Постанова

від 12.06.2022 по справі 200/11564/21

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2022 року справа №200/11564/21

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Сіваченка І.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 р. (у повному обсязі складено 17 листопада 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/11564/21 (головуючий І інстанції суддя Чекменьов Г.А.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулась до суду з позовом до відповідача у вересні 2021, в якому просила визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 04.03.2021 про відмову в призначенні пільгової пенсії відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (Список № 2); зобов`язати відповідача повторно розглянути її заяву від 26.02.2021 із зарахуванням до пільгового стажу роботи за Списком № 2 періодів роботи, що підтверджуються довідками про заробітну плату для обчислення пенсії № 04/187, № 04/188, № 04/189 від 27.11.2017, виданими ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська» та довідкою про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній № 31 від 06.04.2020, виданої ТОВ «Донкоалтрейдинг» (а.с. 1-4).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 17.11.2021 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області 04.03.2021 року про відмову у призначенні пенсії позивачу відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.02.2021 року з урахуванням висновків суду про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи в ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» з 01.11.2014 до 31.12.2014 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 55-58).

Представник відповідача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що при розгляді пільгової довідки № 31 від 06.04.2020, виданої ТОВ «Донкоалтрейдинг», встановлено, що документ містить печатку підприємства, яке розташоване за адресою м. Донецьк. Посилається на ч.ч. 2, 3 ст. 9 Закону від 15.04.2014 № 1207 та зазначає, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Справа розглянута поза датою, визначеною в ухвалі суду від 12 січня 2022 року, з огляду на прийняття Верховною Радою України Законів України «Про правовий режим воєнного стану» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, від 15 березня 2022 року № 2119-IX, від 21 квітня 2022 року № 2212-IX, від 22 травня 2022 року № 2263-1Х, якими в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року і продовжено його до 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Управління Пенсійного фонду України у м. Краматорську Донецької області від 04.03.2021 року позивачу відмовлено в задоволенні його заяви від 26.02.2021 року про призначення пенсії відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового стажу 10 років (а.с.22-23).

За даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, трудової книжки, страховий стаж позивача на момент звернення за призначенням пенсії склав 32 роки 04 місяці 02 днів, в тому числі пільговий стаж - 09 років 03 місяці 21 день.

Відповідач відмовив у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи позивача з 01.11.2014 року по 07.07.2018 року в зв`язку реєстрацією ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська»» в місті Горлівка, тобто на тимчасово непідконтрольній українській владі території.

До пільгового стажу позивача зараховано період роботи з 11.07.2005 року по 31.10.2014 року згідно з відомостями з Державного реєстру загальнообов`язкового соціального страхування.

З трудової книжки позивача від 03.07.1984 року вбачається, що позивач у період з 11.07.2005 року по 02.07.2018 року працювала в ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська»» машиністом конвеєру на основному виробництві, машиністом установок збагачення, апаратником основного виробництва (а.с.14-16).

Підприємство ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська»» (ЄДРПОУ 30399369) згідно з відомостями Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України розташовано за адресою: Донецька область, м. Горлівка, тобто на території, де органи української влади тимчасово не здійснюють свої повноваження.

На підтвердження наявності пільгового стажу позивачем надані довідки № 04/187, № 04/188, № 04/189 від 27.11.2017 року з ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» про заробітну плату за період з липня 2005 року по січень 2015 року (а.с.17-19).

В довідці про підтвердження трудового стажу № 31 від 06.04.2020 року, виданій ТОВ «Донкоалтрейдинг», на зберіганні якого знаходяться архівні документи ТОВ «ЦЗФ «Узлівська», вказано: позивач працювала на підприємстві за професіями, передбаченими Списком № 2 в період з 11.07.2005 року по 02.07.2018 року. При цьому, з 01.08.2014 року ПАТ «ЦЗФ «Узлівська» знаходилась в режимі простою в зв`язку з веденням бойових дій, та згідно наказу від 15.01.2015 року позивач знаходилась у відпустці без збереження заробітної плати не з вини працівника (а.с. 20-21).

З індивідуальних відомостей видно, що про застраховану особу форми ОК-5, підприємством ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» сплачено страхові внески за період з 11.07.2005 року по 31.12.2014 року (а.с.50-52).

Отже, спірним у цій справі є зарахування до пільгового стажу роботи періоду з 01.11.2014 року по 07.07.2018 року.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулюються Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV(далі - Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", Закон № 1058-IV).

За змістом ст. 8 Закону № 1058-IV громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, мають право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи.

Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страхові внески, відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV, - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

За приписами статті 62 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, відповідно до пунктів 1.6, 1.7 якого, звернення особою за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію, але не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Днем звернення за пенсією вважається день приймання органом, що призначає пенсію, заяви про призначення, перерахунок, відновлення або переведення з одного виду пенсії на інший.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Крім того, пунктом 4.7 Порядку № 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії встановлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію; відповідно до частини 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

Як зазначалось раніше, 26.02.2021 позивач звернулась до управління за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

На підтвердження наявності пільгового стажу позивачем надані довідки № 04/187, № 04/188, № 04/189 від 27.11.2017 року з ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» про заробітну плату за період з липня 2005 року по січень 2015 року (а.с.17-19).

Відповідач відмовив у зарахуванні до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи позивача з 01.11.2014 року по 07.07.2018 року, в зв`язку реєстрацією ТОВ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська»» в місті Горлівка, тобто на тимчасово непідконтрольній українській владі території.

При вирішенні справи суд враховує постанову Великої Палати Верховного Суду в зразковій справі від 03.11.2021 № 360/3611/20, в якій сформульоване наступне:

«3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:

«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».

За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:

чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;

жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.

З огляду на це на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.

Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, суд доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV».

Матеріалами справи підтверджено, що позивач після досягнення 55 років звернулась до відповідача із заявою та доданими до заяви документами про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Таким чином, оскільки застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII, то відмова відповідача в призначенні позивачу пенсії за віком з посиланням на відсутність пільгового стажу є протиправною.

Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.02.2021 року з урахуванням висновків суду про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи в ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» з 01.11.2014 до 31.12.2014 року.

Окрім того, посилання відповідача на норми Закону № 1207 «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки на час виникнення спірних правовідносин цей закон мав таку редакцію: «Стаття 3. Тимчасово окупована територія

1. Для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається:

1) сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій;

2) внутрішні морські води і територіальне море України навколо Кримського півострова, територія виключної (морської) економічної зони України вздовж узбережжя Кримського півострова та прилеглого до узбережжя континентального шельфу України, на які поширюється юрисдикція органів державної влади України відповідно до норм міжнародного права, Конституції та законів України;

3) надра під територіями, зазначеними у пунктах 1 і 2 цієї частини, і повітряний простір над цими територіями».

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За правилами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, вважає за необхідне зобов`язати відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення -26.02.2021.

Наведені вище обставини дають підстави суду апеляційної інстанції скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.02.2021 року з урахуванням висновків суду про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи в ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» з 01.11.2014 до 31.12.2014 року. В іншій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов`язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

В цій справі суд вважає за необхідне вийти з принципів ч. 2 ст. 9 КАС України, яка передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. А тому виходить за межі заявлених позовних вимог, оскільки питання належного соціального захисту громадян потребує найкоротшого в часі їх вирішення.

При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, п.4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 р. - задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 17 листопада 2021 р. у справі № 200/11564/21 - скасувати в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 26.02.2021 року з урахуванням висновків суду про зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періоду роботи в ТОВ «ЦЗФ «Узлівська» з 01.11.2014 до 31.12.2014 року.

Зарахувати до пільгового стажу роботи ОСОБА_1 за Списком № 2 періоди роботи, що підтверджуються довідками про заробітну плату для обчислення пенсії № 04/187, № 04/188, № 04/189 від 27.11.2017, виданими ПАТ «Центральна збагачувальна фабрика «Узлівська» та довідкою про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній № 31 від 06.04.2020, виданої ТОВ «Донкоалтрейдинг».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення (п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення») - з 26.02.2021.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено 13 червня 2022 року.

Колегія суддів: Г.М. Міронова

І.В. Сіваченко

Е.Г. Казначеєв