Постанова

від 13.06.2022 по справі 440/5236/21

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 червня 2022 р. Справа № 440/5236/21Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Жигилія С.П.,

Суддів: Спаскіна О.А. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 (суддя Бойко С.С.; м. Полтава) по справі № 440/5236/21

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНФАРМ 2016"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2021 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНФАРМ 2016" про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 120160,32 грн та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 1865,08 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на невиконання відповідачем у 2020 році вимог статей 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо працевлаштування осіб з інвалідністю.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 29 липня 2021 року відмовлено в задоволенні позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13937406) до Товариства з обмеженою відповідальністю "РЕГІОНФАРМ 2016" (вул. Київська, б.3, корпус А, м. Лубни, Лубенський район, Полтавська область, 37500, код ЄДРПОУ 40784948) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Позивач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на його прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги відділення задовольнити повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги позивач зазначає, що норми статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" встановлюють обов`язок держави з працевлаштування перед інвалідами, а не перед підприємствами, що не виконали норматив. Ні в статті 18, ні в статті 18-1 цього Закону законодавець не передбачив звільнення роботодавців від виконання нормативу, якщо особи з інвалідністю до нього звертатися не будуть. В даних статтях Закону, законодавцем (на виконання ст. 43 Конституції України) лише закріплено право осіб з інвалідністю звертатися з питань працевлаштування до роботодавця або до органів державної служби зайнятості. Законом не передбачено такої підстави для звільнення від сплати санкцій, як повідомлення державної служби зайнятості про вакантні посади для осіб з інвалідністю та не направлення осіб з інвалідністю службою зайнятості для працевлаштування. Оскільки виконанням нормативу є лише працевлаштування особи з інвалідністю на основне місце роботи, а обов`язок по працевлаштуванню покладається виключно на роботодавців, відповідач не може бути звільнений від відповідальності за невиконання норм Закону.

Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1ст. 311 КАС України, за наявними в справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ТОВ "Регіонфарм 2016" у визначеному законом порядку зареєстровано як юридичну особу, код ЄДРПОУ 40784948.

24.02.2021 відповідачем подано до ПОВ ФСЗІ звіт за формою №10-ПОІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2020 рік, вх.№2865 /а.с. 4/. За змістом вказаного звіту середньооблікова кількість штатних працівників роботодавця у 2020 році становила 320 осіб, фонд оплати праці штатних працівників - 12817,1 тис. грн; кількість осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 13 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, за 2020 рік - 10 осіб.

На думку позивача, на підприємстві не дотримано нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим здійснено нарахування адміністративно-господарських санкцій адміністративно-господарських санкцій у розмірі 120160,32 грн та пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій у розмірі 865,08 грн за 3 незайняті особами з інвалідністю робочі місця.

З огляду на факт наявності вищевказаних сум заборгованості, які не сплачені боржником у добровільному порядку, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач виконав вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" про працевлаштуванню особи з інвалідністю.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України, Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" № 875-XII від 21.03.1991 року (далі Закон № 875-XII), з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою адміністрації, переведення особи з інвалідністю на іншу роботу без її згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан її здоров`я перешкоджає виконанню професійних обов`язків, загрожує здоров`ю і безпеці праці інших осіб, або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенню здоров`я осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч. 3 ст.18 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості. ( ч. 1 ст. 18 Закону № 875-XII).

Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Аналіз вищевказаних положень дає підстави для висновку про те, що нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні на підприємства покладено обов`язок по забезпеченню певної кількості місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, що не супроводжується обов`язком пошуку осіб з інвалідністю для працевлаштування на створені ним робочі місця. Такий обов`язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в частині першій статті 18 Закону № 875.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі № 817/1188/18 від 24 квітня 2019 року та по справі № 812/1164/18 від 31 липня 2019 року.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, частиною другою цієї статті визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною першою статті 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у статті 20 Закону № 875-ХІІ.

Отже, адміністративно-господарські санкції не можуть застосовуватися до працедавця в разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому цей суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом №875-ХІІ заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

Згідно з пунктом 4 частини 3 статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Відповідно до пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N 70 від 31 січня 2007 року звіт про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням з Держстатом.

Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця за формою, затвердженою Мінсоцполітики за погодженням із Держстатом.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів, також подають (надсилають) копію довідки органу державної податкової служби про включення їх до реєстру неприбуткових установ. Оригінал довідки пред`являється під час подання звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю. У разі надсилання звіту поштою копія довідки засвідчується нотаріально.

На виконання пункту 4 частини 3 статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)".

Відповідно до п. 5 Порядку подання форми звітності N 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", затвердженого вказаним наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 N 316 (у редакції наказу Міністерства соціальної політики України від 05 грудня 2016 року N 1476), форма N 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії.

Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Актуальність зазначених у формі N 3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку (п. 4 згаданого Порядку).

Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 червня 2018 року справа № 806/1368/17, від 20 травня 2019 року у справі № 820/1889/17 та від 12 липня 2019 року у справі №812/1126/18.

Судом встановлено, що у 2020 році у ТОВ "Регіонфарм 2016" працювало 14 осіб з інвалідністю /а.с. 86-143/:

1) ОСОБА_1 (3 гр. з 01.01.2020 по 16.12.2020) фактично 11,5 місяців;

2) ОСОБА_2 (3 гр. з 01.01.2020 по 31.12.2020) фактично 12 місяців;

3) ОСОБА_3 (3 гр. з 01.01.2020 по 31.12.2020) фактично 12 місяців;

4) ОСОБА_4 (3 гр. з 01.01.2020 по 09.12.2020) фактично 11 місяців;

5) ОСОБА_5 (3 гр. з 01.01.2020 по 23.10.2020) фактично 10,5 місяців;

6) ОСОБА_6 (3 гр. з 01.01.2020 по 16.12.2020) фактично 11,5 місяців;

7) ОСОБА_7 (3 гр. з 05.05.2020 по 16.12.2020) фактично 7 місяців;

8) ОСОБА_8 (3 гр. з 01.01.2020 по 25.09.2020) фактично 9 місяців;

9) ОСОБА_9 (3 гр. з 01.01.2020 по 02.03.2020) фактично 2 місяці;

10) ОСОБА_10 (3 гр. з 01.01.2020 по 27.11.2020) фактично 11 місяців;

11) ОСОБА_11 (3 гр. з 16.01.2020 по 10.11.2020) фактично 11 місяців;

12) ОСОБА_12 (3 гр. з 01.01.2020 по 20.02.2020) фактично 1,5 місяців;

13) ОСОБА_13 (3 гр. з 03.03.2020 по 10.10.2020) фактично 7 місяців;

14) ОСОБА_14 (3 гр. з 01.01.2020 по 10.08.2020) фактично 7 місяців.

Зазначене, також свідчить про створення 13 робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Крім того, протягом 2020 року відповідачем подавалася до Лубенської міськрайонної філії Полтавського обласного центру зайнятості Звітність "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" (Форма №3-ПН), у яких повідомлено про наявність 9 вакантних місць за посадою фармацевта для працевлаштування особи з інвалідністю та 10 вакантних місць за посадою провізора для працевлаштування особи з інвалідністю /а.с. 20-85/.

Отже, підприємство інформувало центр зайнятості про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому в матеріалах справи відсутні докази того, що до відповідача направлялись особи з інвалідністю або останні самостійно звертались, але їм було відмовлено у такому працевлаштуванні.

Оскільки відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні щодо працевлаштування особи з інвалідністю у 2020 році, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в діях відповідача відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованим і не підлягає задоволенню.

У відповідності до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 243, 250, 308, 310, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29.07.2021 по справі № 440/5236/21 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)С.П. Жигилій Судді(підпис) (підпис) О.А. Спаскін Я.В. П`янова