десять років. Відповідно до пункту 38 зазначеного договору договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

На виконання умов договору оренди від 27 вересня 2018 року СТОВ «Авангард» сплачувало ОСОБА_1 орендну плату за користування спірною земельною ділянкою протягом періоду 2018 - 2020 років, що підтверджується довідкою СТОВ «Авангард» від 23 грудня 2020 року № 38.

Державна реєстрація права оренди земельної ділянки за договором від 27 вересня 2018 року, укладеним між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не відбулася.

Згідно з інформаційною довідкою з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку від 21 листопада 2020 року, 01 жовтня 2020 року державний реєстратор Ольгопольської сільської ради Чечельницького району Вінницької області Савчук Л. І. зареєструвала право оренди спірної земельної ділянки за ТОВ «Городок Агроплюс».

Право, застосоване судом

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (стаття 792 ЦК України).

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

Відповідно до статті 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (частина перша статті 16 Закону У країни «Про оренду землі»).

Відповідно пункту 2 частини першої статті 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально (частина перша статті 14 Закону України «Про оренду землі»).

Водночас, за правилом частини п`ятої статті 6 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про оренду землі» об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації (частина друга статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Учасники правочину, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують відповідний письмовий документ, надаючи згоді встановленої форми. Разом з тим, цивільні права та обов`язки, на досягнення яких спрямоване волевиявлення сторін під час укладення договорів оренди, набуваються після відповідної державної реєстрації.

Поняття «момент укладення договору» та «момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки» різняться за змістовним наповненнями, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено у постановах Верховного Суду України від 19 лютого 2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13 червня 2016 року

у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

Системний аналіз наведених положень чинного законодавства дає підстави для висновку, що для визначення початку перебігу та закінчення строку дії договору оренди землі має значення не момент його підписання, а момент вчинення реєстраційних дій, тобто внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень як єдиної державної інформаційної системи, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обтяження, суб`єктів речових прав, технічні характеристики об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об`єктів нерухомого майна, з якими закон пов`язує набрання чинності договору, а саме можливість реалізації сторонами своїх суб`єктивних прав та обов`язків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження

№ 14-338цс19).

Згідно з частиною першою статті 210 ЦК України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Законодавством, чинним на час укладення 27 вересня 2018 року договору оренди землі, орендарем за яким є позивач, не передбачалася обов`язкова державна реєстрація договору оренди. Втім, обов`язковою була державна реєстрація права оренди земельної ділянки,з якою пов`язувався момент передачі орендодавцем орендареві об`єкту за договором оренди землі.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами у справі, державна реєстрація права оренди спірної земельної ділянки за СТОВ «Авангард» на підставі договору оренди землі від 27 вересня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та СТОВ «Авангард», не була здійснена, тобто юридична передача спірної земельної ділянки СТОВ «Авангард» не відбулася і позивач не набув відповідне речове право.

Такі висновки суду касаційної інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 12 січня 2021 року у справі № 229/5551/18 (провадження № 61-2060св20).

Суд апеляційної інстанції на підставі належно оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про неіснування правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним. Проте апеляційний суд помилково вважав, що державній реєстрації підлягав саме договір оренди землі, що не відповідає положенням законодавства, чинним на час виникнення спірних правовідносин, якими передбачено державну реєстрацію саме і виключно права оренди землі, з якою пов`язано момент юридичної передачі орендареві земельної ділянки в оренду.

Верховний Суд, зважаючи на невчинення державної реєстрації у встановленому законом порядку права оренди землі за СТОВ «Авангард» згідно з укладеним договором, погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що у позивача не виникало право користування спірною земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 27 вересня 2018 року.

З врахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов переконання, що висновок суду апеляційної інстанції про брак підстав для задоволення позову з огляду на нездійснення державної реєстрації саме договору оренди землі від 27 вересня 2018 року є помилковим, проте не впливає на правильність ухваленого рішення по суті.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції хоча й зробив помилкові висновки в частині оцінки підстав відмови в задоволенні позову СТОВ «Авангард», проте в цілому правильно вирішив спір по суті, отже з урахуванням того, що після ухвалення Верховним Судом свого рішення, результат по суті спору про відсутність підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 25 вересня 2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Городок Агроплюс», щодо спірної земельної ділянки не зміниться, оскаржуване у справі судове рішення підлягає залишенню без змін.

Такі висновки не суперечать висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц (провадження № 14-192цс19), від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19), від 23 червня 2020 року

у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19), у яких фактичні обставини справ не є подібними із обставинами у справі, що переглядається. Згідно із законодавством, чинним на час виникнення спірних правовідносин у справах, що переглядалися Великою Палатою Верховного Суду, момент набрання чинності договором оренди землі був пов`язаний саме з державною реєстрацією договору, якщо його сторони не передбачили у договорі інше. Тоді як у справі, що переглядається, чинні на час виникнення спірних відносин правила законодавства передбачають здійснення державної реєстрації речового права - права оренди та саме з цього часуоб`єкт за договором оренди землі вважається юридично переданим орендареві.

Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 02 жовтня 2020 року у справі № 912/3295/18 за позовом про стягнення пені та штрафу за договором оренди землі, оскільки у цій справі спірні правовідносини виникли у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за договором оренди землі. Тобто висновки в зазначеній справі зроблено за інших встановлених фактичних обставин, які не є подібними до обставин справи, що переглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують та на законність судового рішення не впливають. Інші доводи заявника спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваного судового рішення. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням того, що суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржуване судове рішення не суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанцій без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Авангард» залишити без задоволення.

Постанову Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак